понеділок, 29 червня 2026 р.

Лицарський чин отамана Мажі: історія Верхньодніпровської сотні від барикад до фронту

 


Історія сучасної боротьби за незалежність України виткана з тисяч доль, але постать Анатолія Ручки, відомого у козацькому середовищі як Отаман Мажа, посідає в ній особливе місце. Його життєвий шлях — від колоритного козака-філософа на мирних ярмарках до пораненого на барикадах логіста Майдану, "госпітальєра"-добровольця та засновника міжнародних волонтерських маршрутів — уособлює незламність духу справжнього українського лицарства. Це літопис про нього, його побратимів та бойову Верхньодніпровську сотню.

Частина I. Мирний час: Козацький колорит та мрія про мотокрос
Анатолій Ручка родом із Дніпропетровщини — краю з глибоким козацьким корінням. Він став отаманом Верхньодніпровської сотні, яка відродилася як офіційний структурний підрозділ Регіональної громадської організації «Кодацька паланка Війська Запорозького Низового» та почала тісно співпрацювати з Козацьким благодійним фондом імені Івана Сірка.
Сотня отримала унікальну символіку: малинову корогву, що з діда-прадіда символізує козацьку кров, мужність та військову доблесть, а в центрі — зображення круторогого бика (вола). Цей геральдичний символ ідеально перегукувався з позивним отамана — «Мажа» (історична назва великого чумацького воза для солі). Бик уособлював працьовитість, спокій у мирний час, але страшну, нестримну силу в момент захисту своєї землі.
Доленосного 2013 року Анатолій Ручка жив звичайним життям, у якому була велика, суто чоловіча пристрасть — мотокрос. Він обожнював мотоциклетний спорт, швидкість та техніку. Щоб заробити кошти на обслуговування байка, купівлю палива та дорогого екіпірування, Мажа використовував свій автентичний вигляд. Маючи розкішні вуса, виголений оселедець та традиційний стрій, він брав участь у різноманітних етнофестивалях, народних гуляннях та ярмарках. Люди залюбки підходили сфотографуватися з яскравим козаком, а зароблені зі світлин гроші Анатолій відкладав на свою технічну мрію, навіть не підозрюючи, як скоро його водійські навички знадобляться всій країні.

Частина II. Логістика революційного Майдану: Дніпро — Київ
Коли восени 2013 року вибухнула Революція Гідності, Козак Мажа без вагань залишив цивільні справи й став на захист свободи. Завдяки своєму автотранспорту та залізній витримці він перетворився на головного логіста для дніпровських активістів. Отаман регулярно курсував своєю машиною між Дніпром та столицею. Він перевозив до Києва не лише тонни продуктів, теплого одягу та медикаментів, а й добровольців, які прагнули виборювати майбутнє держави.
У Києві пунктом призначення для людей та вантажів Мажі була легендарна 4-а (Козацька) сотня Самооборони Майдану. Саме туди стікалися козацькі сили. У 4-й сотні новоприбулі добровольці проходили суворий відбір та перевірку на міць, злагодженість і психологічну стійкість перед тим, як вийти на барикади проти озброєного спецназу.

Частина III. Тил у Дніпрі: Фінансова прозорість, каски поштою та «пластикові обладунки»
Поки Мажа тримав лінію постачання на дорогах, у самому Дніпрі розгорнувся потужний координаційний центр. Його очолив козак Ворон (Олег Черненко) — людина системна та рішуча. Ворон увійшов до складу координаторів місцевого Майдану і разом із іншими козаками виконував функції служби безпеки: вони охороняли місця збору допомоги, відсікали провокаторів та стежили за порядком.
Логістична система працювала як годинник завдяки чіткій фінансовій взаємодії:
  1. Компенсація за паливо: Переїзди Мажі вимагали величезної кількості бензину. Козак Ворон брав гроші на відшкодування палива безпосередньо зі штабу, з козацького кошика пожертв, які масово і щиро приносили звичайні дніпряни.
  2. Сталеві шоломи поштою: Коли протистояння в Києві переросло в силову фазу, виникла гостра потреба в індивідуальному захисті. За гроші громади козак Ворон зумів знайти та викупити понад 80 сталевих армійських шоломів. Оскільки машина Мажі фізично не вміщала такі об'єми, Ворон виявив винахідливість — він пакував каски та важкі речі й відправляв їх поштою на ім'я Мажі прямо в Київ. Отаман оперативно забирав посилки у столичних відділеннях і за лічені години озброював захистом хлопців на передовій.
  3. Винахід Ворона та Хижого: Невдовзі силовики почали застосовувати проти мітингувальників жорстоку і підлу зброю — світлошумові та газові гранати, густо обмотані скотчем із цвяхами, болтами, гайками та шматками заліза для максимального осколкового ураження. Розуміючи, що бійці отримують важкі поранення кінцівок, козаки Ворон та Хижий розробили унікальні саморобні тактичні щитки. Вони брали звичайні пластикові каналізаційні труби, розрізали їх уздовж, за допомогою нагрівання вигинали під анатомічну форму людських рук і ніг та оснащували ременями.
Ці пластикові «козацькі обладунки» виявилися напрочуд ефективними. Під кінець Майдану, коли на барикади почали закидати надпотужні спецзасоби, надіслані силовикам прямо з Москви (міць яких зросла в рази), саме ці щитки з труб стримували вибухову хвилю, відбивали цвяхи й рятували руки та ноги козаків від ампутацій і важких каліцтв.

