середа, 29 липня 2026 р.

Відродження козацького суднобудування: Як у Дніпрі реконструювали автентичний струг та спростували кабінетні теорії


Ідея відтворити елемент давнього побуту народилася серед козаків Творчого об'єднання «Золота паланка» Старосамарської сотні Війська Запорозького низового. Після успішного розгортання Козацького похідного музею постало амбітне завдання — побудувати справжній дерев'яний човен за стародавніми технологіями.
Ініціаторами й головними рушіями проєкту виступили козаки Олег Черненко (козак Ворон) та Микола Шапа. Робота над реалізацією тривала кілька років і втілилася в успішний спуск судна на воду.

Історичне підґрунтя, проектування та наукова дискусія
Мало хто знає, але струг як тип судна народився задовго до появи козацтва — ще за часів Київської Русі в XI–XII століттях. Тоді ці плоскодонні вітрильно-веслові човни використовувалися на річках та озерах Русі й ідеально пристосовувалися для транспортування волоком між водними артеріями. Українське козацтво стало прямим спадкоємцем цієї давньоруської суднобудівної традиції, адаптувавши її під свої військові та вантажні потреби.
Інженерна основа проєкту
Сучасні дослідники розпочали шлях у 2017 році з вивчення зацілілих суден на Хортиці та в Старих Кодаках.
  • Пропорції Гійома де Боплана: За основу взяли пропорції та описи знаменитої козацької чайки, зафіксовані французьким інженером Бопланом у його картографічних працях.
  • Габарити: Довжина судна склала 9 метрів (рівно половина від класичної великої чайки). Такий розмір узгоджується з археологічними знахідками вантажних суден аналогічного типу.
  • Озброєння: Струг обладнали двома чавунними фальконетами (малими корабельними гарматами) на спеціальних саморобних лафетах. Вони пройшли успішні вогневі випробування на лівому березі Дніпра на місці історичного Новокодацького перевозу.
Спростування теорії В. Шалабудова: Де ж козацька верф?




Довгий час серед істориків точилися дискусії щодо спроможності козаків масово будувати флот у районі Старої Самарі. Зокрема, дослідник В. Шалабудов, який вивчав Богородицьку фортецю, висунув твердження, що масштабного суднобудування там відбуватися не могло, оскільки археологи не виявили залишків стаціонарних верфей чи капітальних інженерних споруд для побудови плоскодонних човнів.
Практичний експеримент козаків «Золотої паланки» повністю спростував цю кабінетну теорію. Завдяки розробці мобільного стапеля було доведено: запорожцям не потрібні були стаціонарні верфі. Будь-яке рівне місце біля річки (як-от звичайне подвір'я) автоматично ставало верф'ю. Для розгортання процесу достатньо мати майданчик, деревину, базовий інструмент та силу людських рук, щоб перевернути й підтягнути готове судно до води. Це доводить ніби неймовірну мобільність козаків (та їхніх предків часів Русі), які могли за лічені дні організувати флот прямо на необжитому березі, не залишаючи після себе жодних монументальних споруд для майбутніх археологів.

Технологічні нюанси та будівництво
Головним принципом реконструкції стала максимальна автентичність. Майстри свідомо відмовилися від сучасних матеріалів, скловолокна та встановлення двигунів. Побудова відбувалася на подвір'ї Анатолія Рака в місті Підгородне.
Креслена модель (комп'ютерний прорахунок) 
   └── Зменшення середніх ботей за фактом пружності сосни
        └── Збирання догори дном на унікальному стапелі
             └── Набивання 7 рядів дощок у шаховому порядку
Матеріал
Для нижніх ботів (основи) використали соснову дошку-50-ку, для бортів — дюймовку. Носи та нижні боті допоміг виготовити козак В'ячеслав Бондаренко («Варвар»).
Інноваційний стапель — відмова від домкратів
Сучасні майстри плоскодонок зазвичай збирають днище на рівній поверхні, а потім вигинають його домкратами. Олег Черненко застосував власний досвід 15-річної роботи з деревом і розробив стапель для збирання судна догори дном
Завдяки цьому конструкція природно вигиналася під власною вагою деревини, задаючи ідеальний кут. Борти (7 рядів) кріпили 20-сантиметровими цвяхами, які загинали у формі скоб.

