пʼятниця, 16 листопада 2012 р.

А ТОЙ ВІТЕР НАРОДЖУЄ БУРЮ



Від безсилля кусаю я губи,
Німий плач розривається в грудях…
Що ж за люди в нас, Господи!
Що то за люди!..

Скільки ж треба
докласти тут сили,
Щоб вони ту байдужість
 із себе струсили!

Хто ж приспав вас, мої українці!
Вам нагадують:  ви є трипільці,
Вам з екранів кричать: ми – арійці!
То ж чому ми спимо, українці!

Можна жити і так – у неволі,
Животіти в ярмі на приколі,
Як стриножені коні у чистому полі,
 Тільки ж вітер подув вже привольний!

А той вітер віщує нам зміни,
А цей вітер народжує бурю!
Журавлі за моря відлетіли,
Тільки ми на Вкраїні сумуєм.
Не сумуй, прокидайся, громадо!
Нас на бойню ведуть, бо «так нада».
Скільки ж будемо, браття, терпіти?
Прокидайтеся – досить тужити!

І не бійтеся вітру нового:
Після бурі всміхнеться нам воля,
Журавлі повернуться з-за моря
На оновлену землю. Й забудеться горе.

Валерій ТЕРЗІ, першодрук
16.11.12

Немає коментарів:

Дописати коментар