Українські синьо-жовті і жовто-блакитні прапори
«Не хиляйте вділ прапора,
Лиш держіть його високо!
І не знайте, що покора,
Страх нікчемний, думка хвора.»
Богдан Лепкий
Лиш держіть його високо!
І не знайте, що покора,
Страх нікчемний, думка хвора.»
Богдан Лепкий
Галицькі жовто-блакитний і синьо-жовтий прапори у XIX-XX ст.
Українські національні синьо-жовті кольори – «руської барви», прийшли до нас із глибини віків – з золотих ланів трипільців – хліборобів з Великої України і зелених пагорбів підкарпатських русинів Галичини, яка тоді називалась Червоною Руссю.
Український імператор Київської Руси Володимир Великий ходив «воювати червенські городи», збираючи данину і приєднуючи Червону Русь до Великої України. Століттями українці – наддністрянці подорожували і несли свої символи на Велику Україну, а українці – наддніпрянці – на Русь, в Галичину. Після руйнування ордою хана Батия, онука Чингізхана, золотоверхої столиці української імперії Києва у 1240 р., українські монархи, галицько-волинського королівства, ще понад сто років, як могли, боронили державність Київської Руси.
Український король Данило під синьо-жовтим прапором Львівської землі у XIII ст.
Галицький лицар під синьо-жовтою корогвою у Грюнвальдський битві в 1410 р.
Запорозькі козаки мали своє власне прапорництво. Різнобарв’я чисельних козацьких клейнодів, збережених в історичних музеях України, Росії, Швеції, Польщі, навічно закарбувалося у народній пам’яті в малинових кольорах. Наприклад, червоний колір в Україні – це барва скорботи. Згадаймо Шевченкове – «червоною китайкою личенько прикрите» . Під червоною китайкою українці ховали своїх гетьманів, героїв Крут, українського пророка Т.Г. Шевченка. Синьо-жовті кольори у запорозьку геральдику і вексилологію привнесли українці-галичани, які ставали козаками і гетьманами Запорозької Січі. У XVIII ст. на Січі поширилося використання синього і жовтого кольорів. Так, 1717 року для пошиття прапорів Полтавського полку було закуплено блакитний та жовтий лудан, а також «справлено полковую короговъ» – блакитну з жовтим хрестом. 1758 року розроблено «абрысь» для виготовлення прапорів Лубенського полку: на одному боці на блакитному полі було зображення козака із самопалом у золотому щиті (трактованому як національний герб), а на другому – полкова або сотенна емблема. Відомий подібний прапор Домонтівської сотні, Переяславського полку (1762 року) та інші.
За свідченнями сучасників у жовті жупани та в блакитні шаровари й кунтуші були вдягнені гайдамаки Гонти під час повстання 1768року.
Військові прапори козацької України
Перша реальна спроба оформити українські національні синьо-жовті кольори в барви державного прапора відбулася у Львові, в Галичині, на весні 1848 року. Під час європейської буржуазно-демократичної революції. яка увійшла у світову історію під назвою «Весни народів», над «королівським столичним містом Львів» замайоріли українські прапори у «державному» форматі. «На вежи ратушной въ недилю рано (на Великдень) хтось вывісив Хоруговъ рускои барвы» – прапор нічим не відрізнявся від сучасного Державного Прапора України. «Поміркована і виважена», проімперська Головна Руська Рада ( самоврядний орган підкарпатських русинів), яка бачила Галичину лише у складі Австро-Угорської імперії, налякавшись, швидко відмежувалася від українського прапора у «державному» форматі, заявивши про підняття українських прапорів над Львовом – «то не Русины оучинили, и наветъ не знають, кто тое оучинивъ».
Перший синьо-жовтий прапор над Львовом, весна 1848 р.
