середа, 11 липня 2012 р.

Баба-повитуха у ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень)



Ігор Сердюк, асистент кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка
Баба-повитуха у ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень)
У сучасній українській історичній науці відбуваються активні процеси розробки і за­своєння нових теоретичних засад, методоло­гічних підходів і методик дослідження. 
У зв'язку з цим вчені радіють появі нових про­блем, напрямків, або ж, навпаки, констату­ють кризу в історіописанні1. Історики-постмодерністи, на теоретичному рівні заперечуючи можливості достовірного знання про минуле, на практиці намагаються його реконструюва­ти. Хоча такі реконструкції, на думку гол­ландського теоретика історії Франка Анкерсміта, є скоріше інтерпретаціями, оскільки сьогодні кількість фахівців, що вивчають ми­нуле, перевищує загальну кількість істориків від Геродота до 1960 року2.

Значне число фахівців збільшує чисель­ність підходів до тлумачення джерела, знахо­дить нові об'єкти і окреслює нові напрями до­сліджень. Сьогодні українські історики все більше уваги приділяють історії повсякдення, ментальності, тілесності, уявлень, історичній антропології, демографії, тендерним дослід­женням тощо. Історія все більше поєднується з іншими дисциплінами, і дослідник до тради­ційних історичних методів додає методи со­ціології, етнології, антропології, психології, географії3. Цього не уникнути як у досліджен­нях на зразок праць Фернана Броделя*, так і при вивченні життя та світоглядних уявлень якого-небудь "українського Менокйо"**.
Особисто нас цікавить ранньомодерна доба, а конкретніше — демографічні характеристи­ки міського населення Лівобережної України в другій половині XVIII ст. Застосовуючи ме­тоди демографії до аналізу статистичних дже­рел, ми можемо визначити показники народ­жуваності, плідності, шлюбності, смертності, однак ці показники потрібно інтерпретувати. Тобто треба дослідити демографічну поведінку людей, які жили більш ніж за два століття до нас, їхнє ставлення до життя і смерті, мораль­ні і суспільні норми, традиційну поведінку і девіації тощо. Оскільки цифри не дають інфор­мації про це, ми звертаємось до тодішньої літератури, мистецтва, фольклору, етногра­фічних даних. З іншого боку, застосування методик на зразок демографічних може зна­добитися і при вивченні проблем, що тради­ційно належали до царини народознавчих студій.
300px-Image-Shevchenko Kateryna_Olia_1842_large
Тарас Шевченко. "Катерина"
(1842, полотно, олія, 93 × 72,3. Київ, Національний музей Тараса Шевченка)
Керуючись цим підходом, ми спробуємо дослідити таке явище, як бабування у ранньо-модерному міському суспільстві Лівобережної України. В умовах велетенської дитячої смерт­ності та відсутності лікарського нагляду від діяльності повитух значною мірою залежала не лише успішність пологів, а й те, чи виживе дитина у перші дні після народження, а також життя матері. Єдину допомогу їм могла надати баба, так у той час називали жінку, яка хоч раз приймала пологи. Наприклад, за словни­ком В. Даля один з варіантів тлумачення цього терміна — "повитуха, повивальная баб­ка"4. У довіднику "Знаки української культу­ри" баба — "... жінка, що приймала дітей під час пологів..."5. В різних регіонах України по­витух могли називати по-різному. У північних районах говорили "баба", "бабка", в Серед­ньому Подніпров'ї — "пупорізка", "породіль­на"6.
image001
Графіка Володимира Ломаки
Особливості бабування вивчалися у етно­графічних студіях другої половини XIX — поч. XX ст. Здебільшого бабі не присвячува­лося окремого дослідження, наприклад, Мар­ко Грушевський розповідав про бабування у контексті вивчення дитинства7, у цьому ж ра­курсі баба фігурує у статтях Миколи Сумцова8. Етнографи І. Беньковський9, А. Малин­ка10, В. Ястрєбов11 писали про бабу, вивчаючи обрядовість, пов'язану з народженням дити­ни. Це ґрунтовні, вагомі дослідження, однак вони не розповідають, скажімо, про чисель­ність бабів в населенні, число пологів, які їм, ймовірно, доводилося приймати. Етнографіч­ні студії вказують суспільні вимоги до бабів, однак не говорять, наскільки вони відповіда­ли таким вимогам, зрештою, вони оперують даними другої половини XIX ст., які, незва­жаючи на консерватизм тогочасних звичаїв, могли змінитися за сто років. Якщо ж говори­ти про останні історичні дослідження, то баба фігурує у праці Володимира Маслійчука, при­свяченій дітовбивству. Український історик відмітив важливу роль баби не лише в акті по­логів, а й у подальшій долі дитини і матері12.
