- Оцінюючи твори учасників конкурсу, звернула увагу саме на Ваш, Анфісо, твір. Він вразив і гарною мовою, і гумором, і майстерністю. Але ж, сама журналіст, одразу побачила, що Ви не вказали, де працюєте. А це одне з обласних ЗМІ. Чому промовчали? Вважали, що від цього залежали результати оцінювання?
По-перше, щиро дякую за гарну характеристику моїх творів! Намагаюся в них відродити «дух народу», його забутого героя – пересічного українця. Він цікавий і сьогодні читачу, бо багатий непідробною кмітливістю, веселістю, щирістю, поетичністю мислення, мудрістю.
Що ж до моєї роботи…Так, я працюю у обласній газеті «Вісті Придніпров’я». Це змістовне друковане ЗМІ, робота в якому дає можливість відчути область, її трударів, так би мовити «серцем».
Одначе, у мене нема «волохатої лапи» і я не вважаю, що приналежність до «журналістської братії» може будь-яким чином вплинути на той чи інший результат конкурсу. Усе в руках долі! Тож, не витрачала часу, писала про себе коротко, не намагаючись «притягувати» увагу чи обтяжувати когось своєю «долею». Хай люди за мої твори вирішать, чи варта я чогось як письменник й поет! Не так вже й важливо, ким ти є за професією, головне – аби було, що сказати від серця, від душі. Тоді тебе неодмінно почують!
- Нещодавно у нас, в дружному письменницькому колі, відбулася суперечка: заважає діяльність журналіста творчості письменника чи ні. Ваше ставлення до цього питання.
Мабуть, для кожного це особисте. Та в моєму житті також інколи відбувається «суперечка» між улюбленою справою та журналісткою, що переважно є лише роботою. Не завжди на користь творчості… Одначе, це окрема тема – глибока, складана. Вона яскраво характеризує проблеми нашої культури. Багато сьогодні втрачено у величі українського, слов’янського СЛОВА, вмінні «дарувати» його людям! Наша мова, наша пісня, тим більше наша журналістика щоденна стаття – переважно енергетично виснажена, нежива! В суспільстві виросла зневага до того ж поета… «Усі у нас пишуть! Та й що складного – «віршик склеїти…» – це деколи чуєш з вуст навіть тих, хто працює в ЗМІ. Та колись друковані видання були іншими, от і минуле того ж кінематографу Радянського для нас немов з іншого світу – бо ж в ньому ще є чиста сльоза, свята, жадана «душевна сповідь». Як молоді не вистачає цього сьогодні! Були б ми тоді інші…Однак, кожен день дивимось пусте кіно, читаємо пусті книжки, незмістовні статті… і не замислюємося на тим, де ж поділися наші сучасні: Тарас Шевченко, Леся Українка, Микола Гоголь, Остап Вишня, Олександр Довженко, Леонід Биков, Пушкін, Василь Шукшин… Ось найстрашніша біда – «відсутність мислі», відсутність бажання щось змінити! Це шлях у чужу культуру, до рабства!
Коли ж в журналісті жива «творча суперечка» – вона не вмирає, не деградує. Нажаль, багато таких, чиї таланти вмерли за життя. Тож проблема не в журналістиці, а в часі, нас самих.
- Судячи з біографії, для Вас рідний заклад – Дніпропетровський університет залізничного транспорту. Як сталося, що Ви кардинально змінили, так би мовити, вектор уподобань?
