Петриківський розпис, світове надбання визначило ЮНЕСКО

Краса родом з Петриківки

Краса родом з Петриківки
Краса родом з Петриківки
Тут і радість моя, і домівка,
І робота, де жито шумить.
В цих вишневих степах Петриківка,
Мов коштовна перлина, лежить.
В. Міщенко

Традиції Петриківського розпису

Петриківський розпис далеко відомий за межі нашої країни. Чарівна петриківська квітка розцвіла на чудовій фарфоровій вазі, прегарним візерунком лягла на шовкову тканину, коштовним самоцвітом загорілася на лаковій поверхні сувенірної шкатулки. Історія розпису сягає далеко до нашого народження, ще за часів Запорізької Січі. 
Петриківський орнамент має багатовікову традицію і тісно пов’язаний з мистецькою культурою Запорізької Січі. Виник він, та дістав свою назву в селищі Петриківка на Дніпропетровщині. В свою чергу Петриківка була заснована в 1772 році останнім кошовим отаманом Петром Калнишевським, та названа на його честь.
Село Петриківка була центром Протовчанської округи. Тут знаходилась місцева влада і стояв невеликий гарнізон. Після ліквідації Запорізької Січі Петриківка стала "казенною, державною” слободою. Звичайно, саме те, що петриківчани не зазнавали постійного кріпацького гніту і сприяло розвиткові народного мистецтва.
Петриківський розпис починався у вигляді стінопису та декору речей хатнього вжитку. Із покоління в покоління передавалися традиції розпису, самобутнього, переважно рослинного орнаменту, який щодалі все більш удосконалювався. Поступово із петриківських селян виділилася група професіональних майстрів, які розписували не тільки інтер’єри хат, а й скрині, народні музичні інструменти, а потім почали робити й паперові примірники розпису. Ці вироби продавали на місцевому базарі, а також вивозили в інші області.
З літературних джерел відомо, що Петриківка у XIX сторіччі вже була центром розповсюдження стінопису на Україні. До нашого часу збереглися копії з настінного петриківського малювання. В Дніпропетровському історичному музеї етнографії зберігаються копії з настінного малювання датовані 1913 роком. Також ми можемо побачити приклад такого розпису безпосередньо на стіні у музеї Василя Соколенка, що знаходиться в самій Петриківці. Також в його музеї можна побачити стару українську піч та речі домашнього вжитку оздоблені петриківським розписом виконавцем якого є сам майстер петриківського народного мистецтва - Василь Соколенко.
Петриківський орнамент насамперед характеризувався, і зараз характеризується як рослинний, переважно квітковий. Він ґрунтується на уважному вивчені реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі дивовижних, не існуючих в природі форм квітів. Звичайно зараз петриківчани у свої витвори додають дивовижних птахів, а іноді й тварин.
Широке застосування у петриківському розписі мають мотиви садових і лугових квітів та ягід калини, полуниці і винограду. Характерним для петриківського орнаменту є зображення акантового листя, бутонів та перистого ажурного листя. Подібні рослинні мотиви ми зустрічаємо і на стародавніх речах, що колись належали запорізьким козакам.

Майстри Петриківки

"Народ – це все одно, що залотошукач,

він відбирає, береже і несе, протягом 
відбирає, береже і несе, багатьох десятиріч,

тільки найцінніше, найгеніальніше.” 
М. І. Калінін

Вічно живий дух непокори, горде усвідомлення своєї незалежності, особиста гідність – головні риси характеру петриківців, - формують особливий тип людини- творця, здатної не лише цінувати красу своєї землі, а й виражати її в особливій ліричності пісенних мелодій, у підркесленній вишуканості візерунків вишивок, у витонченій багатобарвності декоративного роспису.
Земля петриківська зростила не одне покоління майстрів народної творчості таких як: Тетяна Пата, Надія Білокінь, Віра та Галина Павленко, Федір Панко, Марфа Тимченко, Поліна Глущенко, Іван Завгородній, Василь Соколенко. 

Однією з родоначальників петриківського розпису вважають Тетяну Якимівну Пату. Вона стала засновницею школи декоративного малювання, а її учні стали відомими художниками та майстрами петриківського декоративного розпису.Народилася Тетяна Пата 20 лютого 1884 року в сім’ї безземельного селянина Якима Мартиненка. Жили дуже бідно, і всі восьмеро дітей батрачили у сільских багатіїв. Чотирнадцятирічна Тетяна мала хист до малювання і заробляла на хліб тим, що квітчала у багатіїв комини печей. Рано почала малювати на папері, про це свідчить її робота, що збеігається в Дніпропетровському історичному музеї. У 1925 р. Вона отримала замовлення від Дніпропетровського історичного музею на виготовлення ескізів розпису. Малювала Пата переважно квіткові букети, але вони ніколи не повторювали ні попередніх композиційних схем, ні орнаментальних мотивів.
Згодом художниця стала почесним майстром народного мистецтва. Одержала медаль "За трудову відзнаку”, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Член Спілки художників України.Померла Тетяна Якимівна Пата 7 грудня 1976 року.

Інший видатний заслужений художник України, кавалер ордену "За заслуги”, засновник фабрики Петриківського розпису, один із засновників Народного Руху України на Петриківщині Федір Савич Панко. 

