четвер, 8 травня 2014 р.

СИМВОЛ МАКУ

9 травня 2014 р. о 0:52

Мак – символ безмежності зоряного світу; Сонця,зорі; сну і смерті; плодючості, заспокоєння; швидкоплинного життя; красивої дівчини; безневинно пролитої крові (у християнстві); надійного оберега від нечисті.
Мак у міфологічних системах світу пов»язувався, в першу чергу, зі сном та смертю. Римська богиня Церера ходила по землі, і за кожним її кроком виростала вогниста квітка. Зібравши букет маків, богиня засинала. Грецька міфологія змальовує образ вродливого юнака Мікона, перетвореного після смерті на мак. Макова голівка була символом плодючості й заспокоєння, атрибутом Афродіти, Гери, Кібели. (Мифологический словарь. – М., 1991. – с.365). У християнській літературі поширений мотив про те, що маки ростуть на крові розіп»ятого Ісуса Христа. Отже, мак – символ безневинно пролитої крові.
На думку О.Братка-Кутинського, символ магічного маку такий же давній, як і калина. «Макові зерна, - вказує він, - як символ безмежності зоряного світу й його астральної сили й досі зберігають своє значення. І до сьогодні мак освячують двічі на рік – на Маковея і Спаса. Найяскравіше таке значення символу виявляється в різдвяному обряді приготування ритуальної страви – куті, де макові зернята символізують безконечну множинність зірок Всесвіту»  (Братко-Кутинський О. Символіка світобудови // Людина і світ. –1991. - № 11. – с.39).
В усній народній творчості мак – символ красивої дівчини: «Гарна дівка, як маківка», «Дівчина, як маків цвіт», «Як маківочка», «Як мак процвітає» (про людину у повній силі й красі).
Водночас мак пов»язувався із хтонічними істотами, смертю. Напр.: «маку наївся» - очманів; «на мак розбити» - вщент; «маком сісти» -загинути. Окрім того, мак-видюк (польовий) був надійним оберегом від лиходійства відьом, упирів, нечистої сили. Ним обсипали навколо хати, в хліві.
Часто навколишній світ, оселя зіставлялися саме з маком («Сей світ, як маків цвіт», «Збудуй мені світлоньку з макового цвітоньку» (Словарь української мови / За ред., Б.Грінченка. – К., 1958. – Т.2. – с.392). За даними С.Килимника, однією з магічних веснянок, скерованих на високий урожай городньої рослини, була веснянка «Мак».
Окрім того, мак символізував світанкову зорю («Ой, зацвіла маківочка, зачала бриніти»), швидкоплинність людського життя ("Пройшов мій вік,як маків цвіт»).
Іноді найдорожчу людину – матір – порівнювали з маківкою («Де нема цвіту, світлішого над маківку, / Да нема роду, ріднішого над матінку»).
У літературі образ маку символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну. «Ординці воїна скришили, / На землю впало тіло біле/ І, наче зерно, поросло, / А влітку маком зацвіло…» (М.Стельмах).
За астрологічними гороскопами, рослиною людей,народжених 1-10 березня, є Мак. Шлях його всіяний терном. Треба вірити у свої сили – тільки так Мак може досягнути успіху» (Альманах гороскопів світу. – Житомир,1993. – с. 144).
Стаття О.Потапенка. (Словник символів культури України.К., - «Міленіум», 2002. – с.138-139.

ДОДАТКИ
Додаток 1.
Л.Ткачук, навчаючись у 7 класі Томаківської СШ, написав
«Легенду про Томаківку»
Раз їхали козаки з Січі навійну.
На війну жорстоку, на війну страшну.
Довго бились з ворогами козаки –
Аж кривавими в них стали сорочки.

Не злякались ворога – і перемогли,
Вигнали навіки з рідної землі.
Їхали додому – сорочки в крові,
Лягли відпочити в зеленій траві.

