Легенда Січеславського гарту: життєвий та бойовий шлях козака Вчителя Володимира Берневека

 

    Праця для  майбутніх істориків буде велика, коли вони описуватимуть битву за Дніпро та створення  оборонного щита на Січеславщині. Саме тоді вони згадуватимуть не лише геополітичні рішення чи стратегічні карти. Справжня міцність цього краю завжди трималася на людях, які десятиліттями закладали в голови молоді єдиний правильний орієнтир — готовність захищати свій дім.

   Один із таких бійців за державність України — Володимир Васильович Берневек. 

   Людина, яку тисячі мешканців Дніпра знають просто як Вчителя. Його життєвий шлях — це вражаюче полотно, на якому переплелися радянська окупаційна армія, 45 років шкільного педагогічного стажу, козацька булава, барикади 2014 року та створення сучасної системи національного спротиву.

   Щоб осягнути це все давайте поринемо в минуле.

   У молоді роки доля підготувала Володимиру Берневеку жорстке випробування, яке назавжди сформувало його світогляд і загартувало характер. Його строкова служба в лавах армії СРСР припала на серпень 1968 року. Замість звичайних навчальних стрільб по мішеням на полігоні, молодий хлопець опинився всередині залізобетонної радянської тоталітарної машини, яку кинули на придушення "Празької весни" в Чехословаччині.

   Це була не просто військова служба, це було зіткнення з жорстокою реальністю загарбницької війни. Володимир Берневек на власні очі побачив і ту навалу, з якою сунула радянська армада, і той опір, що чинили борці за волю і його придушення.

   Цей драматичний досвід став переломним. Саме тоді прийшло непохитне усвідомлення: армія має захищати власну землю, а не загарбувати чужу. 

   Повернувшись додому, Володимир Васильович дав собі обіцянку виховувати нові покоління так, щоб вони ніколи не стали гвинтиками чужої імперії, а натомість мали залізне патріотичне підґрунтя для захисту рідної України.  

   Головним життєвим покликанням Володимира Берневека стало виховання молоді. Понад 45 років він віддав викладанню фізичної культури. Його останнім і найважливішим місцем педагогічної роботи став ліцей № 134 (колишня середня загальноосвітня школа № 134) на Амур-Нижньодніпровському масиві міста Дніпро (вул. Степана Рудницького).

   Для багатьох поколінь учнів він став уособленням дисципліни, сили волі та справедливості і головне - українцем. 

   Але Володимир Васильович ніколи не обмежувався стандартною шкільною програмою. Він бачив у фізкультурі не просто фізичні вправи, а інструмент виховання українського козацького духу. Виховуючи дітей в повазі до рідної країни її народу та мови. він закладав те, що  лягло в основу майбутньої боротьби.

   Паралельно з роботою у школі Володимир Берневек став одним із лідерів відродження козацтва на Січеславщині, очоливши Регіональну громадську організацію "Кодацька паланка Війська Запорозького Низового". Цей потужний громадський досвід він переніс у стіни рідного ліцею(тоді ще школи), створивши та очоливши гурток Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри Сокіл-Джура.

   Під керівництвом Вчителя шкільний козацький рій (команда) перетворився на непереможну вишколену одиницю. Його вихованці регулярно виборювали найвищі та призові місця на районних та міських етапах змагань у Дніпрі завдяки методичній праці та методиці підготовки джур. На його працю рівнялись інші козаки і включались в роботу по грі Сокіл-Джура.

    В подальшому, передавши отаманську булаву Кодацької паланки наступникам, Володимир Васильович продемонстрував справжню козацьку етику. Він залишився в строю як рядовий, але глибоко поважний козак старійшина Старосамарської сотні Війська Запорозького Низового (ВЗН) під керівництвом отамана сотні — козака Ворона. 

   Володимир Берневек довів усім, що козак — це не посада, а довічний обов'язок перед товариством та країною. 

    Коли у 2014 році Росія розпочала першу фазу агресії, а вулиці Дніпра наводнили проросійські мітингарі та завезені "тітушки", саме життєвий та бойовий досвід Володимира Берневека став рятівним колом для міста. Знаючи сутність окупаційних дій ще з 1968 року, Вчитель миттєво зорієнтувався в ситуації. З першого дня спроб сепаратистського заколоту він активно включився в роботу Штабу Самооборони Майдану Дніпропетровської області та чергував денно і вночі по охороні будівель обласної влади в Штабі. Разом із козаками своєї паланки, патріотичною молоддю та добровольцями «Правого сектору» (ПС) Володимир Васильович:

1. Козаки Січеслава сформували залізний щит навколо Дніпропетровської ОДА та облради , повністю заблокувавши спроби захоплення будівлі за донецьким чи луганським сценарієм.
2. Розгорнув з козаками першу мережу блокпостів на в'їздах до міста та області, зупиняючи диверсійні групи, провокаторів та потоки зброї
3. Забезпечив чергування. козаків в кожній патрульній машині, встановивши жорсткий лад у місті, нейтралізуючи будь-які спроби розхитати ситуацію зсередини.

   У цей критичний момент виявилося, що 45 років викладацької діяльності Вчителя дали місту найголовніше — готовий, вмотивований і навчений мобілізаційний резерв. Дорослі випускники 134-ї школи та вихованці гуртка «Сокіл-Джура» першими вийшли на барикади в 2022 році. Вони розмовляли однією мовою, бездоганно розуміли команди й тримали стрій там, де інші піддавалися паніці.

   Коли почалося формування перших підрозділів Територіальної оборони (ТрО) Дніпра, Володимир Берневек працював у Координаційному штабі під очільництвом козака Бандери , з відбору добровольців. Його авторитет допомагав структурувати людський хаос, відсіювати підозрілих осіб та розподіляти бійців за їхніми сильними сторонами.

   Одночасно козаки організували масштабний збір та логістику волонтерської допомоги. Цей напрямок очолив керівник волонтерського штабу розширивши його в подальшому — козак Бандера. Завдяки спільним зусиллям, перші батальйони йшли на пости, повністю забезпечені екіпіруванням, зв'язком та харчуванням. Тил та фронт працювали як один злагоджений механізм.

   З початком повномасштабного вторгнення потреба у фаховому вишколі захисників зросла в геометричній прогресії. Розуміючи це, козаки розгорнули масштабну роботу волонтерського Центру підготовки «Січеслав». Володимир Берневек, попри поважний вік, одразу став провідним інструктором центру.

