ОФІЦІЙНИЙ САЙТ пам'яті Назарія Яремчука
http://www.roduna.org
Наза́рій Яремчу́к (* 30 листопада1951, Рівня (тепер Вижниця) — † 30 червня 1995, Чернівці) — український естрадний співак(тенор). Народний артист УРСР(1987). Батько співачки Марії Яремчук.
http://www.roduna.org
Наза́рій Яремчу́к (* 30 листопада1951, Рівня (тепер Вижниця) — † 30 червня 1995, Чернівці) — український естрадний співак(тенор). Народний артист УРСР(1987). Батько співачки Марії Яремчук.
Відомий насамперед виконанням українських пісень — "Незрівняний світ краси", " Якщо мине любов", " Зачаруй", " А матіоли цвіт"«Червона рута», «Водограй»,«Смерекова хата», «Стожари»,«Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Писанка», «Гей ви, козаченьки», «Я ще не всі тобі сказав» та інші. Крім того, разом зі своїми друзями-співаками Назарій знявся в музичних стрічках«Червона рута», «Виступає ансамбль «Смерічка» під керуванням Левка Дутковського" ,«Стартує пісня», «Ти плюс я — весна» та «Червона рута. 10 років по тому».
| « | «Він так співав, що мав у горлі мозолі. Він так співав, що крилами йому став голос»[1] | » |
Відтворити все
.
Родина
Назарій Яремчук народився в селянській родині Назарія та Марії Яремчуків. Мав братів Степана, Богдана та сестру Катерину. Свою четверту дитину батьки назвали Назаріем (це ім'я означає «присвячений Богові»). Він народився коли батьку вже було 64-роки. Сама родина була музичною: у батька був тенор, він співав у церковному хорі; мати, крім співів, грала намандоліні і виступала в місцевому народному театрі. Ще маленьким хлопчиком Назарій також почав співати.
[ред.]Освіта
1 вересня 1959 року Назарій пішов до школи у рідному селі. В дванадцять років Назарій пережив перший тяжкий удар — помер батько. Мати була вимушена віддати сина до Вижницької школи-інтернату. До навчання ставився добросовісно, займався у гуртках, надаючи перевагу хоровому. Після закінчення восьми класів у школі-інтернаті Назарій продовжив навчання у Вижницькій середній школі № 1, яку закінчив у 1969 році.
Після закінчення школи Назарій подав документи в Чернівецький університет на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Довелося йти працювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. За направленням військкомату навчався на курсах водіїв. Тільки з другої спроби у 1970 році, вже будучи солістом "Смерічки" Л. Дутковського, Назарію вдалося вступити до університету.
[ред.]Творчість
Після занять залишався послухати репетиції ВІА «Смерічки» Вижницького будинку культури, яким керував Левко Дутковський. Керівник ансамблю помітив постійного відвідувача та запропонував заспівати пісню на вибір. Це була пісня Ігоря Поклада «Кохана». Голос молодого співака керівникові сподобався, і з осені 1969 року Назарій почав співати у «Смерічці».
Знайомство з молодим буковинським композитором, студентом медінститутуВолодимиром Івасюком відіграло велику роль у житті Назарія. Глядачі почули «Червону руту» та безліч інших пісень молодого автора, . Влітку 1971року взяв участь у зйомках музичного фільму «Червона рута»з піснями Л.Дутковського " Незрівняний світ краси" та " Якщо мине любов". Цей фільм зробив солістів Назарія Яремчука та Василя Зінкевича народними улюбленцями. Але після зйомок сталася друга трагедія в житті Назарія — померла його мати Марія Даріївна, велику любов до якої проніс через усе своє життя.
Перше мистецьке визнання принесли пісні «Червона рута»та «Водограй» Володимира Івасюка, «Горянка» і«Незрівняний світ краси» Левка Дутковського. За виконання цих творів ансамбль «Смерічка» та його солісти Назарій Яремчук та Василь Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти», а також «Пісня року-71/72», на яких вони підтвердили високу артистичну майстерність.
У 1973 році ансамбль " Смерічку " п/к Л. Дутковського запрошують на професійну сцену в Чернівці. З цього часу Назарій, сповна віддаючись естрадній пісні, перевівся на заочну форму навчання в університеті. У філармонії Назарій веде активне творче життя, виступаючи у переповнених глядачами концертних залах, деколи по два, три концерта в день.
