субота, 2 березня 2013 р.

«NOVA ЕНЕЇДА»


«NOVA ЕНЕЇДА»
Гумористична точка зору на новітню історію.

Частина перша

НА ТОМУ СВІТІ

Як Котляревський "Енеїду"
Свою нарешті дописав,
Кінець віддав якомусь діду,
Щоб він у лісі закопав.
Але того вхопила трясця, —
Знайти кінця уже не вдасться.
Тепер ось я кінця пишу, —
Про пекло я щось трохи знаю,
Про рай у когось розпитаю,
А що не знаю — прибрешу.

Отож Еней зібрав ватаги
І злого Турна подолав;
На радощах напившись браги,
Він Богу душу враз віддав.
Хоч дуже довго не хотіла
Душа виходити із тіла,

Так там такий був перегар,
Що де вже в тому тілі мешкать!
Згорів Еней, як головешка,
Був чорний, наче кочегар.

Проспавшись, став шукать Сивілу,
На той би світ щоб провела,
Бо треба знать — душа без тіла
Блукати довго не могла.
Знайшов він хатку, що на ніжці,
Якраз стара Сивіла в діжці
Тоді солила огірки
І не помітила Енея,
Коли ж кахикнув біля неї,
То подивилась з-під руки:

"Агов, Анхізович, припхався?
Приспічив і тобі кінець?
Я бачу, добре нализався,
І пив, либонь, не сирівець!
Казала я тобі, Енею,
Не треба жартувати з нею,
Поменше треба було пить.
Чи, може, я не говорила?
Допався, як дурний до мила!
Та що тепер вже говорить.

Я бачу, що мені вже треба
Відволіктись од мирських справ,
Прийдеться провести до неба
Тебе, щоб тута не стогнав.
Посидь же, лиш зніму запаску,
Та подивлюся на закваску;
Візьми отам, опохмелись"...
Усе описувати — довго.
Скорочу я: прийшли до Волги,
Якраз під самий перевіз.

Там черга довгая стояла,
Тягнулась майже на версту;
Здавалося, там продавали
Якусь дешеву ковбасу.
Харон на місці тім проклятім
Крив геть усіх московським матом,
Бо лізли часто без черги;
Тому, щоб швидше перегнати
І посадить людей за грати,
Кричав — луна йшла навкруги!

Енею з бабою старою,
Щоб довго в черзі не стоять,
Та щоб пройти поза чергою
Прийшлося хабаря давать.
Стара Сивіла потихеньку
Карбованець зім’яла в жмені
І підморгнула оком: на!
Харон відразу догадався,
До них між душами пропхався
І посадив їх до човна.

Тепер вони попали в пекло,
Еней давно там не бував,
З тих пір ще більше все поблекло,
Як Котляревський описав.
Страшною стала ця оселя:
Ще більше облупилась стеля,
На стінах скрізь були дірки,
Повигиналася підлога,
Була брудна вся і волога,
Валялись всюди цигарки.

Було це пекло неказисте,
З усіх кутків там щось текло,
Здавалося, що в ньому чисто
Ніколи, вроді, й не було:
Шибки були у павутинні,
В грязюці люди, наче свині,
Ганчір’я, мотлох, сморід скрізь…
Еней, в таку забравшись нору,
Подумав, що вертатись впору,
Злякався, хоч на стіни лізь.

Про пекло люди вже не дбали,
Паркет пустили на дрова,
Гвіздками в ліфтах колупали
Якісь похабнії слова.
Ніхто там не сміявся зроду,
А тільки лиш робили шкоду,
Та пить "московську" кожен знав;
І працювати не хотіли,
А на роботі лиш сиділи,
Та майже кожен другий крав.

Загнали на Той Світ багато
З тих пір, як тут бував Еней:
Котрих повикидали з хати,
Бо їх вважали за свиней;
Усі були тут майже голі,
Терпіли од лихої долі;
Був тут бідняк і середняк,
І тих, що добре працювали,
Усіх сюди поприганяли
Й кормили гірше, ніж собак.

Куди не глянеш, то повсюди
Сиділи навіть без борщу
У кухвайках знайомі люди
З колгоспу "Слава Іллічу",
З колгоспів "Шлях до комунізму",
"Вперед" і "Смерть капіталізму";
"Червоний прапор", "Світла путь",
З "Партз’їзду", "Жовтень",
"Перемога"
(Боюся, всіх щоб не забуть).

Колгоспники собі мовчали,
Здавалося, були дурні,
Бо їх усе чорти навчали,
Як сіять, корм давать свині,
Коли полоти, поливати,
Коли косить, коли орати;
А щоб зібрати урожай,
То їм було вже не до того,
Казали: то нема пального,
То голову позвали в рай...

Жили гуртом і поодинці
Калмики, ненці, латиші,
І білоруси, й кахетинці,
Узбеки, чукчі, чуваші;
І росіяни й українці,
Була мордва, татари, німці,
Чеченці, греки, кабарда,
І молдавани, і грузини,
Були якути, осетини, —
Загнала всіх сюди біда.

Еней не чув живого слова,
Не скоро до такого звик:
Була там навіть і не мова,
А лиш "общєнія язик".
Такі слова там вимовляли,
Неначе трохи недоспали:
В ходу було там слово "мать”.
І як Еней наш не старався,
Тер вуха, в носі колупався,
Не міг нічого розібрать.

Там оселедець був — "сельодка",
А "квасом" звався сирівець.
Горілку називали — "водка",
Звели всю мову нанівець.
Ходив Еней та лише слухав.
Там почалась така розруха, —
Запала ніч посеред дня,
Там сатані поклони клали,
"Отцом народов" називали,
І звалась "Правдою" брехня.

Еней у пеклі надивився
Такого, що аж застогнав,
Читав молитви і хрестився,
І бабу смикав за рукав.
Потім одразу стрепенувся,
До чорта лисого звернувся,
Дорогу в рай щоб показав.
Той довго чухав між рогами,
Відшмаркався, розтер ногами
І так Енею відказав:

"Пойдьош вперьод, потом наліво,
Знайдьош ставок, потом сарай,
Побачиш, що візьде красіво,
Так ето, наче, будить рай.
Када у рай попасть охота,
Не дуже раззявляй там рота,
Не дєлай умного лиця..."
Еней не дуже розібрався,
Спитать у баби вже збирався,
І так сказала баба ця:

"Мовчи, Еней. Твоє це діло?
Чи хочеш опиниться тут?
Чи, може, правди захотілось?
Так буде тут тобі капут.
Не встигнеш затулити рота,
Одіб’ється тобі охота.
Ходім лиш, і мовчи, як пень,
Бо як почують кадебісти,
То можу й я з тобою сісти,
І в нічку обернеться день.

Ми з пекла мусим поспішати,
Нас поки не взяли чорти,
Швиденько до тієї хати, —
За нею рай побачиш ти.
Сподобається, то зостанься,
До мене більше не вертайся,
Мені ж пора і повернуть,
Боюсь, що поки тут блукаю,
Мою хатинку відшукають
І ніжку курячу згризуть".

