Автор карти історик Святослав Семенюк, який вивчає і досліджує тему давньої української історії протягом 30-ти років (останні його книги: "Український путівник по Словаччині", "Український путівник по Польщі").
Історія України V-Xст. навмисно замовчувалась, т.я. в часи нашої бездержавності сусідні народи попросту її присвоїли. Немає матеріалів про цей період і в музеях Незалежної України. На карті зображено територію, яку заселяли давньоукраїнські племена в V-X століттях, що за площею майже втричі більша сучасної України. Охоплювала ця територія межі повністю чи частково 14-ти теперішніх держав: Словаччини, Молдови, Білорусі, 90% Румунії, 80% Чехії, 75% Угорщини, Пд. і Сх. Польщу, 10% Латвії, 20% Естонії, по 5% Австрії, Німеччини , Литви; Зх. Росію з Таманським
півостровом, Україну (без Донецької, Луганської обл. і частин областей Запорізької, Херсонської, Харківської, Кримської).
Перша давня українська держава того часу утворилась у 476 році на території сучасної Зх. Угорщини і проіснувала до 886 року, майже до самого приходу мадярів з Уралу. Княжили тут русини Одоакр, Добрента, Прибина, Коцеля. У 479-493рр. русини захопили Рим і проголосили Одоакра римським імператором. У 627р. виникає ще одна раукраїнська держава Велика Хорватія (Горватія) на територіях сучасних земель Зх.України (Львівська, Тернопільська обл. без Пн., Ів-Франк., Закарпатська обл, Зх.Чернівецької обл.), Пн. Румунії, Пн.Угорщини, Словаччини, Чехії без кр.Зх., Пд.Польщі. Свого розквіту Велика Хорватія досягла за династії Славників (955-995рр).
На всій території Великої Хорватії зустрічаються праукраїнські назви поселень з коренем "Рус" чи ін. (Бухарест був Дубовиця, Прага - Пороги, Ляйпціг- Липсько, Печ-П'ять Церков, Братіслава-Преславль, Дебрецен-Доброчин). Укр.племена часто мігрували в межах Давньої України: Бойки (до XIст.жили на терит.суч.Німеччини), Дуліби (Пн.Львівщини) - з VIcт. в Зх.Чехії, Уличі (Центр.Україна) - до XIIIст. в Румунії, Радимичі (з XIст. з Польщі до
Білорусі), В'ятичі (з XIст. з Польщі до Росії).
Історія України V-Xст. навмисно замовчувалась, т.я. в часи нашої бездержавності сусідні народи попросту її присвоїли. Немає матеріалів про цей період і в музеях Незалежної України. На карті зображено територію, яку заселяли давньоукраїнські племена в V-X століттях, що за площею майже втричі більша сучасної України. Охоплювала ця територія межі повністю чи частково 14-ти теперішніх держав: Словаччини, Молдови, Білорусі, 90% Румунії, 80% Чехії, 75% Угорщини, Пд. і Сх. Польщу, 10% Латвії, 20% Естонії, по 5% Австрії, Німеччини , Литви; Зх. Росію з Таманським
півостровом, Україну (без Донецької, Луганської обл. і частин областей Запорізької, Херсонської, Харківської, Кримської).
Перша давня українська держава того часу утворилась у 476 році на території сучасної Зх. Угорщини і проіснувала до 886 року, майже до самого приходу мадярів з Уралу. Княжили тут русини Одоакр, Добрента, Прибина, Коцеля. У 479-493рр. русини захопили Рим і проголосили Одоакра римським імператором. У 627р. виникає ще одна раукраїнська держава Велика Хорватія (Горватія) на територіях сучасних земель Зх.України (Львівська, Тернопільська обл. без Пн., Ів-Франк., Закарпатська обл, Зх.Чернівецької обл.), Пн. Румунії, Пн.Угорщини, Словаччини, Чехії без кр.Зх., Пд.Польщі. Свого розквіту Велика Хорватія досягла за династії Славників (955-995рр).
