четвер, 3 січня 2013 р.

3 січня – 100 років від дня народження Н. С. Рибака, українського письменника

                                                                                 3 січня – 100 років від дня народження 
                                                                 Н. С. Рибака, українського письменника
Біографічна довідка

Рибак Натан Самійлович (1913 - 1978)
        Народився 3 січня 1913 у с. Іванівна Кіровоградської області в сім’ї службовця цукроварні. Дитячі та юнацькі роки провів у Шепетівці. Тут закінчив неповну середню школу та фабричнзаводський технікум при цукроварні.
        Навчався у Київському хіміко-технологічному інституті. На цей період
припадають його перші спроби пера. У 1931 році в київській газеті “Пролетарська правда” опублікував своє перше оповідання “Дорогою змагань”. Окрилений успіхом,продовжував писати.
           Учасник Великої Вітчизняної війни.
           У повоєнний період Натан Рибак сягає нових глибин художнього зображенн життя. Активний діяч руху за мир, він брав участь у міжнародних конференціях,форумах. Роки роботи у цьому напрямку дали йому можливість зібрати значний матеріал, що згодом ліг в основу роману “Час сподівань і звершень”. За нього він був удостоєний премії Радянського Комітету захисту миру.
          Подорожував по Дніпру. Гостював у Херсоні. Події його роману „Дніпро”(1955) розгортаються у період 1913 - 1919рр. у південному Придніпров’ї, на території Херсонської області.
          Усього з-під пера письменника вийшло 30 книг.За деякими поставлені художні фільми: “Помилка Оноре де Бальзака”, “Довга дорога в короткий день”. За роман „Переяславська рада” удостоєний Державної премії СРСР (1950).
        Літературна творчість письменника обірвалась несподівано, разом із його життям. 11 вересня 1978 року Натан Рибак загинув в автомобільній катастрофі.