Аж ось добрались і до раю.
Туди пускав потроху Маркс,
Описувать, чи ні — не знаю,
Його ще не забули в нас.
Стара Сивіла зупинилась,
Від подиву перехрестилась,
Енея тягне за рукав, —
Вона на Зевса сподівалась
І думала, що обізналась,
Еней же трошечки не впав:

При брамі дід сидів патлатий
І вирячився, мовби рак,
В руках ціпок мав сукуватий,
Розчервонівся весь, як мак.
Він саме розділяв народи
На класи, наче на породи,
Всім "Капітал" читать давав;
Того ж, хто не хотів читати
І пробував відтіль тікати,
То він ціпком і діставав.

Такий же, хто читав, старався,
Бубнив усе, як "попугай",
Вдавав, що, буцім, розібрався,
Той попадав, звичайно, в рай.
Тут баба вже на призьбу сіла
Й вести Енея не схотіла,
Бо їй в раю ніхто не рад.
Енею ж тільки підказала,
Щоб діду пляшку дав і сала,
Інакше — повертай назад!

В черзі до раю там стояли
Пан Симоненко і Мороз,
Один другого відпихали,
Але культурно, без погроз.
Так дуже в рай вони хотіли,
Що бідні хлопці аж упріли,
Та все їм якось не везло:
То пан Кравчук підставить ногу,
То "Рух" їм перетне дорогу,—
Усі робили, як на зло.

Поміж людей були і свині,
І чимось хворіли, мабуть,
Бо як побачать жовте з синім —
Затопчуть миттю і порвуть.
Там два чи три пенсіонери
Тримали гасла на папері;
Прибіг екс-президент Мєшков,
Туди він ще давно збирався,
Урвать собі чогось старався,
Стояв до раю вже з мішком.

Дідок в Енея взяв подачку,
Під себе швидко заховав,
Побачивши ще й грошей пачку,
Куди пролізти показав.
Ну, хто ж в раю не візьме гроші?
Ще й чоловік дає хороший...
А Маркс сидів там на бобах,
Бо Енгельсу вже надоїло,
Що путнього не знав той діла,
Любив же грошики, аж страх!

Отож Еней попав до раю,
Чи то в кошару, чи в сарай,
Як називать його, не знаю,
Як хочеш, так і називай.
Він чудно якось називався,
Попасти всяк туди старався,
А відти — хоч його винось!
Із рук тут кожен виривався.
Ногами в землю упирався,
Бо там і їлось, і пилось.

Були тут всі як є партійні,
Які учили нас, як жить;
Були у них місця постійні,
Де можна добре закусить.
Вони там свіже пиво пили,
Про те, що можна, говорили,
А хто не пив, той так лежав:
Жував якусь заморську жвачку,
Кормив цукерками собачку
Або чомусь, мов кінь, іржав.

Були вони номенклатурні,
Хоча і знали свій ранжир,
Були розумні там, і дурні —
Все на губах втирали жир.
Гуляли деякі по парку,
Аж поки не ставало жарко,
І знов сідали за пивце.
Все турбувались про народи,
Приймали всякі нагороди
І не питали — за що це.

Сиділи там якісь учені,
Що вміли партію хвалить,
І атеїсти, і хрещені
(Про що боялись говорить).
Вели розумні суперечки —
Чи не купить в Канаді гречки?
Чи кінчив Захід загнивать?
Чи скоро в гроб капіталізму
Заб’єм кілок соціалізму
І ляжемо спокійно спать?

Були там навіть і поети,
Які уміли так писнуть,
Що слухачі під ті сонети
Боялись, як би не заснуть.
Вони писали різні вірші,
А друкували ті, що гірші,
Бо не за совість, а за страх.
За те їм премії давали:
З пляшок остатки виливали
І гладили по головах.

Там Корнійчук, як на курорті,
Сидів давно й до раю звик,
Все пережовував щось в роті, —
Либонь з Галушкою Часник.
Такі в раю потрібні кадри,
Бо знали, як топить ескадри
І затулити правді рот.
(Та й зараз би знайшлись охочі,
Аби ще раз, заливши очі,
Втопити Український флот).

Усяка там була закуска:
Лежали свіжі огірки,
Печена з яблуками гуска,
Натерті з хріном буряки,
Вареники,копчене сало,
Лежала люлька і кресало,
Та розказать уже пора, —
Куди там тії варениці,
Або ота кутя з пшениці, —
Яка лежала там ікра!

З ікрою там стояла миска
Або, сказать простіше, таз,
Не високо й не дуже низько,
А так, щоб було в самий раз.
І кожен, хто туди добрався,
До миски зразу підсувався,
Велику ложку в руки брав...
Всього не можна описати,
Боюсь, щоб трохи не збрехати,
Яких було там різних страв!

Припустім, захотілось рака,
То тут тобі й з’являвся рак;
Їх там смоктали, як собака
Гризе чи кістку, чи маслак!
Лежали там і краби панські —
Камчатські, тихоокеанські.
А краб — це як великий рак.
До столу тут він подавався
Уже вареним, не кусався,
От тільки не згадаю смак.

Коли ж ті описать напої,
Що душі праведні там п’ють,
Боюсь, щоб хтось чого не скоїв,
А то іще мене й поб’ють.
Була, звичайно, там "Московська",
Була "Пшенична" і "Петровська",
"Столічна" і "Старий Кодак",
І "Петриківська", й "Водка польська",
Була "Козацька" і "Смірновська",
І був вірменський там коньяк.

А як поставлять самогонки
(Бо пить були не дураки),
Всі праведні навперегонки
Туди кидались, як вовки.
Бач, їм уже набридла водка,
Казалося, що несолодка,
Коньяк нагадував клопів.
Вони ж були всі демократи,
А не якісь там партократи,
І кожен пив те, що хотів.

Там їли і такії страви,
Що трудно навіть описать, —
Ніякої тобі отрави,
Без нуклеїдів, треба знать!
Була така там осетрина,
Як глянеш — зараз капа слина.
Кому ж хотілося надвір,
Того вели до туалету
І подавали не газету,
А був м’якесенький папір.

Припустімо — схотілось в гречку,
Бо вже набридла з хлібом сіль,
Для тих в коморі, недалечке,
В соломі зроблена постіль.
Коли ж отій номенклатурі
Хотілось трошечки культури,
То тільки оком ізмигни —
Відразу херувимів з триста
Кидаються шукать артиста
І приведуть, хоч від куми!

Була й закрита асамблея,
Куди старався всяк ввійти,
Облизувались коло неї,
Мурчали, як оті коти.
Туди усякий не впускався,
Лиш той, хто дужче всіх старався,
Сильніше всіх кричав "ура";
Тоді його туди впускали,
Могоричем це запивали
І підіймали на-гора.

Навкруг тієї асамблеї
Стояла цегляна стіна,
Довбали там щось біля неї,
Що ледь не падала вона.
Дірки в стіні тій колупали,
Було їх там уже чимало, —
Уся стіна була в дірках.
Приймали це за нагороду, —
Коли згорав хто для народу,
То в тій стіні ховався прах.

