ІСТОРИЧНА НАУКА ЧИ ІМПЕРСЬКІ МІФИ?

 

Козаки Самарської паланки нині на Богородицькій фортеці.

Петриківка Петрика, а не Петра: як лінгвістика та козацька логіка руйнують імперський міф заснування

Століттями українська історія писалася під диктовку кабінетних дослідників імперської та радянської шкіл. Працюючи за шаблонами Аполлона Скальковського, офіційні історики просували єдину тезу: до появи царських указів чи офіційних паперів Нової Січі на наших землях існувало лише «дике поле». Саме за такою логікою офіційною датою заснування славетного селища Петриківка на Дніпропетровщині досі вважається 1772 рік, а його батьком — останній кошовий отаман Петро Калнишевський.

Проте достатньо увімкнути закони української мови, релігійну логіку XVIII століття та підняти реальну історію Самарської паланки, щоб зрозуміти: офіційні дисертації на цю тему давно пора викинути на помийку історичного забуття. Петриківка завдячує своєю появою зовсім іншій людині.

1. Мовний таран: чому суфікси не брешуть

Головний доказ справжнього походження селища лежить у його назві. В українській топоніміці та козацьких традиціях назовництва суфікси відігравали вирішальну роль.

Якби козацьке поселення дійсно засновувалося «згори» на честь кошового отамана Петра Калнишевського, воно б за всіма мовними канонами отримало назву Петрівка (або Петрівське, Петрове). Проте селище називається Петриківка.

Зменшувально-пестливий суфікс -ик- чітко й беззаперечно вказує на конкретне народне ім'я — Петрик. А саме так у козацькому середовищі кінця XVII століття називали видатного політичного діяча, військового писаря Січі та лідера антимосковського повстання — Петра Іваненка (Петра Чорного). Назва, що пішла від імені Петрика, доводить: козацькі хутори стояли тут задовго до Калнишевського, і нова адміністрація Нової Січі у XVIII столітті просто зафіксувала топонім, який уже десятиліттями жив у народі.

2. Релігійна логіка козацької доби

Кабінетні історики дали маху ще в одному залізобетонному питанні — релігійно-правовому контексті епохи. У XVIII столітті в глибоко православному козацькому суспільстві нікому б і в голову не прийшло назвати нове офіційне поселення на честь живої людини, хай навіть і шанованого кошового отамана.

Якщо поселення іменувалося з ініціативи адміністрації та через розбудову церкви, його називали виключно на честь святого патрона — наприклад, Петропавлівка (на честь апостолів Петра і Павла). Той факт, що поселення зберегло суто світську, народну назву Петриківка, заперечує офіційне «панське» заснування. Назва йшла знизу — від козаків, які обживали хутори навколо зимівника Петра Чорного (Петрика).

3. Від Самарської паланки до Протовчанської: очищення хронології

Офіційні довідники навмисно звужують історію краю до Протовчанської паланки, яку було створено під адміністративним тиском царату лише наприкінці існування Січі (близько 1766 року) шляхом поділу територій «на три».

Але реальна історія цих земель набагато давніша. Це прадавня територія великої Самарської паланки часів Богдана Хмельницького. Саме в межах цієї гігантської території наприкінці XVII століття Петро Чорний (Петрик), після свого ідеологічного розриву з гетьманом Мазепою та Москвою, розбудовував власну мережу козацьких хуторів, збираючи навколо себе незадоволене низове козацтво.

4. Справжня роль Калнишевського: не створив, а переніс

То що ж насправді відбулося у 1772 році, який офіційна наука вважає датою заснування? Документи свідчать: Петро Калнишевський дійсно підписав папери щодо Петриківки, але він не будував її з нуля. Отаман виконав суто адміністративно-релігійну місію — переніс дерев'яну церкву на колодах (котках) із затоплюваної Курилівки (або сусідньої Єлізаветівки) до вже існуючого, густозаселеного козацького поселення.

Калнишевський лише легалізував та надав статус казенної слободи тим хуторам Петра Чорного, які існували тут уже понад пів століття.

5. Генеалогічний слід Петра Чорного

Ця історія — не просто сухі факти, це жива кров краю. Саме на хуторах Петрика його прямі нащадки, продовжуючи жити на родових землях Самарської паланки, трансформували прізвисько свого предка «Чорний» у поширене в Петриківці прізвище — Черненко.

Сьогодні спадкоємність цієї боротьби та пам'яті продовжує Музей боротьби за Україну (Козацький похідний музей) під керівництвом Олега Черненка (козака Ворона), який мовою історичних артефактів та батального мистецтва доводить: українці ніколи не забували своєї справжньої історії, як би сильно її не намагалася затерти імперська канцелярія.

