Баба-повитуха у ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень)

Ігор Сердюк, асистент кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка

У сучасній українській історичній науці відбуваються активні процеси розробки і за­своєння нових теоретичних засад, методоло­гічних підходів і методик дослідження. 

У зв'язку з цим вчені радіють появі нових про­блем, напрямків, або ж, навпаки, констату­ють кризу в історіописанні¹. Історики-постмодерністи, на теоретичному рівні заперечуючи можливості достовірного знання про минуле, на практиці намагаються його реконструюва­ти. Хоча такі реконструкції, на думку гол­ландського теоретика історії Франка Анкерсміта, є скоріше інтерпретаціями, оскільки сьогодні кількість фахівців, що вивчають ми­нуле, перевищує загальну кількість істориків від Геродота до 1960 року².

Значне число фахівців збільшує чисель­ність підходів до тлумачення джерела, знахо­дить нові об'єкти і окреслює нові напрями до­сліджень. Сьогодні українські історики все більше уваги приділяють історії повсякдення, ментальності, тілесності, уявлень, історичній антропології, демографії, тендерним дослід­женням тощо. Історія все більше поєднується з іншими дисциплінами, і дослідник до тради­ційних історичних методів додає методи со­ціології, етнології, антропології, психології, географії3. Цього не уникнути як у досліджен­нях на зразок праць Фернана Броделя*, так і при вивченні життя та світоглядних уявлень якого-небудь "українського Менокйо"**.

Особисто нас цікавить ранньомодерна доба, а конкретніше — демографічні характеристи­ки міського населення Лівобережної України в другій половині XVIII ст. Застосовуючи ме­тоди демографії до аналізу статистичних дже­рел, ми можемо визначити показники народ­жуваності, плідності, шлюбності, смертності, однак ці показники потрібно інтерпретувати. Тобто треба дослідити демографічну поведінку людей, які жили більш ніж за два століття до нас, їхнє ставлення до життя і смерті, мораль­ні і суспільні норми, традиційну поведінку і девіації тощо. Оскільки цифри не дають інфор­мації про це, ми звертаємось до тодішньої літератури, мистецтва, фольклору, етногра­фічних даних. З іншого боку, застосування методик на зразок демографічних може зна­добитися і при вивченні проблем, що тради­ційно належали до царини народознавчих студій.

Тарас Шевченко. "Катерина"

(1842, полотно, олія, 93 × 72,3. Київ, Національний музей Тараса Шевченка)

Керуючись цим підходом, ми спробуємо дослідити таке явище, як бабування у ранньо-модерному міському суспільстві Лівобережної України. В умовах велетенської дитячої смерт­ності та відсутності лікарського нагляду від діяльності повитух значною мірою залежала не лише успішність пологів, а й те, чи виживе дитина у перші дні після народження, а також життя матері. Єдину допомогу їм могла надати баба, так у той час називали жінку, яка хоч раз приймала пологи. Наприклад, за словни­ком В. Даля один з варіантів тлумачення цього терміна — "повитуха, повивальная баб­ка"⁴. У довіднику "Знаки української культу­ри" баба — "... жінка, що приймала дітей під час пологів..."⁵. В різних регіонах України по­витух могли називати по-різному. У північних районах говорили "баба", "бабка", в Серед­ньому Подніпров'ї — "пупорізка", "породіль­на"⁶.

Графіка Володимира Ломаки

Особливості бабування вивчалися у етно­графічних студіях другої половини XIX — поч. XX ст. Здебільшого бабі не присвячува­лося окремого дослідження, наприклад, Мар­ко Грушевський розповідав про бабування у контексті вивчення дитинства⁷, у цьому ж ра­курсі баба фігурує у статтях Миколи Сумцова⁸. Етнографи І. Беньковський⁹, А. Малин­ка¹⁰, В. Ястрєбов¹¹ писали про бабу, вивчаючи обрядовість, пов'язану з народженням дити­ни. Це ґрунтовні, вагомі дослідження, однак вони не розповідають, скажімо, про чисель­ність бабів в населенні, число пологів, які їм, ймовірно, доводилося приймати. Етнографіч­ні студії вказують суспільні вимоги до бабів, однак не говорять, наскільки вони відповіда­ли таким вимогам, зрештою, вони оперують даними другої половини XIX ст., які, незва­жаючи на консерватизм тогочасних звичаїв, могли змінитися за сто років. Якщо ж говори­ти про останні історичні дослідження, то баба фігурує у праці Володимира Маслійчука, при­свяченій дітовбивству. Український історик відмітив важливу роль баби не лише в акті по­логів, а й у подальшій долі дитини і матері¹².