Були й такі, що не хотіли,
Щоб їх спалили на вогні
І душу розлучили з тілом,
Замурувавши прах в стіні.
Таким могили там копали,
В їх честь з гармат тоді стріляли,
Но то були уже боги.
Їх небагато там лежало,
Бо щоб охочих допускали,
Не стало б місця й для ноги!

Була б неповна епопея,
Якби я тут не розказав,
Що чув од нашого Енея,
Не може буть, щоб він збрехав:
Для тих, що дуже не хотіли,
Щоб потім їх тіла смерділи,
Копався льох. Та не забудь:
В льоху лежали не ковбаси, —
А хто, з людей зробивши маси,
На Той Світ показав нам путь.
Частина друга

КІНЕЦЬ ТОГО СВІТУ

Якраз тоді в раю за Бога
Був чоловік, Михайлом звать,
Йому у рай пряма дорога,
Хоч знову можна забирать.
Був неледачий і везучий,
Та ще й до біса балакучий,
Міг будь-кого заговорить.
Зібравши раз в раю нараду,
Сказав: "Не треба винограду!
Багато дуже стали пить..."

"У винограді алкоголю
Велика кількість, — каже він, —
Вина вам пить я не дозволю,
Захочеться, так ось вам — хрін!
Не дам, хоч пийте динатуру,
Хоч клопомор, хоч палітуру"...
"Як будемо тепер ми жить?" —
Відразу люди застогнали
(А самогон тихенько гнали,
Бо жоден не облишив пить).

Був самогон до біса добрий, —
Для себе гнать, так то не гріх,
Кидали в нього всяких "добрив":
Петрів батіг, чебрець, горіх,
Настоювали на перчині,
На звіробої, на шипшині, —
Пішов весь цукор в перегон,
А щоб кому цукерку з’їсти
Або чайку попити сісти, —
Нема! — прийшлось пить самогон.

Той Світ, аби не чути стону,
Обнесений стіною був.
Побудував її з бетону
Хрущов, чи що — уже й забув!
Отож, коли усі напились,
До стінки тої притулились,
І впала клятая стіна.
Спочатку трохи захиталась,
Але не дуже упиралась,
Бо не міцна була вона.

Еней, побачивши там дірку,
Ще поки п’яні всі були,
Пробрався тихо по задвірку
І заховавсь біля стіни.
Лежав і дуже дивувався,
Як з раю ввесь народ подався.
Найпершим вискочив єврей.
Того не можна описати,
За ним як кинулись втікати,
Мов при пожежі до дверей!

Поляки, чехи, українці
Побігли звідти, як хорти,
Неначе із кошари вівці,
Аби скоріше утекти.
Прийшлось і нашому Енею
Тікать з отарою тією,
Боявся, що могли знайти
І повернути знов до раю,
Чи ще чого боявсь, не знаю,
Хотів подалі одійти.

Він скоро опинився в гущі,
Де тільки зубри та вовки,
Була це Бєловезька Пуща, —
Такий бугор, навкруг ставки.
Коли впіймають — зразу кайся
І ні до чого не торкайся.
Бо тут тобі і буде край.
Там жить усім було не можна,
Лише божкам, і то не кожним, —
Неначе, як маленький рай.

Як раптом небо все поблекло,
Завіяв вітер, закружляв,
Еней подумав — з раю в пекло
Він ненароком знов попав.
І серед блискавок і грому
Із неба прямо на солому,
Як груші, яблука, чи глід,
Посипалися кадебісти,
І тільки встигли там засісти —
Летять Борис і Леонід.

Їх там Шушкевич вже чекає,
Дає по чарці коньяку,
На стіл закуску виставляє:
Капусти, сала, часнику,
Була, кому хотілось, гречка,
Була зарізана овечка,
І шкварилися шашлики.
Вони до того повпивались,
Що на соломі повкладались
І захропіли, як хряки.

На ранок, трохи похмелившись,
Рішили, що пора вставать,
Поївши і води напившись,
Пішли нараду починать.
"Товариші, тут не до чина,
Зібрала нас одна причина,
"Одна, но пламєнная страсть".
Тепер, це ясно й для дитини,
Поділим рай на три частини
І візьмемо над ними власть.

Ну, а отого Михаїла,
Що нам поміг стіну звалить,
Залишим поки що без діла,
Нехай у пеклі він сидить".
На тому діло й порішили,
Могоричем скоріш запили,
Зібрались і злетіли геть.
Еней все бачив з-за могили
І навіть чув, що говорили,
І зрозумів, куди хто гнеть.

Так на Олімпі повелося,
Що завжди попадав у рай
За волосатим безволосий, —
От візьмем, хоч би Ніколай:
Був видний по собі мужчина,
Козацька гарная чуприна;
Коли ж прийшли більшовики
І Ніколая порішили,
Горшки по всім раю побили,
То стало як би навпаки, —

На троні Ленін опинився,
Був лисий, наче макогін,
Ще добре властю не упився —
Пішов у пекло на поклін.
За ним став волосатий Сталін —
Рябий, вусатий, наче Каїн,
А далі — лисий був Хрущов,
І знову ж Брежнєв був з волоссям,
Андропов — без, як повелося,
Черненко — волосатий знов.

А Горбачов, як бачим, — лисий,
За ним — з чуприною Борис,
А після, як тут не борися,
До влади стане той, хто лис...
Та це вже, бачите, прогнози,
Як про дощі або морози,
Ніхто не знає наперед!
А поки нічого журиться,
Розкажем трохи про Бориса,
Який із нього вийде мед.

В раю він жив не дуже довго,
Коли ж звалив КПСС
І тільки пересів із "Волги"
У персональний "Мерседес",
Так зразу ж і розперезався,
Бо вже тоді чомусь вважався
Не за останнього божка.
Про нього люди говорили,
Що був великої він сили,
Міг будь-кому нам’ять бока.

На тому світі все, як всюди, —
Працюють, сплять, їдять і п’ють,
Як бачите, звичайні люди,
Так їм же гроші не дають!
Звичайно, треба зрозуміти,
Не можна зразу всім платити,
Бюджет давно б вже, мабуть, ліг,
Бо розвелось пенсіонерів,
Учителів та інженерів,
Неначе на Бровкові бліх!

Та ще й чеченці та таджики
Нахабні стали через край, —
Ковтають гроші, як індики,
Ні, краще повернутись в рай!
В раю усі колись лежали,
Та пальцем в носі колупали,
Робив там кожний, що хотів,
А зроблять що, так викидають,
Рівчак копають — закидають,
Все розказать — не стане слів.

І почались тоді дебати:
Кричали — треба путь знайти!
Комуністичні депутати
Назад, сказали, треба йти.
Тут почалось такеє діло,
Бо йти назад не всі хотіли,
Робився там великий "вред",
Кричали: "Лєвой! Нє с ногі!
На юг! Помиєм сапогі!"
А решта рушила вперед.