На всій території Великої Хорватії зустрічаються праукраїнські назви поселень з коренем "Рус" чи ін. (Бухарест був Дубовиця, Прага - Пороги, Ляйпціг- Липсько, Печ-П'ять Церков, Братіслава-Преславль, Дебрецен-Доброчин). Укр.племена часто мігрували в межах Давньої України: Бойки (до XIст.жили на терит.суч.Німеччини), Дуліби (Пн.Львівщини) - з VIcт. в Зх.Чехії, Уличі (Центр.Україна) - до XIIIст. в Румунії, Радимичі (з XIст. з Польщі до
Білорусі), В'ятичі (з XIст. з Польщі до Росії).
Окремої карти ЗУНР досі не виявлено. До 90-річчя Листопадового чину реалізовано перший проект благодійного фонду. Особливість карти - у нанесеному військово-політичному устрої ЗУНР і порівнянні з сучасними кордонами України та областей. Виразно помітно втрачені землі на заході. Дається коротка характеристика держави і хронологія подій. Консультації істориків, географів. Виконана професійним картографом Ігорем Диким та його фірмою "Атласи і карти".
В гарній якості http://unknownwar.info/
(на думку авторів публікації, http://
Характерно, що і соціалістична Центральна Рада,
і пробільшовицька Директорія Винниченка територію України бачили значно скромнішою, аніж ненависний і їм, і Москві «ясновельможний Гетьман Павло Скоропадський» (див. Карту Держави Скоропадського), до складу Держави якого
мали увійти і Крим, і Кубань, якій гетьманський уряд надав зброю, а також планував десант української дивізії Натієва на Кубань.
Сусідня територія нинішньої Росії
позначена традиційним історичним терміном «москали».
----------
Мапа самостійної України, якій майже сто років. Документ з кордонами Української Народної Республіки станом на кінець 1918 р. Мапа зберігалася в родинному архіві сім'ї Голубченків у Сумах.
У серпні 2005 року сім'я вирішила передати карту на зберігання до Державного архіву Сумської області. Там вона була відразу ж відреставрована і оцифрована.
Цей примірник - єдиний, що зберігся відтоді - переконані науковці. Виготовлений документ в Харкові в "Южной експедиції" за адресою вул. Сумська ,15. Згідно нанесеної печатки, карта належала М.Г.Ільченко, що проживав в м. Суми.
До 2007 року мапа пролежала на горищі. За радянських часів за такий документ заслання до Сибіру було гарантоване.
Мапа не враховує кордони Західно-Української Народної Руспубліки. Також у 1918 році УНР була без півдня Одещини, Луганщини та східного Донбасу. Натомість українським було Придністров'я, а також частина сучасних Росії та Білорусі. Український кордон вклинювався глиб цих країн на 80- 250 кілометрів.
В гарній якості http://unknownwar.info/
Гарна якість http://unknownwar.info/
На карті добре видно, якою була Українська держава через дев’ять місяців після проголошення Самостійності 22-го січня 1918-го року. Там ще не окреслена територія Західно-Української Народної Республіки, що виникла 1 листопада і долучилась до УНР вже після того, як карту було надруковано. Однак, кордон Самостійної України заходить вглиб нинішньої білоруської території приблизно на 80-150 км (Берестейщина, Гомельщина), а в бік теперішньої Росії заглиблюється на 120 км (Стародубщина) та вклинюється на 250 км (Східна Слобожанщина – Курщина та Вороніжчина).
До речі, на карті позначено Крим як українську територію. Тож маємо перед очима автентичний історичний документ, який спростовує брехливу тезу московської влади, що Крим, мовляв, Хрущов подарував Україні за часів СРСР.
