субота, 11 жовтня 2014 р.

КОЗАЦЬКИЙ КОБЗАРИК Юрій ДМИТРЕНКО-ОБОРОЖНИЙ

КОЗАЦЬКИЙ КОБЗАРИК
Юрій ДМИТРЕНКО-ОБОРОЖНИЙ





1. .ПРОКИНСЬ, НАРОД КОЗАЧИЙ.
Не спи, прокиньсь, народ козачий.
Усе, що міг, ти вже проспав.
Послухай, як Украйна плаче,
За шаблі братись час настав.

Давно Тараса поховали…
Коли ж кайдани будем рвать?
Все ворогам повіддавали,
Чи не пора вже повертать?

Чи довго будем ще терпіти,
Як Україну продають?
Згадай мо ж бо,що роблять діти,
Коли чужинці матір бють.

Уже із хати все виносять,
І стріху хочуть підпалить,
Невже всього цього не досить,
Щоб пробутися хоч на мить.

Чи ви забули, де сокири
І вила у хлівах стоять?
Чи боронитися вже не сила?
Прокиньтесь!
… Скільки можна спать.

4.04. 11.

2.АЗИ
Колись ми називались
ази,
Бо вождь наш озивався 
на Аз,
А коли Одином він звався,
Ординцями прозвали
й нас.
Орда – це рід,
Сім’я, держава,
А не шаленні дикуни,
Козацька звідти
наша слава,
Тарх-Тарії ж бо ми сини.
Ми, ази, Азію створили,
І у Козакії жили.
Із Сонця бога - ми зробили,
Його Дайбогом нарекли.
Ми Право славили,
А Совість
дороговказом
Нам була.
Та нас знеславили.
Натомість
Кавказом
наша кров текла.
Полякам шаблі ми ламали
І не корились москалям.
Нас полягло в боях чимало,
Кістьми засіяні поля…
Бронштейн нас
Знищити наміривсь.
Під танки Жуков посилав.
В Сибір так Сталіну хотілось,
нас вислати.
Та Бог не дав.
І вижили ми,
повернулись.
Хто з Півночі, хто з таборів.
Нас не зневажили-
Ми – бились.
Й не переміг нас,
Хто хотів.
Тоді нас «водкой»
потравити,
І лжеідеями взялись…
Коли ж ми перестанем пити,
Прокиньсь , козаче,
Подивись,
До чого довели Вкраїну,
І йєгудими й «старший» брат.
Перетворили на руїну,
Вони колись квітучий сад…
Не пий, не блудствуй,
І не лайся.
Це все не наше, наносне.
Собі без відчаю зізнайся,
Ще – не кінець.
Це ще не все.
Ще заки випрямляться.
Спини
Козаки перестануть
Гнуть.
З колін підніметься
країна
І відродиться
Україна,
Вернемо їй козацьку
суть.
Ми не раби, брати,
Ми – вої,
Ржавіти шаблям не дамо.
Хай там, де козаків є троє,
Заб’є громади джерело.
Через сім’ю народ відродим.
З спільнот державу зростимо.
Свому козацького народу
Загинути ми не дамо.
Захистимо
Вкраїну-неньку
І у триклятих воріженьків
Свободу й Волю
вирвемо.

4.04.11.



3. ГОДІ ТЕРПІТИ
Відібрали фабрики, заводи,
Повернули банки ворогам.
Гроші вкрали в нашого народу.
«Тепер землю віддавайте нам!»

Все і далі буде дорожати,
Газ, бензин, і гречка - все і всі.
Вік пенсійний будуть піднімати,
Доки ми не вимремо усі.

Ми давно уже їм заважаєм,
В Україні жити, як богам.
Ну ніяк всі досі не вмираєм,
В здивування вражим лікарям…

Нам горілку швидко підливають,
Щоб не прохмелились не дай бог,
І мізки з екранів промивають
Щоб сам думати нічого вже не мог.

Харчова нас не бере отрута,
Не вбивають ліки на повал,
Ми співаєм їм «червону руту»,
А вони примножують свій «нал».

В уряд нам призначили чужинців,
Козакам тепер у владу - зась.
Кожен з своїм горем наодинці
До біди і злиднів привязавсь…

Може годі вже нам їх терпіти?
Награбоване пора вже грабувать.
Бо не тільки в них - і в нас є діти,
Яких треба чимось годувать.

4.04.11


4. ПЕРЕВЕРТНІ
З кожним днем отаманів все більше,
Та козаків за ними нема.
І не знаю я, що тепер гірше
Біле літо чи чорна зима…

При дворі реєстрові гніздяться,
«Ми - сословіє єсть, нє народ!»
Та і де ж тим козакам узяться,
Коли скрізь чужеземний заброд.

Хто з УПА воював тут « звитяжно»,
Той козачий напялив мундир,
І про визвольну місію важно
Красной армії лже командір.

Він Мазепу давно зневажає,
За велінням москальських царів,
Він і мови козаків не знає,
Та і знати її б не хотів.

Про Петлюру він знати не хоче,
І Бендера для нього то «враг».
Катерину він славить охоче,
І Петро йому ближчий, ніж брат.

Він медалі отримав в Карпатах,
Коли дух український губив,
Для скількох українців був катом,
І скількох патріотів убив?

Помінявши зірки пятикутні,
На погонах парадних мундирів
На козацькії на восьмикутні,
Дума він, що нас зднов удурив.

Генерали московсько-козачі,
В Україні проклюнули зло.
Для них правда нічого не значить,
Їм би тільки ковбасно було.

Козаків знов москалик повчає.
Як їм жити й любити кого,
Ордени і медалі верстає
На мудирик він раба свого.

Треба з них познімати мундири,
І погони козацькії знять.
Ворогів наших це командири,
І з козаків їх треба прогнать.