Базар такий там починався,
Що треба було щось робить,
Якби Борис був не вмішався,
Могли б усіх людей побить.
Він бахнув тричі, чи чотири,
Чи то з гармати, чи з мортири,
І всі затихли, як один.
Еней, як те побачив діло,
В кущі відразу закортіло,
Сховався під найближчий тин.

Як не крути, а власть від Бога,
Як і болячка нам дана,
Чи поперек болить, чи ноги,
За що це — Бог один лиш зна.
Еней на небі при Борисі
Чогось довгенько забарився,
Уже і їсти захотів,
Бо ще коли в раю тинявся,
Щось про запас купить старався,
Так рай тоді ще опустів.

Прийшлось йому ковтати слину,
Поблід від голоду і згас,
Він трохи-трохи не загинув,
Уже б його ніхто не спас.
Людей там за людей не мають,
Частенько навіть і вбивають,
Самі ж Христу будують храм...
Довгенько ж Бога їм молити,
Щоб міг гріхи оті простити,
Не скоро вийде з хама пан!

Еней подався потихеньку
Туди, де спить старий Дніпро,
Де матір кинув він стареньку,
Де журавель стоїть з відром,
Де вітер віє понад гаєм,
Туди, де тільки ми це знаєм,
Як тьохка соловей в садку,
Як вишні спіють за віконцем,
Як світить в небі рідне сонце,
Спочить де можна в холодку.

Еней під вечір притомився,
Приліг поспати за селом,
Заснув і скоро вже дивився
Чарівний про майбутнє сон.
Неначе він у рідній хаті,
Пройшли часи оті прокляті,
Гарненько вдягнене хлоп’я...
Та це ж синок його, неначе,
І посміхається, не плаче,
Щаслива вся його сім’я.

І жінка радісна, гарненька,
А за вікном її авто,
Вона всміхається миленько
І каже: "Одягни пальто,
На вулиці похолодало,
Купити ж треба нам чимало,
Я поведу авто сама".
Поїхали вони в містечко,
Було це зовсім недалечко,
Прямий був шлях, немов струна.

Назустріч люди попадались,
Комбайн у полі працював,
Були веселі всі, сміялись,
І хтось далеко заспівав...
Приїхали, зайшли в крамницю,
Було на що там подивиться!
Усе сіяє і блищить,
Заповнені ущерть полиці,
Навкруг все чисте, аж іскриться,
Нема де й люльки покурить.

Цього не бачив він ніколи.
Купили з жінкою припас:
Набрали пива, кока-коли,
Сметани, риби і ковбас,
Приправ усяких, шоколаду,
Для жінки крем, губну помаду,
Енею пляшку коньяку,
Цукерки синові і жвачку,
Собачці — чим кормить собачку,
Честь віддали і молоку.

І все, що хочеш, є в крамниці,
Все можна бачить на столі,
Не тільки десь там, у столиці,
А є у кожному селі.
Пошана всюди рідній мові,
І продавці такі здорові,
Хоч у хокей бери для гри.
Платить не треба їм задатку —
Лиш показав кредитну картку,
І що захочеш, все бери.

Забув Еней, що все це сниться,
Як ось щось сіло на вікно,
Неначе голуб, чи синиця, —
Як в кольоровому кіно.
То дух явивсь йому пророчий,
Поговорить з Енеєм хоче,
Енея смика за рукав:
"Проснись, Енею, потягнися,
Навколо себе оглянися,
Хіба, козаче, мало спав?

Із двадцять першого століття
Я ось до тебе завітав,
Ти поклонись онукам, дітям,
Щоб я поклін твій передав.
Вони просили не журитись,
За них тихенько помолитись
І засукати рукава.
Чим краще будеш працювати,
Тим більш онуки будуть мати.
Повір, це не пусті слова.

Твоя прекрасна Україна
Вже не загине у віках,
Не може буть така країна
Лиш острівцем, де править страх!
І вишні будуть розквітати,
В Європі будуть шанувати,
І цілий світ нас буде знать,
Старенька мати усміхнеться,
І соловей в садку заллється,
І будуть дітки щебетать".
Частина третя

НА ЦЬОМУ СВІТІ

Коли Той Світ нарешті репнув
І розвалився, як гарбуз,
То білий світ чортам поблекнув
Все описать я не берусь!
Тоді чорти перелякались,
Від страху з пеклом попрощались,
І дуже плакали вони,
Ревли, як з голоду худоба,
Пускали навіть кулю в лоба,
А дехто намочив штани,

Бо дуже всі попривикали
На Тому Світі панувать,
Із грішників топити сало,
Голки під нігті заганять;
Подумали, що демократи
Їх теж повикидають з хати,
Так само, як колись вони
До сьомого давили поту
І довели дурну голоту
До громадянської війни.

Але все швидко обійшлося,—
Чорти краватки одягли,
Прислинили собі волосся,
Хтось одягнув сухі штани —
І стали пекло розкрадати,
Покрали вікна, двері, грати,
Хапали все, немов вовки,
Смолу, вугілля, дьоготь, сірку
Тягли з собою через дірку,
Несли обценьки, казанки,

Голки циганські, шила, швайки,
Коли другого не було,
Мотузки, батоги, нагайки
Тягли із пекла, аж гуло!
Один старенький вовкулака
Безсилий був і дуже плакав —
Не міг нічого взять тепер,
Бо "не ходив уже ногами",
А тільки скреготав зубами,
Забрав би все, якби допер.

Коли взялися рахувати,
То все вже винесли чорти
І стали приватизувати
Те, що не можна донести:
Колгоспи, фабрики, заводи,
Ліси, поля, дари природи,
Крамниці, лавочки, лотки,
Будинки, вулиці, лікарні,
Базари, бари і кав’ярні,
Аеродроми, літаки...

Хапали все, як ті шакали,
Нічого не несли назад,
Найбільше користі шукали
Тепер від вигідних посад:
Де можна — прихопили дачі
(Не брав дурний або ледачий)
На строк — аж сорок де’ять літ!
Ставки на дачах тих, фонтани,
Садки, алеї, "істукани"
Такі, яких не бачив світ.

Та це лише прем’єр-міністри
Собі все можуть дозволять,
У них з горілкою каністри
Про всякий випадок стоять.
Недаром за останні роки
Було із ними нам мороки!
А помінялось їх штук шість.
Ось тільки встигне чин прийняти,
Як вже пора і виганяти,
А то гляди — усе поїсть!

Еней зібрав свої манатки,
Сорочку у штани заткнув,
Живіт почухав і лопатки,
Згадав, що сталося, зітхнув.
Зробилося Енею смішно,
Хоч знав — над цим сміятись грішно.
Що жде його — вперед не знав.
Закинув на плече торбину,
Ковтнув замість сніданку слину
І тихо далі почвалав.

В долині річки недалеко
Лежало ріднеє село.
Вже не гніздились там лелеки,
Бо "перспективним" не було.
Хто молодий — повиселяли,
Собак, котів порозганяли;
В дворах росли чагарники...
Туди вже й хліба не возили,
За десять верст старі ходили
Купити хліб чи сірники.

