пʼятниця, 15 лютого 2013 р.

Хотинська битва


Хотинська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Хотинська війна 1620—1621 років — війна султанської Туреччинипроти Польщі, яка завершилася 4-тижневою битвою об'єднаних сил українського козацького і польського шляхетського військ
проти турецько-татарських загарбників під Хотином (звідси її назва) і поразкою турків.

Зміст

  [сховати

[ред.]Передумови війни

Війну почала Туреччина. Після перемоги над польсько-шляхетським військом у Цецорській битві 1620 р. вона почала готуватися до завоюванняРечі Посполитої. Навесні 1621 року султан Осман ІІ зібрав велике військо і рушив до Молдови. Його бойові сили становили близько 100 тис. чол. До турецького війська приєдналася 60-тисячна кримська орда. Ослаблена поразкою під Цецорою Річ Посполита перебувала у політичній ізоляції через ворожі відносини із Московською державоюШвецією та іншими країнами. Вона могла зібрати лише 30-тисячне військо. Потрапивши в скрутне становище, польсько-шляхетський уряд звернувся до українських козаків із закликом взяти участь у війні проти Туреччини, обіцяючи їм розширити права та привілеї. Польський сейм ухвалив козацький реєстр у 20 тис. чол. з платнею 100 тисяч злотих на рік.

[ред.]Причини війни

Основними причинами Хотинської війни стали агресивна зовнішня політикаТуреччини щодо слов'янського світу, безперервні руйнівнi походизапорожців на кримські й турецькі землі, посилення впливу Польщі наМолдовське князівство, яке вважалось васалом Отоманської Порти. Безпосереднім приводом до війни став напад у 1619 р. з території Польщi напівбандицьких загонів так званих лісовчиків на Семигородчину, князь якоїГабор Бетлен був турецьким васалом. Скориставшись цим, султан Осман IIпланував спочатку покарати про-польськи налаштованого молдавського князя Граціана i знову підпорядкувати Молдавію своєму впливу.

[ред.]Цецорська битва

Докладніше: Цецорська битва 1620
Влітку 1620 р. Іскандер паша на чолi 60-тисячного війська почав наступ на Молдавію. Польський уряд ухвалив рішення подати Граціану військову допомогу залучивши до походу значну кількість українських козаків. Алекоронний гетьман Станіслав Жолкевський не надто бажав бачити їх під своїм командуванням i все повторював — «не хочу я з Грицями воювати нехай ідуть до ріллi альбо свинi пасти». Але й козаки не прагнули з ним воювати. Незважаючи на успіхи в Московщинi у козацькій пам'яті він залишався головним винуватцем розгрому повстання Наливайка i катом українського народу. Тому до походу вдалось вислати не більше 1.6 тис.реєстрових козаків у тому числi й сотню Михайла Хмельницького де перебував i його син Богдан. Все військо Жолкевського налічувало приблизно 9 тис. жовнірів.
24 серпня (3 вересня на н.с.) 1620 р. військо Жолкевського переправилося на правий берег Дністра i захопило молдавськi фортецi. Тут до нього приєднався господар Молдавії Граціан з 600-ма своїми однодумцями. Військо союзників зробило стрімкий марш i 2 вересня зайняло позиції поблизу с. Цецори, розташованого на березi Прута за 18 верст від Ясс. 8 — 11 вересня відбулись вирішальнi бої під Цецорою в ходi яких польське військо зазнало поразки. Багато жовнірів i козаків загинуло, серед них i Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числi й Богдан Хмельницький. Відступаючих до Кам`янця-Подільського поляків турки i татари остаточно розгромили 26 вересня біля с. Савки. Сам коронний гетьман Жолкевський загинув, польний гетьман Станіслав Конецпольський, магнати Микола ПотоцькийЯн Тишкевич та іншi були взятi у полон. Головну причину поразки польськi урядовцi вбачали у тому, що Жолкевський не залучив до війни необхідну кількість козаків.
Річ Посполита втратила військо i опинилась безборонною перед грізним противником. Татарськi орди розтеклися по Поділлю i Галичинi, дійшли доЛьвова i Перемишля, грабували населення, руйнували міста i села. На захист України виступила Запорозька Січ. Частина запорожців рушила на Поділля, дійшла до кордонів Молдавії, завдала низку поразок невеликим татарським загонам i захопила Білгород. А 15 тис. козаків вирушили у похід на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських містечок, у тому числiБаксейБодзекЗухарейЗемза. Своїми діями запорожцi витискали татар з українських земель i попереджали можливий наступ. І ми перемогли!!

[ред.]Перегрупування

На початку вересня 1620 року уВаршавi зібрався сейм, який ухвалив план захисту Речі Посполитої від наступу противника. Було вирішено збільшити коронне військо, довести козацький реєстр до 20 тис., виділити для нього 100 тис. злотих, зібравши їх з шляхти. Підготовка до війни велася мляво, шляхта не поспішала платити податок на воєннi потреби. I погляди польських урядовців знову звернулись до українського козацтва. До запорожців на початку зими 1621 року було відправлено Бартоша Обалковського з відповідними пропозиціями, на якi козаки спочатку не дали конкретної відповідi. Але самі почали готуватися до воєнних дій. Заготовляли дерево для чайок, харчi, боєприпаси, потім вийшли з Січi на волость i в панських та королівських маєтках стали брати коней, порох, олово. Велись переговори щодо необхідностi об'єднання перед ворожою загрозою прихильників гетьманаЯцька Бородавки i полковника Сагайдачного. В таких турботах минули для козаків зима i рання весна 1621 р.
Тим часом турецький султан Осман ІІ відмобілізував війська, наказав головному адміралові прикрити Стамбул ескадрою з 40 галер від можливого нападу Чорноморського флоту козаків i у квітнi вирушив у похід на Річ Посполиту. Шлях був довгим i тяжким. Військовi вантажi перевозились в основному морем.
Невдовзi Запорозька Січ почала активні воєннi дії на морi. На початку червня запорозька флотилія показалась напроти гирла Дністра. Турецька ескадра Халіли-пашi потопила 5, захопила 18 козацьких чайок i полонила близько 300 козаків. Для захисту гирла Дунаю султан відправив головного адмірала з ескадрою. Але козаки минули турецький флот, спалили містечкоАхіоль, а потім на 16 чайках пішли до Стамбула. Маючи лише три галери, начальник охорони палацу не наважився на морський бій з козаками i лише з жахом дивився, як ті руйнували найближчі селища. Козаки дошкуляли туркам i в інших місяцях, тримаючи їх у постійній напрузi, змушуючи постійно звертатись до султана по допомогу.
Тим часом Сагайдачний i Бородавка збирали добровольців для участi у воєнних діях. У червнi в урочищi Суха Діброва, що між Білою Церквою iРжишевом, відбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожців у війнi. На неї прибуло понад 40 тис. осіб. У тяжку годину козацькi лідери припинили суперечки i заради майбутнього вирішили подати Польщi максимальну допомогу. Рада ухвалила рішення направити козацьке військо на чолi з гетьманом Бородавкою у Молдавію, а Сагайдачного — у Варшаву на переговори з польським королем. У 20-х числах липня Сагайдачний кілька разів зустрічався з королем i вів з ним переговори стосовно задоволення вимог козаків. Реакція Владислава на них була позитивною.
Поки турецька армія повільно рухалась по західному узбережжю Чорного моря, запорожцi всіляко їй шкодили. У липнi одна частина козаків морем відправилась на Трапезунд, а друга — в район Дунаю, де будувався міст для переправи турецької армії. Проти них Халіла-паша 11 липня відрядив 150 кораблів різного типу. В морському бою запорожцi вийшли переможцями, потім висадились на берег над Прутом i зав'язали бої з ордою Кантеміра мурзи. Дії запорожців у Туреччинi та на Подунайщинi вносили тривогу в серця турків, гальмували просування турецької армії.
Досить активно діяло козацьке військо Бородавки. У липнi — першій половинi серпня невеликi козацькi загони розійшлися по території Молдавії й розгорнули активнi воєннi дії. Вони спалили села в околицях Сорок та інших багатьох міст i навіть розбили особисту охорону господаря. Той мусив тікати за Дунай під захист турецьких військ, а козаки взяли під свій контроль мало не всю країну. Основне козацьке військо трималось купи, готове відбити напади татарської орди чи турок.
У серединi серпня вся турецька армія переправилась через Дунай i рушила в глиб Молдавії. Козацькi загони нав'язували несподіванi бої авангардним частинам турок i таким чином затримували просування всієї армії. Один з них чисельністю 300 осіб при відступi від Сучави наштовхнувся на татарську орду i мусив оборонятись табором. Турецький султан кинув проти нього чи не всi війська. Приблизно 100 козаків пробились до р. Прут i засіли там у великій печерi й кілька днів відбивали всi штурми ворога. Тільки димом турки викурили козаків зi схованки i всіх перебили.
200 козаків переправились через Прут, i, відбиваючись від татарськоїкінноти, заклали оборонний табір i цілий день боронились від противника. Під прикриттям ночi козаки вислизнули з табора, розділились на двi частини i відступили лісом. Але на ранок їх наздогнали ворожi підрозділи й змусили знову стати табором. Тільки під вечір туркам вдалось прорвати оборону захисників, увірватись до табору й захопити 30 зранених i до смертi замучених козаків. Усього ж до рук турок потрапило до 200 полонених з числа передових козацьких загонів i майже всіх їх було страчено. Турецький султан будь-що намагався не допустити з'єднання козацького й польського військ i розгромити їх поодинцi.

[ред.]Хотинська битва

Докладніше: Хотинська битва 1621

Петро Конашевич Сагайдачний
Польське військо під командуванням коронного гетьмана Карла Ходкевичапідійшло до лівого берега Дністра i зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього i діяти спільно. Однак Бородавкапобоювався можливого сепаратного миру поляків з турками i відповів, що дасть згоду, коли польське військо вступить на територію Молдавії. Це означало початок Польщею воєнних дій безпосередньо проти Туреччини. Після цього польському урядовi вже не було куди відступати. До 20 серпня(н.с.) Ходкевич переправився на правий берег Дністра i заклав табір підХотином.
На другий день до польського табору прибув з Варшави Сагайдачний. Його радо зустріли i командування, i простi вояки, як видатного воєначальника, прихильного до Речi Посполитої на відміну від непевного Бородавки. На чолi невеликого козацько-польського загону Сагайдачний негайно вирушив на пошуки козацького війська, щоб прискорити його рух. Вночi він наскочив на турецький табір, під час сутички був поранений у руку татарською стрілою i ледве врятувався. Проблукавши цілу ніч по лісу, він на ранок вийшов до Дністра, переправився на лівий берег i добрався до козацького війська, що стояло під Могилевом.
На козацькій радi Сагайдачний розповів про обіцянки польського короля задовольнити козацькi прохання i тим самим привернув на свій бік частину присутніх. Тут же рада звинуватила Бородавку в невмілому командуваннi, невиправданих втратах людей, нездатностi забезпечити військо всім необхідним i скинула з гетьманства. Бородавку присудили до смертної кари i пізніше стратили. Гетьманом знову було обрано Сагайдачного i він протягом тижня, відбиваючись від татар, вів козаків до польського табору. Першого вересня (н.с.) союзники об'єднались. Наступного дня під Хотин підійшов i турецький султан зi своєю армією.

[ред.]Вирішальний чинник Українського війська


Ю.Брандт. Повернення козаків з походу
Усвідомлюючи загрозу поневолення руського (українського) народу турками, скликана 15-17.VI.1621 р. в урочищі Сухій Діброві (на Черкащині) загальна козацька рада прийняла рішення виступити разом з польсько-шляхетським військом проти турецько-татарської агресії. В той же час козацька рада послала уВаршаву посольство у складі П.Сагайдачного та інших козацьких старшин, щоб підписати угоди про розширення козацьких прав, відновлення вищої православної ієрархії на Русі-Україні тощо. Влітку 1621 р. 40 тисяч козаків на чолі з запорізьким гетьманом Я.Бородавкою рушило в Молдову. Одночасно запорожці почали напади на турецькі і кримські чорноморські прибережні міста. Перейшовши Дністер, козацькі загони протягом серпня 1621 р. вели героїчну боротьбу, стримуючи просування турецького війська до Хотина, поблизу якого був укріплений табір польсько-шляхетського війська. Після скинення з гетьманства Я.Бородавки і обрання гетьманом П.Сагайдачногокозацьке військо (в складі його було 700 донських козаків), відбиваючи безперервні атаки турецького авангарду, 1.ІХ.1621 р. з'єдналося під Хотиномз польсько-шляхетським військом. З 2.ІХ.1621 р. ворог почав штурмувати укріплені табори козацького і польсько-шляхетського військ. В останньому, генеральному штурмі 28.IX.1621, коли турецьким силам вдалося оволодіти польсько-шляхетськими укріпленнями, козацьке військо ударами з флангів розгромило ворога. Побоюючись остаточного знищення своїх військ, султан змушений був припинити воєнні дії і укласти Хотинський мир 1621 р. Головна заслуга в перемозі над турецько-татарськими військами належала українським козакам. Вони своїм безприкладним героїзмом і мужністю врятували польсько-шляхетське військо від розгрому й ліквідували небезпеку турецько-татарського поневолення руського (українського) і польського народів.

