понеділок, 25 травня 2015 р.

ОСТАП ВИШНЯ ОУНІВЕЦЬ

ЦРУ РОЗСЕКРЕЧУЄ АРХІВИ: БАНДЕРІВЦІ В ОДЕСІ І НАЦІОНАЛІСТ ОСТАП ВИШНЯ

24-05-2015 16:14 | Категорія: КультураНаша історіяОдещинаСмерть совку!СтаттіСуспільствоУкраїна
Секрети розвідувальних служб є, мабуть, найбільш охоронюваними таємницями в світі. У кремлівських архівах досі лежать недоступні для істориків документи царських дипломатів. В інших країнах зняття грифів Top Secret відбувається за процедурою - як правило, після закінчення певного терміну. Після цього вони стають загальним надбанням, в тому числі через електронні архіви.
Десять років тому Центральне розвідувальне управління США розсекретило архівні матеріали часів холодної війни, і зараз їх можна завантажити на офіційному сайті організації. Нас зацікавив документ, датований груднем 1946 року. Це 25-сторінкову доповідь про операцію «Беладонна» , в якому проаналізовано стан українського визвольного руху на той період.
Після війни американська розвідка вийшла на прямий контакт з представниками організацій, які боролися за незалежність України. В основу доповіді лягла отримана від них інформація, також були задіяні джерела ЦРУ в Німеччині, Австрії, Італії.

<P style = "margin-bottom: 0cm;" = ""> Як нам вдалося з'ясувати, документ цей відомий в наукових колах, однак досі повною мірою не проаналізований і не введений, як кажуть фахівці, «в оборот». Між тим, в ньому містяться відомості, які можуть повністю поміняти усталену оцінку деяких подій і відомих особистостей.
ПОГЛЯД З-ЗА ОКЕАНУ
Доповідь про операцію «Беладонна» - це абсолютно секретний документ, який призначався виключно для вищого керівництва США. По суті, це перше враження американців про українських націоналістів, з якими вони почали співпрацювати після війни. Крім констатації фактів, в документі міститься психологічна оцінка чільних членів ОУН (Гриньоха, Лебедя і Лопатинського) і аналізується перспектива співпраці з ними американських спецслужб.
ЦРУ дійшло висновку, що станом на 1946 найбільш ефективними і численними українськими організаціями були УГВР (Українська головна визвольна рада на чолі з Кирилом Осьмаком), УПА (Українська повстанська армія на чолі з Романом Шухевичем) і ОУН (б) - організація Степана Бандери. Відзначимо, що ці три структури ставили перед собою різні завдання, але були ідеологічно пов'язані. Інші українські організації, на думку ЦРУ, представляли собою маленькі емігрантські об'єднання, що не мають контакту з Батьківщиною.
Автори доповіді високо оцінили здібності Івана Гриньоха, Миколи Лебедя та Юрія Лопатинського, але разом з тим відзначили риси «психології переслідуваних», які не вірять нікому і нічому. На думку розвідників, вони здатні на самопожертву і можуть вчинити самогубство, якщо цього вимагають інтереси безпеки організації. Точно так само готові вбивати інших, якщо виникне така необхідність.
На думку співробітників ЦРУ, членів ОУН відрізняє майже релігійне ставлення з свого народу, при цьому вони не шукають персональної вигоди або прибутку. Американські розвідники констатують, що українські націоналісти не довіряють полякам, росіянам і німцям. Що стосується США, то, на думку авторів доповіді, ОУНівці будуть працювати разом з американцями, без американців, а при необхідності - і проти американців.
Цікавий розділ рапорту, який стосується відносин прихильників незалежності України з релігійними організаціями. Як сказано в документі, українські націоналісти перебували в контакті з Ватиканом, проте католицька церква вела себе дуже обережно через побоювання, що її допомогу українцям зіпсує взаємини з Російською православною церквою і російськими католиками.
Що стосується зв'язків з іншими релігійними групами, то американські розвідники вважають їх «теплими», «серцевими» (cordial). Вони пояснюють це тим, що лідери ОУН (Бандера, Стецько, Лопатинський) є синами греко-католицьких священиків. Також згадується вплив львівського митрополита Андрея Шептицького, який був духовним лідером і стояв біля витоків організації. У доповіді зазначено, що коли в 1931 було вирішено забрати православні храми і віддати їх польської уніатської церкви, Шептицький висловився різко проти. Фактично греко-католицький митрополит відстоював права православних, і завдяки його протестам ця незаконна експропріація не відбулася.
БАНДЕРІВЦІ В ОДЕСІ
Природно, нас, одеських журналістів, цікавили відомості, що відносяться до рідного міста. Відомо, що в роки окупації на території так званої «Трансністрії» і на південному сході України діяло націоналістичне підпілля - підрозділ «ОУН-Південь», а потім «УПА-Південь». Вузлами цієї мережі були Дніпропетровськ, Сталіно (Донецьк), Кривий Ріг, Маріуполь та Одеса. Завдяки працям фахівців, у тому числі одеських вчених Тараса Вінцковський, Віктора Савченка, Василя Щетнікова, історія одеського націоналістичного підпілля достатньо вивчена. Основний упор повстанці робили на місцеві кадри, в першу чергу на молодь та інтелігенцію. У зв'язку з відсутністю великих лісових масивів підпільники більше займалися пропагандистською роботою - так, в одеських друкарнях таємно друкувалися брошури та агітаційні матеріали для УПА. Паралельно велася підготовка до планованого всеукраїнського збройного повстання, у тому числі військові тренування.
Розсекречена доповідь по операції «Беладонна» дозволяє прояснити історію одеського націоналістичного підпілля в післявоєнний період. За інформацією ЦРУ, в 1946 році в Одесі залишалася група українських партизанів. Їх командир (ім'я якого не вказано) отримав наказ залишатися в Румунії і, за даними ЦРУ, знаходився в Бухаресті.
У цьому немає нічого дивного. Наприклад, відомий активіст українського підпілля в Одесі, студент-філолог і майбутній радянський дисидент Святослав Караванський в 1944 році їздив до Бухарест, а після звільнення міста повернувся назад, перейшовши лінію фронту.
Проте наступний абзац, присвячений діяльності українського підпілля в Туреччині, містить, мабуть, головну сенсацію цього документа.
