пʼятниця, 11 березня 2016 р.

Русинка, дружина Сулеймана.


   
1233
 
0
Легендарна бранка мало, що пам’ятала про Україну, а на день отримувала від свого чоловіка-султана 6 тисяч доларів ( 2 тисячі акче). На рік Роксолана отримувала 2 мільйони 146 тисяч 200 доларів. .Роксолана, яка стала найвпливовішою жінкою в Османській імперії, уже давно — всенародна улюблениця.Однак довкола цієї постаті й досі тривають запеклі суперечки між науковцями. Адже для одних — вона покровителька України, патріотка, яка запобігала турецьким набігам і допомагала козакам, а для інших — зрадниця, яка просто уміла гарно розважати султана в ліжку.


Роксолана народилася в грудні 1504 або у січні-жовтні 1505 року, оскільки у документах про шлюб із Сулейманом, народженим у листопаді 1494 року, зазначено, що він був на 11 років старший за Хюррем. Але мусульманські 11 років рівні 10 рокам, тобто Роксолана молодша за Сулеймана на 10 років. Достеменно дата її народження невідома. Під питанням і її дівоче прізвище та навіть ім’я. В джерелах XVI століття немає інформації щодо її імені, але багато пізніших традицій, наприклад, українська, і вперше — лише в XIX столітті, називають її Анастасією, а в польського письменника Станіслава Ревуцького , Вацлава Ревуцького згадується ім’я Олександра.
Народилася майбутня султанша в сім’ї священика Гаврила Лісовського з Рогатина — невеликого містечка в Західній Україні (а за версією Михайла Орловського, Мавриція Гославського Роксолана родом з містечка Чемерівці). Не знати на чому базувався польський поет Мауврицій, вказуючи в своїй поемі «Поділля» (1827 р.):
А отож та Роксолянка,
Що трясла всім Сходом,
Була наша подолянка
З Чемеровець родом.
Та з’ясувала, що найбільш правдивою є версія члена польського посольства в Стамбулі в 1621 – 1622 роках Самуїла Твардовського. Цю інформацію, найпевніше, він почерпнув від польського посла Опалінського, через якого поляки передавали султанові Сулейману мирові угоди на підпис
Татари викрали її в дитинстві. Першого сина народила султанові у 16 років.
Під час одного з традиційних набігів татар, приблизно у 1520 році, була захоплена в полон і переправлена, ймовірно, спочатку до кримського міста Кафа (тепер — Феодосія), а потім — в Стамбул, де дівчину примітив візир Ібрагім-паша, який пізніше й подарував її Сулейману.
З турецьких архівних джерел очевидно, що восени 1520 р. Роксолана вже була в султанському гаремі — а до того буцімто навчалася в спеціальній школі для наложниць. Інакше де б вона опанувала гру на музичних інструментах чи танці — якими, відповідно до однієї з легенд, і полонила молодого Сулеймана? Бо, якщо зачарувала піснею, як каже інша легенда, то не дивно: український клімат справіку творив надзвичайні голоси. Втім, є версія про королівське походження Роксолани — бо в листах її і Сулеймана до польського короля Сигізмунда (Жигмонта) ІІ Августа трапляються визначення «брат» і «сестра»: ніби вона була позашлюбною донькою короля Сигізмунда І Старого, і Сулейман був певен цього. Та, якби це відповідало дійсності, то такі почесні й важливі для тогочасної Польщі родинні стосунки мали би відбитись у польських хроніках. Член польського посольства у Стамбулі в 1621—1622 рр. Самуїл Твардовський не йняв віри почутому від турків, наче кохана дружина найславетнішого із султанів, «що її Сулейман королівською сестрою називає, — підлого попа з Рогатина донька!» («підлого» — це не про характер, а про низьке походження — як «підлий раб» чи «підлий хлоп»). Як же, мовляв, великий султан «дався водити себе за носа» «вбогій дівчині»? Султанський біограф звертає все на долю випадку: якось блукав знуджений Сулейман поміж гаремних красунь і натрапив раптом не на полохливий чи пристрасний, як зазвичай, а на пустотливо-зухвалий погляд очей на «ніжному й милому» обличчі. «Закохався з першого погляду» — й опустив на дівочі плечі хустину: знак, що вибрав її на цю ніч.