Бува, у тихую погоду
Діди зійдуться покурить,
Усі ті, що мовчали зроду,
Тепер могли поговорить,
І навіть голову колгоспу
Тепер критикували просто,
Як кажуть, не ловили гав,
Попало навіть президенту,
Бо не було того моменту,
Щоб хтось його і не згадав:

"Ви чули, що кума сказала,
Що устругнув отой Кравчук?
Усе йому, здається, мало,
Усе так просто сходить з рук:
В Швейцарії на вільнім ринку
Купив, казали, він "хатинку"...
А Лазаренко, наш прем’єр,
Украв, мабуть, мільйонів двісті,
Передавали якось "Вісті", —
А сам в Америці тепер..."

"Чого на Сталіна нам злиться?
Бува, заходиш в магазин, —
Галош лежало на полицях!
Дарма, що, кажуть, був грузин.
Усі народи нас боялись,
Дружить з Росією старались...
А що ми маємо тепер?
Чеченці, й ті утерли носа,
І армія — так майже боса! —
Передавали ось в четвер.

Так я б отого Горбачова,
Аби побачив - був би вбив!
Бач, не послухався нікого,
Яку "страну", гад, розвалив!
Він, кажуть, з ЦРУ злигався
І сам Америці продався,
І нас усіх продав "за грош".
На жінку тільки подивиться —
Одягнена, як та цариця!
А я ходжу ось без галош!"

Еней послухав ті розмови,
І гірко стало так йому,
Неначе був він нездоровий
Або ж наївся полину.
Коли це бачить чоловіка:
Немолодий і не каліка,
Вже й трохи сива борода.
Еней чемненько привітався,
"З ким маю честь?" — його спитався.
"Філософ я. Сковорода...

Читав я в університеті
Своїм студентам про марксизм;
Крім того, працював в газеті,
Писав, що скоро комунізм...
Дожив до сивого волосся,
Як раптом, де воно взялося,
Мені це зовсім не з руки,
Марксизм тепер уже не в моді,
Сказали, що я зайвий, вроді,
Подамся, мабуть, в "чолноки".

Колись сам чорт мені був братом
І я, не втомлюючи рук,
Міг стати навіть кандидатом
Ще й Неабияких наук.
Я в філософію подався,
З марксизмом залюбки злигався,
За роги зразу взяв бика;
Якраз тоді "Великий Сталін"
Всю ніч крутився на дивані,
І вже одлежав всі бока,

Й надумав взятися за мову
І для науки з’ясувать,
Що в мові взяти за основу,
А що к бісам повикидать.
"Віднині і на віки вічні
Всі люди праведні і грішні
Повинні ось що добре знать:
Народ — то базис є, основа,
А мова наша — надбудова.
Не знає хто — з роботи гнать!"

Тоді філософ наш швиденько
Купив паперу, олівців,
Оскільки був він не дурненький,
За кандидатську і засів.
Всю ніч очима, бідний, лупав,
На тім’ї аж начухав струпа,
А тут, бач, Сталін і помер.
І стали всі думки хороші
Не варті ламаного гроша,
І що робить йому тепер?

Вся філософія "насмарку", —
Цитати треба викидать.
Скрутив філософ наш цигарку,
Разів зо п’ять згадав про "мать..."
...Переметнувся до Хрущова,
Тепер цього взяв за основу,
Нові цитати підшукав
І висунув нові ідеї
(Неначе з голови своєї),
І опонентів погукав.

От, тільки стали розглядати
Ту дисертацію його,
Вже самогон зварила мати,
А тут Хрущова і... — того!..
І всі ті тези дисертанта:
Що обдурила нас Антанта,
Що Захід швидко загнива,
Що вже кінець капіталізму,
Що видко зорі комунізму,
Що йде формація нова...

Пішло усе отеє к чорту!
Хрущову, кажуть, вже не вір,
Порви к бісам оту роботу,
Сходи з цитатами "надвір".
Ось Брежнєв — розуму палата!
Хоча б оця його цитата,
Що "економіка должна,
Він каже, бути економной..."
Ну що за чоловік "учоний", —
Не зрозумієш ні хрена.

Тепер майбутній наш учений
Рішив здійснить свою мету,
До цього вже не раз навчений,
Схопив ідею на льоту.
Якраз тоді три книжки вийшли
(Казали, Брежнєв сам їх пише):
"Відродження" і "Цілина",
А третя звалася "Землею
Малою", буцім, не цією,
Так їх "читала вся страна".

Він вирвав сорок три сторінки,
Докупи швидко їх зібрав,
Крохмалю випросив у жінки,
Підклеїв і роботу здав.
Купив два ящики "Перцовки",
Приніс закуски хлопець ловкий...
"Совєт" уже був "під хмельком”,
Як "соіскатєль" по секрету
Всіх опонентів до буфету
Привів, щоб обмивать диплом...

Так між собою говорили
"Сковорода" і наш Еней,
Совєтську власть вони хвалили,
Що все робила "для людей",
Що можна було задніх пасти
І кожен день чогось украсти,
Тепер же — чорта з два вкрадеш!
Все захопили бізнесмени
І їздять, наче супермени,
Машин — шляху не перейдеш.

Понапривозили товару,
Якого зроду не було.
Ну, що із нього нам навару?
Від них усе отеє зло.
Раніш було — поставлять бочку
Із пивом десь у холодочку,
Біжим з каністрою туди...
Було б де лише примоститься!
Розляжемось в пилюці з Грицем,
П’ємо, не знаємо біди.

Тепер же треба розбираться —
В пляшках, а також в баночках,
Стоїть сортів, мабуть, із двадцять,
Від них метелики в очах.
Раніш жили собі неспішно,
Хоча тепер нам наче й смішно,
Було два сорти пива в нас:
Один був — "свіже", другий — "кисле",
Псували там його навмисне,
Щоб не купляли про запас.

Еней із тим "Сковородою"
На призьбі сіли посидіть,
Базікали поміж собою,
Хотіли дещо зрозуміть.
Начальство наче й помінялось,
А все ж, те саме і зосталось,
Заглянь лишень йому під хвіст:
Це ж той самісінький чортяка,
Що в пеклі гавкав, як собака,
Тепер він, бачите, міністр.

Еней пригадував, неначе
Той в пеклі підкладав дрова,
Тюрма, либонь, по ньому плаче,
А він і тут, бач, голова!
Зібравши із чортів бригаду,
Він захопив сільськую раду
І, не злякавшись Сатани,
Спиляв собі гарненько роги,
А хвіст і волохаті ноги
Сховав у імпортні штани.

Як втік Еней із Світу Того,
Вже промайнуло кілька літ,
Насилу він волочить ноги
І дуже підтягнув живіт.
В Полтаві, в Києві, в Одесі
Чортяка їздить в "мерседесі"...
Еней же витирає піт:
"Їй-право, при такій зарплаті,
Та ще й коли її не платять,
Не хочу бачити Цей Світ!"

