ЯКІ Б СОБАКИ НЕ ГАРЧАЛИ
Які б собаки не гарчали
З-під наших чи чужих воріт,
А ми надії не втрачали,
Що Юля плюне їм услід.
Я добре знаю - не гадаю!
Вона одна така у нас!
Нема пророка в нашім краї,
Але ж герої є ще в нас!
15 вересня 2012 р
СЬОГОДНІ ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ КРАСИ
Якщо ми у такі важкі часи не втратили здібності помічати красу - ми ще живі, ми ще люди.
Так, бо у наш шалений техногенний час гонитви за грішми та владою, ми залишилися людьми, не заснули, не подуріли, хоча нам бракує розуму взяти те бидло, що зараз колотить Україну, намагається зробити губернією Росії, та викинути за шкабарки з нашої землі і дати твердо відсіч усім українофобським проявам, бо з нас роблять дуреманів і маріонеток.
Прийшов час показати,що ми вільний народ, що не маємо наміру жити в рабстві москальськім і бути підкаблучниками. Вони пишуть,що у нас нет общего язика. Язика спільного не маємо, бо кожен має свій язик, та маємо мову солов"їну, найдревнішу в світі, маємо культуру, маємо думки. Ми творчий народ, наділені Господом талантами, які визнає увесь світ.
Ми бачимо сині зорі, ми помічаємо на квітах ранні роси, ми милуємося дитячими щасливими сльозами. Ми радіємо чужим усмішкам на і щастю молоденької матері на її руках...
Нехай спробують усе це забрати у нас… Не заберуть, бо скарб , прихований у сейфі, злодій вкраде, меч,закопаний у землю,від іржі швидко згниє. Але те, що надбали у серці своїм, у душі закарбували - ні злодій не візьме, ні іржа не сточить, ні чужинський воїн не здолає…
Ніхто і ніщо не зможе відібрати в нас української душі, полонити її, заборонити мови!
Валерій Терзі та Nadya Antonik
9 вересня 2012 року
ДО ВЛАСНОГО ЮВІЛЕЮ
Відмотую назад я кадри цього фільму,
До болю у очах дивлюся це кіно,
Якісь будинки, вікна-більма.
Про що оте кіно? Про що воно?
Вдивляюсь у знайомі мужні лиця.
Цей другом був, та вже нема його,
А той – мій закадичний ворог,
Мудрий як лисиця,
Його уже простив давно.
А цього мені жаль – душею він змілів,
Міг бути сильним, та не захотів,
А той – титан, та тільки знов печаль,
Пішов у даль стежиною поміж житами.
Та раптом зупинивсь і помахав рукою,
Вдивляйся – не вдивляйсь,
Не обернеться він,
Не простягне в привіті він долоню.
А хто отой – веселий і чорнявий,
Що намагається так щиро грати свою роль,
Ще не зіпсований життям,
Не знає, мабуть, ціни втратам…
Вдивляюсь ближче – та це ж я!
Скінчились кадри ті, бо світло спалахнуло,
Яскраве сонце зазирнуло у вікно,
Життя пройшло, ні – промайнуло,
Другого вже не буде – не дано.
Я був колись і молодим, і гарним,
А попереду все життя було,
Роки ж спливли, пробігли дні і ночі,
І вицвіли мої блакитні очі,
І вуса посивіли вже давно.
Пролетіло життя, захитались терези,
Та шумлять ще у кронах берези,
Ніжний вітер шовкові розчісує коси,
І блищать від роси вже пшеничні покоси,
Я ж горну до грудей молоденьку берізку – внуча.
18.08.2008
ЖИТТЯ ІДЕ
Життя іде,
Життя сміється й плаче:
То обізветься птахом за вікном,
То загримить над головою,
Засвітеться веселкою яскраво,
Щасливим сміхом дитинчати,
Або німим скорботним плачем.
Як батько говорив -
Півсвіта плаче,
А півсвіта скаче.
Життя іде...
БУДІТЕ МАТІР РЯТУВАТИ ДОНЬКУ!
