Історія українського козацтва XXI століття зазвичай асоціюється з парадними одностроями та кабінетними реєстрами. Проте справжній дух низового запорозького козацтва відродився не в президіях, а в тихих приватних кузнях, на річкових хвилях Самари та у вогняному пеклі київського Майдану. Це життєпис Олександра (Сашка) Морозка, відомого в новітній історії як козак Шабля — першого отамана Старосамарської сотні та Генерального хорунжого Українського козацького війська. Людини сталевої волі, великого таланту та трагічної долі.
Частина I. Загартування металом: від лампасу до ковадла
Шлях Олександра починався на Півдні України, на Херсонщині. Після закінчення школи він здобув суто практичну, робочу профею зварювальника в місцевому ПТУ. Там же, на херсонських землях, відбулося його перше знайомство із тогочасним козацьким рухом в організації «Українське козацтво». Проте цей досвід приніс лише розчарування. Серед ідейних козаків те середовище іронічно називали «лампасовим» козацтвом — за надмірну бутафорію, вигадані генеральські звання, погони та повну відсутність живого козацького духу й орієнтацію на службу чиновникам.
У пошуках справжнього змісту Олександр переїжджає до Дніпра. Набуті навички зварювальника та прагнення створювати щось власними руками привели його до нового ремесла. Купивши невелику дачну ділянку, він самотужки побудував там майстерню, освоїв складне мистецтво художньої ковки і став професійним ковалем, працюючи на приватні замовлення.
У 2013 році, коли наближалися події, що змінили долю країни, побратими на Майдані знали його просто як козака Коваля — за його основною та чесною життєвою професією.
Частина II. Народження Старосамарської сотні та пророчий вітрильник
У 2007 році на Дніпропетровщині зародилася ідея відновити автентичне, вільне козацтво. Так виникла Старосамарська сотня Війська Запорозького Низового (ВЗН), історично прив’язана до річки Самара та залишків Старої Самарі (Богородицької фортеці). Олександр став її першим отаманом. На противагу «лампасовим слугам», ця сотня сповідувала ідеали козаків-низовиків: особисту свободу, виборну демократію та повагу до людини праці.
У 2010 році, завдяки зусиллям козака Хижого, сотня отримала свій унікальний прапор. Козаки заклали в нього глибокий геральдичний та історичний зміст, що відрізняв його від класичних козацьких хоругов:
- Пророчий вітрильник: Образ козацького човна під вітрилом повністю повторював зображення з відомого прапора у культовому кінофільмі «Пропала грамота» (1972). Це був символ абсолютного гонору, волі та морської романтики характерників.
- Синє тло: На відміну від кінематографічного малинового полотнища, основна тканина прапора сотні була синьою (символ річок Самари та Дніпра), з вишитою жовтими нитками назвою сотні по контуру.
- Печатка з персня: У лівому кутку прапора було відтворено печатку з персня-печатки, знайденого археологами на розкопках Старої Самарі. На ній зображено білого орла (символ Польщі), який пікірує на фортецю. Цей знак маніфестував європейське та глибоке державницьке коріння краю, руйнуючи імперський міф про «дике поле» до приходу Росії.
Закладаючи цей прапор, козаки навіть уявлення не мали, наскільки пророчим він виявиться. Згодом Старосамарська сотня власними руками (де знадобився і ковальський хист отамана) збудувала справжній дерев'яний козацький струг — плоскодонне парусно-весельне судно. На цьому човні вони здійснили кілька реальних походів річками Самара та Дніпро, дійшовши до легендарної фортеці Кодак.
Основним же призначенням сотні у ті роки стало виховання молоді та дітей через всеукраїнську гру «Сокіл» («Джура»). Діти бачили перед собою не теоретиків, а живих майстрів, які ходили на козацькому кораблі та вміли тримати молот.
Частина III. Гартування вогнем: від Морозенка до Шаблі
Напередодні Майдану, восени 2013 року, козаки Старосамарської сотні перебували з дітьми-джурами на військових вишколах на базах 25-ї десантної та 93-ї механізованої бригад. Коли прийшла звістка про жорстоке побиття студентів у Києві в ніч на 30 листопада, для вихователів це стало особистим викликом.
Вже 1 грудня 2013 року козак Коваль разом із побратимом — козаком Ґедзем — прибув на Майдан Незалежності. Разом з іншими козаками України вони заснували легендарну 4-ту Козацьку сотню Самооборони Майдану.
13 січня 2014 року на Майдані відбулося Велике Козацьке Коло. Новаків офіційно посвятили в козаки та розподілили обов'язки старшини. Олександр отримав надзвичайно відповідальну посаду скарбника сотні. Саме під час цих січневих лютих морозів та запеклих протистоянь він отримав своє перше майданівське ім'я — козак Морозко (або Морозенко).