Еней зібрав останні гроші,
Купив патрета Сатани,
П’ять бовтунів поклав у кошик,
Заправив в чоботи штани
І рушив до сільської ради —
Шукати, як-то кажуть, правди;
Кричав, неначе на живіт:
"Нехай знов будуть комуністи!
При них було хоч що поїсти!" —
Аж кинуло Енея в піт.

Така була тяжка робота,
Що очі кров’ю налились
І піна виступила з рота,
На лобі жили нап’ялись.
Жбурляв в людей протухлі яйця
І дулі всім крутив на пальцях,
Кричав, що треба всіх стрілять:
"Виходь, хто проти Того Раю,
Усіх, кричить, перестріляю,
Всім покажу я, вашу мать!.."

Зібралася Верховна Рада
(А як би хто там не хотів,
Була вона такому рада,
Було до біса в ній чортів).
"Давайте, кажуть, задля форми,
Проголосуєм за реформи
І Конституцію приймем,
А далі будем так робити,
Щоб тут було погано жити,
На Той Світ знову всіх пошлем...”

Не знаю, чим воно скінчиться,
Чи будем жити у віках?
Не дуже хочемо учиться
Ми на своїх же помилках.
Вперед, народе, підіймайся,
В дорогу тяжкую збирайся,
Туди, куди іде Весь Світ,
І в двадцять першому столітті
Онукам, правнукам і дітям
Від мене передай привіт!
Частина четверта

ЗАДЗЕРКАЛЛЯ

Коли б мені пропонували
Хоч зараз президентом стать
І каву в ліжко подавали, -
Я міг би всіх кудись послать!
Скажіть, навіщо та морока? –
Там з тебе не спускають ока,
Не забіжиш і до куми;
Або поїхать на рибалку,
Чи пива випить, бо я з малку
До нього звик, як вдяг штани.

Ще добре, коли перша леді
На представництво гроші дасть,
А як «заначки» не догледів?
То що – від сорому пропасть?!
Бо ти не знаєш що робити –
Позичить, чи когось убити;
Навчишся вимагать хабар,
Як пусто у твоїй кишені,
А ти на саміті в Женеві
І ні-на-що відвідать бар.

Або приходить час збиратись
В якийсь Китай чи Катманду, –
Не можеш довго упиратись,
І говорити «не піду»!
А раптом там сидить Обама,
А з ним якась гарненька дама,
Й тебе запросять на коктейль…
Щоб не ганьбити Україну
Не можеш показати спину,
Бо сором буде од людей.

Як не крути, а брати треба
Оті прокляті хабарі,
Хоча за те й скидали з неба,
Як кажуть люди нам старі.
Але як добре постаратись
І у проблемі розібратись,
Так хто ж їх зараз не бере?
А президент, він що – дурненький? –
Здере хоч з батька або неньки,
Сухая ложка рот дере!..

Говорять наші Нострадами, -
Існує зовсім інший світ,
Але ніхто іще віками
Відтіль не передав привіт.
Є, наче, за Дніпром провалля,
А в нім стежинка в Задзеркалля,
Там все не так, як у людей.
Туди потрапить кожен хоче,
Зоветься, ніби, Заспа Конча,
Про це довідався Еней.

Він знов потурбував Сивілу,
Щоб в Задзеркалля провела
(За цей час дуже постарілу,
Бо вже насилу приповзла).
«Нащо вона тобі, Енею,
Та Конча Заспа? Чорт із нею!
Скажу тобі, а ти забудь:
Живуть там ті, що для народу
Нічого не робили зроду,
Під себе лиш усе гребуть.»

Там все не так, як в цьому світі,
Бо щоб купить землі гектар,
То треба тільки захотіти
І в руку сунути хабар.
Там на базарі, недалечко,
Міняють голоси на гречку;
Там щоб когось зі світу збуть,
Не треба довго міркувати
Чи отруїти чи стріляти, –
Лиш виконавцю підморгнуть.

Живуть якісь там «регіони»,
Не зрозумієш їх тепер,
Бо нахапали міліони,
І називаються Пе-еР.
Живуть там ті, що все їм мало,
Ті, що державу розкрадали
І купували літаки;
Що пароплавство у Одесі,
Як це писалося у пресі,
Розпродали за копійки.

Усі вони – рідня по крові,
Лежать та гріють животи;
Такі всі ситі та здорові,
Мурчать на сонці як коти.
Живуть там бувші комуністи,
Все п’ють, або сідають їсти,
Гладкі, неначе павуки,
Великі там апартаменти,
В них мешкають всі президенти
Та їх вгодовані синки.

Частенько спав біля корита
Колишній брежнєвський парторг,
Як президентом став, відкрито
Ходив горілку брати в борг.
Бувало, так він напивався,
Що як бендюжник матюкався,
Аж вуха затуляв Еней.
З ним треба було щось робити –
В’язати, чи по дупі бити,
Бо соромно вже від людей.

Служив йому майор хоробрий,
Коли парторг п’яненький спав,
Майор той був настільки добрий –
Від нього мухи відганяв.
А раз прийшла йому ідея –
Все записати для Енея
Магнітофоном на стрічки,
І посміятись з президента,
Бо не було того момента,
Щоб той не сипав матючки.

Коли прокинувся політик,
Про тії витівки узнав,
Засіпався мов паралітик,
Майора тутечки ж прогнав.
А журналістам після того
Сказав, що він не зна такого,
І плівок зовсім не було;
В усьому винні демократи,
Навчились в ЦРУ брехати,
Від них усе отеє зло.

Тоді Еней зібрав ватагу,
Готовий був іти на смерть,
Він справжню виявив відвагу,
Кричав на площі «Кучму геть!»
Його тут люди підхопили
(були тверезі, бо не пили),
Майдан до ночі гуркотів,
Взялись за руки всі одразу,
Кричали: «Схід і захід разом!»
Співав пісень там хто хотів.

Діла ці вже давно минулі
І ми лиш можемо гадать, -
Чому народ звернувсь до Юлі
І став на сцену випихать.
Кричали: «Юлю у прем’єри!
Вона прийшла з нової ери!
Сам Бог до нас її прислав.»
Еней, розцілувавши Юлю,
Їй насмоктав під носом гулю,
Від щастя навіть танцював.

Було єднання у народу,
Гудів як вулик той майдан,
Такого він не бачив зроду,
З тих пір як тут бував Богдан.
«Енея хочем в президенти!
За нього всі готові вмерти!
Він нам тепер як рідний брат,
Бо ще коли горілку пили,
То пляшку порівну ділили,
Еней – це справжній демократ!»

Почули це американці
Чи з ЦРУ чи з ФБР,
Привезли валянки для танців
І апельсинів із центнер.
А перед тим, як роздавали,
Їх наркотою наштрикали,
Так ледве наш Еней не вмер, -
З американської програми
З’їв апельсин три кілограми,
Про що жалкує вже тепер.

