Антон Макаренко
Белетризоване дослідження тюремного знищення індивідуальності увічнила педагогіка виховання колективної особи Антона Макаренка. Він народився 13 березня 1888 р. у м. Білопілля (нині Сумщина). Батько був маляром у залізничних майстернях. Молодший брат А. С. Макаренка — Віталій у книзі «Мій брат Антон Семенович» писав: «… незважаючи на своє українське походження Антон був 100 % росіянином». Освіту він отримав російську. Семирічним Антон здобував освіту в двокласному початковому училищі. Згодом родина переїхала до Крюкова. Антона віддали до Кременчуцького чотирикласного міського училища. Після закінчення
навчання на «відмінно» Макаренко став слухачем однорічних педагогічних курсів при Кременчуцькому міському училищі, які готували викладачів початкової школи. У 17 років Макаренко зі свідоцтвом викладача розпочав роботу в Крюківському двокласному залізничному училищі, став вчителем російської мови, малювання і креслення. Антон прекрасно малював, на виставці були його малюнки «Портрет невідомої» (близька подруга Макаренка, вчителька Віра Костецька) та «Портрет доньки лікаря М. Дімари».
Макаренко регулярно закохувався, вимагаючи взаємності, але був таким непоказним, що дівчата його серйозно не сприймали. Брат навіть уклав список його захоплень: Раїса Зеленіна (1903 рік), Наташа Найда (1903 рік), Поля Миронова (1904 рік), Катя Сосновська (1910 рік), Феня Нікітченко (1912 рік), Катя Костецька (1914 рік), Таня Коробова (1917 рік), Юлія Попова (1918 рік). Якось Антон поплакався о. Григоровичу на долю, той попросив власну дружину Єлизавету, старшу на 8 років за Макаренка, переговорити з парубком. Попадя Григорович переговорила з юнаком: обоє закохалися, але священик не міг дати дружині розлучення.
Так і жили коханці багато років. Його батько до смерті не міг пробачити Антонові любовного скандалу. Після революції священик виїхав за кордон, але Макаренко й гадки не мав про одруження. Вона закінчила педкурси, працювала у колонії Макаренка. Зрештою, два десятиліття вони були разом. Чому розлучилися? На заваді стала її скнарість і сморід від десяти котів. Макаренко не запам’ятовував імен своїх коханок, тому називав усіх однаково – «сонечко» (чи то «божа корівка», чи світило?).
Влітку 1924 р. Оксана Іваненко довідалася, що поблизу Полтави розташовано дитячу колонію, яку очолював добрий знайомий її матері, А.С.Макаренко. Оксана влаштувалася вихователькою у колонії; стала прообразом Оксани Варської, поетеси та педагога з роману «Педагогічна поема» А.С. Макаренка.
Макаренко одержав диплом Полтавського учительського інституту, мав майже необмежену владу начальника колонії під Полтавою. 29 грудня 1927 р. у передмісті Харкова відкрилася дитяча комуна ім. Дзержинського для перевиховання малолітніх правопорушників. Керував нею педагог із пістолетом, офіцер НКВС Антон Макаренко. Це був час українізації, тому Антон Семенович в анкеті написав «українець». Але у листах до Максима Горького Макаренко скаржився, що «ріже нас українізація». Йому не подобалося, що хлопці «вчаться рідною мовою». Сам Макаренко послуговувався у листуванні, написанні творів тільки російською. Розумів Макаренко і українську, і польську.
У СРСР тоді широко популяризували книжки Макаренка; програмною була «Педагогічна поема», яку іменували «Пістолетною педагогікою» (книга антипедагогічних вчинків і думок автора). Макаренко вважав нормою бити вихованців по обличчю, кидати в дітей рахівницю, стілець.
У 1928 р. інспектувати його колонію приїхала інспектор Наркомосвіти Галина Салько.