А прогнавши – судити за зраду,
Українського роду свойого.
Й сотню літ не пускати у владу
Племя їх до коліна сьомого.

4.04.11






5. КАРІЇ
В далеку сиву данину,
Народ наш КАРІЯМИ звався,
Космічну виграв він війну,
Яка звалась Велика Аза.
Ми не самі були тоді,
Дарійці нам допомагали,
Харійці в нашій цій біді
Тоді опорою нам стали.
Рарійці руку простиягли
І нам Пра-боги помагали…
Ми Біла РАСА на Землі,
Земля тоді Мідгадом звалась,
Ми стали полум ям в імлі,
яку тут Сірі
утвердити намагались.
Тепер не Карії вже ми,
не Ази і не Заки,
Ми –внуки азів,
Діти заків,
Тепер зовемось ми -
Людьми.
Ми – Род, ми – Нація,
Народ .
Козаки.
Але не згинули і наші вороги,
Нащадки Сірих
перейшли дорогу,
І воювати з ними
Ніби й не з руки,
але інакше -
зникне Сонце з пругу.
Гермафродитів рід
біблейний давить нас.
І завше -
звучить у памяті
дідівський глас:
«Не відавайте Землю
У наругу!»
І виходу нема:
Пора вставать.
І гострі шаблі в руки
брати.
На завтра відкладем всі
дебати,
Бо скоро вже нам каже
Мати
Небуде вже кого нам
захищати.
Ми карії, в нас очі карі.
І з волею
Та долею
Ми в парі.
Над нами
Неба вічного блакить.
У ньому Сонце
сяє з Місяцем у парі,
Нікому їх не зупинить.
У злому посміхові
Призімкнувши губи,
невже усе це
Ворог згубить
Ще до Зими…?
Не згубить!
Бережуть нас Тарх і Тара,
Козаки ми,
В нас очі карі…
Нас Вишень любить.
А ворогам – покара.
Була і буде.




6. МИ РОДОМ з ОРЕЇ.
Наші пращури
родом з Ореї.
І Даарія –
наша украйна.
Називали нас
гіпербореї,
Ми- азійці, ми –анти,
ми – райни.
Біла РАСА
назвала нас азами.
Були ми заками,
були хаказами.
Звались гетами,
звались – скіфами,
прикрашали нас
грецькими міфами.
Ми і варвари,
і тархтари ми,
І ненависні всім
татари ми.
Ми є русами
І козаками,
білорусами
І азсаками…
Ореяни ми , ярі, арії,
ми утверджувались
в Козакрії.
Ми Козакію
в світі ставили
на найвищії
п’єдесталії.
Ми – НАРОД,
козацький, єдин.
І наш Род
у світі один.

4.04.11.


7. КАРІЇ ОЧІ

У дарійців – сіріі очі,
В харійців – зелені,
У чужинців – темніш ночі,
Вогненні - в расенів.
А у русів очі сині,
Немов два озерця,
У козаків – очі карі,
І сміливе серце.
У козачок – чорні вії,
Оченята карі,
Тільки козак розуміє,
Хто йому до пари…
Дзвенить сталь
В очах дарійців.
Зелен ліс в харійських.
Манять в даль
Озерця русів.
….А люблять – карійців.
4.04.11.


8. ЗАСЕЛЕННЯ ЗЕМЛІ.

Під сонцем Тари
У Зімун-сузір’ї
Життя не довго
Протрималось
на довір‘ї.
І чорна Мара,
Мороків всіх мати,
Їм все частіше стала
засилати
незваних
чужоземних окупантів..
І розгорілася тоді
війна велика.
І буть біді,
долати треба лихо.
І ось нема зімунцям
вже покою.
І день і ніч
вони стають до бою.
Орей у них
над військом верховодить.
Він сам Вайтману
у атаки водить.
І аж ніяк
Не дорожить собою.
…Раз Вайтману підбилі
Злі Кощеї.
Орею довелось
Відмовитись від неї,
Було це потім,
а спочатку
він аварійну здійснює
посадку.
Мідгарт-планета
Їх гостинно всіх приймає,
Але людей на цій планеті
ще немає.
Так почалось
в небесній млі
заселення людьми
Мідгард= Землі…
Планета так сподобалась
зімунцям,
Що залишились тут
Вони повік.
Свої сталеве, синє і зелене
Сонця,
На біле Мідгарда
смінила сотня чоловік.
…Сюди зімунців
дружні Роди
з Раю
приземлились.
І між собою
Мідгард на украйни
поділили.
..Так виникла
Даарія-країна,
Яка і досі
Серцю азів мила.
4.04.11.

9. Ми із Раю..
Ми із Раю –планети
на Землю проникли.
Й знову прагнемо раю.
Наші мрії
у ірії
з вірою зникли,
Рай згорів і його вже немає.
Не вернутись нащадкам до Раю
Злі чужинці наш знищили рай…
В метеорнім
безликому рої
світлі душі
літають героїв.
памятаючи їх – не страждай.
У тобі ж бо живі їхні гени,
своїм дітям ти їх передай.
Щоб не щезла з Землі
Біла РАСА,
Не поглинула Світло Пітьма.
…Не скінчилась
Великая Асса,
А триває і досі вона…
Сірі й чорні
тепер обєднались
проти білих і Світлих Богів…
Вони в нищення
ще не награлись,
Їм не довго шукать ворогів.
Нарядившись
у людську подобу,
вони світло із душ
покрадуть.
Нас вважаючи
всіх за худобу,
мов овець тих
на бойню ведуть.
Ми із Раю на землю
спустились,
І хотіли створити тут рай.
Та чужинці над нами
зглумились….
Досить вже!
Брат козак, повставай!
Викидаймо
чужих і з планети,
Це не їхня, а наша Земля.
Знаймо:
дух наш високого злету,
І від Світла загине імля.
5.04.11

