ДО ДНЯ ПРАПОРУ

ПРАПОРИ УКРАЇНИ ТА УКРАЇНЦІВ

УКРАЇНСЬКІ СИНЬО-ЖОВТІ І ЖОВТО-БЛАКИТНІ ПРАПОРИ 

СІЧ14
2013КОМЕНТУВАТИНАПИСАВ KARELIN

«Не хиляйте вділ прапора,
Лиш держіть його високо!
І не знайте, що покора,
Страх нікчемний, думка хвора.»
Богдан Лепкий

Галицькі жовто-блакитний і синьо-жовтий прапори у XIX-XX ст.

Українські національні синьо-жовті кольори – «руської барви», прийшли до нас із глибини віків – з золотих ланів трипільців – хліборобів з Великої України і зелених пагорбів підкарпатських русинів Галичини, яка тоді називалась Червоною Руссю.

Український імператор Київської Руси Володимир Великий ходив «воювати червенські городи», збираючи данину і приєднуючи Червону Русь до Великої України. Століттями українці – наддністрянці подорожували і несли свої символи на Велику Україну, а українці – наддніпрянці – на Русь, в Галичину. Після руйнування ордою хана Батия, онука Чингізхана, золотоверхої столиці української імперії Києва у 1240 р., українські монархи, галицько-волинського королівства, ще понад сто років, як могли, боронили державність Київської Руси.

Український король Данило під синьо-жовтим прапором Львівської землі у XIII ст.

Галицький лицар під синьо-жовтою корогвою у Грюнвальдський битві в 1410 р.

Запорозькі козаки мали своє власне прапорництво. Різнобарв’я чисельних козацьких клейнодів, збережених в історичних музеях України, Росії, Швеції, Польщі, навічно закарбувалося у народній пам’яті в малинових кольорах. Наприклад, червоний колір в Україні – це барва скорботи. Згадаймо Шевченкове – «червоною китайкою личенько прикрите» . Під червоною китайкою українці ховали своїх гетьманів, героїв Крут, українського пророка Т.Г. Шевченка. Синьо-жовті кольори у запорозьку геральдику і вексилологію привнесли українці-галичани, які ставали козаками і гетьманами Запорозької Січі. У XVIII ст. на Січі поширилося використання синього і жовтого кольорів. Так, 1717 року для пошиття прапорів Полтавського полку було закуплено блакитний та жовтий лудан, а також «справлено полковую короговъ» – блакитну з жовтим хрестом. 1758 року розроблено «абрысь» для виготовлення прапорів Лубенського полку: на одному боці на блакитному полі було зображення козака із самопалом у золотому щиті (трактованому як національний герб), а на другому – полкова або сотенна емблема. Відомий подібний прапор Домонтівської сотні, Переяславського полку (1762 року) та інші.

За свідченнями сучасників у жовті жупани та в блакитні шаровари й кунтуші були вдягнені гайдамаки Гонти під час повстання 1768року.

Військові прапори козацької України

Перша реальна спроба оформити українські національні синьо-жовті кольори в барви державного прапора відбулася у Львові, в Галичині, на весні 1848 року. Під час європейської буржуазно-демократичної революції. яка увійшла у світову історію під назвою «Весни народів», над «королівським столичним містом Львів» замайоріли українські прапори у «державному» форматі. «На вежи ратушной въ недилю рано (на Великдень) хтось вывісив Хоруговъ рускои барвы» – прапор нічим не відрізнявся від сучасного Державного Прапора України. «Поміркована і виважена», проімперська Головна Руська Рада ( самоврядний орган підкарпатських русинів), яка бачила Галичину лише у складі Австро-Угорської імперії, налякавшись, швидко відмежувалася від українського прапора у «державному» форматі, заявивши про підняття українських прапорів над Львовом – «то не Русины оучинили, и наветъ не знають, кто тое оучинивъ».

Перший синьо-жовтий прапор над Львовом, весна 1848 р.

Галицьке намісництво у 1848 році дозволило галичанам формувати військові підрозділи самооборони. Українці-русини категорично відмовлялися вступати у Національну гвардію під біло-червоний польський прапор і вимагали формування Руської гвардії під українським прапором. Тоді Головна Руська Рада регламентувала і затвердила крайовий прапор «Герб, или знамя галицкои; є то золотий левъ въ синим поли вспынаючый ся на скалу » – читаємо у «Зорі Галицькій» – часописі підкарпатських русинів від 27 червня 1848 р.