Зазвичай наложниця, яку приводили до султана ввечері, ще до того, як він засинав, поверталася в гарем. Хюррем залишилася в Сулеймана до ранку. Важко уявити, що 14-річна попівна чимось аж таким у ліжку могла вразити пересиченого жіночим догоджанням 25-річного султана, який уперше одружився ще в 16 літ. Зацікавивши Сулеймана своєю мовчазністю, вона попросила тільки одного – права відвідувати султанську бібліотеку. Султан був шокований, але дозволив. Він і гадки не мав, що Роксолана крім Святого письма й арифметики, знала латинь, старогрецьку й церковнослов’янську мови. Коли через деякий час султан повернувся з військового походу, вона вивчила ще три східні — турецьку, арабську і фарсі (перську). Достеменно відомо, що Роксолана володіла п’ятьма європейськими мовами (читала Гомера в оригіналі) і вже в Туреччині вивчила три східні.
За законами віри, султан міг мати чотири законні дружини та стільки наложниць, скільки міг утримувати. Діти першої дружини ставали спадкоємцями престолу. Але це не могла бути християнка, всі дружини мали прийняти мусульманство. Виникала ще одна перешкода: Анастасія-Роксолана була християнкою. Але це для дочки священика виявилося сущою дрібницею! Хоча в ті часи змінити віру для християнина означало погубити свою безсмертну душу! Проте, прекрасна наложниця не коливаючись прийняла іслам — вона поспішала, бо могла народити дітей, а вони повинні були стати законними спадкоємцями султана!
• Перша дружина Сулеймана — Фюлане. Вони одружилися у 1511 році, під час перебування у Кафі. Вона народила йому сина Махмуда (1512–1521), який помер під час епідемії віспи[15].
• Друга його дружина — Гюльфем Султан. Її сином був Мюрад (1513–1521), помер теж під час епідемії віспи.
• Третя — Махідевран Султан, також відома як Гюльбахар — «Весняна троянда». По смерті Махмуда та Мюрада її син Мустафа вважався наступником Сулеймана.
• Четвертою дружиною Сулеймана стала Хюррем Султан.
Шлюб та гучне весілля Сулеймана і Роксолани відбулися в 1530 році. Султан призначив їй посаг у 5 тисяч золотих. Також Сулейман запровадив спеціально для Хюррем титул хасекі султан (осман. «султана, особисто відзначена султаном»), другий за значимістю в гаремі після валіде — щоб позбавити першості титул баш кадин (осман. «головна пані»), який за традиційною гаремною ієрархією належав матері старшого сина султана — Махідевран.
В історії османів це був небачений випадок — султан офіційно одружився на жінці з гарему. Роксолана стала для нього втіленням усього, що він любив в жінках вона цінувала мистецтво і розбиралася в політиці, була поліглотом і прекрасної танцівницею, вміла любити і приймати любов. Ніщо їх так не радувало, як можливість побути наодинці.
Ось що писав один іноземець (британський дипломат, який служив у Стамбулі) про весілля Сулеймана зі своєю наложницею Хюррем: «Цього тижня у Стамбулі відбулося небачена досі подія: султан Сулейман оголосив султаншею свою українську наложницю Роксолану, через що в Стамбулі відбулося велике свято».
Не можна передати словами пишність весільної церемонії, що відбулася у палаці. Було влаштовано загальний хід. Вночі ж усі вулиці були ілюміновані. Всюди були влаштовані розваги, на яких грали музиканти. Будинки були розмальовані. Народ був у захваті. На площі Султанахмет була споруджена трибуна, перед якою відбулося змагання.
На свято прийшли Роксолана та інші наложниці. Брали участь у змаганні мусульманські і християнські лицарі. Потім відбулося представлення за участю канатохідців, фокусників, диких звірів, серед яких були і високі жирафи.
З приводу весілля в Стамбулі ходили різні чутки. Однак ніхто не знав в точності того, що сталося».
Сулейман і Хуррем могли годинами говорити про кохання, політику, мистецтво… Вони часто спілкувалися віршами. Роксолана, як справжня жінка, знала, коли треба промовчати, коли сумувати, а коли засміятися. Не дивно, що під час її правління сумовитий гарем перетворився на центр краси та просвітництва, а саму її стали визнавати правителі інших держав. Султанша з’являється на людях з відкритим обличчям, але незважаючи на це, користується повагою видних діячів ісламу, як зразкова правовірна мусульманка.