10.
Є Світла світ
І темний світ Пітьми.
Чи є отвіт
З якого світу ми…
Ми , жителі Земної суші,
З якого світу наші Душі?
Чиї ми оббиваємо пороги
Диявола чи Бога?
У християнство нас
Вогнем й мечами
гнали,
Щоб іудея ми
за бога визнавали…
Не наша віра це
й чужа ідея.
Бо козаки –
не іудеї.
Нас турки братні
Навертають до ісламу.
Мовляв невдатні
обирать ви самі,
ні віру, ні жону собі,
ні зброю.
Та хто й коли рахується
З тобою, коли ти РАБ?
Вже час настав
для воїв:
Тремти, сатрап!
Прокинсь ,
покайсь,
народе мій козачий!
Давно Украйна-мати плаче
В ярмі чужих ідей і віри.
Візьмись,
за меч,
за шаблю.
Хоч за дрюка,
Візьметься хай
твоя рука…
Бо волю захищать
Не гріх.
Ти маєш ще довіру
дітей своїх…
Вони в тобі ще бачать
захисника…
5.04.11.


11. ВОНИ і МИ

Вони - багаті, злі й пихаті.
Порядкувати в нашій хаті
Не звали їх..
Самі собі не дешево і радо
купують всі вони посади.
Для них не гріх,
по Торі,
дурити нас й брехати
в щасті й горі.
Не люди ми для них,
ізгої,
тварі.
Й звуть нас - гої
і скоти.
Це - я і ти,
у парі….
для них скоти
і тварі.
…Вони собі купили
президента,
щоб Рай український
до щенту,
він зруйнував.
І сам щоб крав,
І їм давав.
Вони покрали все:
заводи, фабрики і гроші.
І вірять в те, що пронесе,
І від розплати вбереже
Їх блиск яєчок Фаберже
І президентик свій, хороший.
Не пронесе!
Не сподівайтесь , гади..
І скоро рознесе,
розмісить в кашу,
народ брехливі ради
ваші…
Й без ревтрійки
розгонить всі ваші
партійки,
мов воші
з возу.
А може
на узвозі
над обривом
вилаштує в ряд
І вас усіх і ваш
продажний уряд
Та й розстріля,
вернувши смертну кару
у покару.
А може вивісить на реї
як у Кореї.
…Нічого не минеться даром.
Народ нікого не простить
Гряде вже мить
розплати!
Аксцизь!
Вам буде нікуди
тікати.
Знайдемо скрізь.
5.04.11.


12. В МІДГАРД ПРОКРАЛИСЬ СІРІ.

Відтоді як в Мідгард
прокрались сірі
Розпочались
усякі провокації
Вони удар
по православній вірі
нанесли.
Козацькій нації
накинули в зашморг
чужі ідеї
і бога нам свого –
від Іудеї,
а через Рим
та Візантію
вогнем і мечем
християнськую затію…
За нами Ватікан
й Стамбул полюють.
І польський пан
І турок нас білують.
Але найбільшу сірі
носять мрію,
щоб ми повірили
у гермофроМарію.
І в тих кого зуміли
породити
Їх Авраам, Іаков, Юда,
та їх діти -
аж до Давида – майже всі
гермофродити
біблейські -
із Матвія заповіту.
Терпіть же гої
і кінця чекайте світу.
Рабами бути
вам по цьому заповіту.
Ви – не герої,
Ви – скоти й ізгої.
Так сірі пишуть
в Бібліях і Торіях…
Талмуд їх аж кишить
Подібними ізТОРіями.
Мета одна-
Зробити бидлом нас,
Щоб стали
босі й голі.
Щоб вогник волі
в нас
у серці згас.
Щоб ми з дітей і внуків
Божих
рабами стали
сірокожих.
Цього не буде,
Як не було
з віків…
Волі поклик
нас козаків
ось-ось розбудить.
Нічого сірим
не минеться….
Бо як терпець козакам
увірветься
Вони свободу шаблею
здобудуть.
Так буде!
….Козаки ми
й не станемо рабами,
Ми вої,
Світла Мудрість з нами.
Ми не прислуга
і не верства, і не стан.
До нас наруга
сіра не пристане.
Були ми, є і будемо
народом.
З Ореї наші предки
Родом.
Вони нас Світлом
Ведів
Збудять.
І світлим
світ наш стане,
і Великим
відродимося ми
народом.
І від північних
злих
ведмедів,
нас Мудрість предків
збереже.
Вовки ми -
і вемеді
нам не страшні
ні на яву, ні у ві сні..
І хоч крадуть
у котре вже
вони у нас і віру ,
і минуле, й мову.
Та сонце правди
сходить знову й знову,
нас Мудрість предків
береже…
Не перейти Ведмедю
Правди океан,
Медами Слави не набить
оскому,
І з русів не зробити
росіян,
А козаків не винищить
нікому.
7.04 11.


13. І РОЗБРЕЛИСЯ СІРІ ПО ПЛАНЕТІ…

Нашадки сірого
Авра…гермофродита ,
Людських синів
звабляли
тисячами афродит,
І це дозволило їм народити
Напівлюдей від наших
Сідні бритт.
І розбрелися сірі
по планеті,
свою тваринну
приховавши суть.
Щоб у космічному безмірі,
Ніхто не зміг це осягнуть.
Щоб білу расу
Швидше зжити
з світу,
Червону й жовту
Тихо загубити,
А з чорної німих рабів
зробити,
вони із золота
всім паутину тчуть.
І нікому ці пути
розірвати,
окрім козаків,
яких теж гнітуть
і відучають
з боєм здобувати
Свободу, Волю
й торувати
у Світло путь.
Нам сіра дупа
Сонця не закрие,
і шаблі наші
в схронах часу ждуть.
Якщо козак
прокинутись зуміє.
його від бою
Вже не відвернуть.
То доки ж будем
браття мої спати,
під цицькою
у сірої чуми…
Вставайте, будем
Волю здобувати,
не то
згермофродитимось
І ми.

