понеділок, 16 вересня 2013 р.

ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ

ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ

ТАРАС БУЛЬБА У КИЄВІ
Розділ з поеми
Нещодавно менi знову
Дивний сон приснився,
Що славетний Тарас Бульба
В Києвi явився.
Сказав козак: - є у мене
Карбованцiв з двiстi.
Прогуляюсь, подивлюся, 

Що робиться в містi.
Подивлюся, як столиця
Наша поживає,
Чим людей своїх годує,
Чим їх напуває.
Бачить: стоїть здоровило,
Схожий на міністра.
Пузо бiльше барабана,
Пика, як каністра.
- Що, - питає, - покататься
З вiтерцем охота?
Он у мене іномарка,
Японська "Тойота".
- Хотів би я побувати
У Святій Софії,
Подивитись на ворота
Наші Золотії
Та пройтися по крамницях,
Заглянуть на ринки,
Щоб купити онучатам
Пряники й родзинки.
Прогулятись бульварами,
Оглянуть майдани.
- А ти, - пита здоровило, -
Маєш мани-мани?
Здивувався запорожець:
- Якi мани-мани?
Що ви таке варнячите,
Наче бусурмани?
Здоровило блимнув скоса:
- Маєш у кишені?
- Маю купу карбованцiв.
- Ми берем зеленi.
Славний лицар по кишенях
Ударив руками:
- Невже, синку, за роботу
Береш огірками?
А той йому: - Я питаю:
Чи ти бакси маеш?
- Що ти менi, - гримнув Бульба, -
Баки забиваєш?
- Я питаю, чи ти маєш
Долари, дiдулю?
Ледве стримавсь козарлюга,
Щоб не дати дулю.
- Та з якого ж це ви часу
Берете таляри?
То ви хто тут - яничари,
Турки чи татари?
- Ні, - говорить шоферяга, -
Ми ще українцi.
- То якого ж тоді бiса
Не береш червiнцi?
Чого з людей православних
Чужi грошi лупиш?
- А тому, що за червiнця
Сірника не купиш. -
У шофера пика стала
Сердита, аж люта.
- Сховай свої дерев'янi.
Теж мені валюта...
Славний лицар на "Тойоту”
Грізно подивився,
Тричі плюнув під колеса
І перехрестився.
... Побрів козак по вулиці
Важкою ходою.
Душно стало, треба б спрагу
Залити водою.
Бачить ятку, а в тій ятці
Молода дiвиця.
Стукнув Бульба у вiконце:
- Дай води напиться.
А дiвиця в купальничку
Сидить майже гола.
- Ми вадою не торгуем,
Но есть кока-кола.
Не второпа козарлюга,
Що вона патяка.
- На якого мені біса
Твоя калокака?
Не хочу я бусурманську
Колакаку пити!
А чи можу я для люльки
Тютюну купити?
- Какой тютюн? Откедова?
Што ещо за люлька?
Возьмi лучше пачку "Кемла", -
Глузує дiвулька. -
Могу ещо предложіть вам
“Марльборо” і “Кента”.
У нас усьо продайотса
Вплоть до "Презiдента”.
6та пачка трiдцать тисяч,
А вот ета - сорок...
Щось на очі козаковi,
Спустилось, як морок.
З-пiд сивого оселедця
Градом пiт закапав.
- Та де ж це я опинився?
Куди я потрапив? -
Стоїть Бульба остовпiлий,
Хита головою.
- По-якому це ти, дiвко,
Говориш зi мною?
А дівуля як пiдскочить:
- Ти што, ненормальний?
Язик тебе не нравiтса
Наш офiцiяльний?
- Тобто, як офіцiяльний?
Московський чи польський?
- Нет, - оскалилась дiвуля, -
Шулявско-подольскiй.
В козака з-пiд оселедця
Знову пiт закапав.
- Та де ж це я опинився?
Куди я потрапив?
Побрiв козак, похнюпившись,
По ріднiй столицi.
Обдивився всi товари
На кожнiй полицi.
А там всюди, де не глянеш,
Як ганебнi плями,
Стоять цiни сатанинські
З багатьма нулями.
- Що ж це скоїлося з вами?
Що це за порядки?
До чого ви дожилися,
Ледачi нащадки?
Вас давно завоювали,
Без вiйни, без бою,
Протухлою ковбасою
Й кислою бурдою.
Засмоктали Україну,
Як клопи, як вошi,
Як короста з лишаями,
Чужоземнi грошi.
Карбованцi вашi стали
Непотрібним смiттям.
Вони уже не годяться
На іграшки дітям.
Перед злими гендлярами
Плазуєте рачки,
Як жебраки, канючите
Нікчемні подачки...
Боюсь, що вам недоброго
Чогось напророчу.
Доки людьми не станете,
Знати вас не хочу! -
Гукнув козак і неначе
Туманом повився...
Страшним таким ще ні разу
Вiн мені не снився. 
ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ I ДЕРЖАВНУ МОВУ
Зустрілися на базарi
Дамочки знайомі.
- Як ваш Льова поживає?
- Сидить у дурдомi.
Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар'єр - бiда тобi,
Як не знаєш мови.
Вчився Льова так старанно,
Що не бачив свiту,
Але ідишу не вивчив,
Не знає івриту.
Як почина балакати,
Ні складу, нi ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.
Потикався бiдний Льова
В рiзні установи,
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.
Скрiзь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бiдний Льова
З фанери плаката.
Накарлякав: "До такого
Життя ми не звичні.
Ми - євреї особливі,
Російськоязичні.
Вимагаєм від кнесета
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!”
Гукав Льова пiд кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.
Мало йому не побили
На лобi плаката.
Тепер в Льови у дурдом! -
Окрема палата.
Щоб знав, дурень, що Ізраїль -
Розумна держава.
Нав'язувать чужу мову
Там не мають права. 
ЛАГІДНА ВДАЧА
Мій телеящик знову й знову
Гуде, кричить про хіт-парад,
Про роки-токи, гіти, шоу,
Томпон, підгузник, шоколад...
Бува, увечері чи вранці
Аж біля серця заболить:
Коли вже так американців
Ми перестанемо хвалить?
Там все - найкраще на планеті,
Там не життя, а благодать,
А їхні місіси і леді
Мішками снікерси їдять,
Себе в басейні кожна миє
І чистить зуби щодоби,
Тому у них чистіші шиї
І в голові нема лупи...
Якщо ж поглянути на справу
Без перебільшень і прикрас,
Американцям, їй же право,
Ой як далеко ще до нас!
Якби вони пили і їли
Таке, як ми п'ємо-їмо,
Давно б, сердешні, маком сіли,
А ми, нівроку, живемо.
У їхніх Штатах, у сенаті
Є люди літні й молоді.
Вони здебільшого багаті,
Але, як правило, худі.
Зате у нас еліта наша
І в злиднях маху не дає:
Як потрапля на ситу пашу,
То враз пузатою стає.
У нас простий адміністратор
Таку мармизу наїда,
Що поруч з ним чужий сенатор
Шулявським бомжем вигляда.
І в цьому дивного немає,
Такий наївний ми народ:
Усе, що в руки потрапляє,
Негайно пхаємо у рот.
Злодюг на світі скрізь чимало,
Та де ж іще такі були,
Щоб власну хату обікрали
І за доляри продали?
Тому й радіє телеящик,
Тому й випендрюється він,
Що на землі немає кращих
За ту Америку країн.
У них колись там на зарплати
Службовцям грошей не було,