Оскільки повитухами були жінки, серед статистичних джерел другої половини XVIII ст. ми вибрали те, яке обліковує поряд з чоловічим і жіноче населення — Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 pp. Це перепис населення і господарства Лівобереж­ної України, що проводився у 1765-1769 ро­ках за указом Катерини II. Його організацією та проведенням на території Гетьманщини займалася Друга Малоросійська колегія на чолі з президентом колегії генерал-губерна­тором Петром Румянцевим.

Механізм проведення перепису, масштаби й зміст роблять його унікальним джерелом ін­формації для вивчення різних сторін життя населення Лівобережжя другої половини XVIII ст. 969 книг опису зосереджують відо­мості про 3,5 тис. населених пунктів і їх жи­телів¹³. На думку вчених, він був найповні­шим серед тих, що раніше проводилися в Гетьманщині¹⁴. Щоправда, поселення по-різ­ному представлені в джерелі, оскільки доку­менти перепису окремих населених пунктів майже повністю втрачені. У своїй статті спро­буємо проаналізувати матеріали Генерального опису Стародуба — значного полкового міста, економічного і адміністративного центру, опис якого зберігся порівняно добре, крім того, дане джерело чітко виділяє повитух з ре­шти жіночого населення вказівкою "баба", яка робилася перед ім'ям жінки.

Колиска. (Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини)

Матеріали перепису міста Стародуба знахо­дяться у книгах 71, 72, 73, 74, 78, 81, 82, 124, 147, 148а, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України в м. Київ у фонді № 57. Дослідники опису поді­ляють його документи на три групи: 1) ма­теріали про проведення і організацію опису у полках; 2) відомості про міста, населення і домогосподарства; 3) документи, що підтверджу­ють права власників на нерухоме майно, куп­чі, гетьманські універсали, царські грамоти, тощо¹⁵. Для вивчення демографії населення міст, найбільш корисними є матеріали другої групи, які складаються з чернеток та чисто­вика.

Чистовики, що містяться у книзі 148а, датуються 1766 роком. Вони оформлені у вигляді таблиці на звороті кожного аркуша і додатку до нього на лицьовому боці наступного. З лівого боку кожної таблиці записані: номер двору, назва вулиці, далі — окремі графи для будівель: помешкань госпо­дарів та наймитів, комор, конюшень, сараїв. У графі "чини та імена" вказувалося прізвище, ім'я власника двору чи глави родини, його соціальна приналежність. Нижче записува­лися дружина і діти — спочатку хлопці, по­тім — дівчата. Далі переписувалася решта мешканців двору. Зазвичай це були родичі чи наймити. У джерелі чітко простежуються родинні зв'язки мешканців двору. Окремими графами записані вік та стан їхнього здоров'я. У лицевій частині зафіксовані права володіння двором, яким шляхом придбаний, прибутки та заняття господарів. Загалом інформація подана чітко, лаконічно, дані уніфіковані, що значно полегшує їхню обробку.

У чистовому варіанті опису міститься демографічна інформація про 4210 жителів Стародуба, з них налічуємо 2015 чоловіків і 2195 жінок. Терміном "баба" у джерелі позна­чено вісім жінок різного віку, які становили 0,4 % жіночого населення міста. Тобто бабів у місті було небагато і вони повинні були встигнути на всі міські пологи.

За нашими підрахунками в той час у місті відбувалося мінімум 166 пологів на рік, тобто в середньому по 20 на бабу, однак очевидно, що вони користувалися різним попитом і мали різний авторитет. Наймолодшою з них була "баба Прасковья Миронова", якій на час перепису виповнилося 23 роки. Вона була здоровою, наймалася по півроку за один рубль, харчі і одяг¹⁶. Можливо, вона не мала великого досвіду чи взагалі прийняла пологи випадково. Малоймовірно, щоб її кликали жінки старші, ніж вона сама. Наступною за віком була наймичка військового товариша тридцятирічна "баба Мотрона Иванова"¹⁷. Щодо іншої жінки привертає увагу форму­лювання "баба для обучения детей грамоте Ирина Иванова". При цьому у дворі дітей не записано, самій Ірині виповнилося 45 років¹⁸. Наймичкою була і "баба Ховроня", якій на час перепису виповнилося 50 років¹⁹. Решта "ба­бів" були літнього віку: у міщанської вдови Домни "живеш на пропитании баба Праско­вья Иванова дочь" — 60 років "дряхла"²⁰. Шістдесятирічна баба Устина — "слепа и глу­ха" ²¹. Дряхлими були вісімдесятирічні Мот­рона²² та Анастасія Денисиха²³.