[ред.]Міжнародне значення наслідків Хотинської війни

Перемога в Хотинській Війні мала велике міжнародне значення. Вона примусила Туреччину відмовитися від планів завоювання Європи. Розгром під Хотином привів у султанській Туреччині до народного повстання, заколоту яничарів, ослаблення політичної влади (1622 р. Османа ІІ було вбито яничарами) та до посилення визвольної боротьби слов'янських та арабських народів проти турецьких поневолювачів. Як зазначає Петро Сас:
...на полях Хотинської війни вирішувалась не лише доля Речі Посполитої, але й значною мірою і доля християнської цивілізації

[ред.]Джерела

  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000
  • Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста. - К.: Генеза, 1993
  • Сас П. М. Хотинська війна 1621 року / НАН України. Інститут історії України. Видання 2-ге, виправлене і доповнене. – Біла Церква: Видавець Пшонківський О. В., 2012. – 526 с.
  • Чухліб Т. В. Козаки та Яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500 — 1700 рр. — К.,2010

Hotyn_bigХотинська війна — війна Османської імперії проти Польщі. Воєнні дії розпочала Туреччина з метою загарбання польських і українських земель.
Розуміючи, яку небезпеку становить турецько-татарська агресія не лише для польських земель, але і для України та всієї Європи, козаки вирішили прийняти пропозицію Польського сейму про спільну боротьбу проти турків.
15-17 червня 1621 року в урочищі Суха Діброва на Черкащині відбулася козацька рада, що висловилася за негайний виступ козацького війська у похід. Рада прийняла рішення відправити до Польщі делегацію на чолі з Петром Сагайдачним. Доки Сагайдачний добирався до Варшави, поляки вже дізналися, що козацьке військо на чолі з гетьманом Я. Бородавкою виступило з Січі їм на допомогу. Більшість боїв з турками під проводом Я. Бородавки закінчувалися поразками для козаків. Перемоги ж досягалися великими втратами, бо новий гетьман неграмотно та невдало керував військом.
Тому коли П. Сагайдачний повернувся з Польщі, запорожці відразу скинули Я. Бородавку з посади і, не вагаючись, обрали гетьманом надійного в жорстоких боях Петра Конашевича-Сагайдачного. Після усунення з гетьманства Я. Бородавки, налаштованого вороже до поляків, і обрання гетьманом П. Сагай­дачного, українське військо вирушило за Дністер на допомогу польському війську, яке було оточено під Хотином. Петро Сагайдачний зумів зчинити переполох у турецькому війську, раптово атакуючи бусурманів то з одного боку, то з іншого. Це дозволило йому пробитися під стіни Хотина на велику радість поляків, які вже не сподівалися на допомогу. Козаки П. Сагайдачного не тільки відбили атаку бусурманів, а й перешли у впевнений наступ. Переслідуючи ворога, запорожці завзято громили турецькі укріплення і навіть вдерлися у султанський загін. Унаслідок бойових дій, що тривали понад місяць, турки втратили близько 80000 воїнів. Султан зрозумів, що нічого не вдіє з козаками і продовжувати війну безглуздо, тому був змушений піти на укладення мирного договору з Польщею, що й було зроблено 9 жовтня 1621 року.
У польсько-турецькій війні запорозькі козаки виступили як справжні герої. Під час боїв вони забували про національні відмінності, різницю у вірі і скрізь виручали з лиха поляків. Успіх битви під Хотином цілком забезпечили козаки. Ця перемога врятувала Польщу від ганьби з боку турків.
У Хотинській битві турки не досягли своєї мети — захоплення польських і українських земель. Крім цього, завдяки героїчній боротьбі і мужності українських козаків було розвіяно міф про непереможність турецької армії, небезпеку поневолення народів.
http://www.shevkyivlib.org.ua/diznaysya/storinkamy-istorii/88-storinkamy-istorii-hotinska-bitva.html



Хотинська битва 1621

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Хотинська битва 1621
Польсько-турецька війна (1620—1621)
Jan Karol Chodkiewicz in Chocim 1621.jpg

Ян Кароль Ходкевич під Хотином 1621
Дата:2 вересня-9 жовтня 1621 р.
Місце:Хотин
Результат:Перемога коаліції
Сторони
Herb Rzeczpospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg Річ Посполита
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Військо Запорозьке
Osmanli-nisani.svg Османська імперія
Gerae-tamga.png Кримське ханство
Coat of arms of Moldavia.svg Молдавське князівство
Командувачі
Alex K Petro Sahaidachnyi.svg Петро СагайдачнийГетьман Козаків запорізьких
POL COA Chodkiewicz.svg Ян Кароль Ходкевич† Великий гетьман литовський,
Herb Lubomirski.PNG Станіслав Любомирський,
Осман II
Огрілі Хусейн Паша Великий Візир †
Ділавер Паша МесопотаміїВеликий Візир з 22.09.1621
Джігамбет-Гірай (Джанібек)кримський Хан
Кан-Темир Хан Буджаку
Каракаш Паша Буди †
Хусейн Пашa Сілістра
Мустафа Паша Багдаду,
Дефдердарем Паша Баку,
Алі Паша †
Паша Карачісару †
Александр IV Ильяш - Молдавський господар
Військові сили
72 510 (47 000 козаків)
  • Гусари (польська кінота) - 7850
  • Райтарі (німецька кінота) - 2110
  • Козаки - 7200
  • Піхота польська - 7700
  • Піхота німецька - 6450
  • Лісовчики - 1200
  • Козаки запорізькi - 41 520
460 000

Осман II -- 250 000
Джігамбет-Гірай (Джанібек)-- 130 000
Кан-Темир Хан Буджаку -- 80 000
Каракаш Паша Буди † -- 4000
Втрати
14 50080000

Хотинська битва 1621

Хотинська битва 1621
Хотинська битва 1621— битва між військамиРечі Посполитої таОсманської імперії біля міста ХотинПівнічна Бессарабія. ЧастинаХотинської війни 1620-1621 рр.. Завершилася перемогою об'єднаних сил Речі Посполитої та українського козацтва. Величезний вклад у знищення турецької
армії під Хотином зробили запорізькі козаки на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. В результаті поразки під Хотином турецькийсултан Осман II був змушений припинити війну.

Зміст

  [сховати

[ред.]Передумови битви

Після розгрому польських військ під Цецорою 1620 (див.Цецорська битва 1620) і татарського нападу наПоділля султан Осман II уклав план завоювання України,Польщі, а згодом і Центральної Європи. 250-тисячній турецькій та 210-тисячній татарській армії протистояло лише 87-тисячне польське військо. Деякі джерела вказують кількість турецько-татарських військ - 300-700 тис. Щоб знайти собі союзника, польський уряд звернувся до українських козаків по допомогу, обіцяючи різні права і привілеї.
Султан зібрав військо своїх підлеглих з трьох частин світу.
Козацька Рада 17 червня 1621 року в урочищі Суха Діброва[1] ухвалила взяти участь у боротьбі проти Туреччини і вислала уВаршаву делегацію на чолі з гетьманомПетром Конашевичем, щоб за свою участь, у протитурецькій боротьбі забезпечити деякі привілеї для козацтва та права дляПравославної Церкви в Україні.
1617 гетьман коронний Станіслав Жолкевський підписав з османами Бушівський мирний договір, за яким молдавсько-валаські землі, а також обороний замок Хотин переходив під владу османів. Прикордоні замки Караул (Рашків) та Бершадь повині були бути зруйновані. Місцева шляхта була не задоволена таким рішенням.
Цецорська битва 1620. В наслідок нерівних сил (зі сторони Жолкевсько 8 000, а турецько-татарських військ - 100 000) битва закінчилась поразкою та смертю самого Станіслава Жолкевського, а османи здобули легку перемогу. Гетьман Жолкевський говорив, що "Війна з османами - це не іграшка" і не хотів йти під Цецору,але король дав наказ взяти участь в битві під Цецорою, обіцяючи надати допомогу, (теж саме обіцīяв і Гратіані). В битву втягнув Жолкевського молдавський господар - Каспар Гратіані та подав відомості про сили противника, не більше як 10 000.Взявши "язика" та дізнавшись про дійсну кількість татарсько-турецького війська Гетьман Жолкевський, прийняв рішення відступати через переправу на Дністрі та перейти Дністер під Могилевом-Подільським на власну територію.Відступ проходив табором (оточеним чотирма рядами возів), тому татарські війська не нападали. Напали вони на козацько-польське військо вночі під час переправи в брід. Багато подільсько-руської шляхти загинуло при переправі (староста зем. под. - Олександр Валентин та його син Войцех Калиновський) або потрапили в полон (пол. гетьман - Станіслав Конєцпольський, син Іван та племіник Лукаш гетьмана Жолкевського, князь Самійло Корецькийбрацлавськийвоєвода - Микола Потоцький, галицький воєвода - Микола Струс, подільський воєвода - Мартин Казановський, віницький староста -Олександр БалабанБогдан Хмельницький та ін.).
Польське королівство було не готове до війни. В битві під Могилевом-Подільським поліг досвідчений 73 річний гетьман Станіслав Жолкевський, польський гетьман Станіслав Конєцпольський перебував на той час в турецькому полоні, тому очолити війська мусив 72 річний великий гетьман литовський Ян Кароль Ходкевич. Польський король звернувся про допомогу до всіх монархів Європи, але допомоги не отримав. Підтримка була надана тільки з боку запорізького козацтва (40 000). На передодні битви провіант та порох, який везли з Кам'янця, захопили османи і відрізали можливість поступу провіанту з Кам'янця. В військовому таборі не вистачало провіанту, його кожної ночі добували козаки. На момент підписання договору залишилася тільки бочка пороху. З турецької сторони військо очолили 10 Пашів, Великий Візир, татарський хан Джанібек та Кантемір Мірза.
Королевич Владислав захворів напередодні битви і участі в ній не приймав.
Всі жителі, побачивши війська, які йшли в Хотин, покинули місто.

[ред.]Військові сили

  • Гусари (польська кінота) - 7850
  • Райтарі ( німецька кінота) - 2110
  • Козаки - 7200
  • Піхота польська - 7700
  • Піхота німецька - 6450
  • Лісовчики - 1200
  • Козаки запорізькi - 40 000