Так сколихнулися всі Штати,
Аж президента потрясло.
А ми без грошей вже, нівроку,
Півроку й більше прожили,
Але звання Людини року
Ми Президентові дали.
Бо ми ласкаві і терплячі,
Ми злом не платимо на зло.
Такої лагідної вдачі
Ні в кого в світі не було.
Якби у них усе до цента
В ощадних банках відняли,
Вони б давно вже президента
Для себе іншого знайшли.
А ми фанерки почіпляєм
На зголоднілі животи
І мітингуєм, вимагаєм
Та на всі боки поглядаєм,
Як від міліції втекти.
Нам жалко міліціонера,
Щоб з нами клопоту не мав,
Щоб об якусь дурну фанеру
Свою дубинку не зламав.
З усього сказаного видно,
Що в нас характери м'які.
Такі ми всі, тому що бідні.
Тому ми бідні, що ТАКІ. 
КОПІЄЧКА
Прийшла в гостi до невiстки
Сердита свекруха.
Сидить, бурчить, набридає,
Як осiння муха.
- Ой, невiсточко, невдале
У тебе дитятко.
Якесь воно вовкувате,
Нiме, як телятко.
Вже ж десятий йому місяць,
А ще не балака.
Даю йому копiєчку,
Воно каже: кака...
А невiстка вiдказує:
- Чого ж дивуваться?
Хто вам тепер за копійку
Скаже, що ви цяця? 
РУСЬКОМОВНИЙ ДЕПУТАТ
Коли в Радi у Вврховнiй
Руськомовний виступа,
Ви прислухайтесь, шановні,
Що він меле й телiпа.
- Без единого Союза
Далеко мы не уйдем.
Жить не сможем без России,
Неизбежно пропадем...
- Виступайте на державній! -
Із гальорки хтось гука.
- Перестаньте придираться! -
Чути з іншого кутка.
А йому ж державна мова -
Непотрібна, зайва рiч.
Йому рiдна та, якою
Разговарівал Іллiч.
Проти вищого начальства
Вiн нiколи не ішов.
Що начальство iзрекало,
Те і вiн услід молов.
Не морочилась ніколи,
Твердолоба голова,
Українські чи російськi
Ті начальницькі слова.
Буде три державні мови
Чи чотири, чи одна, -
Ні тiєi, нi цiєї
Вiн не знатиме й не зна.
І його не мучить совість,
І - сумління не гризе...
Тож послухайте терпляче,
Ще чого він наверзе.
- Мы от наших оппонентов
Разных слушаем речей,
А живут они поддержкой
Иностранных богачей.
Потому они им служат,
Что живут за ихний счет! -
Зачекаймо ще хвилинку,
Доки вiн затулить рот.
Зачекаймо й запитаймо:
- А тепер повiдай нам,
За який і чий рахунок
Ти живеш на світi сам?
Ти продуктiв добру купу
Умегенюеш щодня.
Що ж у тебе - є корова,
Власні кури чи свиня?
Може, ти свиню зарізав
І насмажив ковбаси?
Може, з власного городу
Ти картопельку їси?
У народу від нестатків
Уривається терпець,
А у тебе на загривку
Ледь зійшовся комірець.
Ти Росію сильно любиш?
Безперечно, це не грiх,
Але хто ж тебе тримає,
Не пускає до своїх?
Залиши нам Україну,
Не тягни до росiян,
Можеш пупа надірвати,
Це ж тобi не чемодан. 
ПРИБЛУДНА КУЛЬТУРА
Зажурився український
Письменник сучасний.
Як же книжку видавати
За рахунок власний?
Щоб просунути до друку
Хоч тонку книжчину,
Треба мати грошей торбу
Чи цiлу корзину...
Не журися, побратиме,
Кругом подивися.
Кому вони, книжки твої,
Сьогоднi здалися?
Подивися на сучасну
Панiвну культуру,
То й побачиш не картину,
А карикатуру.
Живемо ми, пане-брате,
В чудернацьку пору.
Он на того полюбуйся,
Хто пробрався вгору.
Було воно Ванька-встанька,
А сьогодні- цяця,
А назавтра вийшла в нього
Фiлософська праця. -
Пробiжиш її очима -
Маячня й макуха,
Жодна фраза не налазить
Ні на які вуха.
А такому ж фiлозопу,
Такому "флоберу”
Сім мiшків знаходять грошей
І вагон паперу.
Хтось один з таких "вольтерів"
Думав та кумекав
Та премудрості й насмикав
Із прадавнiх греків:
Всяк, мовляв, живи для себе,
Дбай про насолоду.
Не морочся й не пiклуйся
Долею народу.
Для приблудної, пустої
Рабської натури
В нашiй хаті нема правди,
Мудрості й культури.
Зневажають нашу славу,
Ображають мову,
Пруть нахрапом в юні душі
Роки, хіти, шоу.
Лiзуть, пнуться недотепи
В родичi до того,
Хто про них не чув ніколи
І не зна нічого.
Їх дратує наша пiсня,
Плахти та віночки.
Їм подайте насолоду
Голу, без сорочки!
На змаганнях велелюдних
Молодiй дiвчинi
Стегна міряють і груди,
Як нiмій скотинi.
Головне, щоб довгонога,
Бажано - вродлива,
Щоб годилась як додаток
Пiсля віскi й пива.
Ось чому жбурляють щедро
Краденi мільйони
На книжки, в яких друкують
Голі афедрони.
Ось чому на палiтурках
Скаляться дівиці
І нахабно демонструють
Циці і сiдницi.
Ось чому ти, український
Авторе сучасний,
Мусиш книжку видавати
За рахунок власний.
Це не просто дивна мода,
А лиха навала.
Не такого Україна
Ждала й виглядала.
Вiдмітаючи вiками
Все бридке й вороже,
Ми дивилися на жінку,
Як на диво Боже.
Україну величали
Ненькою своєю.
Божiй матерi служили
Тілом і душею.
Щоб не вбили душу нашу
Зайди та приблуди,
Захисти нас, Мати Божа,
Бо ми - твої люди! 
НАШІ ХЛОПЦІ
Іде вуйко Хрещатиком -
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
- А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.
Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
- Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
- Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.
ЗАМОРСЬКІ ГОСТІ
Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
- Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? -
Козирнув сержант бадьоро.
- Голови немає.
Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає. -
Здивуванням засвітились
Очі у туриста.
- Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.
А у нас там, у Канаді,
Галасують знову,
Що у Києві забули
Українську мову. -
Козирнув сержант і вдруге. -
Не дивуйтесь,- каже. -
Розбиратися у людях
Перше діло наше.
Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде.
НЕ В СВОЇЙ ТАРІЛЦІ
Прибув Сава до Києва
З дружиною в парі.
Продавали сало, м'ясо,
Яйця на базарі.
З покупцями торгувались,
З людьми говорили.
Потім пішли Хрещатиком
На Дніпрові схили.
А як звідти повертались,
Мовив Сава жінці:
- Давай "чтокать",
бо невдобно,
Що ми українці.
СУМНА ГЕОГРАФІЯ
Каже дiдові своєму
Третьокласник Яшка:
- Географiю, дiдусю,
Вивчити не важко.
Все на карті вам, дiдусю,
Можу показати.
Це, дiдусю, Україна.
Ось Донбас, Карпати...
Дід голiвку кучеряву
Ніжно гладить Яшці:
- Якби ж було все так гладко,
Як тут, на бумажці.