    Разом із козаком Бандерою, отаманом Вороном та іншими побратимами вони налагодили безперервний процес підготовки громадян: 

• Вогнева підготовка: філософія точного пострілу, культура поводження зі зброєю та безвідмовна робота в стресових ситуаціях.
• Тактика та інженерна справа: наука правильного пересування на полі бою, маскування, мінна безпека та вміння миттєво облаштувати надійне укриття.
• Виживання: унікальні методики збереження життя в екстремальних умовах автономного існування, загартовані його власним життєвим досвідом.

    Ця величезна праця отримала заслужене державне та регіональне визнання. На основі успішних козацьких напрацювань, за допомогою піврічної безкоштовної роботи козаків, було створено офіційну установу — Комунальний заклад «Дніпропетровський обласний центр підготовки громадян до національного спротиву» Дніпропетровської обласної ради (КЗ «ДОЦПГДНС» ДОР).

    Володимир Васильович Берневек перейшов працювати туди офіційним інструктором на заробітній платі, отримавши можливість навчати громадян вже на системному, загальнодержавному рівні. При цьому волонтерський центр «Січеслав» продовжує свою паралельну безоплатну діяльність під керівництвом козака Ворона, посилюючи фронт.

   Сьогодні Володимиру Васильовичу Берневеку за 75, але його щодня можна зустріти на полігонах Січеславщини. Він не знає, що таке втома, коли йдеться про безпеку України.

    "Тисячі вихованців пройшли через вишколи Вчителя" — це не просто метафора. Це реальні люди, які сьогодні тримають окопи під Харковом, Сумами, Запоріжжям, Нікополем та на Херсонщині. Шкільний вчитель фізкультури, який колись навчав дітей підтягуватися на турніках та любити свій край, сьогодні разом із вірними побратимами-козаками готує націю до безкомпромісної боротьби за існування. І його козацький вишкіл продовжує рятувати життя українських воїнів кожної хвилини.

---

Офіцер, козак, інструктор: як підполковник Нестеренко «Нестор» збудував народну систему вишколу в Дніпрі

 Коли історики описуватимуть феномен українського спротиву 2022-2026 років, вони обов'язково згадуватимуть людей, які без жодних наказів згори змогли перетворити стихійний патріотичний підйом на чіткий мілітарний механізм. 

        Козак Нестор на човні.

У Дніпрі одним із таких архітекторів народної оборони став кадровий військовий, підполковник запасу Євген Нестеренко, відомий у ветеранському та патріотичному середовищі як Нестор.

Його життєвий шлях — це історія про те, як професійні знання, помножені на козацький дух і залізні принципи, рятували життя тисяч дніпрян у найкритичніші моменти сучасної війни.

Професійний корінь: інженерний досвід та залізничні війська

Євген Нестеренко прийшов у сучасний український спротив із колосальним кадровим багажем. Свого часу він проходив службу в залізничних військах радянської армії, а потім Збройних Силах вільної України.

З 2008 року після звільнення очолював Центр допризовної підготовки Самарського району міста Дніпра, а в 2015 року, коли Україна вже стримувала ворога на Сході, підполковник запасу повернувся до викладацької справи у вищій освіті.

.  

Військова справа стала для родини Нестеренків життєвим кредо. Ще до початку повномасштабного вторгнення сини Євгена служили й воювали в різних підрозділах ЗСУ, а старший син передавав бойовий досвід наступним поколінням в одному з провідних військових учбових центрів країни.

Відродження традицій: Старосамарська сотня та гра «Джура»

Важливий поворот у світогляді та діяльності підполковника відбувся у 2016 році, коли він познайомився з козаками Старосамарської сотні — сучасного формування, що відроджує історичні традиції козацтва на теренах Дніпра. Саме в цьому патріотичному середовищі за ним міцно закріпилося поважне іменування — Нестор. Поєднавши офіцерський досвід, педагогічні навички воєнрука та козацьку філософію, Євген Нестеренко став одним із ключових інструкторів та суддів Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура») на Дніпропетровщині.

 Роками він загартовував школярів та молодь, навчаючи їх впоряду, стрілецькій справі, тактиці та виживанню в польових таборах. 

Тоді ніхто не знав, що ці навички знадобляться його вихованцям не на змаганнях, а в реальних боях.

Лютий 2022-го: фортифікації Синельникового та штаб козака Бандери

Наприкінці лютого 2022 року, коли російські окупаційні війська стрімко просувалися з півдня та сходу, виникла реальна загроза прориву до Дніпра. Підполковник Нестеренко без вагань вирушив на передову лінію оборони. Його професійний бекграунд залізничного інженера виявився на вагу золота: Нестор особисто координував та допомагав організовувати зведення ротного опорного пункту однієї з бригад ТРО Дніпра з боку стратегічно важливого Синельниківського напрямку. Завдяки його участі до влаштування позицій було задіяно місцеве населення та організоване можливе забезпечення інструментами, що врешті дозволило створити дієвий рубіж оборони .

Виконавши першочергові інженерні завдання на підступах до міста, Нестор повернувся до Дніпра та приєднався до Координаційного штабу біля Амур-Нижньодніпровського (АНД) військкомату. Цей штаб розгорнули його побратими зі Старосамарської сотні під керівництвом козака Бандери.

Тоді біля військкоматів вирував контрольований хаос. З людей із досвідом екстрено формували бригади ТрО, а тисячі непідготовлених цивільних просто записували в резерв.

 Саме в цих самоорганізованих групах добровольців виник шалений запит: «Ми хочемо захищати місто, але не вміємо тримати зброю. Навчіть нас!»

Реагуючи на цей виклик, Козак Нестор приніс із навчального закладу, де викладав, початкову матеріальну базу для викладання вогневої підготовки, мінної безпеки та тактичної медицини, що в подальшому і дозволило розвинутись на основі самоорганізації громадян до унікального навчального Центру військової підготовки "Січеслав". Прямо в невеличкому просторі штабу волонтерів почалися перші практичні заняття.

База ГО «ЩИТ»: три кити виживання під обстрілами

Розуміючи, що простору для повноцінного відпрацювання недостатньо, патріотична спільнота Дніпра почала шукати системне рішення. З подачі директора Музею боротьби за Україну Олега Чергєєнка було оперативно знайдено безпечну локацію для тренувань.