Ми звертаємо увагу на вік і стан здоров'я бабів, бо малоймовірно, щоб сліпа і глуха Ус­тина приймала пологи. Мотрона та Анастасія були старими і слабкими, Параска Іванова була дряхлою. Отже, на час перепису фізично здоровими були чотири жінки, з яких одній виповнилося лише 23 роки і яка не мала до­статнього досвіду. Тому ймовірно, що основну "акушерську практику" у Стародубі здійсню­вали 3-4 баби, які могли приймати 55 і біль­ше пологів на рік.

Вік нам цікавий і у тому аспекті, що термін "баба" ототожнюється зі старістю, причому не лише сьогодні. За етнографічними розвідками Марка Грушевського на межі ХІХ-ХХ ст. ба­бами ставали жінки 45-50 років, які самі вже перестали народжувати, якщо ж баба таки на­роджувала дитину, то з неї всі сміялися, а дитину називали "бабинець"²⁴. Отож українсь­кий етнограф називає дві необхідні якості по­витухи — зрілий вік, який означає досвід, і народження власних дітей: "баба повинна бути досвідчена, знаюча, стара жінка"²⁵. Це було важливою умовою, оскільки баби здебіль­шого не передавали свої знання, а отримували їх молодими під час власних пологів. Микола Сумцов писав, що бабою могла вважатися жінка, яка народила дівчинку²⁶. За дослід­женнями А. Малинки бабувати йшли ті, хто вже не міг мати дітей, здебільшого жінки літ нього віку²⁷.

Генеральний опис, як джерело, що бере на облік населення незалежно від віку і статі, та вказує на родинні стосунки переписаних осіб, певною мірою дає змогу нам перевірити "на­явність" власних дітей у бабів. У цьому аспек­ті документ теж суперечить етнографічним даним, оскільки подає безпосередню вказівку про дітей лише однієї баби з восьми. Вже знайома нам Анастасія Денисиха проживала разом зі своєю сорокарічною дочкою (вдовою) Марфою та онукою Іриною. Останній на мо­мент перепису виповнилося 16 років, тобто коли народилася Ірина, Анастасії Денисихі було 64 роки²⁸. Можливо, саме вона бабувала на пологах у власної дочки Марфи. Відмітимо, що Денисиха була єдиною бабою, яка, за да­ними опису, відповідала основним критеріям названим етнографам: мала літній вік і дочку, однак на час перепису була дряхлою.

У решті випадків відомостей про дітей дже­рело не подає, вони могли вирости і жити ок­ремо чи податися у найми. В даному ракурсі привертає увагу Параска Миронова. У свої 23 роки вона вже була бабою, проте дітей з нею не записано, відомостей про її чоловіка теж немає, хоча вона мала б бути заміжньою (інак­ше її записали б як дівку)²⁹. Діти Параски (якщо вони були) не досягли повноліття***, і мали б жити з нею, або ж могли податися у найми чи в учні і жити у дворі господаря. Якщо Параска Миронова була немісцевою, то діти могли залишитися у селі, з якого вона прийшла, та джерело не вказує місце її на­родження, хоча зазвичай така вказівка по­дається.

Діти тридцятирічної Мотрони Іванової не могли залишитися в селі, бо вона походила зі Стародуба, однак вказівки про них у джерелі немає³⁰. Зрештою, вони могли померти мало­літніми і у зв'язку з цим припущенням постає питання, чи могла бабувати жінка, яка наро­дила дітей, однак ці діти померли?

Якщо породілля кликала бабу, щоб отрима­ти бодай якусь допомогу при пологах, то для чого це було потрібно самій бабі? Адже вона ризикувала життям матері і дитини. За до­слідженнями Марка Грушевського "більше бабують вони через те, що їм щось перепаде та й пошана їм од хазяїв і од людей"³¹. Отже, пере­вагою бабування була винагорода (матеріаль­ний фактор) і пошана. З іншого боку, А. Ма­линка, характеризуючи неодмінні риси баби, писав: "...главное она должиа быть богатой и щедрой..."³². Поглянемо, наскільки актуальни­ми вони були для стародубських бабів.