Палацова гвардія обожнювала «сміхотливу пані», яку ніколи не бачили без чарівної посмішки на обличчі. Роксолана платила тим же. Вона побудувала для казарми яничарів-палаци, збільшила платню і наділила новими привілеями. Коли Сулейман II, залишивши керувати імперією дружину, пішов вгамовувати бунтівні народи Персії, він буквально вишкреб скарбницю.
Це не збентежило господарську дружину. Вона розпорядилась відкрити у європейському кварталі і в портових районах Стамбула винні лавка, після чого в скарбницю османських правителів потекла дзвінка монета. Цього здалося мало, і звеліла Роксолана поглибти бухту Золотий Ріг і реконструювати причали в Галате, куди незабаром стали підходити не тільки легкі або середні, але і великотоннажні судна з товарами з усього світу. Торгові ряди столиці росли, як гриби після дощу.
Повнилася і скарбниця. Тепер у Хуррем-султан вистачало грошей і на те, щоб будувати нові мечеті, мінарети, будинки пристарілих, лікарні – багато чого. Султан, повернувшись з чергового звитяжного походу (він не програв жодної битви!), не впізнав навіть палац Топкапи, який перебудувався на кошти, здобуті заповзятливою дружиною.
Роксолана допомогала діячам мистецтва, листувалася з правителями Польщі, Венеції, Персії, прославилася добродіянням і т.д
Сулейман воював, розширюючи межі Османської імперії. А Роксолана писала йому ніжні листи. ”Мій султане, — писала вона, — який безмежний і пекучий біль розставання. Рятуй мене, нещасну, і не затримуй своїх прекрасних листів. Нехай душа моя отриматє хоч краплину радості від твоїх послань. Коли нам їх читають, твій слуга і син Мехмед і твоя рабиня і донька Міхрімах плачуть, сумуючи за тобою. Їх сльози зводять мене з розуму ”.
”Моя дорога богиня, моя дивовижна краса, — відповідав він, — пані мого серця, мій найяскравіший місяцю, моїх бажань глибинних супутниця, моя єдина, ти мені миліша всіх красунь світу! ”
Роксолана, подолавши тисячний заслін султанських наложниць, залишивши позаду трьох його дружин, стала першою і улюбленою дружиною султана Сулеймана Пишного, в розумі і порадах якої він потребував не менше, ніж в її обіймах.
Деякі історики вважають, що Роксолана піклувалася і про свою батьківщину — нібито вона докладала зусиль для звільнення своїх співвітчизників, запобігала набігам татар. Однак відомо, що татари, навпаки, як і раніше, здійснювали щорічні набіги на територію, з якої походила Роксолана, забирали полонених. Під час одного з таких походів — зруйнували Запорізьку Січ, козаки були змушені звернутися по допомогу до російського царя Івана Грозного. Тоді ж уперше було впроваджено мито для християнських паломників, які прямували до Храму Гробу Господнього в Єрусалимі — за наказом Сулеймана, а на ці кошти була побудована мечеть.
Ймовірно, як дружина султана, сприяла безпечному перебуванню в Стамбулі Дмитра «Байди» Вишневецького у 1553–1554 роках. Смерть його наздогнала у 1563 (за іншими джерелами 1564). За наказом саме султана Сулеймана, Д.Вишневецького, двох його товаришів (зокрема, коменданта Хотинської фортеці, (родича «Байди») Івана (Яна) П’ясецького було страчено (скинуто на гак), рядових козаків відправлено на галери.
Відомо, що Роксолана хотіла, щоб один з її синів став спадкоємцем Сулеймана, тому деякі історики припускають, що вона причетна до страти візира Ібрагіма, місце якого зайнявРустем-паша (Роксолана віддала за нього свою доньку Міхрімах), та страти шехзаде Мустафи. Ймовірно, Роксолані спільно з Рустем-пашею вдалося переконати Сулеймана в зазіханнях Мустафи на султанський трон, що призвело до страти останнього за наказом батька у військовому таборі в місті Ереглі 6 жовтня 1553 року. За однією з версій,великий візир Рустем-паша запропонував Мустафі вступити до армії свого батька і в той же час попередив Сулеймана про те, що Мустафа йде до нього, щоб убити.