Про матушку й неньку
Скільки вклали наші люди
Розуму і праці,
Щоб співати й виступати
В гарному палаці!
Він красується, як лялька,
В сяйві, у промінні.
Сцени кращої немає
В нашій Україні.
Та не часто українці
Виступають з неї -
Лиш тоді, коли справляють
Круглі ювілеї.
Захопили нашу гордість
І окупували
Борьки, Діми, Мішки, Фіми
Та Філіппи й Алли.
Як трапляються в Росії
Перебої-збої,
Тут нема від них рятунку
І нема відбою.
Пруть нахрапом в "Україну"
Через перелази.
У Кобзона ювілеї
На сезон три рази.
Він з естрадою, сердешний,
Десять раз прощався
Та оклигував і знову
В Києві являвся.
... Пантрувала кожні двері
Пильна охорона -
У палаці "Україна"
Йшов концерт Кобзона.
Він оспівував Росію,
Матушку рідненьку,
Від якої відірвали
Україну-неньку.
Аж стогнали від Кобзона
Мерседесні дами
Зі своїми тіньовими
Жирними котами.
Не могли ні в залі бути,
Ні аплодувати
Тільки ті, що місяцями
Стогнуть без зарплати.
Так зате, з газет відомо,
Привітав героя
Президент наш український,
Як-то кажуть, стоя...
Було колись в Україні:
Кобзарі співали,
А гетьмани вклонялися
І шапки знімали.
Час минає і міняє
Звичаї й закони.
Колись кобзи подобались,
А тепер - Кобзони.
***
Якось внук спитав маленький в бабусі своєї:
- Чом, бабусю, гумористи - майже всі євреї?
А бабуся так сказала: - Різні є народи,
Що євреї - гумористи, то все від природи.
Всяк єврей у цьому ділі здорово кумекa,
Він вам турка передражнить, чи хохла, чи грека.
Передражнить його мову з дурацьким акцентом,
Хай він буде чи міністром, а чи президентом.
Люди слухають, сміються та й мають потіху,
А єврея передражниш - буде не до сміху.
Він же тебе спаплюжить перед цілим світом,
Назве тебе "бандерою" і "антисемітом".
І наляпає на тебе стільки грязі й бруду,
Що не здереш і не змиєш до Страшного суду.
Не чіпляйся, голубчики, до їхнього брата,
Дражни хохлів і кацапів - вони, як телята...

