Образ Пресвятої Богородиці
у поемі Т.Шевченка «Марія» та у системі
українських символів
Чого варта наша цивілізації, якщо
вона не здатна захистити землю, яка
подарувала людству ідею безсмертя
душі й ідею спасительства?
Ірина
Новиченко
Розглядаючи проблему духовності української
нації, а разом з тим наполегливо досліджуючи свої «начала, витоки, джерела,
корені», намагаючись розкодувати таємничі знаки і символи, збережені у глибинах
генетичної пам»яті народу, ми крок за кроком наближаємося до істини.
Так, саме
таємничі знаки і символи, в деякій мірі, допоможуть нам у цьому. «Символ» у
перекладі з грецької означає «знак», «прикмета». Словник символів культури
України подає визначення символу, як «позначення якогось предмета, поняття,
явища, процесу, художній образ, який відбиває певну думку, ідею, почуття.
Символ – це уявлення, що викликає певне коло асоціацій у даній поетичній
системі» (К., «Міленіум», 2002, стор.192-193).
Символіка, і це безперечно, має
загальнолюдський характер, але в той же час вона володіє національними
специфічними рисами. Науковці дійшли висновку, що українська система
символічного відображення світу належить до найдавніших і найбагатших систем
традиційної культури на планеті.
Увесь побут українського народу
пронизаний символікою, яка дійшла до нас ще з язичницьких часів, з»єднавшись з
християнською. Будь-яка релігія має свою усталену символіку. У християнстві
символом є сам Бог як триєдина сутність. Його ж символом є око, агнець, голуб;
символом божественної благодаті є світло. Для віруючого – церква (символ тіла
Христового) – це святий храм, сповнений символікою, яка являє собою
Божественний Космос – світ, створений Богом.
У християнській символіці чи не
найшановнішим образом українців є символ Богородиці, яка уособлює Матір, Царицю
Небесну, Життя, Світло, Мудрість, Таїну, Любов. Богородиця – це заступництво,
радість і смуток, ідеал жінки-матері, союз божественного і земного, духовного
порозуміння й очищення. Вона – володарка і надія всіх народів.
За Біблією, до Святої Діви злетів
ангел і мовив:
«Дух Святий злине до тебе, і
Всевишнього сила обгорне тебе,
Через те й Святе, що народиться,
буде Син Божий».
(Від Луки, І: 28-38)
Архангел Гавриїл за дорученням Бога
сповіщає Діву Марію про те, що в Неї народиться Син Ісус, і це буде Месія і Син
Божий. Ця подія дістала назву «Благовіщення». В українській символіці
Благовіщення – символ пробудження життєвої сили природи, воскресіння землі; у
християнстві – символ початку Дня спасіння людства, Таїни богонародження.
Для мистецтва біблійна міфологія є
невичерпним джерелом образів- символів, що не менш значуща, ніж антична
міфологія. Благовіщення Пресвятої Богородиці в українській світській та
релігійній символіці, як уже підкреслювалося, є подією, коли Син Божий стає
Сином Діви, коли відбувається єднання Божої істоти з людською, початком нашого
спасіння.
Українці, як вогнище своє, як життя
своє, у всі часи й до сьогоднішнього дня ревно охороняли святість Благовіщення
Пресвятої Богородиці, У зв»язку з цим не зайвим буде скинути наклеп з нашого
поета Тараса Шевченка, який був щиро релігійною, дійсно християнською людиною,
і під впливом думок про Благовіщення і життя Пресвятої Богородиці написав поему
«Марія» (1859). Перші згадки про намір Шевченка написати твір про Матір Ісуса
Христа є в його листах з Оренбурга до В.М.Рєпніної. В листі від 1 січня 1850 р.
Шевченко писав: «Прежде когда-то думал я анализировать серце матери по жизни
святой Марии, непорочной матери Христовой, но теперь и єто мне будет в
преступление». В листі від 7 березня 1850 р. повторено: «Новый Завет я читаю с
благоговейным трепетом. Вследствие єтого чтения во мне родилась мысль описать сердце матери по
жизни Пречистой Девы, матери Спасителя». Здійснити свій намір на чужині
Шевченкові не вдалося. Зв»язок з цим задумом простежується в поемі «Неофіти»
(1857 р.) та у вірші «N.N. («Така, як ти колись лілея…»)» (1859).
Поема «Марія», продовжуючи собою ряд
творів з наскрізною темою тяжкої долі жінки, є одним з найвищих поетичних
досягнень Шевченка,апофеозом образу матері у всій його творчості. Шевченко
трасформував євангельську легенду про Діву Марію та Ісуса Хреста в
гуманістичному дусі, співзвучному суспільним ідеалам свого часу: сповнена
любові й самозречення, вірна вченню свого розп»ятого правдолюбця-Сина, мати
стає продовжувачкою його справи.
