неділя, 15 квітня 2012 р.

Старе в сучасному, міста Січеслава


Про старі назви поселень в межах сучасного Січеслава(Дніпропетровська) та їх сучасну долю.


Ломовка

(Фрунзенський-2)
Расположение районаЛомівка (укр.), Ломовка (рус.)

Зараз це північно-західна, західна частина лівобережжя. Із заходу на схід між вул. Щитовий-Таганрозької і Донецьким шосе.З півночі на південь: між вул. Рилєєва і Дніпром. Є частиною сел. Кам'янка. Частково на землях Ломівка побудований ж / м Фрунзенський.У 1920-1990-і рр.. називався сел. ім. Фрунзе.

У 1920-і рр.. Кам'янка, Березанівка і Ломівка ввійшли в Єлизавета-Каменський район, центр району розташовувався в Кам'янці."У перші роки Радянської влади розбудовану слободу розділили на два села. За західною частиною залишилась давня назва Кам'янка, а східну найменували Ломівка. Їх розділила дорога, що йде від нинішньої автобусної зупинки« Амбулаторія »на північ. Ця дорога (вул. Щитова) проходить повз 64-ї школи і впирається в залом місцевості, за яким розкинулися степи з численними дачами городян. Від цього залому східна частина слободи і отримала назву Ломівка. " 
(Олексій Забара).







"У сквері по вулиці Передовій знаходиться найстаріший в нашому місті пам'ятник Тарасу Шевченко - бюст на круглому постаменті. Вперше він був встановлений в 1927, а за іншими відомостями, в 1929 році. У 1985 і 1990 рр.. Пам'ятник був капітально реконструйований.У цьому ж сквері в 27 братських і 3 індивідуальних могилах поховані бійці, загиблі при обороні Дніпропетровська в серпні-вересні 1941 р. і під час звільнення міста у вересні 1943 р., в тому числі піонер-герой Саша Мірошниченко (1928-1941).Збереглося будівля земського училища села Ломівка на вул.Передовий, 253 (нині школа № 90) - пам'ятка архітектури початку ХХ століття.
Тут у 1910-1916 рр.. навчався відомий літератор Григорій Епік (репресований в 1930-і рр..). "(Максим Кавун)





Свято-Покровський храм
.Свято-Покровский храм, ж/м Ломовка (Фрунзенский)
Свято-Покровский храм, ж/м Ломівка (Фрунзенсбкий)




Свято-Покровский храм на ж/м Ломовка (Фрунзенский)
Свято-Покровский храм на ж/м Ломівка 
Відповідно до історичних джерел перший православний храм на честь свята Покрови Божої Матері побудували у Ломовці в 1905 році. (за свідченням М.Кавуна ще у 19 ст.)
За спогадами давніх жителів, в період боротьби з релігією у 1930-ті він був знищен активістами комуністичної партійной ланки(1937 р.)
. Мешканцям села пощастило зберегти частину ікон та іншого церковного приладдя. На місті зруйнованого храму був побудован спортивний майданчик загальноосвітньої школи. 
На це особисто потрібно звернути увагу. Зазвичай в церковній огорожі були влаштовані поховання, тож побудова спортивної площадки це ще і глумління над кістками пращурів... 
Нажаль відомостей про діяльність храму у період німецької окупації немає. але загальновідомо. що діяльність храмів відновлювалась. як окупаційними властями 


так і владою радянською, після багатьох років нищення і руйнації.


Після звільнення Дніпропетровська від німецьких окупантів, повернулись комуністи, і єдине, що вдалось віруючим, це відкрити молитовний будинок поряд зі школою у 1944 році. Церковний прихід працював до 1961 року, початку нових комуністичних гонінь часу побудови комунізму та карбування нової людської спільноти"радянський народ", де немає місця одиницям, де важать ідеї і нищаться релігії... 
З перебудовою Горбачова прийшли послаблення у суспільне життя і мирянам вдалось відродити храм на честь свята Покрови Божиї Матері. У 1991 році управляючий Дніпропетровськой єпархією єпископ Дніпропетровський та Запорожський Глєб благословив відродження приходу. 
По первах приходський храм знаходився в звичайному будинку, що пожертвували люди. 12 липня 1991 року після 30 років перерви відбулась перша Божественна літургія. 
У 1995 році указом Правлячого Архієрея архієпископа Дніпропетровського та Криворіжського Іринея місце настоятеля відроджуємого Свято-Покровського приходу в Лівобережній частині міста зайняв ієрей Сергій Дітуна, який розпочав будівництво Храму. 