у гарній якості http://unknownwar.info/
НЕВІДОМА УКРАЇНА
Жовтий Клин
[Правити] Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії
Це стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Культура
Література · Музика · Мистецтво · Кінематограф
Кухня · Танець · Спорт
Українська діаспора
Аргентина · Австралія · Ізраїль · Казахстан · Канада · Латвія · Польща · Румунія · Росія · США
Етнографічні групи
Бойки · Гуцули · Лемки Кубанці · · · Полещук Русини
Релігія
Православ'я: УПЦ (МП), УАПЦ, УПЦ КП · Католицтво · Греко-католицизм ·
Мови
Український · Російський · Польський ·
Українська мова в діаспорі · Суржик
Різні статті
Історія · Література ·
Правителі · Знамениті українці
Шаблон: Перегляд • Обговорення • Правити
Жовтий Клин (укр. Жовтий Клин) - історико-культурна область козацько-української колонізації в районі лісостепів (звідки і метафора жовтий) Нижнього Поволжя. Назва Жовтий Клин як позначення українських етномассівов Нижнього Поволжя вперше використав саратовський історик Шульга Ігор Іванович при створенні однойменного сайту.
[Правити] Історія українців Нижнього Поволжя
Історія українців Поволжя в чому пов'язана з історією місцевих народів, в першу чергу російських. Крім них важливе присутність в регіоні впродовж його історії мали татари і мордва. Розселилися в рамках Поволжя українці (малоросіяни) не представляли єдиної спільності, сильно розрізняючись між собою соціальним походженням, територією виходу та іншими важливими чинниками. У свою чергу на кожну окрему групу малоросіян чинило вплив специфіка конкретного регіону, де вони селилися на проживання. У результаті з часом це сприяло формуванню на основі (умовно) єдиного українського етносу цілого ряду етнічних груп малоросіян, зі своїми відмінними рисами. В цілому всі вони мали спільні історичні корені, але тепер уже в Нижньому Поволжі різнилися між собою - способом життя, діалектами, зовсім іншим світовідчуттям і світоглядом, які сприяють появі нових культурних традицій.
Тому неможливо привести до єдиного знаменника часто навіть українців однієї губернії, настільки сильні відмінності між ними. У цьому є і унікальність ситуації, але з цієї ж причини саме з цим пов'язані основні помилки чинені в історії. Група українських селищ, що знаходяться де-небудь під Самарою і українців живуть під Камишин об'єднувало минуле - загальна прінадлеженность до української культури. Образ же життя, діяльність і історія їх появи абсолютно різні. Ну і зовсім окремо від усіх стоїть група українців розселилися в свій час на лівому березі Волги, навпроти Саратова, там де сьогодні розташувався Енгельс. Дана група малоросіян виявилася буквально врізана в «море» численних німецьких колоній Поволжя. Слід зауважити, що українці стали на 15 років раніше заселяти лівобережжі Волги. Але, незважаючи на це, оскільки чисельність німців-колоністів була більше, лінгвіст Георгій Дінгес ввів навіть в науковий обіг поняття «покровський клин». Ці обставини, а також особливості появи малоросіян на даних землях (у зв'язку з реалізацією урядом великого зовнішньополітичного проекту), зіграли найважливішу роль у формуванні їхнього світогляду. Це проявилося у створенні багатого і дивного міфопоетичної спадщини, що не має аналогів серед інших українських груп Нижнього Поволжя.
[Правити] Українська колонізація
Територія Жовтого Клину
Масове заселення українцями краю почалося після Переяславської Ради. Так українці разом з росіянами поступово заселяють в басейн Дону, Кубань, масово переселяються за Волгу, осідають в Приураллі. Так виникають Жовтий Клин (Нижнє Поволжя), Малиновий Клин (Кубань), Сірий Клин (Північний Казахстан і Південна Сибір), Зелений Клин (південь Далекого Сходу) і т. д.