9.04.11


14. СІРЛАМЕНТ
На днях створили
сірі
свій парламент.
І пред’явили
світу
свій регламент.
Від нині сірого
назвати сірим –
зась!
Нехай тремтить
Червоно-чорно- біла
мразь.
За мразь ці
тварі
нас усіх
вважають,
і зневажають…
Тепер не можна
за порог
виходити
нам з хати,
І не дай Бог
сіреньких
зобижати.
Нам заборонено
їх всх критикувати,
А то усі
негайно
сядемо за грати,
Бо ми для них -
лайно
І гої волохаті..

Допоки ж будуть
Світла й правди
діти
Все це терпіти?
9.04.11


15.ВІДТОДІ ЯК…
Відтоді як
зрадливі білі
афродити
за гроші
І коньяк
від злих
гермофродитів
нам сіро-білих
зачали родити,
в отвіт -
перевернувся
Світ…
Нащадки сірих
Землю засіряють,
Всіх зневажають,
скільки літ
усе міняють.
Тепер вся Лжа
в нас Правдою
зоветься.
Неволі ржа -
Свобода відтепер.
І не Левиця
В світі звірів вже
Цариця,
а Тхір-старпер.
І вже не Право
славлять православні,
Не Мудрість предків,
Й не свободи край .
Їм нав’язали
Церкви протиправні
чужих богів,
і віру в рабський рай.
З дітей богів
в рабів перетворились.
Хто не хотів -
того на ешафот
чи під мечі.
На демагогів
довго так молились,
як той водій вночі
на катафот.
У нас тепер новації -
на все закони сірі,
зникають цілі нації
у блуді і безвірі.
Козаки, руси зникли,
забули, хто ви єсть.
Крізь біле- сірі ікли,
поруганая честь.
Схаменись,
народ козачий,
русе, чари скинь.
Невже серце не болить?
Чуєш Русь-украйна плаче,
В небі сірий ворон кряче,
Воля стука у віконце,
втрача Пропор синь..
Бо давно вже і охоче
міня її на блакить
під яскравим жовтим
сонцем.
Беріть в руки автомати
Та сідлайте БТР,
Час Украйну визволяти,
Зараз і тепер.

9.04.11.


16. НЕ НАШ ЦЕ СРАМ.
По сірій вірі:
Ісака родив Аврам,
Марія розродилася Ісусом….
До того що нам, козакам?
Скажу відкрито
Всім, крутнувши вуса:
Не наш це срам!
Ми іудеям
та їх ідеям
співчувати мусим?
Нам покланятись
афродидам
чи заздрити
гермафродитам?
То їхній сірий Род,
як можуть, так і родять.
Не наш це срам.
Христос і Магомет
Будда і Шива,
Їх поважати й нам
не гріх.
Але
у релігійній ніші
чим гірші
наш Перун,
Орей чи Аз,
Богин Лада, Жива
Від їх усіх?
Я їх в наругу
Не віддам.
А що родив Аврам Ісака –
не мій це срам.
Дістали!
І віра це - чужа.
Її отримано з ножа,
вогню і крові…
Нав’язуванням
є межа.
На ній ми
Стали
Без взаємної любові…
9.04.11

17. ЖУРАВЛІ та миші.
У високій
блакиті
Журавлі кружать
колом
А у полі
у житі
миша схоплена
соколом.
Обирають
журавлики
Вожака
у дорозі.
Миші мокрі
від паніки
розповзлись,
по тривозі,
що Їм із неба
навіяна
швидким соколом
в леті,
Журавлів мало,
й соколів…
Миші скрізь
н а планеті.
12.04.2011.

18. ЗАПАХ БОРЩУ.
Падав дощ,
І вили
за вовками вслід
собаки.
Їли борщ
По куреням
розморені
козаки.
І запах
борщовий,
Дражнив усіх
У день цей
дощовий.

У лісі вовк
під блискавками
змовк.
Хтось часник
Собі в макітрі
Товк,
До борщу,
щоб здобрить
Пампушки.
«Не пущу»-,
Гукав хтось
від ріки.
То гуляти
не пускала мати,
дівчину
в таку погоду
кляту.
Мокрий весь,
І від дошу закляк,
За рікою
Зачаївсь поляк.
І про себе
Лаявся «Пся крев»,
бо на нього капало
з дерев.
Службу проклинав
свою поляк,
бо у розвідці
замерз вже так,
хоть в полон
бери його, козак.
..Стихне дощ,
Поляки –нападуть.
Чи не борщ
Навіяв цю біду?
12.04.11.
19.

Ми – козаки,
Ми – ази,
ми – заки.
Ми – алмази
В породі
народів
За інших
Не кращі,
Й не гірші -
Ми інші.
Ми від аріїв карії.
Гетти.
Ми скіфи-сколоти.
Ми – венети.
Й нікому
Нас не поботроти.
МИ – аллани,
Атланці, троянці.
Кімеряни
Ми, руси, даянці.
Ми – інгардці,
Орейці, мідгардці.
Даарійці,
Ми - Рарійці,
Харійці, карійці.
Ми за інших
Не кращі й не гірші.
Ми – інші.