ТУРОК
Збирається мій знайомий
В далеку мандрівку.
Придбав собі в Туреччину
На тиждень путівку.
Костюм справив елегантний,
Вчить турецьку мову.
Уже знає, як звуть турки
Свиню і корову,
Як спитати по-турецьки,
Почім у них шуби,
Де купити мило й пасту,
Яка чистить зуби.
Голова гуде у нього
Від отих уроків.
Він, до речі, на Вкраїні
Живе тридцять років.
Ходить всюди, як хазяїн,
Аж дверима гурка,
Хоча мову українську
Знає гірше турка.
МОВА ВЕЛИЧАВА
Якщо в нашій безталанній мові
Набереться двісті тисяч слів,
То за кожне українське слово
Вже поклали сто голів...
Нашу мову величаву
Чуємо не всюди.
І не мова винна в цьому -
Винуваті люди.
Не вживеться щира мова
З кволими рабами,
В яких думка на припоні,
Язик за зубами.
У чиновницьких чуланах,
Де столи дубові,
Де неволя і сваволя,
Тісно нашій мові.
По крамницях та пивницях,
Де й повітря п'яне,
Гасне, в'яне слово наше
Степове, духмяне.
Не для "куплі" мова наша
І не для "продажі".
Не для того, щоб базікать
На ледачім пляжі.
Наше слово не ввібгати
У сухі трактати,
Щоб лакейством хліба кусень
Підло заробляти,
Щоб брехати, щоб дурити,
Забивати баки,
Позичаючи нахабно
Очі у собаки.
На зачовганих асфальтах,
Де смолою пахне,
Наше слово крила губить,
Наша мова чахне...
КУЦА ФЕНЬКА
Десять літ финтила Фенька в модній міні-юбці,
Але пари підшукати не вдалось голубці.
І не знала б Фенька бідна, як їй бути далі,
Та замітку прочитала в свіжому журналі,
Що в столиці електронні є вже автомати,
Що дівкам допомагають женихів шукати.
Жвава Фенька найкоротшу одягла спідницю
І негайно полетіла літаком в столицю.
В інститут прибігла Фенька рано на світанку
І надряпала записку на вузенькім бланку:
"Підшукай мені, машина, щоб жених був класний,
представительний мужчина, а не шкет нещасний.
Щоб імєл він чин солідний, персональну дачку,
Збереженія на книжці й льогковую тачку.
Був неп'ющий, некурящий і до гроба вєрний.
В заключення сообщаю свой портрет примєрний.
В мене талія ізящна і фігура стройна,
А за проче-остальноє тоже я спокойна".
Розписалася під бланком ще й черкнула риску.
Вклав учений у машину Феньчину записку,
І дала машина Феньці відповідь куценьку:
"Представительний мужчина чхать хотів на Феньку!"