Українська присутність на території сучасного Жовтого Клину нерівномірно, що пояснюється довгими і багатогранними процесами взаємодії з російським народом. Але тут присутні майже «чисто» українські села, змішані російсько-українські сільські округу. Найбільше українців, проте, проживає в містах Саратов, Волгоград, Енгельс, Камишин, Астрахань.
Зелений Клин
[Правити] Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії
Перевірити інформацію.
Необхідно перевірити точність фактів та достовірність відомостей, викладених у цій статті.
На сторінці обговорення повинні бути пояснення.
Цей термін має також інші значення, див Зелений Клин (значення).
Зелений Клин
Національний прапор [1]
Зелений колір - тайга,
Синій - небо і море,
Жовтий - хлібне поле.
Територія Зеленого Клину [2]
Зелений Клин або Закітайщіна (укр. Зелений Клин, Закітайщіна) - історичне українська назва південної території Далекого Сходу Російської імперії та РФ (Амурська область, Забайкальський край, Приморський край, Сахалінська область і Хабаровський край), іноді використовуване досі в документах російських об'єднань українців (наприклад, «українці Зеленого Клину ...»).
Спочатку клином українці називали земельний наділ, а до кінця XIX століття так стали називати [3] українські колонії на схід від основної території України.
Відомі також «Жовтий Клин» (середнє і нижнє Поволжя), «Малиновий Клин» [4] (Кубань) і «Сірий Клин» [5] (південь Західного Сибіру і Північний Казахстан).
Зміст [прибрати]
1 Російська імперія
2 Перший Всеукраїнський з'їзд Далекого Сходу
3 Українці Приамур'я і Україна
4 Зелений Клин в художній літературі
5 Примітки
6 Джерела
6,1 Історичні документи
[Правити] Російська імперія
Назва Зелений Клин з'явилося в кінці XIX - початку XX століть завдяки масовому переселенню українців на південь далекосхідного регіону Російської імперії. Раніше також існувало інша українська назва цього регіону - Закітайщіна. Спочатку під Зеленим Клином малася на увазі територія Приамур'я і Уссурійського краю, що стала основним об'єктом української колонізації на Далекому Сході в другій половині XIX - початку XX вв.1291421
За даними Перепису населення Російської імперії 1897 з 223 тис. жителів Приморської області 33 тис. (15% від усього населення) вказали малоросійський в якості рідної мови [6]. За даними радянського історика В. М. Кабузана [7] [8] в 1883-1905 роках на Далекий Схід переселилося 172876 осіб, з малоросійських губерній - 109510 чоловік, або 63,4% всіх переселенців. З продовженням колонізації Далекого Сходу до 1912 р., За даними російського дослідника А. Меньшикова [9] [7], з 22122 сімей, що переселилися в 1858-1914 роках в Приморську область, 15475 (70%) були з України. За даними Всесоюзного перепису населення 1926 року на території Далекосхідного краю ~ 315 203 чоловік вказали українську мову в якості рідної, що склало 18,1% від усього населення регіону [10].
Один з кореспондентів того часу, Іван Ілліч-Світич так описував, наприклад, м. Уссурійськ в 1905 р.:
Це велике малоросійське село. Головна і найстаріша вулиця - Микільська. Уздовж всієї вулиці, по обидва боки, витягнулися білі мазанки, місцями й тепер ще криті соломою. В кінці міста, при злитті Раківки з Супутінкі, як часто і на корінний Україні, влаштований «ставок», біля якого мальовничо притулився «Млинок», так що виходила б цілком та картина, в якій «старий дід" в одній пісні бентежить «молоду дівчину »-« і ставок, і Млинок, і Вишневенький кіш », якби цей останній був в наявності. Серед російського населення, не рахуючи козаків, малороси настільки переважають, що сільських жителів міської, так званий інтелігентний, називає не інакше, як «хохлами». І дійсно, серед полтавців, чернігівців, київських, волинських та інших українців переселенці з великоросійських губерній зовсім губляться, будучи як би вкрапленням в основний малоросійський елемент. Базар в торговий день, наприклад, в Микільсько-Уссурійському вельми нагадує якесь містечко в Україні; та ж маса круторогих волів, ліниво пережовує жуйку біля возів, наповнених мішками борошна, крупи, сала, свинячих туш і т. п,. та ж український одяг на людях. Всюди чується веселий, жвавий, жвавий малоросійський говір, і в спекотний літній день можна подумати, що знаходишся десь у Миргороді, Решетилівці або Сорочинцях часів Гоголя. [11]
[Правити] Перший Всеукраїнський з'їзд Далекого Сходу
У цьому розділі не вистачає посилань на джерела інформації.