Архієпископ Іріней освятив місце майбутнього Храму та заклав у фундамент капсулу з часткою мощів священомученика Володимира, митрополита Київського та Галицького. Незабаром. завдяки зусилляім протоіриєя Сергія Дітуни та його батька миряни змогли зайту у новий однокупольний Покровський Храм, я якому у 2000 році була відслужена Пасхальна служба. 

Особисто слід відмітити архітектуру храмового комплексу 
Покровський храм, будинок настоятеля та огорожа, все виконано у єдиному силі і є єдиним ансамблем.
Будинки знаходяться на єдиній підвищеній платформі і побудовані з червоної цегли. 
Хрма побудован у формі хреста у візантійському стилі із шоломовидним куполом та прибудованою дзвіницею.Висота його складає 32 метри а площа 450 кв.м. 
Огорожа прикрашена декоративними вставками з білої цегли. 

Завдяки своєму розташуванню Свято-Покровський храм доминує над оточенням, добре проглядається з усих сторін(якщо не рахувати висотних будинків, що затуляють його зі сторони Донецького шосе)а його дзвін лунає далеко і розноситься над Дніпром, що протікає майже поруч... 

Явлення Божої Матері над Храмом Покрова Пресвятої Богородиці. 


Це сталось 2000 року у переддень святкування самого високочтимого в Україні свята козацького Покрова пресвятої Богородиці, що святкується 14 жовтня. 
В Свято-Покровському храмі є традиція, коли прочани що готують пригощання для гостей приходу опівночі обходять хресним ходом зі співами присвяченими Божій Матері навколо храму. Під час такої ходи цього разу небо освітилося сяйвом і над храмом появилась Пречиста зі своїм чесним омофором у руках,  як вона завжди зображена на іконах присвячених святу Покрови Божої Матері. Побачивши це явище, люди стали на коліна і в духовній радості молитвами прославляли Божу Матір. 
Вранці, по приїзді отця Сергія до храму, віруючі з великим хвилюванням і радістю в серці розповіли про те, що сталось напередодні. Цією радістю отець Сергій поділився з амвону з іншими прочанами та гостями приходу. 
Опісля , по благословінню настоятеля приходу отця Сергія була написана ікона Явлення Божої Матері над Свято-Покровським храмом і всі можуть долучитись до допомоги Божої Матері, помолившись перед цією іконою. 
   У 2008 році пристольне святкування для прочан Свято-Покровського храму було затьмарене скорбною вістю про смерть настоятеля храму протоірєя Сергія, що 13 жовтня після важкої звороби почив у Бозі. Господь призвав цього ревносного пастиря напередодні великого свята на честь якого був споруджен храм Покрова Божої Матері. Також трудам протоірєя Сергія храм придбав дві святині:різний мощевик з частками мощів 70 святих та камін святого мученика Василія Команнского.
  У священому сані протоірєй Сергій Дітуна прослужил Церквові Божій 15 років, 18 липня 1993 року він був хіротонісан во діякона, а вже 9 серпня - у священицький сан.
Похован протоирєй Сергій Дітуна на церковному подвір'ї поряд з могилою своєї дружини, що була вірною помічницею отця Сергія, але трагічно загинула у 2007 році. 
Зараз діяльність по розбудові общини продовжує рідний батько отця Сергія протоірєй Володимир Дітуна.
Новітня історична сторінка в літопису Свято-Покровського храму з'явилась 16 липня 2011 року, коли у день згадування переносу мощів святителя Филипа, митрополита Московського та всієї Русі чудотворця, управляючий Дніпропетровської єпархії митрополит Дніпропетровський та Павлоградський Іріней з архіпастирським візитом побував у Свято-Покровському храмі.
 В 2011 році приход святкував два юбілеї - 20 років з дня відродження общини та 15 років відбудови нового храму. 
До святкування цих дат було було приурочене знаменне дійство- велике освячення Свято-Покровського храму яке і було зроблене мітрополитом Ірінеєм.
Свято-Покровський храм є для великої кількості людей містом молитви, місцем зустрічі з Богом, місцем надбання Божественої Благодаті, яку з надлишком дає Господь усім віруючим у Нього по молитовному представленню Божої матері, яка покриває усіх прочам свїм чесним омофором.


                                                                      Історія храму записана в основному з інформації Православної Покровської Молодіжки про храм.




Немає коментарів:

Дописати коментар