КТО ШУМЄЛ?
В ресторані київськім
Питає директор:
- Кто шумєл здесь - контрольор,
Ревізор, інспектор? -
Кухар каже: - Ето тіп
В вишітой рубашкє
По-українскі мораль
Рєзал нашей Машкє.
Распєкал: "Ваш борщ такий.
Що не можна їсти".
- Розжірєлі, стєрвєци,
Націоналісти.
Українське сало
Над безмежним океаном
Лайнер проліта,
А в салоні дід старенький
Сало упліта.
Пахне салом українським
На увесь літак.
Підбігає стюардеса
І говорить так:
- Командір наш сало любіт,
Он у нас хохол.
Просіт он кусочек сала
Принєсті на стол.
Настовбурчились у діда
Вуса, наче дріт.
- Він не буде їсти сала, -
Відмовляє дід.
Вертається стюардеса
Через п'ять хвилин.
- А у нас любітєль сала
Єсть єщо одін.
- А це ж хто? - старий питає.
- Наш второй пілот.
Он хохол і любіт сало.
Щирий патріот.
Дід серветкою утерся:
- Дівко чи мадам,
Він не буде їсти сала,
Повторюю вам.
Стюардеса пильно в очі
Дивиться йому.
- Як це так - не буде їсти...
Поясніть, чому.
Дід насупився сердито:
- Поясню, мадам.
Той і цей не будуть їсти
Тому, що не дам.
Українцям дав би сала,
А хохлам - не дам!
КРАСОТУЛЬКИ
У крамницях, у пивницях -
Дуськи, Муськи, Люськи.
Ти до них - по-українськи,
А вони - по-руськи.
Станеш глянеш: мамо рідна,
Господи мій, Боже!
Наяложене, патлате,
На чортяку схоже,
Стан свинячий, погляд вовчий
І усмішка кінська...
Нащо таким красотулькам
Мова українська?
НАЙКРАЩА МОВА
Йде синок до школи вперше.
Пита батька мати:
- Якій мові ми синочка
Будемо навчати -
Українській чи російській?
Обидві ж хороші.
- Хай вивчає ту, якою
Печатають гроші.
ЗДРАСТЄ, МАМА РОДНАЯ!
Син поїхав з дому та й прожив у місті
Більше як півроку, днів, напевне, з двісті,
Він в село вертається, з матір'ю вітається:
- Здрастє, мама родная! Как здєсь поживається? -
Мати гладить сина по рудому чубчику.
- Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?
Наче й не по-нашому, наче й не по-руському, -
Більш на те скидається, що по-малоруському. -
А синок відказує: - Ти, маманя, тьомная.
В нашом положеніє разниця огромная.
Я живу у городє, ти всьо времня в полі.
Как тут-здєсь розтумкаєш, что-чево і што лі? 
СУПЕРЕЧКА
Матір звуть Елеонора, а батечка - Савка.
Синок у них підростає, ім'я йому Славка.
Батько щирий українець, мати - сибірячка.
- Нє говорі, - учить мати, - гавкаєт собачка.
Вєдь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт.
Ето тєбє твой папаня язик засоряєт.
Сколько раз я говоріла: пожалєй рєбйонка!
Зачєм же ти уродуєш, дєлаєш подонка?
- Прошу cлова вибирати, - насупився Савка. -
Це ти мене зараз лаєш, а собака - ГАВКА! 
У ТРАМВАЇ
У трамваї повно.
- Что ви за народ?
Впереді слободно, проході вперод!
Ти чево, чувішка, прьося на носок?
Опупєла, что лі? В головє пєсок?
Нікакіх пойнятій об культуре нєт.
Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.
Дама в полосатом, топай вєсєлєй!
Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.
Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!
Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.
Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!
Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.
Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?
Я же тібя спрашую русcким язиком!
Так, бува, в трамваї здоровань гука.
А у нього мова, чуєте, яка?
І, либонь, гадає лобуряка той,
Що російську знає, як той Лев Толстой.
Кухлик
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші - не мина жодної крамниці.
Попросив він:
- Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
- Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
- На Вкраїні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Кумів ум
Мудрий кум, книжки читаючи щодня,
Все примножує й примножує знання.
Вже й на мене часом зверхньо погляда,
Як думки свої в розмовах виклада.
Я дивуюся багатству його знань
І безмежності поставлених питань.
То й поставив раз питаннячко йому.
Чом філософом не став він. Ну чому?
Кум поглянув мудрим оком навкруги
І признався: - Утекли мої мозги.
Ніби,- каже,- і не мав я ворогів,
А не зміг уберегти своїх мозгів.
Розтеклись вони даремно, як вода,
Це гірка моя недоля і біда.
Я багато передумав у житті,
Міг би книги понаписувать товсті,
Але як я понаписую книжки,
Як змішалися у мене язики?
Я ж курей своїх домашніх насмішу,
Якщо суржиком ці мислі опишу.
Хоч закон у нас про мову ніби є,
Та нічого він нікому не дає.
Руськомовна розгулялася братва,
Ніби править тут не Київ, а Москва.
Із села свого поїду у район,-
Там по руськи чеше кожен балабон.
До одного отакого я зайшов.
- Для роботи,- говорю,- нема умов...
- Нєт, так нєт,- відповіда мені,- но ми
Не должни вам занімать свої уми.
А в Росії ж навіть видано закон,
Щоб мозги не утікали за кордон...
- Перестань, - кажу, - ти дурощі товкти,
Як мозги кудись там можуть утекти?
Що це - кваша чи сироватка якась,
Щоб з макітри по підлозі розлилась?
Кум зітхає: - Ти невіглас і дивак,
Жити звик, як у печері темний рак.
Он у Гоголя які мозги були!
А задумайся, куди вони втекли?
Він за лікті, певне, сам себе кусав:
Бувши нашим, по-російському писав.
Може, Гоголь гірко плакав і ридав,
Як писавши, сам себе перекладав.
А письменники ж найбільші на Русі
Із "Шинелі" повилазили усі.
Я обурююсь: - Це ти - печерний рак?
А Шевченко? Він же Гоголів земляк,
І жили вони в один і той же час,
А писав таки по-нашому Тарас.
І, либонь, не гірше Гоголя умів.
Кум питає: - А куди він загримів?
Щоб затерся й загубився його слід,
Із шинелі не вилазив десять літ.
Щоб новий не народився десь Тарас,
Рідну мову й виколочують із нас.
З мудрим кумом не погоджуюся я.
- Надто дивна ця концепція твоя.
Треба мати більшу голову, мабуть,
Щоб діла такого генія збагнуть.
Кум примирливо говорить:- Ну, нехай...
Ми про інше поговоримо давай.
Ми з тобою, це не так уже й давно,
Про забутих предків бачили кіно.
Перед фільмом хтось учений виступав,
Похвалами режисера засипав,
Що блискучого шедевра сотворив.
Переконливо, цікаво говорив,
І ні словом ні єдиним не згадав,
Хто ж основу для шедевра того дав.
Про Михайла Коцюбинського назло
Ні словечком не обмовилось мурло.
Якщо ми не пам'ятаємо свого,
Чом же іншим не привласнити його?
Я втішаю: - Мудрий куме, не журись,
Ще мозги у нас не зовсім розтеклись,
Ми ще зможемо своє уберегти,
Доки є такі мислителі, як ти.
Кум задумався: - Ну що ж, поживемо,
Може вовкові хоч воза не дамо.
УЛЬПАНИ
Я помітно збагатився,
Браття-громадяни,
Як довідався із преси,
що таке ульпани.
Слово ніби не мудряще,
Ніби річ звичайна,
А мені воно розкрилось,
Як найглибша тайна.
До сусідів, любі браття.
Пильно придивляймось,
научаймося чужого
Й свого не цураймось.
Всім відомо, що Ізраїль -
Молода країна,
А народ, що в ній зібрався, -
То сім'я єдина.
Входять групи рівноцінні
До сім'ї тієї:
Перша група - неєвреї,
А друга - євреї.
Може там користуватись
Повними правами
Тільки той, хто народився.
Від єврейки-мами
Залишатись неєвреєм
Довго не годиться.
Несвреєві, буває,
складно ожениться.
Неєвреєві складніше
І вмирати навіть,
Бо над ним належну службу
Рабин не відправить.
Для таких відкрито школи.
Назва їм - у л ь п а н и.
Неєврей, що вчиться буде
В школі тій старанно,-
Дійде згодом до г і ю р у,
Тобто, до посвяти
І євреєм повноцінним
Стануть його звати...
Тут мене спитати можуть,
Строгі критикани:
- А навіщо ця балачка
Про чиїсь ульпани?
То ж країна невеличка,
Там свої умови...
Зачекайте! Все це тільки
Привід для розмови.
В нашій славній Україні,
Як і в тій країнці,
Є дві групи: малороси
Й справжні українці.
То чому б і нам у себе
Школи не відкрити,
Щоб по-нашому начальство
Вчилось говорити?
Ну, хоча б для тих спочатку,
Що в Верховній Раді,
Чи усілись на високій
Керівній посаді,
Ти звертаєшся до нього
З ласкою й поклоном,
А воно шулявсько-руським
Бубонить жаргоном.
Незугарне по-людському
Вимовити слова,
А для нього, бач, не годна
Українська мова.
Для таких, закоренілих,
Впертих русоманів
Не завадили б нам школи
На зразок ульпанів.
Опинилися при владі?
Гайда всі за парти,
Бо народом управляти -
То не штуки-жарти.
Тільки знайте, що в ульпанах
Учать не без плати.
Сто доларів за науку
Треба викладати.
Малорос закрутить носом:
- Вон чєго хотітє...
Нєт, нє я платіть вам должен,
А ви мнє платітє!
І такого не питайте,
Хто у нього мати.
Він забув її, не знає
І не хоче знати.
НЕ ХВИЛЮЙТЕСЬ, ГРОМАДЯНИ!
Часто чуємо у будні,
Ще частіш у свято:
- Україну поневолить,
Пограбує НАТО!
Та задумайся, будь ласка,
Мій земляче-брате:
Невже воно, оте НАТО,
Таке дурнувате?
Та невже ж... ото не знають
Їхні генерали,
Що давно уже до цурки
Всіх нас обідрали?
Уявіть, що Україну
НАТО завоює,
Як одягне голодранців?
Чим їх нагодує?
Скільки тут пенсіонерів,
Скільки інвалідів!
Скільки всяких чинодралів,
Скільки дармоїдів!
Та нехай сюди поткнуться
Натівські машини -
Їх роззують за півночі,
Поздирають шини.
Доведеться інтервентам
Ночувати в танку,
Бо на вулиці задушать
За консервну банку.
Тут на це спеціалістів -
Ой же як багато!
Їм міліція "до фені",
Що якесь їм НАТО!
Не хвилюйтесь, громадяни,
І живіть спокійно.
Нас від НАТО захистили
Міцно і надійно.
Дурнувата в того мама,
Шизофренік тато,
Хто повірить, що нас може
Захопити НАТО.