Французький посол доповідав про страту Мустафи: «Все це відбувалося на очах султана-батька»
Посол імператора Священної Римської імперії Гізлен Бузбек (у іншому прочитанні — Бусбег або Ож’є Гіслен де Бусбек) доповідав: «Сулейман, відділений стіною шатра від місця, де розігрувалася трагедія, висовував з нього голову й кидав жахливі і грізні погляди на «німих», дорікаючи їм за повільність гнівними жестами»
Семирічного сина Мустафи — Мехмеда — стратили кількома тижнями пізніше в місті Бурса.
Турецький історик Тальха Угурлуель вважає, що до страти Мустафу привели його власні амбіції і негативний вплив оточення — він відпустив бороду (шехзаде це дозволено тільки після сходження на престол) і створив власну тугру (персональний знак правителя), бо його переконали, що Сулейман вже старий (у 1553 йому було 58 років) і хоче посадити на престол саме Мустафу.
Турецький історик Мустафа Армаган теж вважає, що Мустафа був необережний і амбітний — у нього був свій палац, своє військо, свої поети та письменники. У одному з інтерв’ю дослідник зазначив, що шехзаде Мустафа готувався до боротьби: «Кануні повинен був відправитися в похід на Іран, і, помітивши, що його син в таких обставинах налаштований проти нього, у Падишаха не залишалося іншого виходу, окрім як прибрати його»
Щодо інтриг Хюррем Армаган відзначив: «Є запис в книзі, написаній одним італійським шпигуном, коли Кануні говорить Джихангіру: «Дивися, Джихангіре, якщо Мустафа зійде на престол, то він уб’є всіх вас, я цього боюся». Тобто, не було такого, що Мустафа був у всьому чистий, а проти нього стояла Хюррем зі своєю командою. Ні, це була боротьба за престол. Ймовірно, якби у Мустафи була можливість, то він убив би братів, і, швидше за все, Хюррем. У зв’язку з цим не варто виправдовувати сторону, що потерпіла, і чорнити ту, що перемогла. Найбільша Імперія на цьому світі — це далеко не дитяча іграшка і не родинний інцидент… Махідевран Султан в Амасьї плела не менше інтриг, ніж Хюррем Султан, щоб посадити на трон свого сина. Кожна мати, кожен батько бажає, щоб їх син був головним, і зроблять для цього що завгодно. Тобто, ніхто не має права говорити: «Чому Хюррем Султан зробила це?» Хюррем Султан справедливо хоче, щоб на престол зійшов Баязид (старший син Хюррем, шехзаде Мехмед, помер ще у1543[1] — ред.), інакше, якщо на трон сяде син Махідевран, то вона не буде упевнена в безпеці свого сина. Для цього вона починає грати проти Махідевран. Причиною того, що інтриги Хюррем були більш видимими і ефектними, є знаходження Хюррем в столиці, а Махідевран — в Амасьї »
Після страти Мустафи яничари вимагали покарати великого візира Рустема-пашу, вважаючи його причетним до смерті свого улюбленого шехзаде. Роксолана просила султана помилувати їхнього зятя заради дочки, що той і зробив.
Існує версія, що Роксолана причетна і до смерті валіде Хафси, матері Сулеймана. Нібито її отруїли — за наказом Хюррем.
Роксолана померла 18 квітня 1558 року (за іншими версіями — 1561 або 1563). Після її смерті Сулейман проводив активну діяльність на її честь, по всій імперії збудував велику кількість об’єктів, присвячених Роксолані.
Сам султан помер в ніч з 5 на 6 вересня 1566 року під час військового походу на Угорщину. Тіло падишаха (без серця і нутрощів) забрали до Стамбулу і поховали поруч з Роксоланою — в мавзолеї, збудованому на подвір’ї мечеті Сулеймана…
Роксолана народила султану 6 дітей — п’ятеро синів і одну доньку Міхрімах. У її листах знайшли дані про щонайменше сімох дітей.
Мехмед (тур. Mehmed) (1521 — 1543)
Старший син Хюррем Мехмет був улюбленцем Сулеймана. Саме Мехмета Сулейман готував до престолу. У 21 рік помер від сильної застуди або віспи.
У нього була улюблена наложниця, яка після його смерті народила дочку Хюма-Шах Султан. Дочка Мехмета прожила 38 років, і у неї було 4 сина та 5 дочок.
