Є така повідка, що, в часі збурення Запорозької Січі, характерник отаман Дженджелій не захотів піддатись москалям і рівно ж не хотів іти під Турка за Дунай. Він зібрав 300 запорожців і пішов з ними світ за очі.Коли запорожці прийшли до гори, прощаючись навіки з Рідним Краєм, їм вийшов якийсь дід назустріч і запитав:
— Чого прийшли сюди ви, діти?
— Січ нашу москалі спалили, зруйнували, волю задушили і Козацьку Мати-Україну в кайдани закували. Тож, нема де нам подітись. З москалями нам не жити й до бусурменів іти в прийми серце не лежить. Нехай камінням краще станем!
— Так відповів за козаків отаман Дженджелій.
Кремезна постать діда розігнулась, його вже згаслі очі заіскрилися вогнем, зітхнув старий та й каже:
— Скидайте, діти, ваші шаблі та всі до одного.
І здіймали мовчки запорожці дамаські шаблі, що тисячі голів ворожих постинали й на купу перед дідом їх зложили.
Поглянув дід навколо, очі вгору зніс — і полумінь велика спалахнула. Стопилися шаблі в огні, неначе б то не криця була, лишень віск.
От розгорнув дід попіл і вздріли всі великий меч, з обидвох боків гострий та блискучий, але тяжкий, тяжкий.
— Попробуйте-но, діти, хто з вас цей меч здолає нідіймити! — озвався дід.
І пробували всі, та силкувалися, але для кожного він був тяжкий.
— А нумо, пішліть гінців за річку, за Дунай, чи не знайдеться козарлюга, що зможе зрушити цього меча.
Гінці, як вітер, полетіли, і ось на конях швидкокрилих Братерство Січове прийшло з-за Тихого Дунаю.
— Попробуйте-но, діти, хто з Вас цей меч здолає підіймити! — озвався дід.
І пробували всі та силкувалися, але для кожного був він тяжкий.
— То шліть гінців на Кубань, бо й туди пішла козацька запорозька сила.
Соколами полинули гінці, і на братній голос озвалося й присунуло Козацьке Товариство з-над Кубані.
— Ну, що ж? Пробуйте і ви цього меча зрухнути! — озвався знову дід.
І пробували всі та силкувалася, але для кожного був він тяжкий.
— Ой, бачу, дітки, що нема такого межи вами, хто б подолав цей меч один підіймити! — промовив сумно дід.
— Повідь, дідусю, нам, а хто ж його підійме і хто з ним зможе воювати? — спитав отаман Дженджелій.
— То буде, сину, козак з козаків, якого ще не бачив світ!
— А як же буде зватись він? — спитав ізнову отаман Дженджелій.
— То буде, сину, з поміж лицарів могутній лицар, ще незнаний. Цей меч в його руках пером легеньким стане. Ним волю він здобуде, і лише тоді всміхнеться радісно стара Козацька Мати-Україна.
— А як же буде зватись він? — отаман знову запитав.
— ЄДНІСТЬ буде йому ймення. Коли у боротьбі з'єднається брат з братом, коли серця в одно зіллються, коли запроданці й зрадники переведуться! — прорік востаннє сивий дід і крізь землю провалився.
А навкруги все зашуміло, загуло: ЄДНІСТЬ!
— ЄДНІСТЬ! Як грім в степу Дніпровім покотилося, відбилося луною об Кавказ і за Карпатами озвалось: "КОЗАЦЬКА ЄДНІСТЬ!!!"
Немає коментарів:
Дописати коментар