Вона народжувалася у великих муках і потугах. Пологи розтягнулися на цілу добу. Мати– Україна, змучена вкрай, батько – ВРУ, провів тривожну ніч у чеканні дитини. І ось на світ Божий нарешті з»явилася чудова дівчинка! Батьки з радості дали їй красиве ім»я – Конституція! Вони мріяли про те, що виросте красуня і на увесь світ прославить себе і своїх батьків.
Дівчина сьогодні на порі – їй шістнадцять років. Краса її розквітла, але на цей рожевий цвіт зазіхають лихі бандити-яничари. Ніде їй не заховатися! Гвалтують молоду ворожі зайди, а батько неначе й не чує… Хоче зиск мати від продажу доньки. А мати що? Приспали її, спить глибоким сном, хоча й здригається тривожно уві сні!
Вороги, задешево купивши батька, готують гарні, хоч і синтетичні, вбрання для бранки, щоб привабливою прислугою ходила біля них, а вчителі навчають її чужої мови.
Гей-гей! Продажний батько її не врятує!
- Мамо!
Не чує, спить матуся!
Збудити скоріш потрібно неньку, бо втратимо дитину!
- Просинайся, мамо! Рятуй свою доньку!
28.06.12
В ЧОМУ СИЛА ЧОЛОВІКА?
Присвята Зиновію Андрухіву,
борцю за волю України в наші дні
В чому сила чоловіка?
Може, в серці у великім?
У якому і любов,тривога, й ласка?
Ну скажіть мені, будь ласка,
В чому сила чоловіка?
Може, у душі його глибокій,
Де ховається неспокій,
І де міститься турбота
Про людей і про роботу?
Може, в голові його тверезій,
Де хитаються терези:
Так чинить, а чи інакше...
В чому сила чоловіка?
Може, у плечах його сталевих,
На які звалив він ношу
І достойно йде вперед?
Звідки сила в чоловіка?
Від батьківського коріння,
Від його благословіння.
Може, мати дала силу,
Коли в Господа просила
Сину долі нелегкої?
Вона знала - не гадала,
Що служитиме він людям.
Звідки сила в чоловіка?
Може, від тополі,
Що стоїть в батьківськім полі?
Може, від води простої
Із криниці польової?
Так! Тепер я твердо знаю,
В чому сила в чоловіка!
В його серці у великім,
У його душі глибокій,
У натурі у широкій,
В голові його тверезій,
У міцних плечах,
У недоспаних ночах.
Знаю я, що він не схибить,
Спини не зігне,
А якщо плече зомліє,
Ми підставимо й своє.
04. 05. 2012
ЗАХОВАВСЬ В ІНЕТІ
День тягнуся довго,
Заморився день…
Я з роботи човгав,
Мов трухлявий пень.
Плечі опустивши,
Переміг поріг.
Жінка кличе їсти –
На столі пиріг.
Швидко проковтнувши
Кусень пирога,
Я усівсь до компа –
І мене нема!
Загляну я в групи:
Як жиє страна…
Я не буду грубим –
Злості вже нема.
Ні, ось тут коментом
Вжарю ворогам,
Вражеським агентам
Обломлю рога!
Цей кретин-паскуда
Мені доріка,
Що вкраїнська мова
В мене не така.
А оцей, бач, дуже
Кличе на майдан!
Обійдешся, друже,-
Я вже не баран!
Буду в Фейсі битись,
Революцію зроблю!
Треба ж роздивитись:
Ето дєло я люблю!
Заховавсь в Інеті,
І нехай гримить!
Жінка кличе спати –
Підожди! Ще мить!
БІЛІ ВІРШІ З ТРИВОЖНОГО СЕРЦЯ
Народе мій, згорьований народе!
Ти чуєш? Знов лисиці брешуть на щити,
Та на валу не плаче Ярославна,
Не плач і ти, за нею йди!
Не може брат, якого привела до влади,
Спасти свого народу, бо заслаб.