Висновок очевидний: Петриківка — це живий пам'ятник козаку Петрику (Петру Чорному) та вільній Самарській паланці, а не паперовим рішенням 1772 року. Настав час переписувати підручники і повертати козацьку логіку в українську історію.

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

(Історія заснування селища Петриківка та устрою Самарської і Протовчанської паланок)

1. Архівні першоджерела та документальні публікації (Акти Коша та Мазепинської доби)

• Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). — Фонд 56 (Канцелярія Коша Запорозької Січі). Справи за 1772–1774 рр. (Матеріали щодо реформування Протовчанської паланки, перенесення Георгіївської церкви з Курилівки та надання Петриківці статусу казенної слободи кошовим отаманом Петром Калнишевським).
• Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии: Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. / Сост. епископ Феодосий (Макаревский). — Екатеринослав, 1880. — Вып. 1–2. (Містить копії документів 1772–1773 рр. про заснування Петриківського приходу та опис наявного на той момент населення).
• Універсали та дипломатичне листування Петра Іваненка (Петрика) 1692–1696 рр. // Джерела з історії Гетьманщини та Запорожжя доби Мазепи. — Збірник документів канцелярій полків Лівобережної України. (Документи, що фіксують географію дій та розташування баз прихильників Петрика на землях Самарської паланки наприкінці XVII століття).

2. Військово-історичні праці професора Івана Стороженка (Критика імперських канонів устрою Січі)

• Стороженко І. С. Коли ж виникли курені та паланки на Запорозькій Січі? / І. С. Стороженко // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: зб. наук. пр. — Дніпропетровськ: ЛІРА, 2014. — Вип. 12. — С. 5–18. (Обґрунтування того, що паланковий устрій Самарських земель виник ще за Богдана Хмельницького у XVII ст., а не наприкінці XVIII ст. під тиском царату).
• Стороженко І. С. Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця XVI – середини XVII століття. Монографія. — Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2008. — 420 с. (Концепція автономного розвитку запорозьких зимівників знизу, як противага кабінетній теорії заснування козацьких поселень «царськими указами»).
• Стороженко І. С. Пасіонарність — джерело виникнення запорозького козацтва / І. С. Стороженко // Грані: науково-теоретичний альманах. — Дніпропетровськ, 2011. (Аналіз стихійного, але впорядкованого заселення запорожцями прикордонних річок Орілі та Самари через систему хуторів).

3. Академічні дослідження Запорожжя, топоніміка та лінгвістичний аналіз

• Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: у 3-х т. / Д. І. Яворницький. — К.: Наукова думка, 1990. (Фундаментальне дослідження інституту козацьких зимівників, яке доводить, що казенні слободи кінця XVIII ст. зазвичай створювалися навколо вже існуючих приватних козацьких хуторів).
• Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України / В. В. Лучик. — К.: Академія, 2014. (Наукове обґрунтування словотвірних моделей українських поселень: розподіл назв від повного імені «Петро» -> Петрівка, та народно-зменшувального «Петрик» -> Петриківка).
• Скальковський А. О. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. — Одесса, 1885. (Класична праця імперської школи; використовується як джерело офіційної хронології та як об'єкт історіографічної критики щодо міфу «дикого поля»)

АРХЕОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЗВІТИ

(Матеріальна культура та хронологія козацького заселення Придніпров'я XVII–XVIII ст.)

1. Звіти археологічних експедицій та першоджерела розкопок

• Звіти Самарської археологічної експедиції Дніпропетровського національного університету (ДНУ) ім. О. Гончара (керівники — проф. І. Ф. Ковальова, Д. Г. Тесленко, В. М. Шалобудов) за 2000–2015 рр. // Архів Інституту археології НАН України (м. Київ). (Матеріали багаторічних розкопок містечка Самар та Богородицької фортеці, що зафіксували капітальні козацькі житла, торгові пломби та монети з 1520-х по 1690-ті рр.).
• Матеріали археологічних розвідок на території Протовчанської паланки (басейни річок Оріль та Протовча) // Наукові фонди Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького (ДНІМ). (Колекції козацької кераміки, кахлів, люльок та залізних знарядь праці, що походять із розкопаних зимівників середини та кінця XVII ст.).