Оскільки повитухами були жінки, серед статистичних джерел другої половини XVIII ст. ми вибрали те, яке обліковує поряд з чоловічим і жіноче населення — Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 pp. Це перепис населення і господарства Лівобереж­ної України, що проводився у 1765-1769 ро­ках за указом Катерини II. Його організацією та проведенням на території Гетьманщини займалася Друга Малоросійська колегія на чолі з президентом колегії генерал-губерна­тором Петром Румянцевим.
Механізм проведення перепису, масштаби й зміст роблять його унікальним джерелом ін­формації для вивчення різних сторін життя населення Лівобережжя другої половини XVIII ст. 969 книг опису зосереджують відо­мості про 3,5 тис. населених пунктів і їх жи­телів13. На думку вчених, він був найповні­шим серед тих, що раніше проводилися в Гетьманщині14. Щоправда, поселення по-різ­ному представлені в джерелі, оскільки доку­менти перепису окремих населених пунктів майже повністю втрачені. У своїй статті спро­буємо проаналізувати матеріали Генерального опису Стародуба — значного полкового міста, економічного і адміністративного центру, опис якого зберігся порівняно добре, крім того, дане джерело чітко виділяє повитух з ре­шти жіночого населення вказівкою "баба", яка робилася перед ім'ям жінки.
image006
Колиска. (Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини)
Матеріали перепису міста Стародуба знахо­дяться у книгах 71, 72, 73, 74, 78, 81, 82, 124, 147, 148а, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України в м. Київ у фонді № 57. Дослідники опису поді­ляють його документи на три групи: 1) ма­теріали про проведення і організацію опису у полках; 2) відомості про міста, населення і домогосподарства; 3) документи, що підтверджу­ють права власників на нерухоме майно, куп­чі, гетьманські універсали, царські грамоти, тощо15. Для вивчення демографії населення міст, найбільш корисними є матеріали другої групи, які складаються з чернеток та чисто­вика.
Чистовики, що містяться у книзі 148а, датуються 1766 роком. Вони оформлені у вигляді таблиці на звороті кожного аркуша і додатку до нього на лицьовому боці наступного. З лівого боку кожної таблиці записані: номер двору, назва вулиці, далі — окремі графи для будівель: помешкань госпо­дарів та наймитів, комор, конюшень, сараїв. У графі "чини та імена" вказувалося прізвище, ім'я власника двору чи глави родини, його соціальна приналежність. Нижче записува­лися дружина і діти — спочатку хлопці, по­тім — дівчата. Далі переписувалася решта мешканців двору. Зазвичай це були родичі чи наймити. У джерелі чітко простежуються родинні зв'язки мешканців двору. Окремими графами записані вік та стан їхнього здоров'я. У лицевій частині зафіксовані права володіння двором, яким шляхом придбаний, прибутки та заняття господарів. Загалом інформація подана чітко, лаконічно, дані уніфіковані, що значно полегшує їхню обробку.
У чистовому варіанті опису міститься демографічна інформація про 4210 жителів Стародуба, з них налічуємо 2015 чоловіків і 2195 жінок. Терміном "баба" у джерелі позна­чено вісім жінок різного віку, які становили 0,4 % жіночого населення міста. Тобто бабів у місті було небагато і вони повинні були встигнути на всі міські пологи.
3172
За нашими підрахунками в той час у місті відбувалося мінімум 166 пологів на рік, тобто в середньому по 20 на бабу, однак очевидно, що вони користувалися різним попитом і мали різний авторитет. Наймолодшою з них була "баба Прасковья Миронова", якій на час перепису виповнилося 23 роки. Вона була здоровою, наймалася по півроку за один рубль, харчі і одяг16. Можливо, вона не мала великого досвіду чи взагалі прийняла пологи випадково. Малоймовірно, щоб її кликали жінки старші, ніж вона сама. Наступною за віком була наймичка військового товариша тридцятирічна "баба Мотрона Иванова"17. Щодо іншої жінки привертає увагу форму­лювання "баба для обучения детей грамоте Ирина Иванова". При цьому у дворі дітей не записано, самій Ірині виповнилося 45 років18. Наймичкою була і "баба Ховроня", якій на час перепису виповнилося 50 років19. Решта "ба­бів" були літнього віку: у міщанської вдови Домни "живеш на пропитании баба Праско­вья Иванова дочь" — 60 років "дряхла"20. Шістдесятирічна баба Устина — "слепа и глу­ха" 21. Дряхлими були вісімдесятирічні Мот­рона22 та Анастасія Денисиха23.