[ред.]Хід битви

Хід битви за Камянецькою хронікою Аксентія, учасника подій, який володів також і турецькою мовою, і тому був часто як перекладач.
13 липня Ян Кароль Ходкевич, прийшов з військом в табір під Оринином.
20 липня Ян Кароль Ходкевич з 30 000 військом пройшов біля Кам'янця і став табором на Дністрі навпроти фортеці.
23 серпня королевич Владислав прибув з військом до Кам'янця, разом з ним були 4 000 жовнірів і 8 000 німців. Розмістив свій табір під Довжком. Наступного дня він пішов і став табором біля Хотина.
25 серпня в табір під Хотином прибуло 45 000 козаків з Яцьком Бородавкою. Вони за півтора тижня пройшли Молдавію. В боях вони вбили Хусейн ПашуСілістра пострілом в лице, в одній з битв був легко поранений в плече Сагайдачний. В одній сутичці передовий 4000 загін козаків був оточений турками і розбитий. У чому пізніше козаки звинуватили гетьмана Бородавку, що й стало причиною його страти.
26 серпня повінню був зруйнований міст через Дністер і на його відновлення потрібно було 5 днів. Тоді все військо переправилось на інший берег під Хотинський замок.
1 вересня прибув Осман II султан, син султана Ахмеда з військом 250 000 (250 по 1000) і 250 гарматами, він розташувалися за чверть милі від польського табору, тому з одного табору в інший було добре видно. З тих гармат 14 було важких, на перевезення яких потрібно було по 30 пар волів, для інших по 9-10 пар волів і для легких гарман - по 4 пари. Як тільки вони стали табором, відразу почали обстріл. Проти них вийшло кілька ескадронів. Втрати з обох сторін були незначні.
2 вересня прибув татарський хан з 130 000 військом. Він став табором за турецьким табором. Кантемир мурза з 80 000 військом татар переправився через Дністер і став табором на Кам'янецькому шляху, щоб відрізати поступ провіанту з Кам'янця. В цей час якраз везли порох королевичу, який вони захопили.
Кантемир мурза з 50 000 пішов на Замостя і Люблін грабувати і повернувся звідти з багатою здобиччю. Міщани Кам'янця, зібравшись, зробили на частину татар вилазку і відбили полонених та забрали награбоване. Татари відімстили тим, що поруйнували гарно збудовану церкву св. Георга в Кам'янці, а також дах церкви Св. Хреста.
4 вересня турки підійшли з гарматами і цілий день атакували козаків. Ввечері козаки зробили вилазку, татари почали втікати, козаки гнали їх до самого табору. Поляки не змогли дати підкріплення, козаки захопили 7 гармат, та не змогли їх забрати, бо вони були приковані до дубів та одна до одної. Козаки повернулись з сокирами і, порубавши колеса, відтягли гармати у свій табір.
Два наступних дні не відбувалося нічого, бо турецький султан Осман був лютий - йому обіцяли за день розбити противника. В шаленстві він наказав стратити одного пашу, скинути яничарського агу і закувати молдавського господаря Олександра.
7 вересня турки атакували козаків та після обіду напали на гайдуків і польських піхотинців. На чолі турків був багдадський паша - Мустафа. Того ж дня о 23 год. 15 000 військо пішло в наступ до воріт польського табору, де був польний гетьман. Коронний гетьман Ян Кароль Ходкевич, побачивши противника, сам кинувся на зустріч турецьким військам. Але ескадрони каштеляна Потоцького, Прокопа Сенявського та коронного гетьмана не допустили, щоб він вступав в бій. Потоцький в ході бою отримав удар списом і через 5 днів помер. Турки кинулись тікати і їх гнали до табору. Втрати турків в цьому бою були 1200. З польської сторони вбито 2 офіцери і забрано коругви коронного гетьмана. Турки цілу ніч ходили з смолоскипами, збираючи тіла знатних турків, а інших залишили на полі.
11 вересня відбувся великий бій в основному з козаками, а також піхотинцями та жовнірами. Того ж дня Бородавку скинули з гетьманства і обрали Сагайдачного, якому віддали Бородавку, через 2 тижні він наказав його стратити.
12 вересня від турків прибув посол Констянтин, син Баптиста, який просив прислати посла до султана.
13 вересня до турків послали посла Зелінського і відпустили турецького посла.
15 вересня прибув улюбленець султана паша Буди Карахаш з 4000 військом. Султан подарував йому кафтан і дозволив паші здійснити напад, надавши для цього 27 000 турків. Паша поклявся йому взяти противника того ж дня. В обід сили паші були під валами, а інші - з гарматами - з усіх боків вдарили на козацький табір. Також вони вдарили з тилу на німців на чолі з Ваєром, німецькі вояки навели відразу в своїх рядах порядок і погнали їх. Карахаш паша був підстрелений німцем у ногу і впав з конем. Йому було подано іншого коня, але паша не встиг на нього сісти - німець вистрілом в груди вбив його. Турки відступили в ліс. Втрати турків в цей день склали 2800. Султан був дуже засмучений, бо на цього пашу він покладав всі надії.
22 вересня був скинутий султаном з посади Великий Візир, на його місце він поставив месопотамського пашу. Того ж дня козаки напали на турецькі намети, колишній Великий Візир Хусейн паша, втікаючи від козаків, сховався в лісі і на другий день його найшли мертвого під деревом. Вмер паша від страху (за щоденником Якоба Собєського).
22 вересня гетьман наказав 1200 козакам і 300 гайдукам переправитись через Дністер та здобути 2000 турецьку залогу, яка охороняла турецький нещодавно відбудований міст. Козаки перебили турків, які тоді спали і вбили Алі пашу й пашу Карахісару. Залишили в живих тільки чорного арапа якого віддали королевичу.
23 вересня турки цілий день з гарматами атакували козаків, наступали на польський табір.
24 вересня пішов з життя коронний гетьман. Але турки про це не знали. Того ж дня турки з великих гармат били без перестанку по козаках та лісовичках.
26 вересня турки переправили через Дністер 18 гармат та поставили їх навпроти польового табору. Почали обстрілювати з ранку до вечора по козаках та лісовичках.
27 вересня султан наказав переправити через Дністер 40 гармат і чотири паші з військами. За наказом султана військо великими силами пішло на козаків. Сам султан сидів за Хотином на пагорбі Городище і звідти спостерігав за ходом атак. Одне ядро влучило в намет паші, після чого турки взяли волів, щоб забрати гармати, та ганебно забралися з поля бою. Султан того дня кинув величезні сили в бій проти козаків, їх було атаковано 9 разів, польське військо — тричі. В той день полягло дуже багато турецького війська.
Аксентій, учасник битви та кам'янецький літописець, підводить підсумок, що битва була виграна завдяки мужності козаків, які були на стороні королевича, тому що вони кожний день робили вилазки проти ворога, якби не козаки, то хто його знає, щоб сталося з польським військом. Турки знали, що козаки дуже сильні і тому кидали основні свої сили проти них, вони говорили, що коли справляться з козаками, то з польським військом справитися набагато буде легше. Не було такої ночі, щоб козаки не нападали на турецький табір і приходили звідти з великою здобиччю.
29 вересня до турецького табору направили послів, вони вирушили разом з послами турецькими, які прибули два дні тому. Головою посольства бувЯкоб Собеський, його супроводжували 200 багато вбраних вершників, князі і шляхта були пишно вдягнені, а коням накинули тигрові та леопардові шкури. Зустріч послів відбулась біля турецького табору. Вершники польські, передавши послів, повернулись. Того самого дня султан послав 500 яничарів та 8 гармат на Панівський замок, який зумів оборонитися.

[ред.]Наслідки битви


Хотинська битва 1621

Пам'ятник Сагайдачному біля Хотинської фортеці
Внаслідок битви турецькі втрати становили близько 80 тис. чоловік. 29 вересня між командуванням польсько-козацьких і турецько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди 8 жовтня 1621 року. За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв'язків.
Хотинська війна показала малу придатність кінноти у позиційних війнах. Загинули майже всі коні. Польська гусарія не мала впливу на хід бойових дій під Хотином. Вирішальну роль у битві мала піхота та артилерія.
Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Туреччину відмовитись від планів завоювання Європи. Розгром турецького війська під Хотином привів до внутрішнього політичного послаблення султанської влади (повсталі яничари вбили у 1622 р. Османа II), а також посилення боротьби слов'янських та арабських народів проти турецького поневолення.
На честь Хотинської битви Папа Григорій XV та Папа Урбан VIII за мужність війська присвятили день пам'яті - 10 жовтня і католицька церква до кінця 19 ст. відправляла в цей день спеціальну службу.

[ред.]Битва в художній літературі

Битву під Хотином змальовано в численних творах художньої літератури.
  • Пісні про героїв цієї битви співав український народ,
  • польські поети складали поеми:
    • Бартоломій Зиморович "Памятки війни турецької в 1621", Краків 1623
    • Петро Напольський "Кривавий Марс народу сарматського"
    • Самійло Твардовський "Владислав, король польський"
    • Ігнацій Красінський "Війна Хотинська"
    • Вацлав Потоцький "Війна Хотинська"
  • хорватський поет Іван Гундулич відобразив її у поемі «Осман».
  • український письменник Осип Маковей — повість «Ярошенко».
  • Про ці події згадувала Зінаїда Тулуб в історичному романі «Людолови».
  • Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, зазнавши поразку під Хотином, стала хилитися із зеніту своєї величі й слави.

[ред.]Битва в мистецтві



Повна роздільність ‎(575 × 1059 пікселів, розмір файлу: 170 КБ, MIME-тип: image/jpeg)

[ред.]Опис файлу

НазваПетро Конашевич в таборі під Хотином 1621
ОписПетро Конашевич в таборі під Хотином 1621
Джерелотут
Час створення1857
Автор зображенняМ. Чайковський


Файл:Battle of Chocim 1621.PNG


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Battle_of_Chocim_1621.PNG ‎(759 × 427 пікселів, розмір файлу: 611 КБ, MIME-тип: image/png)
Wikimedia Commons logoВідомості про цей файл містяться на ВікіСховищі, централізованому сховищі вільно розповсюджуваних зображень та мультимедіа для використання у проектах Фонду Вікімедіа.

[ред.]Опис файлу

Митець
Опис
English: Battle of Khotyn, 1621
Polski: Bitwa pod Chocimiem, 1621
Час створення
СереднійПолотно, олія
Розміри66 × 117 cm
Написиsygn. p.d.: Józef Brandt
Джерело/ФотографAgra Art Warsaw

Файл:Chocim treaty.JPG


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Chocim_treaty.JPG ‎(642 × 577 пікселів, розмір файлу: 78 КБ, MIME-тип: image/jpeg)
Wikimedia Commons logoВідомості про цей файл містяться на ВікіСховищі, централізованому сховищі вільно розповсюджуваних зображень та мультимедіа для використання у проектах Фонду Вікімедіа.

[ред.]Опис файлу

Опис"Peace Talks at Chocim, 1621"
Час створення
Джерело[1]
Автор

Файл:Chodkiewicz wife2.JPG


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Повна роздільність ‎(866 × 591 пікселів, розмір файлу: 58 КБ, MIME-тип: image/jpeg)
Wikimedia Commons logoВідомості про цей файл містяться на ВікіСховищі, централізованому сховищі вільно розповсюджуваних зображень та мультимедіа для використання у проектах Фонду Вікімедіа.

[ред.]Опис файлу

Опис"Chodkiewicz Saying Goodbye to His Wife Before Chocim"
Час створення
Джерело[1]
Автор

Файл:Chodkiewicz death.JPG


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Повна роздільність ‎(828 × 561 пікселів, розмір файлу: 51 КБ, MIME-тип: image/jpeg)
Wikimedia Commons logoВідомості про цей файл містяться на ВікіСховищі, централізованому сховищі вільно розповсюджуваних зображень та мультимедіа для використання у проектах Фонду Вікімедіа.

[ред.]Опис файлу

Митець
Заголовок
English: The Death of Chodkiewicz in his camp at Khotyn.
Polski: Śmierć Chodkiewicza w obozie pod Chocimiem.
Час створення
СереднійПолотно, олія
Kozłówka Palace
Kozłówka
Джерело/Фотографchodkiewicz_death.JPG

Файл:Rubens Prince Władysław Vasa.jpg


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Повна роздільність ‎(483 × 680 пікселів, розмір файлу: 139 КБ, MIME-тип: image/jpeg)
Wikimedia Commons logoВідомості про цей файл містяться на ВікіСховищі, централізованому сховищі вільно розповсюджуваних зображень та мультимедіа для використання у проектах Фонду Вікімедіа.

[ред.]Опис файлу

Митець
ЗаголовокEquestrian portrait of Crown Prince Władysław Vasa with the Battle of Khotyn in the background.
Час створенняcirca 
СереднійПолотно, олія
Розміри262 × 188.5 cm
Нотатки
English: Deposit of the Metropolitan Museum of Art in New York.
Джерело/Фотографwww.royaltyguide.nl

Файл:Portret Stanisława Lubomirskiego.jpg


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Повна роздільність ‎(800 × 1300 пікселів, розмір файлу: 606 КБ, MIME-тип: image/jpeg)
Wikimedia Commons logoВідомості про цей файл містяться на ВікіСховищі, централізованому сховищі вільно розповсюджуваних зображень та мультимедіа для використання у проектах Фонду Вікімедіа.

[ред.]Опис файлу

МитецьAnonymous (Польща)
Опис
English: Portrait of Stanisław Lubomirski in the camp near Khotyn in 1621.
Polski: Portret Stanisława Lubomirskiego w obozie pod Chocimiem w 1621 r.
Час створення1647-1649
СереднійПолотно, олія
Розміри292 × 176 cm
Інвентарний номерWil.1565
Нотатки
English: From the gallery of the Nowy Wiśnicz Castle.
Джерело/ФотографMarek Rostworowski (1983). Polaków portret własny. Arkady. ISBN 83-21331-55-6

Файл:Apoteoza Zygmunta III.jpg

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Повна роздільність ‎(996 × 745 пікселів, розмір файлу: 498 КБ, MIME-тип: image/jpeg)
Wikimedia Commons logoВідомості про цей файл містяться на ВікіСховищі, централізованому сховищі вільно розповсюджуваних зображень та мультимедіа для використання у проектах Фонду Вікімедіа.

[ред.]Опис файлу

МитецьCharles Audran
Заголовок
English: Apotheosis of King Sigismund III of Poland after victory at Khotyn (1621).
Polski: Apoteoza króla Zygmunta III Wazy po bitwie pod Chocimiem (1621).
Час створення
Середнійetching
Варшава
Джерело/Фотографwww.wilanow-palac.art.pl
Ліцензія
(Повторне використання цього файлу)
Copyright expired, PD-Art





[ред.]

[ред.]Щоденники Хотинської війни 1621

  • Щоденник Прокопа Збігневського, вид. 1621
  • Ян Остророг "Війна волоська...", вид. 1622. Був перекладений Самійлом Величком і доповнений козацьким літописом, виданий 1848 в Києві, Т. 1, в додатках
  • Щоденник Якоба Собеського
  • Польного гетьмана Станіслава Любомирського
  • в музеї Чарторийського в Кракові знаходилося 4 щоденики Хотинської війни

[ред.]