40-річний педагог закохався. Макаренко жив зі своєю майбутньою дружиною Галиною Стахівною Салько (розлучена, її сина Лева виховував Макаренко). Вона часто бувала в Криму, де лікувала туберкульоз горла. Антон її страшенно ревнував.
Макаренком опікувалася сестра Балицького та Горький, тому педагог у Києві служив сержантом держбезпеки і дослужився до заступника начальника відділу трудових колоній НКВС УРСР. Усього через місяць після призначення Антону Семеновичу, на той момент холостяку, НКВС вручив ключі від трикімнатної квартири з видом на Володимирський собор по вул. Леонтовича №6. Втім педагогові, якій переніс інфаркт, останній поверх без ліфта долати було важко. 4 вересня 1935 р. прямо на квартирі було офіційно оформлено шлюб Антона та Галини.
Макаренко все життя боявся органів, людей у формі, нервово палив по 4 пачки цигарок за день. Брат Віталій Макаренко, денікінський офіцер; фотограф жив у Ніцці. Антон Макаренко своїх дітей не мав, удочерив дочку брата Олімпіаду (Лілію). Пізніше Олімпіада Віталіївна вийшла заміж за поета Сергія Васильєва (його онуки Антон Васильєв і відома актриса Катерина Васильєва).
Останні два роки Антон Макаренко жив у Москві, обстоював метод виховання в колективі та через колектив, заперечував природні індивідуальні властивості дитини. Безпартійний Макаренко писав: «Я остаточно переконався у тому, що моя педагогіка – педагогіка більшовицька».
Помер 51-річний Антон Семенович від серцевого нападу 1 квітня 1939 року на станції Голіцине у вагоні приміського поїзда, лише встиг сказати провіднику: «Я — письменник Макаренко». У його кишені знайшли повістку про явку до спеціального відділу НКВС. Дружині мало що дісталося зі спадку, а час був непевний, тому вона відмовилася прийти на похорон; однак пропагувала творчу спадщину А. Макаренка, була консультантом фільму «Педагогічна поема».
Як бачимо, Україна мала талановитого художника, оригінального педагога, адже рішенням ЮНЕСКО А. Макаренка визнано одним із чотирьох педагогів, які визначили спосіб педагогічного мислення в ХХ столітті; але служба окупаційному режиму знівелювала все найкраще.
навчання на «відмінно» Макаренко став слухачем однорічних педагогічних курсів при Кременчуцькому міському училищі, які готували викладачів початкової школи. У 17 років Макаренко зі свідоцтвом викладача розпочав роботу в Крюківському двокласному залізничному училищі, став вчителем російської мови, малювання і креслення. Антон прекрасно малював, на виставці були його малюнки «Портрет невідомої» (близька подруга Макаренка, вчителька Віра Костецька) та «Портрет доньки лікаря М. Дімари».
Макаренко регулярно закохувався, вимагаючи взаємності, але був таким непоказним, що дівчата його серйозно не сприймали. Брат навіть уклав список його захоплень: Раїса Зеленіна (1903 рік), Наташа Найда (1903 рік), Поля Миронова (1904 рік), Катя Сосновська (1910 рік), Феня Нікітченко (1912 рік), Катя Костецька (1914 рік), Таня Коробова (1917 рік), Юлія Попова (1918 рік). Якось Антон поплакався о. Григоровичу на долю, той попросив власну дружину Єлизавету, старшу на 8 років за Макаренка, переговорити з парубком. Попадя Григорович переговорила з юнаком: обоє закохалися, але священик не міг дати дружині розлучення.