Ми звертаємо увагу на вік і стан здоров'я бабів, бо малоймовірно, щоб сліпа і глуха Ус­тина приймала пологи. Мотрона та Анастасія були старими і слабкими, Параска Іванова була дряхлою. Отже, на час перепису фізично здоровими були чотири жінки, з яких одній виповнилося лише 23 роки і яка не мала до­статнього досвіду. Тому ймовірно, що основну "акушерську практику" у Стародубі здійсню­вали 3-4 баби, які могли приймати 55 і біль­ше пологів на рік.
Вік нам цікавий і у тому аспекті, що термін "баба" ототожнюється зі старістю, причому не лише сьогодні. За етнографічними розвідками Марка Грушевського на межі ХІХ-ХХ ст. ба­бами ставали жінки 45-50 років, які самі вже перестали народжувати, якщо ж баба таки на­роджувала дитину, то з неї всі сміялися, а дитину називали "бабинець"24. Отож українсь­кий етнограф називає дві необхідні якості по­витухи — зрілий вік, який означає досвід, і народження власних дітей: "баба повинна бути досвідчена, знаюча, стара жінка"25. Це було важливою умовою, оскільки баби здебіль­шого не передавали свої знання, а отримували їх молодими під час власних пологів. Микола Сумцов писав, що бабою могла вважатися жінка, яка народила дівчинку26. За дослід­женнями А. Малинки бабувати йшли ті, хто вже не міг мати дітей, здебільшого жінки літ нього віку27.
Генеральний опис, як джерело, що бере на облік населення незалежно від віку і статі, та вказує на родинні стосунки переписаних осіб, певною мірою дає змогу нам перевірити "на­явність" власних дітей у бабів. У цьому аспек­ті документ теж суперечить етнографічним даним, оскільки подає безпосередню вказівку про дітей лише однієї баби з восьми. Вже знайома нам Анастасія Денисиха проживала разом зі своєю сорокарічною дочкою (вдовою) Марфою та онукою Іриною. Останній на мо­мент перепису виповнилося 16 років, тобто коли народилася Ірина, Анастасії Денисихі було 64 роки28. Можливо, саме вона бабувала на пологах у власної дочки Марфи. Відмітимо, що Денисиха була єдиною бабою, яка, за да­ними опису, відповідала основним критеріям названим етнографам: мала літній вік і дочку, однак на час перепису була дряхлою.
У решті випадків відомостей про дітей дже­рело не подає, вони могли вирости і жити ок­ремо чи податися у найми. В даному ракурсі привертає увагу Параска Миронова. У свої 23 роки вона вже була бабою, проте дітей з нею не записано, відомостей про її чоловіка теж немає, хоча вона мала б бути заміжньою (інак­ше її записали б як дівку)29. Діти Параски (якщо вони були) не досягли повноліття***, і мали б жити з нею, або ж могли податися у найми чи в учні і жити у дворі господаря. Якщо Параска Миронова була немісцевою, то діти могли залишитися у селі, з якого вона прийшла, та джерело не вказує місце її на­родження, хоча зазвичай така вказівка по­дається.
Діти тридцятирічної Мотрони Іванової не могли залишитися в селі, бо вона походила зі Стародуба, однак вказівки про них у джерелі немає30. Зрештою, вони могли померти мало­літніми і у зв'язку з цим припущенням постає питання, чи могла бабувати жінка, яка наро­дила дітей, однак ці діти померли?
Якщо породілля кликала бабу, щоб отрима­ти бодай якусь допомогу при пологах, то для чого це було потрібно самій бабі? Адже вона ризикувала життям матері і дитини. За до­слідженнями Марка Грушевського "більше бабують вони через те, що їм щось перепаде та й пошана їм од хазяїв і од людей"31. Отже, пере­вагою бабування була винагорода (матеріаль­ний фактор) і пошана. З іншого боку, А. Ма­линка, характеризуючи неодмінні риси баби, писав: "...главное она должиа быть богатой и щедрой..."32. Поглянемо, наскільки актуальни­ми вони були для стародубських бабів.