Аж тут з’явивсь проффесор,
Теж президентом хоче стать
І, як справжнісінький агресор,
Привіз донецьких хур із п’ять.
Своїм прихильникам у жмені
Жбурнув по пачці бюлетенів,
І гривень встиг по сотні дать.
Сказав, щоб дуже не впивались
І під тинами не валялись,
А йшли мерщій голосувать.

За ним прибіг фальсифікатор,
Кидаловим, здається, звать;
Боксер, суддя і провокатор,
Вмів бюлетені тасувать.
Купив проффесор пиво й водку,
Позвав Кидалова на сходку,
Бо не ловив, як кажуть, гав;
Енеєві, а також Юлі
Скрутив дві здоровенні дулі,
Молився, щоб їх чорт злигав.

Тоді зібрались на майдані,
Кого хотіли обдурить:
Старі, малі, панянки й пані,
Прийшли усі, хто міг ходить.
Прийшли учені і студенти,
Середній клас, бомжі, поети,
Був Яворівський там і Драч,
Були політики, артисти,
Жінки, що їм носили їсти,
Та не згадаю всіх, хоч плач!

Було моїх знайомих з троє,
Я цим віршем їм честь віддам,
Вони, як ті герої з Трої,
Сміливо вийшли на майдан.
Були й такі, що залицялись
І навіть деякі побрались,
Пішли до церкви під вінець.
На помаранчевім майдані
Вони освідчились в коханні, -
Такий щасливий був кінець.

Зібралося людей чимало,
Тримали гасла у руці,
Усім охочим роздавали
Жовтогарячі прапорці.
Музики гучно вигравали,
Про Сагайдачного співали,
Не було й думки щоб поспать.
Дрючками били в барабани,
Скакали всі, неначе п’яні,
Кричали: «Нас не подолать!»

«Бандитів геть!» - кричать щосили,
«Фальсифікаторам – тюрма!»
Енея на руках носили
Приймали всюди на ура.
Верховний суд тоді зібрався,
В усьому швидко розібрався:
«Кидалов руку тут приклав!
Так рахувати не годиться, -
Є доказів у нас копиця, -
Він результат підтасував!

Про що тут довго говорити? –
Голосування скасувать,
Фальсифікаторів судити,
Але нікого не карать.
Вони ж не знали, що робили
(бо мало їх в дитинстві били),
Тому – не будем їх чіпать;
Тепер усі вони хороші,
Сказали, що повернуть гроші
І більше вже не будуть брать».

Спочатку люди з ейфорії
Хотіли в тюрми їх вести,
І думали, що кращі мрії
Не далі ніж за пів-версти.
Проффесор так перелякався,
Що схуд і цілий рік ховався,
А потім вибрався на світ.
І скоро так розперезався,
Що вже нікого не боявся
І знову відростив живіт.

Еней, коли діставсь до влади,
Забув усе, що говорив.
Щасливий був і дуже радий,
До церкви з жінкою ходив.
Зайнявся пчілками в садочку,
Сидів із дітьми в холодочку,
Травичку для кози косив;
Кувалову звання Героя
Присвоїв з радості такої
І Кучмі був як рідний син.

А з Юлею так розсварився,
Що, ніде правдоньки дівать,
Він з нею трохи не побився
І став із хати виганять.
В країні почалась розруха;
Тут Путін нашорошив вуха
І крани перекрив зараз.
Уся Європа замерзала,
На Україну показала,
Що та у неї вкрала газ.

Тоді від радості такої
Проффесор з партії Пе-еР
Позвав прихильників до зброї,
Як танк на вибори попер.
І блок Енея з блоком Юлі
Враз відійшли в часи минулі…
Та все минає – річ проста,
Усе, ми знаємо, буває,
Усе колись ми забуваєм,
Усе травою пороста.

Тепер Еней і сам у Кончі
На грядці сіє огірки
І, кажуть, слухати не хоче
Екс-президентські матюки.
Він мемуарами зайнявся,
Трипіллям день-у-день тинявся,
Старі знаходив черепки;
Відвідував частенько Крути,
Батурин, Богом позабутий,
Що відродив він на віки.

Ще будем згадувать Енея, –
Він нас хотів з колін піднять
Щоб з Україною своєю
Могли своїх пісень співать;
Щоб мали націю здорову,
Не забували рідну мову, -
Над цим замислитись пора.
Пора нам взятися за руки,
Забути кривди всі і муки, -
Та об’єднатись для добра!
Частина п’ята

Відчай

О Музо, панночко з Парнасу,
Куди сховалась од людей?
Дозволь завдать вівса Пегасу
Та глянуть, де сховавсь Еней.

Він осідлав свою шкапину,
Надумав кинути Цей Світ,
Йому набридло гнути спину
І чухати пустий живіт.
Він сподівався двадцять років,
Чекав хоча б якихось кроків,
І бачить – все було дарма!
Просив, хоча б не заважайте,
Робити хочу! Волі дайте!
А руху уперед нема.

Хотів уже до Симоненка
Податись знову на поклін,
Але дідусь один старенький
Сказав: «Хай к бісу піде він!
Бо комуністи наші здуру
Знов запровадять диктатуру,
На них уважно подивись,
Знов Сталін став авторитетом,
Бач, носяться з його портретом,
Як дурень з ступою колись.

Чи ти, буває, не з привітом?
Чи розумніших не зустрів?
Ми з ними знов з усього світу
Собі наробим ворогів!
Тоді побачить світ які ми,
Напросяться у гості Кіми –
Із Кім Ір Сеном Кім Чен Ір,
Та з Уго Чавесом заброди,
Два брати з «острова Свободи»,-
Тоді обносимось до дір».

Еней старенького послухав,
Хотів нарешті відпочить,
Потилицю довгенько чухав,
Не знав уже що і робить.
У нас, звичайно, два шляхи є,
Нехай тоді собака виє,
Як караван кудись піде.
На Захід, може, нам податись?
На Схід іти, «братам» здаватись?
Аж голова як дзвін гуде!

Так за годиною годину
Не може він шляху знайти,
Сидить, в дугу зігнувши спину, -
Куди ж нам, людоньки, піти?
І тільки він приліг поспати,
Прийшло запрошення від Брата:
«До нас дорогу обирай!
Віднині будемо як друзі
У Євразійському Союзі
І ще один збудуєм рай».

На Сході наші два сусіди,
Як чув Еней від земляка,
Частенько грали по обіді
У підкидного дурака.
Розкидані по столу карти,
В руках тримають з пивом кварти;
Коли один з них виграє,
То президентство забирає,
А другий пиво допиває
І скіпетр другу віддає.

Як бачим – справжні демократи,
Бо роблять все це залюбки,
Не будемо про них брехати –
Сидять як тії голубки.
Проффесору це до вподоби:
«Цей досвід треба взять для проби,
Проголосуємо тайком,
Але не будем в дурня грати, -
Хвать конкурента! – і за грати!-
Ось вам і виборчий закон.

По-перше – за Луценка взятись
І запроторити в тюрму
Так, щоб майданами тинятись
Не закортіло вже йому.
Бач, як усі розперезались!
Та де ви в того біса взялись?
Відкіль нахабність отака?
Чи ви на Заході навчились?
Таке верзуть, мов показились,
Сміються з мого «язика».