[ред.]Література

Хотинська битва
 15.9.2010
У 1620-1621 рр. Туреччина починає сухопутні завойовницькі походи проти Польщі. У вересні 1620 р. турецьке військо висаджується на чорноморському узбережжі на кочів'я Буджацької орди з наміром рушити по Молдавському(Покутському) шляху в Західну Європу. У складі турецько-татарського війська було близько 100 тисяч чоловік. Похід очолив турецький полководець Іскандер-паша. Назустріч турецько-татарському війську вирушило польське військо чисельністю вісім тисяч чоловік під командуванням коронного гетьмана С. Жолкевського. Підійшовши до Ясс, він сподівався на допомогу молдавського господаря Граціана, але останній не виступив проти турок. У складі польського війська діяв невеликий загін реєстрових козаків, серед яких був Богдан Хмельницький зі своїм батьком Михайлом Хмельницьким.
Війська зустрілись біля молдавського села Цецори 20 вересня 1620 р. і розпочали битву. Без вагомих причин у польському війську виникла паніка, воно почало відступати під захистом табору з возів. Через відсутність чіткого керування рухомим табором польське військо в районі Могилева-Подільського допустило його розрив, у який увірвалась татарська кіннота. Військо С. Жолкевського було повністю розгромлено. Батько Б. Хмельницького загинув, а він сам потрапив у турецький полон, з якого через два роки його викупили.
Турецько-татарське військо після своєї перемоги спустошило Поділля та Західну Україну.
У відповідь на турецьку агресію запорізькі козаки проводять серію морських походів. Взимку 1620-1621 рр. вони напали на Білгород-Дністровський і Кілію й визволили три тисячі невільників, що потрапили в полон під Цецорою. У травні 1621 р. козаки в бою з галерами під Трапезундом розбили турок. У першій половині липня 1621 р. 150 чайок та 18 інших човнів розбили турецький флот на Чорному морі, спалили в Стамбулі вежу замка Єдикуле, де сидів колись в темниці князь Самійло Корецький, спустошили узбережжя під Галатою.
Після перемоги над польсько-шляхетським військом турецький уряд почав готуватися до нового походу. Навесні 1621 р. султан Осман II зібрав 400-тисячне військо і вирушив до Молдавії. Польському уряду вдалося зібрати тільки 32 тисячі. Потрапивши в скрутне становище, він звернувся до запорізьких козаків з закликом взяти участь у війні проти Туреччини, обіцяючи їм розширити права й привілеї. Усвідомлюючи загрозу поневолення українського народу турками, запорізькі козаки 15-17 червня 1621 р. на Раді в урочищі Суха Діброва (на Черкащині) прийняли рішення виступити разом з польсько-шляхетським військом проти турецько-татарських поневолювачів. Рада також послала посольство до Варшави у складі П. Сагайдачного та інших військових старшин, щоб підписати угоду про розширення козацьких прав, відновлення вищої православної ієрархії на Україні та ін.
Улітку 1621 р. 40 тисяч козаків на чолі з запорізьким гетьманом Я. Бородавкою рушили в Молдавію. Одночасно в серпні 1621 р. запорожці вирушили в морський похід і поруйнували турецькі та кримські узбережні міста. Протягом серпня Я. Бородавка, переправившись через Дністер, стримував просування турецьких військ у напрямку Хотина, поблизу якого розташовувався укріплений табір польських військ. В останніх числах серпня запорожці вирушили під Хотин для з'єднання з польським військом. Татарські орди на чолі з кримським ханом Джанібек-Гіреєм прагнули перешкодити цьому з'єднанню. Тому просування козацького війська під Хотин відбувалось з боєм під захистом рухомого табору з возів. З'єднання козацького війська з польським відбулося 1 вересня. А наступного дня турки розпочали штурм ще не укріплених козацьких позицій. Але надії султана на розгром ще не підготовленого до оборони козацького війська були марними. Протягом наступних днів турецький султан кидав кращі свої сили, зокрема особисту гвардію — яничар, на бойові порядки запорожців, але успіху не мав. Запорізькі козаки відповідали нищівними контратаками. Султан розумів, що поки він не розіб'є козацьке військо, перемога не буде досягнута. Він також хотів помститись козакам за їх переможні битви над турецьким флотом. Після кожної невдалої атаки він лютував, знімав з посад та страчував своїх людей. По козацькому війську невпинно вівся вогонь майже з усієї турецької артилерії. Кульмінацією битви було 4 вересня 1621 р. В цей день султан провів три масові штурми польсько-козацького табору, в яких взяли участь близько ста тисяч турецьких воїнів. Перший штурм тривав протягом п'яти годин і був спрямований на козацьке військо. Потім був проведений другий двохгодинний загальний (на козацькі і польські позиції) штурм. І, нарешті, третій штурм був знову спрямований на козацькі позиції. Перед третім штурмом того ж дня султан, як і завжди, діючи виключно вишуканими погрозами, кричав навздогін своїм військам: «Ні пити, ні їсти не дам, поки не приведете мені того сивого пса Сагайдачного». Турки пішли на штурм козацьких позицій під захистом тварин, женучи перед собою верблюдів, мулів та худобу. Але козаки, маючи досвід у використанні худоби під час бойових дій, вийшли з укріплень і сильними гучними окриками наполохали тварин і примусили повернути їх назад. Змішавшись з турецьким військом, тварини порушили його бойові порядки, виникла паніка, турки почали тікати. Козаки, переслідуючи ворога, увірвалися в турецький табір. П. Сагайдачний попросив головнокомандуючого Я. Ходкевича підтримати успіх козаків наступом польської кавалерії і розгромити турецьке військо. Але Я. Ходкевич проявив велику обережність і прибічність до оборонної тактики. Посилаючись на наближення темряви, він не наважився кинути польське військо на допомогу козакам. Була втрачена чудова можливість покінчити з Османом II. Козацьке військо, не отримавши очікуваної підмоги, вимушене було відступити до своїх позицій. Вторгнення запорожців до турецького табору викликало велику паніку у ворога. Сам султан, що недавно вважав себе наймогутнішим у світі, на власні очі побачив нетривкість свого становища. За свідченням перебіжчиків, султан плакав тієї ночі з тяжкої долі своєї. Турецька сторона понесла великі людські втрати, а також в артилерії та іншій зброї, яку вивезли козаки з табору. Табір Османа був настільки порушений, залитий кров'ю та заповнений забитими, що він прийняв рішення поміняти його місце.
Ніхто з сучасників тих подій не міг стримати свого захоплення на адресу козаків. «Дивна то і несказанна мужність. Які ж серця і силу дав пан бог тим людям у боротьбі проти ворогів усього християнства»,— писав один з учасників боїв під Хотином. 6 вересня в турецькому таборі стало відомо, що великий загін запорожців потопив у Чорному морі 20 турецьких суден з гарматами і напав на Царград. Турецьке військо поновило бойові дії 7 вересня. Вони почалися з гарматного обстрілу козацьких позицій. По запорожцях било 150 гармат. Атаку почала турецька кіннота з жахливим криком, потім пішли яничари. Протягом п'яти годин на козацький табір було проведено чотири атаки, але козаки не тільки вистояли, а й переходили в контратаки, завдаючи великих втрат ворогу. В другій половині дня, побачивши марність штурму козацьких позицій, Осман II спрямував удар на польський табір, супроводжуючи атаку артилерійським обстрілом. Була здобута частина польських шанців, але наступала темрява, і турецьке військо їх залишило. Наступного дня, 8 вересня, з гетьманства був скинутий Я. Бородавка і страчений, а на його місце козаки обрали П.Сагайдачного. Причина цієї події до цього часу невідома. Але трапилось щось дуже значне, бо у запорожців не прийнято було міняти керівників у відповідальні моменти, зокрема, під час бойових дій. Після лютого обстрілу козацького табору з гармат турки 11 вересня розпочали «великий третій штурм» козацьких позицій, але успіху не мали.
14 вересня до турецького табору прибув зі своїм загоном (десять тисяч вершників) легендарний серед татар своєю хоробрістю та військовою талановитістю Каракаш-паша. Його поява викликала піднесений настрій і надію у турецького війська. Султан так зрадів, що, порушуючи звичай, сам виїхав зустрічати Каракаша, який пообіцяв Осману II одним штурмом змести поляків і козаків. Наступного дня, 15 вересня, Каракаш очолив штурм. Султан і турецьке військо вірили в перемогу. Але за годину Каракаш був мертвий,і турки припинили атаку. Вони втратили ініціативу і перейшли до оборони. Козаками активно проводилися нічні атаки турецького табору. 24 вересня помер Я. Ходкевич, який тяжко хворів. Сподіваючись, що ця смерть негативно вплинула на моральний стан польсько-козацького війська, султан знову повірив у можливість перемоги. 25 вересня турки розпочали «п'ятий великий штурм», але успіху він не мав. 28 вересня шаленим гарматним обстрілом розпочався останній «шостий великий штурм». Султан кинув в бій все, що у нього було. «Те, що повинно було статися,— кричав Осман,— станеться сьогодні! Або ви розіб'єте нашого ворога, або всі до одного загинете». Протягом дня було проведено дев'ять атак. Але турки йшли до бою вже не з власної волі. Позаду йшли сотники й десяцькі з оголеними шаблями і гнали військо вперед. Осман спостерігав за боєм з високого пагорба. Надвечір турецьке військо було відігнане у свій табір. За свідченням самих же турків, втрати цього дня були найбільші за весь час бойових дій. Називаються цифри від трьох до 20 тисяч, при цьому, як зазначають джерела, найбільших втрат ворог зазнав від козацького війська. Наступного дня, 29 вересня, між командуванням польсько-козацьких військ і командуванням турецько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди 8 жовтня 1621 р. За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв'язків.
Хотинська війна показала малу придатність кінноти у позиційних боях. Загинули майже всі коні. Польська гусарія не мала впливу на хід бойових дій під Хотином. Вирішальну роль у битві мала піхота та артилерія. Оскільки у польському війську піхота вважалась другорядним родом війська і кількісний склад її у Я. Ходкевича був невеликий (на кожні десять вершників — один піхотинець), то весь тягар Хотинської битви був покладений на запорожців, які були неперевершеними піхотинцями.
Активна оборона в сполученні з рішучим контрнаступом — головна причина успіхів козацького війська. Після Хотинської битви слава про запорізьких козаків ще більше рознеслася по всій Європі.
Перемога в Хотинській битві належить козакам. Вони своїм безприкладним героїзмом і мужністю врятували від розгрому польсько-шляхетське військо і ліквідували небезпечність турецько-татарського поневолення українського і польського народів. Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Адже ця битва примусила Туреччину відмовитись від планів завоювання Європи. Розгром турецького війська під Хотином привів до внутрішнього політичного послаблення султанської влади (повсталі яничари вбили у 1622 р. Османа II), а також посилення визвольної боротьби слов'янських та арабських народів проти турецького поневолення.

Джерело: Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І.С., "Як козаки воювали", 1990


  • Чухліб Т.В. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500 - 1700 рр. - К.,2010
  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
  • Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста. - К.: Генеза, 1993.
  • Чухліб Т. В. Козаки та Яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500 — 1700 рр. — К.,2010.
  • Радослав СікораЗ історії польських крилатих гусарів. Київ: Дух і літера, 2012. ISBN: 978-966-378-260-7. Інформація про книгу в інтернет-магазині українського видавця.

[ред.]Джерела

[ред.]Посилання


https://www.youtube.com/watch?v=IXLJyCAOZrI


Изображение

Год издания: 2011
Автор: Пётр Сас (Украина), Генуте Киркене (Литва)
Издательство: Балтія-Друк 
Язык: украинский
Формат: 240х280 мм
Переплёт: твёрдый
Бумага: мелованная
Количество страниц: 216
Иллюстрации: есть в большом количестве
Тираж: ?
ISBN: 978-966-8137-83-9

Ориентировочная цена: 350 грн.

Скачать книгу (238 MB)

От издателя:
«Балтія-Друк» продолжает серию изданий, посвящённых отдельным периодам истории Украины. Первым в этой серии стало издание «Україна: литовська доба 1320-1569», в котором освещались исторические события, начиная с 1-ой четверти 14 века. К 600-летию Грюнвальдской битвы в 2010 году вышла книга «Грюнвальдська битва – битва народів». К 15-й годовщине своей издательской деятельности «Балтія-Друк» подготовило новое издание. Книга «Хотинська битва 1621 - битва за Центральну Європу»приурочена к празднованию 390-й годовщине победы в Хотинской битве 1621 года. 

Издание посвящено Хотинской войне 1621 года между Османской империей и Речью Посполитой – гигантскому по меркам того времени военному конфликту, в котором приняли участие сотни тысяч воинов. 

  • Проведён сравнительный анализ военного потенциала воюющих сторон, исследовано поле Хотинской битвы и ход боёв под Хотином.
  • Реконструировано поле битвы с использованием современных IT-технологий.
  • Богатый иллюстративный материал освещает живой авторский рассказ. 
  • К каждому разделу книги прилагается фотоальбом с современными фотографиями памятников архитектуры из Украины, Турции, Белоруссии, Литвы и Польши, которые имели отношение к описанным событиям или были связаны с историческими личностями:
  • замки и крепости;
  • дворцы и монастыри;
  • костёлы, мечети и церкви;
  • ратуши, памятники, усыпальницы.

Впервые в Украине публикуются:
  • страницы военных дневников участников Хотинской битвы;
  • редкие миниатюры и гравюры из изданий 17-18 веков;
  • экспонаты из фондов музейных собраний Турции, Польши, Литвы - пушки и ружья, сабли и ятаганы, карты и знамена.


Примеры страничек:

Прикрепленное изображение: hot-1.jpg Прикрепленное изображение: hot-2.jpg Прикрепленное изображение: hot-3.jpg Прикрепленное изображение: hot-4.jpg Прикрепленное изображение: hot-5.jpg

Содержание:

Цитата
Передмова

Частина перша. Війна.

Розділ 1. Цецорська битва 1620 року.

Розділ 2. Армії противників у Хотинскій війні.

Розділ 3. Війна на Чорному морі проти турків 1621 року.

Розділ 4. Просування сил Османа II до кордонів Речі Посполитої. Поле Хотинскької битви.

Розділ 5. Хотинська битва: фронтові реалії та будні

Частина друга. Полководці.

