Коли почалася велика навала, звичне цивільне життя зупинилося для кожного з нас. Рахунок ішов на години, тому діяти доводилося миттєво й рішуче. Тоді при військкоматі ми створили координаційний штаб волонтерів. Перед нами постали надважкі завдання: допомагати формувати перші бригади Територіальної оборони та підрозділи Збройних Сил України з підготовлених добровольців, а також забезпечувати їх усім необхідним по волонтерській лінії. Паралельно з цим було створено роту контрдиверсійної боротьби та налагоджено чітку співпрацю для захисту нашого регіону.
Наступним логічним і вкрай необхідним кроком став запуск Центру військової підготовки «Січеслав». Це була наша власна соціальна ініціатива, спрямована на те, щоб дати людям базові військові знання перед виходом на позиції. Заняття проходили під безпосереднім керівництвом козака Ворона у приміщенні Дніпровської спілки воїнів російсько-української війни «Щит». Частина наших інструкторів працювали в місті з цивільними, а частина їздили до військових частин.
Армії та новоствореним підрозділам гостро бракувало якісного навчання, тому ми постійно шукали сильних фахівців, здатних передати реальний досвід. Нам іноді рекомендували перевірених спеціалістів, як потенційних інструкторів. В один із таких напружених днів до нас і прийшов Ігор Кравець.
Він одразу ввійшов до складу нашого ДФТГ «Січеслав» (окремої роти у структурі «Варти Дніпра»). Ігор мав унікальний і надзвичайно цінний досвід — колись у мирному житті він був майстром спорту зі стендової стрільби. Його професійне вміння миттєво «читати» мішень, контролювати дихання, тримати залізну витримку та технічно працювати зі зброєю стали саме тим, чого гостро потребували новобранці. Ігор без вагань включився в роботу і став викладати вогневу підготовку.
Проте організація навчання в ті дні зіштовхнулася з серйозним викликом — критичним браком навчальної матеріальної бази.
На початку ми мали макети, що приніс зі школи Дніпра козак Нестор. Для відпрацювання елементарних навичок (правильного хвату, стійки, перезаряджання та прицілювання) катастрофічно не вистачало зброї. Певний час ми виходили із ситуації завдяки тому, що користувалися навчальними макетами ДІІТу (Дніпровського інституту інфраструктури та транспорту), вони надавали до 20 штук одночасно. Проте згодом ця співпраця припинилася, і центр підготовки ризикував залишитися без наочних приладів для занять, бо і школа зажадала свої макети, що звело б усю практику нанівець.
У цей критичний момент Ігор Кравець проявив справжню винахідливість та відданість справі. Він приніс власну зброю — макет АКСУ (укороченого автомата Калашникова), який мав у особистому розпорядженні. Цей макет на довгий час став головним навчальним елементом для сотень людей. Завдяки його особистому внеску добровольці продовжували безперервно «набивати руку» та вчитись тактиці поводження зі зброєю на практиці, а не на пальцях.
Ім'я Стрілець отримав від козаків саме за добрі знання і вміння їх передати.
Коло занять Ігоря швидко переросло межі лише нашого ДФТГ чи військових добровольців. Його учнями ставали абсолютно різні люди, об'єднані єдиним прагненням — навчитися захищати свій дім. До центру приходили ліцеїсти, курсанти Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (ДДУВС), вчителі "Захисту України" з коледжів, а також цивільні чоловіки та жінки різного віку. Проте в більшості своїй це була вмотивована молодь — майбутнє нашого міста.
Ігор знаходив індивідуальний підхід до кожного: і до молодої дівчини, яка вперше взяла до рук макет автомата, і до майбутнього правоохоронця, якому ці знання були життєво необхідні для майбутньої служби. На вправне володіння зброєю звертали увагу і журналісти різних країн: Італії, Іспанії, Швейцарії. Останні зняли великий сюжет та продемонстрували репортаж у день відкриття там Глобального саміту.
Колосальний спортивний досвід дозволяв Ігорю бачити вогневу підготовку набагато глибше, ніж це зазвичай описують у стандартних армійських підручниках. На своїх заняттях він ділився унікальними нюансами: тонкими законами балістики, правильним визначенням відстані, (навіть визначення ока, яким цілитись, має значення), психологією контролю подиху під час стресу, мікрорухами тіла та фізикою пострілу — тим, про що ніколи не прочитаєш у сухих військових настановах. Рівень його експертності виявився настільки високим, що за професійними порадами та консультаціями до Ігоря іноді зверталися навіть діючі снайпери, які вже мали реальний бойовий досвід.
Водночас за плечима ж Стрільця була складна і контрастна життєва школа. Ще за радянських часів він проходив строкову службу в елітному кремлівському полку снайпером, де панувала жорстка ідеологічна муштра та сувора дисципліна. Згодом, у незалежній Україні, шукаючи свій шлях до національного коріння, він щиро зацікавився українським козацтвом.
Спочатку, як і багато хто на той час, Ігор потрапив до так званих «лампасних» козацьких організацій, які часто мали радше формальний чи декларативний характер, а в більшості своїй були проросійськими і створювались з колишніх міліціонерів чи кгбешників, для допомоги москві в захопленні України. Адже це ми добре побачили на прикладі Луганської області.
Проте, працюючи пліч-о-пліч з нами в центрі підготовки та крок за кроком дізнаючись більше про нашу козацьку організацію, Ігор пройшов глибоку внутрішню еволюцію. Він чітко збагнув і відчув кардинальну різницю між бутафорським, поверхневим козацтвом і справжніми звичаєвими козаками, які будують свої взаємини на щирій повазі, братерстві та реальному захисті своєї землі.
Це розуміння остаточно перетворило його з просто запрошеного інструктора на нашого відданого однодумця, який свідомо обрав шлях воїна.
Найбільше вражає те, з якою самовідданістю Ігор ставився до цієї місії. Він не був професійним військовим на забезпеченні штабу. У будні дні він важко працював на інших роботах, щоб утримувати та забезпечувати свою родину. Саме тому викладати вогневу підготовку в центрі «Січеслав» він міг виключно у свої вихідні дні. Протягом тривалого часу замість заслуженого відпочинку він щосуботи та щонеділі незмінно приходив до приміщення «Щита», брав до рук свій макет АКСУ та інші наявні макети стрілецької зброї, якими ми розжились, і годинами безкорисливо тренував людей.
Ця тиха, виснажлива праця у вихідні дні приносила величезну і неоціненну користь оборонній спроможності. Десятки й сотні курсантів, ліцеїстів та добровольців, які завдяки інструктору Стрільцю навчилися правильно поводитися зі зброєю, розуміти її характер і влучати в ціль, отримали надійну базу для захисту країни. Його знання та досвід стали для багатьох із них надійним щитом.
Ігор Стрілець — це яскравий приклад того, як цивільна людина, майстер спорту та патріот, може ділом, а не словом, стати міцною опорою для молоді, свого підрозділу, рідного міста та всієї України.
Немає коментарів:
Дописати коментар