Прапор загону Руської гвардії з Бережан 1849 р.

У всій Галичині по селах і повітах формувалися загони самооборони – війську були потрібні прапори. Виготовити коштовний військовий штандарт у сільських умовах було важко. Звертаючись до Головної Руської Ради представники сільських громад – «много депутованих просили, даби їм для села зараз штандар руський зо Львова спровадити, бо тут нема добрих ремісльників, котрі би такий штандар чесно зділати могли». Для сільських загонів самооборони розпочалося масове пошиття українських прапорів простішого виготовлення, тобто у «державному» форматі, з двох горизонтальних полотнищ. синього і жовтого кольорів. Головна Руська Рада тоді не регламентувала розташування кольорів на прапорі – по селах Галичини підіймалися у різні часи синьо-жовті і жовто-сині прапори «руської барви».У 1851 році Головна Руська Рада була розпущена. Галичани подалися в еміграцію в Європу і повезли туди свої національні символи. Синьо-жовта символіка використовувалась в Європі у Віденський Січі. З початком першої хвилі трудової еміграції «за-океан» у 1890 році, українці-галичани повезли свої синьо-жовті і жовто-блакитні прапори в Америку, Канаду, Бразилію…

Широко використовувалась синьо-жовта і жовто-синя символіка в Галичині, як національна, в парамілітарних галицьких товариствах: спортивно – руханкових товариств «Сокіл» з 1894 року; пожарно-спортивних товариств «Січ» з 1900 року; дитячо-юнацьких – «Пласт» з 1912 року, культурно-гімнастичних – «Луг» з 1925 року.

Галицькі січовики з Покуття під жовто-блакитним прапором. Галичина, 1900 р.

Історичним «ренесансом» стало відродження української символіки на Великій Україні і в Галичині під час святкування 100-річчя дня народження Великого Кобзаря – Т. Г. Шевченка у 1914 році. Синьо-жовті і жовто-блакитні прапори замайоріли по всій Україні, в ворогуючих Російський і Австро-Угорський імперіях. Очікуваним, позитивним для українців, результатом Першої світової війни стала реальна перспектива утворення незалежної держави України в центрі Європи. Вишколена у парамілітарних організаціях галицька молодь здобувала незалежність України під жовто-блакитним прапором в легіоні Українських Січових Стрільців (УСС), у складі армії Австро-Угорської імперії.

Українські Січові Стрільці під жовто-блакитним прапором. Галичина, 1917 р.

У 1917 році, під час Першої світової війни, на Великій Україні, в Києві і інших містах Російської імперії, зокрема і у Петербурзі, швидко поширилась традиція вживання жовто-блакитних прапорів. Так, перший ешелон козаків-українців у кількості 1198 чоловік вирушив на німецький фронт із Києва 14 травня 1917 року, як зазначалось у «Віснику Українського військового комітету», «під національним жовто-блакитним прапором». Під ним козацтво вишикувалось через три дні перед штабом Верховного Головнокомандуючого генерала Брусилова в Кам’янець-Подільському. Росіянин Брусилов, узявши до рук жовто-блакитний прапор, звернувся до солдатів-українців з такими словами: «Под єтим прапором я вижу достойное казацкое войско украинцев, которое, надеюсь, поможет мне в трудный час борьбы за благо всего народа. Слава украинскому казацкому войску!»

Українізований полк російської армії під жовто-блакитним прапором. Перша світова війна, Західний фронт, Галичина, 1917 р.

1 липня 1917 року на ділянці фронту Конюхи – Потутори в Галичині перейшов у наступ під жовто-блакитними прапорами 6-й українізований корпус російської армії. За свідченням англійського військового аташе генерала Нокса, з першого ж удару корпус зайняв три лінії німецько-австрійських окопів. На цій же ділянці Західного фронту оборону тримав легіон Українських Січових Стрільців австро-угорської армії, також під жовто-блакитним прапором.

