Вербна неділя
| Рік | Західна | Східна |
|---|---|---|
| 2010 | 28 березня | |
| 2011 | 17 квітня | |
| 2012 | 1 квітня | 8 квітня |
| 2013 | 24 березня | 28 квітня |
| 2014 | 13 квітня | |
| 2015 | 29 березня | 5 квітня |
| 2016 | 20 березня | 24 квітня |
| 2017 | 9 квітня | |
| 2018 | 25 березня | 1 квітня |
| 2019 | 14 квітня | 21 квітня |
| 2020 | 5 квітня | 12 квітня |
| 2021 | 28 березня | 25 квітня |
| 2022 | 10 квітня | 17 квітня |
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вхід Господній у Єрусалим — велике християнське свято у неділю Вербного тижня, перед Великоднем.
Народні назви - Вербна неділя (Квітна, Шуткова, Баськова, Пальмова неділя, Неділя ваїй).
Народні назви - Вербна неділя (Квітна, Шуткова, Баськова, Пальмова неділя, Неділя ваїй).
Це велике свято у християнському році відноситься до числа дванадесятих. Його виникненню послужили
біблійні оповіді: Ісус в'їжджав до Єрусалима на ослі, люди встеляли йому шлях пальмовим гіллям, тим
самим вітаючи Спасителя.
біблійні оповіді: Ісус в'їжджав до Єрусалима на ослі, люди встеляли йому шлях пальмовим гіллям, тим
самим вітаючи Спасителя.
Зміст[сховати] |
А коли наблизились до Єрусалиму, прийшли вони у Витфагію, коло гори Оливної. Тоді послав Ісус
двох учнів, сказавши до них: “Ідіть у село, що перед вами; відразу ж знайдете прив'язану ослицю
й осля з нею; відв'яжіть і приведіть до мене. А як хтось скаже вам щось, ви відповісте, що
Господь їх потребує, але він незабаром поверне їх назад.” Сталось це, щоб збулося слово пророка,
який говорив: “Скажіть дочці сіонській: Ось цар твій іде до тебе; лагідний і верхи на ослиці, – на осляті,
синові підяремної.” Учні ж пішли і зробили так, як Ісус звелів їм: привели ослицю та ослятко, поклали
на них одяг й Ісус сів на неї. Народ же, якого було багато, простеляв свою одіж по дорозі, а інші
зрізували з дерев гілки і розкладали по дорозі. Люди, що йшли перед ним і ззаду, кликали:
“Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім'я Господнє, осанна на висоті!” І коли він увійшов
у Єрусалим, заметушилося все місто, питаючи: “Хто це такий?” Народ же казав: “Це пророк, І
сус із Назарету в Галилеї.” Ісус увійшов у храм і вигнав усіх, що продавали й купували в храмі; перевернув
столи міняйлів, а й ослони тих, що продавали голубів, і сказав їм: “Написано: Дім мій домом молитви буде
зватись, – ви ж чините з нього печеру розбійників.” І підійшли до нього в храмі сліпі та кульгаві, і він зцілив
їх. Первосвященики ж та книжники, побачивши чуда, які він творив, і дітей, що кричали в храмі
: “Осанна Синові Давида!” – обурилися і мовили до нього: “Чуєш, що оці кажуть?” А Ісус відповів їм:
“Атож, хіба ви ніколи не читали: Устами немовлят та ссущих ти вчинив собі похвалу.” І покинувши їх,
вийшов з міста у Витанію і там заночував” |
»
|
У цей день Церква згадує царське прославляння Ісуса Христа перед Його хресною смертю для того, щоб показати
, що страждання Спасителя були добровільні.
, що страждання Спасителя були добровільні.
За християнськими тлумаченнями, усі віруючі, як і єрусалимський натовп, грішні у тому, що спочатку чулися
захоплені вигуки: «Осанна!», а потім страшний крик: «Розіпни його!»
захоплені вигуки: «Осанна!», а потім страшний крик: «Розіпни його!»
Церковні служби у цей день продовжують служби Лазаревої суботи. На всеношній свята читаються пророцтва
Старого Заповіту про Царя-Месію разом з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалима. На утрені
благословляють (святять) гілки, що їх віруючі тримають у руках під час усієї служби. Це свідчить, що вони
зустрічають Господа, який невидимо гряде, і вітають Його як Переможця пекла і смерті, тримаючи в руках
«знамення перемоги» — верби з запаленими свічками.