Інформація повинна бути проверяема, інакше вона може бути поставлена під сумнів і вилучена.
Ви можете відредагувати цю статтю, додавши посилання на авторитетні джерела.
Ця відмітка встановлено 12 травня 2011 року.
Можливо, цей розділ містить оригінальне дослідження.
Додайте посилання на джерела, в іншому випадку він може бути видалений.
Додаткові відомості можуть бути на сторінці обговорення. (25 травня 2011)
Юрій Глушко-Мова. Глава українського крайового секретаріату. 1920 року.
Перший Всеукраїнський з'їзд Далекого Сходу відбувся 11 (24) червня 1917 в місті Микільсько-Уссурійському (нині Уссурійськ). На з'їзді було сформовано декілька комісій, які розробили першочергову тактику дії для українських організацій Зеленого Клину. На першому місці стояло завдання - розширити пропагандистську роботу серед українців, і насамперед серед селян і солдатів. Для цього визнавалося необхідним відкриття по всьому Зеленому Клину гуртків товариства «Просвіта», українських бібліотек та шкіл, приступити до друкування масових українських газет і до проведення спеціальних лекцій з українських проблем. З тим, щоб «підняти національну самосвідомість українців і розвіяти гіпноз минулого, коли російська влада активно проводила русифікацію й боролася з українським національним рухом».
Також було прийнято рішення вимагати від Тимчасового уряду надання державної національної автономії Україні та Зеленому Клину у складі Росії і створення в російській уряді спеціального міністерства з українських справ. Цього ж вимагала Центральна Рада в Києві, але тільки для України. Було прийнято рішення приступити до формування державних органів у Зеленому Клині і до створення своїх національних збройних сил. Вищим представницьким органом Зеленого Клину повинна була стати Далекосхідна крайова Рада, яка й була сформована на з'їзді. На місцях представницька влада знаходилася у окружних Рад (всього їх було створено десять, у тому числі в Забайкаллі і Маньчжурії). Виконавча влада передавалася Крайовому секретаріату, статут діяльності якого належало взяти на наступному з'їзді. Тоді ж передбачалося його і сформувати.
Почали відкриватися українські школи, незважаючи на брак вчительських кадрів і підручників. У багатьох далекосхідних містах стали видаватися українські газети. Найвідомішими були «Щире слово», «Українець в Зеленому Клині» у Владивостоці, «Ранок» в Хабаровську, «Амурський українець» в Благовєщенську і «Засів» в Харбіні.
[Правити] Українці Приамур'я і Україна
Генерал Б. Р. Хрещатицькій - головнокомандувач Далекосхідного українського війська
У цьому розділі не вистачає посилань на джерела інформації.
Інформація повинна бути проверяема, інакше вона може бути поставлена під сумнів і вилучена.
Ви можете відредагувати цю статтю, додавши посилання на авторитетні джерела.
Ця відмітка встановлено 12 травня 2011 року.
Можливо, цей розділ містить оригінальне дослідження.
Додайте посилання на джерела, в іншому випадку він може бути видалений.