Вже з 8 березня 2022 року регулярні заняття для цивільних та добровольців стартували у приміщенні Громадської організації «Дніпровська міська спілка воїнів АТО "ЩИТ"». Керівник організації, відомий журналіст і ветеран Віктор Ожогін, на той момент уже воював на передовій у складі батальйону НГУ «Дніпро-1» (де пізніше отримав важке поранення), але його тилова база послужила спільній справі перемоги.

У стінах «ЩИТа» Козак Нестор особисто закривав три життєво важливі дисципліни, які викладав щодня:Мінна безпека — розпізнавання мін-пасток, розтяжок, снарядів та залізнична інженерна логіка безпеки.Основи такмеду — професійні знання з надання першої домедичної допомоги під вогнем, накладання турнікетів та зупинки критичних кровотеч. Базою для цього курсу став неоціненний досвід самого Нестора, який свого часу пройшов повні вишколи у легендарному Медичному добровольчому батальйоні «Госпітальєри». Отриманий там стандарт MARCH став основою для порятунку майбутніх бійців.Тактика та індивідуальне володіння зброєю — культура поводження з автоматом, тактичні стійки, правильний хват, алгоритми переміщення та використання укриттів.

Так по суті народився Центр військової підготовки "Січеслав" міста Дніпра, що за більш ніж за 4 роки зміг підготувати не лише цивільних, а і військових, бо Нестор теж брав і в цьому участь, через нестачу інструкторів там.

Безкомпромісний вибір: справа понад посади

Цей виснажливий волонтерський марафон тривав два роки для Нестора. У вільний від основної роботи час — вечорами після пар у ДІІТі та на вихідних замість відпочинку — підполковник Нестеренко продовжував навчати людей.Згодом, бачачи колосальний успіх ініціативи, козаки Січеслава допомогли перевести цю діяльність на системний рівень. На базі Дніпропетровської обласної ради було створено офіційну структуру — Комунальний заклад «Дніпропетровський обласний центр підготовки громадян до національного спротиву». Досвідченого та авторитетного підполковника Нестеренка запросили туди на посаду заступника директора.Проте кабінетна робота, паперова бюрократія та формалізм виявилися чужими для бойового офіцера. Зіткнувшись із тим, що у керівництва закладу не було реального бажання діяти, розвивати систему спротиву та працювати на повну потужність, Нестор ухвалив принципове рішення. Він не став триматися за статус чи високе крісло. Він залишив посаду заступника директора КЗ та повернувся туди, де немає місця імітації — «в поле».

Сьогодення: спротив триває

Сьогодні підполковник Євген Нестеренко продовжує свій тихий, але надважливий рух опору. Як і раніше, він працює на рідній військовій кафедрі ДІІТ, виховуючи нові покоління військових фахівців. А у вільний час, на волонтерських засадах, Козак Нестор продовжує вести польові вишколи для захисників та цивільних громадян, тісно співпрацюючи зі своїми надійними побратимами зі Старосамарської сотні та Центру військової підготовки «Січеслав».  Його унікальний досвід — від залізничної інженерії до жорстких медичних стандартів «Госпітальєрів» — залишився там, де він приносить найбільшу користь — на практиці, серед людей, які реально готуються захищати кожен метр української землі. 

Історія Козака Нестора — це живий доказ того, що справжні козаки нашої оборони тримаються не на посадах чи державних фінансуваннях, а на щирому патріотизмі, офіцерській честі та незламній волі.

Козак Колоброд: Як поєднати таємниці кобзарів, 20 видів зброї та сучасну тактику бою

 

Володимир Пасинко (Козак Колоброд) — майстер та популяризатор козацького бойового мистецтва, дослідник військової історії, каскадер та військовий інструктор. Він створив унікальний міст між багатовіковими лицарськими традиціями України та прагматичними вимогами сучасної тактичної безпеки. Нині він є одним із провідних практиків та лідерів сучасного козацького руху на Січеславщині.

Естетика та підхід Володимира Пасинка базуються на суворій історичній правді: він відтворює образ та дух вільних низових запорожців, принципово відкидаючи спотворені карикатурні образи козацтва та не підтримуючи стилістику городових слуг шляхти у вузьких кальсонах. Його виступи — це демонстрація сили та автентичного військового одягу воїнів-січовиків.

1. Становлення майстра: від іноземних єдиноборств до козацьких джерел

Свій шлях Володимир Пасинко розпочав із глибокого вивчення іноземних бойових мистецтв. Практика в азійських та європейських системах єдиноборств, а також активна участь у змаганнях дали йому фундаментальне розуміння біомеханіки, динаміки повноконтактного бою та психології протистояння.Проте замість копіювання чужих традицій, Володимир використав цей досвід для аналізу та реставрації української бойової спадщини. Отримавши вищу освіту (ступінь магістра в ДНУЗТ, колишній ДІІТ, м. Дніпро), він спрямував аналітичний склад розуму на розробку авторської бойової системи (БС) «ГоПаК». 

Це прикладна система, що базується на бойових елементах, які історично законсервувалися в українських народних танцях (підсічки, копняки, зачепи, стрибки), але адаптовані під реальний жорсткий бій.

2. Енциклопедія козацької та народної зброї

Козак Колоброд відомий як універсальний воїн-зброяр. На всеукраїнських фестивалях та вишколах він демонструє володіння близько 20 видами зброї. Його арсенал умовно ділиться на п'ять категорій:

Коротка зброя: Бойові ножі, чекани, келепи (бойові молоти) та пістолі.

Середня зброя: Класична козацька шабля (складне фланкірування обома руками та двома шаблями) та бойові сокири, алебарди (бердиші)., палиці- довбні та корчі 

Гнучка зброя: Батоги, гарапники, моргенштерни, ланцюги, 

Довга зброя: Списи, піки та рогатини.

Підручна зброя посполитих (селян): Реконструкція бою інструментами, з якими українські селяни йшли на війну, приєднуючись до козацьких повстань — бойові коси, ціпи для молотіння зерна, вила та заступи.

Таємна зброя та кобзарські практики: Дослідження та відродження "Костурця" — унікального бойового мистецтва мандрівних незрячих кобзарів і лірників, які захищалися на дорогах від грабіжників за допомогою дорожнього посоха (костура), тактильних відчуттів та звукових орієнтирів.

3. Прикладний досвід: від тілоохоронця до козацької сотніВажливою рисою Пасинка є акцент на винятковому функціоналі кожної техніки та її історичній точності. Цьому посприяла його багаторічна кар'єра в цивільних охоронних структурах.

