неділя, 30 грудня 2012 р.

Коза, Козеріг та Новий Рік.


світлину від Спадщина Предків.
31 ГРУДНЯ - ОБРЯД ВОДІННЯ КОЗИ-КОЛЯДИ, СВЯТО МАЛАНКИ
1 СІЧНЯ - ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, РІЗДВО МІСЯЦЯ

У давні часи первинне слово – «кален-да» (де «кален» – коло, «да» - давати) позначало лише Божича, котрого народжує Коло Свароже – цикл із 12 сузірь. Та, з часом, коли матріархат прийшов на зміну патріархату (землеробство на зміну мисливству), з'являється жіночий образ Коляди (у молдаван та румунів — Колинда, у християн - Пресвята Богородиця). Вона стає давньоукраїнською Богинею-Мати, народжує золоте ясне Сонейко (сонечко), в честь чого безмежно вдячні і щасливі люди до сьогоднішнього дня збираються у ватаги, складають величальні пісні і ними прославляють народження космічного світла і тепла. З появою театралізованого вертепу - Коляду зображає Коза - священна тварина-тотем давніх українців, символ нового життя, годувальниця людини (згадаймо народні казки про козу-матір). Звичай гладити козу по шерсті на святках означає достаток у майбутньому році:

Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає.
Де коза ногою, там жито копою,
Де коза рогом, там жито стогом.

І бачимо, що недаремно Коза символізує Коляду, адже саме в сузір'я Козерога Сонце вступає в останні дні грудня і повертає на весну.

ОБРЯД ВОДІННЯ КОЗИ-КОЛЯДИ – давній язичницький ритуал з масками, що побутував у різних народів і мав свій усталений сценарій, пісенний і музичний репертуар. Козу парубки тесали з дерева, а тіло покривали хутром. До обруча кози причіплювали роги, а біля рогів з обох боків дерев’яні ложки—вуха, на протилежному кінці — ломачка з віхтиком: це — хвіст. Козу підтримував захований під кожухом парубок. Центральним моментом ритуального дійства був танець Кози, її "вмирання" і "воскресіння", що символізували циклічний круговорот часу, прихід нового року. Водили козу з музиками, під звуки яких вона танцювала. Кожному було цікаво побути рогатою, а тому через дві—три хати хлопці, а це переважно підлітки, чергувались.

Окрім «Кози», у козоводів є ще «Кіт» з торбою на сало. Коли коза — малий хлопець у вивернутому кожусі, то кіт — це найменший і наймолодший з хлопців, перебраний за кота з довгими вусами.

Ще одна святкова новорічно-обрядова гра – МАЛАНКА. Маланку грає хлопець у дівочому вбранні, який уміє «штуки викидати» — добре жартує. На його обличчі маска вимащена кетягом. Залежно від особливостей регіону, з нею ходять переодягнені Орач з чепігами від плуга, Сівач із сівнею, Дід з батогом, Ведмідь, обкручений з голови до нін соломою, Циган - він водить Ведмедя і одночасно виконує обов,язки міхоноші, Циганка, Жид, Жидівка, Журавель і Чорт з ріжками. У пізніші часи, до веселої компанії прилучаються ще генерал з генеральшею.

Підійшовши до хати, колядники голосно запитують:
— Чи позволите, пане—господарю, защедрувати, сей дом розвеселити, Мару засмутити!?
Коли мають на те дозвіл, просять впустити до хати й Козу, бо змерзла. Маланка творить в хаті усілякі витівки: підмітає, витирає посуд ганчірками, бризкає водою на господарів.

Маланку часто виставляли як коханку Василя. До речі, у Вавилоні з дня одруження богині вод Бау з богом Сонця Бар-Баром (Баббар) починався новий рік.

ВАСИЛЬ - символізує тут народження нового Місяця. Це давнє українське ім’я пов’язане з арійською кастою вайшів, тобто селян. Звідси походять слова “весь” (село), “всі”. На зразок заміни вогонь-огонь, можна записати - Василь-Осиль, що близько до “оселі”, “села” (у греків Селена (укр. Василина) – Богиня місяця).

Добре відщедрувавши та одержавши щедрі подарунки, Орач заорює, Сівач засіває у хаті, бажаючи у Новому році господарям і родині достатку, щастя і врожаю. По дорозі до іншої хати ватага звеселяє всіх стрічних своїми жартами: Ведмідь запрошує в танок, Коза грає на скрипочці, Циганка пристає ворожити, Циган — коні міняти, а цибатий високий парубок — Журавель — вибиває в бубен.

На Тернопіллі Маланку проводять щорічно в селі Горошова Борщівського району та інших селах над Дністром. На Буковині Маланку називають «Переберія». Свято закінчується купанням у річці.

Згідно з уявленнями наших Предків, давно померлі родичі могли впливати на їхню долю. Тому обряд колядування – це практичний наслідок культу родових покійників, що провідують оселі. Невипадково обличчя колядників колись вкривали сажею, ховали під різдвяні маски, що символізувало перебування в країні смерті. Ряджені нерідко говорили зміненими голосами, одна особа із них, як правило, мовчала. Тобто прихід колядників символізував шлях з темряви до світла, з холоду до тепла, де їх чекають.