Частина IV. Подвиг у Кріпосному провулку
Кульмінація і трагедія життя Сашка відбулася 18 лютого 2014 року під час так званого «Мирного наступу» до Верховної Ради. Напередодні очільники Самооборони ухвалили фатальне рішення — роззброїти більшість сотень, відібравши навіть щити та дерев'яні палиці, аби продемонструвати виключно мирний характер ходи. Натомість окремі радикальні групи спровокували підпалами та нападами силовиків і швидко відступили. Більшість козаків та простих громадян опинилися під ударом абсолютно беззбройними.
У Маріїнському парку та Кріпосному провулку озброєна залізними прутами «тітушня» та «Беркут» затисли людей до стін будівель, нещадно ламаючи кінцівки та вбиваючи активістів. У цей момент Сашко Морозенко зробив те, що закарбувало його ім'я в літописах: він дістав виковану власноруч у дніпровській майстерні козацьку шаблю. Вона була незагостреною (парадною/тренувальною), але міцною. Один серед хаосу й паніки, він почав відбивати нею удари бандитів, захищаючи молодь і побратимів.
Міліція, яка до того байдуже спостерігала за звірствами «тітушок», миттєво відтіснила бандитів лише з однією метою — затримати козака зі справжнім клинком. У ту хвилину, за цей відчайдушний лицарський чин, побратими назавжди нарекли його остаточним іменем — козак Шабля.
Сашка жорстоко побили, завдали важких поранень і травм. Слідуючи своїй садистській практиці, силовики майже повністю роздягли і роззули його, залишивши босим на лютневому бетоні. Зрештою, його у критичному стані передали лікарям швидкої допомоги. Користуючись хаосом у лікарні, попри поранення, босий та напівголий Сашко зміг втекти з машини швидкої допомоги, переховувався, повернувшись на Майдан, де залишався до самої перемоги Революції.
Частина V. Шукаючи сили не в тому місці
Після перемоги Майдану Сашко Шабля разом із побрамимами козаками Ватрою та Люлькою створили творче козацьке тріо. Вони подорожували Україною, демонструючи козацькі традиції та співали старих пісень, завжди починали з славеню 4 сотні Майдану авторства Живосила "Меч Арея", на різних заходах, утримуючи дух Майдану.
Згодом ветерани 4-ї сотні заснували нове громадське формування — Українське козацьке військо. На його прапорі з'явилися прадавні рідновірські символи, зокрема священний Алатир (восьмикутна зірка, Око Роду), що символізував повернення до ведичних витоків предків. Сашка Шаблю на Козацькому Колі обрали Генеральним хорунжим — охоронцем головного знамені війська.
Проте у 2016 році, розчарувавшись у процесах, що відбувалися всередині козацького руху (бюрократизація та внутрішні чвари в Кодацькі паланці), Сашко залишив посаду отамана Старосамарської сотні у Дніпрі. Замість нього козацьке коло обрало отаманом козака Ворона і Сотня залишила паланку назавжди..
Шукаючи душевного спокою та відновлення, Олександр ухвалив доленосне рішення: він купив будинок у Холодному Яру на Черкащині, переїхав туди і навіть перевіз свою кузню. Він прагнув знайти сили у цьому легендарному «місці сили». Проте, як показав час, це було трагічною помилкою романтика.
Холодний Яр — це місце партизанської туги, жертовного та трагічного повстанського супроводу. Справжнє ж «місце сили» Сашка Шаблі залишилося на Січеславщині. Його стихією була Самара, Кодак, шум власного ковадла, де він творив метал, та очі дітей-джур, яких він виховував. Відірвавши себе від рідного козацького ґрунту, він втратил енергетичне підживлення.
Здоров'я козака було остаточно підірване лютневими катуваннями 2014 року , та незрозумілою смертю молодшого сина СанСанича, як звали його козаки, який ще неповнолітнім разом з батьком був на Майдані.
Окрім важкої праці та ревматизму, в нього виявили вроджений порок серця. Лікарі так і не змогли провести життєво необхідну операцію через загальне виснаження організму. Отримавши гроші як офіційно постраждалий учасник Майдану, Сашко хотів розпорядитися ними з розумом — повністю розбудувати задумане в Холодному Яру, але банально не встиг. Фізична неміч, неможливість працювати в кузні та глибокий душевний біль від розчарувань привели до ще однієї пастки — друзів, любителів горілки, яка доконала козацьке серце.
Безсмертя Самарського клинка
Після смерті Олександра Шамуділова (Шаблі) його особистий козацький ніж та прапори Українського козацького війська козаків рідновірів та прапор Холодного Яру, з яким він був на Майдані, побратими зберігають в своєму Музеї боротьби за Україну.
Козак Шабля згорів передчасно, але сила його полягала в тому, що він ніколи не був «лампасним слугою». Його сила була в мозолястих руках коваля, у відчайдушному кроці з незагостреним клинком проти озброєного натовпу 18 лютого, у збудованому дерев'яному струзі та в цінностях вільних низовиків, які він встиг передати підростаючому поколінню Січеславщини. Його життя — це чесний, величний і водночас трагічний епос про справжнє українське лицарство.
Немає коментарів:
Дописати коментар