Галицьке намісництво у 1848 році дозволило галичанам формувати військові підрозділи самооборони. Українці-русини категорично відмовлялися вступати у Національну гвардію під біло-червоний польський прапор і вимагали формування Руської гвардії під українським прапором. Тоді Головна Руська Рада регламентувала і затвердила крайовий прапор «Герб, или знамя галицкои; є то золотий левъ въ синим поли вспынаючый ся на скалу » – читаємо у «Зорі Галицькій» – часописі підкарпатських русинів від 27 червня 1848 р.
Прапор загону Руської гвардії з Бережан 1849 р.
У всій Галичині по селах і повітах формувалися загони самооборони – війську були потрібні прапори. Виготовити коштовний військовий штандарт у сільських умовах було важко. Звертаючись до Головної Руської Ради представники сільських громад – «много депутованих просили, даби їм для села зараз штандар руський зо Львова спровадити, бо тут нема добрих ремісльників, котрі би такий штандар чесно зділати могли». Для сільських загонів самооборони розпочалося масове пошиття українських прапорів простішого виготовлення, тобто у «державному» форматі, з двох горизонтальних полотнищ. синього і жовтого кольорів. Головна Руська Рада тоді не регламентувала розташування кольорів на прапорі – по селах Галичини підіймалися у різні часи синьо-жовті і жовто-сині прапори «руської барви».У 1851 році Головна Руська Рада була розпущена. Галичани подалися в еміграцію в Європу і повезли туди свої національні символи. Синьо-жовта символіка використовувалась в Європі у Віденський Січі. З початком першої хвилі трудової еміграції «за-океан» у 1890 році, українці-галичани повезли свої синьо-жовті і жовто-блакитні прапори в Америку, Канаду, Бразилію…
Широко використовувалась синьо-жовта і жовто-синя символіка в Галичині, як національна, в парамілітарних галицьких товариствах: спортивно – руханкових товариств «Сокіл» з 1894 року; пожарно-спортивних товариств «Січ» з 1900 року; дитячо-юнацьких – «Пласт» з 1912 року, культурно-гімнастичних – «Луг» з 1925 року.
Галицькі січовики з Покуття під жовто-блакитним прапором. Галичина, 1900 р.
Історичним «ренесансом» стало відродження української символіки на Великій Україні і в Галичині під час святкування 100-річчя дня народження Великого Кобзаря – Т. Г. Шевченка у 1914 році. Синьо-жовті і жовто-блакитні прапори замайоріли по всій Україні, в ворогуючих Російський і Австро-Угорський імперіях. Очікуваним, позитивним для українців, результатом Першої світової війни стала реальна перспектива утворення незалежної держави України в центрі Європи. Вишколена у парамілітарних організаціях галицька молодь здобувала незалежність України під жовто-блакитним прапором в легіоні Українських Січових Стрільців (УСС), у складі армії Австро-Угорської імперії.
Українські Січові Стрільці під жовто-блакитним прапором. Галичина, 1917 р.
У 1917 році, під час Першої світової війни, на Великій Україні, в Києві і інших містах Російської імперії, зокрема і у Петербурзі, швидко поширилась традиція вживання жовто-блакитних прапорів. Так, перший ешелон козаків-українців у кількості 1198 чоловік вирушив на німецький фронт із Києва 14 травня 1917 року, як зазначалось у «Віснику Українського військового комітету», «під національним жовто-блакитним прапором». Під ним козацтво вишикувалось через три дні перед штабом Верховного Головнокомандуючого генерала Брусилова в Кам’янець-Подільському. Росіянин Брусилов, узявши до рук жовто-блакитний прапор, звернувся до солдатів-українців з такими словами: «Под єтим прапором я вижу достойное казацкое войско украинцев, которое, надеюсь, поможет мне в трудный час борьбы за благо всего народа. Слава украинскому казацкому войску!»
Українізований полк російської армії під жовто-блакитним прапором(жовте знизу, блакитне зверху). Перша світова війна, Західний фронт, Галичина, 1917 р.
1 липня 1917 року на ділянці фронту Конюхи – Потутори в Галичині перейшов у наступ під жовто-блакитними прапорами 6-й українізований корпус російської армії. За свідченням англійського військового аташе генерала Нокса, з першого ж удару корпус зайняв три лінії німецько-австрійських окопів. На цій же ділянці Західного фронту оборону тримав легіон Українських Січових Стрільців австро-угорської армії, також під жовто-блакитним прапором.
