Олесь Бердник

Gromovytsya Berdnyk

‎18-го березня минає 10 років, як відійшов у Вічність Олесь Бердник – письменник і мрійник, фантаст і мислитель, футуролог і казкар, поет і художник.

Мій батько. Людина, що сформувала мою особистість, подарувала крила і навчила літати. Його книги і думки були дороговказом для багатьох, чия юність приходилася на складні 60-ті та 70-ті, для багатьох, чия юність і зрілість прийшлася на бурхливі 90-ті.

30 томів романів, повістей, оповідань, есеїв, світоглядних роздумів та філософських праць. Два томи поезій та драматичних поем. Сценарії до кількох фільмів (фантастичний фільм “Мечте навстречу” став одним з перших радянських космічно-фантастичних фільмів взагалі). Окремі пісні на його слова стали ледь не народними – наприклад, “Україно моя, рідна мати моя...”, яку співає навіть Кобзон, не знаючи, чиї то слова. І вже геть мало хто знає, що два радянські хіти – “И на Марсе будут яблони цвести” та “Я Земля, я своих провожаю питомцев...” (з того ж фільму “Мечте навстречу”) – це теж слова Бердника...

А ще - кілька десятків картин, які розлетілися по всьому світі та два десятки художніх робіт по дереву, присланих з таборів, які зараз зберігаються в родинному архіві. Подорожі, зустрічі з цікавими людьми. Напружені роздуми – про долю України. Про долю Планети. Про долю Людства. «Сідаю до робочого столу, щоб спробувати розплутати «Гордіїв вузол» нашого спільного інферно-пекла, — написав О. Бердник у пролозі до автобіографічного роману "Вічний Початок". — Розрубати його, як це робив колись Олександр, — неможливо! Хай я лише один з тих, хто замислюється над сутністю Буття, проте ми так глибоко зав'язли в трясовині невігластва та самообману, що будь-яке зусилля до Звільнення — виправдане!..»

Найголовніше, що здатні робити книги Олеся Бердника – це звільнити людину від маніпулятивних технологій і зробити її Людиною, а не споживачем рекламних роликів чи адептом симулякрів. Тому сподіваюся, тепер його ідеї будуть надихати тих, чия юність приходиться і на 2010-ті. В усякому разі, я дещо роблю для цього...

Його життя було надзвичайно тяжким, але всі тернові кущі, якими він пройшов, не вбили оптимізму і світлої радості в його душі. Він завжди говорив, що тяжкі часи й екстремальні ситуації — наші вчителі. Батько говорив: перша “відсидка” зробила його письменником, друга — мислителем, переслідування з боку влади — дисидентом, виключення із СПУ — художником. А тяжка хвороба, яка прикувала його до ліжка на останніх шість років життя – подарувала можливість осмислити те, на що не вистачало часу раніше...

Багато людей називають батька своїм учителем. Він же ніколи не вважав себе наставником. Він казав: «Я не учитель, я друг і натхненник. І якщо комусь близькі мої погляди й думки — ми супутники на вічній дорозі пошуку...»

Пізніше зроблю ще й фотопідбірку, а поки що – відеоінсталяція, зроблена мною спільно з моїм добрим другом та співавтором в кількох проектах Igor Ivanitsky та прекрасним митцем Володимиром Шинкаруком (нарратив).