Відродження запорозького козацтва у 1990-х роках

 

Олександр  Шамуділов присвятив

козацькій справі більшу частину свого життя, ставши одним із тих, хто закладав фундамент сучасного українського козацтва:

• Реєстрове козацтво: Олександр офіційно належав до Війська Запорозького Низового ще з далекого 1992 року.
• Козацька справа на Січеславщині: Він став засновником та першим сотником Старосамарської сотні Війська Запорозького Низового. Разом із побратимами у Дніпрі він займався унікальною історичною реконструкцією — будував традиційні козацькі дерев'яні човни-струги.
• Професія як стиль життя: Своє перше псевдо «Коваль» він отримав не випадково. Олександр був майстром ковальського мистецтва і власноруч кував метал. Серед іншого, він виготовляв репліки козацької зброї — саме тому в його руках згодом з'явилася справжня сталева шабля.

2. Створення козацького редуту на Майдані (2013–2014 рр.)

Коли восени 2013 року розпочалася Революція Гідності, Олександр приїхав до Києва одним із перших, щоб розгорнути козацький табір:

• Будівництво редуту: Разом із побратимами-запорожцями він заснував козацький редут у самому центрі столиці. Саме навколо цього редуту згодом сформувалася легендарна 4-та Козацька сотня Самооборони Майдану.
• Організаторська роль: Олександр обійняв посаду скарбника 4-ї сотні. Побратими згадували, що він мав виняткові організаторські здібності: через його редут, забезпечення, обігрів та харчування за місяці революції пройшло понад 3 000 добровольців.
• Зміна псевдонімів: Оскільки козакам доводилося у люті морози тижнями тримати барикади та чергувати на варті, побратими лагідно прозвали Олександра «Морозком».

3. Бій у Кріпосному провулку та перетворення на «Шаблю»

Псевдонім «Шабля» назавжди закріпився за Олександром після подій 18 лютого 2014 року. [1]

• У той чорний вівторок під час «Мирного наступу» бійці 4-ї Козацької сотні тримали оборону в урядовому кварталі та потрапили під найжорстокіший удар силовиків і «тітушок».
• Очевидці згадували, що коли «Беркут» почав затискати й добивати людей дубинками у Кріпосному провулку, Олександр дістав свою козацьку шаблю. Озброєний лише нею, він відчайдушно відбивався від натовпу спецпризначенців, намагаючись захистити поранених побратимів та дати людям можливість вирватися з пастки.
• У цьому нерівному бою Олександр отримав тяжкі травми, звірячі побої та катування. Його здоров'я було підірване силовиками назавжди, і після Майдану він більше ніколи не зміг повернутися до улюбленого важкого ковальського ремесла.

4. Останній притулок у Холодному Яру

Усі наступні роки Олександр намагався боротися з наслідками травм та важкою хворобою. Бажаючи знайти духовний спокій та відновити сили, він переїхав жити у сакральне для кожного козака місце — до Холодного Яру на Черкащині. 

• За спогадами Наталії Романової (діячки Історичного клубу «Холодний Яр»), оселившись там, він нарешті знайшов душевний мир, займався творчістю та до останнього залишався щирим, талановитим і глибоко патріотичним чоловіком.
• 16 січня 2024 року серце легендарного козака «Шаблі» зупинилося. Його поховали з козацькими почестями як людину, що пройшла шлях від відродження традицій Січі до реальних барикад за волю України.