Існує легенда, що коли Мехмет був призначений правителем Маніси, то Махідевран, що б не було суперників у її сина-Мустафи, підіслала Мехмету наложницю, яка хворіла на віспу. Незабаром, Мехмет заразився хворобою і помер.
Смерть улюбленого сина привела Сулеймана невтішне горе. Він три дні просидів біля тіла Мехмеда і лише на четвертий день прокинувся від забуття і дозволив поховати покійного. В честь покійного сина за наказом султана була споруджена величезна мечеть Шехзаде Джамі. Її будівництво було завершено Синаном в 1548 р.
Міріам (Міхрімах) (тур. Mihrimah) (1522 — 1578)
Міхрімах Султан була не тільки єдиною дочкою султана Сулеймана і його дружини «що сміється» слов’янки Хюррем Султан, але й однією з небагатьох османський принцес, які зіграли важливу роль в управлінні Імперією.
Міхрімах народилася в 1522 році в палаці Топ-Капи, через 2 роки її мати Хюррем Султан справить на світ майбутнього падишаха Селіма. Султан-Законодавець (саме під таким ім’ям він залишиться в турецьких підручниках з історії, західні ж сучасники нарекли його ні багато, ні мало Пишним) обожнював свою золотоволосу дочку і виконував всі її примхи, Міхрімах отримала чудову освіту і жила в самих розкішних умовах.
У віці 17 років в 1539 році Міхрімах отримала пропозицію руки від губернатора далекої східної провінції Діярбакир Рустем Паші. Весілля Міхрімах Султан і Рустем паші, якого прозвали Кульгавий Рустем, збіглася з торжеством обрізання принців Байязида і Джіхангір і проходила на площі Іподрому. Часто говорять, що саме Хюррем видала заміж дочку за Рустем Пашу, але варто згадати правила та ісламські традиції того часу, згідно з якими дівчата видавалися заміж за порадою матері, але лише зі згоди батька нареченої, який обумовлював всі умови майбутнього шлюбного договору (никяха). А це доводить, що в будь-якому випадку, Рустем Паша користувався величезною довірою з боку Султана.
Паша після одруження став головним візиром і з 1544 по 1561 років з дворічною перервою був главою всіх пашів і головним візиром Імперії. Протягом всього свого життя Міхрімах Султан брала активну участь у державних справах. Згадується навіть про те, що, наполягаючи на поході батька проти Мальти, Міхрімах на свої особисті заощадження була готова спорудити 400 військових кораблів. Як і її відома мати, Міхрімах вела листування з польським королем Зигмундом II. Вона володіла величезним станом, і, природно, хотіла увічнити своє ім’я, передусім в архітектур Між 1540 і 1548 роками Міхрімах замовляє самому блискучому зодчому Прекрасної Порти, Синану побудувати на іншій, азіатській стороні Босфору, в пристамбульскому селі Ускюдар великий благодійний комплекс, що включає, прибережну мечеть Ускюдар, мусульманський навчальний заклад — медресе, початкову школу та лікарню. Але цього золотокосій принцесі виявилося замало і вже в 1562 році той же Сінан на найвищому пагорбі Константинополя, в районі старих фортечних воріт Эдірнекапи, починає будувати ще один комплекс, що включає мечеть Міхрімах, фонтан, лазні і медресе.
Після того, як в 1558 році помирає Хюррем Султан, Міхрімах продовжує консультувати батька з приводу ведення державних справ. А в 1568 році, коли Великим Султаном стає її брат Селім, Міхрімах виступає при його дворі авторитетним експертом державної політики і навіть виконує функції матері султана, такі наприклад як управління усім гаремом.
Чоловік Міхрімах, старий кульгавий Рустем паша, помер у 1561 році. І тоді у падишаха руки її просили двоє. Один честолюбний хорват Рюстем паша, за якого її в підсумку і віддали, а інший… Іншим був знаменитий архітектор Сінан. Йому було вже за 50. Він був давно одружений. І безнадійно любив розпещену юну принцесу з золотим волоссям.
Після смерті чоловіка, Міхрімах замовила Сінану побудувати мечеть в свою честь. Він побудував. Визнання в любові в камені.
Міхрімах. Це було її ім’я. З перської воно означало Сонце і Місяць. За легендою, в ніч, коли народилася принцеса, її бабуся, царствена мати Султана Сулеймана, Хавса Айше Султан, побачила момент, коли сонце сідало, а Місяць вже зійшов. Це і стало ім’ям для новонародженої. Першу мечеть за велінням Міхрімах, Сінан будує у Ускюдарі. Він будує творіння, яке, за спостереженнями сучасників, нагадує «жінку в спідницях, що стеляться по землі».