Назарій закохується в солістку «Смерічки» Олену Шевченко, цього ж року вони одружуються. Первістка назвали Дмитром, а згодом народився Назарій. Та цей шлюб не приніс йому щастя і Яремчук розлучився. Хлопчики стали жити в бабусі й дідуся в Межигір'ї. Олена вийшла заміж вдруге, переїхала в Київ, а Назарій довго не міг знайти собі пару.
1975 році розпався дует Зінкевич- Яремчук. Василь переїхав у Луцьк і став солістом ансамблю «Світязь». Назарій отримавши диплом, влаштовується працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету. Та любов до пісні виявилася сильнішою над усе — за порадою Л. Дутковського він повертається до філармонії назавжди. В 1978 році Яремчуку присвоєно звання Заслуженого артиста УРСР. Його також нагороджено орденом Дружби народів.
Коли трагічно загинув Володимир Івасюк, — Назарій був одним із перших, хто незважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати всього: кар'єри, спокою, репутації. Траурна колона починалась з великого вінка з білих квітів, який Яремчук ніс із Левком Дутковським. Це було дуже небезпечним в той час, та Володимир був їхнім великим другом, і наслідки їх не цікавили.
Потрібно відзначити, що довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й цивільне звучання. У 80-их Назарій Яремчук був романтичним співаком, заспівавши пісню «Запроси мене у сни свої». Перший диск-гігант Назарія «Незрівнянний світ краси» названий за піснею Л. Дутковського (1980) — одна із кращих платівок в українській дискографії того періоду.
1981 рік став для Назарія стежкою до міжнародного визнання. Ансамбль «Смерічка» представляє державу на міжнародному конкурсі «Братіславська ліра». Соліст Яремчук став його дипломантом . У 1982 Назарі в складі "Смерічки" — лауреат республіканської премії ім. Миколи Островського. У 1984 році співак був удостоєний звання лауреата Всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм до 40-річчя перемоги у війні 1941—1945 рр. 1985-го — дипломант ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві. Після того, як у 1982 році Левко Дутковський покинув «Смерічку», Назарій Яремчук став художнім керівником ансамблю.
Під час Афганської війни Назарій кілька разів їздив у Афганістан і виступав перед українськими солдатами. Крім того, багато часу співак приділяв пошуку нових талантів, підтримці самодіяльних колективів. Назарій Яремчук підтримав чимало молодих виконавців. Зокрема, Оксану Пекун з Тернополя, Світлану Зайченко з Житомира, Жанну Боднарук з Чернігова, Ніну Шестакову з Харкова, Інесу Братущик, Ореста Хому та Ірчик зі Львова, Богдана Сташківа з Івано-Франківська, Миколу Романова з Києва, Ольгу Добрянську, Аллу Наталушко з Чернівців та інших.
1986 року після Чорнобильської катастрофи співак тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії.
1987 року Назарію присвоєно звання Народного артиста України.
Професійна естрада вимагала професійної підготовки. У 1988 році Яремчук закінчив факультет сценічної режисури Київського державного інституту культури імені Карпенка-Карого.
Упродовж мистецького життя артист здійснив гастрольні поїздки по всіх республіках колишнього Радянського Союзу та багатьох країнах далекого зарубіжжя, неодноразово був учасником тодішніх пісенних фестивалів —«Київська весна», «Московські зорі», «Кримські зорі», «Білоруська осінь»,«Білі ночі», «Мерцішор», "Вогні магістралі-77″ та деяких інших. Разом із ВІА «Смерічкою» був учасником культурної програми ХХII Олімпійських ігор у Москві, Першого Міжнародного фестивалю політичної пісні та всіх визначних тогочасних форумів, що проводилися у державі.
Другу дружину, Дарину, Назарій знайшов у селі Тюдів. Вони були сусідами, жили поруч, але особисто знайомі не були. Коли зустрілися, Назарій давно був розлучений, а Дарина вже чотири роки сама виховувала дочку після смерті чоловіка.
| « | «Мені здавалося, що я знаю Назарія все життя — так легко я з ним спілкувалася. Він такий знаменитий співак — і така проста й щиросердечна людина. Ми навіть не помітили, як проговорили всю ніч. Ніхто нікому ніяких обіцянок не давав. Але я зрозуміла, що той день став особливим у моєму житті. Вже коли Назарий пішов, мій брат Іван, що нас познайомив, зізнався, що співак йому сказав: «Здається мені, що незабаром ми станемо родиною»[2] | » |
— Дарина Яремчук
| ||
.
