середа, 7 серпня 2013 р.

Олеся Чайка (вірші та пісні)

  З першого по четверте серпня на останньому місці відпочинку Сірка, що знаходиться в Капулівці відбувалось вшанування цього козацького лицаря українськими козаками.
  Спочатку проведена проща на могилі та посвята у джури та козаки новеньких а потім...
  Поблизу від козацького табору на "Співочому полі" був влаштовані показові козацькі виступи бойового мистецтва, що поєднані були з виступами артистів.
  Зустрів там безліч  цікавих та величних людей. Одна з них це поетеса та авторка і виконавиця пісень  з міста Павлограда Олеся Чайка.
  Чарівний голос її линув над Чортомликом та напене долетав до могили Сірка і заставляв задуматись нас і молодих і старих над життям і вже зачарований ти не звертав уваги ні на вітер ні на інщі негаразди, а весь потопав у ньому.
 Так зустрілись два чаріника. Чарівник Сірко та чарівниця з Павлограду.
Павлоград завжди виділявся з загалу нашого краю і цього разу ми отримали ще тому підтвердження.
Нижче приводимо декілька віршів та пісень  її люб'язно наданих до вашого розсуду, а попередньо...

ВІД АВТОРА

Був  1994 рік, коли я задала собі питання « хто я і для чого живу у світі ?»

Саме тоді розпочався пошук  свого призначення, пошук самої себе
.

Мені пощастило познайомитися з письменником Олесем Бердником,

провідником Української Духовної Республіки. Спілкування з ним і

ознайомлення з його творами дали поштовх до творчості, стали

народжуватись  перші вірші і пісні .З того часу поезія стала для мене

дорогою самопізнання.

 На перехрестях років вітер розвіював попіл від спалених щоденників , а

пережиті події ,як кінохроніка , залишались  лежати у футлярі пам’яті.

Іноді  минуле було  схоже на  фрагменти з фантастичних, пригодницьких

фільмів…

 Були і дивні  сни, розуміння яких приходило через багато років… Всі свої

незвичайні сни і події, які були пов’язані з ними  я чітко пам'ятаю , тому,

що їх просто неможливо забути. Все це з часом трансформувалось у вірші і

оповідання. Поступово прийшло розуміння ,що не писати я вже не можу..

Дехто може засудити  мене з того приводу, що розповідаючи про свої сни,

я хочу надати собі якоїсь загадкової винятковості. У мене немає такого

наміру,тому що  ми всі виняткові і всі улюблені діти у Бога. У багатьох

людей є випадки в  житті, коли вони можуть засвідчити допомогу Вищих

Небесних сил, саме це  хочу зробити і я, щоб ствердити в людях ВІРУ.

                                       День народження.

1988 рік.

 Сниться  мені, що заходжу я вночі  на кухню, щоб випити води.

У віконці, що між ванною і кухнею бачу яскраве світло. Може  забула

вимкнути? Сяйво таке,що аж очі  сліпнуть. Раптово у тому сяйві

з’являється якийсь дідуган з сивою бородою і уважно дивиться на мене.

Думаю,оце ж ,мабуть, напевно ,Бог !  З подивом починаю хреститися.

А він ,таємно посміхаючись, каже :

« Ось, ти хрестися, а хреста на тобі немає…похрестися..»

І , наче малій дитині, що зробила шкоду, погрожує мені рукою, з

витягнутим вказівним пальцем і щезає. З ним щезає  і сліпуче сяйво ,

я прокидаюсь і лежу у тиші. Чути тікання годинника. Встаю,іду

у ванну,потім на кухню,п’ю воду і знову лягаю .Третя година ночі.

Намагаючись заснути ,але не можу .  Від сліпучого світла у сні досі чомусь

болять очі, але ж я вже не сплю ! Що воно все це означає? Хто цей дідуган ?

Невже існує  Бог ? І взагалі, якщо і існує,то до чого тут я?.. До ранку

заснути так і не вдалося.

Нарешті  пролунав дзвінок годинника, час вставати на роботу.

Буденні турботи, клопіт, справи, змістили мої питання десь далеко у

підсвідомість…

 У свої  22 роки, як і всі  дівчата, я мріяла  про кохання і про щасливу сім’ю.

 На той час я працювала кранівницею на будівництві школи у маленькому

шахтарському містечку , де я народилася і виросла.

Наближався мій день народження . Чекати ще два тижні !

 Гули вітри,сипав мокрий сніг,танув. Знову сипав і знову танув…

Аж ось і 5 березня ! Я ще на роботі, але зміна вже закінчується.

Думкою вже лечу додому. Мати готує святковий стіл, прийдуть гості

 ,звісно, з подарунками…І нічого ,що завірюха і вітер,на мене чекає

приємний вечір ,скоріше би закінчився робочий день !

Нарешті, все ! Швиденько злізаю з крану, але прибула  машина ,яку треба

обов’язково  розвантажити. І  я , невдоволена ,лізу знову на кран. Зачепили

бетонну брилу. Трохи піднявши її над машиною, повертаю праворуч,на 90

градусів, щоб поставити її на землю, біля кранових путей.

Вона важка,старенький кран тріщить, хитається ,замигкотіла  червона

кнопка…  Перевантаження…

 Десь глибоко у мені наче повіяло холодом…Раптом сильний порив вітру

повернув кран ще на 90 градусів, прямо на котлован піді мною. Там, на

землі, кричить стропальник : « Куди ти поїхала?…так - тебе –пере – так..»

