неділя, 27 березня 2016 р.

СОЛДАТСЬКЕ ЩАСТЯ


Нацгвардія? День Нацгвардіі!!! Вітаю... 
Тільки от згадаю лютий 2015-го. Прибули ми в Маріуполь з другою ротою Дніпра-1. В аеропорту нас вже чекало командування аби "нарізати задачі". Те, що побачили нас просто приголомшило. Ну і нафаршована Нацгварді! Новенькі БТР-4, броньовані КАМАЗи та КрАЗи, сновигають мініатюрні легкі Козаки і солідні такі Спартани. 
Для нас це було таке дивовижне і незвичне! Бо ми зі своіми АК-47 виглядали, як прибульці з далекого минулого))) ще й транспорту в нас було течик (VW t5) та битий перебитий пікап Нісанчик на 60 чоловік.
З командиром 2-гоі роти та його заступником пішли до штабу отримувати завдання.
Ані карти, ані розвідданих... Завдання: змінити на позіціях в Широкіному батальйон "Скіф".
Питаємо про умови місцевості. На пальцях показують що і як, на карті показати ніхто ніфіга не взмозі. Розуміємо тільки, що позицій дві і зв'язку сіж собою не мають. Ну то Бог з тим! На місці розберемось. Відомості по противникові тільки те, що у нього танки та артилерія. Відповідаємо:
- Та нема питань! Утримаємо! Які протитанкові засоби нам придаються, бо двома РПГ-7 довго не повоюємо?
- ЖОДНИХ!
- Ну і як ми, по вашому, танки відбиватимемо?
- Ну у вас же РПГ є? От ними і відбиватиметесь. До того ж, там Азов і морпіхи неподалік стоять.
- Добре! Де протитанкова артилерія та ПТУРи Азова та морпіхів.
Приблизно показують на карті.
- Так ім же пагорби заважають нас прикривати.
- Ви що? Обісрались?!
- Полегше на поворотах! Якщо ви хочете аби утримували позиці ми маємо знати чим і як іх боронити. Скільки днів нам на рекогносцировку і заміну Скіфа.
- Один день! Завтра з ранку вже маєте бути в окопах!
- Тобто, півдня! Ви пропонуєте нам автоматами і двома РПГ утримувати дві ізольовані позиціі на танконебезчному напрямку практично без підтримки артилеріі? Та ще й без розвідки? Ви в адекваті?
БТРи хоча б нам то придаються?
- Ні!
Після кількох напружених розмов, нам дали завдання утримувати Лебединське.
На двох броньованих КрАЗах і на наших бусику та пікапчику, під прикриттям Козака прибули до Лебединського. Вся броня одразу, наче ушкварена розвернулась і помчала до Маріуполя.
Наступного разу побачили "нациків" лише через два тижні, коли приіхали нас міняти "Кривбасівці". І знову те саме: бігом, бігом, бо можуть накрити...
Питання: от нахрена ім були усі ті Спартани, Козаки, БТР-4, якщо на фронті іх ніфіга не видно було? Для форсу?!
Ми ж дізналися, що попереду в Широкіному стоіть Донбас. Ще й знайомі наші. Рвонули до них в гості. Мля, з таких людей цвяхи робити!!! В мороз в окопах, бліндаж смішний хоч і перекритий товстелезною сталевою плитою. Без опалення!!!
Помчали назад до себе, привезли ім буржуйку і 10 мішків вугілля. Наступного дня, під обстрілом, вивезли на бусіку двох іхніх поранених. Ані нацики(Нацгвардія), ані Азов, ані морпіхи так "медичку" і не прислали, як іх не умовляли. Бо стріляють же...
Погані, коротше, у мене спогади про Нацгвардію. Може то мені просто так "пощастило"?((

Немає коментарів:

Дописати коментар