Повертались з Криму хлопці-чумаки
Та й побачили криваві сорочки.
«Так то маківка!» - один крикнув чоловік,
Місце це Томаківкою нарекли навік.

Років з того часу немало пройшло,
І стоїть на місці тім чудове село,
Як прозвалось чумаками в перший раз,
Так і зветься їх сигами у наш час.

Додаток 2.
Томаківка

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Де теперечки оце селище Томаківка, колись дуже давно була, кажуть старілюди, запорозька слобідка. Заїхала якось сюди цариця Катерина. Схотілося їйвийти з карети та відпочити біля річки під вербами.
Ну, вже як відпочила цариця, тоді пішла на село, на садки та городиподивитись. А воно саме маківки цвіли. Побачила Катерина ті чудові квіти та йпитає в свого почту:
-         Що це так гарно цвіте?
Князі та генерали зирк, зирк один на одного і мовчать, бо й вони зродутаких квітів не бачили. Коли це з куреня показався дід-запорожець. Цариця донього:
-         Діду, що це за квітка?
І показує на мак біля тину.
-        То маківка, — відповів старий.
-         Томаківка, - не зовсім уторопавши,засміялась Катерина й додала:
-         Ну, хай же й слобода ця віднинізветься Томаківкою.
Сказала так та й подалась із своїми слугами далі мандрувати.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
31. Томаківка. Записано від вчительки Попенко В. І. в с. КапулівкаНікопольського району.