20.
Вириваю з під ніг окупанта
Наш стяг жовто-синій.
Піднімаю з доріг домінантних
Розколотий болем Тризуб.
Виринаю з оков, рву цепи і канати
Неволі і рабства, рвусь до згуб
І до втрат, звинувачень безтактних,
розбитих скривавлених губ,
що шепочуть про волю.
Себе не неволю.
Із болю народжую волю.
Життєдайне тепло
І світ сонця та неба блакить
Прапорів не даю
Знову кровю залить
Й у червоних полотнищах
Знов утопить
Ні на мить.
Не спинить цей порив.
Світ створив
Бог без болю
і кривди,
З свободи і волі.
Доволі
Над ним вже знущатись.
Із неправдами час
Попрощатись.


21.

ПРАПОР ВОЛІ
поемка
Я народу
свободу
І волю
кріз долю
в неволю
із раю
несу.
Він міня
на горілку її
й ковбасу.
Я його родову
Ідентичність бужу.
він з вдовою
І братом до бою
стає за межу…
Я страждаю,
минувшину роду
із неба
співаю
йому.
Та не знаю
чи треба
це все -
не пойму.
Я із рабства штурхаю
народ свій до раю
під зад.
Він тихцем відповзає
до пекла назад
«Ми – не верства, - кричу,
Ми – не стан, не раби,
Ми – народ!»
Та кривавими кляпами лжі
затикають мій рот.
«Не царям слід служити,
Не грецьким чи римським
або візантійським богам,
а народу своєму! « -
реву крізь іудобедлам. –
Я свободу
Народу
і волю і правду
чужим на поталу не дам!
Та хрестом розпинальним
отримую враз по губам.
«Ось наш прапор:
Не синій - блакитний
під сонячним тлом.
Вирушаймо під ним,
а не стягом чужим,
воювати зі злом.
Викидаймо зловісні
режими чужинські
із нашого раю на злом!»
Та мою вже не чує
ніхто і не розуміє промову
Бо забули давно
Козаки свою мову –
Згубили, збороли
її окупанти.
Заглушили куранти.
І сказали мені русичари,
Новітнії вже яничари:
« Слухай ти, ідіоте,
Перестань нас ,
збивати з мети
повсякчас..
Заважаєш у світле
Майбутнє нам йти.
Що ти скиглеш,
Які окупанти?
Це ж наші брати!
А хто – ти?
Треба добре тебе
Потрясти.
Ти для чого
І кого
і нам і собі
на біду
по незнанню
чи може по злобі,
в бреду,
нам руйнуєш
братерства мости?
Бог такого тобі
не простить.»
…У чужинських богів
я прощення просити
не буду.
Навіщо?
У народу у кожного
Бог, і право ,і воля свої.
Не від них
знаю Правду і Мудрість
я віщі.
Для чужих
по другому щебечуть
в саду соловї.
В україні козацькій
пророки
були, є і будуть свої.
Магомети, Єгови,
Христоси і Шиви
для нас не укази.
Нехай будуть здорові
й у мирі, і живи
народи другі.
Та ми - ази!
Ми - заки
і заків сини -
КОзаки.
Й не гірші
народів ми інших.
Ми – інші!
Ми не приймемо
віру своїх ворогів.
Ми за друзів
і їхнюю церкву радієм,
але Мудрістю предків
своїх тільки жити умієм.
Нам культура і віра чужа
ні до чого.
Нам вертати
до лона свойого.
В нас і в інших родів
шляхи різні.
Ми чужі на їх
святах і тризнах.
…Збили з ніг мене,
вирвали пропор із рук.
Спис свої
Увігнали у груди.
Біль мине,
Смерть одної
бджоли
не знесилює рою.
Та кружля в небі крук,
З нетерпінням чека
кінця бою
і коли
моє тіло
не буде вже мною.
Кому вже що дано…
І проходить козацький
народ мій,
як натовп майданом,
душею моєю.
Перемішує кров мою
Із моєю ж землею.
І ведуть його в Темінь
ізнов окупанти,
У неправді, обмані та лжі
щоб скупати
і навіки уже
всіх у рабстві
приспати.
Я встаю
на коліно
роздавлене кованим
чоботом,
У раю
на землі моїй
квітне болото.
Витягаю з багнюки
весь чорний, столочений
прапор з поламаним древком
поволі.
Піднімаю на руки
нескорений символ цей
світла і волі.
Мов на ціп,
опираюсь на древка
уламок.
Я живий.
Я вже йду, я з тобою ,
народ мій –підранок.
В чорні дні
вір мені.
Я ж бо знаю
дорогу до раю
І наш Прапор
в руках ще тримаю.
Хоч кульгаю,
та з шляху мене
Іще лацькам
не збити.
Все мине,
оживе моя правда
в козацьких
у дітях.
Буду знову народу
пісні про свободу
і волю співати.
Повертаймось
з чужого полону
до нашої рідної хати…


22.
Ось і знову паплюжать ідеї мої
і тлумачать не так, і ворожими звуть.
І добуті у поті роботи
Знання, мов, не ті,
що нам світлу указують путь,
а думок моїх грішних рої
взагалі не мої.
Він неправдою очі нам коле:
Не були козаки, всім відомо,
народом ніколи.
Брешеш, враже,
були ми народом і є!
І правдиве, не лживим
Є слово моє.
Час колись все покаже.


23.

Як міг народ
забути про свій род?
Як міг козак від батька відвернутись?
Зганьбити пам'ять предків, спитись
і до раба становища скотитись?
Хиляві духом стали козаки?
Не бачать свого берега ріки,
де нашим Пращурам
зі злом велося битись?
Прокинсь, козаче!
Чуєш, мати плаче?
Твоє дитя в неволі вироста.
Бери у руку шаблю діда грізну.
Беріг її для тебе батько не спроста.
Хіба не знаєш – завтра буде пізно.
Хіба не чуєш – воля пророста
в моїх і дідових вустах.