Завжди мріяла про творчу професію. Після школи збиралася вступати в Карпенка-Карого на «режисуру кіно», не склалося. Піша в ДІІТ, отримувати «серйозну професію». Гарний вуз, приємні спомини! Навіть телебачення там робити довелося. Та все одно тоскно було якось, тож на четвертому курсі я вирішила кинути все й вступати у наше театральне училище. Не готуючись, пішла на пробні іспити. Пам’ятаю, як від прочитаного мною вірша Тараса Шевченко, поеми-комедії «Сон», комісія від сміху аж за животи хапалася… Сказали тоді, що «не так розумію серйозний твір – читаю як гумореску». Я не погодилася, вважаючи себе режисером, вперто стояла на своєму: «Та там же про козака розказують… та ще й напідпитку… Який тут смуток!». Той виступ приніс розчарування, вирішила повертатися в вуз. Закінчила, вступила в аспірантуру й лише там остаточно зрозуміла – не моє. Коли ж стало питання «куди йти», пригадала, що на перших курсах десь два роки друкувалася в аналітично-гумористичному всеукраїнському журналі «Пістон» як автор гуморесок. Редактор журналу – гарна, талановита людина, колишній редактор «Зорі» Вадим Клімєнт’єв тоді відмітив: «у тебе є характер журналіста». От у тяжку годину я й пригадала це, пішла у журналістику.
- Образно кажучи, музи Вас відвідують постійно. Ви віддаєте перевагу прозі чи поезії? Або це залежить від настрою?
Я з дитинства складала вірші-приспівки, десь у 6 років перший записала. Вірші – це легко, коли до душі. Творчість – це потаємний діалог всесвіту з людиною, який вона потім дарує широкому загалу. Буває, наче хтось диктує вірші, цілі тексти – лишень вспівай занотовувати те, що приходить. Коли ж на задану тему працюєш – складніше, та й тут можна «під’єднатися до творчої енергії». Головне – захопитися процесом, відчути, що можеш, це комусь потрібно. Ще прийдуть часи, коли всі будуть мати подібні здібності – вмітимуть писати вірші, музику…
- Вас підтримують рідні? Пишаються перемогами? Чи, навпаки, критикують?
Гарно розуміють, особливо мама, інженер-будівельник Любов Букреєва. Вона з дитинства захоплюється поезією, прозою, сама мріяла писати. Бабуся ж писала вірші, сценарії, та не реалізувала себе як творчу особистість – були тяжкі часи. От і до моїх гуморесок домашні добре відносяться, бо ж самі люблять пожартувати.
- А колеги?
Підтримують, запитують про мої успіхи. У нас гарна редакційна команда, багато молоді. Ми весь час разом, і тому переймаємося проблемами, радіємо перемогам один одного.
- Коли вирішили взяти участь у конкурсі, чи сподівалися на перемогу?
Як справжній гуморист, за конкурс я пригадала в останній день реєстрації учасників, та ще й увечері. Швидко відіслала вірші та прозу та вже не сподівалася на те, що лист буде зареєстровано. Тож, дуже вдячна Наталії Дев’ятко за те, що прийняла лист та ще й відповіла на нього. Нажаль вірші були надіслані не в тому форматі – тож не взяли участь у конкурсі, та мені сказали, що вони сподобалися – тож я рада й цьому.
- Завдяки конкурсу, ініційованому порталом Gorod.dp.ua, про Вас дізналися не лише дніпропетровці. Відчуваєте себе «зіркою»?
Трохи є. Точніше не зіркою, а цільною людиною. Дуже важливо відчувати себе корисним, робити те, що вмієш найкраще. Вдячна за конкурс порталу, центральній бібліотеці, міській та обласній владі. Ви – молодці! Шукайте й надалі молоді таланти, нові імена! В їх кроках народжується, кріпне майбутнє нашої держави, її народу!
- Ваші творчі плани на майбутнє – …
Звичайно ж написати декілька гарних торів та декілька сотень гуморесок, від яких люди будуть хапатися за животи. В старості ж надіюся мати деякий час на написання казок. Дуже люблю дітей за їх щирість!
І ще… Мрію поступити в Карпенка-Карого, та поки не маю грошей на це. Нажаль, друге вище – платне. Та, все ж, якщо колись вдасться здійснити мрію, зніму один історичний фільм про минуле «Вільного степу», козаків та декілька казок. «Казок» – бо в них є добро. Воно так потрібне кожній маленькій, дорослій людині.
- Дякую. Бажаю успіхів і в роботі, і в творчості!
І вам – успіхів у роботі, натхнення й гарного настрою на кожен день!
Розмовляла Еліна Заржицька
Немає коментарів:
Дописати коментар