Розділ 1. Петро Конашевич-Сагайдачний – гетьман війська запорозького

Розділ 2. Ян Кароль Ходкевич – головнокомандувач польсько-литовського війська.

Післямова.

Бібліографія.

Покажчики.


Сас П., Кіркене Г. Хотинська битва 1621 –
битва за Центральну Європу (2011) [DjVu] | Оцифровано Гуртом

Сас П., Кіркене Г. Хотинська битва 1621 –  битва за Центральну Європу (2011) [DjVu] | Оцифровано Гуртом


Мова: українська
Опис:
Видання присвячено Хотинській війні 1621 року між Османською імперією та Річчю Посполитою - гігантському за тогочасними мірками воєнному конфлікту, у якому взяли участь сотні тисяч вояків.

• Проведено порівняльний аналіз воєнного потенціалу воюючих сторін, досліджено поле Хотинської битви і перебіг боїв під Хотином.
• Виконано реконструкцію поля битви з використанням сучасних ІТ-технологій.
• Багатий ілюстративний матеріал унаочнює живу авторську розповідь.
• До кожного розділу книжки подано фотоальбом з сучасними фотографіями пам’яток архітектури з України, Туреччини, Білорусії, Литви та Польщі, які мали відношення до описаних подій чи були пов’язані з історичними постатями:
- замки і фортеці;
- палаци і монастирі;
- костели, мечеті і церкви;
- ратуші, пам'ятники, усипальні.

Вперше в Україні публікуються:
- сторінки воєнних щоденників учасників Хотинської битви;
- рідкісні мініатюри та гравюри з видань ранньомодерної доби;
- експонати з фондів музейних зібрань Туреччини, Польщі, Литви - гармати і рушниці, шаблі й ятагани, карти і знамена тощо.
Зміст:
Автор: Сас П., Кіркене Г.
Місце видання: Київ
Видавництво: Балтія-Друк
Формат: DjVu
Кількість сторінок: 216
Зразки сторінок...
Офіційний сайт: www.baltia.com.ua
Джерело: власне оцифрування
Особиста оцінка: 10 - без сумнівів рекомендую всім

книга оцифрована у рамках проекту
"Оцифрування книг Гуртом"


Золотий реліз (завантажене не впливає на рейтинг)
 Sas P., Kirkene G. Hotynska bytva 1621 – bytva za TSentralnu Evropu (2011) [DjVu] [Hurtom.com].djvu.torrent 
 Трекер:   Зареєстрований

Завантажити / скачати книгу українською




 Зареєстрований:  2012-03-14 22:36
 Розмір:  238 MB 
 Подякували:  50     (список)
 Оцінка літератури:  10/10 (Голосів: 21)
   

 2 октября 2007 12:48:58

Автор: Орест Форко 

Остання битва гетьмана Сагайдачного

Хотинська битва стала однією з найбільших битв кривавого 17 століття. Турецька Порта постійно загрожувала як Речі Посполитій так і усій Європі. Спроба поляків допомогти молдавському господарю у боротьбі з османами закінчилась крахом.
8 - 11 вересня 1620 р.вiдбулись бої пiд Цецорою в ходi яких польське вiйсько зазнало поразки. Багато жовнiрiв i козакiв загинуло, серед них i Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числi й Богдан Хмельницький. Коронний гетьман Жолкевськии загинув,польний гетьман Станiслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та iншi були взятi в полон.
Рiч Посполита втратила вiйсько i опинилась безборонною перед грiзним противником. Татарськi орди розтiклися по Подiллю i Галичинi, дiйшли до Львова i Перемишля, грабували населення, руйнували мiста i села. На захист України піднялась Запорозька Сiч. Частина запорожцiв рушила на Подiлля, дiйшла до кордонiв Молдавiї, завдала низку поразок невеликим татарським загонам i захопила Бiлгород. Ще частина козакiв вирушили у похiд на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських мiстечок. Своїми дiями запорожцi змушували татар повертатись з українських земель.
У Варшавi було зiбрано сейм, який ухвалив план захисту Речi Посполитої вiд наступу противника Для цього вирiшено збiльшити коронне вiйсько, довести козацький реєстр до 20 тис, але державна скарбниця як завжди була пуста . До запорожцiв на початку 1621 р було вiдправлено Б. Обалковського з вiдповiдними пропозицiями.
Тим часом турецький султан Осман II мобiлiзував вiйська i у квiтнi вирушив у похiд на Рiч Посполиту.
У відповідь Запорозька Сiч почала активнi воєннi дiї на морi. На початку червня запорозька флотилiя була напроти гирла Днiстра. Козаки минули турецький флот, спалили мiстечко Ахiоль, а потiм на 16 чайках пiшли до Стамбула. Захопити місто з такими силами вони не могли, проте жаху навели чимало.
У червні вiдбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожцiв у вiйнi. У тяжку годину козацькi лiдери припинили суперечки i заради майбутнього вирiшили подати Польщi максимальну допомогу.
У серединi серпня вся турецька армiя переправилась через Дунай i рушила в глиб Молдавiї. Козацькi загони нав’язували несподiванi бої авангардним частинам турок i таким чином затримували просування всiєї армiї. Один з них чисельнiстю 300 осiб при вiдступi вiд Сучави наштовхнувся на татарську орду i мусив оборонятись табором. Турецький султан кинув проти нього чи не всi вiйська. Приблизно 100 козакiв пробились до р.Прут i засiли там у великiй печерi й кiлька днiв вiдбивали всi штурми ворога. Тiльки димом турки викурили козакiв зi схованки i всiх перебили. 200 козакiв переправились через Прут, i, вiдбиваючись вiд татарської кiнноти, заклали оборонний табiр i цiлий день боронились вiд противника. Пiд прикриттям ночi козаки вислизнули з табора, роздiлились на двi частини i вiдступили лiсом. Але на ранок їх наздогнали ворожi пiдроздiли й змусили знову стати табором. Тiльки пiд вечiр туркам вдалось прорвати оборону захисникiв, увiрватись до табору й захопити 30 зранених i до смертi замучених козакiв.
Польське вiйсько пiд командуванням коронного гетьмана Ходкевича пiдiйшло до лiвого берега Днiстра i зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього i дiяти спiльно. Однак гетьман Бородавка побоювався можливого сепаратного миру полякiв з турками i вiдповiв, що дасть згоду, коли польське вiйсько вступить на територiю Молдавiї. Це означало початок Польщею воєнних дiй безпосередньо проти Туреччини. Пiсля цього польському урядовi вже не було куди вiдступати. До 20 серпня Ходкевич переправився на правий берег Днiстра i заклав табiр пiд Хотином.
На козацькiй радi Сагайдачний розповiв про обiцянки польського короля задовольнити козацькi прохання i тим самим привернув на свiй бiк частину присутнiх. Тоді ж рада звинуватила Бородавку в невмiлому командуваннi, невиправданих втратах людей, нездатностi забезпечити вiйсько всiм необхiдним i присудили до смертної кари. Гетьманом знову було обрано Сагайдачного i вiн протягом тиждня, вiдбиваючись вiд татар, привiв козакiв якраз вчасно до польського табору. Першого вересня союзники з’єднались. Наступного дня пiд Хотин пiдiйшов i турецький султан зi своєю армiєю.
Сили противникiв були нерiвними. Турецька армiя налiчувала, за одними даними, до 200, за iншими - до 300 i навiть до 500 тис. осiб. Чисельнiсть польської армiї не перевищувала 35, української 40 тис. воякi На озброєннi козаки мали 20 мiдних i 2 залiзнi гармати з великим запасом пороху i ядер.Турецький султан першi удари спрямував на запорожцiв. Вiн прагнув розбити ще неукрiплений табiр козакiв, а потiм знищити i слабше польське вiйсько. 2 вересня частини турецької армiї кинулись на штурм козацького табору. Артилерiя вела по ньому безперервний вогонь. Запорожцi витримали наступ, надвечiр перейшли в контратаку, глибоко вклинились у лави противника i вiдкинули його на вихiднi позицiї. Козаки захопили великi трофеї, знищили 1 тис ворожих воякiв i захопили 12 польових гармат та 32 прапори.
З вересня турки безуспiшно штурмували козацькi укрiплення, в ходi яких втратили до 20 тис. осiб. Наступного дня турецька армiя пять годин атакувала позицiї козакiв i частково полякiв. Вся турецька артилерiя вiдкрила по козацькому табору нищiвний вогонь. Козаки влучним вогнем вiдбили всi атаки, а потiм при пiдтримцi польського загону Русанiвського змусили противника вiдступити. У темрявi запорожцi кинулись у наступ i вклинились у турецький табiр, де почалась велика панiка. Проте Ходкевич вiдмовив Сагайдачному у допомозi,побоюючись засідки i так було втрачено реальний шанс на перемогу. Турки тоді втратили 40 тис воїнiв.
Наступного дня противники ховали загиблих. На свiтанку сьомого вересня 150 турецьких гарамат вiдкрили нищiвний вогонь по козацькому табору. Противник кинувся на його штурм. Разом українцi й поляки змогли вiдкинути ворога.
Вночі 8 тис козакiв на чолi з Сагайдачним увiрвались до табору туркiв i вщент спустошили його. Одночасно козаки атакували табiр Гусейна-пашi за Днiстром. Такi ж нiчнi атаки вони повторили i 18 вересня.
Але становище ускладнилось для обох сторін. Воно ще бiльше погiршало пiсля смертi Ходкевича 24 серпня. Наступного дня українцi i поляки вiдбили черговий штурм противника. 28 вересня вiдбулась вирiшальна битва Хотинської вiйни. У нiй брали участь всi сили воюючих сторiн. Надвечiр Сагайдачний перейшов у наступ зi своїми козаками, за ним Любомирський з поляками i спiльними силами вiдкинули противника.
Султан Осман II був змушений 9 жовтня 1621 р. укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення турків, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос в літературі. Пісні про героїв цієї битви співав український народ, польські поети складали поеми. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, скрізь переписувалися щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав у 1670р. поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей - повість "Ярошенко". Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, потерпівши поразку під Хотином в 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.
Проте сам Сагайдачний від ран отриманих під Хотином помер так і не встигнувши скористатись плодами своєї перемоги, а в польської верхівки память виявилась короткою

БИТВА ПІД ХОТИНОМ: 40 ДІБ КОЗАЦЬКОЇ ДОБЛЕСТІ ТА ЗВИТЯГИ

Олена Апанович
лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Хотинська битва, яка знаменувала собою крах султанських планів уярмлення Польщі та України, мала величезне міжнародне значення. Перемога над Польщею за далекосяжними планами Османа ІІ мала відкрити Туреччині шлях на Північ — через Німеччину до Балтики, а потім і до інших країн Західної Європи. Ця найбільша поразка за всю історію султанської Туреччини була переломним моментом у багатовіковій боротьбі Європи проти Османської імперії. Вивченням Хотинської битви займалася видатна дослідниця українського козацтва Олена Апанович. Пропонуємо вашій увазі уривок з її книги «Козацька енциклопедія для юнацтва», що вийшла у видавництві «Веселка» у 2009 році.