Резиденту ОУН в Румунії було дано розпорядження про передислокацію до Туреччини, але зв'язок з ним був втрачений.У ті часи, коли накази і донесення передавалися зв'язковими, через тайники і конспіративні квартири, таке траплялося часто. У документі зазначено, що єдиним непрямим каналом передачі інформації від керівництва до іноземних частинам ОУН в тій ситуації стала ... публікація в київській пресі статті українського письменника-гумориста на ім'я «Osdap Vesna» (так у документі).
Згідно із секретною доповіддю, цей письменник свого часу був заарештований і примушений до співпраці з радянською владою. У 1946 рік він публікував в київських газетах гумористичні твори, героями яких є лідери націоналістичного руху.
Ці обставини без жодних сумнівів вказують на те, що під ім'ям «Osdap Vesna» в доповіді фігурує класик української літератури Остап Вишня. У 1933 році він був заарештований, після десяти років ув'язнення вийшов на волю і кілька років публікував у центральних радянських виданнях фейлетони і памфлети із серії «Самостійна дірка», в яких критикував прихильників «самостійності» та керівників ОУН.
Однак у доповіді ЦРУ також вказується, що Остап Вишня спочатку був членом ОУН і, як припускають автори, в глибині душі все ще залишався прихильником української незалежності.
Ось ці обставини на перший погляд здаються надуманими, фантастичними і абсолютно неправдоподібними. Класик української літератури і всенародний улюбленець широко відомий своїми нещадними політичними памфлетами, в яких він в найгрубіших виразах, на межі нецензурщини, висміював лідерів націоналістичного руху і саму ідею української незалежності. Остап Вишня - бандерівець? Цього не може бути, бо не може бути ніколи!
Безумовно, стовідсоткового довіри до розсекречена доповідь ЦРУ немає. Інформацію, яка міститься в документі, потрібно перевіряти ще й зіставляти з іншими відомостями та фактами. Американські розвідники цілком могли прикрашати власні досягнення - наприклад, повідомляти про неіснуючі завербованих агентів і підпільних осередках.Також не можна забувати, що в період холодної війни йшло протистояння між розвідслужбами США і Великобританії з одного боку та СРСР - з іншого. Тому багато з того, що потрапило в доповідь, могло бути результатом банальної дезінформації в рамках радіогри або агентурної роботи.
Однак згадка про Остапа Вишні навіть з урахуванням цих обставин виглядає дивно. Розвідники рапортують про те, що завербували цінного агента. У доповіді є тільки припущення про наявність у нього симпатій до націоналістів. Тому давайте відкладемо в сторони емоції, проаналізуємо відомості з доповіді ЦРУ, зіставимо їх з відомими історичними фактами і біографією самого Остапа Вишні.
ВИШНЯ — ЧЛЕН ОУН?
Почнемо з відомого факту: Павло Губенко (літературний псевдонім - Остап Вишня) був «петлюрівцем». У 1919 році він очолював медичну службу залізниць УНР. Тоді в залізничних госпіталях проходили лікування поранені бійці Української Республіки. Немає жодних підстав сумніватися в тому, що тоді майбутній письменник знайомився з офіцерами Української Галицької армії (УГА), які воювали на боці УНР, а після закінчення громадянської війни склали ядро ​​Української військової організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Відомо, що українські націоналісти Галичини постійно підтримували контакти з прихильниками незалежності на території Радянської України. В ОУН цим займався, зокрема, Іван Мітрінга, лінії зв'язку проходили через територію Житомирщини.
При формуванні підпільної мережі на території «Великої України» УВО і ОУН найбільшу увагу приділяли колишнім офіцерам армії УНР та представникам інтелігенції. Тому колишній чиновник Директорії, який до кінця 1920-х років став популярним радянським письменником, представляв для прихильників єдиної і незалежної України великий інтерес.
Крім того, в 1928 році Остап Вишня перебував на лікуванні в Німеччині і цілком міг контактувати з колишніми офіцерами УГА. Достовірним фактом є і те, що в 1930 році письменник піддався різкій критиці за «свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди», які нібито багато років «протягував» у своїх гумористичних публікаціях.
Інформація про те, що на початку 30-х років Остап Вишня був членом ОУН (в секретному документі ЦРУ це підноситься як достовірний факт), була отримана американцями, по всій видимості, від Миколи Лебедя, який складався в Організації українських націоналістів з самого початку. Враховуючи всі обставини, видається цілком вірогідним, що в двадцяті-тридцяті роки Остап Вишня міг підтримувати контакти зі своїми колишніми бойовими побратимами з УВО і ОУН і розділяти їх погляди на майбутнє України.
ОРГАНІЗАТОР замах на ПОСТИШЕВА?
Ще один достовірний факт: у грудні 1933 року український радянський письменник Павло Губенко (Остап Вишня) був заарештований за звинуваченням у підготовці замаху на другого секретаря Компартії України Павла Постишева. На думку НКВД, Остап Вишня був членом УВО і терористом, який збирався особисто вбити Постишева під час його зустрічі з письменниками. Великого гумориста засудили до розстрілу, замінивши потім «вищу міру соціальної справедливості» великим терміном в таборах.
На перший погляд, звинувачення виглядає жахливою наклепом. Однак в 1933 році маховик масових політичних репресій тільки починав розкручуватися, і настільки серйозне звинувачення, причому зі смертним вироком, цілком могло мати під собою вагомі підстави.
Для початку згадаємо про український Голодомор 1932-1933 років. Організація українських націоналістів, яка була добре обізнана про те, що відбувається в Радянській Україні, намагалася привернути увагу світової громадськості до трагедії українського села. ОУН організувала замах на радянського консула у Львові. 21 жовтня 1933 був убитий секретар консульства, резидент ОГПУ Олексій Майлов. Виконавець акції Микола Лемик без опору здався польської поліції.
Вбивство радянського дипломата могло повністю зіпсувати відносини Польщі та СРСР, тому влада зробила все, щоб зменшити міжнародний резонанс. Так, в суді Лемику і його адвокатам заборонили згадувати про ситуацію в Україні - нібито ці обставини не мають відношення до справи. Тому цілком імовірно, що ОУН готувала плани замаху і на радянських чиновників в самому Союзі - щоб домогтися сильної міжнародної реакції на триваючий Голодомор.
