Валерій ТЕРЗІ
ЦИГАНСЬКИЙ КЛАРНЕТ
оповідання
Андрій часто задумувався над тим, чому Віктор захищає покійного батька. Адже діставалося і йому добряче від підпилого таточка.
Мабуть, не дуже він, Андрій, справедливий у своїй пам»яті до батька. Хіба він завжди був п»яним? Хіба немає чого згадати хорошого, приємного? Щоправда Василь Данилович від природи був суворою людиною. Він часто говорив матері, що дітей потрібно любити так, щоб вони про це й не підозрювали. Дай дітям життя, нагодуй, одягни, навчи не кривити душею, й вони, коли виростуть, дякуватимуть тобі – було його переконанням. Люби дитину, як душу, а тряси, як грушу.
Як за найтяжчий гріх, каралася в їхній сім»ї брехня. Друга, по важливості, заповідь батька: не вкради. Не твоє – не чіпай. Тому й за абрикоси тоді дісталося.
Якось мати розповідала Андрієві, що в батька вона – друга дружина. А з першою він розлучився через те, що та бувала хворою, якщо чогось не поцупить. Підуть у гості до чужих людей, чи до когось із родичів – обов»язково щось украде. Відучував він її від цього: і словом, і навіть кулаком, нічого не допомагало – не діяла «наука». Тому й розлучився з нею.
Мабуть, то в неї в крові, як у тої циганки, що за румунського царя заміж вийшла. Дуже вродливою була, через те й одружився із нею цар. А вона звикла попід дворами з простягнутою рукою ходити. У царському палаці засумувала красуня. Усе в неї є – нічого циганити не потрібно. Ось вона й знайшла вихід. Посадить, було, своїх фрейлін по кутках, дасть їм по кусню хліба, а сама – торбину через плече, ходить від однієї до іншої.
- Дайте кусочок хлібця діткам на обід…
Так то ж циганка!
Мама себе теж циганкою називала, бо за цигана заміж вийшла. Це не жарт,тому що батьків дід був циганом, він одружився на молдованці. А Василів батько,якого звали Данилом, його Андрій зовсім не знав, бо ніколи не бачив, мав уже засобою українку. Хто ж тоді Андріїв батько? Український циган, чи що?
Мамина кров теж змішана. Дід Іван, її батько – поляк із Люблина. Служив у царській армії та й залишився у нас, оженившись на росіянці Наталці.
Уперше в своєму житті Андрій замислився над тим, а й справді, хто ж він сам за національністю. У паспорті значиться росіянином, вважає себе за українця, бо в українському селі виріс, українську школу закінчив і за професією після закінчення університету став українським філологом, хоча народився у молдавському селі, куди в голодний сорок сьомий заїхали з Одещини його майбутні тато з мамою. Отакий-то інтернаціоналізм.
Говорять, що Андрій з літами став дуже схожим на свого батька, тільки голову носить якось трохи набік, як це робив його дід Данило, від якого Андрієві залишилася ця звичка – не звичка, а, мабуть, від природи посаджено було голову і в діда, і в онука. Та ще кларнет.
О! Із цим кларнетом ціла історія. Мама добре пам»ятає, як чудово на ньому грав дід Данило. Природа щедро обдарувала його і талантом, і буйною вродою. Великим, красивим циганом був Андріїв предок. Хвилясте чорне волосся обрамляло його завжди відкрите обличчя, на якому розумом світилися великі світлі очі.
Дід Данило був із лаутарів – вільних циганських музик. Ні одне весілля, ні одні родини без його кларнета не обходилися. Мав дід друзів-музикантів. Ото разом і ділилися з людьми своїм талантом. Як заграють, як заплачуть їхні інструменти, люди очі витирають, а якщо веселої заведуть, ноги самі у танок просилися.
До сорокового року Бесарабія під румунськими боярами була, а того року червона армія принесла бесарабцям «волю», а до неї – ще й землю бідним селянам додала радянська влада. Якими щасливими від цієї щедрості були бідняки. Вони ще не знали, що їхнє щастя виявиться недовгим. Але вперше себе справжніми людьми відчули.
На одному хуторі, який назвали чомусь Мар»янівко, збудували свої хати і дід Іван, і дід Данило, й у полі їхні землі поруч широко розляглися. Найкращий сад був у Данила, а найсмачніша вода – в колодязі Івана. І діти їхні у Мар»янівці народилися.
Ось звідки початок свій бере його, Андрієва, родина. Із мар»янівського саду та філіп»яківської криниці (дідове Іванове прізвище Філіп»як), бо яблуками часто матір його пригощали, а батько в дитинстві поєний чистою колодязною водою.
Коли Андрієві було років із сімнадцять, їздив він до хутора своїх батьків, напився цілющої води з дідового колодязя, що ще до того часу зберігся, була ще «живою» й материна хата, в якій тоді влаштували початкову школу. А ось батькової хати не застав, не було вже й саду, хоча старі люди й досі пам»ятали Андрієвих пращурів, й добрим словом їх згадували.
- Як він грав, твій дід Данило, як він грав!
Приємно й водночас сумно було слухати таке Андрієві, бо зовсім не чув він дідової музики, тому що народився після смерті його.
А було то так. Якось запросили цигана з його лаутарами на весілля, на якому гостем був поважний чоловік із самої столиці. Почув він чарівного дідового кларнета, і запропонував йому грати у київському оркестрі. Безглуздою здалася така пропозиція Данилові. Стільки років мріяти про землю, отримати її – і залишити заради якогось оркестру!?. Та що він з глузду з»їхав?
Уранці на сільраді було причеплено білого папера, що чудно якось називався – карикатурою. Слово таке вперше почули селяни. На папері було намальовано великого чолов»ягу, дуже схожого на діда Данила, що грав на дудці. Розізлився Андріїв дід, побіг до сільради, здер папір і розірвав його, гнівно розкидаючи білі голуби у різні боки.
- Що за насмішка! – справедливо обурювався Данило, бо поважали його в селі, і за працьовитість, і за щедрий талант.
Звідки йому було знати, що стінгазети чіпати не треба було, що то – політична справа.
Заарештували Данила, із села вивезли. Репресували. Вже після війни Андріїв батько куди тільки не писав, не знайшов навіть слідів Данилових. Хтось, говорять, бачив його зовсім беззубим аж у Воркуті.
До самої смерті беріг Василь Данилович, як найдорожчий скарб, дідову реліквію – чорний, із тонким дівочим станом, інструмент – циганський кларнет. Було, дістане із шафи футляр, обережно положить на стіл, вийме з нього кларнет і довго-довго сидить над ним мовчки, підперши однією рукою важку свою голову. Які думки, які спогади хвилювали його, тоді не спитав Андрій. Зараз уже не допитається.
Немає коментарів:
Дописати коментар