Спуск на воду та випробування: Слідами Тура Геєрдала та Боплана
Спуск відбувся 15 серпня на річці Самарі на місці історичної перемоги кошового отамана Івана Сірка над татарами.
Для переходу знадобився екіпаж: мінімум 6 веслярів, 1 стерновий та 1 запасний. Стартувавши о 13:30, екіпаж пройшов 8 250 метрів (близько 10 км з урахуванням галсів) Самарою та Дніпром за 3 години, пришвартувавшись у клубі крейсерських яхт.
Секрет очеретяних бортів та ефект човнів «Ра»
Найважливішим відкриттям під час першого спуску стало експериментальне підтвердження хронік Гійома де Боплана. Французький інженер описував, що козацькі чайки та струги завдяки очерету не тонули, навіть будучи повністю залитими водою.
Коли під час випробувань новозбудований струг набрав воду по самі лавки, він... не потонув і впевнено залишився на плаву! Закріплені по бортах великі в'язанки очерету (тростини) товщиною до 50 см спрацювали як потужний природний блок непотоплюваності. Цей ходовий доказ став абсолютним аналогом всесвітньо відомих експериментів Тура Геєрдала на його папірусних човнах «Ра». Очерет повністю тримав вагу судна та екіпажу, підтвердивши геніальну простоту й надійність козацьких  технологій.

Картка технічних характеристик струга
ПараметрПоказникПримітка
Тип суднаРічковий стругТрадиція від епохи Київської Русі до козацтва
Довжина9 метрівПропорція \(1:2\) до великої чайки Боплана
Матеріал корпусуПиляна сосна (50-ка та дюймовка)Зібрано встик на кастомному стапелі
Озброєння2 чавунні фальконетиВстановлені на дерев'яні лафети
Захист бортівОчеретяні снопи (тростина)Товщина до 50 см. Ефект непотоплюваності «Ра»
Вітрильне оснащенняКлівер / Рівне (пряме) вітрилоПеревірено в ходових випробуваннях
Екіпажвід 8 осіб6 веслярів, стерновий, помічник

 Експеримент, що став живою історією
Підбиваючи підсумки, можна з упевненістю сказати: експериментальна побудова козацького човна виявилася повністю вдалою. Реконструйований струг успішно довів свої високі морехідні та маневрені якості в різних ходових модифікаціях — він упевнено пройшов дальні походи як на веслах у поєднанні з косим вітрилом (клівером), так і під автентичним рівним (прямим) вітрилом.
Остаточною ж крапкою та справжнім тріумфом проєкту стала участь відродженого струга у Фестивалі, присвяченому 30-річчю Незалежності України. Саме там екіпаж судна на практиці продемонстрував глядачам козацьку речну тактику, взявши участь у масштабній військово-історичній реконструкції з імітацією штурму та взяття Богородицької фортеці. Ця подія повернула живі традиції суднобудування на береги Дніпра та Самари.


Еней був парубок моторний. Василь Дудко.

    Історія Василя Дудка в нашому товаристві Старосамарської сотні ВЗН почалась після 2014 року.


   Він у Дніпрі появився, як вимушений переселенець з Донецька. 

   "Брав участь в донецькому майдані. Коли ж поряд впав снаряд граду і скалки скла полетіли в хату, то вирішив виїхати з небезпечного міста, бо перспектив жити в таких умовах вже не було"- розповідає Василь.

   Вірити чи ні словам Василя, то право кожного, але поява його волонтером на вокзалі, а потім в волонтерському куточку Автовокзал-Дніпро, доказ того, що він таки підтримує боротьбу України за Незалежність від москви і окупантів.

   Робота його там була не складна, будучи пенсіонером, він міг багато часу приділяти чергуванню там. Зустріти  та нагодувати бійців  смаколиками та чаєм, а у вільний час плести сітки і доглядати порядок в приміщенні. З цим він цілком справлявся.

   Організований волонтерами цієї спільноти хор привернув увагу і нашого товариства, бо зустрічались на окремих заходах. Там і Василя увагу привернула наша спільнота вільних козаків.

   Він також ввійшов до Дніпропетровської організації політв'язнів та репресованих, бо виявилось, що батьки були засланими ще в радянський час на Далекий Схід, де він і народився. Це зблизило ще і з нашими козаками, родини яких постраждали від окупації більшовиків ще в ті часи.

