Спадкоємці волі: як у Дніпрі до 30-річчя Незалежності підірвали царський стяг та штурмували Богородицьку фортецю

Святкування 30-ї ювілейної річниці Незалежності України у Дніпрі відзначилося унікальним військово-історичним дійством. На автентичних земляних валах пам'ятки національного значення «Богородицька фортеця» (селище Шевченко) реконструктори та козацькі товариства розгорнули масштабне видовище — штурм московитської залоги доби гетьмана Івана Мазепи. Ця подія не лише продемонструвала військову майстерність предків, а й наочно нагадала, що українська державність гартувалася століттями запеклої боротьби, а створені для фестивалю символи стали пророчими.

Генетичний код непокори: історичний контекст

Богородицька фортеця (історичне козацьке місто Стара Самар) — місце з особливою енергетикою [📜]. Побудована наприкінці XVII століття за наказом царського уряду, вона тривалий час залишалася символом спроби обмежити вольності Війська Запорозького Низового.

Проте запорожці ніколи не мирилися з присутністю московських воєвод на своїх етнічних землях. В епоху Івана Мазепи, коли гетьман уклав союз зі шведським королем Карлом XII, а Січ підтримала повстання проти царату, на цих Самарських валах спалахували затяті й криваві бої. Козаки раз-по-раз брали фортецю в облогу та вибивали звідти царські війська. Символічно, що саме цей дух безкомпромісного прагнення волі відтворили у Дніпрі до 30-річчя відновлення нашої державності.

Етап I: Спецоперація пластунів та вибух «двоголової курки»

Реконструкція розпочалася не з гучних фронтальних залпів, а з тонкої, тактично продуманої диверсійної операції козаків-розвідників (пластунів). Їхнім завданням було знекровити оборону фортеці — позбавити ворога артилерійської переваги та боєприпасів.

Дійство розгорталося в напруженій тиші під самими фортифікаційними валами:

• Зняття першого чатового: Козацькі пластуни непомітно, використовуючи рельєф місцевості, підібралися до порохового погребу фортеці. Над ним майорів яскраво-червоний прапор царського гарнізону. Проте замість грізного імперського герба на ньому красувався насмішливий карикатурний символ — двоголова курка із безглуздо сплетеними у гордіїв вузол шиями, що уособлювала недолугість окупаційної залоги. Швидким маневром першого стрільця-чатового було безшумно ліквідовано.
• Мінування та підрив погребу: Захопивши позицію, диверсанти заклали вибухівку всередину погребу. За мить пролунав потужний піротехнічний вибух. У вогняному стовпі вщент злетіли не лише ворожі запаси пороху, але й сам карикатурний стяг зі сплетеною «куркою», що викликало шквал овацій у глядачів та символізувало неминучий крах загарбників.
• Двобій на шаблях: Гучний вибух миттєво збурив решту охорони. На заваді диверсантам став другий чатовий, який встиг оголити зброю. На очах у публіки розгорнувся запеклий, динамічний ближній бій сам на сам на шаблях, який завершився беззаперечною перемогою козацького майстра фехтування.

🔮 Від фестивального жарту до американського музею: історія прапора-пророцтва

Знищення прапора із двоголовою куркою, чиї шиї заплутані у безпорадний вузол, стало найбільш символічним моментом усього дійства. Автором цього насмішливого стяга став відомий дніпровський козак Ворон (Олег Черненко), який намалював його власноруч, готуючи декорації та реквізит до фестивалю 2021 року.

Тоді це сприймалося як вдалий історичний гумор та маніфест презирства до імперії. Проте образ виявився пророчим — вузол на шиях імперського птаха символізував те, що ворог сам себе задушить власною агресією, заплутавшись у брехні під ударами українських воїнів у майбутній великій війні.

Справжнє переродження артефакту відбулося вже після початку повномасштабного вторгнення. Створений козаком Вороном прапор перетворився на цінний благодійний лот. Задля збору донатів на підтримку Збройних Сил України його було викуплено меценатами та передано до одного з музеїв США. Тепер цей прапор-пророцтво з Дніпра розповідає американцям та всьому світові про незламний дух, козацький гумор та багатовікову боротьбу нашої нації.