Не знає він, як цьому дати ради,
Тому іде на бій Вона, тендітная княжна,
За пишнії сади, лани щедроти повні,
За спокій матерів, батьків твоїх тривогу,
За те, щоб поважали нас в своїй землі і зовні
Збирається княжна у дальнюю дорогу.
Чому ж ви плечі опустили?
Вставайте край свій боронить,
Відчуйте ж, люди, свою силу,
Й мене покличте, бо й мені болить.
Не чути плачу Ярославни -
Вона склика дружину славну.
І стали друзі до плеча плече.
І я піду, бо і мені пече.
Вона одна така на світі,
Красива й сильна водночас,
І ненавидять її ситі,
Голодні ж люблять... і мовчать.
Невже дамо її розп"яти?
Невже, як Жанну - у вогонь?
І будем з розпачу кричати
Від болю спечених долонь?
А ти все спиш - ти сниш свого героя,
Коли ж приходить він, то ти його ганьбиш.
Нема героя у своїй Отчизні,
Нема героя у своїм краю...
Народе мій, згорьований народе!
Коли ж проснешся ти
І голову зведеш?
Коли розправиш плечі, мій народе?
* Написано між першим і другим туром останніх президентських виборів
ХРИСТОС ВОСКРЕС, ВОСКРЕСНЕ Й УКРАЇНА
Коли друзі за спиною –
Легше йти у бій!
Ти не стій, а йди зі мною -
Будем гадів бить!
Це весна прийшла весела –
Годі, брате, спать!
На міста зійшла, і села
Божа благодать!
Наша зброя – Боже слово,=
Ворог хай тремтить!
На горбах Печерських скоро
Будем гадів бить!
Зрозумій же, брате-друже,--
Сила – в боротьбі!
Буде нас багато дуже –
Сильні ми тоді!
Оживає України
Слава і могуть!
І для матері, й для сина
Волю ти здобудь!
Іісус воскрес весною –
Рід людський він спас!
Над тобою, наді мною
Чути Божий глас:
- Уставай, народ могутній,
Годі, люди, спать!
Над містами України
Божа благодать.
22.04.12
Які б собаки не гарчали
З-під наших чи чужих воріт,
А ми надії не втрачали,
Що Юля плюне їм услід.
Я добре знаю - не гадаю!
Вона одна така у нас!
Нема пророка в нашім краї,
Але ж герої є ще в нас!
15 вересня 2012 р
СЬОГОДНІ ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ КРАСИ
Якщо ми у такі важкі часи не втратили здібності помічати красу - ми ще живі, ми ще люди.
Так, бо у наш шалений техногенний час гонитви за грішми та владою, ми залишилися людьми, не заснули, не подуріли, хоча нам бракує розуму взяти те бидло, що зараз колотить Україну, намагається зробити губернією Росії, та викинути за шкабарки з нашої землі і дати твердо відсіч усім українофобським проявам, бо з нас роблять дуреманів і маріонеток.
Прийшов час показати,що ми вільний народ, що не маємо наміру жити в рабстві москальськім і бути підкаблучниками. Вони пишуть,що у нас нет общего язика. Язика спільного не маємо, бо кожен має свій язик, та маємо мову солов"їну, найдревнішу в світі, маємо культуру, маємо думки. Ми творчий народ, наділені Господом талантами, які визнає увесь світ.
Ми бачимо сині зорі, ми помічаємо на квітах ранні роси, ми милуємося дитячими щасливими сльозами. Ми радіємо чужим усмішкам на і щастю молоденької матері на її руках...
Нехай спробують усе це забрати у нас… Не заберуть, бо скарб , прихований у сейфі, злодій вкраде, меч,закопаний у землю,від іржі швидко згниє. Але те, що надбали у серці своїм, у душі закарбували - ні злодій не візьме, ні іржа не сточить, ні чужинський воїн не здолає…
Ніхто і ніщо не зможе відібрати в нас української душі, полонити її, заборонити мови!
Валерій Терзі та Nadya Antonik
9 вересня 2012 року
ДО ВЛАСНОГО ЮВІЛЕЮ
Відмотую назад я кадри цього фільму,
До болю у очах дивлюся це кіно,
Якісь будинки, вікна-більма.