   Брав  Василь  і участь в відродженні козацьких традицій:  в фестивалях, в побудові струга  та в інших наших заходах.

   В лютому 2022 він, разом з усіма козаками взяв участь в роботі Координаційного штабу волонтерів по допомозі ЗСУ та роботі з добровольцями, які приходили у військкомат за покликом серця, а не за повісткою.

  Перше, чим довелось зайнятись, облаштувати підвальне приміщення, колись побудованого, як бомбосховище , одразу після другої світової війни полоненими німцями. Разом з іншими козаками все було приведено до належного стану і туди заселилась рота контрдиверсійної боротьби "Січеслав" 108 бригади ТРО. Частина ж приміщення слугувала складом для волонтерської допомоги, якою і займався Василь з іншими козаками.

   Василь Дудко саме тоді і отримав козацьке ім'я Еней. Строки з Котляревського, написані в заголовку,  добре підходять до його вкладу в загальну справу.

   В квітні, разом з козаками, яких не взяли у 108 бригаду ТРО через вік та з інших причин, він ввійшов до складу  окремої роти "Січеслав" в ДФТГ "Варті Дніпра", де продовжив займатись звичною справою - волонтерською допомогою. Цим він займається і донині.

   Ну а, зараз він влився ще в один рух, що відповідає його нестримності - рух інвалідів-спортсменів, та бере участь в їх з заходах та змаганнях. Саме його участь в ДФТГ в окремій роті "Січеслав" надала йому таку можливість. випробувати себе і в цій сфері діяльності.

    Одним словом - Еней.


вівторок, 28 липня 2026 р.

Майстер, майданівець та волонтер

 Віталій Плахотін народився 14  липня 1940 року. Довгий час жив в відомому місті України - Дніпрі (Січеславі).


   Життя його було нелегке з самого початку, бо війна, потім перебування в дитячому будинку, бо втратив рідних...

   На жаль, нещодавно ми його провели в останню путь. На церемонії прощання були рідня та друзі з Майдану.

   "Ми познайомились в 2014  році, коли стала загроза захоплення міста і військові 93 бригади потребували ремонту розконсервованої техніки"- пояснив козак Ворон( Олег Черненко) 

   Те, що Віталій багато років ремонтував автомобілі на АВТОВАЗі, дало можливість легко впоратись і з ремонтами БТР та БМП. Разом з ним цим довгий час займалась ціла команда - ті його друзі з якими був на Майдані.

   Вперше про нього показали телевізійні канали, коли він приніс свої речі з Майдану, щоб передати на відкриття Музею боротьби за Україну 27  лютого 2021 року. Зараз там знаходяться його захист з двох плит на груди та спину. За його розповіддю таких він виготовив декілька для своїх товаришів, коли побачив, що на Майдані почали вбивати. 

    Нагадаю, що першими загиблими були Жизневський та Нігоян.

"Коли почався Майдан, зрозумів, якщо не я, то хто? Всі прийшли з одним - добитись справедливості"- казав Віталій Плахотін.

   Розповідь про події на Майдані Віталія була емоційна і вразила багатьох.


   "З навалою в лютому 2022 ми ще неодноразово зустрічались з питань укріплення оборони міста"- розповідає Олег Черненко.  " Потрібні були надовби, Віталій їх робив, з того заліза, що було в наявності в його майстерні. Потрібні були шипи для зупинки авто, їх теж робив і доправляв до блокпоста біля військкомату та до інших. "Цю роботу він виконував разом з іншими представниками благодійного фонду "Рятівник", що були розташовані поряд з військкоматом. Він відновив також допомогу з ремонту БМП, на деякий час, тепер вже в своїй майстерні, а не в бригаді.

   Його майстерня на Донецькому шосе виділялась прапором України, який він щодня вивішував. Зараз прапор зберігається в Музеї боротьби за Україну з його підписом. Цей прапор сповіщав воякам, що тут їм допоможуть.

    "Одного разу на Кам'янському масиві я побачив, що вояки намагаються ремонтувати своє авто. Не довго думаючи, запропонував поїхати до майстерні Віталія, де автівку і відремонтували швиденько" - продовжує свою розповідь Олег Черненко.