Я тричі  намагаюсь повернути кран проти вітру, але нічого не

виходить,конструкцію  знову розвертає .Червона кнопка і матюччя

стропальника дратують,напружують нерви… Кабіна крану нагадує

шлюпку на штормових хвилях океану…Я плачу від відчаю, що не можу

нічого зробити…

Вітер гуде,розхитуючи далі кран. Чути металевий тріскіт …І ось стріла

крану з вантажем падає прямо у котлован…летять троса … Бетонна

брила разом з стрілою гепається  на дно котловану…

 «Кінець»- ловлю свою думку і страх занурюється у моє єство червоними

кігтями...В блискавичну мить я злізла з крану. Мене добряче трясло, а з

очей гірським водоспадом  лились сльози…

У робочому одязі ,за лічені хвилини , я примчала додому, подолавши шлях,

який займав півгодини  бистрої ходи.

Вдома,захекана ,захлинаючись від  сліз ,я розповіла матері і гостям про

аварію на крані . А потім згадала і розповіла сон , який був напередодні

мого дня народження…

Червоне солодке вино ми пили у мовчанні  і дивились на світло палаючих

свічок, що принесла і запалила їх на столі  мати.

Так розпочався і закінчився тоді мій святковий день 1988 року.

Стропальник  і водій машини пізніше  розкажуть мені, як у момент , коли

стріла впала у котлован на землю, піднялись на колії  два колеса крану і як

потім, через х- секунди, вони знову стали на місце.

 У нашій сім’ї ніколи не велося розмов про Бога,ніколи не було ікон, але

через декілька днів  мати повезла мене до церкви у районне місто, де я і

прийняла Таїнство хрещення.

Життєве колесо поступово набирало швидкість оборотів ,змінюючи

обставини, хід подій , але не змінюючи мене...

Тільки через 12 років я свідомо  прийшла в  храм. Було якесь свято.

Народу прибувало надалі все більше і мене тиснули ближче до стіни.

Ось вже і кінець служби. Вся моя увага зосереджена на словах проповіді

священика,але мені здається ,що хтось збоку постійно спостерігає за

мною. Я не витримала і повернула голову .На стіні, з старовинної ікони , на

мене дивився той самий сивий дідусь, що ласкаво погрожував  мені  рукою у

давнім , незабутнім сні… Це був Серафім  Саровський…

Дякую Батьку Небесному і Матері – Долі за все, що зі мною було,є і буде.

***

Плакали хмари

Червоним дощем  на дорогу,

Я у мовчанні ішла ,в темноті.

Ось  перехожий, старець убогий,

Питає ,-

Чи хочеш Живої  води?

Очі у в очі,-

Погляду дивного сила

Сяйвом сліпучим

До серця ввійшла …

І , наче плащем ,

Мене огорнули…Тоді,

 Під червоним дощем…

Мить,і засяяло сонце,

І  зорі  стали світить.

Старець убогий  приходив

Долю мою святить…
***

В кімнаті листки білосніжні,

Наче у хаті зима…

- Це вірші…

Знову падають  вірші…

Снігом… З мого чола…

***

В поцілунках зимового сну

Прокидаюсь останньої ночі,

Холодіючи тілом, іду,

Надсвідомість розплющила очі.

Потойбіччя завіса тремтить

Від холодного подиху смерті,

Маю Час роздивитися Мить

На буттєвій межі круговерті.

Маю Час роздивитися Мить

І відчути солодкість прощання,

Гіркотою струни хай бринить

Моя пісня лелеча, остання…

***

Я чую музику… Вона в мені

Вирує диво-хвилями потоку,

В таємній тиші, серця глибині

До неї наближаюсь , крок за кроком…

Лунають непромовлені слова

Між  нот, ледь чутних у октаві,

І  ллються з серця - джерела

Пісні в смарагдовій оправі…

***

Вірю пташині,

Що на гілці

Сидить за  моїм вікном,

Вірю ярому сонцю,

 Й радію,

Живію його теплом ,

Вірю дощам і грозам,

Вірю вітрам і землі,

Природи метаморфозам…

Вірить людині ? – о , ні …

***

Я – дерево…
А руки мої – віти,

Їх простягаю вгору,

В сиві небеса,

Корінням проростаю

В землю,

У козацьку славу,

Вогонь її ніколи не згаса!

Легенд напій,-

Чарівну сому,

Я серцем молитовно ,

Мов  причастя п‘ю.

Я – дерево…

Я  гілка свого Роду,

Піснями – квітами

Ряснію  у  саду !

***

Не згасне ватра в серці

У мого народу,

Вогонь чатують козаки,

Щоб пити нам

Святу, джерельну воду,

Шануймо мову навіки.

Шануймо мову нашу, браття,

І вишиванок мову – оберіг,

Калиною на них горить багаття ,

Що не впускає  в душу зло та гріх.

У символах, на вишитих сорочках

Історія країни і таємний код

Свободи, волі , совісті і віри

Від пращурів  єднає мій народ.

Козацтва дух чатує Україну

З часів прадавніх від катів  ,

То ж бережімо мову й цвіт калини

На вишиванках  – то вогонь живий віків.


ПІСНІ У ВИКОНАННІ ОЛЕСІ ЧАЙКИ






ІНШІ ДОПИСИ ПРО АВТОРА ВИКОНАВИЦЮ ОЛЕСЮ ЧАЙКУ

...вечір української поетеси й виконавиці авторських пісень Олесі Чайки

Олеся Чайка любителям мистецтва найбільше відома як бард. … Творчий вечір Олесі Чайки – подія в культурному житті Павлограда.

Немає коментарів:

Дописати коментар