Про що оте кіно? Про що воно?
Вдивляюсь у знайомі мужні лиця.
Цей другом був, та вже нема його,
А той – мій закадичний ворог,
Мудрий як лисиця,
Його уже простив давно.
А цього мені жаль – душею він змілів,
Міг бути сильним, та не захотів,
А той – титан, та тільки знов печаль,
Пішов у даль стежиною поміж житами.
Та раптом зупинивсь і помахав рукою,
Вдивляйся – не вдивляйсь,
Не обернеться він,
Не простягне в привіті він долоню.
А хто отой – веселий і чорнявий,
Що намагається так щиро грати свою роль,
Ще не зіпсований життям,
Не знає, мабуть, ціни втратам…
Вдивляюсь ближче – та це ж я!
Скінчились кадри ті, бо світло спалахнуло,
Яскраве сонце зазирнуло у вікно,
Життя пройшло, ні – промайнуло,
Другого вже не буде – не дано.
Я був колись і молодим, і гарним,
А попереду все життя було,
Роки ж спливли, пробігли дні і ночі,
І вицвіли мої блакитні очі,
І вуса посивіли вже давно.
Пролетіло життя, захитались терези,
Та шумлять ще у кронах берези,
Ніжний вітер шовкові розчісує коси,
І блищать від роси вже пшеничні покоси,
Я ж горну до грудей молоденьку берізку – внуча.
18.08.2008
ЖИТТЯ ІДЕ
Життя іде,
Життя сміється й плаче:
То обізветься птахом за вікном,
То загримить над головою,
Засвітеться веселкою яскраво,
Щасливим сміхом дитинчати,
Або німим скорботним плачем.
Як батько говорив -
Півсвіта плаче,
А півсвіта скаче.
Життя іде...
БУДІТЕ МАТІР РЯТУВАТИ ДОНЬКУ!
Вона народжувалася у великих муках і потугах. Пологи розтягнулися на цілу добу. Мати– Україна, змучена вкрай, батько – ВРУ, провів тривожну ніч у чеканні дитини. І ось на світ Божий нарешті з»явилася чудова дівчинка! Батьки з радості дали їй красиве ім»я – Конституція! Вони мріяли про те, що виросте красуня і на увесь світ прославить себе і своїх батьків.
Дівчина сьогодні на порі – їй шістнадцять років. Краса її розквітла, але на цей рожевий цвіт зазіхають лихі бандити-яничари. Ніде їй не заховатися! Гвалтують молоду ворожі зайди, а батько неначе й не чує… Хоче зиск мати від продажу доньки. А мати що? Приспали її, спить глибоким сном, хоча й здригається тривожно уві сні!
Вороги, задешево купивши батька, готують гарні, хоч і синтетичні, вбрання для бранки, щоб привабливою прислугою ходила біля них, а вчителі навчають її чужої мови.
Гей-гей! Продажний батько її не врятує!
- Мамо!
Не чує, спить матуся!
Збудити скоріш потрібно неньку, бо втратимо дитину!
- Просинайся, мамо! Рятуй свою доньку!
28.06.12
В ЧОМУ СИЛА ЧОЛОВІКА?
Присвята Зиновію Андрухіву,
борцю за волю України в наші дні
В чому сила чоловіка?
Може, в серці у великім?
У якому і любов,тривога, й ласка?
Ну скажіть мені, будь ласка,
В чому сила чоловіка?
Може, у душі його глибокій,
Де ховається неспокій,
І де міститься турбота
Про людей і про роботу?
Може, в голові його тверезій,
Де хитаються терези:
Так чинить, а чи інакше...
В чому сила чоловіка?
Може, у плечах його сталевих,
На які звалив він ношу
І достойно йде вперед?
Звідки сила в чоловіка?
Від батьківського коріння,
Від його благословіння.
Може, мати дала силу,
Коли в Господа просила
Сину долі нелегкої?
Вона знала - не гадала,
Що служитиме він людям.