Хотинська війна тривала 40 днів у вересні — жовтні 1621 р. між турецькою армією і польськими та козацькими військами під Хотинською фортецею (тепер м. Хотин Чернівецької обл.).
Польське військо нараховувало понад 30 тисяч вояків; до його складу входили, крім поляків, українці, білоруси й литовці, котрих об’єднувала одна держава — Річ Посполита, а також найманці — німці та угорці.
Поляки, які підійшли до фортеці раніше від інших, зайняли найвигідніші позиції. Вони розташувалися на добре захищеній місцевості. Фронтом польський табір був повернутий у південно-західному напрямку, звідки проходив шлях з Чернівців. Простягнувшись від стін фортеці до скелястих берегів Дністра на сході, урвищ — на півночі, глибокого яру — на півдні, польський табір лише з заходу мав легкий доступ. Тому табір, який увесь оточили широким ровом і високим валом, саме на цій загрозливій ділянці мав подвійну лінію валів.
На правому (північному) фланзі дислокувалися польські загони, центр складався з німців і угорців; пізніше сюди підійшли польські війська, очолені королевичем Владиславом. На лівому (південному) фланзі польських позицій зосереджувалися литовці та білоруси. Головнокомандувачем над об’єднаними силами польського і козацького війська був поставлений великий литовський гетьман Ян­Кароль Ходкевич, уславлений переможець шведів біля Кірхгольма в 1605 р.
До Хотина козацьке військо пробилося тільки наприкінці серпня — на початку вересня. 30 серпня прибув авангард — тисяча козаків, очолених полковником Михайлом Дорошенком. А все Запорозьке Військо, понад 40 тисяч, 1 вересня з’єднав з польськими силами гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який подолав довгий шлях, стримуючи натиск ворожих сил і проводячи бої з окремими загонами ворога. У польському таборі дуже врочисто вітали появу козаків, на яких давно і з хвилюванням чекали як на рятівників.
Козаки приєдналися до польського табору на його лівому фланзі, розташувалися на південь від польських позицій, у долині Дністра. Небезпека цієї позиції полягала в тому, що турки загрожували козакам не тільки з фронту, а й з лівого флангу, бо лівий берег Дністра був у руках ординців.
Усі укріплення польського і козацького таборів були захищені артилерією: 28 польських гармат, 23 — козацьких, існував ще й резерв. Гармати розставили на валах з інтервалами 150-180 метрів.
Турецька армія, розтягнувшись майже на 150 кілометрів, прибула шляхом, що вів з Ясс і Чернівців. Загальна кількість турецького війська, коли воно повністю зосередилось під Хотином, становила близько 300 тисяч. Військо відзначалося надзвичайною строкатістю національного складу, це був конгломерат представників різних народів: турки, сирійці, боснійці, хорвати, серби, албанці, греки, курди, татари, болгари, волохи, молдовани. 75 тисяч — це власне турецькі війська: яничари (піхота) і шпаги (кіннота); 30 тисяч — араби, а також насильно мобілізовані з підкорених країн південні слов’яни, молдовці волохи. Турки везли 260 гармат і мали велику кількість коней, верблюдів, мулів і навіть чотирьох бойових слонів, які наводили жах на місцеве населення. Такої армії вже давно не бачили в Європі.
Турецьке командування розташувало свої війська, що чисельно перевершували польсько-козацькі в чотири рази, напівколом, простягнувшись від берега Дністра на півдні до берега цієї ріки на півночі. Частини татарських і турецьких загонів на лівому березі річки нібито замикали коло, що оточило польсько-козацький табір. Турки поставили не менше 62 гармат. Натомість польсько-козацький табір переважав у ручній вогнепальній зброї за рахунок передусім запорожців — цього «рушничного» війська.
У польсько-козацькому таборі переважала випробувана, маневрена піхота, якої в турецькому війську не вистачало. 2 вересня з’явилася голова колони турецької армії — 20 тисяч добірної кінноти — спагів центральних турецьких земель, Румелії та Анатолії, під командуванням анатолійського беглербея Хусейна. Разом із ними прибув і султан Осман ІІ зі своїм штабом.
Не зупинившись, прямо з маршу, турецькі війська, підтримані татарами, атакували козацькі позиції. Турецькому командуванню було відомо, що в козацькому таборі ще не закінчені фортифікаційні роботи. Султанське командування вважало запорозьких козаків головною і вирішальною силою у цій війні, найбоєздатнішою і найвитривалішою частиною польських військ, тому саме проти козацьких позицій спрямувало воно свою першу атаку. Очевидець — вірменський хроніст Авксент, який був у польському таборі, розповідав, що в турецькому таборі під Хотином говорили: «Якщо ми переможемо козаків, тоді легше собі дамо раду з поляками».
Два дні боїв — 2 та 3 вересня — були першим етапом Хотинської битви, коли численний турецький авангард багаторазово, але безуспішно атакував козацькі позиції. Дії окремих турецьких частин проти польських позицій були локальними і мали на меті зв’язати польські сили. Бої цього періоду принесли успіх козацьким військам і польським загонам, що їм допомагали.
Відбиваючи черговий штурм ворожих сил, козаки під проводом Сагайдачного перейшли до наступу, погнали ворога і, переслідуючи, на його плечах вдерлися у турецький табір, захопили чотири гармати, п’ять наметів, багато коней, одягу, амуніції, зброї, полонених. Кілька високих турецьких воєначальників потрапило до рук козаків.
Поява запорожців серед султанських наметів викликала паніку в османських військах. Настав рішучий момент, який міг принести цілковиту перемогу польсько-козацьким військам і кінець війни. Але гінці, яких Сагайдачний посилав до Ходкевича, прохаючи допомоги і пропонуючи виступити всіма силами, поверталися ні з чим. Ходкевич відмовився ввести в бій свої війська, посилаючись на пізній час. Сучасники, а пізніше дослідники­історики намагалися зрозуміти й пояснити таку поведінку польського командувача. Мабуть, не останнє значення мало те, що Ходкевич під впливом сеймових комісарів дотримувався концепції позиційної війни і стратегії пасивної оборони. Бодьє зробив висновок: «У цій битві козаки розгромили б турецьку армію, якби принц Владислав і польський генерал Ходкевич не наказали їм відійти замість того, щоб самим приєднатися до козаків». Сагайдачному довелося відводити своїх звитяжців назад. Козаки під вогнем батареї з 12 гармат і натиском контратаки правого крила турецької армії змушені були відступити з великими втратами: загинуло 800 чоловік. Це був найкривавіший день Хотинської битви. Але це був, безперечно, й величезний воєнний успіх козаків, керованих гетьманом Сагайдачним. Розлючений невдачею Осман ІІ кричав, що він не їстиме, не питиме доти, поки йому не привезуть того «сивого пса Сагайдачного».
У ніч з 6 на 7 вересня козацький гетьман, маючи на меті випередити можливий новий штурм ворога, організував і очолив могутній виступ запорожців, скерований на загони ординців, яких щойно турецьке командування перевело на праве крило. Татари, пробуджені від сну несподіваним для них нападом, розгубилися. Приголомшений хан запросив у султана допомоги. Підняли на ноги майже все праве крило турецької армії. На запорожців спрямували вогонь 20 гармат. Безладний нічний бій завершився, і запорожці на світанку повернулися до свого табору. Втрати татар значно перевищували втрати козаків.
Цим виступом козацьких військ Сагайдачний почав серію нічних рейдів. Під його безпосереднім керівництвом козаки завдавали великих втрат турецьким військам і викликали серед них паніку. У нічних рейдах з особливою силою виявилися маневрена, динамічна тактика запорозьких козаків, їхня ініціатива та активність, вміння максимально використовувати фактор раптовості. Нічні вилазки, раптові атаки, переслідування ворога під час його відходу козаки застосовували упродовж усієї сорокаденної Хотинської кампанії.
8 вересня Ходкевич разом з іншими польськими військовими керівниками захотів збільшити досягнуті успіхи. Діючи за схемами позиційної стратегії, вони вивели всю польсько-литовську армію за вали й почали чекати, бажаючи цим спровокувати турецькі військові сили на битву. Але турки не прийняли бою, навіть не вийшли з табору, тільки час від часу відстрілювалися. Натомість вони атакували козацький табір: у центрі йшли турецькі частини, на флангах — татарські. Поки ворог наближався, козаки не відповідали. Коли ж яничари почали вискакувати до рову, козаки піднялися і вдарили по нападниках з мушкетів. Ураганний вогонь відкинув ворога назад. Три атаки відбили запорожці, їх підтримала піхота Лермонта. Понад 3 тисячі атакуючих загинуло того дня.
Через великі втрати турецької піхоти султан змушений був направити 4 тисячі вояків особистої гвардії в діюче військо для атак проти козаків, що здійснювалися 10 і 11 вересня, проте й вони закінчилися перемогами запорожців. Особливо сильному обстрілу піддали турки козацький табір 11 вересня. По нашвидкуруч збудованому мосту вони перевезли чотири легкі гармати і били прямою наводкою. Було знищено багато коней, вбито чотирьох козаків. У відповідь відгукнулася польська артилерія, яка змусила замовкнути турецьку батарею. Атака яничарів не принесла їм успіху.
Осман звинуватив у невдачі великого візира Хусейна-пашу і замінив його Ділавером­пашею. Серед турецьких воїнів зростало невдоволення. Їх моральний стан і бойовий дух почали занепадати. Поширилось дезертирство, хоча проти нього турецьке командування запроваджувало жорстокий терор.
Блокада давалася взнаки і в польському таборі: багато людей гинуло від пошестей, хліб подорожчав у 40 раз, масово падали коні.
Особливо тяжким було становище козаків, які прийшли з Молдови після кровопролитних боїв. Голод та хвороби стали серйозною загрозою для польських і козацьких військ. І все ж дезертирів серед козаків не було, в той час як польські шляхтичі тікали масово, хоч більшість з них потрапляла до татар в ясир. У кінці вересня польське командування видало наказ про те, що дезертири будуть страчені, а їхні маєтки конфісковані. Однак польське військо продовжувало танути.
Незважаючи на тяжку ситуацію, оточені, виснажені голодом польсько-українські війська чинили запеклий опір наступам ворогів. А козаки навіть виявляли ініціативу й самі діяли активно й наступально. У ніч на 17 вересня запорожці провели нічний рейд. Кілька сотень козацького війська пробралися до турецького табору, багато наметів вирізали, знищили понад тисячу ворогів і повернулися в табір, не втративши жодного козака. Тоді ж козаки атакували турецькі загони, що охороняли міст через Дністер. Кількасот яничарів та інша сторожа на чолі з пашею були знищені або захоплені в полон.
Зранку 24 вересня після хвороби помер Ходкевич. І хоча в польському таборі, щоб не послабити бойовий дух жовнірів, факт смерті головнокомандувача приховувався, в турецькому таборі про це дізналися через кілька годин. Турецьке командування вирішило, що настав час для фінального удару.
28 вересня султан вирішив піти на останній штурм, завершальну генеральну битву, зосередивши для цього абсолютно всі сили та резерви. У таборі залишилися лише дві тисячі спагів і чотири тисячі яничар особистої султанської варти.
Особливо запеклі бої точилися під козацьким табором. Запорожці, яких штурмували понад 20 тисяч спагів, відбили одинадцять атак, ведучи щільний рушничний вогонь або здійснюючи енергійні вилазки, кидаючись на ворога з шаблями. Відбивши останню — одинадцяту — атаку, запорожці допомогли своїм союзникам, завершуючи цілковитий розгром ворога. Після закінчення битви, яка не вгавала протягом усього дня, втративши кілька тисяч вбитих і поранених, деморалізовані, пригнічені турки повернулися у свій табір. Втрати в польсько-козацькому таборі були значно меншими. Щоправда, татари захопили 40 полонених у ясир. Битва 28 вересня оцінювалася як найзначніша в ході Хотинської війни. «Була то найбільша битва», — зробив висновок турецький історик Кятіб­Челябі.
Розгром турецької армії примусив султана, який не спроможний був далі вести війну, піти на замирення. Переговори почалися 2 жовтня і тривали протягом тижня. Турецька сторона намагалася підтримати свої вимоги збройною рукою. 5 жовтня розпалився справжній бій, який тривав до вечора. І знову в центрі турецьких атак — козаки. Турки, щоб громити козацький табір з флангу, переправили значну частину своїх гармат на лівий берег Дністра. Тоді козаки розділилися на два загони. Один перейшов на лівий берег Дністра і напав на розташовану там турецьку артилерію. Це було зроблено так блискавично й несподівано, що з турків урятувався тільки візир. Одночасно другий загін напав на турецький табір на правому березі ріки.
9 жовтня був укладений мирний договір. З польського боку договір підписали іменем короля Сигізмунда ІІІ Станіслав Журавський і Якуб Собеський, з турецького — султан Осман і великий візир Ділавер­паша. Так закінчилася сорокаденна Хотинська війна. Її загальне історичне значення величезне. Спроба Османа II поставити на коліна Польщу, ліквідувати козацтво й завоювати Україну закінчилася провалом. Протягом п’ятитижневих боїв султан не здобув жодної перемоги, а втрати його армії сягали 40% воїнів. Втрати польської армії: 5 тисяч вбитих, померлих від хвороб та виснаження, не рахуючи численних дезертирів (понад 2 тисячі).
Козаки за успішне закінчення Хотинської війни заплатили життям 6500 воїнів, полеглих в боях чи померлих за час облоги. Дезертирів у козацькому війську не було. Саме козаки забезпечили перемогу над величезними ворожими силами, що перевершували кількість польських і українських військ у чотири рази.
При вирішальній ролі козацтва в Хотинській війні її успішний хід забезпечувався спільними діями всіх тих, хто боровся в лавах військ Речі Посполитої: українців, поляків, білорусів, литовців, а також німців і угорців — найманих професійних воїнів. Взаємовиручку і взаємопідтримку в боях проявляли всі.
Однак умови Хотинської мирної угоди певною мірою були спрямовані проти запорожців. Річ Посполита зобов’язувалася заборонити чорноморські походи з Січі й карати за них козаків. Король наказав відібрати у запорожців човни й зменшити кількість козаків до трьох тисяч, переписавши їх до реєстру. Решту, майже 85% учасників Xотинської кампанії, які забезпечили в ній перемогу, хотіли перетворити на кріпаків. Інша річ, що реалізувати такі свої плани й зобов’язання Польща була неспроможна.
Після Хотинського миру загострилися шляхетсько­козацькі конфлікти, сила козацтва зростала, морські й сухопутні походи проти турецько-татарських агресорів досягли великого розмаху. Запорозька Січ дедалі більше ставала незалежною республікою. Послаблення турецьких позицій у Європі — один із головних наслідків Хотинської війни.
Європейська громадськість сприйняла її як рішучу перемогу над турецькою навалою, що досі не зустрічала сили, яка б могла її зупинити. Після невдалої для турецького флоту битви під Лепанто в 1571 р. з іспанським флотом це була справді перша велика поразка турецької армії на суші. Наслідком перемоги українських і польських військ було також піднесення визвольної боротьби слов’янських і арабських народів, над якими тяжіло іго турецьких колонізаторів і в яких засвітилися надія й віра в можливість скинути це ярмо. Саме тому Хотинська перемога принесла запорозькому козацтву славу рятувальника «християнської цивілізації».






База знаний / Аналитика / Политика

Хотинська битва 1621 р. – один з ключових етапів історії Європи ХVІІ ст.