Очевидно, що матеріальна підтримка їм була потрібна, бо чотири з них були наймич­ками і заробляли до 2,5 рубля на рік, ще троє жили "на пропитании"³³. Ці жінки не мали власної хати і мешкали у дворах своїх госпо­дарів на "одеже и харчах хозяйских". Анастасія Денисиха жила разом з дочкою-вдовою і онукою, які заробляли собі на життя пряжею, їхнє господарство трималося виключно на жі­ночих руках, і малоймовірно, щоб приносило стабільний прибуток³⁴.

Подвір'я вдови. с. В'юнище Переяславського повіту Полтавської губернії, сер. ХІХ ст.

(Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини)

Тобто матеріальний стан усіх стародубських бабів, відмічених у описі міста, був поганим і міг бути покраще­ний за рахунок бабування. Платня за аку­шерські послуги залежала від матеріального становища сім'ї породіллі. Зазвичай вона на­давалася у вигляді дарунків, наприклад, по­лотном на запаску і хлібом³⁵.

Роль баби в житті новонародженого не об­межувалася актом пологів, вона була важли­вим компонентом обрядовості, вірувань та за­бобон, пов'язаних з дитиною. Тому частуван­ня і подарунки баба могла отримати на родинах, хрестинах, зливках, похрестинах³⁶, пострижинах³⁷. Наприклад, на зливках у містечку Мрин було прийнято частувати бабу горілкою, дарувати їй сім паляниць і ситець на спідницю³⁸. У Волинській губернії в XIX ст. у першу купіль дитині кидали срібні гро­ші, які забирала собі баба³⁹.

Участь у пологах та низці важливих об­рядів, за етнографічними розвідками, могла забирати багато часу, тим більше якщо пови­туха приймала значу кількість пологів. Стародубські баби були наймичками, і у зв'язку з цим постає запитання, як ставилися їхні гос­подарі до бабування своїх робітниць, адже їх могли покликати до породіллі в будь-який час, навіть під час виконання якихось важли­вих робіт. Можливо, це враховувалося в оп­латі праці таких жінок, навіть молодші з них і здорові отримували 2-2,5 рубля на рік, тоді як інші наймички за даними джерела зароб­ляли в середньому на 1-2 рублі більше⁴⁰.

Отож бабуванням у Стародубі займалися бідні жінки, які могли мати з цього додаткові засоби до існування. В європейських містах це було окремою професією. Наприклад, у Лон­доні XVIII ст. повитухи навіть видавали на продаж брошури з порадами для вагітних, згідно з тогочасними моральними нормами вони повинні були надавати однакову допомогу бідним і багатим жінкам незалежно від гоно­рару. Однак на ділі бідна жінка могла залиши­тися без допомоги повитухи, як про це зазначає Морін Воллер: "многие бедные женщины уми­рали просто потому, что не испытывали вмешательства повивальних бабок"⁴¹.

У польському місті Торунь діяльність аку­шерок оплачувалася громадою. В міському бюджеті, починаючи з XV ст., існувала певна квота, що йшла на утримання лікарів і повитух. У 1761 році на утриманні міста була ціла медична служба: головний міський лікар, три лікарі, хірург, наглядач міських лазень, три повитухи⁴². Ці повитухи були постійними, заробляли на життя акушерством і, вочевидь, мали хоч якісь фахові знання та перебували під контролем головного лікаря, ймовірно, що вони мали цілком виправдану монополію на приймання пологів****.

У цьому відношенні породіллям і новонарод­женим Стародуба пощастило менше, оскільки їм доводилося мати справу з бабами, які навряд чи якось контролювалися полковим лікарем, їхня діяльність скоріше залежала від міських пліткарок, які могли розповсюджувати відо­мості про невдалі пологи та повитух-невдах. Таку бабу з часом могли перестати кликати, і тоді вона втрачала "пошану од людей".