Українці в наступі на українців, в чужих одностроях, під українськими прапорами. Перша світова війна, Західний фронт, Галичина,1917 р. (Реконструкція)

Реалізуючи єзуїтський, імперський, максиміліянівський принцип – «розділяй і владарюй» – чужинці посилали українців на смерть заради чужих інтересів ворогуючих імперій. Це стало трагедією українського народу, великої європейської нації: під національними жовто-блакитними прапорами українці вимушено воювали між собою на користь Російської та Австро-Угорської імперій. Але українці не захотіли вбивати один одного – вони почали «брататися» через колючий дріт окопів – явище не звичне, але започатковане і поширене українцями на Західному фронті, під час Першої світової війни.

Колишні вороги. Українці у ворожих одностроях під час «братання». Перша світова війна, Західний фронт, Галичина, 1917р.

Очікуваним результатом Першої світової війни стало утворення Української Народної Республіки (УНР) на весні 1917 р. Новонароджена Україна вимагала своїх державних символів. Так галицька національна синьо-жовта і жовто-блакитна символіка почала широко використовуватися на Великій Україні в якості – державної

Державний прапор УНР часів Української Центральної Ради в 1918 р	Державний прапор УНР часів Директорії в 1919 р

Наступним очікуваним результатом Першої світової війни стала поява на європейський мапі Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) восени 1918 р. Врахувавши, що в той час над Києвом на Великій Україні майорів державний синьо-жовтий гетьманський прапор, в ніч на перше листопада 1918 року галичани-державники підняли над «столичним королівським містом Львів» національні синьо-жовті прапори. Зрозуміло, як щоб на той час над Києвом майорів державний жовто-блакитний прапор Української Центральної Ради, тоді, поза всяким сумнівом, галичани підняли б над Львовом жовто-блакитні прапори. Реалізуючи стратегічні плани соборності і державотворення України, галичани-державники свідомо нехтували своїми національними інтересами. 13 листопада Українська Національна Рада у Львові затвердила національний синьо-жовтий прапор Державним Прапором ЗУНР. На довгих 70-ть років розтягнувся, започаткований у 1848 році, процес творення державних символів в Галичині.

Перші синьо-жовті прапори над Львовом 1 листопада 1918 р., Галичина.

22 січня 1919 року у Києві на Софійському майдані відбулася історична Злука Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину державу Україна. За століття боротьби українці, вперше, визначилися зі своїми етнічними кордонами і спільними синьо-жовтими символами на державному рівні.

Єднання синьо-жовтих і жовто-блакитних прапорів. Історична Злука УНР і ЗУНР 22 січня у Києві 22 січня 1919 р.
(кадр кінохроніки)

Вишукуючи гострі кути протистояння і поділу великого європейського народу, який розмовляє єдиною батьківською українською мовою, але століттями роз’єднаний жорстокими історичними реаліями на дві частини, колишні і сучасні фальсифікатори марно намагаються уособити Велику Україну з жовто-блакитним прапором, а Галичину, що б підкреслити її окремішність, – з синьо-жовтим. Мовляв, дві окремі країни, два різних народи, з іншою ментальністю, та ще під інакшими прапорами…

Протиставляючи Велику Україну і Галичину, українців-наддністрянців і українців-наддніпрянців, Схід і Захід, найбільшої європейської держави України, які, майже за англійським письменником Кіплінгом, «ніколи не зійдуться», сучасні «геральдисти-ревізіоністи» марно намагаючись зміни розташування кольорів на Державному Прапорі України, розпочали війну українських національних прапорів. Але національні синьо-жовті і жовто-блакитні прапори не «антиподи» – це українські символи – родом з Галичини.

Олег Карелін

P. S. В черговий раз, на зламі 80 – 90- тих років минулого сторіччя, завоювавши Незалежність, українці не обирали державну символіку – вони її успадкували від своїх предків.  http://karelin.org.ua/ukrajinski-prapory/

ПРАПОР УКРАЇНИ ХОЧУТЬПЕРЕВЕРНУТИ

Прапор_Дніпропетровськ

Фалеристичні пам’ятки пожежно-гімнастичного товариства «Сокіл» 1894-1914 рр.
Фалеристичні пам’ятки українського пожежно-гімнастично товариства «Сокіл» з’явилися на хвилі піднесення національно-визвольного руху в Австро-Угорській Імперії, спричиненого революцією Т. 3. «Весни Народів» у 1848 р.