Частина IV. Ціна свободи: Поранення та переродження у «Госпітальєрах»
Активна волонтерська та бойова діяльність Отамана Мажі зробила його пріоритетною ціллю для тогочасного режиму. 18 лютого оточивши козаків на Грушевського координаційних найняті владою бандити — «тітушки' напали на козака великою групою і жорстоко побили його. Закриваючи голову від ударів залізними прутами, Анатолій Ручка зазнав важких травм: бандити зламали йому обидві руки.
Це було важке фізичне каліцтво, проте зламати залізну волю козака найманцям не вдалося. Пройшовши тривалий, виснажливий курс лікування та зрощення кісток, Мажа не зміг залишатися осторонь, адже на Сході вже розгоралося полум'я війни. Оскільки травми рук не дозволяли повноцінно тримати зброю, він знайшов свій новий фронт. Отаман приєднався до знаменитого добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» та сиав там водієм.
Там його водійський талант та логістичний досвід рятували життя. Мажа опікувався евакуаційним автотранспортом батальйону, ремонтував машини в польових умовах, доправляв медикаменти на позиції під обстрілами та підтримував молодих бійців своїм козацьким гумором і мудрістю. За цю титанічну, сумлінну працю керівництво «Госпітальєрів» неодноразово нагороджувало Козака Мажу почесними відзнаками та медалями.
Тим часом молодь Верхньодніпровської сотні, яка загартувалася на Майдані під захистом шоломів Ворона та обладунків Хижого, утворила міцне бойове ядро. Вони влилися до складу Старосамарської сотні і масово пішли добровольцями на передову. Багато хто з цих вихованців воює проти загарбників і до сьогодні.

Частина V. Повномасштабна війна: Литовські колеса для фронту
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Отаман Мажа зустрів його у повній готовності. Масштаб викликів змінився, тож змінилися й масштаби козацької логістики.
Анатолій Ручка налагодив тісну координацію з іноземними партнерами, зокрема з литовськими волонтерськими фондами. Він особисто зайнявся доставкою волонтерських машин з-за кордону. Литва купувала та передавала дефіцитні позашляховики, пікапи та карети швидкої допомоги, а Козак Мажа разом із однодумцями організував безперебійний транзит цих автівок через кордон прямо в руки бойових підрозділів ЗСУ на лінію вогню.
Попри солідний вік, перенесені травми та роки безперервної боротьби, Отаман Мажа не кидає фронт. Його і сьогодні можна зустріти на логістичних маршрутах війни — за кермом чергового евакуаційного автомобіля чи пікапа, який завтра рятуватиме українських солдатів. Верхньодніпровська сотня під своїм малиновим стягом із биком, завдяки засновникам та побратимам, назавжди вписала свої імена в новітню історію України як приклад абсолютної самоорганізації, мужності та козацької вірності своїй державі.


Сила і міць козака, що дала ім'я: одіссея Сашка Шаблі

 


По центру козак Шабля.





Історія українського козацтва XXI століття зазвичай асоціюється з парадними одностроями та кабінетними реєстрами. Проте справжній дух низового запорозького козацтва відродився не в президіях, а в тихих приватних кузнях, на річкових хвилях Самари та у вогняному пеклі київського Майдану. Це життєпис Олександра (Сашка) Морозка, відомого в новітній історії як козак Шабля — першого отамана Старосамарської сотні та Генерального хорунжого Українського козацького війська. Людини сталевої волі, великого таланту та трагічної долі.