Етап II: Захоплення артилерії та двостороння атака

Скориставшись хаосом і густою димовою завісою від підірваного погребу, козацькі розвідники здійснили стрімкий кидок на ворожі артилерійські позиції. Ошелешені захисники, позбавлені боєкомплекту, не встигли організувати оборону гармат. Козаки успішно роззброїли батарею, розвернувши стволи проти самої фортеці.

Тільки після того, як диверсія повністю вдалася, розпочався загальний штурм міста-фортеці з двох напрямків одночасно:

1. Атака з води: З-за повороту річки Самара на великій швидкості вийшов 9-метровий дерев'яний козацький струг, власноруч збудований за автентичними кресленнями майстрами Творчого об'єднання "Золота паланка" [🛶]. Екіпаж човна підійшов впритул до берегової лінії та відкрив безперервний вогонь із бортових гармат-фальконетів, сковуючи сили гарнізону біля води та висаджуючи десант.
2. Штурм із валів: Одночасно з річковим десантом основні сили козацької піхоти пішли на штурм фортифікацій із суходолу, долаючи оригінальні старовинні земляні вали Богородицької фортеці.

Фінал: Козацькому роду нема переводу

Дійство переросло у запеклий рукопашний бій із використанням зброї тієї епохи: кремінних мушкетів, пістолів, важких стрілецьких бердишів та козацьких шабель. Повстанці остаточно зламали опір царського гарнізону, а московського воєводу було символічно взято в полон.

Замість знищеного прапора зі сплетеною «куркою» над історичними валами фортеці під переможне і гучне «Слава!» підняли справжні козацькі знамена.

Ця масштабна реконструкція до 30-річчя Незалежності вкотре довела: українська свобода — це результат багатовікової битви багатьох поколінь нашої нації. А сучасна історія прапора козака Ворона показала, як історична пам'ять дніпровської «Золотої паланки» конвертується у реальну допомогу українській армії сьогодні.

Відродження запорозького козацтва у 1990-х роках

 

Олександр  Шамуділов присвятив

козацькій справі більшу частину свого життя, ставши одним із тих, хто закладав фундамент сучасного українського козацтва:

• Реєстрове козацтво: Олександр офіційно належав до Війська Запорозького Низового ще з далекого 1992 року.
• Козацька справа на Січеславщині: Він став засновником та першим сотником Старосамарської сотні Війська Запорозького Низового. Разом із побратимами у Дніпрі він займався унікальною історичною реконструкцією — будував традиційні козацькі дерев'яні човни-струги.
• Професія як стиль життя: Своє перше псевдо «Коваль» він отримав не випадково. Олександр був майстром ковальського мистецтва і власноруч кував метал. Серед іншого, він виготовляв репліки козацької зброї — саме тому в його руках згодом з'явилася справжня сталева шабля.

2. Створення козацького редуту на Майдані (2013–2014 рр.)

Коли восени 2013 року розпочалася Революція Гідності, Олександр приїхав до Києва одним із перших, щоб розгорнути козацький табір:

• Будівництво редуту: Разом із побратимами-запорожцями він заснував козацький редут у самому центрі столиці. Саме навколо цього редуту згодом сформувалася легендарна 4-та Козацька сотня Самооборони Майдану.
• Організаторська роль: Олександр обійняв посаду скарбника 4-ї сотні. Побратими згадували, що він мав виняткові організаторські здібності: через його редут, забезпечення, обігрів та харчування за місяці революції пройшло понад 3 000 добровольців.
• Зміна псевдонімів: Оскільки козакам доводилося у люті морози тижнями тримати барикади та чергувати на варті, побратими лагідно прозвали Олександра «Морозком».