Звідки сила в чоловіка?
Може, від тополі,
Що стоїть в батьківськім полі?
Може, від води простої
Із криниці польової?
Так! Тепер я твердо знаю,
В чому сила в чоловіка!
В його серці у великім,
У його душі глибокій,
У натурі у широкій,
В голові його тверезій,
У міцних плечах,
У недоспаних ночах.
Знаю я, що він не схибить,
Спини не зігне,
А якщо плече зомліє,
Ми підставимо й своє.
04. 05. 2012
ЗАХОВАВСЬ В ІНЕТІ
День тягнуся довго,
Заморився день…
Я з роботи човгав,
Мов трухлявий пень.
Плечі опустивши,
Переміг поріг.
Жінка кличе їсти –
На столі пиріг.
Швидко проковтнувши
Кусень пирога,
Я усівсь до компа –
І мене нема!
Загляну я в групи:
Як жиє страна…
Я не буду грубим –
Злості вже нема.
Ні, ось тут коментом
Вжарю ворогам,
Вражеським агентам
Обломлю рога!
Цей кретин-паскуда
Мені доріка,
Що вкраїнська мова
В мене не така.
А оцей, бач, дуже
Кличе на майдан!
Обійдешся, друже,-
Я вже не баран!
Буду в Фейсі битись,
Революцію зроблю!
Треба ж роздивитись:
Ето дєло я люблю!
Заховавсь в Інеті,
І нехай гримить!
Жінка кличе спати –
Підожди! Ще мить!
БІЛІ ВІРШІ З ТРИВОЖНОГО СЕРЦЯ
Народе мій, згорьований народе!
Ти чуєш? Знов лисиці брешуть на щити,
Та на валу не плаче Ярославна,
Не плач і ти, за нею йди!
Не може брат, якого привела до влади,
Спасти свого народу, бо заслаб.
Не знає він, як цьому дати ради,
Тому іде на бій Вона, тендітная княжна,
За пишнії сади, лани щедроти повні,
За спокій матерів, батьків твоїх тривогу,
За те, щоб поважали нас в своїй землі і зовні
Збирається княжна у дальнюю дорогу.
Чому ж ви плечі опустили?
Вставайте край свій боронить,
Відчуйте ж, люди, свою силу,
Й мене покличте, бо й мені болить.
Не чути плачу Ярославни -
Вона склика дружину славну.
І стали друзі до плеча плече.
І я піду, бо і мені пече.
Вона одна така на світі,
Красива й сильна водночас,
І ненавидять її ситі,
Голодні ж люблять... і мовчать.
Невже дамо її розп"яти?
Невже, як Жанну - у вогонь?
І будем з розпачу кричати
Від болю спечених долонь?
А ти все спиш - ти сниш свого героя,
Коли ж приходить він, то ти його ганьбиш.
Нема героя у своїй Отчизні,
Нема героя у своїм краю...
Народе мій, згорьований народе!
Коли ж проснешся ти
І голову зведеш?
Коли розправиш плечі, мій народе?
* Написано між першим і другим туром останніх президентських виборів
ХРИСТОС ВОСКРЕС, ВОСКРЕСНЕ Й УКРАЇНА
Коли друзі за спиною –
Легше йти у бій!
Ти не стій, а йди зі мною -
Будем гадів бить!
Це весна прийшла весела –
Годі, брате, спать!
На міста зійшла, і села
Божа благодать!
Наша зброя – Боже слово,=
Ворог хай тремтить!
На горбах Печерських скоро
Будем гадів бить!
Зрозумій же, брате-друже,--
Сила – в боротьбі!
Буде нас багато дуже –
Сильні ми тоді!
Оживає України
Слава і могуть!
І для матері, й для сина
Волю ти здобудь!
Іісус воскрес весною –
Рід людський він спас!
Над тобою, наді мною
Чути Божий глас:
- Уставай, народ могутній,
Годі, люди, спать!
Над містами України
Божа благодать.
22.04.12
Сила!!!!!!!!!!!!!!!!!
ВідповістиВидалити