ГОЛОВНИЙ ТВІР ЛІТЕРАТУРНОГО ДОРОБКУ Н.РИБАКА

                                                                    «Будь славен вовек, о муже избранне,
                                                                      Вольности отче, герою Богдане».
                                                                                              Григорій Сковорода
          У середині XVII століття на арену суспільно-політичного життя Південно-Східної Європи рішуче і для багатьох несподівано виступила мало кому відома до того людина – чигиринський сотник Зиновій Богдан Хмельницький. Здобувши гетьманську булаву, очоливши, як казав М.Костомаров, “козацьку революцію”, він швидко звернув на себе увагу сучасників. “Імператором запорозьких козаків і генераліссімусом греко-східної церкви” називав Богдана Хмельницького Олівер Кромвель, “від бога даним”, “батьком вітчизни”, “руським Мойсеєм” іменовано гетьмана в козацьких літописах, “бичем божим” здавався він польському королеві Яну Казиміру.
           Не менш суперечливі думки й оцінки висловлюють про Хмельницького і нащадки. Ось уже протягом кількох століть ім’я і державотворча діяльність цієї людини викликають жвавий інтерес і палкі суперечки. У чому він мав рацію, а в чому помилявся? Переяславська рада – прорахунок чи безжальна необхідність? Уславив чи зганьбив гетьман Україну, об’єднавшись з Московією? Які обставини зумовлювали його вчинки і рішення?
         На ці та подібні питання пропонують свої варіанти відповідей не тільки історики-науковці, але й автори художніх творів. Окрім об’єктивних причин історичного, суспільно-політичного характеру, зацікавлення образом гетьмана посилювалось існуванням великої кількості чуток, легенд, недостовірної інформації про його життя. Це якнайкраще відповідало потребам літературних жанрів, давало багатий матеріал для творчої уяви поетів, драматургів, письменників.
        Про Богдана написані цілі томи – літописи і панегірична поезія, думи, історичні елегії, мемуари сучасників подій та літературні портрети, повісті і оповідання, драми та оперні лібретто. Особливо ж яскравим та багатогранним постає перед читачем великий гетьман в цілій низці історичних романів.
        Першою спробою художнього втілення образу Б.Хмельницького в романній формі слід вважати незакінчений твір російського письменника-декабриста Ф.Глінки “Зиновий Богдан Хмельницький или Освобождённая Малороссия” (1819 р.). Відверта політична тенденційність автора призвела до глибоко суб’єктивного, схематичного погляду, Б.Хмельницький в зображенні письменника на мав нічого спільного з реальним історичним прототипом.
        У 1895-97 роках була написана російською мовою трилогія М.Старицького “Богдан Хмельницкий” (Романи “”Перед бурей”, “Буря”, “У пристани”). Автор опрацював і вдало використав в тексті історичні джерела, наділивши свого героя видатними здібностями, , лицарським вихованням, тобто усім тим, що мало підкреслити його особливість як керівника національно-визвольного руху. Але, історичний сюжет у Старицького настільки насичений “авантюрними” мотивами, пригодницькими зворотами, що подекуди не поступається романам А.Дюма.
        Так звана “радянська доба” дала читачеві багато історичних романів, присвячених часам Хмельниччини.  Це, насамперед, великі епічні твори Івана Ле “Хмельницький” (1939 – 1964 рр.), роман Петра Панча “Гомоніла Україна” (1954 р.) . Пишучи в руслі єдино можливої тоді радянської ідеології, романісти зосереджували зусилля на відтворенні певних сторінок його життя – перед нами насамперед державний діяч, хоробрий воїн, талановитий дипломат, який бачить мету своєї діяльності у визволенні свого народу і в возз’єднанні з Московською державою.
        Наступною ланкою в низці історичних творів слід назвати роман Павла Загребельного “Я, Богдан” (1983).  Важливим творчим здобутком автора стала не тільки принципово нова композиційна побудова твору (твір написано від імені самого Богдана Хмельницького, який оглядає свій життевий шлях після смерті), але й значно поглиблена трактовка образу головного героя.
        Вигідно вирізняється серед цієї низки творів роман Натана Рибака “Переяславська Рада” (1950 – 1953 рр.) , про який наші сучасники можуть закинути лукаве слово, що, мовляв, роман було створено на догоду радянській ідеології, славлячи об»єднання братерських народів – російського і українського --  на Раді  в Переяславі 1654 року.  Саме він дає можливість сучасному досліднику з позицій нового часу і нових надбань у сфері теорії і практики аналізу художніх текстів в іншому ракурсі інтерпретувати доленосні подіїї того далекого часу, вчинки і рішення нашого національного героя, навколо яких і сьогодні триває полеміка.