24.
Полем болю бреду
я у всіх на виду,
відчуваю при краю
ось-ось упаду,
та маршрут не міняю,
бо знаю :
до раю дороги
ведуть крізь тривоги
і болі неволі.
На майдані кайдани
свої розбиваю в друзки,
во стократ,
у долонях стискаю мізки,
мов Сократ.
Все не влад.
Тягар
Знань мені душу ламає.
Божий дар
у лабетах тримає.
Межі болю немає.

25.
Моє тіло –
матерії суть є слаба,
та мій дух, то енергії сила.
Відлетіло,
відстало від тіла
намите прокляття раба,
чим чужинці
дорогу в минуле мостили.
Дух могутній із тіла
по хвацькому
рветься , мов доля,
щоб народу козацькому
усміхули ся правда і воля.

26
Неволя перейшла кордон.
Стоїть на взгірку.
Зоря упала
Й на пагон.
упала зірка.
І ось розвіюється дим,
Радій герою,
тебе виносять
ще живим
із поля бою.
Зоря горіла
в небесах.
Уся згоріла.
Хоч винуватий
скрізь я сам.
Як рідним гірко.
Упала зірка
Із грудей
На землю згірклу.
Годив я гордо
По Землі
Колись Героєм.
Тепер ось сам
в небесній млі
горю Звіздою.
Зоря палала на грудях,
Палала зірка,
Будила заздрість у людях,
І серце згіркло.


27.

Як тільки ярі
Висвітлили Коло,
а в Колі – хрест
замайорів,
усе довколо
узріло перст
пророчий цей
для раси чистої…
І непорочні.
потекли
Родів потоки,
вічні.
перетворившись
в ріки
через роки…
І став народ
Козацький
вільним з вільних
поміж усіх.
Мав долю хвацьку –
одну на всіх.
А як проникли
сірі створі в їх міста,
почався зворотний відлік
не спроста.
Віків нам
раптом стало
менше ста.
Ми дикунами
раптом стали,
нас поважати
перестали
з робами в парі
прибульці тварі.
Гібриди захопили
владу.
І стало
все вже
не до Ладу.
Тяжкою плата є
за зраду
своєї, віри, знань
культури.
Повіддям сірої натури
козаків спутали, вдурили
й чужинським шляхом
поманили
до домовини.
І години
перетворилися в роки.
У часі мертвої ріки
так дуже просто
Потонути…
Народе бідний мій.
забутий,
прокинсь,
опамятайсь,
повстань!
Згадай
як сірий біс Атлань
за кілька років загубив.
Кого пригрів,
кого – вдурив,
А більшість каріїв
Згубив
у дикім нелюдстві
жорстокім,народ зробивши
одиноким
у світі цім…
Кощей, в яйці
сховавши душу,
на Деї сів..
Перун був
Змушений
Планету Дею
з воїнством
кощеєвим
рознести вщент
в тяжкий
для мідгарців момент.
Велика Аза закінчилась
І навіки
Кощеїв скинули у Пекло.
Їх звоював
Перун запекло.
Хто расу білу
захищав,
в очах землян
той богом став.


28
Чорнобог не загинув,
хоч Азу програв Білобогу…
Темним силав в цей раз
перекрили дорогу.
Відступили енергії злі,
руйнівні в нижчий світ,
залищивши
нащадкам своїм
злий завіт…
І донині
їх тіні
сірі
зло розсіюють
підло
в Ефірі.


29.

Нороде мій обмовлений,
затятий,
ворожим племенем
проклятий і
підтятий,
очнись,
прокинсь ї
піднімись з колін.
Ворожу руку
з горла скинь,
І роззирнись
уже довкола.
Ти бач,
зігнули наші Кола
у вісімки
чужих надій.
Не спи, а дій!
Не спи, а дій!
Зніми з стіни
дідівську шаблю,
зі стріхи вийми
автомат,
Хай ребрами
рахує щаблі
драбин останній
окупант.
Жени триклятих
воріженьків
з землі своєї
лелі-неньки.
І піднімай з колін
Свій рід
За батьком вслід!
За батьком вслід!



30.

Допоки
дурням
без мороки
Із неба
падають млинці,
тримаймо,
братику,
жорстоко
І міцно
шаблю у руці.
Хай не одурить
нас халява.
Хай муляє
чужа нам
Слава…
Бо манна
з неба
то омана,
і пада
зовсім не для нас.
І вірити усім
не треба!
Вже вірили –
й не один раз.
Гуртуймось міцно
у громади,
й разом повстанем
проти зради,
проти брехні,
проти бравади,
що ніби в нас
усе гаразд.
Разом відродимо
Державу.
Повернемо
безправним право,
встановимо
правління газд.
Чужинців викинемо геть,
з землі прекрасної
своєї,
для ворогів
посієм смерть,
І відкопаєм Меч Арея.





31.

Відтоді, як цар Сірих –
Змій Гермафродит,
В народах зіпсував
Європ і Афродит,
юдейське племя
розбрелося світом,
густим і буйним
пустоцвітом.
Гібриди в блуді,
так отримували
стать,
Жінок красунь
і чоловіків ,
ніби люди…
Ну не дать, ні взять.
Та ці юдейки всі,
При всій красі,
Біди не розхльобать.
Усі від всіх,
кому вже встигли дать,
одних лиш нелюдів
могли родити
юдейські ці красуні-
Афродити,
дітей з геномами
все того ж
Гермафродита…
І хоч як всім давать -
ламається кровать,
не одного орея
Звели вони з ума
іще у Даореї,
понарожавши
юденят.



32.