Ідея створення пожежно-гімнастичних товариств, котрі б виховували у своїх членів почуття національної гордості, обов’язку, удосконалювали духовні якості у гармонії з фізичною силою, зародилися у 60-роках XIX ст. у Чехії.

Професор історії Празького університету доктор Мирослав Тірш у 1862 р. започаткував перше чеське спортивне товариство «Сокіл».Через рік словаки засновують товариство «Південний Сокіл», згодом у 1867 р. «Сокіл» з’являється у поляків, потім у хорватів, а через деякий час «сокільський» рух охопив більшість слов’янських народів.

Заснування української сокольської організації тісно пов’язане з іменем Володимира Лаврівського та Василя Нагірного.

В. Нагірний опублікував у часописі «Батьківщина» за 1886 р. декілька статей, у яких доводив необхідність створення пожежно-спортивних товариств, а в наступному році опублікував «Статут товариства сторожі огневої Сокіл».
Відчутним поштовхом до заснування української сокільської організації став приїзд до Львова чеських соколів у 1892 р. Цього самого року В. Лаврівський з групою прихильників провів перші загальні збори засновників товариства «Сокіл» та підготував новий статут «Устав гімнастичного товариства «Сокіл».

Цей статут був затверджений Міністерством внутрішніх справ у липні 1893 р. А 11 лютого 1894 р. відбулися перші загальні збори «уконститованого» товариства.

При товаристві у різні часи існували секції гімнастична, технічна (пожежниптва), музична, театральна та прапорові.
Джерело: http://ua-orden.org/tovaristvo-soki.html

Давайте уважно проаналізуємо написане та листівку. Листівка присвячена повстанцям Австроугорщини 1848 року. На ній і слова немає за державу Україна. Звідки взяли що прапор тримає повстанець є українським?

Все що я знайшов  0 посилання на рішення Собору руських 

Собо́р ру́ських уче́них («Собор учених руских и любителей народного просвіщенія») — перший просвітнцький з'їзд у Галичині, скликаний Головною Руською Радою з ініціативи письменника Миколи Устияновича та заступника голови Головної руської ради Івана Борисикевича. Відбувся у Львові з 19 по 26 жовтня 1848 року з участю 118 осіб, які вели наради у 9 секціях.

На пленарних засіданнях виступали з промовами І.Борисикевич, письменники Я.Головацький, І.Гушалевич, Й.Левицький, Й.Лозинський, Р.Мох, М.Устиянович та ін. Їхні виступи, за словами очевидця, «дихали свободою і патріотизмом».

На засіданнях секцій вироблено пропозиції про заснування господарського та історичного товариств, охорону пам'яток історії та культури, видання популярного підручника історії України.

Собор руських учених накреслив широку програму організації української науки і народного шкільництва, схвалив утворити «Общество просвіщення народного», обговорював питання української літературної мови тощо. У секції мови і літератури виникла гостра суперечка щодо мови письменства. Більшість висловилася за літературну мову, близьку до народної, «гражданський» шрифт і фонетичний правопис, залишивши, однак, прихильникам церковнослов'янської мови, які були в меншості, свободу використання в наукових працях церковнослов'янської мови і етимологічного правопису. Згодом це негативно позначилося на книговидавничій справі.

На Соборі засновано Товариство народної освіти, члени якого ввійшли до складу правління Галицько-Руської Матиці. Основною метою Галицько-Руської матиці (ГРМ) було проведення просвітницької та видавничої діяльності, а також розвиток шкільництва на західноукраїнських землях. Зразком для його створення були «Матиці» інших слов'янських народів, насамперед чехів та словаків.

Там же пишуть що начебто затвердили жовто-блакитний український народний прапор.

Ось як це описують 19 жовтня 1848 р. Собором руських учених у Львові було затверджено жовто-блакитний український народний Прапор.

Листівка кінця 19 століття

Ось як його описує барви і символіку українського прапора Яків Головацький:

"Народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную, щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный, погодливый, якъ душа щирого не скаженого (не спотвореного - НО) Русина, изьображавъ миръ и спокой, якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіизорницъ на ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить".