Очевидно, що матеріальна підтримка їм була потрібна, бо чотири з них були наймич­ками і заробляли до 2,5 рубля на рік, ще троє жили "на пропитании"33. Ці жінки не мали власної хати і мешкали у дворах своїх госпо­дарів на "одеже и харчах хозяйских". Анастасія Денисиха жила разом з дочкою-вдовою і онукою, які заробляли собі на життя пряжею, їхнє господарство трималося виключно на жі­ночих руках, і малоймовірно, щоб приносило стабільний прибуток34.
image016
Подвір'я вдови. с. В'юнище Переяславського повіту Полтавської губернії, сер. ХІХ ст.
(Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини)
Тобто матеріальний стан усіх стародубських бабів, відмічених у описі міста, був поганим і міг бути покраще­ний за рахунок бабування. Платня за аку­шерські послуги залежала від матеріального становища сім'ї породіллі. Зазвичай вона на­давалася у вигляді дарунків, наприклад, по­лотном на запаску і хлібом35.
Роль баби в житті новонародженого не об­межувалася актом пологів, вона була важли­вим компонентом обрядовості, вірувань та за­бобон, пов'язаних з дитиною. Тому частуван­ня і подарунки баба могла отримати на родинах, хрестинах, зливках, похрестинах36, пострижинах37. Наприклад, на зливках у містечку Мрин було прийнято частувати бабу горілкою, дарувати їй сім паляниць і ситець на спідницю38. У Волинській губернії в XIX ст. у першу купіль дитині кидали срібні гро­ші, які забирала собі баба39.
Участь у пологах та низці важливих об­рядів, за етнографічними розвідками, могла забирати багато часу, тим більше якщо пови­туха приймала значу кількість пологів. Стародубські баби були наймичками, і у зв'язку з цим постає запитання, як ставилися їхні гос­подарі до бабування своїх робітниць, адже їх могли покликати до породіллі в будь-який час, навіть під час виконання якихось важли­вих робіт. Можливо, це враховувалося в оп­латі праці таких жінок, навіть молодші з них і здорові отримували 2-2,5 рубля на рік, тоді як інші наймички за даними джерела зароб­ляли в середньому на 1-2 рублі більше40.
Отож бабуванням у Стародубі займалися бідні жінки, які могли мати з цього додаткові засоби до існування. В європейських містах це було окремою професією. Наприклад, у Лон­доні XVIII ст. повитухи навіть видавали на продаж брошури з порадами для вагітних, згідно з тогочасними моральними нормами вони повинні були надавати однакову допомогу бідним і багатим жінкам незалежно від гоно­рару. Однак на ділі бідна жінка могла залиши­тися без допомоги повитухи, як про це зазначає Морін Воллер: "многие бедные женщины уми­рали просто потому, что не испытывали вмешательства повивальних бабок"41.
237px-Eucharius Rlin_Rosgarten_Childbirth
У польському місті Торунь діяльність аку­шерок оплачувалася громадою. В міському бюджеті, починаючи з XV ст., існувала певна квота, що йшла на утримання лікарів і повитух. У 1761 році на утриманні міста була ціла медична служба: головний міський лікар, три лікарі, хірург, наглядач міських лазень, три повитухи42. Ці повитухи були постійними, заробляли на життя акушерством і, вочевидь, мали хоч якісь фахові знання та перебували під контролем головного лікаря, ймовірно, що вони мали цілком виправдану монополію на приймання пологів****.
У цьому відношенні породіллям і новонарод­женим Стародуба пощастило менше, оскільки їм доводилося мати справу з бабами, які навряд чи якось контролювалися полковим лікарем, їхня діяльність скоріше залежала від міських пліткарок, які могли розповсюджувати відо­мості про невдалі пологи та повитух-невдах. Таку бабу з часом могли перестати кликати, і тоді вона втрачала "пошану од людей".