Ми родом
Із галактики Зімун,
або по-нашому –
Небесної корови,
Що молоком
встелила
шлях комун,
точніш – громад
козацької Покрови…
Ми - хлібороби,
воїни, митці…
Знамено наше –
сонечко в блакиті.
Ми міцно меч
тримаємо в руці.
Любов до роду
в серці нашім
квітне.
Нас не здолати
в чесному бою,
нікому не поставить
на коліна.
Ми Україну
любимо свою,
вона для нас
у Всесвіті єдина.
Ми шаблі з піхов
рідко дістаєм,
хоч на це часто
маємо потребу.
Ми визнаєм
усе що навзаем,
та задиратись
з нами все ж
не треба…


33


Лелечі крила нам несли весну,
та чорні круки шлях перепинили,
І час настав прокинутись зі сну
вже соколам -- підставить свої крила.
Вже соколята встигли підрости,
І кинулись батьткам на допомогу,
Подумай, братику, тепер і ти,
чи нам не час ладнатись у дорогу.
Пора козакам шаблі діставать,
З мазуту кріси витирати.
Бо воріженьки стали дісьтавати,
у дальньому кутку своєї хати,
та й перевертні лізуть на поріг
Останнюю зарплату відбирати,
он у корови відламали ріг,
бо не хотіла молоко віддати,
чужим дояркам, що обсіли хлів…
Ну а дружина тихо в кутку плаче….
Чи й досі ти нічого так й не зрозумів?
Прокиньсь, повстань, козаче!


34

Твоїх дідів ьандитами взивають,
Батьків твоїх у рабство завели.
Тебе самого й жінку роздягають,
І крізь голодомори провели…
Дітей твоїх лакейству научають,
Для внуків приготовлене ярмо,
Допоки рулитимемо у відчаї,
Поки із рук чужих
Не вирвемо кермо…


35.

Народе закський,
пращуре козацький,
додай нам сил
звільнитися від пут.
Із роду царського
У род жебрацький
За три віки
Перетворивсь наш гурт…
Чужою вірою
нам вяжуть руки
й ноги.
Чужою мовою
Із нами гомонять
Чужим хрестом нас
збили із дороги…
Костями нашими
у пекло шлях мостять.
Чи варто нам,
хоробрих заків дітям,
від окупантів
милості чекать?
Давно пора усім нам
зрозуміти,
що без свободи
волю не пізнать.
Обіймам лживим
і словав нещирим
доволі вірити вже нам.
Ніхто не буде
з нас щасливим,
поки не визволиться сам…


36.

Озирнися!
У нашій Вкраїні
не почуєш вже
рідної мови!
Подивися!
Країна в руїнах –
скрізь бадьорі
чужинські промови.
Обрусили міста,
Русять села,
Вже козацької мови не чути.
Неспроста
Менша скрізь новоселів,
І дітей.
Бо від кого їм
Бути?
Як зізнатись тепер
Нам не гірко,
Козаків одоліла
Горілка….
Не дзвенять вже
Піснями оселі,
Села наші
пусті,не веселі.
Окупанти повсюди:
при владі,
вчать ісТОРії
наших дітей…
Поміж нас
яничари привладні,
розсипають
примарність ідей…
Ви скажіть
доки будем терпіть?


37.


Все зросійщено
і зєврейщено,
перекручено
і розпещено,
перебрехано
і приховано,
краще – знищене,
гірше – сховане.
Сильне сковане
І заховане.
Окупація,
розкозачення --
провокації з етнозначення.
Геть традиції –
нема нації,
більшовицькі це
провокації.
Без культури
немає нації
це юдейські все
інсинуаціїї.
Нема мови –
нема народу.
Від Союзу це нам
Нагорода…
Без народу
держава валиться,
а юдей собою
не нахвалиться.
Все зросійщено
і зюдейщено,
Все сплюндровано.
Обезчещено.
Пора нам,
Козакам,
Шаблі в рученьки,
брать.
Доки ж нам.
воякам,
грати в мучеників,
брат…

38.

Баран у Овна перезвався
Аби на західний манер.
Він від овечок відцурався
І речі до Кози припер.
Козел не оцінив підмоги
І поламав Барану роги.
Баран безрогий до Ослиці,
Самотньої вже молодиці.
Ослиця приймака пригріла,
І возлюбила й согрішила.
Родилось дивне дитинча:
Не осленя, не баранча,
А собача.
Нема моралі.
Ви когось
впізнали?


39.

Дивлюсь юдейські серіали.
Єврейські слухаю пісні.
Російськая попса дістала
І жарти їх прісним прісні.
З екоранів зникли українці,
Ну а козаки – й поготів.
Сам розмовляю наодинці
З собою мовою дідів.
Скрізь обрусілі окупанти
Себе господарями бачать
Співають під свої куранти,
Народ взиваючи ледачим.
Допоки будемо рабами
Ми, разом з вами?

40.

Як Оси в Бджілок поселились,
у Бджілок все у раз змінилось.
Другі ї мова, і манери,
Культура, віра, правда, ера.
Хоч сорок тисяч літ вони уже жили,
та заново відлік рокам розпочали.
І не спуста
Від дня народження
оси-Христа.
А Хрест,
бджолинний проповідник
І пророк,
всім дав урок;
воскрес і тричі згинув знову.
Міняв він расу , віру, мову
поки не став
кумиром для зірок
у стилі рок.
Бджолята ж всі щосили
Тепер, як оси всі косили
І мед збирати не хотіли,
чекали, щоб батьки носили…
А звідки в Бджол стареньких сили…
От голодом всіх і скосило
ненароком,
разом з пророком.


41


Якби не пиво
та жінки,
на диво
був би я
струнким.
Красивим був би я
На диво,
Якби не ці жінки
І пиво.
Якби не кислі
огірочки –
не народили б внуків
дочки.
А слідом –
я був би парубком,
не дідом.