Цікаву думку про маскування колядників висловив російський етнолог М.Забилін, який з цього приводу зазначав: «Вони (маски) своїм зовнішнім незугарним виглядом відвертають чари від самих осіб, які їх носять».

Подекуди ще й досі залишився народний звичай, коли хазяїн у ролі хатнього жерця виходить з жертовним хлібом на подвір‘я і обертається на місці проти годинникової стрілки, символізуючи цим хід сонця. Тоді господар тричі виголошує магічні замовляння, звернені до ворожих сил, закликаючи їх на вечерю (з метою задобрити їх, щоб вони у наступному році не завдавали шкоди).

Коли закінчується водіння Кози, відбувається загальне урочисте обрядодійство - спалювання Колоди (в інших обл. - Колодія, Карачуна), тобто проганяння Мари. Також запалюють обрядове колесо - сваргу. Потім ватаги розходяться по оселях, де є дівчата, скидають машкари, весь свій «дохід» — на стіл... Гуляти — так усім разом!

Усю відповідальність за забезпечення обряду (реквізит, музика, збір дарунків тощо) брав на себе ватажок - «береза», «калфа», «старший парубок» .У випадку якихось безпорядків з боку ряджених, він брав провину на себе. Титул «берези» або «калфи» присвоювався звичайно старшим, досвідченим парубкам.

Із плином часу обряд Кози і Маланки утратив свою первісну магічну функцію і трансформувався в народну пародійно-гумористичну виставу. Це народне драматизоване дійство у минулому виконувалося процесією жерців, які водили «священну» тварину, що символізувала Божество. Звичай цей можна також пов‘язати з римськими Брумаліями, коли також відбувалися свята, просякнені магічністю й театральністю (24 листопада – 17 грудня, присвячені Діонісові), коли учасники одягали цапині маски.

ОБРЯД ВОДІННЯ КОЗИ-КОЛЯДИ І СВЯТО МАЛАНКИ – традиційно відзначаються українцями напередодні нового календарного року та в сам новий рік - 31 грудня і 1 січня. За християнським стилем ці свята відповідають дню Преподобної Меланії та Св.Василя і святкуються відповідно 13-14 січня.