Українці в наступі на українців, в чужих одностроях, під українськими прапорами. Перша світова війна, Західний фронт, Галичина,1917 р. (Реконструкція)
Реалізуючи єзуїтський, імперський, максиміліянівський принцип – «розділяй і владарюй» – чужинці посилали українців на смерть заради чужих інтересів ворогуючих імперій. Це стало трагедією українського народу, великої європейської нації: під національними жовто-блакитними прапорами українці вимушено воювали між собою на користь Російської та Австро-Угорської імперій. Але українці не захотіли вбивати один одного – вони почали «брататися» через колючий дріт окопів – явище не звичне, але започатковане і поширене українцями на Західному фронті, під час Першої світової війни.
Колишні вороги. Українці у ворожих одностроях під час «братання». Перша світова війна, Західний фронт, Галичина, 1917р.
Очікуваним результатом Першої світової війни стало утворення Української Народної Республіки (УНР) на весні 1917 р. Новонароджена Україна вимагала своїх державних символів. Так галицька національна синьо-жовта і жовто-блакитна символіка почала широко використовуватися на Великій Україні в якості – державної
 |  |
| Державний прапор УНР часів Української Центральної Ради в 1918 р | Державний прапор УНР часів Директорії в 1919 р |
Наступним очікуваним результатом Першої світової війни стала поява на європейський мапі Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) восени 1918 р. Врахувавши, що в той час над Києвом на Великій Україні майорів державний синьо-жовтий гетьманський прапор, в ніч на перше листопада 1918 року галичани-державники підняли над «столичним королівським містом Львів» національні синьо-жовті прапори. Зрозуміло, як щоб на той час над Києвом майорів державний жовто-блакитний прапор Української Центральної Ради, тоді, поза всяким сумнівом, галичани підняли б над Львовом жовто-блакитні прапори. Реалізуючи стратегічні плани соборності і державотворення України, галичани-державники свідомо нехтували своїми національними інтересами. 13 листопада Українська Національна Рада у Львові затвердила національний синьо-жовтий прапор Державним Прапором ЗУНР. На довгих 70-ть років розтягнувся, започаткований у 1848 році, процес творення державних символів в Галичині.
Перші синьо-жовті прапори над Львовом 1 листопада 1918 р., Галичина.
22 січня 1919 року у Києві на Софійському майдані відбулася історична Злука Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину державу Україна. За століття боротьби українці, вперше, визначилися зі своїми етнічними кордонами і спільними синьо-жовтими символами на державному рівні.
Єднання синьо-жовтих і жовто-блакитних прапорів(темний колір на чорно-білому фото то є жовтий)
. Історична Злука УНР і ЗУНР 22 січня у Києві 22 січня 1919 р.
(кадр кінохроніки)
Вишукуючи гострі кути протистояння і поділу великого європейського народу, який розмовляє єдиною батьківською українською мовою, але століттями роз’єднаний жорстокими історичними реаліями на дві частини, колишні і сучасні фальсифікатори марно намагаються уособити Велику Україну з жовто-блакитним прапором, а Галичину, що б підкреслити її окремішність, – з синьо-жовтим. Мовляв, дві окремі країни, два різних народи, з іншою ментальністю, та ще під інакшими прапорами…
Протиставляючи Велику Україну і Галичину, українців-наддністрянців і українців-наддніпрянців, Схід і Захід, найбільшої європейської держави України, які, майже за англійським письменником Кіплінгом, «ніколи не зійдуться», сучасні «геральдисти-ревізіоністи» марно намагаючись зміни розташування кольорів на Державному Прапорі України, розпочали війну українських національних прапорів. Але національні синьо-жовті і жовто-блакитні прапори не «антиподи» – це українські символи – родом з Галичини.
Олег Карелін
Немає коментарів:
Дописати коментар