   Пізніше він у майстерні самостійно збирав донати зі своїх клієнтів, а на ці гроші купував необхідне: лопати, молотки, кірки, тобто шанцевий інструмент, на потреби вояків.

   Відданість справі, вміння вести зварювальні роботи, бо він був майстром по автокузовних роботах, згодились і тут. Коли взимку появилась необхідність в турбопічках для " Азову", Віталій зголосився. Матеріал, що він використав, був незвичний - гільзи від 155 снарядів. 

Процес передачі пічок воякам зафіксовано у на фото. 




Не дивлячись на складність роботи, та на свій вік, він впорався.

    На жаль, вік узяв своє. Через наслідки отриманих на Майдані тортур здоров'я почало швидко полишати майстра. Невдовзі після тяжкої хвороби пішла в інший світ і його дружина, що дуже гнітило Віталія. Потім почали відмовляти очі, не допомогла й операція. А наостанок здало й усе інше, тож рідні змушені були віддати його до пансіонату, де він і пішов у вирій.

   Пам'ять про Віталія Плахотіна житиме в спогадах побратимів і в історії боротьби з московською навалою.

   

середа, 22 липня 2026 р.

Податок на пам'ять: Чому новий законопроєкт про музейну справу б'є по ентузіастах і створює пільги для багатіїв



В Україні готується масштабна реформа у сфері охорони культурної спадщини. Проте новий законопроєкт № 15436 замість боротьби з великим «чорним ринком» ризикує перетворитися на каральний інструмент проти громадських музеїв та незаможних колекціонерів, копіюючи найгірші практики радянського примусу.
Резонансні поправки до Закону «Про музеї та музейну справу» та Кодексу про адміністративні правопорушення (КУпАП) запроваджують обов'язкову державну реєстрацію та експертизу для приватних зібрань. Як зазначають у детальному розборі на юридичному порталі Судово-юридична газета, через відсутність фінансового регулювання в самому документі ця ініціатива вдарить не по багатих ділках, а по тих, хто рятує українську історію за власні копійки. [1, 2]

1. Корупційний фільтр: Багаті заплатять, бідні постраждають
Головна вада проєкту закону № 15436 — ілюзія рівності перед законом. На практиці обов'язкова експертиза за рахунок власника створює майновий ценз на право володіти історією, адже в пояснювальній записці чітко вказано, що додаткових витрат з бюджету не передбачено. [1, 2]
  • Пільги для великого капіталу: Ті, «хто при грошах» — великі тіньові дилери та заможні покупці — навіть не помітять нових правил. Вони легко закладуть вартість будь-яких експертиз (і хабарів за них) у свої бюджети. Для них закон стане зручним інструментом остаточної «легалізації» сумнівних артефактів.
  • Удар по бідних колекціонерів: Під загрозою опинилися щирі ентузіасти, краєзнавці та колекціонери, які витрачають останні гроші на купівлю стародавньої монети, вишиванки чи рідкісної книги, рятуючи їх від руйнування. У них просто немає коштів на оплату непрозорих тарифів для оцінки кожної дрібниці.
  • Пастка декларування: Якщо такий колекціонер чесно покаже свою збірку, його змусять платити за експертизу. Немає грошей? Тоді, як зазначає інформаційне агентство Апостроф, будь-яка спроба передати річ у спадок, продати чи обміняти її автоматично перетворює людину на правопорушника. [1]

2. Знищення народних та громадських музеїв
Найважчий удар законопроєкт наносить по громадським, шкільним та сільським музеям, які функціонують без державного фінансування.
  • Музеї без бюджетів: В Україні існують сотні унікальних локальних музеїв, створених громадами, ветеранами чи вчителями-істориками. Вони тримаються виключно на пожертвах та ентузіазмі. Звідки у сільського чи шкільного музею кошти на обов'язкову державну експертизу сотень експонатів?
  • Загроза ліквідації через штрафи: Не маючи грошей на реєстрацію, такі музеї будуть змушені або закритися і сховати експонати в підвали, або чекати на візит державного експерта. А той, згідно з текстом проєкту, опублікованим на Першому Міському, матиме право особисто скласти протокол про «незареєстровані цінності», що загрожує штрафом до 17 000 гривень із конфіскацією предметів. [1]