І ось через два місяці після вбивства Майлова Остапа Вишню звинуватили в тому, що він був членом УВО і готував замах на Постишева в Києві. Якби ці звинувачення були повністю надумані, то набагато простіше було заявити, що письменник працював не на маловідому емігрантську організацію, а на німецьку розвідку - тим більше, що він їздив до Німеччини і цілком міг бути там завербований.
З іншого боку, Постишев був аж ніяк не першою особою Радянської України. Вище за нього в неофіційній партійної ієрархії перебували Григорій Петровський, Станіслав Косіор, Влас Чубар, Йона Якір. Однак Постишев був направлений до Києва в січні 1933 року саме тому, що місцеве керівництво «не виконало план хлібозаготівель», тобто погано відбирало зерно у селян. З появою Постишева Голодомор остаточно набув рис геноциду - більшість випадків канібалізму, за даними ГПУ, припадає саме на кінець лютого-початок березня 1933 року - період початку «постишевщіни».
Якщо припустити, що Остапа Вишню (як і багатьох інших інтелектуалів Українського Відродження в той період) оббрехали, то його з рівною ймовірністю могли звинуватити в замаху на вбивство будь відомого українського функціонера. А от якщо дійсно мала місце спроба ОУН організувати замах, то вибір Постишева для політичного вбивства - абсолютно логічний і обгрунтований. Його ліквідація стала б одночасно гучного політичною акцією і розплатою за злодіяння.
Звинувачення на адресу інтелігента, інтелектуала, письменника-гумориста Остапа Вишні в підготовці вбивства чиновника, на перший погляд, виглядає неймовірними. Однак згадаємо, що сказано в доповіді ЦРУ про членів ОУН: «Вони готові пожертвувати собою і готові вбивати за свої ідеї». Крім того, ще раз згадаємо, що основу підпілля ОУН в Радянській Україні становила якраз інтелігенція. Нарешті, Вишня, будучи членом правління Спілки письменників, мав більше можливостей зустрітися з секретарем ЦК, ніж простий робітник або селянин з охопленого жахом Голодомору села.
3 березня 1934 Остапа Вишню засудили до розстрілу з заміною покарання на 10 років виправно-трудових таборів.Письменник відсидів термін практично «від дзвінка до дзвінка» і вийшов на свободу в листопаді 1943 року (за легендою, Довженко сам благав Сталіна звільнити Вишню). Усі наступні роки знаменитий гуморист старанно працював на фронті пропаганди і навіть заперечував факт свого ув'язнення у творі «Мученик Остап Вишня». Однак реабілітували його тільки за рік до смерті - в 1955-му.
Все це дає підстави припускати, що якщо Остап Вишня дійсно був членом УВО або ОУН, він цілком міг бути задіяний в організації замаху на одного з організаторів Голодомору. Більше того, він був би ідеальним виконавцем такого політичного вбивства. Знаменитий письменник, відомий і в Україні, і за її межами, що приносить себе в жертву в ім'я українського народу та вбиває сталінського ката - кажучи сучасною мовою, це стало б потужним «інформаційним приводом», який цілком міг пробити стіну мовчання навколо Голодомору.
Таким чином, припущення про те, що письменник дійсно був членом УВО або ОУН, дозволяє наповнити на перший погляд неймовірне звинувачення проти нього цілком конкретним і зрозумілим змістом.
ЛЕГАЛЬНИЙ СВЯЗНОЙ
Фрагмент в доповіді ЦРУ про те, що публікація Остапа Вишні використовувалася для інформування розрізнених груп ОУН, по всій видимості, стосується фейлетону «Самостійна вілуплюється». У цьому творі висміюється дипломатична активність прихильників української незалежності. Там розповідається, що Степан Бандера знаходиться у Швейцарії, «Максим Рубан» (Микола Лебедь) вийшов з підпілля займається закордонними справами, син гетьмана Павла Скоропадського Данило попрямував до Канади у пошуках фінансування, а Василь Мудрий (колишній депутат польського сейму, а в той період - віце-президент підпільної УГВР) підписав угоду про спільні дії з «закордонними поляками», тобто емігрантським урядом генерала Сікорського.
Крім того, у фейлетоні є інформація про присутність емісара ОУН в Туреччині:
«Послали ще дипломата до Туреччини, бо прочули, що турки широкі штани носять, — якщо вдасться вимолити кілька пар турецьких штанів, то з одної пари можна буде три-чотири пари для свого війська пошити, — от військо й буде зодягнене».
Очевидно, що ОУНівські аналітики самим ретельним чином вивчали цю статтю. В оприлюднених архівах ОУН є її машинописна передрук з уточненням: « Фейлетон надрукованій в больш. газеті п.н.  (під назв, - Ред.)  «Радянська Україна» 13.12.45 р. Ч: 249/7425 //. »Нижче є ще одна позначка:« Увага: повіщій фейлетон дуже замітній своєю двосічністю (двозначністю, - Ред.) ».
Газета «Радянська Україна» була офіційним органом ЦК Компартії України, видавалася тиражем 500 тисяч примірників і поширювалася в тому числі за кордоном. Фейлетон датований 25 грудня 1945, в доповіді ЦРУ йдеться про публікації, яка вийшла навесні 1946-го. Це може бути пов'язано з тим, що радянська преса доставлялася за кордон досить повільно. Крім того, фейлетон неодноразово передруковувався в різних виданнях.
Яку інформацію могли отримати ОУНівці з цього твору?
Уявімо собі невелику групу або самотнього члена ОУН, який після війни опинився в чужій країні, без зв'язку, в повній ізоляції. Куди йому прямувати, де шукати контакти з соратниками? В Угорщину? У Болгарію? В Югославію? Фейлетон давав інформацію: підпіллі продовжує діяти, їм як і раніше керують Бандера і Лебідь, а з Румунії, наприклад, потрібно рухатися в Туреччину - де, судячи з доповіді ЦРУ, в українського підпілля була своя мережу. Також можна було шукати контакти з місцевою польською агентурою.