І раптом, через майже 20 років, в глухомані, на пустельному, але на самому високим пагорбі Стамбула друга мечеть… Мечеть Міхрімах. Вона зовсім невелика. Єдиний мінарет 38 метрів, а через 61 вікно, видно внутрішнє оздоблення. Купол витончений, зовсім не важкий, наповнений світлом.
Прикраси на мінареті і всередині мечеті, віддалено схожі на звисаючі кучері (пасма), які повинні були нагадувати людям про золоте волосся принцеси, яке дістає їй аж до п’ят, а світло, що струмує з вікон, її лице, але головний секрет геніального зодчого можна розгледіти тільки якщо віддалитися на значну відстань від мечеті.
Абдулла (1523—1526) Помер від чуми у віці 3 років.
Селім (тур. Selim) (28 травня 1524 — 12 грудня 1574)
Одинадцятий султан Османської імперії, правив 1566-1574гг.
Селім здобув престол в чому завдяки своїй матері Роксолани. Під час правління Селіма ІІ (державними справами керував великий візир Мехмед Соколлу) Султан ніколи не з’являвся у військових таборах, не брав участь в походах, але проводив час у гаремі, де вдавався до всіляких пороків. Яничари його не любили і за очі називали «п’яницею». Тим не менш завойовницькі походи турків у царювання Селіма тривали.
У 1568 р. султан закінчив війну з Австрією, розпочату його батьком. За умовами мирного договору старі довоєнні кордони збереглися, але Австрія погодилася виплачувати Османам щорічну данину в 30 тисяч дукатів. В наступному році відбулося перше військове зіткнення турків з Росією — вони зробили спробу оволодіти Астраханню, у той час важливим центром каспійської торгівлі. Підприємство було задумано з великим розмахом. В Азов на 15 галерах вирушили 3 тисячі землекопів, яким було доручено рити канал між Доном і Волгою. Їх супроводжували 5 тисяч яничарів при 50 гарматах. Цього невеликого загону було явно недостатньо для облоги такого великого міста, тому кримський хан повинен був виставити на допомогу туркам 30 тисяч вершників. Але він не поспішав під стіни Астрахані, і тому похід закінчився невдачею. Протягом півтора місяців яничари намагалися перетягнути волоком свої кораблі з Дону на Волгу, але не змогли цього зробити. В результаті вони з’явилися під Астрахань без облогової артилерії і без провіанту. Взяти місто штурмом не вдалося, а облога, через нестачу продовольства і наближення холодів, не мала успіху. Туркам довелося відступити. Втім, великомасштабні війни з Росією були ще попереду. Похід на Астрахань був швидше пробою сил, ніж результатом планомірної політики. Основними подіями царювання Селіма залишалися війни з традиційними супротивниками в Західній Європі і Північній Африці У 1570 р. почалася війна з Венецією, у якій султан мав намір відібрати острів Кіпр (він служив базою для середземноморських піратів, наносивши великої шкоди турецької торгівлі). Ареною бойових дій стали острови в Егейському та Іонічному морях і східне узбережжя Адріатики. На допомогу венеціанцям прийшли іспанський король Філіп II і папа римський. Під їх керівництвом утворилася «Священна ліга», в яку увійшли Іспанія, Мальта, Венеція, Генуя і Савойя.
Війна тривала три роки. Серед багатьох битв, що відбувалися з перемінним успіхом на суші і на морі, самим значним стала морська битва, що відбулася 7 жовтня 1571 р. у грецького міста Лепанто. 230 турецьких галер зустрілися тут з 208 венеціанськими та іспанськими. Битва мала надзвичайно впертий характер. Обидві сторони зазнали величезних втрат. (За спогадами одного з учасників битви, море навколо кораблів було червоним від людської крові.) Перемога залишилася за християнами.
Турки втратили 200 кораблів і близько 30 тисяч убитими і пораненими. Такого приголомшливого розгрому їм вже давно не доводилося відчувати. Проте Османська імперія, яка перебувала на вершині своєї військової могутності, досить легко переносила тоді подібні удари. В цілому битва при Лепанто не зіграла того значення, яке спочатку розраховували переможці, і в кінцевому рахунку Селім здобув перемогу у війні. За договором 1573 р. Венеція не тільки позбулася Кіпру, але й повинна була сплатити 300 тисяч дукатів контрибуції.
