Архів

Показати більше

Скарби Полуботка

  


Передмова: Глухий кут на Банковій
Листопад 2026 року. У підземних приміщеннях ситуаційного центру на Банковій панувала важка тиша. Свіжі звіти європейських союзників не залишали ілюзій: через внутрішні політичні кризи, ЄС був під загрозою розвалу. Колишні східні країни почали масово відмовляти Україні в допомозі не лише в фінансовій та військовій, а навіть в гуманітарній, перебуваючи під впливом ворожих до України сил. Європа під їх тиском  заморозила фінансову допомогу. Бюджетний дефіцит грозив привести країну до такої кризи, що 90-ті здадуться забавкою.
Під час засідання один із помічників голови ОП, колишній історик-архівіст, наважився підняти руку (історик  в помічниках Буданову знадобився для ведення переговорів — затикати рота Мединському): 
«Є один божевільний варіант. Трильйонний актив. Золото гетьмана Полуботка». 
Присутні скептично посміхнулися.
—Ви нам, як в кіно тут казочки повторюєте.
  Але коли на екрані з’явилися розрахунки складних відсотків з 1723 року в банку, який згодом увійшов до орбіти Ротшильдів, посмішки зникли. Сума перекривала військовий бюджет на десятиліття наперед. Якщо військові будуть забезпечені, то навіть після підписання мирного договору скорочувати армію, через нестачу на неї грошей, не доведеться. Це значно підсилить наші позиції в Європі та на переговорах щодо мирного плану.
Тому план прийняли.
Проте проблема була в іншому: Лондон зажадав залізобетонних юридичних підстав — оригінальних паперових документів часів Гетьманщини та фізичної присутності прямого, підтвердженого ДНК-тестом нащадка. При цьому де вони візьмуть тест самого Полуботка банк промовчав.
Частина I: Нащадок і наказ
Аналітики ГУР підняли архіви розсіювання козацьких родів. За тиждень у Торонто (Канада) знайшли 24-річного Алекса Полуботка з НАСА — скромного інженера аерокосмічних систем. Він випадково опинився там проїздом  у батьків і навіть не підозрював, яка кров тече в його жилах. Його терміново евакуювали під легендою «наукового стажування» на концерні "Південмаш". Для людини, що сама в космічній програмі, побувати на підприємстві з технологіями часів СРСР, це як опинитися в минулому, тож викрадати не довелось, а наявність такого предка його заінтригувала, авантюра — покататись не за власний кошт у відпустку, сподобалась.
У кабінеті на Рибальському було димно. Кирило Буданов, не відводячи очей від екрана з картою, передав зашифровану папку Василю Малюку:
— Василю Васильовичу, я доповів Президенту про наш єдино можливий вихід, але Англія та Ротшильди увімкнули бюрократів. Їм потрібні папери Полуботка, які козацька старшина намагалася вивезти, та які у XVIII столітті перехопила таємна канцелярія Російської імперії. Вони досі в Москві. В архіві древніх актів на Пироговці.
Малюк важко вперся руками в стіл, його очі трохи зблиснули:
— Зробимо. У мене є хлопці, які вміють творити дива на тій території.
До справи підключили надсекретний спецпідрозділ СБУ — тих самих фахівців, які розробили легендарну операцію «Армагеддон», спаливши стратегічну авіацію в глибині РФ за допомогою дронів, що злітали з платформ, замаскованих під дахи дачних будиночків. Цього разу їхнім інструментом мали стати не гвинти, а класична розвідка та зухвалість.
Частина II: Операція «Архів»
Орієнтуватися в Москві 2026 року було важко, але хаос грав на руку українцям. Спецпризначенці без труда проникли в підземні сховища архіву, не перевелись ще люди, здатні допомогти. Розрахунок виявився геніальним: путінські цифровізатори встигли внести в комп'ютерні бази лише документи радянського періоду, а старі раритети лежали в пилу. Старі архіваріуси, які пам'ятали кожен стелаж, померли під час ковідних мабуть від їх псевдовакцини "супутника" та військових потрясінь, а молоді лінійні співробітники просто не розуміли цінності пожовклих сувоїв зі староукраїнським скорописом та сургучевими печатками.