42.
Ми – ярії, ми - -заки,
Ми – козаки.
В Даарії
Лишились наші знаки.
В Азгарді
Утверждалось
Наше право…
Ми в авангадді,
Так нам доля
Склалась.
Тепер в кайдани
Нас закути
Затялися.
Німі майдани,
Мов цикуди
Ми обпилися.
Чужі культура,
Мова, віра й право.
Чужі натури
За взірець нам
Правлять.
Чужим богам
Нас хилять
Поклонятись.
І думають :
Нам більше
Не піднятись.
Піднімемось
З колін.
Берімо шаблі
В руки.
Смерть у бою –
Найкращий вид
Розлуки.


43.
Під синьо-жовтим
прапором чужим,
козацьку Україну
не збудуєш…
З жовто-блакитним
знаменом своїм
в неволі злій
козак бунтує.
Чужі боги
свободу не дадуть.
Чужою мовою
молитв не зрозуміти.
Не вороги,
свої своїх порвуть,
якщо
так далі будем
жити.
В чужі свята
нема чому радіть.
В горілці болю
від неволі
не втопити.
Земля свята -
пора її звільнить.
Невже ми не
козацькі діти?

44.
Обрусили нас,
Розкозачили.
Обєврейщили,
Розледачили.
Прокидаймося!
Шаблі в рученьки!
Визволяймося,
Досить мучитись.
В сідла вскакуєм -
В чисте поленько,
Шаблі наголо!
Здобудь воленьку.
Ми чужі тини
Повисмикуєм,
Вольну доленьку
Собі викуєм…

45.

Здоровійте,
браття козаки!
Не хворійте,
сестроньки козачки!
Щастя всім
віднині й навіки,
Вам бажаю
щиро, без підначки…

46.
Дєслівною римою
зміст в словах я утримую,
а душею незримою,
з них свободу кую.
Так живу і так дію ,
і зростає подією,
обростає надією
все те, чим я живу.

48.
Мій козацький народе,
де твоя доля броде?
Чом чужинець панує
на козацькій землі?
Нащо мову колічиш,
чужі долари лічиш,
виростають у скруті
твої діти малі.
Ти забув про свободу,
відцуравсь свого роду,
і забув хто ти є.
Із очей скинь оману,
не впивайся дурманом,
поверни все своє.
Викуй сам собі долю,
поверни собі волю,
своїм дітям свободу
здобудь.
Скільки ти виграв воєн,
пригадай, що ти воїн,
….і мене не забудь…

49.
Провокації
окупації
доки будем
терпіть?
Профанаціям
роду, нації,
люди,
віри не йміть.
Рід не знищений,
геном чищений,
пророста у віки.
Хто зросійшений,
згадай істину,
що ми є КОЗАКИ.

50.

Якщо рід
забува свою мову,
він ніколи
не стане народом.
Бо набрід
що співа
чужомовно,
помилився і річкою
й бродом.
На чужий примандрує
він берег,
там свої будуватиме хати.
Буде хліб засівать
для америк
і кокоси чужі поливати.


51.
Чия мова –
того й воля,
І влада, і сила…
Чия воля,
тому й доля,
І рада. І мила.
Чия влада –
тому жити
І радо і любо.
Та ми, брати.
окупантам
коритись
не будем.
Владу свою
треба мати,
І волю і мову…
Тоді лише
ставатимуть
з нами
до розмови.


52.

Скалічили окупанти нам долю і мову,
Один з одним на суржику ведемо розмову,
По-русскому відзначаєм радощі і горе,
Все юдеям вибачаєм, чужі землі орем..
Навязали окупанти нам свою культуру
І ламають об коліно козацьку натуру.
Та не можуть доламати, гнеться, мов тополя.
Може час вже з шабельками пошукати долю?
Давно пора визволяти діточок із рабства,
Щоб чужинцянм не віддати їх у підараство.
Настає час від панелі жінок вберігати,
Та списами виганяти чужинців із хати.

53.
Вимирають мої Дмитренки,
Заселяють оселі ординці…
Де веселі жили козаки,
Веселяться з похмілля чужинці…
Гине в суржику мова батьків,
І російська лунає гармошка,
Чужеродний ми слухаєм спів,
І своєю підспівуєм «трошки»…
Інородців привозим в зяті,
Невістками чужинки нам стали,
Розтоптали канони святі,
І рабами у гній повростали…



54.
Краще згинуть в бою
Ніж у рабстві зогнить…
Невже долю свою
Не зумієм відбить?
Невже встати з колін
Не судилося нам?
…Хай залишусь один -
Волю я не віддам.

55.
Поки тримає шаблю ще рука,
І ше козацьке серце бється в грудях,
То ворогам не взяти козака,
І буде мила смерть йому на людях.

56.
Не боюся загинути
у нерівнім бою,
Не боюся залишитись
із рою один.
А боюсь не відкинути
чужі пазурі з шиї,
раптом вже
не підніметься
мій народ із колін.

57.
Ржавіє спис мій
У ворожих грудях,
Обломком шаблі
пробиваю лати…
Хоч не таланить
помирать на людях,
та ворогам
живим мене не взяти.

58.

Як люблять торики
казки біблейськії.
Свої ісТОРійки
міжіудейськії.
Та козакам то що
до їхніх торій,
І так все знаємо
про шабесгоїв.

59.

За свободу і волю
Козак зліг в чисті полі.
І схилились тополі,
І заклякли від болю..
Як далеко до хати,
Нікому й поховати,
І не взна рідна мати.
Де могилу шукати.
Бо не буде могили,
Згине там, де убили.

60.
Тікає від старого рима,
раніш
з якою був на ти…
І дух поезії незримий
у інші
відліта світи.
….Затримаюсь на кілька літ
та й відлечу за нею вслід…


травень 2011 року. х. Дмитренки.

Немає коментарів:

Дописати коментар