Історія Придніпров’я — це літопис безперервної, тисячолітньої битви за право жити на цій землі. Цю масштабну хроніку від первісних мисливців на мамонтів, крізь добу козацтва і до сучасних подій на передовій, сьогодні бережно розкриває для відвідувачів Музей боротьби за Україну. Заклад, заснований патріотами та козаками Старосамарської сотні у 2021 році — за рік до початку повномасштабної війни, став справжньою фортецею нашої національної пам’яті.
Символічно, що саме тут знайшла свій прихисток унікальна художня серія робіт відомого дніпровського художника-реставратора Володимира Васильовича Десятерика. Доля самого майстра, який з 2022 року через війну перебуває на заслуженому пенсійному відпочинку в Чехії, тісно пов’язана з порятунком найважливіших козацьких реліквій краю.
Перлина Яворницького, «Вогнем і мечем» та міжнародний скандал
Головним реставраційним подвигом у музейній біографії Володимира Десятерика став порятунок знаменитої картини Миколи Струнникова «Запорожець» (Портрет Івана Піддубного в образі козака), створеної у 1906 році на замовлення Дмитра Яворницького.
На межі 1999–2000 років, під час світового прокату гучного історичного фільму Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», польська сторона попросила у Дніпропетровського національного історичного музею (ДНІМ) надати цей автентичний портрет Піддубного для міжнародних супровідних виставок. Музей пішов назустріч. Проте через радикальні погляди деяких іноземних відвідувачів та гострі історичні дискусії навколо козацької тематики, полотно Струнникова за кордоном було навмисно пошкоджене.
Після Києва доводилося переробляти
Понівечений шедевр повернувся в Україну із серйозними дефектами. Спочатку картину відправили на відновлення до Києва, але столичні фахівці провели роботу невдало: сліди втручання залишилися помітними, а первісний колорит та натяжку полотна належним чином відновити не вдалося.
Тоді на початку 2000-х років цю колосальну відповідальність поклали на Володимира Десятерика. Будучи вихованцем міцної академічної школи видатного професора Анатолія Семеновича Легостаєва, Володимир мав рідкісний універсальний хист. Йому довелося буквально виправляти помилки київських колег: нівелювати наслідки невдалого втручання, повторно дублювати пошкоджену основу та ювелірно зводити авторські живописні шари початку XX століття. Десятерик повернув «Запорожцю» його первісну велич.
Столичний міф проти музейної реальності
У медійному просторі та спогадах сучасників довго побутувала версія, нібито до 100-річчя картини у 2006 році її реставрацію повністю профінансував і організував відомий меценат, уродженець Черкащини Володимир Недяк. Проте реальність виявилася набагато прозаїчнішою та несправедливішою.
Ймовірно, саме під цю ювілейну дату й виділялися гучні столичні бюджети та меценатські внески. Але, як показала історія, київські фахівці, які освоїли ці кошти, залишили по собі лише понівечене полотно. Справжній, тихий подвиг здійснив дніпровський майстер Володимир Десятерик. Поки столичні структури отримували лаври та фінансування, Володимир Васильович за копійки звичайної державної зарплатні, керуючись виключно професійною честю, рятував реліквію з нуля. Меценатські наміри були благородними, але долю шедевра вирішили не гроші, а золоті руки скромного музейного реставратора
Творча лінійка в контексті тисячолітньої боротьби краю
Паралельно з музейною роботою Володимир Десятерик творив власні камерні шедеври. На рубежі 1990-х та 2000-х років на знак професійної поваги та міцної козацької дружби він передав своєму колезі по реставраційному цеху невелику художню серію робіт:
- «Козак Мамай» — полотно з канонічним бароковим сюжетом, підписане фірмовою монограмою майстра «Д».
- Річковий пейзаж з вітрильником (мініатюра олією 10х15 см) — філігранна робота реставраційного пензля.
- Графічний етюд «Тип запорожця» (10х15 см) — вільна репліка за мотивами Сергія Васильківського.
Сьогодні ці три унікальні картини, разом із полотнами його вчителя А. Легостаєва, офіційно експонуються в залах Музею боротьби за Україну.
В концепції музею, що охоплює шлях від мисливців на мамонтів до сьогодення, ці роботи мають глибокий сенс. Вони демонструють епоху козацького відродження та спротиву культурному нищенню, що тривав на зламі XX і XXI століть. Завдяки козакам Старосамарської сотні, які встигли заснувати музей напередодні великої навали 2022 року, спадщина Десятерика та Легостаєва тепер служить майбутнім поколінням, нагадуючи: ворогу ніколи не вдавалося і не вдасться стерти історію цих земель.
Немає коментарів:
Дописати коментар