НОВИЙ ПАСПОРТ
Поділюся новиною.
Знаю я, то знай і ти:
Нам в Ізраїлі друкують
Українські паспорти.
Акуратненькі, синенькі,
Як картиночка, гарненькі,
Але як їх не крути,
Хоч рентгеном просвіти,
А графи національність
Там не зможемо знайти.
Будеш паспорт той вертіти,
Повертати сяк і так
І не зможеш зрозуміти,
Хто ти - турок чи козак,
Чи приблудний чужоземець,
Чи безбатченко-нацмен,
Чи затурканий туземець,
Чи якийсь абориген,
Чи безрідний неборака,
Чи безпам'ятний Хома,
У якого ані роду,
Ані племені нема.
Ти тепер свій рід і плем'я
Як захочеш, так назвеш,
По селу чи по району,
Де родився чи живеш.
Як зі Шполи, ти - шполяк,
З Шепетівки - шепетяк,
Із Бердичева - бердяк,
із Донбасу - донбасяк...
А поїдеш в інший край,
Кого хочеш представляй:
Ти в Парижі - парижак,
А у Осло - ти осляк,
У Торонто - торонтюк,
У Гавані - гаванюк.
Облюбовуй ту земельку,
Де набити легше пельку.
Як нажерся, заявляй:
- Ось мій другий рідний край!
Ти ж, земляче-українцю,
Сам у себе запитай:
- А чому це так старанно
Чистять наші паспорти?
Не подумай, що без плану,
Без лукавої мети.
Пропаде графа єдина.
Втратиш образ Божий свій,
То не знайдеш України
І на карті світовій.