На перший погляд, такий спосіб передачі інформації виглядає фантазією. Але знову ж, є достовірно встановлений факт: головнокомандувач УПА Василь Кук, заарештований в 1954 році, використовував радянську пресу для передачі своїм соратникам за кордоном життєво важливої ​​інформації. Мова йде про його «зречення», яке в 1960 році було опубліковано в радянських газетах і зачитувалися по радіо. Згодом з'ясувалося, що таким чином Василь Кук передав на захід відомості про те, що всіх емісарів, яких закидали на територію СРСР літаками за участю британської розвідки, негайно заарештовували і використовували в стратегічних радіогри. Цей канал закидання перебував під контролем радянської агентури на чолі з Кімом Філбі і після публікації «зречення» не використовувався.
Використання фейлетону Остапа Вишні як одностороннього каналу передачі інформації в доповіді ЦРУ згадується в якості достовірного факту. Цілком можливо, що до грудня 1946 року хтось із підпільників завдяки цій підказці вже відновив зв'язок з соратниками. При цьому наявність симпатій автора до прихильників незалежної України в доповіді ЦРУ подається лише як припущення. Не можна виключати, що витік інформації через фейлетон була просто-напросто несподіваним побічним ефектом боротьби на ідеологічному фронті.
ЧОМУ ВИШНЯ?
У післявоєнний період чимало представників української творчої інтелігенції критикували український націоналізм.Однак публікації лише двох з них, галичанина Ярослава Галана і полтавчанина Остапа Вишні, отримали широку популярність саме як літературні твори і неодноразово перевидавалися.
Після публікації статті «Плюю на Папу!» Галана зарубали у власному кабінеті. У вбивстві звинуватили двох студентів, нібито пов'язаних з ОУН. Що стосується Остапа Вишні, то керівництво організації вітало його звільнення з сталінських таборів і повернення до творчої діяльності, а також подякувало за висвітлення антирадянській діяльності ОУН. Після цього бандерівці ніяк не реагувало на «образливі» твори Вишні.
Виникає питання: чому вибір радянського агітпропу припав саме на Остапа Вишню? Чому головним висмеівателем бандерівського руху став колишній в'язень ГУЛАГу, якому навіть доводилося брехати, що він не сидів? Невже не було інших, більш відповідних?
Звичайно, можна припустити, що після десяти років в заполярних таборах Остап Вишня перевиховався, став ідейним противником української незалежності і з доброї волі працював радянським пропагандистом. Цілком можливо також, що сталося це з не зовсім доброї волі: незнята судимість, клеймо «ворога народу» і реальна можливість повернутися в табір були дуже серйозними стимулами для роботи на радянську держбезпека.
Як би там не було, через десять років після скасованого смертного вироку Вишня залишався одним з небагатьох, дійсно талановитих, популярних і відомих українських письменників.
З іншого боку, цілком можна припустити, що рішення використовувати саме Остапа Вишню в боротьбі проти ОУН було прийнято політичним керівництвом саме тому, що в минулому він був пов'язаний з націоналістичним підпіллям. Як і у випадку з «зреченням» Кука, це повинно було стати деморалізуючим фактором, свідченням «зради» і ще однією перемогою радянської влади в боротьбі проти прихильників української незалежності.
Звідки Остап Вишня отримував інформацію для своїх статей? Наприклад, Василь Кук після шести років ув'язнення вважався що з гри, співробітники КДБ проводили з ним очні ставки та впізнання затриманих підпільників. Тобто Кук мав можливість по крупицях отримувати та аналізувати інформацію. Але які можливості були у Остапа Вишні, письменника-гумориста і колишнього політв'язня з незнятим звинуваченням у тероризмі?
Відповідь на це питання можна знайти в творах самого письменника. У статті «Отак и пишу» він згадує, що відразу після свого звільнення об'їздив безліч міст і сіл Західної України, ретельно збираючи відомості про діяльність УПА і ОУН, знайомився з обстановкою, зустрічався з людьми. Спілкувався він і з членами українського підпілля: «Доводилося говорити і з самими« героями »темної ночі і густого куща», - пише Вишня, безсумнівно маючи на увазі націоналістів.Тому якісь можливості збирати відомості у нього були. Очевидно, що певну інформацію він отримував від радянських спецслужб, які використовували розвіддані для пропаганди. Так що певну інформацію про діяльність ОУН «легальний зв'язковий» збирав і ділився з читачами - по обидві сторони державного кордону.
Отже, є два варіанти життєпису великого гумориста. За офіційною версією, Остап Вишня - талановитий письменник, який іноді дозволяв собі критикувати радянську владу. У 1933 році він був незаконно репресований, засуджений до розстрілу і провів десять років у заполярних таборах. Після звільнення писав гуморески, видавав книги і таврував ганьбою націоналістів - ворогів радянської влади.
За іншою версією, письменник Остап Вишня - колишній петлюрівський чиновник, член ОУН. У двадцяті роки піддавався критиці за націоналістичний ухил, в 1933 був викритий органами ОГПУ і засуджений до смерті за підготовку замаху на організатора Голодомору Постишева. Провів десять років в заполярних таборах, після звільнення був змушений таврувати ганьбою націоналістів. При цьому він в глибині душі залишався прихильником єдиної і незалежної України і використовував свої публікації як спосіб передач інформації про діяльність підпілля.
Поклавши руку на серце, скажіть: яка версія здається вам більш правдоподібною?
ДАЛІ БУДЕ?
В історії українського визвольного руху залишається чимало білих плям. Вони повинні бути заповнені - не емоціями, що не пропагандою, а фактами і правдою. Розкриття секретних документів не тільки дозволяє прояснити окремі сторінки, а й ставить нові питання.
Можна сподіватися, що нещодавно прийнятий закон про відкриття українських архівів радянського періоду дозволить ввести в історичний обіг величезний масив найважливіших документів. Сподіваємося, що оперативне справа громадянина Павла Губенка (письменника Остапа Вишні) з архівів ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ дозволить якщо не дізнатися всю правду, то хоча б глибше зрозуміти долю цього, поза всяких сумнівів, яскравого і талановитого людини.
