13/01/2013 від bodyanuch | 21 коментар
Цього року український кінематограф порадував нас «Тим хто пройшов крізь вогонь», фільмом,
який збирав зали. Оглядачі назвали це початком відродження індустрії. В 2013 році українські
кіношники планують випустити у широкий прокат 12-15 ігрових стрічок. Частину з них фінансує
держава, частина виробляється українськими приватними студіями спільно з іноземцями.
Так інтенсивно у нас ще не знімали. Як мінімум три стрічки обіцяють стати фільмами, котрі
варто
подивитися в кінотеатрі.
Автор: Вікторія ХОМЕНКО
«Брати. Остання сповідь»
Кіно за мотивами роману шведа Торґні Ліндґрена “Джмелиний мед”. Це дебютний проект режисера
Вікторії Трофіменко. Психологічна драма про двох братів-гуцулів, які все життя все ділили:
матір, іграшки, право називатися кращим, одну жінку, одного сина. Одного разу в їх житті
сталася подія, після якої вони не говорили 40 років.
Автори керувалися фільмом «Туринський кінь» угорця Бели Тарр для побудови певних драматичних
колізій між братами. Фільм Тарра атмосферний, аскетичний, з мінімумом діалогів та обмеженим
простором. Він повний екзистенційних смислів.
Тому «Брати…» – це розкопування душевних «червів» головних героїв. «Вона ж умерла. Як ти
взагалі посмів взяти в рота її цицьку» – «Вона моя мама. І вона дала нам життє!» У фільмі
лунає гуцульська говірка. Посуд, затерте дзеркало, ступа, сорочка, ніж – збирали для фільму
усе автентичне. Просили в хатах біля Синевирської Поляни.
«Плем’я»
Німий, але україномовний фільм. Виявляється мовчати можна різними мовами. «У якійсь мірі я
знімаю фільм-пантоміму. Приміром, у «Догвілі» Ларса фон Трієра, одному з моїх найулюбленіших
фільмів, режисер прибрав декорації, проте вже на п’ятій хвилині перегляду ти взагалі забуваєш,
що на екрані їх практично немає. Моє завдання подібного плану» – каже в одному з інтерв’ю
Мирослав Слабошпицький.
У цьогорічних «Ядерних відходах» Слабошпицького за 24 хвилини стрічки, знятих у Чорнобилі,
також не лунає жодного слова. Включно зі сценою сексу між працівниками Зони відчуження.
Стрічка здобула “Срібного Леопарда” у швейцарському Локарно та стала найкращою короткометражкою
російського фестивалю “Кіношок”.
«Плем’я» – драматична історія першого кохання глухонімого Сергія, який переходить у 11-й клас
інтернату для дітей. Сюжет побудований на відносинах героя з однокласниками і дівчиною Анею.
Ідея «Племені» народилася з короткометражної стрічки режисера «Глухота».
«Параджанов»
Головну роль у стрічці грає француз вірменського походження Серж Аветікян. Він особисто був
знайомий з Сергієм Параджановим. Це французько-український фільм: його навпіл продюсує кіностуді
я «Інтерфільм» та телеканал Arte France Cinema.
«Він ділив людей на дві «г» – генії або гівно. Якщо вже він зараховував когось до останніх, то
говорив про це в обличчя» – так згадує про Параджанова відомий режисер Роман Балаян. У цій
стрічці він і художній керівник, і креативний продюсер. Якщо згадувати його фільми «Полеты во
сне и наяву» з Олегом Янковським та Людмилою Гурченко, або «Поцелуй», «Храни меня, мой талисман»
, «Райские птицы», то можна очікувати кіно з поглядами, образами, контрастами життя тієї епохи,
в якій жив Параджанов. Від простоти алюмінієвої ложки до сірого неба в чорних круках.
«Говориш «попільничка», «мандарин» – і Параджанов тут же народжує новелки. Мені на це знадобилас
я б тиждень. Це і давило на оточуючих – швидкість мислення Параджанова» – також зі спогадів
Балаяна.
http://www.hurtom.com/portal/10356/%D1%82%D1%80%D0%B8-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96-%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D0%B8-2013-%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83-%D1%8F%D0%BA%D1%96-%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BE
Цього року український кінематограф порадував нас «Тим хто пройшов крізь вогонь», фільмом,
який збирав зали. Оглядачі назвали це початком відродження індустрії. В 2013 році українські
кіношники планують випустити у широкий прокат 12-15 ігрових стрічок. Частину з них фінансує
держава, частина виробляється українськими приватними студіями спільно з іноземцями.
