ВІД ЗАПОРОЗЬКИХ ОТАМАНІВ ДО ОТАМАНІВ ВІЙНИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
Історія Придніпров’я ніколи не була паперовою. Як би запекло кабінетні дослідники імперських та радянських шкіл не намагалися загнати наше минуле у зручні шаблони, просуваючи міф про «дике поле» до появи царських указів, жива кров краю завжди ламала ці декорації. Вони вигадували дати заснування поселень зверху, а козацькі хутори й зимівники великої Самарської паланки стояли тут віками.
Імперія завжди діяла за однією методикою — підступно й жорстоко. Спочатку вони висилали українців цілими родами, а потім влаштовували карнавали на кістках. У 2010–2013 роках на Заводській набережній у Дніпрі, якраз поблизу історичних місць переправи біля Нових Кодаків, Олександр Вілкул разом із російськими організаціями розгорнув масштабні театральні шоу. Справжню трагічну історію нашого краю вони перетворили на бравурний карнавал з вибухами та салютами під егідою міфу про «єдиний народ». Це не було просто безневинне свято: під прикриттям «історичного реконструктора» офіцер ФСБ РФ Ігор Гіркін (Стрєлков) вільно пересувався нашою територією, вивчав топографію, стратегічну логістику та налагоджував контакти з майбутніми зрадниками. За кілька місяців після останньої такої «реконструкції» він зі зброєю в руках захопив Слов’янськ.
Але ми — не реконструктори. Для нас козацтво — це не костюм на свято і не гра. Це наше реальне, жорстке життя, де родова пам’ять предків-запорожців і кількох січових отаманів прямо продовжується у сучасній війні за Незалежність.
Коли у 2014 році стара Служба безпеки коша переродилася в новітню СБ Майдану та 4-ту козацьку сотню, довелося діяти миттєво. На барикадах Києва та Дніпра, під ударами кийків та в диму газових гранат, ми вчилися прямо в бою. У березні 14-го, коли вирішувалася доля всього Сходу, козаки зубами й характером утримали оборону облради в Дніпрі, закривши собою регіон від «руської весни», поки «Правий Сектор» тримав облдержадміністрацію. Це був чистий, суворий розрахунок людей, які за давнім січовим звичаєм приймали нові імена не для краси, а як бойові тавра за конкретні вчинки.
Кожне ім’я нашого коша, яке згодом зафіксувала славетна книга на прапорі Центру військової підготовки «Січеслав», випалене реальністю. Гедзь отримав своє ім'я за гостре слово та газету ще з часів «Яничари». Шабля в Маріїнському парку відбивався від навали тітушок справжньою залізною шаблею. А Хижий — колишній спокійний «Лебідь» — переродився 26 січня під Дніпровською ОДА: діставши по голові ментівським кийком, він той кий відбив, затрофеїв і воює з цим іменем досі. Поруч став Колоброд — майстер традиційного бойового мистецтва запорожців, чий рукопашний бій тримає лінію оборони без зайвих слів.
Пізніше до нашого коша приєднався Еней. Людина дивовижної та символічної долі: народився на засланні на далекому сході, куди совєти вигнали його родину, повернувся до Донецька, а у 2014-му став переселенцем через російську окупацію рідного міста. Своє козацьке ім'я він отримав від побратимів за свій всюдисущий рух по всіх усюдах — як і класичний Еней, він втратив свій дім, але не здався і продовжив боротьбу за право бути на своїй землі.
Гниль козацьке коло відсікало безжально, як це робили на Січі. Коли колишній Клешня вирішив без спросу поцупити спільні гроші товариства, він миттєво став зневаженим Клещем. А хитрий Карноза, який найбільше вимагав звітів, а при викритті побіг покривати крадія, отримав від Гедзя тавро Заноза на все життя. Вони шукали дрібної наживи й залишилися нічим на узбіччі. Козаки просто пішли від них, щоб діяти окремо — без кабінетних інтриг, напряму і вдесятеро дієвіше.
Так сформувався залізобетонний кістяк, де кожен вартий десятка. Нестор — далекий родич батька Махна, в якому вирує анархічна кров Гуляйполя. Шапа — наш писар і хімік, сучасний характерник. Горянин — альпініст, який переніс цивільний досвід на висоти цієї війни. Хто міг, той воював і воює на повну силу. Доблесно б’ється наш молодший, але досвідчений з 2014 року боєць спецпризначення Кріт, який роками рубається на найважчих напрямках.
Але ця війна забирає найкращих. Славний козак Голота зараз десь у вогні боїв — або безвісти, або в полоні, і цей біль ми носимо в собі. А наш криничанський побратим Роман загинув як герой. Він був прямим нащадком того самого легендарного козака Романа, який колись заснував Романкове і дав назву Романовій горі в Кам'янському. Його пращур будував цю землю, а він віддав за неї життя. Тепер він у Небесному Коші, а його пісню тут, на землі, продовжують тримати наші барди — Соловейко, Чайка та Гач.
Коли почалася велика навала, ми взяли свій прапор 4-ї козацької сотні Майдану, під яким водили й навчали перші загони добровольців, передаючи їм реальну науку предків. Створена нами власноруч копія того святого прапора, який цілував Папа Римський, закарбувала імена наших людей для вічності. Сьогодні ця книга та прапори перебувають за океаном, в одному з музеїв США. Вони там у безпеці від російських ракет — як залізобетонний доказ того, що на Січеславщині живуть і б’ються справжні отамани своєї землі, які не зраджують честі.
Сучасна броня замінила козацькі дуби, а річка Половиця та пороги сховалися під бетоном і водою. Але козацький рух і дух «Золотої паланки» не зламати. За нашими спинами стоять предки-отамани, ми тримаємо стрій у цій війні за Незалежність, і ми в ній переможемо. Без варіантів.

Коментарі
Дописати коментар