Автори - Сергій Дібров і Олег Константинов
Могила Остапа Вишні на Байковому кладовищі в Києві
Могила Остапа Вишні на Байковому кладовищі в Києві
Примітки ОУНівських аналітиків до фейлетону Остапа Вишні (фото з електронного архіву Українського визвольного руху avr.org.ua)
Примітки ОУНівських аналітиків до фейлетону Остапа Вишні (фото з електронного архіву Українського визвольного руху avr.org.ua)

Джерело: Думська

http://maidanua.org/2015/05/tsru-rassekrechyvaet-arhyvyi-banderovtsyi-v-odesse-y-natsyonalyst-ostap-vyshnya/

ЦРУ рассекречивает архивы: бандеровцы в Одессе и националист Остап Вишня

24-05-2015 16:14 | Категорія: КультураНаша історіяОдещинаСмерть совку!СтаттіСуспільствоУкраїна
Секреты разведывательных служб являются, пожалуй, самыми охраняемыми тайнами в мире. В кремлевских архивах до сих пор лежат недоступные для историков документы царских дипломатов. В других странах снятие грифов Top Secret происходит по процедуре — как правило, после истечения определенного срока. После этого они становятся всеобщим достоянием, в том числе через электронные архивы.
Десять лет назад Центральное разведывательное управление США рассекретило архивные материалы времен холодной войны, и сейчас их можно скачать на официальном сайте организации. Нас заинтересовал документ, датированный декабрем 1946 года.Это 25-страничный доклад об операции «Беладонна», в котором проанализировано состояние украинского освободительного движения на тот период.
После войны американская разведка вышла на прямой контакт с представителями организаций, которые боролись за независимость Украины. В основу доклада легла полученная от них информация, также были задействованы источники ЦРУ в Германии, Австрии, Италии.

<p style=”margin-bottom: 0cm;”=””>Как нам удалось выяснить, документ этот известен в научных кругах, однако до сих пор в полной мере не проанализирован и не введен, как говорят специалисты, «в оборот». Между тем, в нем содержатся сведения, которые могут полностью поменять устоявшуюся оценку некоторых событий и известных личностей.
ВЗГЛЯД ИЗ-ЗА ОКЕАНА
Доклад об операции «Беладонна» — это совершенно секретный документ, который предназначался исключительно для высшего руководства США. По сути, это первое впечатление американцев об украинских националистах, с которыми они начали сотрудничать после войны. Помимо констатации фактов, в документе содержится психологическая оценка видных членов ОУН (Гриньоха, Лебедя и Лопатинского) и анализируется перспектива сотрудничества с ними американских спецслужб.
ЦРУ пришло к выводу, что по состоянию на 1946 год наиболее эффективными и многочисленными украинскими организациями являлись УГВР (Украинский главный освободительный совет во главе с Кириллом Осьмаком), УПА (Украинская повстанческая армия во главе с Романом Шухевичем) и ОУН(б) — организация Степана Бандеры. Отметим, что эти три структуры ставили перед собой разные задачи, но были идеологически связаны. Остальные украинские организации, по мнению ЦРУ, представляли собой маленькие эмигрантские объединения, не имеющие контакта с Родиной.
Авторы доклада высоко оценили способности Ивана Гриньоха, Николая Лебедя и Юрия Лопатинского, но вместе с тем отметили черты «психологии преследуемых», которые не верят никому и ничему. По мнению разведчиков, они способны на самопожертвование и могут совершить самоубийство, если этого потребуют интересы безопасности организации. Точно так же готовы убивать других, если возникнет такая необходимость.
По мнению сотрудников ЦРУ, членов ОУН отличает почти религиозное отношение с своему народу, при этом они не ищут персональной выгоды или прибыли. Американские разведчики констатируют, что украинские националисты не доверяют полякам, русским и немцам. Что касается США, то, по мнению авторов доклада, ОУНовцы будут работать вместе с американцами, без американцев, а при необходимости — и против американцев.
Интересен раздел рапорта, который касается отношений сторонников независимости Украины с религиозными организациями. Как сказано в документе, украинские националисты находились в контакте с Ватиканом, однако католическая церковь вела себя очень осторожно из-за опасения, что ее помощь украинцам испортит взаимоотношения с Русской православной церковью и русскими католиками.
Что касается связей с другими религиозными группами, то американские разведчики считают их «теплыми», «сердечными» (cordial). Они объясняют это тем, что лидеры ОУН (Бандера, Стецько, Лопатинский) являются сыновьями греко-католических священников. Также упоминается влияние львовского митрополита Андрея Шептицкого, который был духовным лидером и стоял у истоков организации. В докладе указано, что когда в 1931 года было решено забрать православные храмы и отдать их польской униатской церкви, Шептицкий высказался резко против. Фактически греко-католический митрополит отстаивал права православных, и благодаря его протестам эта незаконная экспроприация не произошла.
БАНДЕРОВЦЫ В ОДЕССЕ
Естественно, нас, одесских журналистов, интересовали сведения, относящиеся к родному городу. Известно, что в годы оккупации на территории так называемой «Транснистрии» и на юго-востоке Украины действовало националистическое подполье — подразделение «ОУН-Юг», а затем «УПА-Юг». Узлами этой сети были Днепропетровск, Сталино (Донецк), Кривой Рог, Мариуполь и Одесса. Благодаря трудам специалистов, в том числе одесских ученых Тараса Винцковского, Виктора Савченко, Василия Щетникова, история одесского националистического подполья достаточно изучена. Основной упор повстанцы делали на местные кадры, в первую очередь на молодежь и интеллигенцию. В связи с отсутствием обширных лесных массивов подпольщики больше занимались пропагандистской работой — так, в одесских типографиях тайно печатались брошюры и агитационные материалы для УПА. Параллельно велась подготовка к планируемому всеукраинскому вооруженному восстанию, в том числе военные тренировки.
Рассекреченный доклад по операции «Беладонна» позволяет прояснить историю одесского националистического подполья в послевоенный период. По информации ЦРУ, в 1946 году в Одессе оставалась группа украинских партизан. Их командир (имя которого не указано) получил приказ оставаться в Румынии и, по данным ЦРУ, находился в Бухаресте.
В этом нет ничего удивительного. Например, известный активист украинского подполья в Одессе, студент-филолог и будущий советский диссидент Святослав Караванский в 1944 году ездил в Бухарест, а после освобождения города вернулся обратно, перейдя линию фронта.
