суботу, 6 квітня 2013 р.

ВИБІЙКА НА ТКАНИНІ


«Диво вибійкове» Володимира Маркар'яна

«Диво вибійкове» Володимира Маркар'яна
28 лютого 2013 01:05
У Полтаві 14 лютого відкрилася персональна виставка Володимира Маркар’яна, на якій знаний різьбяр представив свої роботи з ручної вибійки на тканині, які об’єднані спільною
назвою «Диво вибійкове».
Майстер художнього різьблення 2 роки опанував давнє українське мистецтво – вибійку на тканині. Нині пан Володимир відроджує це призабуте ремесло і створює власні шедеври.
Як розповів Володимир Маркар’ян,  перш ніж узятись за вибійку виношував ідею з півроку, спілкувався на форумах в інтернеті, читав книжки-дослідження, де згадувалось про промислову вибійку на Полтавщині, зокрема були і фотографії (з Миргородського повіту, село Олефірівка).
Виставка Володимира Маркар'яна
Василь Покотило та Володимир Маркар'ян (праворуч)
Василь Покотило та Володимир Маркар'ян (праворуч)
Вибійка
Вибійка

Від форм для пряників до узорів на тканині

– Я вже давно виготовляю дерев’яні форми для пряників, замовляють їх з усієї України, так що уже є не лише Тульський пряник, а й Полтавський, – сміється майстер. Майстра навідувала думка, чи можна ці форми використати для вибійки. — А потім мене надихнула майстриня з Пирогова, запропонувавши спробувати відтворити вибійку. Як каже пан Володимир, його дуже зацікавив невідомий, забутий напрямок.
– Адже я робив близько 6 років пряничні форми і дійшов висновку, що і форми для пряників і для кахлів, а також для вибійки традиційно робили різьбярі. – Тож вирішив спробувати.
Дерев'яні форми для вибійки
Дерев'яні форми для вибійки
Як розповів автор виставки, вибійка на тканині – це стародавня техніка, прийшла до нас зі Сходу, Індії та Китаю. Але перші згадки про неї – ХІ століття Київська Русь. Найбільшого розквіту набула вибійка на тканині у ХІХ столітті. У той час виникають чимало майстерень з вибійки. «Два роки тому знайшов в інтернеті фото «Земська майстерня з вибійки (с. Олефірівка на Полтавщині). Це фото є на моїй виставці, назва якої «Диво вибійкове», бо, по-перше, я дивуюся, коли вирізую форму, а потім, коли роблю відтиск на тканині. Тож на виставці я відтворив вибійки ХІХ століття, а ще розробив власні тканини «Київська Русь», «Заспівали козаченьки», «Босфор» та інші».
Вибійку робили зазвичай на лляній чи бавовняній тканині. У давнину це було непросто, а нині така тканина є, її неважко знайти.
– Фарбу раніше майстри робили власноруч. Традиційні українські – стримані кольори. Чорного уникали. Щоб зварити синю фарбу, брали барвник індиго, перетирали з олією, брали пір’ячко, воно опускалось в олію. Коли трохи присмалиться пір’їна, то фарба готова, – поділився знаннями майстер з вибійки і різьблення.
Нині усе простіше. Володимир Вартанович бере лляну олію, художню фарбу проварює і фарба готова. Вмочає дерев’яну форму у фарбу, наносить її на тканину, після того, як висохне, тканину треба випрати — і все.
Виставка Володимира Маркар'яна
Вибійкові картини
Вибійка
Вибійка
Напірник "Доброго ранку"
Вироби з вибійки, які колись були поширені – хустки, рушники, спідниці, скатертини, серветки, шпалери тканинні, штори.
Вибійка – древніша за вишивку, останній сплеск вибійки – після Другої світової війни, коли була бідність, а люди хотіли прикрасити свій одяг і предмети ужитку. Тож ішли до різьбярів, ті наносили при замовнику узор на тканину.
– Усе це природне, гармонійне, автентичне, від нього віє енергетикою, – це мені навіть знайомі кажуть. – О, так таким чином можна і шарф створити, – уже радять ті, хто бачили вибійку.
Найбільша в Україні колекція вибійкових рушників знаходиться в Полтавському художньому та краєзнавчому музеях. Вибійковим рушникам присвячено чимало досліджень. У Великих Сорочинцях Преображенська церква , де хрестили Миколу Гоголя, до 60-х років минулого століття була прикрашена вибірковими рушниками. Але куди вони ділись, невідомо. Я б хотів реконструювати рушники для церкви в Сорочинцях.

Хто дарував теплі слова, а хто – мед

Друзі та колеги, поціновувачі народного мистецтва прийшли привітати автора робіт.
Вибійковий рушник
Вибійковий рушник
Наталя Свиридюк, майстер народної ляльки,  побажала пану Володимиру наснаги і далі розвиватись у царині народного мистецтва, щоб «в душі майстра жили оці чудові образи, оці птахи, що на його роботах».
А учні спеціальної школи з вадами психічного розвитку, де Володимир Маркар’ян проводив майстер-класи та читав лекції з історії Полтави, передали вітання через вчительку, вона ж у свою чергу підсолодила презентацію в буквальному розумінні – подарувала митцю баночку меду – до пряників.
А викладач Олександр Бабенко побачив у вибійках колеги традиційні древні образи українців, анімалістку:
– В усій Україні вибійка забута, добре, що Володимир її відродив, – каже пан Бабенко, майстер з килимарства. – Вибійка заміняла вишивку, передувала вишивці. Завдання вибійки у давні часи – поширювати традиційну українську вишивку.
Сам Володимир Маркар’ян поділився планами: вони удвох із другом Василем Покотило хочуть відродити народний вибійковий костюм.
Роботи Володимира Вартановича можна побачити до 6 березня у Літературно-меморіальному музеї Івана Котляревського (Полтава, пр. Першотравневий 18).
Ніна Король, газета «КОЛО», Вартан Маркар’ян (фото)

Немає коментарів:

Дописати коментар