Розташування кольорів в описі не згадане, хоча можна здогадатися, що зорі мають бути над небом, а не під ним. Проте порядок кольорів зберігся на малюнках кінця 19 ст.: прапор був жовто-блакитний (в русинській мові, якою писав тоді Головацький, слово блакитний і синій є синонімами, аналогом якого в сучасній польській, наприклад, є "niebieski").

Чомусь автор статті вирішив з опису що зорі мають бути над небом а не НА НЕБІ?

Я не даремно виділив цитату опису про прапор. Опис прапора починається з блакитного кольору, то відповідно він таки блакитний зверху, адже вчені не могли не знати, що перший колір в геральдиці то верхній на прапорі.  І оте пояснення, що дає автор статті  не відповідає цьому загально прийнятому геральдистами правилу. Нам посилаються на малюни кінця 19 ст. Але є і малюнки першої світової де прапор з блакитним зверху. Цих малюнків вони не приводять. Згадавши про плутанину з кольорами вони все ж зупиняються на іншому рішенні, хоча висновок має бути один - правила геральдики і керуватись треба тим, як описаний прапор і тим що зорі таки НА НЕБІ а не над ним

.

Представляємо Вашій увазі картини того часу, які нам вдалося знайти. Нагадаємо, що в той період, частина України (Галичина) входила до складу Австро-Угорщини.
Тодішній прапор не міг бути синьо-жовтим, тому що одна з земель Австро-Угорщини (Нижня Австрія) вже мала синьо-жовтий прапор.

undefined

Цісар Франц Йосиф I посеред людей в Сукенницях (Краків), при здійсненні інспекції Галичини в вересні 1880.
Автор: Lipiński, Hipolit (1846-1884). Оригінал знаходиться в Народному Музеї м. Кракова.

undefined

Прийом Цісара Франца Йосифа I на Львівському вокзалі в 1880 р.

undefined

Імператор Франц Йосиф I відвідав Національну Школу лісового господарства у Львові, здійснюючи інспекцію у вересні 1880. Вгорі картини зображена жовто-блакитна (вертикальна) хоругва, на якій головний колір (жовтий) зліва. 
Автор: Grabowski, Andrzej (1833-1886). Рік створення - 1881 р. Оригінал знаходиться в Народному Музеї м. Кракова. 

Імператор Фра́нц Йо́сиф I (1830 - 1916) народився в містечку Лаксенбург, яке входило до складу Нижньої Австрії. Тому інколи поруч з жовто-блакитним Прапором України, щоб догодити Цісарю, розміщувався синьо-жовтий прапор його батьківщини. Це може бути одна з причин, чому на початку 20 ст. українці застосовували як Сонячно-блакитний Історичний Національний Прапор України, так і іноді, помилково, синьо-жовтий прапор Нижньої Австрії (той, який згодом, в 1992 р., ВРУ затвердила державним прапором України). 

Щоб скласти більш повну уяву про русинів (сучасною мовою - українців), скільки їх тоді мешкало в Австро-Угорщині, процитуємо Якова Головацького (літ. псевд. Гаврило Русин): 

"Русини займають дві-треті Галичини й східні комітати в Карпатах та Угорщині; також цілу полудневу частину Росії від Припяті по верхній Дон. Замешкують цю територію у компактній масі, не розпорошені поміж другими народами, ані не змішані з чужими національностями. Вони не є жодними колоністами, які примандрували в ті землі, але вони є їх рідними синами, які живуть на могилах і курганах славних предків своїх з-перед тисячі літ, на прадідівських вогнищах. Коли в них така славна минувшина, то чому вони не осягнули кращої долі, яка належалася б такій великій нації?" 

Ще один доказ що блакитне зверху - наявність ось таких відзнак
Товариства імені Шевченка (Shamokin PA; США) - 1930-і рр.

та Українські Січові Стрільці

Наостанок вірш 1918 року

Цікавий приклад публікації в газеті 1941 р., коли мова йде про синьо-жовтий прапор ("знизу жовте, а зверху синє"), але його називають ... "золотисто-голубим" чи "жовто-блакитним". 
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=914621635233627&set=gm.340867079407550&type=1&theater