Так інтенсивно у нас ще не знімали. Як мінімум три стрічки обіцяють стати фільмами, котрі
варто
подивитися в кінотеатрі.
Автор: Вікторія ХОМЕНКО
«Брати. Остання сповідь»
Кіно за мотивами роману шведа Торґні Ліндґрена “Джмелиний мед”. Це дебютний проект режисера
Вікторії Трофіменко. Психологічна драма про двох братів-гуцулів, які все життя все ділили:
матір, іграшки, право називатися кращим, одну жінку, одного сина. Одного разу в їх житті
сталася подія, після якої вони не говорили 40 років.
Автори керувалися фільмом «Туринський кінь» угорця Бели Тарр для побудови певних драматичних
колізій між братами. Фільм Тарра атмосферний, аскетичний, з мінімумом діалогів та обмеженим
простором. Він повний екзистенційних смислів.
Тому «Брати…» – це розкопування душевних «червів» головних героїв. «Вона ж умерла. Як ти
взагалі посмів взяти в рота її цицьку» – «Вона моя мама. І вона дала нам життє!» У фільмі
лунає гуцульська говірка. Посуд, затерте дзеркало, ступа, сорочка, ніж – збирали для фільму
усе автентичне. Просили в хатах біля Синевирської Поляни.
«Плем’я»
Німий, але україномовний фільм. Виявляється мовчати можна різними мовами. «У якійсь мірі я
знімаю фільм-пантоміму. Приміром, у «Догвілі» Ларса фон Трієра, одному з моїх найулюбленіших
фільмів, режисер прибрав декорації, проте вже на п’ятій хвилині перегляду ти взагалі забуваєш,
що на екрані їх практично немає. Моє завдання подібного плану» – каже в одному з інтерв’ю
Мирослав Слабошпицький.
У цьогорічних «Ядерних відходах» Слабошпицького за 24 хвилини стрічки, знятих у Чорнобилі,
також не лунає жодного слова. Включно зі сценою сексу між працівниками Зони відчуження.
Стрічка здобула “Срібного Леопарда” у швейцарському Локарно та стала найкращою короткометражкою
російського фестивалю “Кіношок”.
«Плем’я» – драматична історія першого кохання глухонімого Сергія, який переходить у 11-й клас
інтернату для дітей. Сюжет побудований на відносинах героя з однокласниками і дівчиною Анею.
Ідея «Племені» народилася з короткометражної стрічки режисера «Глухота».
«Параджанов»
Головну роль у стрічці грає француз вірменського походження Серж Аветікян. Він особисто був
знайомий з Сергієм Параджановим. Це французько-український фільм: його навпіл продюсує кіностуді
я «Інтерфільм» та телеканал Arte France Cinema.
«Він ділив людей на дві «г» – генії або гівно. Якщо вже він зараховував когось до останніх, то
говорив про це в обличчя» – так згадує про Параджанова відомий режисер Роман Балаян. У цій
стрічці він і художній керівник, і креативний продюсер. Якщо згадувати його фільми «Полеты во
сне и наяву» з Олегом Янковським та Людмилою Гурченко, або «Поцелуй», «Храни меня, мой талисман»
, «Райские птицы», то можна очікувати кіно з поглядами, образами, контрастами життя тієї епохи,
в якій жив Параджанов. Від простоти алюмінієвої ложки до сірого неба в чорних круках.
«Говориш «попільничка», «мандарин» – і Параджанов тут же народжує новелки. Мені на це знадобилас
я б тиждень. Це і давило на оточуючих – швидкість мислення Параджанова» – також зі спогадів
Балаяна.
http://www.hurtom.com/portal/10356/%D1%82%D1%80%D0%B8-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96-%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D0%B8-2013-%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83-%D1%8F%D0%BA%D1%96-%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BE
Немає коментарів:
Дописати коментар