субота, 24 травня 2014 р.

НЕВІДОМИЙ ШЕВЧЕНКО


Ганна Черкаська додала 3 нові світлини.
41 хв · 
Чому ми так мало знаємо? – питаю я себе, - Ч
ому не звертаємо уваги на подробиці, дрібниці? От усі ми знаємо прізвище Енгельгардт. А що саме знаємо?
24 травня 1828 року у Вільшаній помер 73-річний Василь Енгельгардт – перший хазяїн Т. Шевченка. Повний генерал (генерал-аншеф), дійсний таємний радник, сенатор, рідний племінник князя Г. Потьомкіна. Серед поміщиків В. Енгельгардт мав репутацію хорошого господаря, який дбав про своїх кріпаків і водночас суворо карав їх за крадіжки і пияцтво.
Генерал був самотнім і інколи не одружувався, але мав кохання всього життя. Ще молодим офіцером Енгельгард викрав із польського монастиря красуню-княжну і захистив її від наруги. Княжна Марія походила з польської родини. Юною її видали заміж за поміщика Івана Глинку, рідного дядька композитора Михайла Глинки. Як потрапила до монастиря? Існує кілька легенд.
Таємне романтичне кохання тривало між ними все життя, вона завжди називала його коханим корнетом. Сім'я В.Енгельгардта вела дивний спосіб життя: «дружина» весь вік жила на правах коханки. Вона ніколи не жила в маєтку Енгельгарда, він поселяв її завжди десь поряд із конторою. Коханий будував для неї пишні палати і завжди піклувався про дітей, яких народжувала вона для нього. Вони мали п’ятеро дітей, при чому між старшим і молодшим сином була різниця у 18 років. Усіх дітей батько офіційно усиновив.
Тарасові було 14, коли старий поміщик помер. Другим і останнім хазяїном Тараса Шевченка став молодший син Енгельгарда Павло Васильович (1798–1849). По матері - поляк, по батькові - німець, по вірі православний, а по духу українець. Павло народився в одному селі з Тарасом, у панському маєтку свого батька не жив. Виростав поряд із селянськими дітьми вільним. Слухав, запам'ятовував і любив пісні кобзарів. Добре знав свята та звичаї українського села. Знав п'ять мов: польську, українську, російську, німецьку і французьку. Розмовляв із Тарасом та дворовими українською мовою.
Він дозволяв Шевченкові у Вільно працювати в архівах музею, оплачував уроки малювання у професора.
Вихованець військового Пажеського корпусу був одружений із баронесою Софією з того ж таки роду Енгельгардтів, тобто прізвище міняти не було потреби. За висловом Ф.Я.Прийми, вона була «жінкою високого розумового та естетичного розвитку». Для неї М. Глинка написав романс «Як солодко мені з тобою бути». Софія Григорівна Енгельгардт за визначенням М. Глинки «любила музику і малого Тараса». Чому? Таємницю може відкрити портрет вічно юної, трохи примхливої красуні Софі, виконаний віденським художником Йоганом Батистом Лампі. Справа в тім, що уславлений портретист приїхав у Вільно. Усі перші красуні вишикувалися в чергу за портретами. А слава у Лампі була така, що 55 річний художник не міг встояти проти того, щоб не затягнути красуню в ліжко. Не було жодної, з портретованих Лампі, яка б проти нього устояла... Не зробити портрет у Лампі? Невже його дружина – не перша красуня? Павло Васильович був відомий ходок, але не рогоносець. Отож вірність своєї дружини вирішив зберегти за допомогою Тараса. Шевченко виконував наказ пана не відходити від пані під час малювання, а потім розповідав пану, як скромно вона веде себе. Тарас спостерігав, як працює справжній Художник, але у спальню художника за ними він не ходив.
Баронеса завжди захищала Тараса-козачка від будь-яких непорозумінь. Софі бачила, що хлопець дуже цікавиться книжками тому дозволила користуватись книжками з бібліотеки Енгельгарда у відсутності пана. Тут вперше прочитав Тарас дві книжечки Адама Міцкевича, видані в Вільно у 1822 році. Пані дозволила гувернантці давати Тарасу уроки французької мови. Недаремно ж згодом Елькан напише що Тарас вільно спілкувався французькою мовою. Пані навчала козачка дворянським звичаям та манерам поводження у шляхетному оточенні. Завдяки чому Тарас Григорович упродовж свого життя поводив себе навіть у найвишуканішому дворянському товаристві вільно, невимушено та гідно. Вмів привернути до себе увагу і стати душею навіть жіночого оточення з його примхливими манерами.
Енгельгардт був ад’ютантом у фельдмаршала Римського-Корсакова, віленського губернатора, в 30 років був полковником лейб-гвардії Уланського полку. Після переїзду в Петербург став ад’ютантом у принца Віртенберзького; грошей не потребував. Чому у Віленський «Фонд доброчинності», що утримував школу, в 1830 році не торгуючись вніс три тисячі карбованців асигнаціями. Чому ж тоді він правив 2 500 рублів, коли мова зайшла про викуп Шевченка з кріпацтва? Чому Павло Васильович так вперто торгувався? У якійсь мірі тут додався бунтівний Тарас і портрет графа Клейнміхеля. Якось К. Брюллов відфутболив до Тараса графа Клейнміхеля. Схожий обличчям на мавпу граф самовпевнено попросив Тараса зобразити його правдиво, що той і зробив. Власна парсуна графові не сподобалася, тому він відмовився платити роботу. Цю мармизу побачив у Тараса перукар і пообіцяв купити, якщо художник домалює голярське причандалля. Тарас так і зробив, а перукареві портрет став вивіскою для цирульні у Літньому Саду. Портрет випадково побачив цар і повелів Клейнміхелю розібратися.
Щоб розібратися по повній, граф зажадав купити у Енгельгарда Тараса. Павло знав жорстокий норов графа і не міг відмовити царському улюбленцю, тому загнув за Тараса 2500 рублів, що в 5 разів перевищувало ціну кваліфікованого кріпака. Після довгого торгу Клейнміхель погодився. Енгельгард похвалився такою вигідною операцією перед дружиною. Софі зрозуміла, яка розправа чекає Тараса. Вона негайно направила посильного до Гребінки. Євген кинувся до Нестора Кукольника і вже разом вони помчали до Василя Жуковського. Через півгодини Василь Жуковський поїхав до цариці і вона веліла Енгельгарду відкласти продаж.
Після цього Енгельгард не міг Брюллову назвати меншу ціну, щоб не нажити ворога в особі Клейнміхеля.

Немає коментарів:

Дописати коментар