        Нові можливості пов’язані з тим, що численні ґендерні дослідження, які протягом останніх десятиліть охопили весь блок гуманітарних та суспільних дисциплін, відкрили нові виміри людського існування. Відверто кажучи, виміри були старі, як світ, але саме тому не помічались і не враховувались. Ми зовсім недавно визнали, що в людини є стать, отже і в історії є стать, і в культури і навіть у  цивілізації. Але, навіть не здогадуючись про існування цієї проблеми, Н.Рибак ще 60 років тому художньо вирішує її.
          Згадаймо яскравий жіночій образ роману «Переяславська рада» католички пані Гелени.  Як і романісти-попередники, Н.Рибак вважав цю жінку, другу дружину гетьмана, його злим янголом. Закони масштабного епічного твору передбачають наявність любовної лінії в його художньому світі. І Н.Рибак розробляє її, поєднавши з авантюрно-детективними традиціями роману.
        Автор не повідомляє нічого про походження героїні, її попередне життя та історію знайомства з Хмельницьким. Факти про її минуле дуже скупі: “Була собі проста, звичайна красуня шляхтянка Гелена. Мріяла про Варшаву, про розкішне вбрання, про рицаря у латах... Взяв її за дружину сотник Хмельницький. Любив її безтямно... Жили тихо, мирно, спокійно. А він, Богдан, все чимсь своїм турбувався, ходив замислений, суворий, їздив кудись, зникав на тижні, замикався з якимись брудними козаками... А що вийшло з того? Змушений був тікати з Суботова. Чаплицький спалив хутір, викрав її. Чи було їй погано за Чаплицьким? Ні, не може вона цього сказати. Вінчалися вони в костьолі... Жила Гелена весело, безтурботно, – ні клопоту, ні вагань. Признатися по щирості, було навіть спокійніше на душі, ніж з Хмельницьким”.
         У гетьманському палаці вона опинилась знов з веління католицткої церкви, доручення якої пообіцяла виконувати, мріючи про золото, тріумф і славу в Варшаві, подорож до Риму. Зустрівшись з Богданом, каялась і запевняла, що під загрозою смерті стала дружиною Чаплицького. І суворе серце Хмельницького пробачило, повірило, “станула в якусь мить крига в очах, і іскри ніжності бризнули з них, наче з багаття, завихореного степовим вітром”.
        Так, підглядаючи та підслуховуючи, потай читаючи важливі бумаги, живе поряд з Богданом “пані гетьманша”, струнка, повновида чорнява жінка з очима, в яких мигтять недобрі зеленкуваті вогники. Ворожі інтиги обплутують його, кількість ворогів зростає, небезпека загрожує його справі, найближчим друзям і життю – в коштовному медальйоні, що носить Гелена – отрута, приготована отцями-єзуїтами.
        І все ж, небезпеки, повз які щоденно проходить головний герой, роблять його образ ще привабливішим для читачів. Міць гетьманської влади зростає, його мрії про сильну квітучу Україну стають реальністю. У центрі авторської уваги навіть не воєнні успіхи гетьмана, а його державотворча діяльність, перед нами – Хмельницький  -- дипломат, політик, Хмельницький-господар своєї землі.
        Б. Хмельнийцький переконав себе, що любов – річ другорядна у його житті , гетьман – у центрі грандіозних історичних подій. Із позицій свого, “радянського” часу письменник впадає в упередженість – він переконує читачів в об’єктивній неминучості об’єднання України з Росією. Рух історії не в змозі зупинити ворожі інтриги і чорні плани. Назва твору свідчить про те, що було головною подією, найважливішою метою в житті Богдана. Заради цієї мети, він без вагань руйнує будь-які перешкоди, вириває з серця отруйне жало любові, відправляє Гелену на шибеницю.
        Цей вчинок знов підкреслює силу духа і велич гетьмана. Ніхто в його оточенні не знав, яким важким було те рішення, як “сухо було в серці. Все випалила мука. Сухо було і в очах. Ніхто не знав, що погасивши свічки, він не спить. Ніхто й гадки не мав, що ніч йому страшніша за день. Він ішов крізь ці ночі, наче крізь пекло....”.
         У страшній боротьбі розважливість і почуття обов’язку перемагають, гетьман не втрачає рівноваги. І зовсім скоро поруч з ним з’являється нова жінка – Ганна Золотаренко. Цей новий жіночий образ є антиподом пані Гелені, він втілює новий, близький авторові, тип коханої – жінки-друга, жінки-однодумці, жінки-соратниці. Саме така дружина буде разом з Хмельницьким в час його найвищої величі й перемог.
        “Ясновельможний пан Гетьман” – не тільки керманич грандіозного соціального й національного руху, а ще й закохана людина, особиста трагедія якої нерозривно пов’язана з трагедією його народу.
         Як бачимо Н.Рибак спробував реабілітувати, очистити від бруду підозр і намов великої любові, що прийшла до Богдана на схилі життя і в найрішучішу хвилину нашої історії дала йому силу й натхнення звершити великі справи, які залишилися в історії України назавжди. І не остання роль у цьому жінок, які були поруч із гетьманом.
        Історичний роман – це масив текстів, які потенційно містять матеріал для нових версій і поглядів, для оновленої художньої трактовки історичного минулого України. Трактуйте, трактуйте по-новому, колеги-досдідники!
                                                                                                         Валерій ТЕРЗІ


Немає коментарів:

Дописати коментар