Треба було раніше викласти цей текст, але і сьогодні ще не пізно. Це поради психолога Гридковець Людмила щодо того, як говорити з дітьми про Голодомор (в контексті "як читати книжку "Зернятко надії" в-ва "Свічадо"). Це така тяжка і страшна тема, що часто-густо важко підібрати слова. Так от для того і з"явилася ця книжечка, а до неї поради...
"Рекомендації для батьків, вчителів та вихователів.
"Рекомендації для батьків, вчителів та вихователів.
Тема голодомору є дуже складною не тільки для дітей, але й для дорослих. Вона тяжка і болюча, але водночас є дуже важливою у віднаходженні власної національної ідентичності українця. Якщо її замовчувати, то активізованим є лише колективне несвідоме (генетично переданий історичний та релігійний досвід народу), що активує найпотаємніші страхи як окремого індивіда, так і нації в цілому. Переосмислення цього досвіду дозволяє послабити неусвідомлені невротичні реакції і спрямувати розвиток нових поколінь в конструктивному руслі.
Проте слід пам’ятати, що психіка дитини є дуже вразливою, тож подача інформації має відбуватися без агресивних коментарів, лише в якості констатації фактів, в контексті суб’єктивного переживання героїв.
Перший розділ книги базується на принципах казкотерапії, що вводить маленького читача у країну звичних для нього казкових героїв, зокрема: білочок, зайчиків, їжачків тощо. Діти прагнуть скористатися позитивним досвідом персонажів і віднайти свої власні життєві стратегії. Дитина, позбавлена надії, втрачає здатність боротися, при цьому різко послаблюється її потенціал до досягнення успіху.
Натомість ототожнюючи себе з головним героєм, що знаходить вихід із складних ситуацій, демонструє любов до ближнього, допомагає потребуючим, проявляє милосердя, дитина засвоює не тільки на нормативному, але й на емоційному та поведінковому рівнях взірці духовно-ціннісної реалізації.
В умовах перенасиченості продуктового ринку, сучасним дітям важко до кінця зрозуміти значення слів «голод», «голодовка», «голодомор». Тож емоційний компонент усвідомлення дійсності є провідним фактором до особистісного розуміння дитиною негативної реальності. Саме подібний підхід ми знаходимо в оповіданнях та нарисах другого розділу. Ці твори не можна читати на одному подисі. Кожен окремий твір потребує певного часу для осмислення. Конкретніше, не слід читати більше одного оповідання на день. Прочитане має обговорюватися спільно з учителем у групах, чи з батьками удома. Загальний перелік питань повинен розставити акценти в сприйманні дитини на: усвідомлення важливості родини, повагу до жертовної любові, збереження людськості у найскрутніших життєвих ситуаціях тощо.
Провівши юного читача через суб’єктивне переживання страшної історичної дійсності, необхідно вивести діалог на позивний досвід і позитивну життєву стратегію, тобто слід не фіксувати дитину на трагедії, а навпаки - через трагедію дати надію. До подібної групи питань варто зарахувати систему:
1. Що ми знаємо про головного героя, про його родину?
2. Яка біда прийшла у дім головного героя?
3. Що відчував головний герой у ситуації яка трапилася? Що відчував би я якби подібне трапилося зі мною та моєю родиною?
4. Чи має якась особа чи нація право вирішувати: бути якомусь народові на землі чи ні?
5. Що слід нам всім зробити, щоб подібного не повторилося?
6. Чи помічаю я тих, хто перебуває у потребі?
7. Хто в сучасному світі голодує: жебраки; діти з неблагополучних родин; родини, де дорослі потрапили під скорочення на роботі; люди що проживають у зонах військових дій; бувші ув’язнені; діти деяких дитячих будинків; населення цілої низки африканських країн, а можливо це твій однокласник чи хлопчик із сусідньої квартири?
8. Що я можу зробити для потребуючих вже сьогодні? А чи помічаю я реальні потреби тих, хто живе поряд, потреби моїх близьких?
9. Як можна допомагати людям в сучасному світі?
10. Молитва за померлих. Молитва за тих, хто поспішає на допомогу ближньому. (Наразі можна взяти «Отче, наш.»)
Емоційно-почуттєвий контакт в обговоренні оповідань є вкрай важливим. Бо лише таким чином, дитина отримує заміщуючий досвід, який при проведенні через фільтри власних проблем та здобутків дозволяє їй віднайти можливості нового вибору. Якщо у дитини не виходить зробити вибір самостійно, то батьки чи вчитель мають самі запропонувати варіанти вирішення зазначених проблем.
Крім того, рекомендуємо після прочитання кожного окремого оповідання дати дитині практичне завдання: «Пригадай будь-ласка всіх учасників оповідання. Хто з них тобі здається найближчим та найріднішим? Власноруч зроби подарунок для свого улюбленого героя твору, подарунок який би зміг хоча б трохи його утішити (це може бути малюнок, аплікація, вишивка, випічка тощо». Коли подарунок буде готовий, слід запропонувати дитині знайти реальну живу людину, якій би вона хотіла його подарувати.