ФАКТИ Й АРГУМЕНТИ
- Кажуть, наших у Росії
Є мільйонів п'ять.
- А вони там по-російськи
Вміють розмовлять?
- Ну звичайно. Володіють
Мовами двома.
- Є там школи українські?
- Ні, таких нема.
- А Росія скільки руських
Дарувала нам?
- Їх в чотири рази більше,
Аніж наших там.
- Чи спокійно їм живеться?
- "Трєбуют" весь час,
Щоб по-руськи їхні дітки
Вчилися у нас.
А чому отак виходить
Пояснив один
Убеждьонно руськомовний
Вчений гражданін:
- Всем известно из древнейших
Письменних трудов
То, что Киев - зто матерь
Русских городов.
Ну, а кто же чаще русских
Поминает мать?
Зто следует бандерам
На заметку взять.

ОРЛИНЕ ПЛЕМ'ЯЧКО
Хоч в Ізраїлі євреям
Жить непросто, тісно їм,
А вони єдинокровних
Закликають в рідний дім:
- Приїжджайте в край коханий!
Ми притулок вам дамо.
Проживайте з нами вкупі,
Як усі ми живемо.
А Росія не скликає
Рідних дочок і синів,
Хоч землі достатньо має -
Більше в тисячу разів.
Там же нікому трудитись,
Там же злидні й темнота,
А дітей Орел Двоглавий
Під крило не підгорта,
Не гукає, не скликає,
Щоб додому прибули,
Щоб вітчизні історичній
Стать на ноги помогли.
Ось хоча б на Україні -
Скільки щирих росіян,
Тих, що гордо заявляють:
- Я товаріщ, а не пан!
Незалежність українська
В печінках засіла їм.
Як вони скучають, бідні,
За отєчєством своїм!
Гляньте в Раду у Верховну.
Там же стільки є орлів,
Що по-нашому стулити
Не уміють пари слів.
Їх же, бідних, заставляють
Україні присягать.
А на кой їм Україна,
Єслі єсть Росія-мать?
То чому ж орел двоглавий
Хитро збоку погляда?
Чом орляток не скликає
До єдиного гнізда?
А тому, що хоч в орляток
Є проблеми з язиком,
З України у Росію
Їх не витуриш кілком.
В теплій залі крісла терти
Та любить Росію мать -
Це не те, що плуга перти
Чи вугілля добувать.
Жити в матушкє Росії
Діло нині нелегке.
Легше родіну любити
Від Росії "вдалєкє".
Та й таких же є чимало:
Він у нас керівником,
А в Москві з його талантом
Не взяли б і двірником.
Крикунів і дармоїдів
Там без нього вистача.
Ось чому орел двоглавий
Цих орлят не поміча.
МОВА i ЯЗИК
Розмовляє наша Мова
3 Русскім Язиком.
- Мы с тобой, -
Язик говорить, -
Не в ладах живем.
Опечален мой двуглавый,
Мой родной орел
Тем, что нынче в Украине
Мало русских школ.
Малышей русскоязычных
Надобно беречь.
Ты же знаешь, как их портит
Неродная речь.
- От-такої! - каже Мова.
- Я ж сестра твоя,
То чому ж російським діткам
Шкодитиму я?
Нерозумно це - сваритись
Мові з Язиком...
- Да пойми, - Язик говорить,
- Речь же не о том.
Ты же знаешь, сколько русских
В Украине есть.
И других русскоязычных
Всех не перечесть.
- А вони, - питає Мова,
- Звідки прибули?
Ми сюди їх вербували
Чи за чуб тягли?
То чому ж російськомовні
Прагнули весь час,
Щоб не стали їхні діти
Схожими на нас?
Від столиці України
До найдальших сіл
Все ставало менше й менше
Українських шкіл...
- Ну так что ж? -
Язик питає. -
Я для всех родной.
Я - Тургенев, Достоевский,
Пушкин и Толстой.
- Не хвилюйся, - каже Мова,
- Ми шануєм їх.
Ти поглянь на руськомовних
Діточок своїх.
Подивися на модерну
Молодь у містах
Та послухай краєм вуха,
Що в них на вустах.
Що їм Пушкін? Що Тургенєв?
Що для них Толстой?
Та для них уже й Чапаєв
Більше не герой.
Знаєш, скільки тут про нього
Наплели гидот?
Петька, Анка і Чапаєв -
Пошлий анекдот.
Про Тургенєва й Толстого
Навіть річ пуста.
Де ти бачиш їхні книги?
Хто тут їх чита?
Від еротики й порнухи
Аж тріщать ларки.
Все ж то творять доморослі
Наші "русаки".
Ти у нас російськомовну
Пресу переглянь.
Чим натоптана й набита
Та газетна дрянь?
Уяви, що твій Тургенєв
Прочитав би те,
Що братва російськомовна
Про жінок плете,
Як смакує походеньки
Безсоромних дам.
Він сказав би: - Это мерзость!
Это стыд и срам...
- Ты права, - Язик промовив. -
Слушай мой ответ.
Мне от этих щелкоперов
Тоже жизни нет.
Прикрываясь русской речью,
Этот гнусный сброд
Разлагает в равной мере
Мой и твой народ.
Я скажу тебе по-братски,
Истину любя:
Ты, сестра, от этой мрази
Береги себя.
Защищайся, отбивайся,
А не то - капут.
И тебя они угробят,
И меня cожрут.
- Ну спасибі, - каже Мова, -
За такі слова.
Триста літ мене давили,
Але я - жива,
Бо мене оберігає
Божа благодать.
Вічна правда: Бог не видасть -
Свині не з'їдять.