Старого Заповіту про Царя-Месію разом з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалима. На утрені
благословляють (святять) гілки, що їх віруючі тримають у руках під час усієї служби. Це свідчить, що вони
зустрічають Господа, який невидимо гряде, і вітають Його як Переможця пекла і смерті, тримаючи в руках
«знамення перемоги» — верби з запаленими свічками.
Від звичаю вживати в це свято вайї (гілки фінікової пальми) воно називається Неділею «ваїй». Ваїй у нас
замінюються вербами, бо верба раніше за інші дерева дає бруньки. До того ж, це дерево згадується в
Святому Письмі.
замінюються вербами, бо верба раніше за інші дерева дає бруньки. До того ж, це дерево згадується в
Святому Письмі.
Вербі здавна приписували магічні властивості — захист від злих духів і всіляких бід; нею лікували головний біль,
пропасницю, ревматизм, шлункові захворювання тощо. Сенс поклоніння вербі полягає в тому, що здорове квітуче
дерево повинно ніби передати здоров'я, силу та красу людині або тварині. Звичай цей існував у різних народів
світу. Виконувався він, як правило, весною, коли дерева наливаються соками, розквітають і, самі набираючись
життєвої сили, за повір'ям, могли передати її іншим.
пропасницю, ревматизм, шлункові захворювання тощо. Сенс поклоніння вербі полягає в тому, що здорове квітуче
дерево повинно ніби передати здоров'я, силу та красу людині або тварині. Звичай цей існував у різних народів
світу. Виконувався він, як правило, весною, коли дерева наливаються соками, розквітають і, самі набираючись
життєвої сили, за повір'ям, могли передати її іншим.
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а
тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги
не потрапило.
тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги
не потрапило.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою
вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час
граду — «щоб град зупинився». Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини
, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим' варивом хвору людину чи тварину —
у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються
свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку.
вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час
граду — «щоб град зупинився». Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини
, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим' варивом хвору людину чи тварину —
у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються
свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку.
Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань. Верба
має неабияке значення і в науковій медицині Ось як пише про це Юрій Липа в книзі «Ліки під ногами»: «Кора верби
в легких напарах придається в ревматичних хворобах суглобів і болях м'язів. Найліпше пити її в мішанці, і то
впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв'язаних з побільшеною
нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви „Пасифлорин“, побіч пасифлори — це кора білої
верби».
має неабияке значення і в науковій медицині Ось як пише про це Юрій Липа в книзі «Ліки під ногами»: «Кора верби
в легких напарах придається в ревматичних хворобах суглобів і болях м'язів. Найліпше пити її в мішанці, і то
впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв'язаних з побільшеною
нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви „Пасифлорин“, побіч пасифлори — це кора білої
верби».
Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу — один з
видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому
розп'яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й
прислів'я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на
левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі «базоки» або «котики».
видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому
розп'яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й
прислів'я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на
левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі «базоки» або «котики».
Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі — старі й малі, —
бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою
водою, то діти — одне поперед одного — стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька
«котиків» — «щоб горло не боліло». Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується
«Праздьникъ вѣрбъны». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095—1108), що відвідав Єрусалим і там бачив
«древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть й подобно». То були пальми, що нагадали нашому
землякові рідне чернігівське «вербіє».
бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою
водою, то діти — одне поперед одного — стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька
«котиків» — «щоб горло не боліло». Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується
«Праздьникъ вѣрбъны». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095—1108), що відвідав Єрусалим і там бачив
«древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть й подобно». То були пальми, що нагадали нашому
землякові рідне чернігівське «вербіє».
…Був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви… Так, у Харкові у Вербну неділю учні
разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого
Дмитра до «колеґіюму». А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив
вербу від Троїцької церкви до Преображенської. Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою,
до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла
Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими
образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою,
примовляючи:
разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого
Дмитра до «колеґіюму». А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив
вербу від Троїцької церкви до Преображенської. Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою,
до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла
Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими
образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою,
примовляючи:
| « | Не я б'ю — верба б'є, За тиждень Великдень, Недалечке червоне яєчко! | » |
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б'ючись,
примовляли:
примовляли:
| « | Будь великий, як верба, А здоровий, як вода, А багатий, як земля! | » |
В деяких регіонах Галичини примовляли так:
| « | Шутка б'є — не я б'ю, Віднині за тиждень Буде в нас Великдень! | » |
або
| « | Лоза б'є — не заб'є Віднині за тиждень Буде Великдень! | » |
Немає коментарів:
Дописати коментар