Додаткові відомості можуть бути на сторінці обговорення. (25 травня 2011)
Спочатку лідери українського руху в Зеленому Клині у своїй боротьбі робили ставку в основному на Україну. Вважалося, що якщо Україна стане незалежною державою, то і Зелений Клин автоматично відділиться від Москви. Серед населення Зеленого Клину був кинутий клич «Всі на захист України». Незабаром з'ясувалося, що переважна частина населення Далекого Сходу не має наміру залишати свою нову батьківщину і посилати своїх дітей на захист далекої України.
Ю. К. Глушко-Мова - голова Українського Крайового секретаріату з 1918 р.
Б. Р. Хрещатицькій - отаман Далекосхідного українського війська з 1918 р.
[Правити] Зелений Клин в художній літературі
У 1936 р. український письменник Іван Багряний, засуджений на п'ять років концтаборів, втік і переховувався в Зеленому Клині. Враження цього періоду життя знайшли своє відображення в романі написаному в 1944 році «Звіролови» (пізніше відомому як «Тигролови» (укр.) рос.). Через два роки письменник повернувся додому.
[Правити] Примітки
↑ Показувати компактно
↑ «Далекий Схід» - Харбін, 1931.
↑ Андрусяк М. «Державні змагання українців на Далекому Сході в 1917-1920 рр..» / / Літопис Червоної Калини. - Львів, 1931. - № 4.
↑ Синяков С. В. Українська історія як простір сучасної творчості (рос.) / / Вісник Національного ТЕХНІЧНОГО універсітету України "Київський політехнічній інститут". Філософія. Психологія. Педагогіка: науковий журнал. - Київ, 2011. - В. 2. - С. 151-158. - ISSN 0201-744X
↑ Білий Д. Д. Малиновий клин (Нариси з Історії українського населення Кубані) - К: Україна, 1994 ..
↑ Сергійчук В. Українці в імперії - К:. 1992 року.
↑ Приморська обл. / / Перша загальний перепис населення Російської Імперії 1897 Розподіл населення за рідною мовою і регіонах © Демоскоп тиждень ISSN 1726-2887
↑ 2 січня Чорномаз В'ячеслав Українці на Далекому Сході (1883-1922)
↑ Кабузан В. М. «Переселення українців у Далекосхідній край» / / Український історичний журнал - 1971.
↑ Меньшиков А.А. Матеріали по обстеженню селянських господарств Приморської області. - Саратов, 1912.
↑ Дальне-Східний край / / Всесоюзний перепис населення 1926 року. Національний склад населення по регіонах РРФСР © Демоскоп тиждень ISSN 1726-2887
↑ Мамай А. За Сибіром, де сонце сходить, або чому не відбулася в Зеленому Клині другої України / / «Дзеркало тижня», № 42 (263) 23-29 жовтня 1999 року.
[Правити] Джерела
Єфименко А., К.ф.н. Сибірська Україна: відбувся альянс Далекосхідні «самостійники» та колчаківського контррозвідка / / Журнал «Батьківщина», № 7, 2006.
Курас Л. В. Українська етнічна угруповання в Харбіні / / vybory.org, 13.01.2003.
Чорномаз В. А. Українці Примор'я: минуле і сьогодення / / kobza.com.ua, 05.03.2006.
Чорномаз В. А. Український національний рух на Далекому Сході (1917-1917-1922 рр..): Дисс. на здобуття ступеня канд. іст. наук. Владивосток, 2005.
Марунчак М. Українці в СРСР поза кордонами УРСР - Вінніпег, 1974.
[Правити] Історичні документи
Перша Загальний перепис населення Російської Імперії 1897 Під ред. Н. А. Тройницького. т. II. Загальний звід по Імперії результатів розробки даних Першої Загальної перепису населення, проведеної 28 січня 1897. - С.-Петербург, 1905 рік. - Таблиця XIII. Розподіл населення за рідною мовою.
Телеграма до Москви в ГПУ з інформацією про арешт Приамурського окружний української раді. 1922 р., 25 грудня, м. Чита. № 89.