Весілля відбулось 2 лютого 1991 року. Вінчалися в церкві Іоанна Хрестителя в місті Косів. У храмі було багато людей. Священик дуже радів, що вінчає такого знаменитого артиста. Після одруження Яремчуки стали спільно виховувати своїх дітей. Назарій обожнював гуляти із синами й пасербицею, пишаючись, що в нього такі гарні діти. Незабаром купили в Чернівцях старий, побудований ще в 20- х роках, будинок по вулиці Інтернаціональній (зараз вона має ім'я Яремчука), який був у жахливому стані: грибок на стінах, протікав дах. Довелося все переробляти, щоб вийшло нормальне житло.
У 1991—1993 роках їздив з концертами за кородон, зокрема в Канаду, США,Бразилію. За кордоном відбулася довгоочікувана зустріч із братом, про якого мало хто знав — це була сімейна таємниця, яку протягом десятиліть воліли не розголошувати. В батька Назарія був син від першого шлюбу — Дмитро, юрист за фахом, на 27 років старший майбутнього співака. В 40-х роках, коли на Буковині діяли різні націоналістичні угрупування, Дмитро пристав до ОУН мельниківців. Радянську владу він не прийняв і виїхав під чужим прізвищем уКанаду. Згодом, вставши на ноги, допомагав родичам, тому що знав, як важко живеться родині. Брати зустрілися через багато років, коли Назарій став відомим співаком і гастролював за кордоном. Знамениту пісню «Лелека з України» він присвятив Дмитру й всім українським емігрантам.
2 березня 1993 року у Яремчуків народилася дівчинка, що назвали на честь матері Назарія — Марічкою. Старші діти відразу полюбили дитину і гралися з нею. А Назарій на гастролі брав із собою маленьку подушечку дочки, що вважав своїм талісманом. Але раптом Назарій дізнався, що хворий на рак.
У 1995 році друзі Назарія допомогли йому виїхати в Канаду, сподіваючись, що західна медицина зможе допомогти. Але операцію зробили занадто пізно, і вона не допомогла. Та навіть важко хворим Яремчук продовжував виступати. Після повернення з закордону Назарій з'явився на вечорі Юрія Рибчинського, і всі відзначили, як він схуд.
30 червня 1995 року після довготривалої хвороби Назарій Яремчук помер у Чернівцях. Співця поховали на центральному кладовищі Чернівців.
У березні 1996 року Указом Президента України Назарію Яремчуку посмертно присуджено Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка.
В одному з останніх своїх інтерв'ю Яремчук сказав: «Кожний з нас повинен постійно бути в польоті — крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам'ятати священні речі — навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п'єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці — автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?»[3]
[ред.]Премії, нагороди
- 1978 — Заслужений артист України, орден Дружби народів.
- 1981 — на Міжнародному конкурсі естрадної пісні «Братиславська ліра» завоював три нагороди:
- головний приз слухачів,
- приз ЦК комсомолу Словаччини,
- приз за артистизм.
- 1982 — разом із «Смерічкою» лауреат Республіканської комсомольської премії імені Миколи Островського.
- 1984 — удостоєний звання лауреата Всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм до 40-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні.
- 1985 — дипломант Всесоюзного фестивалю молоді і студентів у Москві.
- 1987 — Народний артист України.
- 1996 — Шевченківська премія за концертну діяльність 1973—1995 років.
[ред.]Вшанування пам'яті
- На будинку Чернівецької обласної філармонії встановлено меморіальну дошку Назарію Яремчуку. Також у філамонії створено музей- кімнату Н. Яремчука.
[ред.]Література
- Мистецтво України: Біографічний довідник / Упорядники:А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський. За редакцією А. В. Кудрицького. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. —ISBN 5-88500-071-9. — С. 679.
- Шевченківські лауреати. 1962—2007: Енциклопедичний довідник / Автор-упорядник Микола Лабінський. — 2-е видання. — К.: Криниця, 2007. — С. 699—700.
Немає коментарів:
Дописати коментар