Однако следующий абзац, посвященный деятельности украинского подполья в Турции, содержит, пожалуй, главную сенсацию этого документа.
Резиденту ОУН в Румынии было дано распоряжение о передислокации в Турцию, но связь с ним была потеряна. В те времена, когда приказы и донесения передавались связными, через тайники и конспиративные квартиры, такое случалось часто. В документе указано, что единственным непрямым каналом передачи информации от руководства к иностранным частям ОУН в той ситуации стала… публикация в киевской прессе статьи украинского писателя-юмориста по имени «Osdap Vesna» (так в документе).
Согласно секретному докладу, этот писатель в свое время был арестован и принужден к сотрудничеству с советской властью. В 1946 год он публиковал в киевских газетах юмористические произведения, героями которых являются лидеры националистического движения.
Эти обстоятельства безо всяких сомнений указывают на то, что под именем «Osdap Vesna» в докладе фигурирует классик украинской литературы Остап Вишня. В 1933 году он был арестован, после десяти лет заключения вышел на свободу и несколько лет публиковал в центральных советских изданиях фельетоны и памфлеты из серии «Самостійна дірка», в которых критиковал сторонников «самостійності» и руководителей ОУН.
Однако в докладе ЦРУ также указывается, что Остап Вишня изначально являлся членом ОУН и, как предполагают авторы, в глубине души все еще оставался сторонником украинской независимости.
Вот эти обстоятельства на первый взгляд кажутся надуманными, фантастическими и абсолютно неправдоподобными. Классик украинской литературы и всенародный любимец широко известен своими беспощадными политическими памфлетами, в которых он в самых грубых выражениях, на грани нецензурщины, высмеивал лидеров националистического движения и саму идею украинской независимости. Остап Вишня — бандеровец? Этого не может быть, потому что не может быть никогда!
Безусловно, стопроцентного доверия к рассекреченному докладу ЦРУ нет. Информацию, которая содержится в документе, нужно перепроверять и сопоставлять с другими сведениями и фактами. Американские разведчики вполне могли приукрашивать собственные достижения — например, сообщать о несуществующих завербованных агентах и подпольных ячейках. Также нельзя забывать, что в период холодной войны шло противостояние между разведслужбами США и Великобритании с одной стороны и СССР — с другой. Поэтому многое из того, что попало в доклад, могло быть результатом банальной дезинформации в рамках радиоигры или агентурной работы.
Однако упоминание об Остапе Вишне даже с учетом этих обстоятельств выглядит странно. Разведчики не рапортуют о том, что завербовали ценного агента. В докладе имеются только предположения о наличии у него симпатий к националистам. Поэтому давайте отложим в стороны эмоции, проанализируем сведения из доклада ЦРУ, сопоставим их с известными историческими фактами и биографией самого Остапа Вишни.
ВИШНЯ — ЧЛЕН ОУН?
Начнем с известного факта: Павел Губенко (литературный псевдоним — Остап Вишня) был «петлюровцем». В 1919 году он возглавлял медицинскую службу железных дорог УНР. Тогда в железнодорожных госпиталях проходили лечение раненые бойцы Украинской Республики. Нет никаких оснований сомневаться в том, что тогда будущий писатель знакомился с офицерами Украинской Галицкой армии (УГА), которые воевали на стороне УНР, а после окончания гражданской войны составили ядро Украинской военной организации (УВО) и Организации Украинских Националистов (ОУН).
Известно, что украинские националисты Галичины постоянно поддерживали контакты со сторонниками независимости на территории Советской Украины. В ОУН этим занимался, в частности, Иван Митринга, линии связи проходили через территорию Житомирщины.
При формировании подпольной сети на территории «Большой Украины» УВО и ОУН наибольшее внимание уделяли бывшим офицерам армии УНР и представителям интеллигенции. Поэтому бывший чиновник Директории, который к концу 1920-х годов стал популярным советским писателем, представлял для сторонников единой и независимой Украины большой интерес.
Кроме того, в 1928 году Остап Вишня находился на лечении в Германии и вполне мог контактировать с бывшими офицерами УГА. Достоверным фактом является и то, что в 1930 году писатель подвергся резкой критике за «свои националистические кулаческие идейки и взгляды», которые якобы много лет «протаскивал» в своих юмористических публикациях.
Информация о том, что в начале 30-х годов Остап Вишня был членом ОУН (в секретном документе ЦРУ это преподносится как достоверный факт), была получена американцами, по всей видимости, от Николая Лебедя, который состоял в Организации украинских националистов с самого начала. Учитывая все обстоятельства, представляется вполне достоверным, что в двадцатые-тридцатые годы Остап Вишня мог поддерживать контакты со своими бывшими боевыми побратимами из УВО и ОУН и разделять их взгляды на будущее Украины.
ОРГАНИЗАТОР ПОКУШЕНИЯ НА ПОСТЫШЕВА?
Еще один достоверный факт: в декабре 1933 года украинский советский писатель Павел Губенко (Остап Вишня) был арестован по обвинению в подготовке покушения на второго секретаря Компартии Украины Павла Постышева. По мнению НКВД, Остап Вишня был членом УВО и террористом, который собирался лично убить Постышева во время его встречи с писателями. Великого юмориста приговорили к расстрелу, заменив потом «высшую меру социальной справедливости» большим сроком в лагерях.
На первый взгляд, обвинение выглядит чудовищной клеветой. Однако в 1933 году маховик массовых политических репрессий только начинал раскручиваться, и столь серьезное обвинение, причем со смертным приговором, вполне могло иметь под собой веские основания.
Для начала вспомним об украинском Голодоморе 1932-1933 годов. Организация украинских националистов, которая была хорошо осведомлена о том, что происходит в Советской Украине, пыталась привлечь внимание мировой общественности к трагедии украинского села. ОУН организовала покушение на советского консула во Львове. 21 октября 1933 года был убит секретарь консульства, резидент ОГПУ Алексей Майлов. Исполнитель акции Николай Лемик без сопротивления сдался польской полиции.
Убийство советского дипломата могло полностью испортить отношения Польши и СССР, поэтому власти сделали все, чтобы уменьшить международный резонанс. Так, в суде Лемику и его адвокатам запретили упоминать о ситуации в Украине — якобы эти обстоятельства не имеют отношения к делу. Поэтому вполне вероятно, что ОУН готовила планы покушения и на советских чиновников в самом Союзе — чтобы добиться сильной международной реакции на продолжающийся Голодомор.