2. Публікації та монографії за результатами розкопок

• Ковальова І. Ф. Місто Самар та Богородицька фортеця: за матеріалами археологічних досліджень / І. Ф. Ковальова, В. М. Шалобудов, В. В. Векленко. — Дніпропетровськ: Пороги, 2007. — 206 с. (Фундаментальна праця, яка доводить існування великого козацького міського посаду на Самарі задовго до появи перших російських гарнізонів у 1688 р.).
• Тесленко Д. Г. Козацькі старожитності Самарської паланки (за результатами нових археологічних досліджень) / Д. Г. Тесленко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Історія та археологія. — 2011. — Вип. 19. — С. 142–151. (Аналіз побуту, нумізматичних знахідок та товарних пломб, які підтверджують безперервне економічне життя краю у XVII ст.).
• Векленко В. О. Козацькі люльки прирічкових регіонів Дніпропетровщини за матеріалами археологічних пам'яток / В. О. Векленко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. — К., 2009. — Вип. 18. (Дослідження типології люльок та особистих речей козаків, що датуються саме періодом 1680–1690-х рр., тобто часом повстання Петрика).

НУМІЗМАТИЧНІ ПЕРШОДЖЕРЕЛА

(Грошовий обіг у басейні р. Оріль та землях Протовчанської паланки допетрівської доби)

1. Каталоги знахідок, нумізматичні звіти та збірки

• Наукові фонди Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького (ДНІМ). — Колекція випадкових та археологічних знахідок монет козацької доби на території Орільського лівобережжя. (Матеріали фіксації знахідок монет Речі Посполитої першої половини XVII ст. та шведських прибалтійських солідів у межах сучасного Петриківського та Царичанського районів).
• Звіти про результати археологічних розвідок у зоні будівництва та господарського освоєння в басейні р. Оріль. // Архів Інституту археології НАН України (м. Київ). (Описи поодиноких знахідок монет, зафіксованих на козацьких переправах та місцях розташування колишніх зимівників).
• Яворницький Д. І. Труды Тринадцатого Археологического съезда в Екатеринославе (1905). — М., 1907. — Т. 1. (Містить перші описи та реєстри козацьких скарбів із монетами Сигізмунда ІІІ та Яна Казимира, знайдених селянами під час сільськогосподарських робіт у Приоріллі).

2. Спеціальні нумізматичні та краєзнавчі публікації

• Шуст Р. М. Нумізматика історії України: козацька доба. — Львів: Світ, 2007. (Аналіз домінування польських полтораків, боратинок та шведсько-лівонських монет у грошовому обігу козацтва середини та другої половини XVII ст.).
• Пустовалов В., Пустовалов С. Знахідки монет на козацьких старожитностях Нижнього Придніпров'я // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — К., 2012. — Вип. 21. (Опис типології розмінної монети, яку використовували козаки-зимівчани для внутрішньої торгівлі та промислів)

ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ ПРИДНІПРОВ’Я: Чому Дніпро, Самар, Кам’янське та Нікополь мають змінити Дні міст (Історичний маніфест)

 

Століттями історія Наддніпрянщини переписувалася під диктовку імперських та радянських канцелярій. Нашим містам штучно «стирали» пам'ять, нав'язуючи святкування Днів міст або від дат підписання царських указів, або від дат «визволення радянською армією» у 1943–1944 роках. Ці військові маркери тоталітарної епохи обнуляли багатовікову козацьку історію краю, навішуючи міф, ніби «справжнє життя тут почалося лише з СРСР».

Настав час увімкнути козацьку логіку, підняти архівні першоджерела та повернути містам Дніпропетровщини їхній справжній вік і гонор. Пропонуємо науково обґрунтовану концепцію перенесення Днів міст для трьох ключових центрів Придніпровського козацького трикутника: Дніпра, Самарі та Кам’янського.

---

1. Дніпро: Травень замість вересня — день Вільного імені

• Сучасний радянський маркер: Друга субота вересня (традиційно прив'язана до військових подій вересня 1943 року та радянського «Дня танкиста»).
• Альтернативна деколонізаційна дата: 19 травня — День здобуття сучасного імені.

Офіційна назва міста Дніпро була затверджена Постановою Верховної Ради України 19 травня 2016 року в межах виконання закону про декомунізацію. Це рішення назавжди очистило місто-фортецю від імені більшовицького ката Григорія Петровського.

Святкування Дня міста 19 травня — це маніфест сучасної ідентичності. Назва «Дніпро» зафіксувала подвиг містян, які у 2014 році зупинили «російську весну», а з 2022 року зробили місто головним оборонним і гуманітарним хабом Сходу України. Дивовижним чином 19 травня 2016 року збіглося з Днем Вишиванки, що додає даті живого, народного культурного контексту. До того ж, квітучий травень — ідеальний сезон для міського свята, на противагу похмурим військовим церемоніалам радянського типу.

---

2. Самар (Новомосковськ): День народження Собору

• Сучасний радянський маркер: 22 вересня (день вигнання нацистських окупантів радянськими військами у 1943 році).
• Альтернативна деколонізаційна дата: 2 червня (22 травня за старим стилем) — Закладання Свято-Троїцького собору.