Володимир пройшов шлях від рядового охоронця до тілоохоронця (бодігарда) ВІП-персон та сертифікованого інструктора. Практика ножового бою, супроводу об'єктів, швидкого реагування в обмежених просторах сучасного міста та протидії вогнепальній зброї голіруч сформували його прикладний інструкторський стиль.

У 2014 році, на тлі початку російської агресії проти України, Володимир приєднався до Старосамарської сотні у Дніпрі. Це об'єднання займається не лише вишколами, а й глибокою історичною реконструкцією (включаючи будівництво козацьких човнів-стругів). Його знання тактики стали базою для патріотичного виховання молоді та підготовки перших добровольців.

4. Мистецтво кіно, фестивалі та волонтерський фронтВолодимир Пасинко активно популяризує історію через сучасні медіаформати. Він є постановником трюків, каскадером та режисером/монтажером короткометражних екшн-роликів. Його бойові мініатюри (наприклад, серія «Споконвічні вороги») мають високу кінематографічну динаміку.

Спільно з творчим об'єднанням "Золота паланка" (разом із Козаком Вороном -Олегом Черненком) Володимир реалізував масштабну соціальну місію:

Поїздки на передову: 

Виступи з повноконтактними боями безпосередньо для вояків у зоні бойових дій задля підняття бойового духу.

Робота у шпиталях: 

Організація патріотичних перформансів як елемента психологічної реабілітації поранених бійців.

Виховання дітей: 

Проведення інтерактивних козацьких забав, де дітей навчають дисципліні, повазі, самообороні та любові до рідної історії.

Однією з наймасштабніших культурних подій за його участі стала реконструкція до 30-річчя Незалежності України (серпень 2021 року). На території Богородицької фортеці Володимир поставив комбінований штурм: козаки атакували ворога з води на човнах-стругах та з суші. Вистава завершилася реалістичним підпалом порохового складу та повним відтворенням історичного знищення московського гарнізону запорожцями.

5. Повномасштабне вторгнення: Центр «Січеслав» та сьогодення

З перших годин повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Козак Колоброд застосував свої навички для захисту рідного регіону. Він особисто брав участь у фізичному будівництві та організації безпеки на стратегічних блокпостах на підступах до Дніпра.Згодом його оборонна діяльність трансформувалася в інституційну форму. Володимир долучився до розбудови Центру військової підготовки «Січеслав» як провідний інструктор з тактики ближнього бою, прикладної самооборони та ножового бою. У співпраці з волонтерськими ініціативами (такими як Центр готовності цивільних у Дніпрі) він регулярно проводить масштабні тренінги:

Навчання військовослужбовців та добровольців перед відправкою на фронт.

Вишколи цивільного населення зі стрілецької справи, поводження зі зброєю та гранатами.Курси особистої безпеки в умовах міського бою та окупації.Вся ця робота активно продовжується й сьогодні. Володимир Пасинко щодня доводить: козацтво — це не минуле в підручниках історії, а жива, озброєна та ефективна сила, яка захищає Україну просто зараз. Його діяльність та актуальні відео виступів можна відстежувати на офіційній сторінці Володимир Пасинко у Facebook.

Лицар Дикого поля.

   Вся попередня історія українського козацтва, як і нинішня XXI століття, пишеться людьми і постатями, достойними цього. 

   Можна почати так статтю про нашого козака Бандеру. Але вона буде пафосна і мало дасть розуміння справжнього розмаху і сили фігури Василя Певневця.

   Таким він народжував себе з суспільного спротиву в протистоянні свавіллю влади: на барикадах, у судових залах та у волонтерських хабах.

     Остаточним званням, якого він досяг це козак Старосамарської сотні, громадський діяч, правозахисник та волонтер, відомий у патріотичному середовищі під промовистим козацьким ім'ям Бандера.

    Його життєвий шлях — це унікальне поєднання флотського гарту, підприємницької солідарності та безкомпромісного служіння своїй державі.

   Василь пройшов жорстку школу — служив боцманом на Тихоокеанському флоті. На кораблі боцман тримає все господарство: від кожної гайки до забезпечення екіпажу у шторм. Цей досвід навчив його головного — у кризових ситуаціях діяти миттєво і без паніки

    Коли восени 2013 року Україну сколихнула Революція Гідності, Василь Певневець став одним із найактивніших рушіїв протесту від Дніпропетровщини

    Як член громадської організації «Самозахист підприємців», він виявився найактивнішим учасником київських подій від своєї спільноти, застосувавши свій «боцманський» підхід до організації протесту прямо на барикадах столиці 

    Разом із побратимами по «Самозахисту» він налагодив безперебійний «вахтовий» метод боротьби:

   Організовував постійні рейси мікроавтобусів із Дніпра до Києва, що доправляли на Майдан Незалежності ліки, дрова, генератори, пальне та захисне спорядження.

   Особисто чергував на барикадах у найгарячіші зимові тижні протистояння, беручи безпосередню участь в обороні наметового містечка.

   Після перемоги Майдану та початку першої фази російської агресії навесні 2014 року Василь Певневець повернувся на Дніпропетровщину, щоб захистити рідний край. Він обійняв посаду начальника штабу Самооборони Майдану в Дніпропетровській області. Його координаційні зусилля, рішучість та мобілізація патріотичних сил дозволили виставити надійний щит проти проросійських провокацій та зупинити поширення сепаратизму в регіоні.

   Перемога   Майдану  не змусила скласти ручки і не дала текти старими корупційними схемами тим грошам, що збирались з податків державою. Боротьба з корупцією і свавіллям продовжилась в інших напрямках

Так в "Бандери" перемога Майдану поклала початок тривалої роботи над розбудовою громадянського суспільства в Дніпрі та області. Захищаючи інтереси малого та середнього бізнесу, він увійшов до Громадської ради при Дніпропетровській ОДА, ставши містком між громадою та владою Громадське Радіо Дніпра.

Протести проти утисків ФОПів продовжувалися як у Києві, так і в Дніпрі й після перемоги Майдану 

 Найзапеклішим локальним фронтом для ГО «Самозахист підприємців» під проводом Певневця стала боротьба проти мафії по зносу МАФів (кіосків) у Дніпрі 

"Представники «Самозахисту підприємців» пікетували ..., 4 роки по судах: демонтаж МАФів у Дніпрі визнано законним.. " Це цитати з загооловків, що тоді охопили інтернетпростір.