Дії баби, що ґрунтувалися переважно на власному досвіді та забобонах, могли як допо­могти, так і зашкодити. Навіть лондонські бабки-повитухи, які у XVIII ст. повинні були отримати ліцензію на практику, за досліджен­ням Морін Воллер, часто ставали причиною смерті своїх пацієнток та дітей⁴³. Ймовірно, що бабу могли звинуватити у смерті дитини, наприклад, за українськими народними віруваннями, повитусі-покійниці в домовину клали пучок різок, щоб вона відганялася від тих діток, яких не врятувала, коли бабувала⁴⁴.

Етнографи кінця XIX — початку XX ст. відмічали часом абсолютну безпорадність повитух, які весь спосіб лікування переймали від інших баб, з якими самі мали справу, коли народжували. Така баба пильнувала лише, щоб усе робилося згідно зі звичаєм, тому пологи часто закінчувалися нещасливо⁴⁵.

Якщо ж пологи закінчилися вдало, то на бабу чекала "пошана", яка могла виявлятися у подарунках, наприклад, у містечку Мрин батьки новонародженого з року в рік на другий день Різдва і Великодня носили бабі паляниці, ковбасу, паски, крашанки⁴⁶. Така увага була необхідна, бо, за народними віруваннями, баба впливала на подальшу долю вже навіть дорослої людини⁴⁷. На неї могли скаржитися за те, що не дала щастя й долі, наприклад, у пісні, записаній П. Чубинським, хлопець перелічував обставини, які зробили його нещасним:

"А я хлопець несчастлівый... Чи такая баба брала, — Щастя долі не вгадала..."⁴⁸

Щастя людини залежало від правильних дій баби під час пологів, у традиційному сус­пільстві в різних народів вважалася щасли­вою дитина, що народилася в "сорочці" або в "чепці". Правильним було його зберегти для дитини, наприклад, засушити і зашити в по­лотно чи одяг. Цей талісман мав велику силу, дарував славу, звільняв від війська тощо⁴⁹. У Німеччині повитухи крали "сорочку" для своїх дітей⁵⁰, англійські адвокати купували її перед важливими справами, такі ж звичаї іс­нували і в Росії, тому баба могла залишити "сорочку" дитині чи вкрасти її на продаж, або ж для інших (якихось магічних) цілей.

Набуття більшої суспільної ваги, поряд з матеріальною вигодою, могло бути ще однією метою бабування. На нашу думку, сам факт фіксації і застосування терміна у обліковій до­кументації свідчить про певний суспільний статус баби. Очевидно, що особа, яка подавала відомості переписувачам (господар двору чи сама баба) вважала за необхідне вказати, що та чи інша жінка є бабою. Схоже, що і писарі вважали цю інформацію досить важливою, щоб внести до чистовика перепису. Особи, за­писані у описі Стародуба як баби, були най­мичками, бідними, слабкими тощо і могли ба­буванням збільшити свою суспільну значу­щість. Потрібно відмітити, що джерело не вказує станову приналежність бабів, хоча ро­бить це щодо інших мешканців міста, не називаються вони і вдовами, хоча, наприклад, Анастасію Денисиху з високою долею ймовір­ності ми можемо назвати вдовою*****. Отже при переписі важливіше було записати жінку як баба, аніж вдова, козачка чи міщанка.

Значимість баби була пов'язана і з її мож­ливим впливом на потойбічне життя. Прий­нявши пологи, баба могла сама, без священи­ка, охрестити дитину, що вродилася слабкою чи з вадами і могла померти. У такому разі по­витуха виконувала одне з найважливіших церковних таїнств, якщо ж дитина залишала­ся нехрещеною і помирала, то після смерті вона ставала нявкою, русалкою і не могла пот­рапити до раю. Дитину, що вижила, потім "по-справжньому" хрестили у церкві.

За легендою: з цієї білої миски малий Тарас їв кутю у хаті своєї хрещеної.

(Шевченківський Національний заповідник)

Вивчення бабування, на нашу думку, ілюс­трує плідність поєднання квантитативних, історико-демографічних методик з методами етнографії. Дослідження статистичних дже­рел у поєднанні з матеріалами етнографічних розвідок дає змогу по-новому підійти до вив­чення вже відомих проблем. Щодо обраної нами, то аналіз матеріалів Генерального опи­су Стародуба дав змогу визначити число бабів у місті та їх частку в жіночому населенні, ви­словити припущення щодо числа пологів, які їм доводилося приймати. Джерело подає ін­формацію про вік бабів, стан їх здоров'я, за­няття і розмір прибутків. Така інформація, разом з даними етнографії, уможливлює де­тальніше визначити роль і місце акушерки в українському суспільстві ранньомодерного часу, простежити мотиви, які спонукали жі­нок зайнятися "акушерською практикою", розглянути відповідність матеріалів статис­тичних документів і етнографічних розвідок.

