суботу, 6 квітня 2013 р.

7 квітня - Благовіщення Пресвятої Богородиці


Образ Пресвятої Богородиці
 у поемі Т.Шевченка «Марія» та у системі українських символів
                                                         
                                                          Чого варта наша цивілізації, якщо
                                                                    вона не здатна захистити землю, яка
                                                                    подарувала людству ідею безсмертя
                                                                    душі й ідею спасительства?
                                                                                        Ірина Новиченко
         
         Розглядаючи проблему духовності української нації, а разом з тим наполегливо досліджуючи свої «начала, витоки, джерела, корені», намагаючись розкодувати таємничі знаки і символи, збережені у глибинах генетичної пам»яті народу, ми крок за кроком наближаємося до істини.
          Так, саме таємничі знаки і символи, в деякій мірі, допоможуть нам у цьому. «Символ» у перекладі з грецької означає «знак», «прикмета». Словник символів культури України подає визначення символу, як «позначення якогось предмета, поняття, явища, процесу, художній образ, який відбиває певну думку, ідею, почуття. Символ – це уявлення, що викликає певне коло асоціацій у даній поетичній системі» (К., «Міленіум», 2002, стор.192-193).
          Символіка, і це безперечно, має загальнолюдський характер, але в той же час вона володіє національними специфічними рисами. Науковці дійшли висновку, що українська система символічного відображення світу належить до найдавніших і найбагатших систем традиційної культури на планеті.
          Увесь побут українського народу пронизаний символікою, яка дійшла до нас ще з язичницьких часів, з»єднавшись з християнською. Будь-яка релігія має свою усталену символіку. У християнстві символом є сам Бог як триєдина сутність. Його ж символом є око, агнець, голуб; символом божественної благодаті є світло. Для віруючого – церква (символ тіла Христового) – це святий храм, сповнений символікою, яка являє собою Божественний Космос – світ, створений Богом.
          У християнській символіці чи не найшановнішим образом українців є символ Богородиці, яка уособлює Матір, Царицю Небесну, Життя, Світло, Мудрість, Таїну, Любов. Богородиця – це заступництво, радість і смуток, ідеал жінки-матері, союз божественного і земного, духовного порозуміння й очищення. Вона – володарка і надія всіх народів.
          За Біблією, до Святої Діви злетів ангел і мовив:
          «Дух Святий злине до тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе,
            Через те й Святе, що народиться, буде Син Божий».
                                                                                     (Від Луки, І: 28-38)
          Архангел Гавриїл за дорученням Бога сповіщає Діву Марію про те, що в Неї народиться Син Ісус, і це буде Месія і Син Божий. Ця подія дістала назву «Благовіщення». В українській символіці Благовіщення – символ пробудження життєвої сили природи, воскресіння землі; у християнстві – символ початку Дня спасіння людства, Таїни богонародження.
          Для мистецтва біблійна міфологія є невичерпним джерелом образів- символів, що не менш значуща, ніж антична міфологія. Благовіщення Пресвятої Богородиці в українській світській та релігійній символіці, як уже підкреслювалося, є подією, коли Син Божий стає Сином Діви, коли відбувається єднання Божої істоти з людською, початком нашого спасіння.
          Українці, як вогнище своє, як життя своє, у всі часи й до сьогоднішнього дня ревно охороняли святість Благовіщення Пресвятої Богородиці, У зв»язку з цим не зайвим буде скинути наклеп з нашого поета Тараса Шевченка, який був щиро релігійною, дійсно християнською людиною, і під впливом думок про Благовіщення і життя Пресвятої Богородиці написав поему «Марія» (1859). Перші згадки про намір Шевченка написати твір про Матір Ісуса Христа є в його листах з Оренбурга до В.М.Рєпніної. В листі від 1 січня 1850 р. Шевченко писав: «Прежде когда-то думал я анализировать серце матери по жизни святой Марии, непорочной матери Христовой, но теперь и єто мне будет в преступление». В листі від 7 березня 1850 р. повторено: «Новый Завет я читаю с благоговейным трепетом. Вследствие єтого чтения во мне родилась мысль описать сердце матери по жизни Пречистой Девы, матери Спасителя». Здійснити свій намір на чужині Шевченкові не вдалося. Зв»язок з цим задумом простежується в поемі «Неофіти» (1857 р.) та у вірші «N.N. («Така, як ти колись лілея…»)» (1859).
          Поема «Марія», продовжуючи собою ряд творів з наскрізною темою тяжкої долі жінки, є одним з найвищих поетичних досягнень Шевченка,апофеозом образу матері у всій його творчості. Шевченко трасформував євангельську легенду про Діву Марію та Ісуса Хреста в гуманістичному дусі, співзвучному суспільним ідеалам свого часу: сповнена любові й самозречення, вірна вченню свого розп»ятого правдолюбця-Сина, мати стає продовжувачкою його справи.
          Одразу після публікації поема «Марія» стала об»єктом безперервних наскоків клерикальної реакції та гострої боротьби між реакційною й демократичною критикою. Напади на Шевченка та поему «Марія» продовжуються сучасними фарисеями і безвірниками й до сьогоднішнього дня. Вони кидають поетові обвинувачення у безвірстві, блюзнірстві та ін. Але це цілковита неправда. Хіба може бути безвірним твір, який Шевченко починає словами Акафіста:
«Радуйся, Ты бо обновила еси зачатыя  студно»?
(«Радуйся, бо Ти відродила людей, що в гріхах починались»)
Акафіст Присвятій Богородиці.
Ікос 10.
          Хіба може бути звинувачений у безвірстві чи блюзнірстві наш славетний поет, коли він свою поему «Марія» починає такою натхненною молитвою до Богородиці:
                                        Все упованіє моє
                                        На тебе, мій пресвітлий Раю,
                                        На милосердіє твоє,
                                        Все упованіє моє.
                                        На тебе, мати, возлагаю.
                                        Святая сило всіх святих,
                                        Пренепорочная, благая!
          Ні, дух великої любові і пошани і справжньої побожності, а не безвірства чи блюзнірства наставив нашого поета на цю натхненну молитву. Звичайно, що не догматичний твір писав Шевченко, не богословські дослідження. Ні, в Таїні Благовіщення він розгледів велику правду великої святої і чистої Матері на землі, правду святої долі Матері святого мученика-Сина. Цю тяжку долю Пресвятої Діви Марії, цей хрест, ці кайдани, які вона понесла з того моменту, як стала Матір»ю свого Сина, і змальовує Шевченко.
          Довелося святій Матері винести і тяжку убогість, і ославу, і загрози від людей, знайти притулок у пастухів у печері для Сина свого, тікати з Ним в чужі краї. А коли Він виріс, -- страждати з Ним, провести Його до хреста на Голгофу. А після Його смерті самотньою, сумуючи у бур»яні, померти з голоду. І це доля тієї, яка відновила рід людський, все життя доглядала й охороняла великого Спасителя, без якого «рабами бідні і раби і досі мерли б», підняла дух апостолів до всесвітнього Благовістя?
          Висока її місія, але тяжка доля Матері Христової. І це саме те, що найбільше наближує її до тяжкої долі народу, робить її матір»ю тих, що в неволі, що в кайданах, що в тяжкій нужді та біді. Ось через що Шевченко звертається до неї з таким щирим благанням за бідний, поневолений, пригноблений кріпацтвом, замучений український народ:
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, пречистая на їх,
                                             Отих окрадених, сліпих
     Невільників. Подай їм силу
Твойого мученика сина,
       Щоб хрест-кайдани донесли
 До самого-самого краю.
  Достойно пєтая! Благаю!
                                               Царице неба і землі!
  Вонми їх стону і пошли
         Благий конець, о всеблагая!
   А я, незлобний, воспою,
   Як процвітуть убогі села,
  Псалом і тихим і веселим
Святую доленьку твою.
          Хіба ж це безвірник так молиться, хіба це «кощунник» таке пише? Докоряли й докорятимуть Шевченкові, що він відійшов від традиційного переказу і уявив собі, що Пречиста Діва Марія під тином у бур»яні померла з голоду. Але хіба не говорив Христос про себе, а також і про свою Матір:

