Авдій: шлях майстра, який не знає віку

  

Було 2 травня 2022 року. Повномасштабна війна тривала вже третій місяць, і напруга в повітрі не спадала ні на мить. У Дніпрі добровольці окремої роти «Січеслав» ДФТГ «Варта Дніпра» щодня проходили інтенсивний вишкіл у Центрі військової підготовки «Січеслав», який ми створили ще на початку березня. Паралельно центр не припиняв готувати й цивільних. Серед них найбільше вирізнялися дві найактивніші групи —  "калнишевці" та "клочковці".

Напередодні мені (Ворону) зателефонував Заур від "калнишевців". Розмова була короткою: у них є людина, яку варто спробувати як інструктора.

Заняття в Центрі завжди починалися рівно о 9:00. Того травневого ранку на  лісовій галявині з’явився високий, худорлявий чоловік, якому на вигляд було явно за шістдесят. Він стримано привітався і назвався "Авдієм". Тоді ми знали лише частину його біографії: за плечима цього чоловіка стояла стара, жорстка школа та досвід гарячих точок на теренах колишнього СРСР, де він дослужився до старшого прапорщика морської піхоти. Лише згодом пазл склався повністю — за ним також був безцінний досвід добровольця в складі добробату, де він командував одним із підрозділів. Про ті часи та його командирський хист побратими не менш тепло згадують на сторінках своїх книг.

Того ж першого ранку я уважно придивився до новачка. Вигляд у нього був не надто грізний, тож вирішив не поспішати з висновками, бо до нього вже приходили два інших пробуватись інструкторами:
— Добре, сьогодні подивимось. Поки що підеш помічником до "Колоброда" на тактичний вишкіл — індивідуальне володіння зброєю та пересування.

Так почався його перший день у Центрі. Проте роль «помічника» виявилася для "Авдія" явно затісною вже з перших годин. Коли він почав показувати рухи, пояснювати нюанси роботи зі зброєю та логіку пересування під вогнем, стало зрозуміло: перед нами — справжній майстер своєї справи. Більше "Авдія" нікому в помічники не ставили. Обов’язки розділилися природно й максимально ефективно: "Колоброд" зосередився на самообороні, у якій був беззаперечним профі, а "Авдій" узяв на себе тактику.

Але його головна трансформація була ще попереду.

Осінь 2022 року видалася напрочуд спекотною. В один із таких днів до нас звернулася 108-ма бригада ТрО — в особі нашого давнього знайомого на позивний "Постулат". Потрібно було попрацювати з новонабраним батальйоном, а точніше — з однією з рот на полігоні поблизу Самарі (тоді ще Новомосковська). Запит був конкретний: тактична медицина, мінна безпека та основи мінування.

Ми поїхали втрьох: я, "Нестор", який брав на себе одразу два розділи, та "Авдій", у якого я напередодні запитав, чи зможе він показати хлопцям розтяжки. Це його не збентежило, тож ми, отримали макети з експонатів нашого Музею боротьби за Україну, вранці за нами заїхав майстер-сержант, і ми всі вирушили.

Згодом "Авдій" не раз  мені  згадував той виїзд як поворотний. Саме з того навчання — як бачити розтяжки, як їх обходити й правильно реагувати — почалося його глибоке занурення в саперну справу. З кожним місяцем він відточував навички, поки не виріс у справжнього аса зі створення найрізноманітніших саморобних вибухових пристроїв (СВП).

Коли ж "Авдій" об’єднав зусилля з іншим фахівцем у цій справі — інструктором, таким самим волонтером, як і ми і який представлявся "Хохлом", — їхня майстерність вийшла на зовсім інший рівень. У тандемі з "Хохлом" та "Тучею" їх почали запрошувати до багатьох бригад і навіть у військові виші — ділитися досвідом та готувати бійців до реальних викликів сучасної війни. За ці роки тисячі бійців набрались досвіду і порад як виживати і вижити.

Сьогодні "Авдію" вже 67 років. Але вік у цій справі — лише цифра, коли за плечима такий інтелект, загартований ще з часів Донбасу, та невгамовна жага до знань. Нещодавно за нього розгорнулася справжня боротьба між двома бойовими бригадами — обидві хотіли забрати його до себе в штат. Перемогла та, яка пробила дозвіл через міністра та з якою встигли домовитися першою.

Тепер "Авдій" знову в строю. Він власноруч монтує пастки, керуючи підрозділом, для дистанційного мінування з дронів і щодня робить усе, щоб ворогів на нашій землі ставало менше, а нам в тилу безпечніше. І все це почалося з того ранку 2 травня, коли щуплий чоловік за шістдесят просто прийшов до лісової галявини у Дніпрі.