Примітки:

^*Маємо на увазі його узагальнюючу працю з економіки доіндустріальної Європи "Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV-XVIII ст.", або ж масш­табне дослідження "Что такое Франция?", у якому ви­датний французький історик розглянув минуле своєї країни "в свете различных наук о человеке". Див. докл: БродельФ. Матеріальна цивілізація, економіка і капі­талізм, XV-XVIII ст. Том 1. Структура повсякденності: можливе і неможливе. — К.: Основи, 1995. — 543 с.; Його ж. Что такое Франция? Книга вторая: Люди и вещи, ч. 1. — Пер. с фр. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1995, —244с.

^**Італійський мельник Домініко Скандела на прізвись­ко Менокйо був спалений інквізицією, як єретик. Він став головним героєм праці Карло Гінзбурга "Сир і хробаки" [8], яка вважається взірцем мікроісторичних досліджень. Відомий італійський історик за даними матеріалів двох судових процесів, документів про гос­подарську діяльність мельника, переліком прочитаних ним книг і рядками, написаними Менокйо, дослідив його світогляд, почуття, фантазії, потяги. За висловом автора він частково реконструював "народну культуру". Див. докл.: Гинзбург К. Сыр и черви. Картина мира од­ного мельника, жившего в XVI в. / Пер. ситал. М. JI. Андреева, М. Н. Архангельской. — М.: "Российская политическая знциклопедия" (РОССПЗН), 2000. — 272 с.

^***Навіть якщо Параска одружилася у 13 років (мінімаль­ний шлюбний вік для дівчат за Литовським статутом — розд. 6, арт. 1, та розд. 5, арт. 9. Див.: Литовський Статут 1588 р. [Електронна версія]. — Режим доступу:http://starbel.narod.ru/statutl588.htm]), то на час проведенйя опису її дітям було не більше 9-10 років.

^****Ми не маємо аналогічних відомостей про Стародуб, але, наприклад, у бюджетах Києва середини XVIII ст. ви­датків на лікарів і повитух не зафіксовано. Див.: Молчановскій Н. Бюджети г. Кіева вь средине XVIII в./ Н. Молчановскій // Киевская старина. — 1898. — №1. — С. 64-98.

^*****Баба Анастасія Денисиха мала дочку Марфу, щодо якої немає вказівки "незаконнонароджена", отже, Марфа народилася у законному шлюбі. Враховуючи вік баби — 80 років, і середню різницю у шлюбі між подружжям за даними Генерального опису Стародубського полку — 4,6 року на користь чоловіків, можемо припустити, що її чоловік помер. Крім того, Денисиха жила у своїй хаті разом з дочкою, а з огляду на можливий вік її чоловік не міг податися у найми, а мав би жити разом з ними. Див.: ЦДІАК — Ф. 57. — On. 1. — Кн. 148 а. — Арк. 420 зв.

Джерела та література

1. Волошин Ю. Сучасні історико-демографіч­ні дослідження ранньомодерного українсь­кого суспільства: методологічний дис­курс / Юрій Волошин // Історична пам'ять. — 2007 — № і. _ с.15.

2. Яковенко Н. Вступ до історії / Наталя Яковенко. — К.: Критика, 2007. — С. 222- 224.

3. Там само. — С. 205.

4. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: Т. 1-4 / Владимир Даль. — М.: Русский язык, 1978. — Т. 1. А-3. - С. 32.

5. Жайворонок В. Знаки української етно­культури: Словник-довідник / Віктор Жайворонок. — К.: Довіра, 2006. — С. 20- 22.

6. Гаврилюк Н. Картографирование явлений духовной культуры (По материалам родильной обрядности украинцев) / Наталия Гаврилюк. — Киев: "Наукова думка", 1981.— С. 67.

7. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу / Марко Гру­шевський — К.: Либідь, 2006. — 256 с.

8. Сумцовь Н. О народныхь  воззреніяхь на новорожденного ребенка / Николай Сумцов // Журналь министерства народнаго просвещенія. — 1880,— №11.— С. 68- 94.