Додоток 3.
Петро Супруненко

Томаківка
(Легенда)
Їхали степом двоє козаків.Їхали ступою, оглядалися навкруги. Хвилями грали високі буйні трави, ряснілидивним цвітом тюльпани, ромашки, горицвіт. Ласкаво гладив вітер сиві чуприни ковили.
Та не тільки степовою красоюмилувалися запорожці. Пильно вдивлялися вони вдалину — чи не видно чорнихтіней. Ні, їх не сплутаєш ні з якими квітами. Навіть колючому будякові кривдно сталоб, якби його порівняли з татарським загарбником.
Козаки надто обережнопробиралися балками — так і дивись, чи не вискочить з яру капосник-татарин.По-злодійському тільки й нападає він, не любить чесного двобою, поганець.
- Чого, батьку, голову схилив?—спитав свого товариша молодий козак. - Невже наш степ наводить на тебе смуток?Дивись, який він казковий, широкий, як море, привільний, мов душа козацька.Невже не веселить він запорозького серця?
Молодий був козак. Він іпісень частіше співав, і щедро жартами сипав.
- Ні, хлопче, не степ намене смуток наводить. Степ рідний козацькому серцю.
- Що ж, батьку, гнітитьтебе, заважає затягти зі мною пісню таку, щоб трава пригнулася, щоб птахипритихли?
- Нерадісна пісня проситься.Не хотів би я наганяти туги на цей веселий гомін у ст Мовчав старий козак. Неквапився відповісти на завзяті слова молодого запорожця.
- А що нас чекає попереду?Веселий ярмарок у місті. Моторні молодиці у багатих шинках. Хіба
не дзвенять у нас золотічервінці в кишенях? Невже не тішить тебе добра зопорозька чарка?
- Щиро скажу, брате, теперне дуже тішить. До смутку зазнав я радощів: били мене і батогами на псарні,одягали і ярмо на шию, кували в кайдани, здіймали на диби. Багато подарунківмав я від панів. Як згадаєш - горілки не стане, щоб залити все горе.
Ще похмурніше стало сувореобличчя. Хіба все перекажеш? Молодий ще в нього товариш. Зелений та гарячий.Все б йому рубати з плеча, все б веселитися та гуляти. А він, старий сіромаха,видно, слабнути починає. Набридло йому отак блукати без притулку. У інших,котрі молодші, є десь батько й мати, дружини і наречені, а йому, виходить, нідеприхилити сивої
буйної голови. Та ще,передавали йому, і пан нахвалявся повернути до себе в маєток, зацькуватисобаками. Спіткався б цей шляхтич тут, у степу, він би показав йому, де раки зимують.А там,у місті, в шинку чи на ярмарку можуть і спутати, мов теля.
Невеселі думки бралися вголову. Видно, таки старіти почав козак. А там, не встигнеш оглянутися, і наспокій. То вже знають люди, як запорожець із світом прощається. Востаннєпогуляє - все проп'є, що має, з товаришами. Так і проводжають його всю далекудорогу з горілкою і музикою до самого монастиря, аж доки брама зачиниться.
Та не тягне його до попів,не хочеться розлучатися з молодцями. Там, поміж ченців, ні чарки не вип'єш, аніпісні козацької не почуєш, ні гопака не втнеш. Лишився б зимувати на Січі, тацього разу всі з багатою здобиччю повернулися, всіх по домівках у місто тягне.
- От і хлопці наші йдуть!
Придивився старий січовикудалину - ніби не видно ніяких вершників. Щось ввижається молодцю.
- Та он же, в яру,зачервоніли шапки. Бачиш, як їдуть, гойдаються на конях - бач, скільки їх.
- Що це ти вигадав? То ж нешапки червоніють, то маківки...
- Ото сказонув! Що мені, очізасліпило? Та й не вечір ще. Козаки то.
- Ні, то маківки...
Під'їхали ближче - справдініяких козаків немає.
- Тобі, може, й міста зпалацами тут ввижжаються. І сидять тут запорожці наші на бенкеті.
Буває ж - примариться таке.Кумедія та й годі. Можна було б тільки посміятися з такої пригоди, як сміявсяпарубок. Але старий і тепер їхав на коні похнюпившись, замислившись. І була унього на це причина. Згадав він, що колись у цих місцях в бою з татарамиполягли відважні лицарі з війська запорозького. Тяжка січа була з ордою, життясвого не пошкодували за вітчизну ці люди. Тут і наклали вони своїми головами,тут і розчісував буйний вітер їхні козацькі чуприни. І ще згадав старий козак,так люди казали, що розкішні червоні маки в степу - це кров друзів-воїнів, якіполягли тут за рідну землю. Мов пам'ять про них, буйно цвіли маки, погойдуючись
шапками на вітрі. Ніхто їхтут не садив, не ростив. Звідки б їм так густо висипатись у дикому полі? Ранішеначебто й не видно було їх в цій балці. А від тої пам'ятної пори і повелисятакі рясні сходи.
Почув оповідь старогомолодий козак і перестав посміхатися. Зупинили коней, сіли відпочивати. І тодінадумав сивий запорожець, що не поїде він далі, лишиться тут. Викопає землянку,перезимує, а там, дивись, ще хтось поселиться поряд. Місце тут і справдічудове: балка затишна, чагарники є, весело дзюрчить струмок, перемовляючись ізквітами й травами. Погодився з товаришем парубок.
- Що ж, хай буде по-твоєму,батьку, заїдемо з хлопцями по дорозі на Січ до тебе погрітися.
І поїхав молодий січовик,поспішаючи у велике місто, туди, де шумів ярмарок, де чекали на нього розваги йвидовиська. Ходив він по людних місцях, розмовляв з селянами й ремісниками. Радивтікати від панів. А щоб не блукали довго у степу, він і дорогу брався їмпоказати.
Повертався на Січ молодийзапорожець з ватагою. Були тут і старі січовики-рубаки, були й безвусімолодики. Дорогою заїхали до зимівника. Його так і назвали відтоді - Томаківка.А самого господаря, старого запорожця, за його любов до цих чудових квітів,прозвали Маківкою.
автор Валерій Терзі




8.5.2014 Петро Супруненко"Томаківка" (легенда) - МегаЗнайка - сайт для допитливих дітлахів та їхбатьків

http://megaznaika.com.ua/legenda-suprunenko-1.html3/3

Публікацію підготував Валерій ТЕРЗІ

Немає коментарів:

Дописати коментар