Українська група без галасу вилучила оригінал Заповіту та Ордер на депозит Полуботка. Але на виході спрацювала автономна сигналізація ФСБ, яку не змогли заглушити хакери. Почалося полювання. Та те, на що вони розраховували завчасно, спрацювало. ФСБ, як завжди  довго розкачується. Москалі "довго запрягають та швидко їздять"   але поїхали не в той степ.
Частина III: Монгольський прорив
Шлях назад через палаючий європейський кордон РФ та Білорусь був закритий. 
Фінляндію, після вступу до НАТО теж перекрили.
Мурманськ. Зв'язок з моряками там досі налагодити не змогли.
Малюк і Буданов приймають нестандартне рішення: йти на Схід і віддають розпорядження.
Оперативна група на двох підготовлених позашляховиках рушила в бік Алтаю. Метою була Монголія. 
Кордон між Росією та Монголією в степах — це тисячі кілометрів умовної лінії, де замість парканів — лише вітер та рідкісні пастухи. Російські спецслужби чекали на втікачів у портах та на західних трасах, тому східний маневр став для них повною несподіванкою.
Вони їхали дорогами по яких не їздив ніхто багато років.  Авдій, що служив тут на Тихоокеанському флоті в морській піхоті, 55 дивізії, старшим прапорщиком, знав цю дорогу, як власну. Колись випадково проклав цей шлях. Здається де Тихий океан, а де Монголія. А все просто - частини різного призначення тягнулись вздовж кордону до Красноярського краю включно.  Його через це і взяли в групу, не дивлячись на вік за 60, бо добре знав куди їхати. Генерал, з яким колись служив Авдій, його рекомендував, як довірену особу. З такою рекомендацією не посперечатись. І це себе виправдало.
По дорозі він розповів, як все сталось.
За плечима Авдія стояла жорстка армійська школа, але сам він найбільше любив згадувати не бойові виходи, чи то з "Донбасом", чи свої в Анголі, а прості життєві курйози. Якось під час служби в забайкальських степах він примудрився пропустити потрібний поворот і на повній швидкості залетів прямо посеред глухого монгольського поселення. Юрти, здивовані кочівники, пил стовпом... Авдій мовчки оцінив ситуацію, без зайвих слів розвернув машину й поїхав назад шукати правильну дорогу. Цей залізобетонний спокій, вміння миттєво зорієнтуватися і без паніки виправити помилку згодом стали його фірмовим стилем, який він передавав молодим курсантам "Січеслава" у Дніпрі і далеко за межами, іноді виходячи з ними в сіру зону.
Коли піднялася пилова буря, українські «козаки XXI століття» перетнули кордон у районі пустелі Гобі та попрямували протореною старою дорогою. 
За дві години на занедбаному радянському військовому аеродромі недалеко від кордону, куди і вів той єдиний шлях, уже прогрівав двигуни непримітний вантажний борт із підробленими номерами нейтральної країни. 
А Буданов і Малюк на екрані в офісі останню фазу бачили від тих, хто літаком зустрічав.
Їм вели пряму трансляцію, коли з пилової бурі виринули два позашляховика, несучись в напрямку до літака.
Ті що прибули, швиденько забігли до літака та одразу на екран показали папери, а після, загорнувши в спеціальний герметичний кейс, поклали на сусіднє крісло біля канадського нащадка гетьмана.
 Літак взяв курс на Лондон. Скарб, який чекав триста років, нарешті мав спрацювати на користь України. Звісно, якщо в банку Ротшильдів не придумають свій черговий план, як не віддавати те, що століття чекало на повернення до України...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ КОЗАЦЬКИХ ПАМ’ЯТОК УКРАЇНИ по областях

В.М.Заруба Козацька старшина Гетьманської України.

ПОБУДОВА викрійки НАЦІОНАЛЬНИХ сорочок