Так і жили коханці багато років. Його батько до смерті не міг пробачити Антонові любовного скандалу. Після революції священик виїхав за кордон, але Макаренко й гадки не мав про одруження. Вона закінчила педкурси, працювала у колонії Макаренка. Зрештою, два десятиліття вони були разом. Чому розлучилися? На заваді стала її скнарість і сморід від десяти котів. Макаренко не запам’ятовував імен своїх коханок, тому називав усіх однаково – «сонечко» (чи то «божа корівка», чи світило?).Влітку 1924 р. Оксана Іваненко довідалася, що поблизу Полтави розташовано дитячу колонію, яку очолював добрий знайомий її матері, А.С.Макаренко. Оксана влаштувалася вихователькою у колонії; стала прообразом Оксани Варської, поетеси та педагога з роману «Педагогічна поема» А.С. Макаренка.
Макаренко одержав диплом Полтавського учительського інституту, мав майже необмежену владу начальника колонії під Полтавою. 29 грудня 1927 р. у передмісті Харкова відкрилася дитяча комуна ім. Дзержинського для перевиховання малолітніх правопорушників. Керував нею педагог із пістолетом, офіцер НКВС Антон Макаренко. Це був час українізації, тому Антон Семенович в анкеті написав «українець». Але у листах до Максима Горького Макаренко скаржився, що «ріже нас українізація». Йому не подобалося, що хлопці «вчаться рідною мовою». Сам Макаренко послуговувався у листуванні, написанні творів тільки російською. Розумів Макаренко і українську, і польську.
У СРСР тоді широко популяризували книжки Макаренка; програмною була «Педагогічна поема», яку іменували «Пістолетною педагогікою» (книга антипедагогічних вчинків і думок автора). Макаренко вважав нормою бити вихованців по обличчю, кидати в дітей рахівницю, стілець.
У 1928 р. інспектувати його колонію приїхала інспектор Наркомосвіти Галина Салько.
40-річний педагог закохався. Макаренко жив зі своєю майбутньою дружиною Галиною Стахівною Салько (розлучена, її сина Лева виховував Макаренко). Вона часто бувала в Криму, де лікувала туберкульоз горла. Антон її страшенно ревнував.Макаренком опікувалася сестра Балицького та Горький, тому педагог у Києві служив сержантом держбезпеки і дослужився до заступника начальника відділу трудових колоній НКВС УРСР. Усього через місяць після призначення Антону Семеновичу, на той момент холостяку, НКВС вручив ключі від трикімнатної квартири з видом на Володимирський собор по вул. Леонтовича №6. Втім педагогові, якій переніс інфаркт, останній поверх без ліфта долати було важко. 4 вересня 1935 р. прямо на квартирі було офіційно оформлено шлюб Антона та Галини.
Макаренко все життя боявся органів, людей у формі, нервово палив по 4 пачки цигарок за день. Брат Віталій Макаренко, денікінський офіцер; фотограф жив у Ніцці. Антон Макаренко своїх дітей не мав, удочерив дочку брата Олімпіаду (Лілію). Пізніше Олімпіада Віталіївна вийшла заміж за поета Сергія Васильєва (його онуки Антон Васильєв і відома актриса Катерина Васильєва).
Останні два роки Антон Макаренко жив у Москві, обстоював метод виховання в колективі та через колектив, заперечував природні індивідуальні властивості дитини. Безпартійний Макаренко писав: «Я остаточно переконався у тому, що моя педагогіка – педагогіка більшовицька».
Помер 51-річний Антон Семенович від серцевого нападу 1 квітня 1939 року на станції Голіцине у вагоні приміського поїзда, лише встиг сказати провіднику: «Я — письменник Макаренко». У його кишені знайшли повістку про явку до спеціального відділу НКВС. Дружині мало що дісталося зі спадку, а час був непевний, тому вона відмовилася прийти на похорон; однак пропагувала творчу спадщину А. Макаренка, була консультантом фільму «Педагогічна поема».
Як бачимо, Україна мала талановитого художника, оригінального педагога, адже рішенням ЮНЕСКО А. Макаренка визнано одним із чотирьох педагогів, які визначили спосіб педагогічного мислення в ХХ столітті; але служба окупаційному режиму знівелювала все найкраще.
Немає коментарів:
Дописати коментар