3. Бій у Кріпосному провулку та перетворення на «Шаблю»

Псевдонім «Шабля» назавжди закріпився за Олександром після подій 18 лютого 2014 року. [1]

• У той чорний вівторок під час «Мирного наступу» бійці 4-ї Козацької сотні тримали оборону в урядовому кварталі та потрапили під найжорстокіший удар силовиків і «тітушок».
• Очевидці згадували, що коли «Беркут» почав затискати й добивати людей дубинками у Кріпосному провулку, Олександр дістав свою козацьку шаблю. Озброєний лише нею, він відчайдушно відбивався від натовпу спецпризначенців, намагаючись захистити поранених побратимів та дати людям можливість вирватися з пастки.
• У цьому нерівному бою Олександр отримав тяжкі травми, звірячі побої та катування. Його здоров'я було підірване силовиками назавжди, і після Майдану він більше ніколи не зміг повернутися до улюбленого важкого ковальського ремесла.

4. Останній притулок у Холодному Яру

Усі наступні роки Олександр намагався боротися з наслідками травм та важкою хворобою. Бажаючи знайти духовний спокій та відновити сили, він переїхав жити у сакральне для кожного козака місце — до Холодного Яру на Черкащині. 

• За спогадами Наталії Романової (діячки Історичного клубу «Холодний Яр»), оселившись там, він нарешті знайшов душевний мир, займався творчістю та до останнього залишався щирим, талановитим і глибоко патріотичним чоловіком.
• 16 січня 2024 року серце легендарного козака «Шаблі» зупинилося. Його поховали з козацькими почестями як людину, що пройшла шлях від відродження традицій Січі до реальних барикад за волю України.

Віктор Ожогін та ГО «ЩИТ»: Літопис Журналістики, Фронтової Мужності та Волонтерського Опору

 

                     Фото НСЖУ.

Віктор Іванович Ожогін — знакова постать для українського медіапростору, ветеранського руху та новітньої військової історії. Його ім'я стало синонімом безкомпромісної громадянської позиції, журналістської честі та безпрецедентної військової доблесті. Поєднавши кар'єру успішного дніпровського телевізійника із долею бойового офіцера, він створив міцний тиловий і фронтовий фундамент — Громадську організацію «Дніпровська міська спілка воїнів АТО "ЩИТ"». Навіть під час його тривалого перебування на передовій, організація та її медійні супутники забезпечували безперервну допомогу війську, фіксуючи хроніку боротьби за незалежність України.

 Журналістський шлях та принциповість

Віктор Ожогін присвятив медійній сфері понад 50 років життя, пройшовши шлях від регіонального репортера до топменеджера:

• Становлення у професії: У 1984 році закінчив факультет журналістики КНУ ім. Т. Г. Шевченка. Став відомим на Дніпропетровщині як ведучий новин та спортивний коментатор, що висвітлював золоті сторінки футбольного клубу «Дніпро».
• Удар по цензурі: Очоливши у 2009 році Дніпропетровську обласну державну телерадіокомпанію (ДОДТРК), виявив залізну принциповість. Його було звільнено з посади за рішення пустити в ефір документальне розслідування про корупційні статки та схеми клану тодішнього президента Януковича.
• Визнання суспільства: За вагомий внесок в інформаційну безпеку країни отримав державне почесне звання «Заслужений журналіст України». Протягом багатьох років є заступником голови Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України (НСЖУ).

 Військова легенда: Від АТО до «Старшого діда Нацгвардії»

Військова біографія майора Ожогіна сповнена фактів, які вражають своєю жертовністю та вже стали частиною військового фольклору:

• Перша хвиля (2014): У віці 56 років добровільно мобілізувався до лав батальйону «Дніпро-1». Командував взводом, виконував бойові завдання під Маріуполем та на Луганщині.
• «Омолодження» заради фронту (2022): 26 лютого 2022 року знову з'явився у ТЦК. Щоб обійти суворі вікові обмеження (на той момент йому було 64 роки), Віктор Іванович виправив у своєму військовому квитку третю цифру року народження з «5» на «6» (зменшивши вік на 10 років), щоб його гарантовано взяли до війська.
• Бойовий шлях: У лавах Національної гвардії України у званні майора пройшов найзапекліші бої: Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Кремінну, Бахмут, Ізюм, Куп'янськ та Лиман. Побратими поважно та жартівливо прозвали його «Старшим дідом Нацгвардії».
• Феноменальне командування: Його підрозділ під Бахмутом провів 40 днів у повному оточенні. Завдяки досвіду командира рота вийшла з пекла без жодної втрати особового складу.
• Ціна перемоги: Зазнав кількох важких поранень. Восени 2022 року під Лиманом лікарі дістали з його стегна гігантський 88-грамовий уламок ворожого снаряда [1.1, 1.1], який у 10 разів перевищував вагу звичайної кулі. Влітку 2023 року під Кремінною отримав ще одне поранення практично в те саме місце, але знову повернувся до строю. У листопаді 2023 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

