вівторок, 3 травня 2016 р.

Валерій ТЕРЗІ ВІТРАЖІ - мініатюри


Валерій ТЕРЗІ

ВІТРАЖІ



ІДОЛ СТРАХУ

В автобусі їдуть молодий чоловік із маленькою дівчинкою. Вона читає книгу і питає в батька:
–  Що таке ідол?
– Поганий бог…
Читає далі вголос:
– Ідол страху, – замислюється і питає знову: – Бог стаху?

НІКУДИ ПОСПІШАТИ

Серед божевільного руху, що зветься сучасним ритмом життя, тільки двоє нікуди не поспішають: бабуся й онука. Їм обом нікуди поспішати – старій, бо все життя позаду, малій, бо життя ще попереду.

ДЖОКОНДА Й ПАВУТИННЯ

Як в душі твоїй,
Як в домі твоїм
Можуть миритися
Джоконда й павутиння?

ІЗ ДНА ПАМ`ЯТІ

            Коли я був зовсім малим, пішла по Україні хвиля руйнування церков. Пам`ятаю, в нашому селі на церковному дворі знімали кіно. Вже набагато пізніше довідався, по повісті Михайла Коцюбинського Дорогою ціною.
            Тільки-но згорнулися кіношники, на подвір`я заїхав трактор, із кабіни якого вискочив бравий парубок. За кілька хвилин він уже був на дзвіниці, ризикуючи життям, виліз на її маківку і прив`язав до хреста тонкий трос, а другий його кінець кинув на землю.
А коли спустився вниз і прив’язав трос до трактора, знову легко ускочив до кабіни, перед трактором з`явився Учитель. Його очі горіли гнівом, як говорила вдома мати, як у юродивого.
– Не смій! – крикнув він, – Не смій!
Тракторист спершу розгубився, адже кричав на нього його Учитель! Але, отямившись, розвернув сталеве страховисько, залишаючи на зеленому сукні споришу сірі дірки, і шарпонув машину вперед. Хрест разом із маківкою дзвіниці полетів униз. Діти й дорослі порозліталися хто куди, тільки старий Учитель залишився на місці. Уламки впали поруч із ним. Жінки заголосили, запричитали. Учитель, як довженківський Бог, безсило упав на коліна. По його зморшкуватих щоках текли сльози безпомічності перед людським варварством.
Парубок винувато підійшов до Вчителя і тихо сказав:
– Ви ж нас навчали, що Бога немає. Я виконував завдання… боротьба з культом…
Учитель мовчки підвівся, витер сльози й тихо, але його почули всі, сказав:
– Слова культ і культура народу – одного кореня.

ЗАХІД СОНЦЯ

Спостерігати захід сонця для нього було дуже захоплюючим заняттям, таким, як для дітей вертіти калейдоскоп.

ЧОМУ?

Кожен робить щось своє, нехай не видатне, але своє. Я ж був виконавцем чужих ідей і втілював їх у життя, а свого у мене не було. Чому?

ШОФЕР

– Не шофер, а якась мамула.
– Як це – мамула?
– Та й матюкнутися не вміє!

ВИТІВКИ ЗИМИ

Дерева ще не звикли до морозів – тільки-но розпочався листопад, а вже настали холоди. Та ще й злива, як до того йшлося, сипонула на голі дерева, гілки яких обмерзли і блищали на сонці, неначе скляні й під вагою замерзлої дощової води гнулися й ламалися.
Було боляче дивитися на бездушні витівки передчасної зими.

ФІАЛКИ

Натрапив на галявину, густо всіяну блакитними фіалками. Зупинився, присів і заходився збирати квіти. В руках уже був чималий букетик. Оглянувся навкруги, бо шукав поглядом, чи немає де синенької плямочки.
Галявина стала біднішою і не такою святковою, якою була ще кілька хвилин тому. І винний у цьому я. Та тут же знайшов для себе виправдання: збирав квіти без коріння.

ТІЛЬКИ ДЛЯ МЕНЕ

Коли дивлюся на Леонардову Джоконду – здається, що вона посміхається тільки мені, коли слухаю Ніну Матвієнко, то знаю, що вона співає тільки для мене одного.


ДУМКИ

         У радості і в смутку, в очікуванні і надії думки схожі на дощ і відчувають біль. На вершині блаженства, у глибокому розпачі поширюй любов, як повітря!

 РОЗП`ЯТТЯ

Душа моя розп`ята на Хресті
У тих далеких десь голгофах              

2 коментарі:

  1. Чудові мініатюри...Згустки людського досвіду...болю...мудрості. Про щось подібне пише і М. Дочинець...Проте, Ваше творче міркування - неповторне...Браво!

    ВідповістиВидалити