Федір Савич Панко народився 12 лютого 1924 року в с. Петриківка.
Все його життя було пов’язане з декоративним мистецтвом Петриківки.
Він глибоко і любовно вивчав традиційні мотиви петриківської орнаментики під керівництвом майстра народного мистецтва Тетяни Пати. Але в творчій роботі він не обмежувався лише самими традиційними мотивами орнаненти, а й створював нові мотиви рослин – кульбаби, соняшника, кукурудзи. Для повнішого розкриття змісту композцій майстур застосовував зображення емблем – серпа, молота, п’ятикутної зірки тощо. У своїх декоративних розписах він часто використовував мотив то фантастичної жар-птиці, хизуватого півня або сивої зозулі, але основними в творчості Ф. Панка є рослинні мотиви.

Майстер декоративного мистецтва заснував і очолив першу і єдину в Україні та світі фабрику Петриківського розпису "Дружба”.
З 1958 року викладав композицію Петриківського орнаменту в петриківській філії Дніпропетровської дитячої художньої школи. Його учні в подальшому працювали художниками на фабриці "Дружба”.
Ф. Панко також працював в області стіннопису, в 1962 році він очолив бригаду петриківських майстрів, які розписали інтер’єри Петриківської їдальні, фойє Будинку культури в селі Гарному та прохідну на фабриці "Дружба”.
Помер заслужений майстер Петриківського розпису 8 жовтня 2007 року.
Більше ніж півстоліття назад Федір Савич відродив у Петриківці мистецтво традиційного українського живопису. Його неперевершені роботи є відомими далеко за межами України, а власне сам Петриківський розпис, що відродився після декількох десятиліть забуття завдяки Федору Савичу став однією із візитних карток українського мистецтва.

Наприкінці 1980-х років Федір Савич Панко став на чолі національного визвольного руху на Петриківщині. У 1989 він став одним із засновників Петриківської районної організації Народного Руху і все життя залишався вірним сином і патріотом своєї Батьківщини, рухівцем, який поклав своє життя на алтар вітчизни, прославляючи її у мисецтві, яке нині стало всесвітньо відомим.

До кінця свого життя Федір Савич Панко зберігав ясний розум і життєву мудрість, він був ідеологом, душею національного відродження і розвитку Петриківщини. Його екскурсії по музею Петриківського розпису, розповіді про минуле і сьогодення Приорільського краю завжди викликали захоплення у слухачів та подив усіх сучасників які знали цю дивовижну людину. 

Ще одним учнем Пати, цікавим і своєрідним є Василь Іванович Соколенко.
Василь Іванович Соколенко народився 17 січня 1922 року. Випускник Петриківської школи декоративного малювання. Мотиви для своїх орнаментальних композицій він бере як традиційні, так і стилізовані ним квіти та злаки. Охоче малює
В. Соколенко також птахів – реальних і фантастичних. Крім того, в 1955 році художник почав вводити у свої панно зображення радянських супутників Землі. Працює на папері, віддає перевагу стриманому, контрастному тональному вирішенню.

Майстер створив музей-садибу, єдиний в Україні. В ньому представлені як паперові "мальовки”, так і речі хатнього вжитку розписані Петриківським розписом. Музей багатий також різними фотографіями вчителів та учнів Василя Івановича, тут зберігаються майже всі роботи майстра за його життя. Крім того ми можемо бачити декоративнтй Петриківський розпис виконаний на стіні, та уквітчану ним селянську піч. Найкраще це бачити влітку, адже зелена трава, яскраві квіти та настінний розпис ніби доповнюють одне одного утворюючи одне ціле.
Зараз Василь Іванович Соколенко живе в селі Петриківка, та створює нові мотиви для свого музею-садиби.

Інше покоління художників-майстрів, які зараз живуть та працюють в селищі Петриківка – це Андрій та Марія Пікуші, їхні учениці Олена Зинчук та Наталка Рибак, Людмила Лук’яненко, Ніна Загребельна, та ще багато інших.

Петриківська дитяча художня школа

В слищі Петриківка існують також заклади навчання декоративного розпису – Петриківська СЗШ з профільним виробничим навчанням, гурток Петриківського розпису в дитячому будинку творчості та Петриківська дитяча художня школа.

Велику роль у підготуванні майбутніх художників відіграє Петриківська дитяча художня школа імені Тетяни Пати. Вона кожен рік випускає майбутніх майстрів не тільки Петриківського розпису, а й майстрів малюнку та живопису.
Раніше тут викладали Федір Панко та Василь Соколенко, зараз на їх зніну прийшли не менш досвідчені майстри як Петриківського розпису, так і малюнку та живопису. Це – директор навчального закладу Пікуш Марія Іванівна, її син Тарас Андрійович, Лук’яненко Людмила Михайлівна, Кравець Людмила Федорівна та Наталья Миколаївна Рибак.

Навчають у дитячій школі Петриківському декоративному розпису, малюнку, живопису та історії мистецтв. Кожен урок по-своєму цікавий та унікальний. Адже на них дізнаєшся щось нове про тіні, рефлекси та різноманітність природної палітри кольорів. Коли виходиш зі стін художньої школи, і дивишся навкруги, бачиш все по інакшому, адже як трішки обізнаний митець вже помічаєш всі штрихи та великий різнобарв кольорів природи.
Петриківська художня школа малює та розвивається, 14 березня 2008 року був її ювілей – 50 років від заснування. На ньому були присутні всі бажаючі ознайомитися з історією школи та дитячою творчістю. Відвідувачам були подаровані листівки виконані Петриківським розписом.

Козацькому роду – нема переводу.
І це навіть відображають в декоративному розписі
випускники художньої школи села Петриківка  

http://petdnepr.at.ua/publ/petrikivskij_rozpis/17-1-0-452