И вот через два месяца после убийства Майлова Остапа Вишню обвинили в том, что он был членом УВО и готовил покушение на Постышева в Киеве. Если бы эти обвинения были полностью надуманные, то гораздо проще было заявить, что писатель работал не на малоизвестную эмигрантскую организацию, а на немецкую разведку — тем более, что он ездил в Германию и вполне мог быть там завербован.
С другой стороны, Постышев был отнюдь не первым лицом Советской Украины. Выше него в неофициальной партийной иерархии находились Григорий Петровский, Станислав Косиор, Влас Чубарь, Иона Якир. Однако Постышев был направлен в Киев в январе 1933 года именно потому, что местное руководство «не выполнило план хлебозаготовок», то есть плохо отбирало зерно у крестьян. С появлением Постышева Голодомор окончательно приобрел черты геноцида — большинство случаев каннибализма, по данным ГПУ, приходится как раз на конец февраля-начало марта 1933 года — период начала «постышевщины».
Если предположить, что Остапа Вишню (как и многих других интеллектуалов Украинского Возрождения в тот период) оклеветали, то его с равной вероятностью могли обвинить в покушении на убийство любого известного украинского функционера. А вот если действительно имела место попытка ОУН организовать покушение, то выбор Постышева для политического убийства — абсолютно логичен и обоснован. Его ликвидация стала бы одновременно громкой политической акцией и расплатой за злодеяния.
Обвинения в адрес интеллигента, интеллектуала, писателя-юмориста Остапа Вишни в подготовке убийства чиновника, на первый взгляд, выглядит невероятными. Однако вспомним, что сказано в докладе ЦРУ о членах ОУН: «Они готовы пожертвовать собой и готовы убивать за свои идеи». Кроме того, еще раз вспомним, что основу подполья ОУН в Советской Украине составляла как раз интеллигенция. Наконец, Вишня, будучи членом правления Союза писателей, имел больше возможностей встретиться с секретарем ЦК, чем простой рабочий или крестьянин из охваченного ужасом Голодомора села.
3 марта 1934 года Остапа Вишню приговорили к расстрелу с заменой наказания на 10 лет исправительно-трудовых лагерей. Писатель отсидел срок практически «от звонка до звонка» и вышел на свободу в ноябре 1943 года (по легенде, Довженко сам умолял Сталина освободить Вишню). Все последующие годы знаменитый юморист усердно трудился на фронте пропаганды и даже отрицал факт своего заключения в произведении «Мученик Остап Вишня». Однако реабилитировали его только за год до смерти — в 1955-м.
Все это дает основания предполагать, что если Остап Вишня действительно был членом УВО или ОУН, он вполне мог быть задействован в организации покушения на одного из организаторов Голодомора. Более того, он был бы идеальным исполнителем такого политического убийства. Знаменитый писатель, известный и в Украине, и за ее пределами, приносящий себя в жертву во имя украинского народа и убивающий сталинского палача — говоря современным языком, это стало бы мощнейшим «информационным поводом», который вполне мог пробить стену молчания вокруг Голодомора.
Таким образом, предположение о том, что писатель действительно был членом УВО или ОУН, позволяет наполнить на первый взгляд невероятное обвинение против него вполне конкретным и понятным смыслом.
ЛЕГАЛЬНЫЙ СВЯЗНОЙ
Фрагмент в докладе ЦРУ о том, что публикация Остапа Вишни использовалась для информирования разрозненных групп ОУН, по всей видимости, касается фельетона «Самостійна вилуплюється». В этом произведении высмеивается дипломатическая активность сторонников украинской независимости. Там рассказывается, что Степан Бандера находится в Швейцарии, «Максим Рубан» (Николай Лебедь) вышел из подполья занимается иностранными делами, сын гетмана Павла Скоропадского Даниил направился в Канаду в поисках финансирования, а Василий Мудрый (бывший депутат польского сейма, а в тот период — вице-президент подпольной УГВР) подписал соглашение о совместных действиях с «заграничными поляками», то есть эмигрантским правительством генерала Сикорского.
Кроме того, в фельетоне есть информация о присутствии эмиссара ОУН в Турции:
«Послали ще дипломата до Туреччини, бо прочули, що турки широкі штани носять, — якщо вдасться вимолити кілька пар турецьких штанів, то з одної пари можна буде три-чотири пари для свого війська пошити, — от військо й буде зодягнене».
Очевидно, что ОУНовские аналитики самым тщательным образом изучали эту статью. В обнародованных архивах ОУН имеется ее машинописная перепечатка с уточнением: «Фейлетон надрукований в больш. газеті п.н. (під назвою, — Ред.) «Радянська Україна» 13.12.45 р. Ч: 249 / 7425 //.» Ниже имеется еще одна пометка: «Увага: повищий фейлетон дуже замітний своєю двосічністю(двузначностью, — Ред.)».
Газета «Радянська Україна» была официальным органом ЦК Компартии Украины, издавалась тиражом 500 тысяч экземпляров и распространялась в том числе за рубежом. Фельетон датирован 25 декабря 1945 года, в докладе ЦРУ говорится о публикации, которая вышла весной 1946-го. Это может быть связано с тем, что советская пресса доставлялась за рубеж довольно медленно. Кроме того, фельетон неоднократно перепечатывался в разных изданиях.
Какую информацию могли получить ОУНовцы из этого произведения?
Представим себе небольшую группу или одинокого члена ОУН, который после войны оказался в чужой стране, без связи, в полной изоляции. Куда ему направляться, где искать контакты с соратниками? В Венгрию? В Болгарию? В Югославию? Фельетон давал информацию: подполье продолжает действовать, им по-прежнему руководят Бандера и Лебедь, а из Румынии, например, нужно двигаться в Турцию — где, судя по докладу ЦРУ, у украинского подполья была своя сеть. Также можно было искать контакты с местной польской агентурой.