КОЗАЦЬКИЙ КАНДИДАТ
Це вже вп'яте чи вдесяте
Сон мені приснився,
Що до мене Тарас Бульба
В гості сам явився
Зайшов такий зажурений,
Аж мало не плаче.
Я питаю: - Що стряслося,
Дорогий козаче?
- Україну, - каже Бульба, -
Треба рятувати.
Попросили запорожці:
- Іди в кандидати.
Там двадцятим чи тридцятим
Будеш претендентом
Переможеш супостатів,
Станеш президентом.
У твоїх порохівницях
Не відсирів порох.
Говори там правду в вічі,
Виступай на зборах...
Я скликаю парубоцтво
І пенсіонерів,
Викриваю чинодралів,
Корупціонерів.
Обікрали Україну
Нечисть і сволота,
А тепер до влади пруться,
Як чорти з болота.
І за те, що так правдиво
Я з людьми балакав,
Якийсь москаль у газетці
Мене обкалякав.
- Чому москаль? - дивуюся.
- Може, він з татарів?
- Він статейку, - каже Бульба, -
По-московськи вшкварив.
Газет же тут українських
Скоро вже не стане.
Ти послухай, що тут пише
Стерво окаянне.
"Бандеровец Тарас Бульба
Разумом не блещет.
Превозносит казачество,
На других клевещет.
Не имея документов
О дате рожденья,
Свое отчество скрывает
И происхожденье.
О делах его геройских -
Выдумки и враки,
Он с родными сыновьями
Затевает драки,
А старуху заставляет
Принести горелки
И, нажравшись, бьет посуду,
Горшки и тарелки.
Если сказанное выше
Для кого-то новость,
Пусть по Гоголю проверит,
Прочитает повесть".
Дочитав замітку Бульба,
Витяг самопала.
- Покажи мені ту нечисть,
Що таке писала.
Дай мені адресу точну,
Де сидять писаки.
Покажу їм, окаянним,
Де зимують раки.
Я упрошую Тараса
Заховати зброю,
Не вступати до двобою
З нечистю дурною.
Говорю: - Такі статейки
Звуться компроматом.
Ти скажи їм ще спасибі,
Що не криють матом.
Ти на виборах, козаче,
Облизня ухопиш,
Якщо свого конкурента
У багні не втопиш.
- Тепер мені, - мовив Бульба, -
Усе зрозуміло.
Така війна серед лайна -
Не козацьке діло.
Піду просить пробачення
Перед козаками.
Не хочу я з придурками
Битись кізяками.

ВІЧНА УКРАЇНА
Дивлюся я телевізор.
Виступа мужчина,
А за ним - великі букви
НОВА УКРАЇНА.
Після нього другий, третій
З жаром молодецьким
Викладають кислі мислі
Суржиком донецьким.
Що ж це, браття, за країна -
Нова Україна?
Із якого вона роду,
Племені й коліна?
Чом про неї не чував я
На школярській парті?
Де вона, в якій півкулі,
Покажіть на карті.
Покажіть мені, будь ласка,
Де її столиця.
Виявляється, на карту
Нічого дивиться.
Це зібрались на конгресі
Ринкові герої,
Щоб творити Україну
Нову зі старої.
Так, немовби Україна -
То для них як шапка.
Зняв з макітри рвану-драну,
Викинув і - крапка.
Люблять щирі українці
Україну-неньку,
А комусь вона набридла,
Подавай новеньку...
Діячі всіляких партій,
Члени й активісти!
Улаштовуйте конгреси
І збирайте з'їзди,
Засідайте, викидайте
Гроші на наради,
Щоб пробитись, проштовхатись
Ліктями до влади,
В боротьбі за привілеї
Лізьте хоч на стіни,
Та при тім не поминайте
Всує України.
Вас не стане, й нас не буде
В цім безладнім світі,
А Земля її нестиме
По своїй орбіті,
Бо вона - не знак на карті,
А творіння Боже.
Ні новою, ні старою
Звать її негоже.
Що для неї колотнеча
Ваша політична?
Ви тут гості тимчасові,
Україна - вічна.

КОШМАРНИЙ СОН
Подивишся передачі
Та різні програми
І думаєш: - Скільки ж можна
Дражнитися з нами?
Після кожної реклами,
Кожної об'яви
Тільки й чуєш: "Севастополь -
город русской славы".
Позавчора пізнувато
Я уклався спати.
Сплю і бачу: ніби привид
Пхається до хати.
Пика кругла, наче диня,
Оченята хитрі,
Нога в гіпсі і блотняцька
Кепка на макітрі.
- Ти чого це серед ночі? -
Питаю в прояви,
А він каже: - Собираю
Вещи русской славы,
Откудова эта шуба?
Кажу: - Із Полтави.
Пхає в сумку. - Значит, это
Шуба русской славы.
А откуда эта шапка?
Кажу: - Зі Сваляви.
Пхає в сумку. - Значит, єто
Шапка русской славы.
З шафи чоботи жіночі
Тягне за халяви.
- Итальянские? - питає, -
Значит, русской славы..
А откудова иконы?
Из какой державы?
- Із Києва.
- Киев тоже
Город русской славы.
Впакувався, сів до столу
Поїв "на халяву".
- Обожаю вареники -
Всерусскую славу!
- А откуда коньячишко?
Кажу: - З Балаклави..
- Так это же Севастополь,
- Город русской славы...
Видув пляшку. Лізе в ліжко...
До дружини Клави.
- Куди?! - кричу.
Это, - каже, -
Баба русской славы!..
Я злякався і проснувся.
Звідки ця химера?
Напевне я надивився
Передач про мера,
Який має біля моря
Русской слави дачу,
А ще хоче Севастополь
І Крим - на додачу.

Немає коментарів:

Дописати коментар