Всесоюзний перепис населення 1926 року. - М: Видання ЦСУ Союзу РСР, 1928-29 .. - Том 9. Стор. 34-51. Том 10.Стр. 9-13, Том 11.Стр. 8-17, Том 14.Стр.6-16, Том 15.Стр.8-13, Том 16.Стр.8-12, Том 17.Стр. 8-25, Таблиця VI. Населення по підлозі,
Сірий Клин (укр. Сірий Клин) або Сіра Україна (укр. Сіра Україна), з кінця XIX-початку XX ст. - Неофіційна назва регіону компактного проживання українців у Південно-Західному Сибіру і Північному Казахстані загальною площею 460 тис. км ². З кінця XIX-початку XX ст. частину сибірського краю українські переселенці називають Сірим Клином або Сірою Україною. Центром українського життя Сірого Клину вважається Омськ.
Зміст [прибрати]
1 Географія
2 Історія
3 Національний склад
4 Примітки
5 Посилання
[Правити] Географія
Сірий Клин - назва простору, що охоплює колишній Степовий край, тобто сучасний північний Казахстан, південь Омської області, барабинськ степ в Новосибірській області, Кулундінской степ - частково в Новосибірській, а частково в Алтайському краї, а також деякі інші райони Алтаю.
[Правити] Історія
Вперше українці з'явилися на просторах Сибіру разом із загонами Єрмака Тимофійовича: серед Ермаковский козаків згадуються «черкаси». Одним з них був знаменитий Черкас Александров, учасник Єрмакова походу (ймовірно, перший історіограф Єрмака) і посольства до Івана Грозного, а з 1598 року -. Отаман тобольских служилих кінних татар [джерело не вказано 398 днів] Від перших десятиліть після приєднання Сибіру до Російської царству українці несли службу по сибірських гарнізонах. Ймовірно, були вони і в складі тих загонів, які першими прийшли на територію сучасної Новосибірської області того ж 1598 і завдали остаточної поразки хану Кучум на річці Ірмені, поблизу її впадіння в річку Обь. Пізніше, на початку XVII століття, був заснований Барабинськ і Убинское остроги. У Новосибірській області воєвода Я. А. Тухачевський взяв штурмом Чингіз-містечко татарського мурзи Тарлави і залишив там козачий гарнізон. У середині XVII століття в районі теперішнього Бердську з'явилася «роз'їзна» станиця томських козаків. Заселення українцями Сибіру почалося з другої половини сімдесятих-вісімдесятих років XIX століття і різко зросла після спорудження західної та центральної гілок Транссибірської залізниці, будівництво якої велося у 1895-1905 роках з обох кінців (Владивостока і Уралу). Особливого розмаху колонізація набула в результаті Столипінської реформи - наділу безземельних селян (переважно з України та з Росії) вільними землями в Сибіру. Українці селилися в основному поблизу цієї залізниці, переважно в селах, і займалися землеробством і тваринництвом. За переписом 1897 року в Сибіру проживало більше 200 тис. українців. У Казахстані українці, переважно жителі Лівобережжя, почали селитися з 70-х років XIX століття.
Походження і кількість українських колоністів
Губернія 1885 1886 1887 1888 1889 1890 1891-1914
Волинська губернія 54496
Катеринославська губернія 186286
Київська губернія 175639
Полтавська губернія 48 179 999 1720 240 76359025
Таврійська губернія 111 074
Харківська губернія 13 5 421 2455 1960 932 195 333
Херсонська губернія 135 753
Чернігівська губернія 235 13 75 443 210 152 282 873
Всього 296 179 1495 4618 2410 1160 1604873
Різко зросли міграційні потоки після введення в 1905 році залізниці Оренбург-Арись.
У роки Великої Вітчизняної війни значним було кількість евакуйованих до Сибіру та Казахстану робітників промислових підприємств.