Версия для печатиВерсия для печати



Хотинська битва стала тріумфом української зброї і бойового мистецтва. Порівняно невелике польське військо у спілці з козаками не дало впасти Речі Посполитій і зупинило турецький похід через українські і польські землі в Європу
Хотинська битва 1621 р. – один з ключових етапів історії Європи ХVІІ ст.[1] Постановка проблеми 
Українське козацтво, його видатні провідники, відіграли важливу роль в європейській історії ХV – ХVІІ ст. Вийшовши на історичну арену в 1490-х рр., зробивши своїм осередком Запорожжя, трохи більше як за століття, українське козацтво стало знаним тодішньому світові. Вже перший широковідомий козацький очільник, засновник в середині ХVІ ст. Січі на Хортиці, представник давнього князівського роду Дмитро Вишневецький, від котрого Михайло Грушевський веде відлік українських гетьманів, закроїв великі плани боротьби з татаро-турецькою експансією, пробував залучити до неї військові сили Литви і Московщини, організував походи на Крим. Ідеї Вишневецького про консолідацію козацьких сил, про те, що козацтво, будучи військовою силою народу, може спиратися у своїй політиці на Литву, Московщину, Туреччину, Молдову знайшли своє відображення в подальших часах.

Мета цієї роботи – аналіз Хотинської битви 1621 р., як однієї з ключових етапів історії Європи ХVІІ ст.

Виклад основного матеріалу

Особлива активність українських козаків розпочалася на початку ХVІІ ст. Втягнувшись в московські авантюри Лжедмитріїв, разом з військами польських маґнатів, які підтримували самозванця Отрєп’єва, у 1604 р. вирушили на Москву через Сіверщину. Козаки брали участь і в інших військових об’єднаннях разом з польським королем Жиґмонтом (Сиґізмундом) ІІІ, котрий вперто домагався для себе царської корони, поновили свої морські походи. Року 1606 вони здобули Варну, 1614 р. – Синоп і Трапезунд. Розбивши у 1616 р. турецький флот у гирлі Дунаю і взявши в полон турецького пашу, пригрозили самому Константинополю (Стамбулові). Того ж року під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, взяли Кафу (теперішню Феодосію), де був найбільший невільничий ринок. З неволі визволено тисячі бранців, а по світу розійшлася слава про запорозьких козаків та їхнього провідника – Гетьмана Петра Сагайдачного[2].

Напруга в польсько-турецьких відносинах продовжувала зростати з початком майбутньої Тридцятилітньої війни у 1618 р. між габсбурзьким блоком (іспанські та австрійські Габсбурґи), яких підтримували Папа римський, католицькі князівства Німеччини, та Францією, Швецією, Голландією, до певної міри Англією, які опиралися на протестантських князів Німеччини та антигабсбурзький рух в Чехії. Хоч Річ Посполита формально участі у війні не брала, вона морально підтримувала Габсбурґів. У 1619 р. король Жиґмонт ІІІ скерував на їх підтримку десятитисячний корпус під проводом Александра Лісовського (т. зв. "лісовчиків"), який, ввірвашись у Словаччину, завдав поразки семигородському князеві Бетленові Ґабору, васалові Туреччини. Той змушений був разом з чеським загоном зняти облогу Відня. Дії "лісовщиків", а також козацькі походи отримали негативну реакцію Порти[3].

Попри це, у вересні 1620 р. кварцяне військо разом з маґнатськими загонами під командуванням коронного гетьмана С. Жолкєвського та польного гетьмана С. Конєцпольського увійшли на територію Молдавії, яка з 1617 р. стала повним васалом Туреччини, щоб відновити там вплив Речі Посполитої. Турецьке військо під проводом талановитого полководця Іскандера-паші в урочищі Цецора поблизу столиці Молдавії Ясс 18-20 вересня 1620 р. завдало поразки польському війську. Невдалий відступ в напрямку Могилева допровадив до того, що на лівому березі Дністра навпроти Могилева, 6-7 жовтня 1620 р. польське військо, в складі якого був козацький загін під проводом чигиринського підстарости Михайла Хмельницького, було розгромлено вщент. С. Жолкєвський загинув, С. Конєцпольський з кількома командирами потрапив у полон. Там поліг також батько Богдана Хмельницького Михайло, а сам Богдан опинився в турецькому полоні, з якого був викуплений через два роки.

Ця поразка Речі Посполитої спричинила до подальших дій з боку Порти. Турецький султан Осман ІІ почав готуватися до широкомасштабної війни з Річчю Посполитою. Наступного, 1621 року, він очолив величезне військо, кількість якого в різній історичній літературі різна. Дмитро Яворницький твердить, що армія Османа ІІ налічувала 500 тисяч осіб[4], сучасний британський дослідник польської історії Норман Дейвіс твердить, що поляків з козаками було 55 тисяч, а турків втричі більше[5], – отже, 165 тис. Відомий польський історик Владислав Сєрчик взагалі про чисельність турецької армії промовчує, а твердить, що поляки виставили 35 тис. вояків і запросили 20 тис. козаків[6]. Авторитетні львівські дослідники Л. Зашкільняк та М. Крикун, узагальнивши всю польську історіографію з цього питання, оцінюють османську армію в 120 тис. – 100 тис. турків та 20 тис. татар. Натомість поляків – 35 тис., козаків – 40 тис., а разом – 75 тис.

Розставимо зразу крапки на «і» щодо чисельності козаків. Як пише І. Крип’якевич, зберігся детальний реєстр війська, яке під проводом Сагайдачного прийшло під Хотин – 41520 козаків, артилерія – 22 гармати[7]. Польських вояків, які прибули під Хотин у вересні 1621 р., як свідчать ухвали сейму, було таки 35 тис. Щодо турецького війська, то цифра Д. Яворницького певно перебільшена, але з султаном на війну йшло значно більше осіб, аніж 120 тис. турків і татар – тут явно опущена численна обслуга падишаха разом з особистою охороною, гаремом, погоничами верблюдів, слонів і т. ін. Окрім турків та татар, в армії Османа ІІ були араби, греки, представники інших народів, які захопила Туреччина на Балканах та Близькому Сході[8]. За оцінними даними українських істориків на підставі різноманітних архівних джерел турецька армія мала до 300 тис осіб. До позиції Н. Дейвіса ще повернемося, а тепер перейдемо до перебігу подій під Хотином у вересні-жовтні 1621 р. – рівно 390 років тому.

Про те, що Туреччина готується до війни з Річчю Посполитою, Петро Сагайдачний знав вже наприкінці 1620 р. – на Запорожжя про це надходила інформація від місцевих жителів та козацької розвідки, яку Гетьман добре налагодив. Від того часу П. Сагайдачний став головним промотором подій. Як і передбачив Сагайдачний, польський уряд був змушений звернутися по допомогу до запорожців. Сагайдачний висунув вимоги до королевича Владислава – по перше, польський уряд мав визнати владу Гетьмана в Україні, по друге, скасувати всі обмеження проти козацтва. До того ж, польський король Жиґмонт ІІІ звернувся за посередництвом до єрусалимського патріарха Феофана, який в той час перебував в Україні. Патріарх видав грамоту до козаків, в якій закликав послужити Речі Посполитій, здобути славу в боротьбі з "бусурманами".

Від 15 до 17 червня в урочищі Суха Діброва, відбулася козацька рада, в якій взяв участь і виступив митрополит Іов Борецький, були також представник короля та польського духовенства. Петро Сагайдачний зачитав грамоту патріарха Феофана. Козаки погодилися послужити королеві, висунувши умову – визнати на митрополії та владицтвах ієрархів, яких затвердив Феофан[9]. У липні козацькі делегати на чолі з Сагайдачним у Варшаві зустрічалися з королем Жиґмонтом ІІІ, який обіцяв їм виконати вимоги після закінчення війни. На початку серпня Сагайдачний вирушив під Хотин, а король скерував командувачу урядових військ Янові Каролю Ходкевичу листа, в якому наполягав усунути від гетьманства Якова Бородавку, з котрим були запорожці. З приїздом Сагайдачного на козацькій раді Бородавку позбавили влади і стратили, а гетьманом вибрали Сагайдачного, який взявся безпосередньо керувати воєнними діями[10].

Добре розуміючи військове мистецтво, Сагайдачний ще перед приходом під Хотин зробив усе можливе, щоб перешкодити туркам здійснити заплановані воєнні приготування. Один з козацьких загонів був скерований в гирло Південного Бугу і перешкодив кримським татарам облаштувати переправу для походу в Молдавію, а інший – проти татарської орди в район Акермана. Внаслідок присутності тут запорожців татари були змушені втікати під захист турецької армії аж до Ізмаїла. Це привело до того, що турецька армія затрималася, а польське військо прибуло в район Хотина на три дні швидше і зайняло вигідні позиції. Вже 1 вересня польське військо розмістилося фронтом на захід і південний захід, з тилу табір прилягав до Хотинської фортеці і берега Дністра, що унеможливлювало оточення. Попереду табору місцевість була важкодоступна для ворога.

Козацьке військо отаборилося окремо, попереду шляхетського. Козаки захистили табір глибокими ровами і високими валами, а їх праве крило прикривали польські загони, які очолював В. Любомирський, а ліве – сам коронний гетьман Я. Ходкевич. По суті, козацьке військо було в найнебезпечнішому, але ключовому у військовому розумінні місці. Сагайдачний вирішив шляхом активної оборони виснажити вороже військо, а потім перейти до раптового наступу.

Під Хотин турецька армія прибула 2 вересня. Вже 3 вересня турецьке військо напало на козацький табір, розуміючи, що від перемоги над ними залежить результат війни, татари ж напали на польське військо. Після довгого бою були змушені відступити, зазнавши важких втрат. Козаки їх почали переслідувати і загналися аж до султанського табору.

Наступного дня султан скерував на козаків свої відбірні частини, однак Сагайдачний розгадав план атаки, зосередив гармати на флангах, козаки вийшли з центру, куди скеровано удар турецької артилерії. Це не лише вберегло козаків, а й дозволило їм перейти в контратаку. У турків розпочалася паніка, командири кинулися втікати, однак Ходкевич не подався на допомогу Сагайдачному і козаки повернулися в табір.

Отримавши 8 вересня значні підкріплення, турки знову розпочали наступ, проте влучним рушничним вогнем козаки завдали значних втрат турецькій стороні, наступ знову захлинувся.

Після 10 вересня ситуація змінилася – козаки перейшли до наступальних дій. У ніч проти 12 вересня Сагайдачний завдав сильного удару з центру і з крил, що мало не привело до оточення турків, а султан зі своїм оточенням втік аж за 20 км. від Хотина. Однак королевич Володислав та коронний гетьман не погодилися на переслідування, і козаки повернулися.

Султан почав нервувати, карати на смерть своїх воєначальників, а це не додавало звитяги турецькому війську. Запорожці робили сміливі вилазки зі свого табору, доходили аж до турецьких наметів, знищили туркам гармати, брали велику здобич і бранців. Козаки проявили таку величезну відвагу і погорду до смерті, що один із сучасників, очевидець битви маленького козацького відділу з турками, записав так: "Ці люди значно перевищили славою спартанців, тамтих були триста під Термопілами, козаки ж, числом тільки шістдесят, у чистому полі стримали військо, силою рівне Ксерксовому".

Після успішного нападу на турецькі позиції, які козаки провели 28 вересня, турки втратили 10 тис. вбитими, багато було поранених і полонених. Козацькі перемоги під Хотином , на думку Д. Яворницького, остаточно зламали волю турецького командування щодо продовження війни. Уже 2 жовтня, на пропозицію Османа ІІ, розпочалися переговори, на яких Туреччина прийняла всі умови Польщі, а 8 жовтня сторони підписали мирну угоду – турки обіцяли не дозволяти татарам нападати на Україну, а поляки обіцяли не дозволяти запорожцям організовувати походи на Чорне море.

За своїми масштабами, кількістю учасників і за наслідками Хотинська битва 1621 р. була однією з найбільших воєн у середньовічній Європі. З обох сторін в ній взяло участь за найновішими даними приблизно 350 тис. чоловік. Загальні втрати склали: з боку Туреччини – понад 80 тис. чол., з боку Польщі приблизно 14,5 тис. чол., з боку України – до 5 тис. козаків. Такі порівняно невеликі втрати свідчать про військову майстерність запорожців і про воєнний талант Гетьмана Сагайдачного.

Український Гетьман, як підкреслюють історики О. Гуржій та В. Корнієнко, правильно зрозумів стратегічну ситуацію, яка вимагала перемоги. Щоб не допустити ворога на українські землі, Сагайдачний зосередив на кордоні з Молдавією в районі Хотина майже всі наявні сили в головному районі воєнних дій – в напрямку головного удару противника. З іншого боку Сагайдачний правильно оцінив можливості свого війська та здеморалізований стан супротивника, що істотно знецінювало його чисельну перевагу[11]. Може саме тому польські[12] і пропольські історики не дуже люблять згадувати про цей тріумф Гетьмана Сагайдачного та українських козаків під Хотином, а наші вчені не можуть належно пропаґувати цю битву у світі, довести на беззаперечних фактах це англомовному світові, зокрема й таким історикам як Н. Дейвіс.
Висновки 
1. Одна з найважливіших битв на теренах Цетрально-Східної Європи – Хотинська, 1621 р. – до сьогодні не є належно оцінена і польськими, і назагал європейськими істориками. На карту була поставлена доля держав континенту. Саме на таку оцінку вона заслуговує, і, що дуже важливо, треба визнати в цій вікторії роль і місце українського народу, українських військ в особі козацтва, наші аспірації до державотворення.

