світлину від Модна спадщина.
У кожній українській селянській хаті хліб-сіль, покриті рушником, були необхідним атрибутом. Запрошуючи до столу, господар казав: Просимо до нашого хліба-солі, а після застілля гості дякували за хліб-сіль.
Хлібом і сіллю мати благословляла молодих до вінця і ним зустрічала.
У перший день сівби господар клав хліб із сіллю на межі, щоб був добрий урожай.
Розділити з кимось хліб-сіль — означало подружитися, побрататися.
Зустрічати хлібом-сіллю дорогих гостей — цей звичай, що має глибоке коріння та дійшов до нашого часу.
Хліб-сіль і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишиваному рушнику були ознакою гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з добрими помислами, підносили цю святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб та з"їсти шматок з сіллю — символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто її виявив.
Сіль.
Про сіль складено не одну приказку.
Якщо хазяйка пересолить їжу — борщ чи що, то кажуть, вона в когось дуже закохана.
Якщо сіль розсипеш, то з кимось посваришся.
Щодо останньої, кажуть, що вона виникла, коли сіль була дуже дорога. Тому розсипати продукт за який високо заплачено, однозначно означало конфлікт.
Крім обрядових церемоній з обов"язковим приготуванням їжі, як то родини, весілля, поховання, сіль використовувалася й при будівництві житла.
Посередині майбутньої хати на столику або стільці, застеленому рушником, клали хрест (який потім, при зведенні хати, переносили на покутній стовп), хліб, сіль і залишали яку-небудь посудину з водою. Подекуди для більшої вірогідності воду ставили біля кожного кілка чи камінця.
Наступного ранку до схід сонця перевіряли, в якому стані були хліб, зерна, сіль та вода. Якщо все лишалося незачепленим, а кількість води навіть побільшала, то це було доброю ознакою. Такий обряд інколи повторювали дві-три ночі підряд.
Хліб — найвиразніший, найпопулярніший, найбільш значущий атрибут слов'янського харчування.
Хліб — усьому голова, Хліб та вода — козацька їда, Без хліба суха бесіда — таких прикладів української народної мудрості можна наводити безліч.
Xліб споживали завжди багато, бо харчування в цілому було низьким за калорійністю. З хлібом їли й рідкі страви, й картоплю, й навіть кашу. З ним улітку їли на полуденок (підвечірок) свіжі огірки, фрукти, ягоди, баштанні.
Пекли хліб у добре розпаленій печі на поду (черені), підкладаючи під хлібини сушене капустяне листя, і робили це раз на тиждень, розраховуючи, щоб хліба вистачило до нової випічки.
Xліб здавна є символом добробуту, гостинності, хлібосольства. Протягом віків в українського народу ставлення до нього було як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося недоїсти шматок, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти.
Традиції, пов'язані з хлібом, який уособлює повагу до праці й людини є кращими моральними засадами нашого народу, їх передавали з покоління в покоління. Нерідко в українських сімях, гостей зустрічають з хлібом-сіллю. Тож традиції наших батьків продовжують жити й сьогодні.
http://svitua.org/component/
Хлібом і сіллю мати благословляла молодих до вінця і ним зустрічала.
У перший день сівби господар клав хліб із сіллю на межі, щоб був добрий урожай.
Розділити з кимось хліб-сіль — означало подружитися, побрататися.
Зустрічати хлібом-сіллю дорогих гостей — цей звичай, що має глибоке коріння та дійшов до нашого часу.
Хліб-сіль і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишиваному рушнику були ознакою гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з добрими помислами, підносили цю святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб та з"їсти шматок з сіллю — символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто її виявив.
Сіль.
Про сіль складено не одну приказку.
Якщо хазяйка пересолить їжу — борщ чи що, то кажуть, вона в когось дуже закохана.
Якщо сіль розсипеш, то з кимось посваришся.
Щодо останньої, кажуть, що вона виникла, коли сіль була дуже дорога. Тому розсипати продукт за який високо заплачено, однозначно означало конфлікт.
Крім обрядових церемоній з обов"язковим приготуванням їжі, як то родини, весілля, поховання, сіль використовувалася й при будівництві житла.
Посередині майбутньої хати на столику або стільці, застеленому рушником, клали хрест (який потім, при зведенні хати, переносили на покутній стовп), хліб, сіль і залишали яку-небудь посудину з водою. Подекуди для більшої вірогідності воду ставили біля кожного кілка чи камінця.
Наступного ранку до схід сонця перевіряли, в якому стані були хліб, зерна, сіль та вода. Якщо все лишалося незачепленим, а кількість води навіть побільшала, то це було доброю ознакою. Такий обряд інколи повторювали дві-три ночі підряд.
Хліб — найвиразніший, найпопулярніший, найбільш значущий атрибут слов'янського харчування.
Хліб — усьому голова, Хліб та вода — козацька їда, Без хліба суха бесіда — таких прикладів української народної мудрості можна наводити безліч.
Xліб споживали завжди багато, бо харчування в цілому було низьким за калорійністю. З хлібом їли й рідкі страви, й картоплю, й навіть кашу. З ним улітку їли на полуденок (підвечірок) свіжі огірки, фрукти, ягоди, баштанні.
Пекли хліб у добре розпаленій печі на поду (черені), підкладаючи під хлібини сушене капустяне листя, і робили це раз на тиждень, розраховуючи, щоб хліба вистачило до нової випічки.
Xліб здавна є символом добробуту, гостинності, хлібосольства. Протягом віків в українського народу ставлення до нього було як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося недоїсти шматок, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти.
Традиції, пов'язані з хлібом, який уособлює повагу до праці й людини є кращими моральними засадами нашого народу, їх передавали з покоління в покоління. Нерідко в українських сімях, гостей зустрічають з хлібом-сіллю. Тож традиції наших батьків продовжують жити й сьогодні.
http://svitua.org/component/
Немає коментарів:
Дописати коментар