«Лисиці мають нори, а птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має, де голови прихилити»?
                                                                                                (від Матвія, 8:20)
          Голодна смерть Пречистої Діви через людську байдужість. Хіба ж це більш образливе для людей, аніж смерть на хресті її мученика- Сина від людської ворожості?
          Пресвяту Діву Марію Шевченко уявляє собі в образі сердешної селянської матері, святої у своїй убогості і своїй праці, непорочної у своїх мріях. І тому увесь побут життя Йосипа і Марії з її Сином змальовує, як життя убогої, бідолашної селянської сім»ї. Але що тут грішного? Чи вбачаємо ми блюзнірство в тому, що наші пращури на стародавньому образі Благовіщення змалювали Пресвяту Діву Марію за кужелем з веретеном у руках в момент явлення архангела Гавриїла? У святій Софії Київській саме так змальовано стародавній мозаїчний образ Благовіщення. А чи є блюзнірство в тому, коли наш народ з любові і пошани до Пресвятої Діви вбирає її у віночок з польових квітів, у стрічки, в намисто, в сорочку вишивану, і цим ще більше наближає її до свого життя? Хіба ж це образа до Пресвятої Діви Марії, яка, дійсно, в бідності, в нужді, в умовах трудового життя увесь вік свій прожила?
          Ми, безсумнівно, нічого не маємо проти дорогої оздоби образів Богородиці, коли ця оздоба робиться від щирості і чистоти серця. Так, як не ображає народ Пресвяту Діву віночком з польових квітів, не ображає і Шевченко наших релігійних почуттів.
          Пречиста Мати-Діва почула натхненну молитву до неї нашого батька Тараса за український народ, вимолила у свого Сина для нього волю. А чи вистачить в українського народу сили й мудрості звільнитися ще й від внутрішніх ворогів і збудувати нарешті справді вільну і щасливу державу?

                                        Валерій ТЕРЗІ,
                                        старший викладач
                                        Нікопольського економічного університету

         

                    


Немає коментарів:

Дописати коментар