2. Феномен воєнних і політичних успіхів Гетьмана Петра Сагайдачного, видатного українця, полягає в тому, що він, як і його наступники Богдан Хмельницький та Іван Мазепа, мав блискучу освіту – закінчив Острозьку академію, яка була в той час на рівні найкращих університетів Європи. Петро Сагайдачний великою мірою спричинився до того, що вже в перші десятиріччя ХVІІ ст. українське козацтво бере на себе величезну відповідальність за відродження української державності, потоптаної частково Литвою, а далі, особливо тяжко, Польщею, в захисті рідного краю від спустошення татарами і турками.

3. Хотинська битва стала тріумфом української зброї і бойового мистецтва. Порівняно невелике польське військо у спілці з козаками, завдяки воєнному талантові Гетьмана Петра Сагайдачного перемогло другу велику турецьку навалу (перша була 1498 р.), що не дало впасти Речі Посполитій і зупинило турецький похід через українські і польські землі в Європу.

4. Якби польська маґнатерія, королівський уряд змогли тоді по-справжньому оцінити значення і роль українського козацтва, задовольнили вимоги козаків, спробували би перетворити Річ Посполиту в трисуб’єктну державу, надавши права українському народові через козацьку верхівку та духовенство, не було б гострого протистояння в наступні два десятиліття. Здійсненню стратегічних планів Сагайдачного великою мірою завадила його передчасна смерть, яка настала в березні 1622 р. від рани отруєною стрілою під Хотином. А зарозумілість поляків щодо козацтва, нехтування їхніми правами, недотримання обіцянок, які вони давали козакам, привели до вибуху Хмельниччини. Це стало початком кінця самої Речі Посполитої, яку внаслідок трьох поділів Польщі у ХVІІІ ст. розділили Австрійська монархія та Російська імперія.

__________________________

1. В основі статті – доповідь автора, виголошена на прохання начальника Академії сухопутних військ Міністерства оборони України, генерал-лейтенанта, професора Павла Петровича Ткачука до ювілею Хотинської битви перед особовим складом Академії у Львові в листопаді 2011 р.
2. Мицик Ю. А., Плохій С. М., Стороженко І. С. Як козаки воювали. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990. – С.193.
3. Дейвіс Н. Боже ігрище. Історія Польщі. Київ: В-во С.Павличко "Основи", 2008. – С. 385; Зашкільняк Л. Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. – Львів, 2002. – С.146.
4. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків: У 3-х т. – Львів: Світ, 1991.– Т.2. – С.133.
5. Дейвіс Н. Цит пр.. – С.386.
6. Serczyk W. A. Na dalekiej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny do 1648 roku. – Kraków, 1984/ - S. 190.
7. Крип’якевич І. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). – Львів: Світ, 1992 – С.187.
8. Алекберли М. А. Хотинская война. – Черновцы, 1957. – С.64.
9. Історія українського козацтва: Нариси у 2 т. /Ред кол. В. А. Смолій (відп. ред). та ін. –Київ, 2006. – Т.1. – С.389.
10. Там само.
11. Гуржій О., Корнієнко В. Доба героїчних походів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного// Ukraina – terra cosacorum – Україна – козацька держава/ Керівник проекту, автор-упорядник, художник. фотограф, ілюстратор В. Недяк. – Київ: В-во «Емма». 2004, С.125.
12. Наприклад. в статті М. Ліпської з Люблина про звитяги українських козаків під Хотином практично нічого не сказала, використавши лише обтічну фразу про спіівпрацю польсько-козацьку. (Див.Lipska M. Problem kozacki w Rzeczypospolitej do powstania Chmelnickiego//Polska-Ruś-Ukraina =Польща-Русь-Україна: одинадцять століть сусідства. – Lublin;Львів, 2002. –S.76)
Богдан Якимович,
доктор історичних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка

Подано сучасну оцінку однієї з найбільших в Європі битв ХVІІ ст., з’ясовано її масштаби та значення для тодішнього буття і майбутнього всього континенту.

Ключові слова: Хотинська битва 1621 р., Річ Посполита, Україна, Запорозьке козацтво, султан Осман ІІ, Гетьман Петро Сагайдачний, коронний гетьман Я. К. Ходкевич.

Донецький вісник наукового товариства ім. Т. Шевченка (Т. 34: Історія. Філософія) 






http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=99297


Хотинська війна 1620—1621 років: «пам’ятати про всіх»


Сергій Махун 29 грудня 2011, 14:29



Тривалий час Хотинська війна 1620—1621 років вважалася фактом виключно польської історії і тому лише побіжно згадувалася в підручниках з історії країн, які насправді мали безпосередній стосунок до неї, — України, Литви, Білорусі. Якоюсь мірою в цьому винні й наші вітчизняні історики, бо захоплювалися козацько-селянськими повстаннями на теренах Речі Посполитої, і насамперед добоюХмельниччини.
Цей кривавий конфлікт виходив за рамки протистояння двох потужних держав (Речі Посполитої та Османської імперії), бо включав не лише битву за Хотин восени 1621 року, а й цілу низку зіткнень на суходолі й на морі — за участі запорозьких козаків. А головне — за розмахом Хотинську битву можна порівняти хіба що з першим етапом Тридцятирічної війни (1618—1648). Але в останній сходилися «армії» максимум у декілька десятків тисяч вояків, тоді як під Хотином — 80 тисяч
вояків Польсько-Литовської держави (серед них понад 40 тисяч запорожців) і 220 тисяч турків-османів та їхніх сателітів.
І, що цікаво, навряд чи розсварені європейські правителі усвідомлювали, що саме «на полях Хотинської війни вирішується не лише доля Речі Посполитої, але й значною мірою і доля християнської цивілізації», — пише наш співвітчизник, доктор історичних наук Петро Сас, один з авторів книги-альбому «Хотинська битва 1621. Битва за Центральну Європу», що перед самим Новим роком вийшла у видавництві «Балтія-Друк» у Києві.
Автори — відомі дослідники, доктори історичних наук Петро Сас (Україна) і Генуте Кіркене (Литва) намагалися переосмислити — і це їм таки вдалося — не таку вже й малу спадщину істориків минулого не лише про фронтові реалії, а й про буденне життя учасників Хотинського протистояння. Широко використовуються автентичні історичні джерела: хроніки, щоденники, звісно, не позбавлені авторського суб’єктивізму, але необхідні для відчуття часу.
Це була величезна за масштабом і вкрай драматична битва, яка відіграла неабияку роль у протистоянні Хреста та Півмісяця, стала важким випробуванням для державного механізму Польсько-Литовської держави. Вкотре ці події довели, що запорозькі козаки є потужною силою, здатною відігравати важливу роль на полях битв світової історії.
«Хотинська битва належить тій епосі, яку можна вважати спільною не лише для Польщі і Литви, а й для України та Білорусі», — пише в післямові до книги-альбому професор, доктор історичних наук Альфредас Бумблаускас. І ця думка дуже слушна.
Цікавим видається задум і його реалізація. Новітні дослідження біографій найвизначніших дійових осіб Хотинської битви — великого гетьмана литовського Яна Кароля Ходкевича та гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного органічно пов’язані з детальним описом самої битви, а також подіями, що їй передували (насамперед трагічної Цецорської битви 1620 р., в якій турки розгромили армію коронного гетьмана Станіслава Жолкевського). Привертають увагу розділи, присвячені морським походам козаків у рамках Хотинської війни, детальному опису армій противників.
«В обкладинці використано світлину, на якій зображено оригінальний меч, подарований королем Речі Посполитої Сигізмундом III Ваза гетьману Петру Конашевичу-Сагай­дач­ному. Композиція вельми промовиста — меч пробиває турецький щит. Ми спеціально виїжджали до Стам­була, де після тривалих погоджень отримали в чотирьох музеях (особливо важко було дістати згоду Військо­вого музею та музею Міні­стерства оборони Туреччини) чимало цікавих ілюстрацій. Ми вдячні багатьом му­зеям і приватним колекціонерам з Литви, України (зокрема з Криму)… Ми повинні більше писати про ті сторінки нашої спільної історії, які нас об’єднують. Наша ідея — пам’ятати про всіх»,— розповідає головний редактор видавництва «Балтія друк» Віргініюс Строля.
Так, ми всі маємо право на свою власну інтерпретацію історії, але головне — використовувати автентичні джерела. Робота над книгою-альбомом була вкрай насичена, пов’язана з багатьма експедиціями. «Так, один з авторів альбому, Петро Сас, разом зі свої­ми студентами їздив до Хотина, де зай­мався реконструкцією ставок головнокомандувачів. Ми робили аерофото­зйомку фортеці і тих місць, де відбувалася битва. Тобто не просто малювали план битви поблизу Хотина, а намагалися досягнути якнайбільшої автентичності у відтворенні дислокації бойових позицій як об’єднаних військ Речі Посполитої, так і військ султана Османа II», — продовжує В.Строля.
Ця багато ілюстрована книга є справжнім проривом, який допоможе відкрити нові туристичні маршрути та оживити в пам’яті вже відомі. І це стосується не лише Хотина, Кам’янця-Подільського, а й міст і місцевостей, так чи інакше пов’язаних з битвою та її фігурантами, — Києва, Вільнюса, Любліна, Несвіжа, Гродна, Острога, фортець Криму (Кафа/Феодосія, Бахчисарай, Чуфут-Кале), Білгорода-Дністровського, Стамбула…
Петро Сас у передмові до книги-альбому зауважив: «Війна суворо перевіряє не лише конкурентоздатність суспільства та держави у світі, а й силу людського духу. Влаштований нею іспит завжди супроводжується правдивою відповіддю на запитання, чого насправді варті для конкретної особи та її спільноти такі поняття, як Вітчизна, патріотизм, самопожертва, спільне благо, честь і гідність». Ці слова, як на мене, стосуються не лише славного минулого, а й сьогодення.
Хотинська битва 1621. Битва
за Центральну Європу / Петро
Сас, Генуте Кіркене, Альфредас
Бумб­лаускас. — К.: Балтія-друк, 2011.

ХотинПечать
Хотин

Хотин

город грандиозных битв

Живописный город Хотин притягивает многих туристов. Выгодное стратегическое расположение Хотина, издавна привлекало людей в этот город. Само его название говорит об этом, ведь, древнерусское название "Хотинь" означало  "желанный". Главной целью путешественников в Хотине является Хотинская крепость. Эта мощное и красивое оборонительное сооружение, привлекает своей красотой не только туристов, но и многих представителей киноиндустрии. Здесь снимались такие известные киноленты, как "Три мушкетера ", "Захар Беркут", "Тарас Бульба ". За время своего существования Хотинская крепость видела много побед и поражений.
 

Хотин: достопримечательности.  Главная историческая памятка Хотина - Хотинская крепость XIII - XVIII века, которая находится на территории современного историко-архитектурного заповедника "Хотинская крепость ". Во внутреннем дворе крепости, в окружении неприступных стен и башен, находятся дворец коменданта, церковь святых Константина и Елены, подземелья и колодец. Вокруг крепости размещены интересные фортификационные сооружения - валы, ворота, бастионы. Кроме самой крепости Хотин имеет еще такие интересные исторические объекты как здание таможни XVII-XVIII вв. и старинное еврейское кладбище.

Хотин: красивые места. Сочетание крепости с окружающим рельефом и Днестром, делают Хотин очень живописным местом. Не поленитесь и обойдите крепость вокруг. Также при случае, стоит полюбоваться этими местами с лодки.

Хотин: фестивали. С 2010 года в Хотине проходит крупнейший фестиваль исторической реконструкции средневековья «Битва наций». Во время проведения фестиваля проходят боевые соревнования между командами из разных уголков мира. Также, действует ярмарка для посетителей фестиваля, проходят различные мастер-классы.  

Что стоит сделать в Хотине

 

Оглянути Хотинську фортецюРозгадати візерунки на мурахВідвідати фестиваль Битва наційДізнатись легенду про пляму
Осмотреть Хотинскую крепостьцюРазгадать узоры на стенах
Посетить "Битву наций"
Узнать легенду о пятне
 
Хотин: как доехать В Хотин можно доехать из Каменец-Подольского (расстояние 22 км) илиЧерновцов (расстояние 69 км). Большинство туристов едут в Хотин с туристической Мекки Хмельницкой области - Каменец-Подольского. Из этого города в Хотин регулярно курсируют маршрутки, отправляющиеся на углу проспекта М. Грушевского и ул. князей Кореатовичив. Маршрутки отправляются каждые 15 - 20 мин. Время в пути 20 - 25 мин. Стоимость 7 грн. В самом Хотине, от центра к Хотинской крепости идти около 10 - 15 мин. Из Черновцов в Хотин можно доехать автобусами или маршрутными такси, что едут в Каменец-Подольский или Хмельницкий. Собственным транспортом стоит ехать через трассу Житомир - Черновцы (Н-03).

Карта Хотина

 
© Transnavicom, LTD, © ЗАО «Резидент» – Условия использования
Переместить карту
Увеличить
Измерение расстояний на карте
© Transnavicom, LTD – Условия использования








Немає коментарів:

Дописати коментар