Постать Петра Ткаченка в нашому товаристві завжди виділялася. Уперше я познайомився з ним на Козацькому колі в Галушківці. Спів козацьких пісень під гітару завжди привертає увагу щирого українця, а те, як це робив Соловейко, особливо запалювало серця.
Згодом дізнався, що він родом із Перещепиного, де тривалий час належав до реєстрового козацтва. Нині ж Петро діє в лавах Старосамарської сотні Війська Запорозького Низового. Свого часу я щиро здивувався, коли почув, що в цивільному житті він працював шкільним учителем історії. Мабуть, саме глибоке знання минувшини та козацьке коріння навернули його стати дієвим, активним козаком.
Любов до пісні, яка живе в кожному нащадку запорожців, стала пожиттєвою пристрастю Петра. Він виступав не лише соло з гітарою, а й співав в аматорському хорі, створеному на житловому масиві «Північний» у Дніпрі. Кожен їхній вихід на сцену вирізнявся особливою щирістю та патріотичним запалом.
Та не лише творчість зачаровувала мене в Петрові, якого побратими назвали Соловейком, вражала і його розповідь про наставника, бандуриста Сарма Соколовського.
А пісня про «соловейка, рідного брата» й досі дзвенить у моїй голові, коли згадую марші Революції Гідності. Тоді ми розгорнули величезний синьо-жовтий стяг, і навпроти оперного театру Петро раптом заспівав. Багатотисячна колона патріотів миттєво підхопила цей мотив — це пролунало неймовірно потужно.
Петро пройшов крізь вир Майдану: стояв у Козацькому колі на Козацькому редуті, брав активну участь у подіях дніпровського протесту. Хроніку тих днів детально зафіксував на відео Олег Черненко, і ці безцінні кадри тепер зберігаються у фондах Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. І. Яворницького.
Згодом була козацька толока — допомога в будівництві дерев’яного козацького струга та його спуск на воду. Жодна з цих подій не обходилася без нашого Соловейка. А коли відкривали Музей боротьби за Україну, Петро приніс для експозиції унікальний експонат — раритетне друковане видання «Кобзаря» Тараса Шевченка 1954 року, яке стало справжньою окрасою виставки.
У буремному 2021 році від Штабу національного захисту (створеного нами ще у 2014-му), завдяки організації Павла Закіпного, ми об’їздили з концертами безліч військових підрозділів на передовій.
Запальний спів Соловейка наприкінці кожної програми руйнував ту відчудженість з якою зустрічали на початку і буквально закликав бійців піти в козацький танок. Танцювали всі — і хлопці з «Дніпра-1», і воїни легендарної 93-ї бригади «Холодний Яр», і добровольці з «Вовків Да Вінчі». Про це в нас лишилося кілька пам’ятних світлин.
Пригадую, як на початку зустрічей бійці інколи сприймали нас стримано, мовляв, приїхали чергові волонтери, привезуть продукти й проситимуть автографи на прапорах. Проте після перших же акордів Петра подібні думки розвіювалися вщент. А великий козацький стяг, який ми повсюди розгортали як наш непорушний фон, додавав усім нам особливого молитовного натхнення.
У лютому 2024 року ми разом знову опинилися у військкоматі. Там, у координаційному волонтерському центрі, допомагали формувати перші бригади ТрО з нескінченного потоку добровольців. А вже у квітні Петро увійшов до складу окремої роти «Січеслав» у структурі «Варти Дніпра». Знаючи, що за плечима у нього — строкова служба на флоті, я залучив його до створеного нами Центру військової підготовки «Січеслав». Петро дуже допоміг як інструктор із тактики ведення бою та виживання. Особливо став у пригоді його морський досвід в’язання вузлів, коли ми навчали цивільних людей правильно й безпечно переправлятися по линвах через річку.
Але повномасштабна війна не змусила його закинути гітару. Петро знаходить сили й час, аби регулярно виїжджати з лекціями нашого Козацького похідного музею та творчого об’єднання «Золота паланка» до гімназій і ліцеїв міста, виховуючи малечу.
Сьогодні козацький спів Петра набув нової, глибокої й щемливої ваги. Під час прощання з полеглими козаками, коли символічно вшановували пам'ять новітніх героїв, голос Соловейка над Дніпром тамував біль і нагадував про вищу мету боротьби. Я прагну, щоб цей голос звучав не лише у скорботні хвилини, а й на великих сценах та культурних заходах, продовжуючи живити прагнення Перемоги, як це було раніше у Холодному Яру чи Рубанівському.
Джерела та матеріали хроніки:
- Матеріали та спогади побратимів Громадського товариства «Творче об’єднання "Золота паланка"».
- Архівні відеокадри та хроніка подій Революції Гідності у Дніпрі (автор відео та фото— Олег Черненко) // Фонди Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького.
- Звіти та фотоархів волонтерських поїздок Штабу національного захисту Дніпропетровської області (2014–2021 рр.).
- Журнал підготовки та обліку добровольців Центру військової підготовки «Січеслав» та формувань добровольців (лютий 2024— липень 2026 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар