Валерій ТЕРЗІ новела Контрольна з математики

Валерій ТЕРЗІ

Контрольна з математики

новела

   Надійка народилася й виросла тут, у цьому невеличкому південному місті на березі рукотворного моря. За своє коротке життя вона ще не бачила такої гарної зими. Випало багато снігу, і вранці дівчинка не впізнала свого двору. Дерева й кущі, сусідова машина, дитяча гірка — все було біле і якесь фантастичне. Ще вночі Надя прокинулася й почала збиратися до школи, чим дуже здивувала своїх батьків. Але нічого дивного не було, тому що від снігу в кімнатах посвітлішало, й дівчинка подумала, що настав ранок.

Невеселою поверталася Надія зі школи. Добре, що вдома не було ще батьків — вони на роботі. А то почалися б розпитування: що, та як. Мама відразу б помітила, що з донькою щось таке трапилося.

Сніг поскрипував під ногами: рип-рип, рип-рип. Мороз щипав щічки і пофарбував їх у червоне, але школярка не відчувала холоду.

Її заполонили сумні думки. Що так стривожило дівча? Які можуть бути в нього неприємності у дев`ять років? Може, котрийсь із однокласників смикнув її за кіску? Ні, через це Надя не сумувала б. Вона одержала двійку? Це питання не логічне, бо такого з Надією не трапляється — вона «кругла» відмінниця й завжди старанно готується до уроків. Посварилася із своєю подругою? Ні, й знову ні.

Гляньте, ось і вона — її краща товаришка. Наздогнала Надійку, щось щебече, але та навіть не реагує на її балачки. Точніше буде сказати: вони її дратують. Добре, що вже дійшли до свого будинку й можна нарешті позбутися занадто балакучої однокласниці. Розбіглися кожна у свій під`їзд.

 Надія вдома розігріла суп і нашвидку пообідала, потім заходилася прибирати в квартирі. Вона це робила ретельно, як мама. Полила квіти, підмела підлогу, протерла її вологою ганчіркою. Гарно поскладала книжки у шафі.

Отак завжди, коли дівчина відчувала за собою якусь провину, вона старанно наводила в кімнатах «лиск». Це батьків вираз. Увечері, коли прийдуть тато з мамою, вони звернуть увагу на те, що скрізь чистенько й затишно, і хвалитимуть маленьку хазяєчку. А сваритися, коли дізнаються про неприємності, батькам буде вже незручно.

Що ж все-таки трапилося з Надією? Сьогодні була контрольна з математики за перше півріччя. Вчителька, Галина Іванівна, перед її початком попередила:

— Діти, цю роботу потрібно виконати дуже уважно. Від її результату залежатиме ваша оцінка за чверть. Не поспішайте, спочатку добре подумайте.

Надія старанно виписувала на листочку із штампом кожну цифру.
Їй так хотілося одержати дванадцятку! Але коли вчителька перевіряла контрольну, то в останньому прикладі знайшла помилку. Тільки одну! Під роботою з`явилася дев`ятка. Галина Іванівна зморщила лоба, з досадою хитнула головою: процент якості хоч і не постраждає, так відмінниця ж… Вона підійшла до Надійчиної парти. Дівча з тривогою дивилося на вчительку. А вона перервала надвоє контрольну, положила її перед Надією разом із чистим клітчастим аркушем і тихо сказала :

— Перепиши.

 Усе минулося благополучно. Надія отримала дванадцятку. Але на душі у дівчинки було неспокійно. Що ж скажуть тато з мамою, коли дізнаються про дев`ятку? Вони її, мабуть, сваритимуть за те, що не старалася…

У прихожій почувся довгий дзвінок. Так нетерпляче дзвонить тато.
Надія побігла відчиняти. Так і є. На порозі стояв він і щиро посміхався. Роздягнувся і пройшов до кімнати:

— Ну як, заяць, справи? Як контрольна?

— Дванадцятка, — мовила Надійка, але в її голосі не чулося тієї радості, яка була раніше при подібних повідомленнях. Тато не звернув на це уваги.

— Молодець, заяць. Так тримати! Мами немає?

 — Ні, ще не прийшла.

— Надюшечко-золотушечко! Ходімо, донечко, на кухню картоплю чистити. Мама прийде, підсмажить її нам.

Закипіла робота. Батько із дочкою у два ножі швидко з нею впоралися. А ось і мама прийшла з повними валізами.

— Не міг спуститися? — накинулася на тата. —  Тягнула оце, — показала на покупки, — аж на п`ятий поверх! Ледве рук не відірвала.

— Ми ж картоплю чистили… — почав виправдовуватися батько, але мама його не дослухала.

 — Чого це я така дурна? Інші своїх чоловіків по магазинах ганяють, а я сама й сама.

 — Припини! Дитина слухає…

— Як вона сьогодні контрольну написала? — звернулася до Надійки мама.

Вона вже не злилася.

— На відмінно! — відповів за школярку батько з радістю, неначе це він дванадцятку заробив, а не Надія.

Дівчина хотіла посміхнутися, але посмішки не вийшло. Це стурбувало маму.

— Що сталося? — суворо запитала мама.

Надія зашмóргала носом.

— Розповідай, не рюмсай.

Дівчина мовчала. Як же — не рюмсай! За просту дев`ятку діставалося, а за контрольну, ох і нагорить. Мовчанка затягувалася.

Це не віщувало нічого доброго. Вже і батько не стерпів:

— Не мовчи, доню! Розказуй!

 На зблідлих щічках Надії з`явилися дві сльозинки. Мамі стало жаль своєї доньки.

— Ну чого ти причепився до дитини?

 Батько розсердився і вийшов у кімнату. Але крізь відчинені двері йому було чутно, як дочка плакала і розповідала про контрольну.

— Не плач, Надюшо. Не плач. Адже ти переписала, і Галина Іванівна поставила дванадцятку? От і добре! Не плач!

Батько повернувся назад.

— Що добре? — він нервував. — Те що ти, — це до дружини, — разом із учителькою навчаєш її, — і він тицьнув пальцем у доньчин лоб, — ще в третьому класі різним махінаціям?

 — Теж мені педагог! Хіба можна так говорити про вчительку в присутності Надії?

— Де та контрольна із дев`яткою? — запитав тато в дочки, бо зовсім не звернув увагу на слова матері. 
Дівчинка дістала з кишені фартушка розірвані аркуші й подала їх батькові.

— Що ти збираєшся робити? — із тривогою викрикнула мама.

— Ось піду я завтра в школу!..

Надія заплакала. Мама відвела її в спальню і заспокоїла:

— Не хвилюйся, нікуди він не піде.

Так дівча проплакало, доки й не заснуло.

Довго сперечалися мама із батьком. Та переміг усе ж глава сім`ї, бо довів-таки своїй половині власну правоту.

На ранок, після сніданку, мама сказала Надійці:

— Знаєш, доню, тато вчора говорив правду. Дванадцяточку ти не заробила. Контрольну написала на дев`ятку. То ж нехай вона в тебе і стоїть. Це буде чесно й справедливо.

До розмови підключився тато:

— Ти не турбуйся, Надю. Я поговорю з учителькою так, що вона не образиться.

Під час уроків дівчина увесь час з тривогою поглядала на двері і чекала на батька. А ось і він. Вчителька вийшла до нього в коридор. Про що вони там розмовляли — не відомо. Але Надія з нетерпінням чекала повернення Галини Іванівни. Невдовзі вони вдвох із татком зайшли до класу. Третьокласники дружно підвелися з-за парт. Привіталися :

— Добрий день!

– Сідайте, — сказала вчителька, вона помітно нервувала.

Її молоде гарне обличчя розшарілося. Пасмо волосся впало на лоба, коли вона його здувала, то її нижня губа при цьому кумедно відкопилилася. Та ось Галина Іванівна опанувала себе.

— Діти! Ми вчора писали контрольну?

— Писали, писали… — почулося з місць.

— Скільки одержала Надія?

— Дев`ять, — єхидно вигукнув білявий хлопчик.

— Так, дев`ять. Цю оцінку я їй і до журналу виставлю. А зараз підведіть руки, хто ще так, як і Надійка, вчора переписував контрольну.

Таких знайшлося четверо.

— Це було востаннє. Правильно я говорю?

— Правильно, правильно…

Надійка низько схилила голову. Їй було соромно.