Частина I. Загартування металом: від лампасу до ковадла
Шлях Олександра починався на Півдні України, на Херсонщині. Після закінчення школи він здобув суто практичну, робочу профею зварювальника в місцевому ПТУ. Там же, на херсонських землях, відбулося його перше знайомство із тогочасним козацьким рухом в організації «Українське козацтво». Проте цей досвід приніс лише розчарування. Серед ідейних козаків те середовище іронічно називали «лампасовим» козацтвом — за надмірну бутафорію, вигадані генеральські звання, погони та повну відсутність живого козацького духу й орієнтацію на службу чиновникам.
У пошуках справжнього змісту Олександр переїжджає до Дніпра. Набуті навички зварювальника та прагнення створювати щось власними руками привели його до нового ремесла. Купивши невелику дачну ділянку, він самотужки побудував там майстерню, освоїв складне мистецтво художньої ковки і став професійним ковалем, працюючи на приватні замовлення.
У 2013 році, коли наближалися події, що змінили долю країни, побратими на Майдані знали його просто як козака Коваля — за його основною та чесною життєвою професією.

Частина II. Народження Старосамарської сотні та пророчий вітрильник
У 2007 році на Дніпропетровщині зародилася ідея відновити автентичне, вільне козацтво. Так виникла Старосамарська сотня Війська Запорозького Низового (ВЗН), історично прив’язана до річки Самара та залишків Старої Самарі (Богородицької фортеці). Олександр став її першим отаманом. На противагу «лампасовим слугам», ця сотня сповідувала ідеали козаків-низовиків: особисту свободу, виборну демократію та повагу до людини праці.
У 2010 році, завдяки зусиллям козака Хижого, сотня отримала свій унікальний прапор. Козаки заклали в нього глибокий геральдичний та історичний зміст, що відрізняв його від класичних козацьких хоругов:
  • Пророчий вітрильник: Образ козацького човна під вітрилом повністю повторював зображення з відомого прапора у культовому кінофільмі «Пропала грамота» (1972). Це був символ абсолютного гонору, волі та морської романтики характерників.
  • Синє тло: На відміну від кінематографічного малинового полотнища, основна тканина прапора сотні була синьою (символ річок Самари та Дніпра), з вишитою жовтими нитками назвою сотні по контуру.
  • Печатка з персня: У лівому кутку прапора було відтворено печатку з персня-печатки, знайденого археологами на розкопках Старої Самарі. На ній зображено білого орла (символ Польщі), який пікірує на фортецю. Цей знак маніфестував європейське та глибоке державницьке коріння краю, руйнуючи імперський міф про «дике поле» до приходу Росії.
Закладаючи цей прапор, козаки навіть уявлення не мали, наскільки пророчим він виявиться. Згодом Старосамарська сотня власними руками (де знадобився і ковальський хист отамана) збудувала справжній дерев'яний козацький струг — плоскодонне парусно-весельне судно. На цьому човні вони здійснили кілька реальних походів річками Самара та Дніпро, дійшовши до легендарної фортеці Кодак.
Основним же призначенням сотні у ті роки стало виховання молоді та дітей через всеукраїнську гру «Сокіл» («Джура»). Діти бачили перед собою не теоретиків, а живих майстрів, які ходили на козацькому кораблі та вміли тримати молот.

Частина III. Гартування вогнем: від Морозенка до Шаблі
Напередодні Майдану, восени 2013 року, козаки Старосамарської сотні перебували з дітьми-джурами на військових вишколах на базах 25-ї десантної та 93-ї механізованої бригад. Коли прийшла звістка про жорстоке побиття студентів у Києві в ніч на 30 листопада, для вихователів це стало особистим викликом.
Вже 1 грудня 2013 року козак Коваль разом із побратимом — козаком Ґедзем — прибув на Майдан Незалежності. Разом з іншими козаками України вони заснували легендарну 4-ту Козацьку сотню Самооборони Майдану.
13 січня 2014 року на Майдані відбулося Велике Козацьке Коло. Новаків офіційно посвятили в козаки та розподілили обов'язки старшини. Олександр отримав надзвичайно відповідальну посаду скарбника сотні. Саме під час цих січневих лютих морозів та запеклих протистоянь він отримав своє перше майданівське ім'я — козак Морозко (або Морозенко).