Запропоноване завдання сприятиме закріпленню отриманої інформації, а також активізуватиме діяльнісну сферу особистості, що виведе її із стану інфантильного розмірковування та спрямує у русло конкретних конструктивних дій.
Проте слід пам’ятати, що психіка дитини є дуже вразливою, тож подача інформації має відбуватися без агресивних коментарів, лише в якості констатації фактів, в контексті суб’єктивного переживання героїв.
Перший розділ книги базується на принципах казкотерапії, що вводить маленького читача у країну звичних для нього казкових героїв, зокрема: білочок, зайчиків, їжачків тощо. Діти прагнуть скористатися позитивним досвідом персонажів і віднайти свої власні життєві стратегії. Дитина, позбавлена надії, втрачає здатність боротися, при цьому різко послаблюється її потенціал до досягнення успіху.
Натомість ототожнюючи себе з головним героєм, що знаходить вихід із складних ситуацій, демонструє любов до ближнього, допомагає потребуючим, проявляє милосердя, дитина засвоює не тільки на нормативному, але й на емоційному та поведінковому рівнях взірці духовно-ціннісної реалізації.
В умовах перенасиченості продуктового ринку, сучасним дітям важко до кінця зрозуміти значення слів «голод», «голодовка», «голодомор». Тож емоційний компонент усвідомлення дійсності є провідним фактором до особистісного розуміння дитиною негативної реальності. Саме подібний підхід ми знаходимо в оповіданнях та нарисах другого розділу. Ці твори не можна читати на одному подисі. Кожен окремий твір потребує певного часу для осмислення. Конкретніше, не слід читати більше одного оповідання на день. Прочитане має обговорюватися спільно з учителем у групах, чи з батьками удома. Загальний перелік питань повинен розставити акценти в сприйманні дитини на: усвідомлення важливості родини, повагу до жертовної любові, збереження людськості у найскрутніших життєвих ситуаціях тощо.
Провівши юного читача через суб’єктивне переживання страшної історичної дійсності, необхідно вивести діалог на позивний досвід і позитивну життєву стратегію, тобто слід не фіксувати дитину на трагедії, а навпаки - через трагедію дати надію. До подібної групи питань варто зарахувати систему:
1. Що ми знаємо про головного героя, про його родину?
2. Яка біда прийшла у дім головного героя?
3. Що відчував головний герой у ситуації яка трапилася? Що відчував би я якби подібне трапилося зі мною та моєю родиною?
4. Чи має якась особа чи нація право вирішувати: бути якомусь народові на землі чи ні?
5. Що слід нам всім зробити, щоб подібного не повторилося?
6. Чи помічаю я тих, хто перебуває у потребі?
7. Хто в сучасному світі голодує: жебраки; діти з неблагополучних родин; родини, де дорослі потрапили під скорочення на роботі; люди що проживають у зонах військових дій; бувші ув’язнені; діти деяких дитячих будинків; населення цілої низки африканських країн, а можливо це твій однокласник чи хлопчик із сусідньої квартири?
8. Що я можу зробити для потребуючих вже сьогодні? А чи помічаю я реальні потреби тих, хто живе поряд, потреби моїх близьких?
9. Як можна допомагати людям в сучасному світі?
10. Молитва за померлих. Молитва за тих, хто поспішає на допомогу ближньому. (Наразі можна взяти «Отче, наш.»)
Емоційно-почуттєвий контакт в обговоренні оповідань є вкрай важливим. Бо лише таким чином, дитина отримує заміщуючий досвід, який при проведенні через фільтри власних проблем та здобутків дозволяє їй віднайти можливості нового вибору. Якщо у дитини не виходить зробити вибір самостійно, то батьки чи вчитель мають самі запропонувати варіанти вирішення зазначених проблем.
Крім того, рекомендуємо після прочитання кожного окремого оповідання дати дитині практичне завдання: «Пригадай будь-ласка всіх учасників оповідання. Хто з них тобі здається найближчим та найріднішим? Власноруч зроби подарунок для свого улюбленого героя твору, подарунок який би зміг хоча б трохи його утішити (це може бути малюнок, аплікація, вишивка, випічка тощо». Коли подарунок буде готовий, слід запропонувати дитині знайти реальну живу людину, якій би вона хотіла його подарувати.
Запропоноване завдання сприятиме закріпленню отриманої інформації, а також активізуватиме діяльнісну сферу особистості, що виведе її із стану інфантильного розмірковування та спрямує у русло конкретних конструктивних дій.
Кандидат психологічних наук Гридковець Л.М.,
декан ф-ту психології,
завідувач кафедри практичної психології КІБіТhttps://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=835261443182208&id=100000950808706&fref=nf
декан ф-ту психології,
завідувач кафедри практичної психології КІБіТhttps://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=835261443182208&id=100000950808706&fref=nf
Немає коментарів:
Дописати коментар