9. Беньковскій И. Поверья и обрядности родинь и крестинь / Иван Беньковский // Киевская старина. — 1904. — № 10. — С. 1-3.

10. Малинка А. Роыны и хрестыны / А. Малинка // Киевская старина. — 1898. — №5. — С. 254-286.

11. Ястребовь В. Обрядовое постриженіе детей / В. Ястребов // Киевская старина. — 1895. — №.10. — С. 1-2.

12. Маслійчук В. Дітозгубництво на Лівобе­режній та Слобідській Україні у другій по­ловині XVIII ст. / Володимир Маслійчук. — Харків: Харківський музей приватної садиби, 2008. — 128 с.

13. Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 pp. Покажчик населених пунк­тів. — К.: Центр, держ. іст. архів УРСР в м. Києві, 1959. — 184 с.

14. Когут 3. Російський централізм і ук­раїнська автономія: Ліквідація Гетьман­щини, 1760-1830 / Зенон Когут // chttp: // litopys. narod. ru/coss5/koh06. htm>

15. Литвиненко M.A. Джерела історії Украї­ни XVIII ст. — Харків: Видавництво Харк. ун-ту, 1970. — С. 110.

16. Центральний державний історичний архів України у м.Києві (Далі— ЦДІАК).— Ф. 57. — On. 1. — Кн. 148а. — Арк. 574 зв.

17. Там само. — Арк. 218 зв

18. Там само. — Арк. 226 зв.

19. Там само. — Арк. 330 зв.

20. Там само. — Арк. 200 зв.

21. Там само. — Арк. 571 зв.

22. Там само. — Арк. 448 зв.

23. Там само. — Арк. 240 зв.

24. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу... — С. 34.

25. Там само. — С. 33.

26. Сумцовь Н. Культурные переживання / Николай Сумцов // Киевская старина. — 1889. — №10. — С. 29-30.

27. Малинка А. Родыны и хрестыны... — С.256-260.

28. ЦДІАК. — Ф. 57. — On. 1. — Кн. 148а. — Арк. 420зв

29. Там само. — Арк. 547 зв.

30. Там само. — Арк. 218 зв.

31. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу... — С. 32.

32. Малинка А. Родыны и хрестыны... — С.256.

33. ЦДІАК — Ф. 57. — On. 1. — Кн. 148а. — Арк. 200 зв.

34. Там само. — Арк. 420 зв.

35. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу... — С. 34.

36. Там само. — С. 53-69.

37. Ястребовь, В. Обрядовое постриженіе детей... —С. 1-2.

38. Малинка А. Родыны и хрестыны... — С. 267.

39. Беньковскій И. Поверья и обрядности родинь и крестинь... — С. 1-3.

40. У Стародубі в цей час наймані робітниці отримували здебільшого 3,5-4,5 рубля на рік. Див.: ЦДІАК — Ф. 57. — On. 1. — Кн. 148а. — 610 арк.

41. Уоллер М. Лондон. 1700 год / Морин Уол- лер; [пер. с англ. М. В. Пановой, Т. П. Церр]. — Смоленск: Русич, 2003. — С. 58-63.

42. Gorny Ê. Ze studiow nad stosunkami ludno- sciowymi Torunia w XVIII w. / Kazimierz Gorny // Acta Universitatis Nicolai Coper- nici. Nauki Humanistyczno-Spoleczne. — Torun, 1977. — Historia. XI. — S. 84-85.

43. Уоллер М. Лондон. 1700 год... — C. 58-69.

44. Жайворонок В. Знаки української етно­культури... — С.20-22.

45. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу... — С. 34.

46. Малинка А. Родыны и хрестыны... — С. 285.

47. Сумцовь Н. О народныхь воззреніяхь на новорожденного ребенка... — С. 88-89.

48. Труды этнографическо-статистической экспедиціи вь Западно-русскій край, снаряженной императорскимь русскимь географическимь обществомь. Юго-западный отдель. Матеріал и изследованія, собранные д. чл. П. П. Чубинскимь. Т. V. Песни любовные, семейныя, бытовыя и шуточныя. — СПб.: тип. Майкова, 1874. — С. 34.

49. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу... — С. 39.

50. Сумцовь Н. О народныхь воззреніяхь на новорожденного ребенка.., — С. 79.

Джерело: Сердюк І. Баба-повитуха у ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень) // Краєзнавство. – 2009. - № 3-4. – С. 214-220.