 Активісти відкрито звинуватили муніципальних чиновників у корупції, вибірковому підході та спробах знищити незалежний дрібний бізнес.У цій кампанії Певневець розгорнув масштабний опір:

   Підприємці створювали мобільні групи реагування та буквально власними тілами блокували будівельну техніку й підрозділи Муніципальної варти У Дніпрі планують демонтувати самовільно встановлені об'єкти.

   Було ініційовано десятки позовів. Активісти проводили масові пікети під Дніпропетровським окружним адміністративним судом, вимагаючи прозорості та законності 

    Цей дніпровський досвід спротиву згодом заклав підвалини для загальнонаціонального руху на захист ФОПів, який у 2026 році вилився у боротьбу за ухвалення Верховною Радою законопроєкту № 15035 щодо мораторію на демонтаж споруд без рішення суду під час війни 

   Акція проти знесення МАФів у Києві та на підтримку малого бізнесу.    

   Для Василя Певневця козацтво ніколи не було бутафорією. Як член Старосамарської сотні, він прагнув відродити «живу історію» українського судноплавства. Наприкінці 2018 року він був одним з учасників будівництва автентичного дерев'яного козацького човна — струга — довжиною 9 метрів 

   Проєкт вимагав не лише фінансів, а й глибоких інженерних знань старовинних суднобудівних технологій, де флотське минуле боцмана стало вирішальним. Роботи тривали майже два роки 

   У серпні 2020 року збудований за всіма канонами минувшини струг успішно спустили на воду 

   Екіпаж під керівництвом отамана човна Ворона здійснив перший історичний похід річкою Самара до величного Дніпра, наповнившись тим козацьким духом, що  спроможний підкорювати водні простори й у XXI столітті 

   24 лютого 2022 року покликало козака «Бандеру» до його головного, найважчого «походу». Коли під будівлею Амур-Нижньодніпровського (АНД) районного військкомату у Дніпрі утворилися тисячні черги з добровольців, офіційна державна система комплектування затріщала по швах від надмірного навантаження. Військкомати фізично не встигали обробляти документи й абсолютно не мали ресурсів для швидкого матеріального забезпечення новобранців і просто відправляли добровольців додому. У цей критичний момент Василь Певневець розгорнув Координаційний волонтерський центр прямо через дорогу від АНД військкомату.

    Боцманський хист дозволив йому за лічені години структурувати хаос та взяти на себе комплектування військ ЗСУ та ТРО добровольцями, з чим на перших порах не могли впоратися військкомати: добровольців записували і підготовлених направляли для комплектування бригад ТрО 108  та 128. Непідготовлених пізніше задіяли для підготовки їх до тотального опору і антидиверсійної діяльності.

    Певневець підняв на ноги підприємців Дніпра. Швейні цехи миттєво почали шити амуніцію, склади віддавали матеріали, а бізнесмени фінансували закупівлю засобів зв'язку та захисту.

   Волонтери організували цілодобове гаряче харчування та забезпечення водою для людей у чергах та новостворених підрозділів, які ще не стояли на балансі Міноборони.

   Розуміючи потреби оборони міста, Василь Певневець вийшов за межі суто гуманітарної допомоги й долучився до розбудови військових інституцій громади:

   Василь виступив одним із ключових організаторів Добровольчого формування територіальної громади Дніпра, що дозволило юридично оформити та озброїти мотивованих містян для патрулювання та охорони об'єктів критичної інфраструктури. Він також став одним із творців роти "Січеслав" у "Варті Дніпра" (ДФТГ №1). Завдяки Василю підрозділ укомплектували дуже швидко, таким чином його зусиллями було оперативно укомплектовано окрему бойову роту, яка складалася з кістяка досвідчених козаків, майданівців та добровольців. 

  На базі своїх потужностей Певневець ініціював створення Центру підготовки добровольців. та допомоги інструкторами навчальним центрам бригад ТРО та ЗСУ. Залучені козаки інструктори проводили інтенсивні вишколи з вогневої підготовки, тактики ведення міського бою та тактичної медицини (TCCC), рятуючи життя майбутніх воїнів ще до їхнього виходу на передову. Те, що цивільна складова центру стала ще і допомогою в роботі роти контрдиверсійної боротьби в 108  бригаді.

    Паралельно з мілітарним напрямком, козак Бандера розгорнув унікальну волонтерську логістику допомоги армії. Користуючись авторитетом серед аграріїв, він організував системну співпрацю з фермерами та агробізнесом Дніпропетровщини (зокрема, ТОВ «ВПК-АГРО») та великими виробниками м’яса (ПРАТ «Оріль-Лідер») та багатьма іншими. Вони безкоштовно віддавали продукцію промисловими масштабами, забезпечуючи безперебійне наповнення військ продуктами.

   Він замкнув цей ланцюжок постачання на спеціалізовані волонтерські об'єднання, які з цих продуктів виготовляли сухпаї та напівфабрикати для фронту (зокрема, відому волонтерську групу «Берегині Дніпра»):

   Тонни сировини волонтери відварювали, сушили у дегідраторах та фасували у зручні сухі пайки, які бійцям в окопах достатньо було просто залити окропом.

   Організовувалося масове шинкування та квашення капусти у промислових об'ємах для захисту бійців від зимового авітамінозу, а також виготовлення домашніх м’ясних консервів (тушонок) та каш в автоклавах.

   Василь Певневець — це яскравий зразок лідера нової української формації, продовжувача козацьких традицій запорожців. Його життєпис доводить, що справжній козак — це не історичний персонаж із підручника, а дієвий кризовий менеджер, здатний тримати стрій у суді, будувати кораблі, керувати оборонними процесами, засновувати центри підготовки та годувати армію. 

   Козак Бандера став тою цеглиною у фундаменті стійкості міста Дніпра завдяки чому, ще в 2014 році, місто називали Фортецею України.

Феномен Миколи Шапи: науковець, кобзар і корабел, який відродив козацький дух на Самарі

   Що сучасна людина думає про козака? Як його описати? 

   Кого обрати з багатьох знайомих побратимів?

   Вирішив розповісти про Миколу Шапу, якого знаю з 2010 року.

   Познайомились на козацькому колі в селищі Галушківка, де проходив збір козаків. На колі вирішувалось щорічно обрання нової старшини і цього разу Микола. як писар, мав скласти повноваження, а козаки обрати нового писаря. Довіра козаків була настільки великою, що і надалі обрали писарем Шапу.

   Лише набагато пізніше дізнався, що пан Микола Шапа є ще і визначним науковцем в своєму колі.

   Саме захоплення козацтвом руйнує стереотип відношення до нього, як до науковця. Для багатьох науковець, та ще і хімік, навряд асоціювався б з історією та тим більше часів козаччини середньовіччя.