Дії баби, що ґрунтувалися переважно на власному досвіді та забобонах, могли як допо­могти, так і зашкодити. Навіть лондонські бабки-повитухи, які у XVIII ст. повинні були отримати ліцензію на практику, за досліджен­ням Морін Воллер, часто ставали причиною смерті своїх пацієнток та дітей43. Ймовірно, що бабу могли звинуватити у смерті дитини, наприклад, за українськими народними віруваннями, повитусі-покійниці в домовину клали пучок різок, щоб вона відганялася від тих діток, яких не врятувала, коли бабувала44.
Етнографи кінця XIX — початку XX ст. відмічали часом абсолютну безпорадність повитух, які весь спосіб лікування переймали від інших баб, з якими самі мали справу, коли народжували. Така баба пильнувала лише, щоб усе робилося згідно зі звичаєм, тому пологи часто закінчувалися нещасливо45.
Якщо ж пологи закінчилися вдало, то на бабу чекала "пошана", яка могла виявлятися у подарунках, наприклад, у містечку Мрин батьки новонародженого з року в рік на другий день Різдва і Великодня носили бабі паляниці, ковбасу, паски, крашанки46. Така увага була необхідна, бо, за народними віруваннями, баба впливала на подальшу долю вже навіть дорослої людини47. На неї могли скаржитися за те, що не дала щастя й долі, наприклад, у пісні, записаній П. Чубинським, хлопець перелічував обставини, які зробили його нещасним:
"А я хлопець несчастлівый... Чи такая баба брала, — Щастя долі не вгадала..."48
Щастя людини залежало від правильних дій баби під час пологів, у традиційному сус­пільстві в різних народів вважалася щасли­вою дитина, що народилася в "сорочці" або в "чепці". Правильним було його зберегти для дитини, наприклад, засушити і зашити в по­лотно чи одяг. Цей талісман мав велику силу, дарував славу, звільняв від війська тощо49. У Німеччині повитухи крали "сорочку" для своїх дітей50, англійські адвокати купували її перед важливими справами, такі ж звичаї іс­нували і в Росії, тому баба могла залишити "сорочку" дитині чи вкрасти її на продаж, або ж для інших (якихось магічних) цілей.
Набуття більшої суспільної ваги, поряд з матеріальною вигодою, могло бути ще однією метою бабування. На нашу думку, сам факт фіксації і застосування терміна у обліковій до­кументації свідчить про певний суспільний статус баби. Очевидно, що особа, яка подавала відомості переписувачам (господар двору чи сама баба) вважала за необхідне вказати, що та чи інша жінка є бабою. Схоже, що і писарі вважали цю інформацію досить важливою, щоб внести до чистовика перепису. Особи, за­писані у описі Стародуба як баби, були най­мичками, бідними, слабкими тощо і могли ба­буванням збільшити свою суспільну значу­щість. Потрібно відмітити, що джерело не вказує станову приналежність бабів, хоча ро­бить це щодо інших мешканців міста, не називаються вони і вдовами, хоча, наприклад, Анастасію Денисиху з високою долею ймовір­ності ми можемо назвати вдовою*****. Отже при переписі важливіше було записати жінку як баба, аніж вдова, козачка чи міщанка.
Значимість баби була пов'язана і з її мож­ливим впливом на потойбічне життя. Прий­нявши пологи, баба могла сама, без священи­ка, охрестити дитину, що вродилася слабкою чи з вадами і могла померти. У такому разі по­витуха виконувала одне з найважливіших церковних таїнств, якщо ж дитина залишала­ся нехрещеною і помирала, то після смерті вона ставала нявкою, русалкою і не могла пот­рапити до раю. Дитину, що вижила, потім "по-справжньому" хрестили у церкві.
image018
За легендою: з цієї білої миски малий Тарас їв кутю у хаті своєї хрещеної.
(Шевченківський Національний заповідник)
Вивчення бабування, на нашу думку, ілюс­трує плідність поєднання квантитативних, історико-демографічних методик з методами етнографії. Дослідження статистичних дже­рел у поєднанні з матеріалами етнографічних розвідок дає змогу по-новому підійти до вив­чення вже відомих проблем. Щодо обраної нами, то аналіз матеріалів Генерального опи­су Стародуба дав змогу визначити число бабів у місті та їх частку в жіночому населенні, ви­словити припущення щодо числа пологів, які їм доводилося приймати. Джерело подає ін­формацію про вік бабів, стан їх здоров'я, за­няття і розмір прибутків. Така інформація, разом з даними етнографії, уможливлює де­тальніше визначити роль і місце акушерки в українському суспільстві ранньомодерного часу, простежити мотиви, які спонукали жі­нок зайнятися "акушерською практикою", розглянути відповідність матеріалів статис­тичних документів і етнографічних розвідок.
