Українська мова то і є справжня Руська мова - мова Русі
www.youtube.com/watch?v=rXZXvKQR4esМОВА КИЇВСЬКОЇ РУСІ: ДОМИСЛИ ТА ФАКТИ
Для того, щоб з’ясувати, де ж істина, необхідно, передусім, чітко з’ясувати, якою мовою говорив народ Київської Русі. Скажемо відразу, зробити це зовсім не просто, оскільки давньоруська література створювалася церковнослов’янською (чи, інакше, старослов’янською) мовою. Ця мова утворилася на основі староболгарської як письмова мова слов’янства, та була принесена на Русь греками разом із книжками для богослужіння. Цією мовою написані всі наші літописи, а також світські літературні твори, включаючи знамените «Слово о полку Ігоревім».
І все ж таки, незважаючи на те, що стародавні літописці писали церковнослов’янською, вони часто вставляли в текст розмовні слова та навіть цілі фрази. Так от прискіпливе дослідження київських і галицьких літописів, а також світської літератури XI — XIII століть, розпочате ще А. Кримським і продовжене сучасними лінгвістами, відкрило в цих текстах чималий пласт української лексики. Ось лише деякі слова, що зустрічаються там: парубок, окріп, глум, вежа, батіг, оксамит, бунчук, матиця, недбальство, віття, гілля, колода, cтpixa, жито, стегно, лiчбa, коло, яруга, кожух, оболонь, гай, полонина, веслування, рілля, джерело, глечик, багаття, криниця, збіжжя, лазня та багато інших. А в «Слові о полку Ігоревім» автор вживає навіть цілі вирази, такі, наприклад, як «бicoвi діти», «туга ум полонила», «прадідня слава», «ничить трава жалощами».
Крім літературних джерел збереглося й чимало інших письмових свідчень живої розмовної мови у вигляді всіляких написів на стінах храмів, на зброї, предметах домашнього побуту й т.д. Так, наприклад, поблизу села Хвощове Полтавської області був знайдений меч, датований X — XI століттям, на якому є напис «коваль Людота». Український учений С. Висоцький відкрив у Софійському соборі стародавні написи на стінах — графіті. На одній з них вибита молитва князя Володимира (у хрещенні Василя), де є слова «помозі рабу твоему Василеві». Українською звучать і відомі нам літописні топоніми (Печерська Лавра, Довбичка, Либідь, Почайна, Стугна, урочище Угорське, гори Угорські й т.д.), і власні імена (Володимир, Володарь, Василько, Михалко, Варяжко, Ляшко й т.д.).
Сучасні лінгвісти відзначають у мові Древньої Русі наявність багатьох особливостей, які є визначальними саме для української мови. Серед них найбільш виразними є дієслова на «-ти» (жити, нести й т.п.), на «-мо» (маємо, віруємо, даємо й т.п.), кличний відмінок (братові, дружино, княже й т.п.), наявність м’якого «г», злиття звуків «ы» та «i» в середнє «и», перехід «е» в «о» після шиплячих (чоловік, жона, пшоно й т.п.), чергування приголосних «г-з», «к-ц», «х-с» (дорога — дорозі, жінка — жінці, кожух — кожусі й т.п.).
Але особливо показовим є вживання стародавніми русичами голосного «i» на місці старослов’янського «ять», де росіяни сьогодні вживають «е» (літо, сніг, сіно, віче, діло, ліс, діти й т.п.). Цей факт підтверджується сьогоднішньою вимовою «і» замість «ять» не лише в українській мові, але й у новгородських говорах. Та й у самій російській (!) мові в корені деяких слів, наприклад, у таких як «сИдеть» (від старослов’янського «сЪдЪти»), «повелИтель» (від «повелЪти»), «свидетель» (від «вЪдати») досі збереглася споконвічна вимова.
Таким чином, можна стверджувати, що в Древній Русі говорили мовою, яка була набагато ближча до сучасної української мови, ніж російська. У зв’язку з цим, можливо, правильніше було б називати її давньоукраїнською, а не давньоруською.
У XI — XII століттях починається колонізація північно- східного Залєського (Ростово- Суздальского) краю вихідцями із Київської Русі. Тут прадавні русичі зіткнулися з автохтонними фінно-угорськими племенами: мєрей, вєсью, водью, муромою, мещєрою, пермью та іншими. Багато з цих племен мали міста, наприклад, мєря — Ростов, вєсь — Білоозеро, мурома — Муром, але все ж в культурному плані вони знаходилися на більш низькому щаблі розвитку. Усі ці племена були підкорені та асимільовані русичами. Підкорені народи сприйняли й мову завойовників, подібно тому, як давні галли сприйняли мову римлян, які їх завоювали. Але так само, як мова романізованих галлів відрізнялася від латині, так і мова русифікованих фінно-угорців відрізнялася від давньоукраїнської мови (мови Древньої Русі).
Відмінності ці мали певні лінгвістичні закономірності та полягали, наприклад, у спрощенні слів (гаплологія), перестановках літер і складів (метатеза), випадінні початкових літер, редукування голосних і глухих приголосних, втраті або спотворенні граматичних форм і т.д. Про все в межах статті розповісти складно, тому розглянемо лише найбільш характерні мовні явища в контексті словотворення, фонетики та граматики.
http://incognita.day.kiev.ua/pravda-istoriyi-ta-mifi-movoznavstva.html