Частина IV. Подвиг у Кріпосному провулку
Кульмінація і трагедія життя Сашка відбулася 18 лютого 2014 року під час так званого «Мирного наступу» до Верховної Ради. Напередодні очільники Самооборони ухвалили фатальне рішення — роззброїти більшість сотень, відібравши навіть щити та дерев'яні палиці, аби продемонструвати виключно мирний характер ходи. Натомість окремі радикальні групи спровокували підпалами та нападами силовиків і швидко відступили. Більшість козаків та простих громадян опинилися під ударом абсолютно беззбройними.
У Маріїнському парку та Кріпосному провулку озброєна залізними прутами «тітушня» та «Беркут» затисли людей до стін будівель, нещадно ламаючи кінцівки та вбиваючи активістів. У цей момент Сашко Морозенко зробив те, що закарбувало його ім'я в літописах: він дістав виковану власноруч у дніпровській майстерні козацьку шаблю. Вона була незагостреною (парадною/тренувальною), але міцною. Один серед хаосу й паніки, він почав відбивати нею удари бандитів, захищаючи молодь і побратимів.
Міліція, яка до того байдуже спостерігала за звірствами «тітушок», миттєво відтіснила бандитів лише з однією метою — затримати козака зі справжнім клинком. У ту хвилину, за цей відчайдушний лицарський чин, побратими назавжди нарекли його остаточним іменем — козак Шабля.
Сашка жорстоко побили, завдали важких поранень і травм. Слідуючи своїй садистській практиці, силовики майже повністю роздягли і роззули його, залишивши босим на лютневому бетоні. Зрештою, його у критичному стані передали лікарям швидкої допомоги. Користуючись хаосом у лікарні, попри поранення, босий та напівголий Сашко зміг втекти з машини швидкої допомоги, переховувався, повернувшись на Майдан, де залишався до самої перемоги Революції.

Частина V. Шукаючи сили не в тому місці
Після перемоги Майдану Сашко Шабля разом із побрамимами козаками Ватрою та Люлькою створили творче козацьке тріо. Вони подорожували Україною, демонструючи козацькі традиції та співали старих пісень, завжди починали з славеню 4 сотні Майдану авторства Живосила "Меч Арея", на різних заходах, утримуючи дух Майдану.
Згодом ветерани 4-ї сотні заснували нове громадське формування — Українське козацьке військо. На його прапорі з'явилися прадавні рідновірські символи, зокрема священний Алатир (восьмикутна зірка, Око Роду), що символізував повернення до ведичних витоків предків. Сашка Шаблю на Козацькому Колі обрали Генеральним хорунжим — охоронцем головного знамені війська.
Проте у 2016 році, розчарувавшись у процесах, що відбувалися всередині козацького руху (бюрократизація та внутрішні чвари в Кодацькі паланці), Сашко залишив посаду отамана Старосамарської сотні у Дніпрі. Замість нього козацьке коло обрало отаманом козака Ворона  і Сотня залишила паланку назавжди..
Шукаючи душевного спокою та відновлення, Олександр ухвалив доленосне рішення: він купив будинок у Холодному Яру на Черкащині, переїхав туди і навіть перевіз свою кузню. Він прагнув знайти сили у цьому легендарному «місці сили». Проте, як показав час, це було трагічною помилкою романтика.
Холодний Яр — це місце партизанської туги, жертовного та трагічного повстанського супроводу. Справжнє ж «місце сили» Сашка Шаблі залишилося на Січеславщині. Його стихією була Самара, Кодак, шум власного ковадла, де він творив метал, та очі дітей-джур, яких він виховував. Відірвавши себе від рідного козацького ґрунту, він втратил енергетичне підживлення.
Здоров'я козака було остаточно підірване лютневими катуваннями 2014 року , та незрозумілою смертю молодшого сина СанСанича, як звали його козаки, який ще неповнолітнім разом з батьком був на Майдані.
Окрім важкої праці та ревматизму, в нього виявили вроджений порок серця. Лікарі так і не змогли провести життєво необхідну операцію через загальне виснаження організму. Отримавши гроші як офіційно постраждалий учасник Майдану, Сашко хотів розпорядитися ними з розумом — повністю розбудувати задумане в Холодному Яру, але банально не встиг. Фізична неміч, неможливість працювати в кузні та глибокий душевний біль від розчарувань привели до ще однієї пастки — друзів, любителів горілки, яка доконала козацьке серце.

Безсмертя Самарського клинка
Після смерті Олександра Шамуділова (Шаблі) його особистий козацький ніж та прапори Українського козацького війська козаків рідновірів та прапор Холодного Яру, з яким він був на Майдані, побратими зберігають в своєму  Музеї боротьби за Україну.
Козак Шабля згорів передчасно, але сила його полягала в тому, що він ніколи не був «лампасним слугою». Його сила була в мозолястих руках коваля, у відчайдушному кроці з незагостреним клинком проти озброєного натовпу 18 лютого, у збудованому дерев'яному струзі та в цінностях вільних низовиків, які він встиг передати підростаючому поколінню Січеславщини. Його життя — це чесний, величний і водночас трагічний епос про справжнє українське лицарство.