Примітки:
*Маємо на увазі його узагальнюючу працю з економіки доіндустріальної Європи "Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV-XVIII ст.", або ж масш­табне дослідження "Что такое Франция?", у якому ви­датний французький історик розглянув минуле своєї країни "в свете различных наук о человеке". Див. докл: БродельФ. Матеріальна цивілізація, економіка і капі­талізм, XV-XVIII ст. Том 1. Структура повсякденності: можливе і неможливе. — К.: Основи, 1995. — 543 с.; Його ж. Что такое Франция? Книга вторая: Люди и вещи, ч. 1. — Пер. с фр. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1995, —244с.
**Італійський мельник Домініко Скандела на прізвись­ко Менокйо був спалений інквізицією, як єретик. Він став головним героєм праці Карло Гінзбурга "Сир і хробаки" [8], яка вважається взірцем мікроісторичних досліджень. Відомий італійський історик за даними матеріалів двох судових процесів, документів про гос­подарську діяльність мельника, переліком прочитаних ним книг і рядками, написаними Менокйо, дослідив його світогляд, почуття, фантазії, потяги. За висловом автора він частково реконструював "народну культуру". Див. докл.: Гинзбург К. Сыр и черви. Картина мира од­ного мельника, жившего в XVI в. / Пер. ситал. М. JI. Андреева, М. Н. Архангельской. — М.: "Российская политическая знциклопедия" (РОССПЗН), 2000. — 272 с.
***Навіть якщо Параска одружилася у 13 років (мінімаль­ний шлюбний вік для дівчат за Литовським статутом — розд. 6, арт. 1, та розд. 5, арт. 9. Див.: Литовський Статут 1588 р. [Електронна версія]. — Режим доступу:http://starbel.narod.ru/statutl588.htm]), то на час проведенйя опису її дітям було не більше 9-10 років.
****Ми не маємо аналогічних відомостей про Стародуб, але, наприклад, у бюджетах Києва середини XVIII ст. ви­датків на лікарів і повитух не зафіксовано. Див.: Молчановскій Н. Бюджети г. Кіева вь средине XVIII в./ Н. Молчановскій // Киевская старина. — 1898. — №1. — С. 64-98.
*****Баба Анастасія Денисиха мала дочку Марфу, щодо якої немає вказівки "незаконнонароджена", отже, Марфа народилася у законному шлюбі. Враховуючи вік баби — 80 років, і середню різницю у шлюбі між подружжям за даними Генерального опису Стародубського полку — 4,6 року на користь чоловіків, можемо припустити, що її чоловік помер. Крім того, Денисиха жила у своїй хаті разом з дочкою, а з огляду на можливий вік її чоловік не міг податися у найми, а мав би жити разом з ними. Див.: ЦДІАК — Ф. 57. — On. 1. — Кн. 148 а. — Арк. 420 зв.
Джерела та література
1. Волошин Ю. Сучасні історико-демографіч­ні дослідження ранньомодерного українсь­кого суспільства: методологічний дис­курс / Юрій Волошин // Історична пам'ять. — 2007 — № і. _ с.15.
2. Яковенко Н. Вступ до історії / Наталя Яковенко. — К.: Критика, 2007. — С. 222- 224.
3. Там само. — С. 205.
4. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: Т. 1-4 / Владимир Даль. — М.: Русский язык, 1978. — Т. 1. А-3. - С. 32.
5. Жайворонок В. Знаки української етно­культури: Словник-довідник / Віктор Жайворонок. — К.: Довіра, 2006. — С. 20- 22.
6. Гаврилюк Н. Картографирование явлений духовной культуры (По материалам родильной обрядности украинцев) / Наталия Гаврилюк. — Киев: "Наукова думка", 1981.— С. 67.
7. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу / Марко Гру­шевський — К.: Либідь, 2006. — 256 с.
8. Сумцовь Н. О народныхь  воззреніяхь на новорожденного ребенка / Николай Сумцов // Журналь министерства народнаго просвещенія. — 1880,— №11.— С. 68- 94.
9. Беньковскій И. Поверья и обрядности родинь и крестинь / Иван Беньковский // Киевская старина. — 1904. — № 10. — С. 1-3.