При ньому вперше прийшли у зіткнення інтереси Московії і Туреччини — в районі Азова і Астрахані. Великий візир навіть почав будівництво Волго-Донського каналу, який повинен був з’єднати Чорне і Каспійське моря. Єдине придбання при султані Селіме II — це острів Кіпр, але поразки в морській битві при Лепанто стало тим самим щасливим для християнського світу днем, коли всі нації звільнилися від свого омани — віри у непереможність турків.
Шехзаде Баязид (тур. Bajezid) (1525 — 28 листопада 1562)
Баязид був незрівнянно більш гідним наступником ніж Селім. Більш того, Баязид був фаворитом яничарів, яким він нагадував свого батька і від якого успадкував кращі риси його натури.
Але вже через кілька років між Селімом і Баязидом почалася громадянська війна, в якій кожного підтримували його власні місцеві збройні сили. Баязид, після невдалої спроби вбити Селіма, разом з 12 тисячами своїх людей ховався в Персії, став вважатися зрадником в Османській імперії, яка на той момент перебувала у стані війни з Персією. Селім з допомогою військ свого батька в 1559 р. завдав Баязиду поразка під Коньей, змусивши його з чотирма синами і невеликий, але боєздатною армією шукати притулку при дворі шаха Ірану Тахмаспа.
Тут Баязид був спочатку прийнятий з королівськими почестями та дарунками, належними османському принцу. На це Баязид відповів шаху подарунками, які включали п’ятдесят туркменських скакунів в багатій збруї, та що захопила персів демонстрацію майстерності верхової їзди його кавалеристів.
Потім був дипломатичний обмін листами між послами султана, які вимагали видачі або, на вибір, страти його сина, і шахом, який чинив опір і тому, й іншому, виходячи з законів мусульманського гостинності. Спочатку шах сподівався використати свого заручника для того, щоб поторгуватися щодо повернення земель у Месопотамії, що султан захопив під час першої кампанії. Але це була марна надія. Баязида взяли під варту. Зрештою шах змушений був схилити голову перед перевагою збройних сил османів і погодився на компроміс. За домовленістю принц повинен був бути страчений на перської землі, але людьми султана. Таким чином, в обмін на більшу суму золота шах передав Баязида офіційним кату з Стамбула. Коли Баязид попросив дати йому можливість побачити і обійняти перед смертю своїх чотирьох синів, йому порадили «перейти до майбутньої справи». Після цього на шию принцу накинули шнурок, і задушили.
Після Баязида були задушені чотири його сини. П’ятий син, всього лише трьох років зроду, зустрівся, за наказом Сулеймана, з тією ж долею в Бурсі, будучи відданими в руки виділеного для виконання цього наказу довіреного євнуха.
Джахангір (1532 — 1553).
Останній син Сулеймана і Хюррем. Народився хворою дитиною. У нього був горб та інші проблеми зі здоров’ям. Щоб заглушити постійну біль Джахангір пристрастився до наркотиків (опію). Незважаючи на вік і хворобу він був одружений.
Страшна смерть (1553) його брата Мустафи (сина Сулеймана від першої дружини Махідевран) спровокована Роксоланою так потрясла вразливого Джахангіра, що він захворів і незабаром помер. Скорботний, про свого нещасливого горбатого сина, Сулейман доручив Синану спорудити красиву мечеть в кварталі, який досі носить ім’я цього принца. Мечеть Джіхангір, збудована великим архітектором, зруйнувалася внаслідок пожежі і від неї до нашого часу нічого не збереглася
Використана література http://gazeta.dt.ua/history/zagadka-roksolani-_.html
http://pravda.if.ua/news-1364.html
http://pravda.if.ua/news-1364.html
https://uk.wikipedia.org/wiki/Роксолана
http://www.infoportal.pp.ua/…/spravzhnja_istorij…/26-1-0-496
http://www.you-woman.com/bio/roksolana_ua.htm
http://roksolana.uacof.org/…/roksolana-anastasiya-lisovska-…
http://disk-sport.com/…/2332-pravda-ta-domisli-pro-roksolan…
Показати менше



Немає коментарів:

Дописати коментар