   Кандидат технічних наук, доцент, військовий інструктор, майстер старосвітських бандур та ініціатор будівництва справжнього козацького човна. Цим наш козак ще раз підтвердив, що багатогранність його, по суті, наслідує ті самі принципи, яких дотримувались в ті часи навіть гетьмани. Адже відомо про те, що  Мазепа був не лише військовим командиром. а відомий його малюнок бандури.

   В складі ТО ГО "Золота паланка" Шапа опинився не лише як майстер, що змайстрував бандуру для себе, а і як один з тих, хто вніс колорит давнини у виступи  нашого колективу на фестивалях, маючи власноруч шитий одяг, відповідно до того часу.

   Більшість наших козаків є нащадками того славного Війська Запорозького низового на землях якого ми всі народились.

   Що це дає для розуміння кожного з нас?

   Пафосне слово "патріотизм". Патріотами народжуються чи стають? Риторичні питання.

   Наприклад, як формувався світогляд Миколи Шапи?

   Навчання в українській сільській школі.

   Це дало те, чого немає в сучасних дітей - глибокого шанування мови. Коли батьки, діди та бабці і особливо в школі - всюди звучить наша українська мова,  яку дехто називає солов'їною. або співучою, то сприйняти своєю іншу мову доволі важко. Але саме це намагались вбити дітям в часи радянської окупації цих земель - забути українську.

   Чи задумувався тоді Микола про те. що вдбувалось навкруги?

   Вивчаючи навколишній світ старого козацького поселення, слухаючи розповіді про потаємні ходи козаків. про історію краю, ще тоді він ввійшов в цей світ давнини.

   Для малого Миколи козацтво ніколи не було просто сторінкою з підручника історії - це був спадковий стиль життя, що базувався на засадах лицарської честі, побратимства, любові до рідної землі та готовності її захищати, як про це писалось в книжках. 

   Вивчаючи козацтво він тоді не думав. що це стане його життєвим та науковим шляхом. Коли в дитинстві виготовляєш порох за козацькими описами, чи чорнила, хіба думаєш стати науковцем, але таки це сталось.

   Здобувши ступінь кандидата технічних наук, він багато років присвятив вищій освіті, працюючи на посаді доцента в одному з провідних вишів регіону (зокрема, його викладацька та дослідницька діяльність тісно пов’язана з Хіміко-технологічним університетом, та з ДРІДУ НАДУ, звідки "реформа" часів Зеленського перевела його до Дніпропетровської Політехніки). Студенти та колеги знають його як висококласного фахівця з цивільної безпеки, екології та менеджменту проєктів.

   Інженерне мислення та знання хімії пан Микола спрямував і у вельми незвичне русло, повернувшись до витоків, козацтва та кобзарювання - в етноінструментознавство. Він підійшов до виготовлення народних інструментів з науковою точністю. 

   Науковій спільноті відомі його аналітичні розвідки та доповіді (зокрема щодо дослідження та огляду автентичних лакофарбових покриттів музичних інструментів старосвітської традиції).

   Інформація про це опублікована в одній зі збірок. Нижче наведене відео доповіді.

   Там, де звичайний майстер діє навпомацки, доцент Шапа застосовує точні розрахунки акустики, фізики звуку та хімічних властивостей природних захисних матеріалів.

   До свого виїзду за кордон, через війну. стан здоров'я в родині, пан Микола Шапа останні роки був однією з ключових постатей як Центру кобзарського мистецтва, що діє в передмісті - місті Підгородньому так і в майстерні в місті Дніпрі, в приміщенні "Просвіти". 

Як не дивно, в пана Миколи навчались і малі, і дорослі, що мріяли виробити якийсь інструмент. На жаль це все припинила масштабна війна.

   У своїй майстерні він власноруч виготовляв старосвітські (традиційні) бандури та кобзи, повністю відтворюючи старовинні технології, та навчав інших.

  Він є не лише майстром, а й виконавцем - автентичним кобзарем. У його репертуарі звучать традиційні козацькі думи та історичні пісні, які він виконує, граючи на бандурі власної роботи. Якщо вам цікаво можете подивитись відео нижче.

   Якось Микола Шапа, отримавши книгу про незрячих кобзарів, дав почитати нашому козаку, майстру бойових мистецтв Колоброду, що надихнуло того відтворити так звану боротьбу незрячих кобзарів "костурець" та показати, як вони за допомогою звичайної палиці (костура) могли захистити себе від кількох нападників. 

    Вперше це було продемонстровано на одному з фестивалів.

    Якось ми з Шапою скинулись грошима і викупили в майстра робочі копії відлитих з чавуну маленьких гарматок фальконетів. Такі гармати використовували в давнину на човнах та возах і козаки. 

   Пройшло декілька років і визрів план побудувати під них човен, тим більше, що ми всі стали козаками Старосамарської сотні ВЗН. що своїм стягом мала прапор з зображенням козацького човна під вітрилами, такого ж як в культовому фільмі "Пропала грамота"

   Одним із наймасштабніших практичних проєктів Миколи Шапи, де знадобилися і його навички інженера-проєктного менеджера, і козацький дух, стало відродження історичного суднобудування. Саме він виступив головним ідейним натхненником та організатором побудови справжнього козацького струга, разом із побратимами по Старосамарській сотні ВЗН.

   Ми впродовж року вручну, за давніми кресленнями та описами, створювали дерев’яний човен. Проєкт вимагав колосальних зусиль, знання деревини та корабельної архітектури. 

   Микола навіть замовив зробити креслення в спеціальній програмі, для його побудови. Деякі особливості повністю співпали з тим, що з'явилось наочно - з човном.

   А результатом цієї праці став успішний спуск судна на воду біля гирла річки Самара на Дніпропетровщині. 

   Про спуск на воду, про першу спробу невдалу через негоду, та другу наступного року, було багато відео в мережі і досі зберігається(при бажанні варто набрати "козацький струг" і одразу з'явиться вся інформація).  

   Цей човен став не просто музейним експонатом, а чинним плавзасобом для історичних та культурних походів, що оживляє славу козацького флоту на завітних придніпровських землях.

   На 30 річчя Незалежності човен брав участь в штурмі Новобогородицької фортеці на Самарі, імітуючи події давнини. В Україні це була перша і єдина реконструкція подібної взаємодії козаків на воді та суші...