Я злий, що та маленька Юля
Не хоче вибори признать,
Давно вона мені вже муля,
Куди б її тепер загнать?..
Шепну на вухо прокурору,
Аби прибрав її із двору,
Нехай це діло проверне,
А опозиції прикаже
І на ніч щось таке покаже,
Щоб далі слухались мене.
Ось - як мої брати по крові,
Що разом відмотали строк, -
Всі при кориті, всі здорові,
Уже не б’ються за кусок.
Ми з ними соціально близькі,
Бо їли з однієї миски,
Були ми справжні братани,
Коли отримали по ходці
І мали по одній сорочці,
Й носили втрьох одні штани.

Усі тепер живуть у Кончі,
Про нари стали забувать,
Якщо проблеми хто не хоче
Не раджу з ними жартувать!
Я сам нікого не боюся,
Хоч і з самим Кличком поб’юся,
Усім носяки розіб’ю, -
Суддям, підсудкам, прокурору,
Всім адвокатам без розбору,
Нехай боронять честь мою!»
Тоді підручні з прокурором
Розбіглися суддю шукать,
Дивились в клуні, поза двором,
Шукали так щось днів із п’ять.
Нарешті підвернувсь Кирєїв,
Був православний, не з євреїв,-
Жінок він змалку не любив,
Бо як побачив пані Юлю,
Закліпав, мов жував цибулю
І трохи-трохи не вкусив.

Нагнав суддя на Юлю страху,
Хоч нецензурщини не гнув,
Але, здається, дав він маху
І палку трохи перегнув.
Вона сиділа там на лаві
Неначе заєць при облаві
Бо дав суддя команду «фас!..»
А ви могли б не підкориться,
Коли наставлена рушниця
І «Беркутом» лякають вас?

Як заспокоївся Кирєїв,
Помовчав щось хвилин із п’ять
І витяг з мантії своєї
Те, що дали йому читать:
«Підсудна трохи притомилась,
Ми робимо для неї милість,
Хай відпочине років сім;
А вже після євроремонту,
Якщо хтось матиме охоту,
Дамо місця охочим всім.

Нехай вона сидить на нарах
І в’яже доньці светерок,
Така у нас для неї кара
І опозиції урок.»
А люди після тої драми
Пішли на площу з прапорами,
Кричать: «Ганьба чоловікам!
Ставайте всі проти сваволі,
За нас вона сидить в неволі,
Мовчать - не личить козакам!»

Як свідчить прокурор Фролова,
Та Юля – підлий симулянт,
Вона є повністю здорова
І має до брехні талант.
Лежить вона собі як пані
На європейському дивані,
У сукні надто дорогій,
І при жорсткій тюремній нормі
У неї капці на платформі,
То як ми можем вірить їй

Тепер на Сході нам одразу
Запропонують «світлий путь,»
Покажуть крантика від газу,
Аби до себе примануть.
А потім так закрутять гайку,
Що підемо під балалайку
Та їхню дудку танцювать,
А незалежну Україну
І нашу мову солов’їну
Почнем потроху забувать.

Такі думки пекли Енею,
Бо він насправді був козак
І з перспективою цією
Не міг погодитись ніяк.
Усю ніч не заплющив ока,
Згадав Олега Тягнибока,
Питав, який він дасть совіт,
Знайшов Тараса Чорновола:
Та озирнись же ти довкола
Згадай про батьків заповіт!

Усі ми спільники, неначе,
Хоча б і той же Яценюк,
Глядіть як Україна плаче,
Хіба немає дужих рук?!!
І пропонує він Арсену:
Запрошуй молодих на сцену,
І опозицію єднай;
Сваритись, браття, не годиться,
Швиденько треба помириться -
Дурниць зробили через край!

В обійми до Старшόго Брата
Ми попадали вже не раз,
Не вийде з нього демократа,
Задавить він в обіймах нас.
А вас, як Юлю і Луценка,
Забудуть люди потихеньку
І що ви зробите тоді?
Ми тихі, смирні, проти сили
Не підем, хоч би як просили,
Ми тільки молимось в біді.

Приліг Еней біля могили,
Допив із пляшки самогон,
Покинули бурлака сили,
Заснув і сниться дивний сон:
Немов схотілося залізти
Туди, де правлять комуністи, -
Попав у самий їхній двір.
Його відразу упіймали
Про біографію спитали
Все записали на папір.

Побачимо, яка ти птиця!
А ну, анкету покажи,
Чи не бував у заграницях,
Про все детально розкажи.
Яке було твоє коріння?
Чи не ховав твій дід насіння
У тридцять третьому від нас?
Все опиши нам крок за кроком
Аж до тринадцятого року,
Дід був куркуль чи свинопас?

В цей час гармидер починався,
Повибігали всі на двір,
Казали, десь там продавався
Для туалетної папір.
Створилась черга прездорова,
Еней побачив там Царькова,
Той чергу Голубу зайняв,
З Алєксандровською сварився,
Вона кидалась як тигриця, кричала:
-Ти тут не стояв!

А Симоненко ліз по блату,
Завмага на підмогу звав,
Кричав, що він є депутатом,
Своїм посвідченням махав.
Еней забув, що все це сниться,
І сам хотів полізти биться,
Та не такий він чоловік –
Про дефіцит для унітазу
Забув герой наш і одразу
Вже повернувсь на другий бік.

Тут інший сон йому приснився,
Навівши на Енея жах,
Бо він зненацька опинився
У Брата Старшого в руках.
В Союзі митному два брати
Енея стали роздягати,
І взяв його великий гнів,
Коли полізли у кишеню,
Поцупили махорки жменю
І ремінь витягли з штанів.

Не міг таке терпіть від брата
(Мабуть і справді то був сон),
Бо хоче брат трубу забрати
І помінять на самогон.
А вранці після перепою
Прийшов за нашою трубою:
«Якщо не підете в наш рай,
То перекрию кран від газу,
Позамерзаєте ви зразу,
А ні – трубу нам віддавай!»

Що нам робити, люді добрі?
Хіба наш дух уже помер?
Де наші лицарі хоробрі,
Де наші доблесті тепер?
Немає! Гине Україна,
Болить душа і гнеться спина,
Хіба уже це на віки?!
Вона мовчить, погасли очі,
Штовхають нас, хто тільки хоче;
Збирайте гроші на вінки…

Та ні! Не діждуться заброди,
Бо знак Всевишнього нам дан!
Піднімем Прапора Свободи
І вийдем знову на майдан.
Гей, патріоти! Озивайтесь!
Цілуйтесь, смійтеся, єднайтесь!
Не треба страхів і тривог,
Кохайте рідну Україну,
Живите з нею до загину
І вірте, люди, - з нами Бог!

Дніпропетровськ — Старі Кодаки
1996 - 1999 рр., січень 2012 р.

http://aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2314

Немає коментарів:

Дописати коментар