А ТОЙ ВІТЕР НАРОДЖУЄ БУРЮ

Від безсилля кусаю я губи,

Німий плач розривається в грудях…

Що ж за люди в нас, Господи!

Що то за люди!..

Скільки ж треба

докласти тут сили,

Щоб вони ту байдужість

 із себе струсили!

Хто ж приспав вас, мої українці!

Вам нагадують:  ви є трипільці,

Вам з екранів кричать: ми – арійці!

То ж чому ми спимо, українці!

Можна жити і так – у неволі,

Животіти в ярмі на приколі,

Як стриножені коні у чистому полі,

 Тільки ж вітер подув вже привольний!

А той вітер віщує нам зміни,

А цей вітер народжує бурю!

Журавлі за моря відлетіли,

Тільки ми на Вкраїні сумуєм.

Не сумуй, прокидайся, громадо!

Нас на бойню ведуть, бо «так нада».

Скільки ж будемо, браття, терпіти?

Прокидайтеся – досить тужити!

І не бійтеся вітру нового:

Після бурі всміхнеться нам воля,

Журавлі повернуться з-за моря

На оновлену землю. Й забудеться горе.

Валерій ТЕРЗІ, першодрук

16.11.12