   З широкомасштабним вторгненням московитів проявився новий хист Миколи Шапи - хист захисника та військового інструктора у Центрі військової підготовки «Січеслав»

   Козацьке виховання та наукові знання Миколи Шапи знайшли своє найвище практичне застосування в часи сучасних випробувань для України. Маючи глибоку теоретичну та практичну підготовку в галузі цивільної безпеки, екології та хімічних технологій, він активно задіяв це у сфері національного спротиву.

   Пан Микола виступив як професійний інструктор у Центрі  «Січеслав» і як завжди козаки все робили за власний кошт на користь державі та Українському народу. 

   Його головна спеціалізація — радіаційний, хімічний, біологічний та ядерний захист (РХБЗ). 

   У часи, коли загрози застосування зброї масового ураження стали жорстокою реальністю, доцент Шапа майже два роки передавав свій унікальний досвід військовим та цивільним громадянам, навчаючи їх алгоритмам виживання та виконанню завдань в екстремальних умовах. Це реальне втілення козацького принципу - бути воїном.

   На прикладі  Миколи Шапи ми побачили, як одна людина може стати мостом між епохами. 

   Його життя доводить - традиція жива лише тоді, коли вона практична. 

   Будуючи човни в лавах Старосамарської сотні ВЗН, виготовляючи бандури за музейними зразками, навчаючи студентів в академічних аудиторіях та готуючи воїнів у Центрі «Січеслав» до захисту від хімічних загроз, Микола Шапа щодня розбудовує ту саму соборну Україну, про яку століттями співали його кобзарські попередники.

Відео з піснею про Саву Чалоно.

Покликаний часом(про автора збірки)

  Життєвий шлях та державницька місія Олега Черненка (козака Ворона)

   Олег Черненко (відомий за бойовим позивним Самооборони Майдану та козацьким іменем як козак Ворон) — видатний український громадсько-політичний діяч, військовий інструктор, отаман, майстер художнього різьблення по дереву, реставратор та засновник унікального музейно-навчального комплексу Музею боротьби за Україну з виїзною його частиною Козацького похідного музею та віртуального Музею тоталітаризму.

"Коли я пішов в школу під номером 37 в місті нині Кам'янському, то перше, що мене зустрічало це дві величезні картини Айвазовського що висіли в холі на стіні, одна ліворуч біля сходів а інша праворуч з боку де були інші сходи, може це дало підсвідомий поштовх, що пізніше переріс у творчість, що включала доволі широкий спектр діяльності"

Творче життя було наповнене різними видами діяльності : робота з металом - чеканка, робота х деревом - різьблення та реставрація вплоть до відродження козацького човнобудування стругу.

   Інша його діяльність є прикладом безперервної трансформації українського козацького міфу та націоналістичної ідеї в реальний, високотехнологічний інструмент оборони держави, починаючи з часів її Незалежності в 1991 році.

   "Я потрапив в ту більшість, що голосувала за Незалежну Україну, саме на цей вибір спирався Кравчук, коли вирішувалась доля СРСР. Чи був я націоналістом? Ні. Я просто любив Україну, її мову та культуру. Став націоналістом значно пізніше, коли вивчив долю своїх предків та те винищення, що спіткало моїх рідних"

   Патріотичний шлях Олега Черненка розпочався задовго до сучасних подій і загартовувався у середовищі традиційних національно-державницьких сил України. Він був активним членом ключових суспільно-політичних організацій, що виборювали та розбудовували українську Незалежність.

   Участь у лавах першого масового національно-демократичного руху, який зруйнував радянську тоталітарну систему та проголосив державний суверенітет, а тоді це був єдиний український Народний РУХ.

   2004-5 роки, знакові для кожного, бо це перший масовий протест українців проти спроби московських сил продавити свого ставленика. Він дав той поштовх, що привів в боротьбу - перший Майдан.

   "Коли запросили до КУНу, то довго думав, що зробити для партії, щоб прийняття було не марним Тому разом з товаришем Дмитром Лєбєдєвим розробили серію наліпок і показали при моєму вступі до партії. Вони таки були роздруковані та поширювались по нашому місту. До прикладу, в одній з них ми згадували ті гасла, що фактично втілені зараз в Україні. "Деколонізація. декомунізація та дерусифікація"" - згадував Олег Черненко.

   Членство в ідеологічній націоналістичній організації, заснованій Славою Стецько, Конгресі Українських Націоналістів. сформувало безкомпромісну державницьку позицію Олега Черненка, спрямовану на протидію російському імперіалізму та збереження історичної пам'яті. Однією з акцій, в яких брав участь, був "Мовний майдан" - протести проти закону Ківалова-Колісніченка.

   Ім'я Козак Ворон — це не просто сучасний псевдонім, а глибоко символічне козацьке ім'я та водночас офіційний позивний часів Революції Гідності.   

   Накопичений у політичній боротьбі досвід вилився у конкретні дії на барикадах 2013–2014 років. 

   "Ми негласно з козаками організували на Майдані в Дніпрі службу безпеки. Перший бій проти тітушок пройшов ще листопаді. Я тоді це знімав на відео. Вони знесли намети, вирвали камеру, але не встигли поламати. Правда ребра таки поламали. Так і ходив, поки не зажило, місяці три. Хоч поліція і викликала і складала протоколи, я передавав відео, але толку ніякого. Як з більшістю справ Майдану"    

   Захоплення Криму ворогами дало деякі корективи в роботу патріотів в Дніпрі, де за ініціативою декількох патріотичних організацій, в тому числі і "Золотої паланки", було створено Штаб національного захисту.

   Після того Олег Черненко брав безпосередню участь в організації патріотичного спротиву і ніс службу як бунчужний Самооборони Майдану Дніпропетровської області. На цій посаді він відповідав за забезпечення підрозділів, внутрішню дисципліну та координацію дій активістів регіону.

    Паралельно з барикадами Олег Черненко спочатку був блогером, фіксуючи події на обох Майданах(більше 40 дисків з відзнятими матеріалами   та різних артефактів Майдану були передані до музею ім.Д.І.Яворницького), а після перемоги працював журналістом патріотичного видання газети "Слава нації", фіксуючи події Революції Гідності з епіцентру подій.  

    На жаль, за його патріотичну діяльність не лише він був внесений сепаратистами на винищення, а і вся родина фігурувала на сайтах ворогів. Прокуратура РФ неодноразово надсилала  листи з погрозами кримінальними справами за журналістку діяльність і публікації проукраїнські, задовго до масштабного нападу. Єдине, що вони домоглись це блокування в Цукерберга, що ненавидить українських націоналістів не менше московських варварів.