10. Малинка А. Роыны и хрестыны / А. Малинка // Киевская старина. — 1898. — №5. — С. 254-286.
11. Ястребовь В. Обрядовое постриженіе детей / В. Ястребов // Киевская старина. — 1895. — №.10. — С. 1-2.
12. Маслійчук В. Дітозгубництво на Лівобе­режній та Слобідській Україні у другій по­ловині XVIII ст. / Володимир Маслійчук. — Харків: Харківський музей приватної садиби, 2008. — 128 с.
13. Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 pp. Покажчик населених пунк­тів. — К.: Центр, держ. іст. архів УРСР в м. Києві, 1959. — 184 с.
14. Когут 3. Російський централізм і ук­раїнська автономія: Ліквідація Гетьман­щини, 1760-1830 / Зенон Когут // chttp: // litopys. narod. ru/coss5/koh06. htm>
15. Литвиненко M.A. Джерела історії Украї­ни XVIII ст. — Харків: Видавництво Харк. ун-ту, 1970. — С. 110.
16. Центральний державний історичний архів України у м.Києві (Далі— ЦДІАК).— Ф. 57. — On. 1. — Кн. 148а. — Арк. 574 зв.
17. Там само. — Арк. 218 зв
18. Там само. — Арк. 226 зв.
19. Там само. — Арк. 330 зв.
20. Там само. — Арк. 200 зв.
21. Там само. — Арк. 571 зв.
22. Там само. — Арк. 448 зв.
23. Там само. — Арк. 240 зв.
24. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу... — С. 34.
25. Там само. — С. 33.
26. Сумцовь Н. Культурные переживання / Николай Сумцов // Киевская старина. — 1889. — №10. — С. 29-30.
27. Малинка А. Родыны и хрестыны... — С.256-260.
28. ЦДІАК. — Ф. 57. — On. 1. — Кн. 148а. — Арк. 420зв
29. Там само. — Арк. 547 зв.
30. Там само. — Арк. 218 зв.
31. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу... — С. 32.
32. Малинка А. Родыны и хрестыны... — С.256.
33. ЦДІАК — Ф. 57. — On. 1. — Кн. 148а. — Арк. 200 зв.
34. Там само. — Арк. 420 зв.
35. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу... — С. 34.
36. Там само. — С. 53-69.
37. Ястребовь, В. Обрядовое постриженіе детей... —С. 1-2.
38. Малинка А. Родыны и хрестыны... — С. 267.
39. Беньковскій И. Поверья и обрядности родинь и крестинь... — С. 1-3.
40. У Стародубі в цей час наймані робітниці отримували здебільшого 3,5-4,5 рубля на рік. Див.: ЦДІАК — Ф. 57. — On. 1. — Кн. 148а. — 610 арк.
41. Уоллер М. Лондон. 1700 год / Морин Уол- лер; [пер. с англ. М. В. Пановой, Т. П. Церр]. — Смоленск: Русич, 2003. — С. 58-63.
42. Gorny Ê. Ze studiow nad stosunkami ludno- sciowymi Torunia w XVIII w. / Kazimierz Gorny // Acta Universitatis Nicolai Coper- nici. Nauki Humanistyczno-Spoleczne. — Torun, 1977. — Historia. XI. — S. 84-85.
43. Уоллер М. Лондон. 1700 год... — C. 58-69.
44. Жайворонок В. Знаки української етно­культури... — С.20-22.
45. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу... — С. 34.
46. Малинка А. Родыны и хрестыны... — С. 285.
47. Сумцовь Н. О народныхь воззреніяхь на новорожденного ребенка... — С. 88-89.
48. Труды этнографическо-статистической экспедиціи вь Западно-русскій край, снаряженной императорскимь русскимь географическимь обществомь. Юго-западный отдель. Матеріал и изследованія, собранные д. чл. П. П. Чубинскимь. Т. V. Песни любовные, семейныя, бытовыя и шуточныя. — СПб.: тип. Майкова, 1874. — С. 34.
49. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу... — С. 39.
50. Сумцовь Н. О народныхь воззреніяхь на новорожденного ребенка.., — С. 79.

Джерело: Сердюк І. Баба-повитуха у ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень) // Краєзнавство. – 2009. - № 3-4. – С. 214-220.

Немає коментарів:

Дописати коментар