На первый взгляд, такой способ передачи информации выглядит фантазией. Но опять же, есть достоверно установленный факт: главнокомандующий УПА Василий Кук, арестованный в 1954 году, использовал советскую прессу для передачи своим соратникам за рубежом жизненно важной информации. Речь идет об его «отречении», которое в 1960 году было опубликовано в советских газетах и зачитывалось по радио. Впоследствии выяснилось, что таким образом Василий Кук передал на запад сведения о том, что всех эмиссаров, которых забрасывали на территорию СССР самолетами при участии британской разведки, немедленно арестовывали и использовали в стратегических радиоиграх. Этот канал заброски находился под контролем советской агентуры во главе с Кимом Филби и после публикации «отречения» не использовался.
Использование фельетона Остапа Вишни как одностороннего канала передачи информации в докладе ЦРУ упоминается в качестве достоверного факта. Вполне возможно, что к декабрю 1946 года кто-то из подпольщиков благодаря этой подсказке уже восстановил связь с соратниками. При этом наличие симпатий автора к сторонникам независимой Украины в докладе ЦРУ подается всего лишь как предположение. Нельзя исключать, что утечка информации через фельетон была просто-напросто неожиданным побочным эффектом борьбы на идеологическом фронте.
ПОЧЕМУ ВИШНЯ?
В послевоенный период немало представителей украинской творческой интеллигенции критиковали украинский национализм. Однако публикации только двух из них, галичанина Ярослава Галана и полтавчанина Остапа Вишни, получили широкую известность именно как литературные произведения и неоднократно переиздавались.
После публикации статьи «Плюю на Папу!» Галана зарубили в собственном кабинете. В убийстве обвинили двух студентов, якобы связанных с ОУН. Что касается Остапа Вишни, то руководство организации приветствовало его освобождение из сталинских лагерей и возвращение к творческой деятельности, а также поблагодарило за освещение антисоветской деятельности ОУН. После этого бандеровцы никак не реагировало на «оскорбительные» произведения Вишни.
Возникает вопрос: почему выбор советского агитпропа пал именно на Остапа Вишню? Почему главным высмеивателем бандеровского движения стал бывший узник ГУЛага, которому даже приходилось врать, что он не сидел? Неужели не было других, более подходящих?
Конечно, можно предположить, что после десяти лет в заполярных лагерях Остап Вишня перевоспитался, стал идейным противником украинской независимости и по доброй воле работал советским пропагандистом. Вполне возможно также, что произошло это по не совсем доброй воле: неснятая судимость, клеймо «врага народа» и реальная возможность вернуться в лагерь были очень серьезными стимулами для работы на советскую госбезопасность.
Как бы то ни было, через десять лет после отмененного смертного приговора Вишня оставался одним из немногих, действительно талантливых, популярных и узнаваемых украинских писателей.
С другой стороны, вполне можно предположить, что решение использовать именно Остапа Вишню в борьбе против ОУН было принято политическим руководством именно потому, что в прошлом он был связан с националистическим подпольем. Как и в случае с «отречением» Кука, это должно было стать деморализующим фактором, свидетельством «предательства» и еще одной победой советской власти в борьбе против сторонников украинской независимости.
Откуда Остап Вишня получал информацию для своих статей? Например, Василий Кук после шести лет заключения считался вышедшим из игры, сотрудники КГБ проводили с ним очные ставки и опознания задержанных подпольщиков. То есть Кук имел возможность по крупицам получать и анализировать информацию. Но какие возможности были у Остапа Вишни, писателя-юмориста и бывшего политзаключенного с неснятым обвинением в терроризме?
Ответ на этот вопрос можно найти в произведениях самого писателя. В статье «Отак і пишу» он вспоминает, что сразу после своего освобождения объездил множество городов и сел Западной Украины, тщательнейшим образом собирая сведения о деятельности УПА и ОУН, знакомился с обстановкой, встречался с людьми. Общался он и с членами украинского подполья: «Доводилось говорить и с самими «героями» темной ночи и густого куста», — пишет Вишня, несомненно имея ввиду националистов. Поэтому какие-то возможности собирать сведения у него были. Очевидно, что определенную информацию он получал от советских спецслужб, которые использовали разведданные для пропаганды. Так что определенную информацию о деятельности ОУН «легальный связной» собирал и делился с читателями — по обе стороны государственной границы.
Итак, есть два варианта жизнеописания великого юмориста. По официальной версии, Остап Вишня — талантливый писатель, который иногда позволял себе критиковать советскую власть. В 1933 году он был незаконно репрессирован, приговорен к расстрелу и провел десять лет в заполярных лагерях. После освобождения писал юморески, издавал книги и клеймил позором националистов — врагов советской власти.
По другой версии, писатель Остап Вишня — бывший петлюровский чиновник, член ОУН. В двадцатые годы подвергался критике за националистический уклон, в 1933 был разоблачен органами ОГПУ и приговорен к смерти за подготовку покушения на организатора Голодомора Постышева. Провел десять лет в заполярных лагерях, после освобождения был вынужден клеймить позором националистов. При этом он в глубине души оставался сторонником единой и независимой Украины и использовал свои публикации как способ передач информации о деятельности подполья.
Положа руку на сердце, скажите: какая версия кажется вам более правдоподобной?
ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ?
В истории украинского освободительного движения остается немало белых пятен. Они должны быть заполнены — не эмоциями, не пропагандой, а фактами и правдой. Раскрытие секретных документов не только позволяет прояснить отдельные страницы, но и ставит новые вопросы.
Можно надеяться, что недавно принятый закон об открытии украинских архивов советского периода позволит ввести в исторический оборот огромный массив важнейших документов. Надеемся, что оперативное дело гражданина Павла Губенко (писателя Остапа Вишни) из архивов ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ позволит если не узнать всю правду, то хотя бы глубже понять судьбу этого, вне всяких сомнений, яркого и талантливого человека.
Авторы — Сергей Дибров и Олег Константинов
Могила Остапа Вишни на Байковом кладбище в Киеве
Могила Остапа Вишни на Байковом кладбище в Киеве
Примечания ОУНовских аналитиков к фельетону Остапа Вишни (фото из электронного архива Украинского освободительного движения avr.org.ua)
Примечания ОУНовских аналитиков к фельетону Остапа Вишни (фото из электронного архива Украинского освободительного движения avr.org.ua)

Немає коментарів:

Дописати коментар