    В цивільному ж житті впродовж багатьох років  Олег Черненко працював не лише як висококласний майстер художнього оброблення деревини, а й як професійний реставратор антикваріату, що видно з сайту з його роботами. 

                                              https://sites.google.com/site/chernenkooe/  

   Його авторська майстерня займалася виготовленням меблів авторського дизайну,  відновленням старовинних меблів, предметів інтер'єру, дерев'яних корпусів годинників ікон та рідкісних механічних пристроїв (раритетних грамофонів). Саме ця багаторічна реставраційна практика та участь в клубі антикварів м.Дніпра стала джерелом появи колосальної приватної колекції, частина з якиї представлена в " Музеї боротьби за Україну".

    Козак Ворон самостійно, власними руками виконував і продовжує виконувати складні відновлювальні роботи музейного рівня . 

   Історична козацька зброя, елементи кінської збруї, автентичний січовий побутовий посуд, старовинні скрині та раритетні документи поверталися до життя із суворим дотриманням технологій відповідних епох 

   Глибокі знання матеріальної культури дозволяють майстру не просто демонструвати предмети, а детально розкривати секрети їхнього створення та історичний контекст, що робить його екскурсії унікальними та у взаємодії з козаком Колобродом ще й надзвичайно видовищними.  Коли Ворон розповідає як працювали бойовою зброєю. а Колоброд це демонструє, кожен присутній залишається під враженням надовго.

   Навички філігранної роботи з деревом, металом та механізмами сьогодні допомагають отаману та інструкторам у суто практичних військових завданнях. 

   На основі своїх досліджень та реставраційного досвіду Олег Черненко присвятив життя матеріальному відтворенню спадщини предків. що жили на Придніпров'ї та по всій Україні.

.   Як отаман судна та козак Старосамарської сотні (м. Дніпро), Олег Черненко з козаком Шапою став головним ініціатором та будівничим унікального історичного проєкту — відтворення автентичного козацького човна-струга.

"Ми спочатку купили дві гарматки фальконети. Лише через декілька років визріло  в нас відчуття необхідності побудувати човен. А далі наші дослідження виявили, що такі човни вже не будують в Україні в нашому краї, тому довелось відновлювати всю технологію і лише тоді змогли розпочати"- розповідав козак Ворон.

    9-метрове плоскодонне судно будували вручну за старовинними кресленнями XVII–XVIII століть, використовуючи традиційні методи конопачення нитками, смолою та специфічними породами деревини. Останнім штрихом стало обшивка за бортами півметровими в діаметрі пуками тростини, яку суху зрізали самі на берегу дніпровської заводі навесні. Завдяки їм човен, як описував Боплан: "повен води, але не тоне".

    Човен створювався як діюче судно для вивчення водних шляхів Дніпра та залучення молоді до живого знайомства з історією , а також для психологічної реабілітації вояків.

    З початком повномасштабного вторгнення, в лютому 2022 року, козацька структура набула чіткого  мобілізаційного характеру.

    Олег Черненко офіційно обраний на колі козаками та несе службу у статусі наказного отамана Сотні з унікальним мандатом — він виконує цей обов'язок безпосередньо до моменту остаточного завершення воєнних дій в Україні, бо більшість козаків продовжує ще воювати.

   Інше здобуття мирного часу. що діє в часи війни - це Творче об'єднання "Золота паланка": очолювана Черненком організація стала фундаментом, який об’єднав митців, істориків та військових для розробки сучасних програм національно-патріотичного виховання та збору ресурсів для передової. Поїздки ж до вояків з концертами, як на передову так і в шпиталі, це лише один із тих напрямків роботи, що проводяться.

    Головним практичним дітищем Олега Черненка, з початком великої війни, став Центр військової підготовки "Січеслав", розгорнутий у Дніпрі 8 березня 2022 року .

   З того дня за більш ніж 4 роки роботи центр підготував колосальну кількість оборонців, через вишкіл по різним дисциплінам і з різних підрозділів пройшли навчання до 30 тисяч слухачів. 

   Програми базової військової підготовки (БЗВП), розроблені інструкторами Центру, отримали офіційне схвалення та затвердження Міністром оборони України .

   Центр працює повністю безкоштовно на волонтерських засадах, залучаючи благодійні внески на розхідні матеріали 

    Штурмова підготовка, тактична медицина, вогнева підготовка та аеророзвідка.

   Мінно-вибухова безпека, розпізнавання вибухонебезпечних предметів, поглиблена домедична допомога під обстрілами, тактика ближнього бою в місті , контрдиверсійні заходи, робота на блокпостах. 

   Проводили спеціалізовані курси виживання та мінної безпеки для прокурорів і слідчих, які регулярно виїжджають на лінії фронту та деокуповані території для фіксації воєнних злочинів РФ

   Паралельно з військовим навчанням козак Ворон розбудував глибоку культурно-історичну інфраструктуру на основі своєї багаторічної реставраційної колекції 

.   Експозиція відображає безперервну боротьби українського народу та його предків від давнини до наших днів: від особисто відреставрованих Черненком артефактів доби Запорозької Січі до сучасних трофеїв, уламків ворожих ракет, безпілотників та речей Героїв сучасної війни 

    Мобільне крило музею, так званий Козацький похідний музей. під керівництвом Черненка регулярно виїжджає у військові частини, шпиталі та навчальні заклади  

    Головна мета — психологічне перезавантаження бійців та підняття бойового духу через торкання до автентичних традицій

  Унікальність моделі діяльності Олега Черненка полягає у вибудовуванні міцних горизонтальних зв'язків.

 Наприклад аграрний бізнес забезпечує Центр підготовки харчовими продуктами (крупи, м'ясо, овочі) для безкоштовного гарячого харчування курсантів-військових

   Центр є партнером великих волонтерських ініціатив (включаючи «Центр готовності цивільних» БФ Сергія Притули) 

    Інші волонтери постачають команді Черненка дефіцитні тренувальні манекени, дрони та медицину, які одразу конвертуються в реальні знання для захисників .

    Олег Черненко (козак Ворон) зміг пронести ідейні засади РУХу та КУНу крізь барикади Майдану, журналістську хроніку, філігранне ремесло реставратора антикваріату до жорсткого прагматизму сучасної війни, створивши у Дніпрі один із найефективніших самодостатніх комплексів волонтерської допомоги, навчання та збереження пам'яті в Україні .