//Використані джерела//

Смоляк П.О. - РОЛЬ ЗИМОВИХ КАЛЕНДАРНИХ ОБРЯДІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ
Знойко О.П. - Міфи Київської землі та події стародавні
Калайда Г.І. – «Рігведа» для спраглих.
31 ГРУДНЯ - ОБРЯД ВОДІННЯ КОЗИ-КОЛЯДИ, СВЯТО МАЛАНКИ 1 СІЧНЯ - ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, РІЗДВО МІСЯЦЯ У давні часи первинне слово – «кален-да» (де «кален» – коло, «да» - давати) позначало лише Божича, котрого народжує Коло Свароже – цикл із 12 сузірь. Та, з часом, коли матріархат прийшов на зміну патріархату (землеробство на зміну мисливству), з'являється жіночий образ Коляди (у молдаван та румунів — Колинда, у християн - Пресвята Богородиця). Вона стає давньоукраїнською Богинею-Мати, народжує золоте ясне Сонейко (сонечко), в честь чого безмежно вдячні і щасливі люди до сьогоднішнього дня збираються у ватаги, складають величальні пісні і ними прославляють народження космічного світла і тепла. З появою театралізованого вертепу - Коляду зображає Коза - священна тварина-тотем давніх українців, символ нового життя, годувальниця людини (згадаймо народні казки про козу-матір). Звичай гладити козу по шерсті на святках означає достаток у майбутньому році: Де коза ходить, там жито родить, Де не буває, там вилягає. Де коза ногою,
там жито копою, Де коза рогом, там жито стогом. І бачимо, що недаремно Коза символізує Коляду, адже саме в сузір'я Козерога Сонце вступає в останні дні грудня і повертає на весну. ОБРЯД ВОДІННЯ КОЗИ-КОЛЯДИ – давній язичницький ритуал з масками, що побутував у різних народів і мав свій усталений сценарій, пісенний і музичний репертуар. Козу парубки тесали з дерева, а тіло покривали хутром. До обруча кози причіплювали роги, а біля рогів з обох боків дерев’яні ложки—вуха, на протилежному кінці — ломачка з віхтиком: це — хвіст. Козу підтримував захований під кожухом парубок. Центральним моментом ритуального дійства був танець Кози, її "вмирання" і "воскресіння", що символізували циклічний круговорот часу, прихід нового року. Водили козу з музиками, під звуки яких вона танцювала. Кожному було цікаво побути рогатою, а тому через дві—три хати хлопці, а це переважно підлітки, чергувались. Окрім «Кози», у козоводів є ще «Кіт» з торбою на сало. Коли коза — малий хлопець у вивернутому кожусі, то кіт — це найменший і наймолодший з хлопців, перебраний за кота з довгими вусами. Ще одна святкова новорічно-обрядова гра – МАЛАНКА. Маланку грає хлопець у дівочому вбранні, який уміє «штуки викидати» — добре жартує. На його обличчі маска вимащена кетягом. Залежно від особливостей регіону, з нею ходять переодягнені Орач з чепігами від плуга, Сівач із сівнею, Дід з батогом, Ведмідь, обкручений з голови до нін соломою, Циган - він водить Ведмедя і одночасно виконує обов,язки міхоноші, Циганка, Жид, Жидівка, Журавель і Чорт з ріжками. У пізніші часи, до веселої компанії прилучаються ще генерал з генеральшею. Підійшовши до хати, колядники голосно запитують: — Чи позволите, пане—господарю, защедрувати, сей дом розвеселити, Мару засмутити!? Коли мають на те дозвіл, просять впустити до хати й Козу, бо змерзла. Маланка творить в хаті усілякі витівки: підмітає, витирає посуд ганчірками, бризкає водою на господарів. Маланку часто виставляли як коханку Василя. До речі, у Вавилоні з дня одруження богині вод Бау з богом Сонця Бар-Баром (Баббар) починався новий рік. ВАСИЛЬ - символізує тут народження нового Місяця. Це давнє українське ім’я пов’язане з арійською кастою вайшів, тобто селян. Звідси походять слова “весь” (село), “всі”. На зразок заміни вогонь-огонь, можна записати - Василь-Осиль, що близько до “оселі”, “села” (у греків Селена (укр. Василина) – Богиня місяця). Добре відщедрувавши та одержавши щедрі подарунки, Орач заорює, Сівач засіває у хаті, бажаючи у Новому році господарям і родині достатку, щастя і врожаю. По дорозі до іншої хати ватага звеселяє всіх стрічних своїми жартами: Ведмідь запрошує в танок, Коза грає на скрипочці, Циганка пристає ворожити, Циган — коні міняти, а цибатий високий парубок — Журавель — вибиває в бубен. На Тернопіллі Маланку проводять щорічно в селі Горошова Борщівського району та інших селах над Дністром. На Буковині Маланку називають «Переберія». Свято закінчується купанням у річці. Згідно з уявленнями наших Предків, давно померлі родичі могли впливати на їхню долю. Тому обряд колядування – це практичний наслідок культу родових покійників, що провідують оселі. Невипадково обличчя колядників колись вкривали сажею, ховали під різдвяні маски, що символізувало перебування в країні смерті. Ряджені нерідко говорили зміненими голосами, одна особа із них, як правило, мовчала. Тобто прихід колядників символізував шлях з темряви до світла, з холоду до тепла, де їх чекають. Цікаву думку про маскування колядників висловив російський етнолог М.Забилін, який з цього приводу зазначав: «Вони (маски) своїм зовнішнім незугарним виглядом відвертають чари від самих осіб, які їх носять». Подекуди ще й досі залишився народний звичай, коли хазяїн у ролі хатнього жерця виходить з жертовним хлібом на подвір‘я і обертається на місці проти годинникової стрілки, символізуючи цим хід сонця. Тоді господар тричі виголошує магічні замовляння, звернені до ворожих сил, закликаючи їх на вечерю (з метою задобрити їх, щоб вони у наступному році не завдавали шкоди). Коли закінчується водіння Кози, відбувається загальне урочисте обрядодійство - спалювання Колоди (в інших обл. - Колодія, Карачуна), тобто проганяння Мари. Також запалюють обрядове колесо - сваргу. Потім ватаги розходяться по оселях, де є дівчата, скидають машкари, весь свій «дохід» — на стіл... Гуляти — так усім разом! Усю відповідальність за забезпечення обряду (реквізит, музика, збір дарунків тощо) брав на себе ватажок - «береза», «калфа», «старший парубок» .У випадку якихось безпорядків з боку ряджених, він брав провину на себе. Титул «берези» або «калфи» присвоювався звичайно старшим, досвідченим парубкам. Із плином часу обряд Кози і Маланки утратив свою первісну магічну функцію і трансформувався в народну пародійно-гумористичну виставу. Це народне драматизоване дійство у минулому виконувалося процесією жерців, які водили «священну» тварину, що символізувала Божество. Звичай цей можна також пов‘язати з римськими Брумаліями, коли також відбувалися свята, просякнені магічністю й театральністю (24 листопада – 17 грудня, присвячені Діонісові), коли учасники одягали цапині маски. ОБРЯД ВОДІННЯ КОЗИ-КОЛЯДИ І СВЯТО МАЛАНКИ – традиційно відзначаються українцями напередодні нового календарного року та в сам новий рік - 31 грудня і 1 січня. За християнським стилем ці свята відповідають дню Преподобної Меланії та Св.Василя і святкуються відповідно 13-14 січня. //Використані джерела// Смоляк П.О. - РОЛЬ ЗИМОВИХ КАЛЕНДАРНИХ ОБРЯДІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ Знойко О.П. - Міфи Київської землі та події стародавні Калайда Г.І. – «Рігведа» для спраглих.

Немає коментарів:

Дописати коментар