 ГО «ЩИТ»: Опора ветеранів та фронту в тилу

У проміжках між ротаціями після першої хвилі служби, 29 вересня 2016 року, Віктор Ожогін разом із однодумцями (зокрема, Оленою Пастуховою) юридично зареєстрував ГО «Дніпровська міська спілка воїнів АТО "ЩИТ"» (ЄДРПОУ 40863495).

Поки голова організації перебував в окопах повномасштабної війни, команда «ЩИТу» в тилу розгорнула масштабну та прозору діяльність:

• Логістичний хаб: Організація координувала адресне постачання для підрозділу Ожогіна та суміжних бригад — від дефіцитної оптики, дронів та автомобільних запчастин до медичних аптечок і форми.
• Правовий захист: Спілка надавала безкоштовну юридичну допомогу пораненим бійцям у проходженні ВЛК та родинам загиблих воїнів у оформленні державних виплат і соціальної підтримки.
• Прозорість діяльності: Організація працювала виключно в правовому полі, фіксуючи всі надходження, акти приймання-передачі майна, плани роботи та фінансову калькуляцію, що підтверджувало її чесний статус у державних реєстрах.
•  Медійне ехо: Блоги «Погляд з козацького краю» та «Воля Українського народу»

Оскільки офіційного сайту організація не мала, літопис її діяльності під час війни вели волонтери та регіональні активісти на платформі Blogger (blogspot.com). Матеріали на цих ресурсах утворювали єдиний інформаційний блок:

1. «Погляд з козацького краю Дніпро»: Ресурс фокусувався на практичному боці війни. Тексти містили повний опис роботи організації «ЩИТ», детальні звіти про волонтерські збори, фотографії переданої на передову техніки, калькуляцію витрат та слова подяки благодійникам.
2. «Воля Українського народу»: Блог мав ідеологічно-патріотичне спрямування. Публікації висвітлювали цивільну позицію членів ГО «ЩИТ», проводили історичні паралелі між козацькими військовими традиціями та сучасними нацгвардійцями, а також документували хроніку оборони України.

Визнання: Справжній Герой у серцях людей

У сучасному літописі України постать Віктора Ожогіна є втіленням справжнього, невигаданого народного Героя. Попри те, що сам він скромно повторює: «Я лише простий солдат», його вчинки говорять самі за себе. Прагнення суспільства офіційно визнати його подвиги досягло свого піку навесні 2025 року, коли українська медіаспільнота, колеги-журналісти та побратими зареєстрували офіційну петицію до Президента України з проханням присвоїти Віктору Ожогіну звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Чому суспільство вважає його Героєм?

• Подвиг самопожертви: Свідоме «омолодження» у документах заради права ризикувати життям на передовій.
• Рятування життів: Вихід роти з 40-денного повного оточення під запеклим Бахмутом без жодної втрати — прояв найвищої командирської майстерності.
• Незламність духу: Повернення в окопи після надважких поранень.
• Титанічна витривалість: 42 місяці безперервної служби на «нулі» — виснажливий термін для бойового офіцера його віку.

---

 Сьогодення: Демобілізація та повернення до строю

Влітку 2025 року, після трьох з половиною років безперервної бойової служби під час повномасштабного вторгнення, легендарний майор демобілізувався у запас. Повернувшись до рідного Дніпра, він не пішов на відпочинок, а знову очолив інформаційний та ветеранський фронт.

Сьогодні Віктор Ожогін продовжує журналістську діяльність на дніпровському телеканалі «Д1» та активно керує ГО «ЩИТ», інтегруючи ветеранів у мирне життя. Його повернення та поточна діяльність активно висвітлюються останніми статтями у блогах «Погляд з козацького краю» та «Воля Українського народу», які продовжують бути медійним рупором ветеранського братерства Дніпра.

---