Одразу після публікації поема «Марія»
стала об»єктом безперервних наскоків клерикальної реакції та гострої боротьби
між реакційною й демократичною критикою. Напади на Шевченка та поему «Марія»
продовжуються сучасними фарисеями і безвірниками й до сьогоднішнього дня. Вони
кидають поетові обвинувачення у безвірстві, блюзнірстві та ін. Але це цілковита
неправда. Хіба може бути безвірним твір, який Шевченко починає словами
Акафіста:
«Радуйся, Ты бо обновила еси зачатыя студно»?
(«Радуйся, бо Ти відродила людей, що в гріхах починались»)
Акафіст Присвятій Богородиці.
Ікос 10.
Хіба може бути звинувачений у
безвірстві чи блюзнірстві наш славетний поет, коли він свою поему «Марія»
починає такою натхненною молитвою до Богородиці:
Все
упованіє моє
На
тебе, мій пресвітлий Раю,
На
милосердіє твоє,
Все упованіє моє.
На
тебе, мати, возлагаю.
Святая
сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!
Ні, дух великої любові і пошани і
справжньої побожності, а не безвірства чи блюзнірства наставив нашого поета на
цю натхненну молитву. Звичайно, що не догматичний твір писав Шевченко, не
богословські дослідження. Ні, в Таїні Благовіщення він розгледів велику правду
великої святої і чистої Матері на землі, правду святої долі Матері святого
мученика-Сина. Цю тяжку долю Пресвятої Діви Марії, цей хрест, ці кайдани, які
вона понесла з того моменту, як стала Матір»ю свого Сина, і змальовує Шевченко.
Довелося святій Матері винести і
тяжку убогість, і ославу, і загрози від людей, знайти притулок у пастухів у
печері для Сина свого, тікати з Ним в чужі краї. А коли Він виріс, -- страждати
з Ним, провести Його до хреста на Голгофу. А після Його смерті самотньою,
сумуючи у бур»яні, померти з голоду. І це доля тієї, яка відновила рід
людський, все життя доглядала й охороняла великого Спасителя, без якого «рабами
бідні і раби і досі мерли б», підняла дух апостолів до всесвітнього Благовістя?
Висока її місія, але тяжка доля Матері
Христової. І це саме те, що найбільше наближує її до тяжкої долі народу, робить
її матір»ю тих, що в неволі, що в кайданах, що в тяжкій нужді та біді. Ось
через що Шевченко звертається до неї з таким щирим благанням за бідний,
поневолений, пригноблений кріпацтвом, замучений український народ:
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, пречистая на їх,
Отих окрадених, сліпих
Невільників.
Подай їм силу
Твойого мученика сина,
Щоб
хрест-кайдани донесли
До самого-самого
краю.
Достойно пєтая!
Благаю!
Царице неба і землі!
Вонми їх стону і
пошли
Благий
конець, о всеблагая!
А я, незлобний,
воспою,
Як процвітуть
убогі села,
Псалом і тихим і
веселим
Святую доленьку твою.
Хіба ж це безвірник так молиться,
хіба це «кощунник» таке пише? Докоряли й докорятимуть Шевченкові, що він
відійшов від традиційного переказу і уявив собі, що Пречиста Діва Марія під
тином у бур»яні померла з голоду. Але хіба не говорив Христос про себе, а також
і про свою Матір:
«Лисиці мають нори, а птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має, де
голови прихилити»?
(від Матвія, 8:20)
Голодна смерть Пречистої Діви через
людську байдужість. Хіба ж це більш образливе для людей, аніж смерть на хресті
її мученика- Сина від людської ворожості?
Пресвяту Діву Марію Шевченко уявляє собі в образі
сердешної селянської матері, святої у своїй убогості і своїй праці, непорочної
у своїх мріях. І тому увесь побут життя Йосипа і Марії з її Сином змальовує, як
життя убогої, бідолашної селянської сім»ї. Але що тут грішного? Чи вбачаємо ми
блюзнірство в тому, що наші пращури на стародавньому образі Благовіщення
змалювали Пресвяту Діву Марію за кужелем з веретеном у руках в момент явлення
архангела Гавриїла? У святій Софії Київській саме так змальовано стародавній
мозаїчний образ Благовіщення. А чи є блюзнірство в тому, коли наш народ з
любові і пошани до Пресвятої Діви вбирає її у віночок з польових квітів, у
стрічки, в намисто, в сорочку вишивану, і цим ще більше наближає її до свого
життя? Хіба ж це образа до Пресвятої Діви Марії, яка, дійсно, в бідності, в
нужді, в умовах трудового життя увесь вік свій прожила?
Ми, безсумнівно, нічого не маємо
проти дорогої оздоби образів Богородиці, коли ця оздоба робиться від щирості і
чистоти серця. Так, як не ображає народ Пресвяту Діву віночком з польових
квітів, не ображає і Шевченко наших релігійних почуттів.
Пречиста Мати-Діва почула натхненну
молитву до неї нашого батька Тараса за український народ, вимолила у свого Сина
для нього волю. А чи вистачить в українського народу сили й мудрості
звільнитися ще й від внутрішніх ворогів і збудувати нарешті справді вільну і
щасливу державу?
Валерій
ТЕРЗІ,
старший
викладач
Нікопольського економічного університету
Немає коментарів:
Дописати коментар