3. Радянські методи: Перетворення науковців на каральні органи
Побоювання щодо повернення тоталітарного контролю в культурній сфері є давнім болем української спільноти. Історично дискусія про право власності на історію завжди була гострою: як зазначає аналітичний ресурс Збруч, конфлікт між приватними збірками та державним монопольним контролем в Україні часто призводив до гучних скандалів у науковому середовищі. [1]
Надання сучасним музейним працівникам права складати адміністративні протоколи за незареєстровані речі — це пряме відродження радянської системи залякування.
  • Ідеальне поле для шантажу: Коли експерт має право або виписати штраф із конфіскацією, або «заплющити очі», виникає прямий привід для побутового хабарництва на місцях. Великі ділки відкупляться, а громадські діячі опиняться під пресом.
Кому загрожує законопроєкт № 15436?
[Тіньові перекупники]: Легко платять хабарі -> Легалізують контрабанду -> Залишаються в плюсі
[Громадські музеї]: Не мають фінансування -> Не можуть оплатити експертизу -> Під загрозою закриття та конфіскації
[Бідні колекціонери]: Витрачають останнє на артефакти -> Потрапляють під штрафи -> Згортають діяльність

Закон проти колекціонера
Європейська практика захисту спадщини стимулює приватний сектор: громадські музеї отримують гранти, а приватні колекціонери — податкові пільги за те, що зберігають культуру за власний кошт.
Український законопроєкт № 15436 у поточному вигляді карає за бідність. Він створює корупційну парасольку для багатих мародерів і водночас нищить низовий масовий рух збереження історії — громадські музеї та незаможних колекціонерів-ентузіастів. Без безкоштовного механізму реєстрації для некомерційних збірок цей закон стане актом фінансового терору проти української культури. [1]

Які саме норми Конституції та права ЄС ігнорує цей проєкт
  • Порушення Статті 41 Конституції України (Право приватної власності):
    Наша Конституція гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Європейська Хартія основних прав ЄС (Стаття 17) так само проголошує абсолютну недоторканність законно набутого майна. Спроба примусити громадян реєструвати особисті речі під загрозою штрафів чи вилучення — це пряме та грубе зазіхання на приватну власність [sud.ua].
  • Ігнорування принципу пропорційності ЄС:
    У європейському праві діє залізне правило: обмеження прав громадян державою має бути пропорційним меті. Якщо мета — боротьба з «чорними копачами», то контролювати потрібно місця розкопок та кордони, а не вриватися з перевірками в приватні будинки мирних громадян, які роками збирали свої колекції.
  • Створення штучних внутрішніх бар'єрів:
    Базовий принцип ЄС — це вільний рух товарів та капіталу. Запровадження внутрішніх ліцензій, обов'язкових експертиз та обмежень на цивільний обіг всередині країни відкидає український арт-ринок назад у радянське минуле, замість того, щоб інтегрувати його у прозору європейську екосистему.
Чому це виглядає як «плювок» на євроінтеграцію
Коли депутати-юристи ігнорують ці базові принципи, це демонструє правовий нігілізм. Вони намагаються використати воєнний стан як виправдання для побудови тотальної системи контролю, хоча європейський шлях вимагає абсолютно протилежного — зменшення ролі чиновника та захисту прав людини.

1. Are there activities, such as quizzes or special exhibits for the children to be involved with, especially during holidays? Good links with the Education sta...
22 лип. 2026 р. — Незареєстровані археологічні предмети можуть конфіскувати Окрему увагу законопроєкт приділяє боротьбі з нелегальним обігом археологічної спадщини. Пропонується ...
22 лип. 2026 р. — Штрафи за незареєстровані артефакти: у Раді пропонують зобов'язати колекціонерів реєструвати приватні зібрання Перший міський ... Реалізація проєкту не потребув...
22 лип. 2026 р. — * Номер, дата реєстрації: 15436 від 21.07.2026. * Потураєв Микита Русланович (IX скликання), Юрчишин Ярослав Романович (IX скликання), Бондаренко Олег Володимир...
22 лип. 2026 р. — Проблематика та мета законопроєкту Як зазначається в пояснювальній записці, через відсутність культури колекціонування та чітких законодавчих рамок в Україні на...
26 серп. 2016 р. — «Якби хтось викрав з Лувру "Мону Лізу", а потім вирішив її виставити, то чи потрібно йому це дозволяти? З аналогічною ситуацією маємо справу в Щецині», — так по...