Давній паланочний центр Самарської паланки обрав своїм офіційним символом та гербом легендарний дерев'яний дев'ятибанний Свято-Троїцький собор, зведений запорожцями без жодного залізного цвяха. Козацька логіка залізобетонна: якщо на гербі зображено Собор, то й день народження міста має бути днем народження Собору.

Згідно з актами Коша Запорозької Січі, урочисте закладання та початок будівництва собору за ініціативи останнього кошового отамана Петра Калнишевського та самарського полковника Василя Кирки відбулося 22 травня 1775 року (за три тижні до підступного руйнування Січі військами Катерини II). За сучасним григоріанським календарем ця дата припадає на 2 червня. Перенесення Дня міста на початок червня фіксує перемогу українського духу та козацької архітектури над імперським забуттям.

---

3. Кам’янське: Козацька Рада на Романовій горі

• Сучасний радянський маркер: Третя субота вересня (прив'язка до «визволення» міста у вересні 1943 року).
• Альтернативна деколонізаційна дата: 1 жовтня — День козацької Ради (Свято Покрови).

Радянська влада десятиліттями ліпила з Кам'янського безлике пролетарське місто «Дніпродзержинськ», ведучи його історію виключно від будівництва заводу. Проте найдавнішим історичним серцем міста є Романкове. Ще у першій половині XVII століття Романова гора (Романів пагорб) слугувала стратегічним місцем збору запорозького козацтва.

Видатний французький інженер Гійом де Боплан, який у 1630-х роках будував фортецю Кодак, документально зафіксував у своїх описах: «Романів — великий пагорб, на якому іноді збираються козаки, щоб провести Раду». Це свідчення автоматично робить історію міста старшою щонайменше на 120 років від офіційного казенного 1750 року.

Оскільки точний день збору козаків на горі у XVII ст. у джерелах не деталізовано, ідеальним вибором є 1 жовтня — день Покрови Пресвятої Богородиці (День українського козацтва). Саме на Покрову запорожці традиційно збиралися на великі загальні Ради. Проведення Дня міста 1 жовтня під знаком «Ради на Романовій горі» назавжди поверне Кам'янському статус вільного козацького осередку, де доля Приорілля вирішувалася вільним козацьким голосом, а не декретами тоталітарних режимів.

Нікополь: Столиця Хмельниччини та колиска Держави

• Сучасний радянський маркер: 8 лютого (день вигнання нацистських окупантів у 1944 році).
• Альтернативна деколонізаційна дата: 19 квітня — День обрання Богдана Хмельницького гетьманом на Микитинській Січі (1648 рік).

Нікополь має унікальний статус серед усіх міст Придніпров'я — він стоїть на базі Микитинської Запорозької Січі. Радянський лютневий календар повністю стирає цей факт. Тим часом саме тут, на Микитиному Розі, 19 квітня 1648 року відбулася доленосна військова Рада. Богдан Хмельницький виголосив палку промову, підняв козацтво на повстання і отримав клейноди — гетьманську булаву та хоругву.

З цієї нікопольської весни розпочалася переможна Визвольна війна, яка народила Гетьманщину. Святкувати День міста 19 квітня — це транслювати переможний дух, козацький штурм та державну велич. Це ідеально пасує місту, яке сьогодні знову перебуває на передовій і тримає удар.

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дослідження спирається на широкий спектр джерел, серед яких:

• Автентичні тексти та картографія XVII–XVIII століть: праці Гійома де Боплана щодо козацьких рад на Романовій горі, документи єпархіальних описів про закладання Свято-Троїцького собору та матеріали Фонду Канцелярії Коша Запорозької Січі в ЦДІАК України. Повний перелік першоджерел доступний у відповідних архівах та публікаціях.
• Академічні та деколонізаційні розвідки: праці І. Стороженка, Д. Яворницького та інших дослідників історії козацьких паланок і зимівників.
• Нормативно-правові акти: Постанова Верховної Ради України від 19 травня 2016 року № 1375-VIII про перейменування міст.
• Архівні та літописні першоджерела:
  • Літопис Самовидця (розділ про події 1647–1648 рр. на Микитинському Розі та збір перших повстанських загонів Хмельницького).
  • Літопис Самійла Величка (детальний опис козацької Ради на Микитинській Січі та вручення клейнодів).
• Академічні дослідження:
  • Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. Т. 2 (Глава про Микитинську Січ та її топографію).
  • Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький (монографія про початок Визвольної війни).
  • Стороженко І. С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII ст. — Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 1997. (Глибокий аналіз формування першої козацької армії саме на Микитинській Січі взимку-навесні 1648 року).
  • Стороженко І. С. Воєнне мистецтво козацтва України (перша половина XVII ст.). — Дніпропетровськ, 2000. (Дослідження фортифікації та стратегічного значення Микитинської Січі як військової бази).