У 1950-х роках безліч українців осіло в Казахстані, освоюючи цілинні землі. Всього там проживає близько 800 тис. українців і на сьогодні діаспора в Казахстані є другою за чисельністю (на пострадянському просторі) після української діаспори в Росії.
Міграція українців у південні райони Західного Сибіру припинилася лише з розпадом СРСР.
[Правити] Національний склад
За переписом 1926 року в степовому краю проживало 1358000 українців. Виділяють смугу шириною 150-500 км, в якій українці становили більшість. Її площа 460 тис. км ², в тому числі 405 тис. км ² в Казахстані і 5,5 тис. км ² в Сибіру. Вона тягнулася майже на 2000 км від Оренбурга на Заході до Семипалатинська в передгір'ї Алтайських гір на сході. На цій території українці становили більшість у 44 районах з 81. Всього у 1926 році їх було тут 915 тис. чол., що становило 40,4% всього населення, в той час як казахів налічувалося 27%, а росіян 22%.
Зокрема в Славгородська окрузі (сучасний Алтайський край), національний склад був таким:
українці - 202748 (47%)
російські - 175156 (40,4%)
У Кустанайському окрузі (Казахстан):
українці - 160844 (41,3%)
казахи - 123411 (31,7%)
російські 82661 (21,2%)
в Акмолинської губернії українців було 312 338 чол, в Омському окрузі -. 159. 694 чол, в Оренбурзькій губернії -. 112 108 чол, в Семипалатинської губернії - 140233 чол, в Актюбінської губернії - 88. 413 чол [1] ..
ОУН - УПА
Настінна карта “Голодомор – геноцид українців” видана з метою підтримати зусилля Президента України В. Ющенка і донести до широкого загалу в популярній формі правду про українську трагедію 1932-1933рр.
Карта не обмежується територією України, а графічно підтверджує Голодомор на більшості українських етнічних земель в межах СССР, що свідчить про етнічний геноцид.
Автори вводять новий термін “індекс геноциду” – співвідношення рівнів смертності 1933р. та середнього за 1927-1930рр., що і лягло в основу побудови мапи.
Вказано напрямки завезення в Україну та Кубань росіян та білорусів, а також вивезення українців в РСФСР та Казахстан.
На підставі даних СБУ опубліковано списки усіх 139 осіб, причетних до організації українського Голодомору.
Таблиці повідомляють про національний склад тодішньої України та Кубані, зміни у складі українського та інших етносів в СССР впродовж десятиліття, а також етнічні особливості складу каральних органів.
На карті зображено сучасні пам’ятники жертвам Голодомору у різних країнах світу.
Автори карти виходять за межі винуватості у Голодоморі лише окремих осіб. Вони поширюють відповідальність за злочин на конкретні нації, держави, політичну партію, ідеологію та силові структури.
Гарна якість http://unknownwar.info/
Карта не обмежується територією України, а графічно підтверджує Голодомор на більшості українських етнічних земель в межах СССР, що свідчить про етнічний геноцид.
Автори вводять новий термін “індекс геноциду” – співвідношення рівнів смертності 1933р. та середнього за 1927-1930рр., що і лягло в основу побудови мапи.
Вказано напрямки завезення в Україну та Кубань росіян та білорусів, а також вивезення українців в РСФСР та Казахстан.
На підставі даних СБУ опубліковано списки усіх 139 осіб, причетних до організації українського Голодомору.
Таблиці повідомляють про національний склад тодішньої України та Кубані, зміни у складі українського та інших етносів в СССР впродовж десятиліття, а також етнічні особливості складу каральних органів.
На карті зображено сучасні пам’ятники жертвам Голодомору у різних країнах світу.
Автори карти виходять за межі винуватості у Голодоморі лише окремих осіб. Вони поширюють відповідальність за злочин на конкретні нації, держави, політичну партію, ідеологію та силові структури.
Гарна якість http://unknownwar.info/
Немає коментарів:
Дописати коментар